1. Регулювання управління майном. Підстави виникнення правовідносин з управління майном

1. Законодавством України вперше врегульовуються відносини з управління майном. Інститут управління майном є значним. Відповідні його норми містяться не лише в гл.70 ЦК, айв інших його главах, оскільки поняття управління майном може виникати з різних підстав та внаслідок різних обставин. Так, управління майном може виникати в силу прямої вказівки закону, коли йдеться про управління майном підопічного (ст.72), майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК).

У першому випадку підставами виникнення відносин з управління є акт органу опіки та піклування (ст.61) або рішення суду про призначення опікуна (ст.60 ЦК). В другому — рішення суду та акт нотаріуса. Тобто в цих випадках має місце управління майном, але договір не укладається. На відміну від наведених відносин з управління майном, якщо йдеться про управління майном фізичної особи-підприємця, визнаного безвісно відсутнім, недієздатним або цивільна дієздатність якого обмежена, а також у випадках, коли власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, управління майном здійснюється призначеним органом опіки та піклування управителем на підставі договору, який з ним укладається (ст.54 ЦК). Може укладатися договір на управління майном підопічного між опікуном та іншою особою (ч.4 ст.72 ЦК).

Підставою управління майном може бути й заповіт, в якому призначений виконавець (ст.1286 ЦК). У випадку відсутності призначення в заповіті виконавця заповіту, а також в інших випадках, передбачених ст. 1288 ЦК, такий виконавець призначається нотаріусом. При цьому хоч і потребується згода особи, яка призначається виконавцем заповіту, але ст.1289 ЦК не вимагається укладення з нею договору управління. Водночас у ст.1285 ЦК прямо вказується про укладення такого договору між особою, яка буде управляти спадщиною, і нотаріусом у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту.

У ст.1029 ЦК передбачається й можливість виникнення на підставі договору управління майном права довірчої власності. "Такі ж положення містить Закон про іпотечне кредитування, Розділ  якого врегульовує довірчу власність і управління іпотечними активами.

2. Підставами виникнення правовідносин з управління майном є або один юридичний факт — договір, вимоги до якого містяться в гл.70 ЦК, або юридичний склад, до якого входять Норма закону, акт органу опіки та піклування або рішення суду та договір управління майном. Останній в певних випадках не є обов'язковою складовою підстав виникнення правовідносин з управління майном.

Отже, управління майном, по-перше, може виникати з різних підстав, перелік яких не є вичерпним, по-друге, може опосередковуватися договором або не опосередковуватися. Однак у будь-якому випадку до відносин з управління майном слід застосовувати загальні засади управління майном, шо врегульовуються в гл.70 ЦК.

3. Відносини з управління майном також є різними. У випадку укладення договору управління майном виникають зобов'язальні правовідносини. Однак з введенням до ЦК норм про право довірчої власності складається нетипова для українського права конструкція, якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові правовідносини. В ст.1029 ЦК вказується на можливість обрання того чи іншого варіанту відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'язальних правовідносинах, або з укладенням цього договору відносини між ними піддаються регулюванню нормами про речові права. В останньому випадку виникає чимало труднощів, оскільки, по-перше, ЦК не містить загальних положень про речові права, а в гл. 30 йдеться лише про речові права на чуже майно, до яких не належить право довірчої власності. По-друге, само по собі право довірчої власності є чужим для права України. Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в англо-американському праві, яким відпрацьовані відповідні засади й механізми щодо цього. Навпаки, спроба ввести подібну інституцію до законодавства РФ виявиліся незадовільною, що призвело до відмови від неї російського законодавця. По-третє, враховуючи класичні витоки права довірчої власності з права справедливості, якого, звичайно, не знає право України, цій конструкції у нас заважає традиційний дуалістичний поділ цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні, що відсутній в англо-американському праві.

Тому, виходячи з ст.1029 ЦК, можна змоделювати кілька варіантів правовідносин. Перший: договірні правовідносини, в яких перебувають сторони договору управління майном. Другий: договір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від установника управління до набувача (довірчої власника). З передачею цього майна (виконанням договору) договір припиняється і виникають речові відносини — відносини довірчої власності. В такому разі є потреба, не обмежуючись доповненнями до ст.316, належним чином врегулювати ці відносини в ЦК, оскільки вони вже не будуть врегульовуватися договором. Вимагає цього й правове становище бенефіціара. Третій: речові відносини (довірчої власності) існують паралельно із зобов'язальними відносинами (управління). Таке становище дотепер праву не було відомо, оскільки одночасного встановлення речово-зобов'язальних відносин правові конструкції ще не містили. Однак, схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл.ЗЗ) та суперфіцію (гл.34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються водночас і зобов'язальними.

Оскільки право довірчої власності є новою і майже неврегульованою інституцією в праві України, у випадку обрання сторонами такої моделі відносин, саме в договорі й слід врегулювати всі їх численні аспекти. З них найголовніші:

1)  ідо надає набувачеві право довірчої власності порівняно з договірними правовідносинами з управління;

2)  які повноваження набувача як довірчого власника, відмінні від прав управителя за договором, у нього виникають;

3)  як будуються відносини довірчої власності з третіми особами,які б відрізняли довірчого власника від управителя;

4)  які обов'язки і перед ким несе набувач як довірчий власник порівняно з управителем та обсяг його відповідальності.

4. Слід відрізняти відносини з управління майном і схожі з ними відносини, наприклад, пов'язані зі здійсненням управління юридичною особою приватного права її органами або особою, з якою укладено відповідний договір; управління при санації боржника під час провадження у справі про банкрутство.

Так, відносини з управління в господарських товариствах мають інші засади, ніж передбачені в гл.70 ЦК. Вони є не договірними, а корпоративними і виникають шляхом здійснення учасниками господарських товариств свого права на участь в управлінні товариством. Органи юридичної особи, які здійснюють управління нею, не є окремими особами, а їх повноваження визначаються не договором, а установчими документами юридичної особи та законом. Проте не виключаються випадки, коли за рішенням вищого органу юридичної особи повноваження її виконавчого органу передаються на підставі договору сторонній особі (фізичній або юридичній), яка спеціалізується на здійсненні відповідної управлінської діяльності. В такому разі ця особа буде управляти не майном юридичної особи, з якою укладається договір, а виконувати функції її виконавчого органу. Такий договір слід відрізняти від договору на здійснення управління підприємством, яке буде виконуватися на підставі договору управління майном, що регулюється гл.70 ЦК. Для цього слід ліквідувати юридичну особу, майно якої бажано передати в управління.

Не поширюється дія гл.70 ЦК і на відносини з управління, що здійснює ліквідаційна комісія (ст.ст.110, 111 ЦК), керуючий санацією (чч.4—6 ст. 17 Закону про відновлення платоспроможності боржника), ліквідатор та члени ліквідаційної комісії (ст.25 зазначеного Закону). Так, у ч.5 ст. 17 Закону передбачається прийняття керуючого санацією майна боржника в господарське відання, а в ст.25 — прийняття ліквідатором майна до свого відання. З ними Договори на управління майном не укладаються, тобто зазначені особи здійснюють управління не на договірних, а на інших засадах.

Таким чином, відносини з управління майном є досить об'ємним поняттям.

На одні з них поширюються положення гл.70 ЦК (при укладенні договорів, а також без їх укладання, але при виникненні відносин з управління майном, які фактично збігаються з відносинами з управління, що регулюються цією главою ЦК), і на інші.

5. Частина 2 ст.1029 ЦК передбачає можливість обмеження

права довірчої власності законом або договором. Враховуючи невизначеність взагалі поняття права довірчої власності, обсягу повноважень довірчого власника порівняно з власником та управителем, а також те, чи залишатиметься право власності у особи, яка передала майно іншій особі у довірчу власність (тобто чи призведе так зване "розщіплення" права власності до виникнення одночасно двох власників на одне й те саме майно), слід досконало окреслити повноваження довірчого власника.

2. Поняття договору управління майном, його істотні умови та форма

1. Договір управління майном є новим для українського законодавства. Його визначення дається в ст.1029 ЦК, якою передбачаються наступні характерні риси цього договору:

а) за цим договором здійснюється управління майном власника. Тому, по-перше, його дія не поширюється на управління самим власником — юридичною особою. По-друге, не можна укладати договір на управління майном не власника (наприклад з особою, якій майно належить на підставі договору, — орендарем тощо). Проте при управлінні договір не завжди укладається з самим власником(наприклад, коли ним є малолітня особа, або особа, яка померла);

б) управління має здійснюватися в інтересах власника або названої ним особи — вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі;

в)  мотиви укладення договору можуть бути різними І стосуватись бажання примножити свій капітал діями професійного управлінця; підтримати іншу особу — вигодонабувача; здійснювати необхідні дії до появи певних підстав для інших правовідносин(при безвісній відсутності або при спадкуванні) та ін.;

г)  цим договором опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст.317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Обсяг цих повноважень(особливо, що стосується розпорядження майном) визначається власником або іншою особою, яка є установником управління за договором;

ґ) за загальним правилом, незважаючи на реалізацію управителем повноважень власника, їх передача управителю не відбувається, а управитель не стає внаслідок укладення договору власником. На підставі цього договору виникають зобов'язальні правовідносини між управителем і установникам управління. Виняток становить передача майна в довірчу власність;

д)   управитель,  реалІзуючи надані йому повноваження, діє у відносинах з третіми особами від власного Імені, без довіреності;

є) з урахуванням значного обсягу повноважень, які здійснює управитель, і дії його від власного імені, ЦК встановлюються вимоги щодо відмежування особи управителя від особи власника і власного майна управителя від майна, яким він управляє за договором. Перша вимога стосується обов'язку управителя позначати на договорах, які він укладає на виконання управління, що він хоч і є стороною договору, але діє як управитель, а не власник. Друга вимога проявляється у веденні окремого обліку й облікування переданого в управління майна для його відокремлення від майна управителя, яке є власністю останнього (чч.2, 3 ст.1030 ЦК). Ана-' логічних вимог ЦК не висуває щодо дій довірчого власника;

є) ЦК не називає договір управління майном довірчим і навряд чи можна стверджувати, що відносини, які виникають при цьому, є особисто-довірчими (фідуціарними), хоча за цим договором управитель і наділяється значним обсягом повноважень, якого не має жоден боржник у зобов'язаннях. Останнє, безсумнівно, зумовлює підвищений ступінь довіри, яка притаманна сторонам договору, однак не виходить за межі фактичної довіри та взагалі довіри, що має місце при вчиненні будь-якого договору. Передбачення як підстава припинення договору обставин, внаслідок яких управління не буде здійснюватись особисто управителем (пункти 5, 6 ч.і ст.1044 ЦК), не свідчить про наявність особистої довіри між сторонами, оскільки такі ж самі підстави властиві виконанню та припиненню будь-якого зобов'язання (ст.ст.528, 607 ЦК);

ж)  договір управління майном слід віднести до договорів про надання послуг, оскільки управитель своїми діями надає послуги із здійснення прав власника стосовно переданого йому майна. Такий висновок випливає з характеристики об'єкта цього договору та його змісту. Цей договір схожий з договором про передачу майна,особливо, в користування, наприклад оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управителем, який здійснює його не для задоволення власних потреб, а в інтересах установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає в отриманні оплати від виконання своїх функцій або в іншому (якщо це обумовлено, наприклад, стосунками з особою, майном якої він управляє, — підопічним або родичами померлого тощо);

з)  цей договір є двостороннім, оскільки права та обов'язки мають обидві його сторони, хоча з його визначення прямо це не випливає. Проте управитель майна також має певні права: на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Тому цим правам відповідає відповідний обов'язок установника управління, що й робить договір між зазначеними особами двостороннім;

і) визначення договору управління майном свідчить, що він розуміється як реальний договір, оскільки зазначається, що установник управління не зобов'язується передати управителю майно, а передає його. Тому для виникнення зобов'язання управління майном необхідно не тільки укладення договору із додержанням вимог Щодо його форми (а в необхідних випадках і державної реєстрації), ^а й факт передачі майна;

ї) про оплатність договору управління майном також свідчить визначення цього договору, за яким управитель майна зобов'язується за плату здійснювати свої зобов'язання. Домовленість ^ПРО розмір та форму плати за управління майном визначається ^ст.І035 ЦК як істотна умова цього договору. Проте не можна виключати можливість укладення договору управління майном як безоплатного, якщо сторони домовляться про це. Це може статися, І коли управитель керується Іншими причинами, ніж отримання доходу від виконання дій за цим договором, наприклад, якщо він відчуває моральні зобов'язання щодо підопічного або особи, яка безвісно відсутня;

й) договір управління майном діє відносно тривалий строк і не укладається на виконання разових дій; цей строк може зумовлюватися \ й причинами його укладення (наприклад, до прийняття спадщини).

2. Наведені вище риси договору управління майном дозволяють його відмежувати від схожих договорів: комісії (ст. 1011 ЦК),доручення (ст.1000 ЦК) та агентського договору, врегульованого вгл.31 ГК). Так, якщо за договорами комісії та доручення зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч.2 ст.1038 ЦК).

Повірений за договорами доручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управитель — від власного імені. Крім того, на відміну від вказаних договорів договір управління майном не можна вважати посередницьким.

3. Для укладення договору управління майном необхідне досягнення згоди з двох умов, які визначаються ст.1035 ЦК як істотні —це перелік майна, що передається в управління, та форма і розмір плати за управління. Плата може буди у вигляді одноразової суми;визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління, визначених процентів від таких доходів тощо.

Інші умови договору містяться в ньому за бажанням сторін. До таких належить навіть строк управління майном, який слід встановити в договорі. Однак оскільки умова про строк не є істотною, не-передбачення її в договорі не робить останній неукладеним, а запроваджує дію ч.і ст. 1036 ЦК про 5-річний строк договору в такому разі.

4. Статтею 1031 ЦК передбачається письмова форма договору управління майном. У випадку, коли предметом договору є нерухомість,   він  підлягає  нотаріальному  посвідченню  та державній реєстрації. При порушенні вимог про нотаріальне посвідчення договору настають наслідки, передбачені ст.220 ЦК, тобто цей договір є нікчемним. За відсутності державної реєстрації договір управління майном вважається неукладеним (ст.210 ЦК).

Отже неукладеність договору управління майном пов'язується з не передбаченням двох умов, позначених як істотні, та недодержанням вимог про його державну реєстрацію.

3. Предмет договору управління майном

1. Стаття 1030 ЦК визначає, що предметом договору управління майном може бути будь-яке майно (в тому числі майнові права), за винятком грошових коштів, управління за договором якими може здійснюватися як виняток у випадках, передбачених законом.

Перелік майна, що може бути предметом договору управління майном, не виключний, тому й Інше майно може бути передано в управління. При цьому потребує з'ясування те, чи вправі передаватися в управління рухомі речі. Прямої заборони щодо цього ЦК _Не містить, а лише встановлюється вимога щодо відокремлення майна, яке передається в управління, як від іншого майна установника управління, так і від майна управителя. Необхідність відокремлення стосується будь-якого майна.

Передусім передаються в управління індивідуально визначені речі, але ЦК не передбачає заборон щодо передачі в управління й речей, визначених родовими ознаками. Для цього таке майно не тільки індивідуалізується (хоча б це були й речі, визначені родовими ознаками), а й обліковується управителем на окремому балансі для запобігання його змішання з майном останнього і належного ведення справ щодо нього. Подібне правило існує вже тривалий час стосовно ведення окремого обліку спільної діяльності одним із учасників договору про спільну діяльність, якому це доручено за взаємною згодою всіх учасників.

Незважаючи на відсутність прямої заборони щодо передачі в управління майна, яке є споживчими рухомими речами, практичне здійснення відокремлення такого майна є надто складним, а може — й неможливим. Тому звичайними предметами договору управління майном виступають підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухомі речі, цінні папери. Облік на окремому балансі рухомих речей, що входять до складу підприємства, не становить труднощів.

2. Предметом договору управління майном можуть бути майнові права,   що   належать  суб'єктам   зобов'язальних  правовідносин   і суб'єктам права інтелектуальної власності.

У першому випадку передусім слід вести мову про гроші, стосовно яких встановлено заборону щодо їх передачі в управління, крім випадків, коли право здійснювати управління ними прямо встановлено законом (ч.2 ст.1030 ЦК). Так, п.5 ч,4 ст.47 Закону про банки передбачає можливість для банків здійснення операцій з управління грошовими коштами клієнтів.

Отже, управління грошовими коштами може встановлюватися лише якщо вони знаходяться в банку на відповідному рахунку клієнта. В такому разі сума, яку бажано передати в управління, є зобов'язальним правом вимоги, а не об'єктом речового права власності. Відповідно, предметом договору управління будуть майнові права на цю суму грошей. Таким чином, гроші безпосередньо предметом договору управління бути не можуть. Як предмет будуть виступати майнові зобов'язальні права вкладника як сторони за договором банківського рахунку або банківського вкладу на виплату банком певних сум або здійснення дій з їх перерахування тощо.

Прикладом управління грошовими коштами є діяльність з управління активами або коштами спільного інвестування згідно з Законом про інститути спільного Інвестування.

3. Майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності також можуть бути предметом договору управління. Спеціального відокремлення при цьому не потрібно, оскільки до припинення цих прав або їх передачі іншій особі уповноваженим залишається їх творець (автор, патентоволоділець тощо), чим і зумовлюється неможливість їх змішання з майном (правами) управителя.

4.   Управління цінними паперами як предметом договору управління не врегульовуються гл.70 ЦК. У ст.1045 ЦК зазначається,що особливості управління ними встановлюються законом. Це стосується й управління без документарними цінними паперами. Додержання вимоги про відокремлення цих цінних паперів від цінних паперів управителя відбувається через механізми ведення реєстрів власників Іменних цінних паперів та Інші відокремлені способи зберігання цінних паперів, передбачені Законом про Національну депозитарну систему.

5.   В управління може передаватися майно, що є предметом договору застави (ст.1039 ЦК), за умов попереднього попередження управителя про це установником управління. Це може бути у випадках, наприклад, коли предметом договору управління є нерухомість, що перебуває у заставі, яку доцільно передати в управління для кращого її використання, ніж це може зробити її власник. При цьому доходи від управління використовуються для погашення заборгованості за договором, забезпеченим заставою.

Власником заставленого майна залишається заставодавець, який і буде установником управління. Вимога про попередження управителя про заставу предмета договору потрібна тому, що на це майно може бути звернено стягнення за договором застави на вимогу заставодержателя, внаслідок чого воно вилучається в управителя. Останній може зазнати при цьому збитків. Тому правом управителя при недодержанні вимоги про його попередження щодо застави предмета договору управління (або коли він сам не знав та ніяк не міг знати про це) є вимога розірвання договору з виплатою плати, передбаченою цим договором, за весь строк управління таким майном.

6.  Майно, передане в управління, має особливий правовий режим, що випливає з наступного.

По-перше, воно залишається у власності установника управління, однак на нього не допускається звернення стягнення за вимогою кредиторів установника управління, крім двох випадків:

1)  коли установника управління визнано банкрутом;

2)  коли відбувається звернення стягнення на майно, що є предметом договору застави, за вимогою заставодержателя.

По-друге, це майно управитель обліковує окремо від свого майна, не допускаючи його змішання.

4. Суб'єкти договору управління майном

1.   Сторонами договору управління майном є установник управління та управитель. Договір управління майном може укладатися на користь третьої особи — вигодо набувача, яка не стає стороною договору.

2.   Установниками управління можуть бути особи, передбаченіст.1032 ЦК, а також іншими статтями ЦК та іншими законами, а саме:

1)  орган опіки та піклування (ст.ст.54, 1032 та ін.);

2)  опікун (ст.ст.72, 1032 та ін.);

3)  піклувальник (ст.1032);

4)  нотаріус або відповідний орган місцевого самоврядування (ст.1285);

5)  спадкоємці (ст.ст.1287, 1289 ЦК);

6)  носії прав на об'єкти інтелектуальної власності (ст.ст.426, 427 ЦК);

7) органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування при передачі в управління державного або комунального майна.

3.  За загальним правилом установником управління є власник майна. Якщо майно належить на праві спільної власності кільком особам, вони як співвласники укладають договір управління майном за взаємною згодою. При цьому, поряд із нормами гл.70 ЦК,застосовуються норми гл.26 ЦК та гл.8 СК.

При переході права власності на майно, передане в управління, від установника управління до іншої особи, договір не припиняється, І місце колишнього власника заступає новий.

ЦК передбачає випадки, коли стороною договору управління майном виступає не власник, а інші особи. Це може бути:

1)  коли власник не має достатнього обсягу дієздатності;

2)  за відсутності власника;

3)  в разі смерті власника;

4)  коли йдеться про державне та комунальне майно, право на яке, за загальним правилом, здійснюється опосередковано через відповідні державні органи, органи АРК або органи місцевого самоврядування (гл.10 ЦК);

5)  якщо майнові права інтелектуальної власності на певний об'єкт передані творцем (автором, винахідником тощо) іншій особі у власність або використання на підставі виключної ліцензії.

4.  Відсутність у власника достатнього обсягу дієздатності може бути, коли власником майна є малолітня, неповнолітня, недієздатна особа або особа з обмеженим обсягом дієздатності. В перших двох випадках установником управління буде опікун (ст.67). Орган опіки та піклування буде виступати установником управління вдвох випадках: до призначення опікуна (ст.65) й у разі, коли предметом договору є майно, що використовується в підприємницькій Діяльності (ст.54 ЦК).

Слід звернути увагу також на те, що ч.4 ст.1032, поряд Із ч.2 ст.34 ЦК, встановлює загальне правило про можливість неповнолітньої особи бути стороною в договорі управління майном за дозволом (згодою) батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Спеціальною нормою ст.54 ЦК передбачається, що у разі коли неповнолітня особа стала власником майна, яке використовується у підприємницькій Діяльності, стороною договору управління майном буде виступати не ця особа, а орган опіки та піклування.

5.  Майно потребує управління ним і тоді, коли його власник з тих чи Інших причин відсутній, місце перебування його невідоме до постановлення судом рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, або після цього (чч.і, 2 ст.44 ЦК). В таких випадках згідно з ч.2 ст. 1032 ЦК установником управління є орган опіки та піклування. Це деяким чином дисонує зі ст.44 ЦК, в якій зазначається, що встановлює опіку над майном (а не просто посвідчує договір управління майном) нотаріус, причому до постановления рішення суду — за заявою органу опіки та піклування. Очевидно, шо це слід розуміти як певну процедуру, а стороною у договорі управління майном має бути не нотаріус, а орган опіки та піклування.

6.  За необхідності управління майном, що входить до складу спадщини,  укладається договір,  установником  управління яким можуть бути нотаріус або спадкоємці (ч.і ст.1285, ст.1287 ЦК), ауправителем — один з спадкоємців або виконавець заповіту. Договірні відносини при цьому виникають внаслідок того, що ЦК зазначає необхідність згоди виконавця заповіту на здійснення своїх функцій (ст.1289 ЦК). А це може  втілюватися лише в договорі.

7. Управління державним та комунальним майном відбувається на підставі договору, зокрема, коли йдеться про управління пакетами акцій, що належать державі або територіальній громаді. Донедавна управління такими пакетами акцій відбувалося на підставі договорів доручення, що укладалися відповідно до Типового договору доручення на здійснення представником Фонду державного майна Українифункцій з управління акціями (частками) господарського товариства.,

Безумовно, відповідні повноваження доцільно здійснювати на підставі договору доручення, а на підставі договору управління майном. Установником управління при цьому буде виступати Фонд державного майна України (його регіональні відділення чи представництва) або інші державні органи, органи влади АРК, уповно важені управляти пакетами акцій, що належать державі. Установником управління  пакетами акцій,  що належать територіальній громаді, будуть відповідні органи місцевого самоврядування.

8.  Якщо майнові права на об'єкт інтелектуальної власності передані на підставі договору про їх відчуження творцем іншій осе6І, остання може виступати установником управління стосовні них. Ліцензіат, який набув майнових прав на інтелектуальну власність на підставі виключної ліцензії, також може бути установником управління. Зазначені особи укладають, зокрема, договори на управління майновими авторськими правами з організаціями колективного управління (ч.5 ст.32, ст.45 та ін. Закону про авторське право).

9.  Оскільки управління майном має здійснюватися професійним управителем може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності фізична або юридична особа. Проте це правило не повинно застосовуватися до управителя майном підопічного, а також до особи визнаної безвісно відсутньою чи місцезнаходження якої невідоме або спадщиною. Виняток мають становити випадки, коли управління потребує майно, що використовується в підприємницькій діяльності, управителем якого може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.

10.          Вигодонабувач — це третя особа, на користь якої укладається договір управління майном. Вигодонабувач — не обов'язкова фігура в конструкції управління майном. Договір управління майном)часто укладається на користь самого установника управління. Вигодонабувачем може бути будь-яка юридична або фізична особа з будь-яким обсягом дієздатності. ЦК встановлюється заборона лише самому управителю майна виступати вигодонабувачем.

Вигодонабувач (якщо ним є третя особа) не має ніяких обов'язків. Його правами є: право вимагати від управителя належного виконання, але не взагалі, а на його користь, тобто здійснення йому управителем належних виплат; право відмовитися від договору у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном, якщо вигодонабувачем буде установник управління (п.6 ч.і ст. 1044 ЦК); право на відмову від винагороди за договором п.4 ч.і _ст 1044 ЦК), внаслідок чого договір управління майном може припинитися.

5. Зміст договору управління майном

1. Зміст договору управління майном полягає в наділенні його сторін правами та обов'язками.

Права та обов'язки управителя передбачаються в ст.ст.1037— 1041 ЦК, в яких вони визначені найзагальніше. Чітке ж їх регламентування передбачається договором. Відповідно до сутності і мети правовідносин, що виникають між сторонами, правами та обов'язками управителя є такі:

І) здійснення юридичних і фактичних дій, пов'язаних з управлінням майном (ч.2 ст.1038 ЦК), що становлять собою здійснення стосовно переданого йому майна правомочностей власника в межах, встановлених договором та законом. Про таке прямо зазначається в ч.5 ст.1033 стосовно дій довірчого власника з володіння, користування та розпорядження майном, переданим йому в довірчу власність. При цьому до здійснення управителем своїх прав та обов'язків ЦК висуваються певні умови, що стосуються:

а) відчуження цього майна і передання його в заставу, що відбуваються лише за згодою установника управління. Очевидно така згода повинна виражатися додатково, безпосередньо перед здійсненням відповідних дій управителем, тому право на відчуження в управителя хоч і виникає з договору, але для свого здійснення потребує додаткового вираження волі з боку установника управління;

б) особистого здійснення своїх прав та обов'язків за договором. Проте ст.1041 ЦК передбачається можливість для управителя доручити іншій особі (замісникові) вчинити певні дії за наявності наступних умов і наслідків цього. По-перше, передбачення можливості такої передачі в договорі або коли в певних ситуаціях, в яких опинився управитель або майно, цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача. По-друге, управитель не міг отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління і мусив діяти таким чином для забезпечення належного здійснення своїх повноважень за Договором. По-третє, замісник управителя буде діяти не від власного імені, а від Імені управителя, тобто між ними виникають правовідносини доручення. По-четверте, відповідальність за дії замісника управителя перед установником управління несе управитель;

в)  вимагати здійснення управителем своїх повноважень — високого ступеня турботливості, дбайливого ставлення до майна, переданого в управління, в чому проявляється принцип добросовісності та розумності;

2)   право на плату, оскільки договір управління майном є оплатним. Розмір плати встановлюється договором. Понад плату управитель має  право на компенсацію витрат,  понесених  ним  при здійсненні своїх повноважень. Форми сплати управителеві зазначених коштів встановлюються договором, в якому може передбачатися право управителя утримувати належні йому суми з доходів від управління майном, а решту коштів перераховувати установнику управління або вигодонабувачеві (ст.1.042 ЦК);

3)   право на одержання доходів від управління майном і розпорядження ними відповідно до умов договору, тобто спрямування їх частково на погашення витрат з утримання майна, ремонту, тощо. Решту коштів управитель передає установнику управління або вигодонабувачеві, якщо інше не передбачено договором. Наприклад, такі кошти можуть у свою чергу вкладатись в банк чи на них можуть придбаватись цінні папери з виплатою певного доходу вже в інші строки, передбачені відповідними договорами між управителем та банком чи іншою кредитною установою, або в терміни,що обумовлюються правами щодо цінних паперів — акцій, облігацій тощо;

4)   право захист, яке аналогічне правам осіб, що мають речові права на майно. Тобто управитель, який не є ані власником, ані носієм інших речових прав на майно, яким він управляє, тим не менш захищає свої права і право на це майно як власник. Управитель може пред'являти віндикаційний, негаторний та інші позови від власного імені;

5)   хоча безпосередньо про це в ЦК не вказується, однак із сутності правовідносин з управління випливає необхідність для управителя звітувати перед установником управління за свої дії. Порядок, строки і форми звітування встановлюються в договорі. Це необхідно для здійснення установником управління належного контролю за діями управителя, його витратами, доходами тощо;

6)   несення ризику випадкової загибелі, пошкодження або знищення майна, якщо це передбачено договором (ст.323 ЦК);

7)   право на розірвання договору у випадку, якщо установник управління не попередив управителя про те, що майно, передане в управління, є предметом застави та з інших підстав, передбаченихст.1044 ЦК;

8)   обов'язок повернути майно установнику управління або іншим особам згідно з договором або законом у стані, що відповідає передбаченому договором.

2. Управитель відповідає за свої дії перед установником управління, вигодонабувачем, а також перед іншими особами, з якими він вступив у договірні відносини, здійснюючи свої повноваження щодо управління майном (ст. 1043 ЦК);

1) перед установником управління управитель несе відповідальність шляхом відшкодування завданих йому збитків при пошкодженні майна, його загибелі у випадках, передбачених договором (понесених витрат на приведення майна в належний стан, а також не отриманих доходів);

2)   перед вигодонабувачем управитель відповідає, відшкодовуючи йому упущену вигоду, тобто ті доходи, які він мав отримати від майна, переданого в управління, і не отримав;

3)   перед третіми особами управитель відповідає як звичайна сторона договору, повністю компенсуючи збитки, сплачуючи неустойку тощо, якщо це передбачено умовами укладеного між ними договору з вартості майна, переданого в управління, а в разі його недостатності — з іншого майна, що належить йому на праві власності. Тобто управитель несе субсидіарну відповідальність перед третіми особами своїм власним майном. Це загальне правило. Спеціальне ж правило міститься в ч.З ст.1043 ЦК, яка передбачає субсидіарну відповідальність перед третіми особами за його дії з перевищенням повноважень або встановлених обмежень, якщо треті особи, які беруть участь в правочинІ, доведуть, що вони не знали іне могли знати про це.

3. Права та обов'язки установника управління полягають у:

1)  виплаті управителю плати, обумовленої договором;

2)  попередженні управителя про те, що передане майно є предметом договору застави (ч.2 ст.1039 ЦК);

3)  несенні тягаря утримання майна, внаслідок чого установник управління компенсує управителю витрати, понесені на утримання майна;

4)   вимаганні  від управителя   плодів та доходів, отриманих в результаті управління майном, які за загальним правилом належать власнику майна. При цьому в договорі може встановлюватися й інше. Договором може передбачатись також здійснення управителем своїх повноважень таким чином, щоб майно приносило доходив розмірі, не меншому вказаного в договорі. В такому разі вже не власник буде нести ризик зменшення свого майна і наслідків його прирощення, а управитель;

5)   прийнятті від управителя майна після припинення договору або виконанні інших дій, передбачених договором, після його припинення, наприклад передачі у власність управителя цього майна з відповідним оформленням прав на нього.

6. Припинення договору управління майном

1. Згідно з ст.1044 ЦК договір управління майном припиняється:

1)  при загибелі майна, переданого в управління. Оскільки предметом договору є чітко визначене майно, його відсутність робить неможливим здійснення стосовно нього дій з управління;

2)  внаслідок заяви однієї сторони при закінченні строку договору, оскільки згідно з ч.2 ст. 1036 ЦК сам по собі сплив строку договору не має наслідком його припинення. У разі відсутності заяви однієї з сторін про це дія договору триває на такий же строк,і  лише  заява  сторони   про  небажання   продовжувати договірні відносини у зв'язку зі спливом строку, передбаченого договором,припиняє його;

3)  у разі смерті фізичної особи-вигодонабувача або ліквідації юридичної особи-вигодонабувача. Ця норма є диспозитивною і в Договорі може передбачатись інше. Оскільки вигодонабувачем може бути як сам установник управління, так і третя особа, то можливі різні варіанти:

а) так, якщо помирає фізична особа або ліквідується юридична особа, які були вигодонабувачами, саме для яких і було установлено управління майном, то зникає сенс в такому управлінні, і договір припиняється. Проте якщо управління здійснювалося досить ефективно, приносило доходи, і установник управління бажає зберегти відносини, в договорі може бути передбачено, що в разі смерті чи ліквідації вигодонабувача всі вигоди від управління будуть спрямовуватися установнику управління або іншій особі за його вказівкою;

б)   смерть установника управління не припиняє договір управління майном на користь вигодонабувача. Права і обов'язки установника управління при цьому переходять до його спадкоємців;

в)    якщо ж вигодонабувачем є сам установник управління, то його смерть, за загальним правилом, не припиняє договір, оскільки,по-перше, цей договір не пов'язаний безпосередньо з особистістю установника управління, а пов'язаний з правом власності на певне майно, яке переходить у спадщину. По-друге, перехід права власності на майно, що є предметом договору, не має наслідком припинення договірних відносин. По-третє, до прийняття спадщини потребуються певні дії з управління майном померлого, які здійснюються відповідно до закону або договору, що укладається з нотаріусом. Тому недоцільно було б припиняти дію договору управління майном, укладеного за життя установника управління, щоб після його смерті цей договір припинити, а потім знов укласти стосовно цього ж майна. Крім того, спадкоємці можуть бути заінтересовані в продовженні дії договору, який виконувався управителем досить ефективно;

г) якщо вигодонабувачем — установником управління була юридична особа, яка ліквідувалася, то внаслідок цього факту договір управління її майном, як і будь-які зобов'язання, припиняється;

4)  у разі визнання фізичної особи — установника управління банкрутом припиняється дія договору управління майном, на яке звертається стягнення і яке спрямовується на погашення заборгованості перед третіми особами;

5)  при відмові вигодонабувача від одержання вигоди за договором, оскільки, як і у випадку смерті вигодонабувача, втрачається сенс в такому договорі. Незважаючи на те, що в п.4 ч.і ст.1044 ЦКне зазначено, як у п.З, тс, шо інше може передбачатись договором,перешкод в цьому немає, і якщо вигодонабувач, яким є третя особа,   відмовляється   від   вигоди,   а   установник   управління   незаінтересований в припиненні договору, його дія може тривати, авигодонабувачем стане установник управління;

6) у разі визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім. Обмеження його цивільної дієздатності або його смерть стають підставою для припинення договору управління майном, оскільки останнє припускає особисте виконання зобов'язань управителем, більш того, такс, що здійснюється професійно. Втрата певного обсягу дієздатності або зникнення особи (її не існування фактично чи фізично) унеможливлюють особисте здійснення нею повноважень.

Очевидно, поряд із зазначеними в п.5 ч.і ст.1044 ЦK підставами припинення договору управління майном логічно було б позначити й припинення юридичної особи-управителя, оскільки її ліквідація сама по собі робить неможливим здійснення подальших дій, а злиття, приєднання, виділення та поділ певною мірою змінюють юридичну особу, з якою укладався договір;

7) внаслідок відмови як управителя, так і установника управління від договору в односторонньому порядку, що може виступати підставою припинення договору не в будь-якому разі, а коли ця відмова викликана неможливістю управителя здійснювати управління майном. Передусім ця норма покликана забезпечити інтереси як управителя, який став не в змозі виконувати свої повноваження внаслідок, наприклад, тривалої хвороби, так і установника управління. Проте якщо ініціатива виходить від управителя, а неможливість виконання ним договору не є очевидною, він повинен це довести установнику управління. Ще складніша ситуація, коли неможливість виконання договору управителем стає зрозумілою установнику управління, а не управителю, з чим останній може й не погоджуватися. В такому разі одностороння відмова установника управління має мати для цього обгрунтовані підстави. Інакше управитель може оскаржити дії установника управління як такі, що є безпідставним розірванням договору;

8)  крім неможливості виконання управителем договору, цей договір в односторонньому порядку може припинитись внаслідок нічим не обумовленої відмови від нього установника управління. Ця підстава пов'язана з обов'язковою виплатою управителеві всієї плати, передбаченої договором (тобто за весь строк його дії).

У першому і другому випадках відмови однієї сторони від договору ця сторона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці, зі спливом яких договір припиняється. В договорі може передбачатись інший строк;

9) з внесенням доповнень до ЦК зазначено Й таку підставу припинення договору управління майном, як повне завершення сторонами його виконання. Напевно, мається на увазі така загальна підстава припинення зобов'язань, як виконання, проведене належним чином (ст.599 ЦК), хоча припинення договору довірчого управління має свою специфіку. Тому, очевидно, ця підстава припинення договору буде застосовуватися насамперед при виконанні усіх зобов'язань перед установником управління іпотечними активами(ст.36 Закону про іпотечне кредитування);

10) договір управління майном може припинятися достроково,якщо це передбачено самим договором. Спори з цього приводу вирішуються судом.