1. Загальні положення про страхування

1.  Страхування — це вид цивільно-правових відносин, пов'язаних із захистом майнових інтересів громадян та юридичних осіб уразі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, шо формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст-1 Закону про страхування).

Відносини у сфері страхування регулюються ЦК, Законом про страхування, іншими актами цивільного законодавства. В ЦК регулюванню відповідних відносин присвячена гл.67, в якій міститься правове регулювання договору страхування, Його предмета та істотних умов, порядок укладення договору страхування та його форма, обов'язки сторін, положення щодо припинення та недійсності договору страхування.

2.  Предметом страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону. Залежно від того, з чим пов'язані ці майнові інтереси, страхування поділяється на: особисте страхування (страхування життя, здоров'я, працездатності та страхування, пов'язане з пенсійним забезпеченням); майнове страхування (страхування майнових інтересів щодо володіння, користування та розпорядження майном);страхування відповідальності (страхування ризиків, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником) — ст.980 ЦК.

Щодо страхування життя, то в ст.6 Закону про страхування передбачено, що страхування життя — це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Майнове страхування — це страхування майнових інтересів, які не суперечать закону І пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном. Згідно з договором майнового страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку, пов'язаного з заподіянням збитків майновим інтересам, виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, страхову виплату.

Предметом страхування можуть бути і майнові інтереси, які пов'язані з ризиком відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Наприклад, законодавством України передбачається страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3. За формою страхування можна класифікувати на добровільне та обов'язкове (ст.5 Закону про страхування). Добровільне страхування — не страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне  страхування  у конкретного  страховика  не  може  бути обов'язковою передумовою при реалізації Інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Види добровільного страхування визначені в ст.6 Закону про страхування.

В ст.999 ЦК передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають Із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону про страхування. Здійснення обов'язкових видів страхування, шо не передбачені Законом про страхування, забороняється.

Вичерпний перелік видів обов'язкового страхування визначено в ст.7 Закону про страхування.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

4.   Важливим є регулювання в ЦК відносин перестрахування. Стаття 987 ЦК передбачає можливість укладати договір, за яким страховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником (договір перестрахування). Договір перестрахування спрямований на забезпечення стабільності здійснення страхової діяльності з одного боку, і на захист інтересів страхувальників — з іншого.

Відповідно до ст. 12 Закону про страхування перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (пе-рестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика) - нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором) страхування. У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та об'єкти страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів — перестраховиків та про перестраховиків-брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

2. Поняття, істотні умови, укладення договору страхування

1. Договір страхування це цивільно-правовий договір, згідно з яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, страхову виплату, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати Інші умови договору. Згідно зі ст.8 Закону про страхування страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі; страховий ризик — це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, при цьому страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ст.9 Закону про страхування). Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст.10 Закону про страхування).

2.  Сторонами договору страхування є страховик та страхувальник. Страховик — це юридична особа, яка створена спеціально для здійснення страхової діяльності. Страховик повинен отримати у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності і відповідати вимогам, які встановлюються законом. В ст.2 Закону про страхування зазначається, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Страховик повинен мати не менше трьох учасників. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

3.  Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування Інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя (ст.2 Закону про страхування).

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Законом про страхування забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

4.  Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються уповноваженим органом за погодженням з НБУ.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи Інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В Інших випадках будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави забороняється.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст.З Закону про страхування).

5. Згідно зі ст.981 ІДК договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатися шляхом складання одного документа або шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), яке видається страховиком страхувальникові і є формою договору страхування (ст.18 Закону про страхування). Договір страхування, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

6. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами-цивільного законодавства.

В Законі про страхування передбачається, що договори страхування повинні укладатися відповідно до правил страхування (ст.16) і повинні містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище,! ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови — за згодою сторін; підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування з урахуванням вимог, передбачених Законом про страхування.

Актами цивільного законодавства можуть бути визначені й інші умови договору страхування.

7.   Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником   першого  страхового  платежу,   якщо   Інше   не встановлено договором (ст.983 ЦК). Відповідно до ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. В ч.2 ст.640 ЦК вказано, що у випадку, коли актом цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення певної дії, договір є укладеним з моменту передання цього майна або вчинення певної дії. Для договору страхування ст.983 ЦК передбачає загальне правило, згідно з яким договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником  першого страхового платежу.  Водночас сторони договору страхування можуть в самому договорі встановити інший момент набрання ним чинності. Це може бути момент підписання договору, конкретна дата, подія, тощо. Визначальною тут є погодження сторін.

8.   ЦК передбачає можливість укладення договору на користь третіх осіб. Відповідно до ст.985 Кодексу страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи. В Цьому випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату на користь цієї особи у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку (залежно від виду договору страхування).

При укладенні договору страхування страхувальник має право призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача). Страхувальник може замінювати вигодонабувача до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Так, в Законі про страхування передбачається, що страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право  при укладенні договорів  особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (ст.З Закону про страхування).

9. Слід окремо зазначити, що ч ст.986 ЦК передбачає, що предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. При цьому таке страхування може відбуватися лише за згодою страхувальника, а також з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

Однак можлива ситуація, коли один і той же предмет страхування буде застрахований у кількох страховиків (за різними договорами). Згідно з Законом про страхування якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Оскільки при співстрахуванні на стороні страховика виступає кілька осіб, то за погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх Інших співстраховиків у відносинах Із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним в межах своєї частки.

3. Обов'язки сторін за договором страхування

1. В ст.988 ЦК передбачені обов'язки страховика. Насамперед страховик зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.  Згідно зі ст.17 Закону про страхування правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування мають містити: перелік об'єктів страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; винятки із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового  випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування, Іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови. У разі якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до уповноваженого органу.

Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові. Так, страховик зобов'язаний скласти страховий акт (аварійний сертифікат).

Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. За договором особистого страхування страхова виплата здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди. За договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) страхова виплата не може перевищувати розміру реальних збитків. Для того, щоб інші збитки вважалися застрахованими, необхідно, щоб це було встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка не перевищує вартості майна на момент укладення договору.

Страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з мстою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором. Справа в тому, що згідно зі ст.989 ЦК страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення,

Страховик зобов'язаний за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування. Це зумовлюється тим, що в результаті здійснення страхувальником відповідних дій змінюється предмет договору, зменшується ймовірність настання страхового випадку.

Оскільки згідно зі ст.989 ЦК страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, страховик може отримати інформацію про особу страхувальника та його майновий стан, Що захищається законом. Таку Інформацію страховик може отримати і через настання страхового випадку. В будь-якому разі страховик зобов'язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Сторони в договорі страхування можуть передбачити й інші обов'язки страховика.

2.  Обов'язки страхувальника регулюються ст.989 ЦК. Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, оскільки це безпосередньо впливає на умови договору страхування, а можливо, і на саме укладення такого договору. Страхувальник зобов'язаний надалі інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику,що може бути підставою для змін умов договору.

Страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.

Крім того, він зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Сторони в договорі страхування можуть передбачити й інші обов'язки страхувальника.

3. Одним з основних обов'язків страховика є здійснення страхової виплати. Страховик здійснює страхову виплату відповідно доумов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта(аварійного сертифіката), що передбачено ст.990 ЦК.

Стаття 25 Закону про страхування передбачає, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари — особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

У разі необхідності страховик може зробити запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ І організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

4. Надзвичайно актуальним є належне правове регулювання відмови страховика у виплаті страхувальникові страхової виплати. Стаття 991 ЦК встановлює підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати. Пункт 1 ч.і цієї статті передбачає, що страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати, якщо страхувальник або особа, на користь якої укладено договір страхування, вчиняють умисні дії, спрямовані на настання страхового випадку. Виняток з цього загального правила передбачає можливість добросовісної поведінки страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування. Тому страховик не може відмовити у здійсненні страхових виплат, якщо дії, вчинені страхувальником або вказаними особами, були пов'язані із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.

Другою підставою для відмови страховика здійснити страхову виплату є вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку.

За договором страхування страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають Істотне значення для оцінки страхового ризику, а також повідомити страховика про настання страхового випадку. Тому подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку є підставою для відмови страховика у здійсненні страхової виплати.

Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, звільняє страховика від обов'язку здійснити страхову виплату.

У випадку несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків страховик має право відмовити страхувальникові у здійсненні страхової виплати.

Пунктом 6 ч.і ст.991 ЦК передбачено, що законом можуть бути встановлені інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати.

Сторони договору страхування можуть бути передбачити в договорі також Інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

З метою забезпечення захисту Інтересів страхувальника передбачено, що рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

5.  Стаття 992 ЦК передбачає відповідальність страховика у разі несплати ним страхувальникові або іншій особі страхової виплати. В такому разі страховик зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до §2 гл.49 ЦК. Розмір неустойки (пені, штрафу) може бути встановлено договором або законом (наприклад, Законом про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

Стосовно проблеми переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки, слід звернути увагу на те, що у разі настання страхового випадку страхувальник може отримати задоволення своїх вимог безпосередньо від особи, відповідальної за завдані збитки, або звернутися до страховика. Якщо страховик виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, то до нього у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або Інша особа, що одержала страхове відшкодування, має щодо особи, відповідальної за завдані збитки.

6.  Стаття 994 ЦК встановлює особливості правового регулювання переходу прав страхувальника — фізичної особи до Інших осіб за договором майнового страхування та за договором особистого страхування. Так, у разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину. В ч.і ст.1229 ЦКпередбачено, що страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Слід мати на увазі, шо ч.2 ст.1229Кодексу встановлює, що у випадку, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, цс право не належить до складу спадщини. Частина 2 ст.994 ЦК передбачає, що у разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

У всіх інших випадках (крім смерті страхувальника) права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено .оговором страхування.

7.  В ст.995 ЦК передбачається, що у вигадку припинення юридичної особи-страхувальника і встановлені .я її правонаступників,права та обов'язки такого страхувальника  і переходять до правонаступників згідно з загальними правилами про правонаступництво юридичних осіб.

Правові наслідки для договору страхування визнання недієздатною або обмеження дієздатності фізичної особи-страхувальника врегульовані ст.996 ЦК. Особливості таких наслідків залежать від предмету договору страхування. В ч.і цієї статті передбачено загальне правило, згідно з яким права та обов'язки страхувальника — фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною, що відповідає ст.4І ЦК. Однак якщо йдеться про договір страхування відповідальності фізичної особи, то у випадку визнання ЇЇ судом недієздатною договір страхування припиняється з моменту такого визнання.

Якщо цивільна дієздатність страхувальника — фізичної особи обмежується судом, вона здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою піклувальника, шо відповідає ст.37 ЦК.

4. Припинення та недійсність договору страхування

1. Частина 1 ст.997 ЦК встановлює загальне правило, згідно з яким договір страхування припиняється у випадках, передбачених договором та законом В ст.28 Закону про страхування зазначається, що дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: закінчення строку дії; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку,якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений на письмову вимогу страховика протягом   10 робочих днів  з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якшо інше не передбачено умовами договору; ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника — громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених Законом про страхування; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

2.  Дію договору страхування може бути достроково припинено на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який  виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо ним не передбачено інше.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім Договору страхування життя, на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, шо були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, на вимогу страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, шо залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхувань життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.

3. Щодо недійсності договору страхування, то в ст.998 ЦК встановлюється загальне правило, згідно з яким договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Водночас вказуються дві спеціальні підстави, коли договір страхування визнається судом недійсним: якщо його укладено після настання страхового випадку і якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Правові наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинІв, встановлених ЦК.