Регулювання відносин у сфері фактичних послуг зі зберігання у ЦК 2003 p. має певні відмінності порівняно з ЦК 1963 p. Вони стосуються зміни найменування договору, розширення сфери його використання в умовах ринкової економіки, більш детального регулювання договірних зобов'язальних відносин щодо зберігання речей. На відміну від ЦК 1963 р., в якому цей договір мав найменування "договір схову", в ЦК 2003 p. він Іменується "договором зберігання", що точно відображає його сутність. Мета цього договору полягає не в тому, щоб сховати річ, а в тимчасовому зберіганні її зберігачем і поверненні її поклажодавцеві.

ЦК містить цілу низку правил шодо зберігання на товарному складі та стосовно спеціальних видів зберігання речей — у ломбарді, у камерах організацій підприємств транспорту, у гардеробі організацій, у готелі тощо. Такий підхід до регулювання відносин зі зберігання речей, з одного боку, є, безумовно, виправданим, оскільки, по-перше, він відповідає вимогам ринкової економіки, по-друге, значно розширює сферу використання відповідних договорів, по-третє, спонукає до більш детального регулювання відносин, шо виникають з укладених договорів. З іношого боку, такий підхід об'єктивно зумовив певні новації в структурній побудові цієї глави. Вона складається з трьох параграфів, а саме: загальні положення про зберігання; зберігання на товарному складі; спеціальні види зберігання.

§ 1. Загальні положення про зберігання

1.   Загальні положення про зберігання — це правила, що містяться у CT.CT.936—955 ЦК і застосовуються згідно зі ст.955 ЦК доспеціальних видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями ЦК про окремі види зберігання або законом. Таким чином,норми, що становлять загальні положення про зберігання, співвідносяться з нормами, присвяченими окремим видам зберігання, за правилами про співвідношення загальних та спеціальних норм. Наявність спеціальної норми, що регулює конкретний вид зберігання, є перешкодою для застосування до цього виду зберігання відповідної норми, що міститься в загальних положеннях про зберігання.

2.   Стаття 936 ЦК закріплює законодавче визначення договору зберігання. Аналіз цієї статті дає підстави для наступних висновків. По-перше, згідно з ЦК договір зберігання може бути не тільки загально-цивільним, а й підприємницьким, якщо зберігачем за ним є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької Діяльності. Такий зберігач Іменується у ст.936 ЦК професійним зберігачем. Якщо зберігання здійснюється професійним зберігачем на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, договір зберігання є публічним договором, тобто договором, вякому зберігач взяв на себе обов'язок надати послугу зі зберігання речей кожному з тих, хто звертається до нього. Зберігач за таким договором не тільки не має права відмовитися від укладення договору за наявності у нього можливості щодо надання такої послуги, а й не має права надавати переваги одному контрагентові перед іншим. Умови такого договору за загальним правилом мають бути однаковими для усіх поклажодавців (див. коментар гл.52 ЦК).

По-друге, договір зберігання за загальним правилом є реальним. Він вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі до зберігача для тимчасового її зберігання (див. коментар до гл.53 ЦК). Але відповідно до ч.2 ст.936 ЦК договором зберігання, в якому зберігачем виступає професійний зберігач, може був встановлений його обов'язок зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому. Отже, договори зберігання, у яких зберігачем виступає особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, можуть бути й консенсуальними. Такі договорі вважаються укладеними з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття таком пропозиції (див. коментар до гл.53 ЦК). Зберігач у таких договоpax згідно зі ст.939 ЦК не має права вимагати від поклажодавця передання йому на зберігання речі, що становить предмет договору. Але згідно з ч.2 ст.939 ЦК поклажодавець у консенсуальному договорі, який не передав річ на зберігання, відповідає перед зберігачем за збитки, завдані у зв"язку з тим, що зберігання не відбулося. Поклажодавець звільняється від цієї відповідальності, якщо в розумний строк він попередив зберігача про відмову від договору. У свою чергу, відповідно до ст.940 ЦК зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якшо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити їх схоронності.

3. Стаття 937 ЦК містить наступні правила шодо форми договору зберігання.  У випадках укладення консенсуального договору зберігання ЦК передбачає обов'язкову письмову форму, незалежно від складу учасників цього договору і вартості речі, що передається на зберігання.  При укладенні реального договору зберігання проста письмова форма визнається необхідною лише у випадках, передбачених ст.208 ЦК. Йдеться насамперед про договори, що укладаються між юридичними особами. Договори зберігання між фізичними та юридичними особами, які відповідно до вимог ст.2О6 ЦК не можуть вчинятися в усній формі, також потребують письмової форми. Договори зберігання,  що укладаються фізичними  особами між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, також потребують обов'язкової простої письмової форми (див. коментар до  гл.16 ЦК). Проста письмова форма договору згідно зі ст.937 ЦК вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. У випадках, передбачених законом та іншими актами цивільного законодавства, прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання. У такий спосіб може підтверджуватися прийняття речі на зберігання за такими видами зберігання, для яких він є звичайним.

ЦК 2003 p. зберігає щодо форми договору правило, що було відоме ЦК 1963 p., згідно з яким прийняття на зберігання речі при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин, може підтверджуватися показаннями свідків незалежно від вартості прийнятої на зберігання речі.

4.  Предметом зберігання можуть бути лише рухомі речі (товари,автотранспортні засоби, цінні папери, дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності, документи). Нерухомі речі можуть бутипредметом не зберігання, а охорони. Договір охорони, метою якого є забезпечення охоронцем недоторканності особи чи майна, які охороняються, передбачений ст.978 ЦК, Серед рухомих речей, яківиступають предметом зберігання, переважне місце належить речам, визначеним індивідуальними ознаками, але ЦК у ст.941 передбачає зберігання речей, визначених родовими ознаками. За загальним правилом такі речі зберігаються окремо від речей такого ж роду, оскільки відповідно до вимог ст.941 ЦК зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, передані на зберігання,лише за згодою поклажодавця.

5.  Договір зберігання відповідно до ст.938 ЦК може укладатися або на певний строк, встановлений у договорі, або на невизначений строк. Залежно від цього вирішується питання про те, протягом якого часу зберігач зобов'язаний зберігати річ за договором. Якщо договір зберігання було укладено на певний строк, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого в договорі. Якщо ж строк зберігання у договорі не був встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Оскільки договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому належить право вимагати дострокового повернення речі. Зберігач, відповідно до ст.953 ЦК, зобов'язаний на першувимогу поклажодавця повернути річ, прийняту на зберігання, навіть якщо передбачений договором строк зберігання ще не закінчився. Однак у цьому разі поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором. У випадках, коли строк зберігання речі був визначений моментом пред'явленняпоклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Категорії "звичайний строк" та "розумний строк", що використані в ст.938 ЦК,належать до таких, що потребують певної оцінки з урахуванням конкретних обставин справи і тому у разі спору повинні визначатися судом. Після закінчення строку згідно зі ст.948 ЦК поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача.

6.  За загальним правилом, закріпленим у ст.943 ЦК, зберігач повинен виконувати свої обов'язки за договором особисто. Йому надано право передати річ на зберігання іншій особі лише у разі,якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. У разі, якщо зберігач скористався цим правом, він зобов'язаний своєчасно повідомити про це поклажодавця. Оскільки при передорученні виконання обов'язку первісний боржник не вибуває із зобов'язання, він відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні.

7.  ЦК виходить з того, що договір зберігання може бути оплатним і безоплатним. Але, якщо ЦК 1963 р. в ст.413 закріплював презумпцію безоплатності договору, оскільки згідно з нею договір вважався безоплатним, якщо інше не було встановлено законом або договором, то ЦК 2003 р. у загальних положеннях про зберігання не закріплює будь-якої презумпції. Що ж до окремих видів зберігання, ЦК або прямо закріплює оплатний характер договору зберігання у товарному складі (ст.957), договору зберігання у ломбарді(ст.967), або допускає можливість як оплатного, так і безоплатного зберігання речей у гардеробі організації (ст.972), або ж опосередковано виходить з оплатного характеру зберігання речей за договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, та за договором про зберігання речей в автоматичних камерах схову, через посилання на застосування до цих договорів положень про договори оренди, які завжди є оплатними. Таким чином, можна стверджувати, що ЦК виходить з того, що питання про оплатний або безоплатний характер інших видів зберігання вирішується угодою сторін або законом.

Безоплатне зберігання речі відповідно до ч.2 ст.947 ЦК може бути передбачено й установчим документом юридичної особи, шо є зберігачем речі. Разом з тим, ЦК у загальних положеннях встановлює правила щодо порядку сплати зберігачеві винагороди за зберігання речей для оплатних договорів зберігання. Згідно зі ст.946 ЦК плата за зберігання та строки її внесення мають встановлюватися договором зберігання. Якщо ж у договорі про оплатне зберігання відсутні умови про розмір оплати за зберігання, строк та порядок виплати, здійснення такої виплати має відбутися після закінчення строку договору у розмірі, який за подібних обставин звичайно сплачується (див. коментар до гл.5І ЦК). Якщо зберігання припиняється достроково через обставини, за які зберігай не відповідає, він має право на домірну частину винагороди. У тих випадках, коли після спливу строку зберігання річ не була забрана покдажодавцем, останній зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання речі. За загальним правилом, закріпленим у ст.947 ЦК, винагорода у оплатних договорах зберігання включає і витрати зберігача на зберігання речі. Виняток зроблено лише для надзвичайних витрат, тобто таких витрат із зберігання речі, які не можна було передбачити при укладенні договору. Такі витрати, якщо Інше не передбачено договором, відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати із зберігання речі, якщо договором або законом не передбачено Інше.

8.  Оскільки метою договору зберігання є тимчасове зберігання речі і повернення її поклажодавцеві, зберігач згідно зі ст.942 ЦК зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, переданої Йому на зберігання. Йдеться про заходи, шо передбачені в договорі зберігання, а також про усі заходи, то передбачені в актах цивільного законодавства, зокрема про протипожежні, санітарні, охоронні правила. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ як про свою.

9.  Згідно зі ст.944 ЦК зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому для зберігання, атак само передавати її у користування іншій особі. У тих випадках, коли поклажодавець надає зберігачеві право користування річчю, переданою йому за договором зберігання, до правовідносин, шо виникають між ними у цій частині, застосовуються відповідні правила, встановлені щодо договору позички (див. коментар до гл.60 ЦК).

10. Зберігач, згідно зі ст.949 ЦК, зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була предметом зберігання, а у випадках, коли за згодою поклажодавця речі, що визначені родовими ознаками, були змішані з іншими речами такого ж роду та такої ж якості, зберігач зобов'язаний повернути відповідну кількість речей такого самогороду та такої самої якості. Річ має бути повернена у такому стані,в якому вона була прийнята на зберігання з урахуванням зміни її природних властивостей. Отже, при поверненні майна поклажодавцеві слід враховувати можливість погіршення якості або зміни кількісних показників речі, зумовлених природними властивостями,якими, зокрема, є випарення, усихання тощо. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, що була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися показаннями свідків.

11. При здійсненні зберігання речі може виникати необхідність зміни умов зберігання, що були передбачені договором зберігання. Саме тому у ст.945 ЦК передбачена низка правил, спрямованих на врегулювання відносин між: сторонами договору у таких випадках. Про необхідність зміни умов зберігання речі, передбачених договором, зберігач зобов'язаний негайно сповістити поклажодавця і дочекатися його відповіді. Така необхідність може бути викликана різними обставинами, наприклад вилученням приміщення у зберігача або його тяжкою хворобою. Негайно сповістивши поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі, зберігач повинен діяти відповідно до вказівок поклажодавця. Лише у разі небезпеки втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний самостійно змінити спосіб, місце та інші умови зберігання речі, не чекаючи відповіді поклажодавця. Якшо річ, шо є предметом зберігання, була пошкоджена або ж виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, наприклад через його відсутність, зберігач має право самостійно продати річ або її частину. Суми виторгу передаються поклажодавцеві. У тих випадках, коли зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати, пов'язані з реалізацією речі, за рахунок суми виторгу, одержаної від її продажу, причому наявність зазначених обставин доводить зберігач. Якщо ж відповідальним за виникнення обставин, що призвели до пошкодження речі, є зберігач, він зобов'язаний відшкодувати поклажодавцеві завдані збитки з урахуванням сум виторгу, переданих йому.

12. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач згідно зі ст.95О ЦК відповідає на загальних підставах, передбачених гл.51 ЦК, зокрема, за наявності його вини (див. коментар до гл.51 ЦК). Проте цивільно-правова відповідальність професійного зберігача є підвищеною, оскільки він несе відповідальність за втрату, нестачу чи пошкодження речей, якщо не доведе, що втрата (нестача) чи пошкодження речі відбулися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Отже, зберігач, що діє як суб'єкт підприємницької діяльності, відповідає і тоді, коли його вини немає. Підставою звільнення його від цивільно-правової відповідальності за втрату (нестачу) чи пошкодження речі є, перш за все, непереборна сила (див. коментар до гл.51 ЦК). До таких підстав відносяться також певні  властивості речі,  що спричинили втрату (нестачу) або пошкодження речі. Йдеться, наприклад, про вибухонебезпечні речі або про речі, що здатні до самозаймання, за умови, що зберігач не знав і не міг знати про такі властивості речей при прийнятті їх на зберігання. Більш того, згідно зі ст.952 ЦК у таких випадках поклажодавець зобов'язаний відшкодувати   зберігачеві   завдані  збитки.   Нарешті,   підставою для звільнення від відповідальності зберігача за втрату (нестачу) чи пошкодження речі є вина поклажодавця, за умови, що формою її є умисел чи груба необережність. Вина поклажодавця може мати місце, наприклад, тоді, коли він не попередив зберігача про особливі властивості речей, що передаються на зберігання. За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятих на зберігання речей після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти ці речі назад (тобто при простроченні поклажодавця), зберігач несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Таким чином, за наявності в діях зберігача легкої необережності він звільняється від цивільно-правової відповідальності.

13. Стаття 951 ЦК передбачає розмір збитків, що відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) або пошкодження речі, переданої поклажодавцем на зберігання. Аналіз цієї статті дає підстави  стверджувати,   що  відшкодуванню  підлягають тільки  реальні збитки, що становлять вартість речі при ЇЇ втраті (нестачі) або розмір суми, на яку знизилась вартість речі при її пошкодженні. Права на відшкодування упущеної вигоди поклажодавцеві не надано. Зазначене правило є універсальним і поширюється як на оплатний, так і на безоплатний договір зберігання. Хоча це правило має імперативний характер, воно може бути змінено сторонами в конкретному договорі зберігання з урахуванням правил, викладених у ст.6 ЦК, стосовно співвідношення актів цивільного законодавства і договору (див. коментар до гл.1 ЦК). Якщо внаслідок пошкодження, за яке зберігач несе відповідальність, якість речі знизилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець може відмовитися від неї і вимагати від зберігача відшкодування вартості цієї речі. Це правило також має імперативний характер, але воно може бути змінено в конкретному договорі з урахуванням правил, викладених у ст.6 ЦК, що надасть можливість сторонам передбачати у таких випадках відшкодування зберігачем не тільки вартості речі, а й інших збитків, завданих поклажодавцеві, наприклад при розбіжностях між розміром оцінки речі при укладенні договору зберігання та її дійсною вартістю.

14. Нарешті, до загальних положень про зберігання належить і правило, вміщене у ст.954 ЦК, присвячене зберіганню на підставі закону. Зберігання речей на підставі не договору, а закону передбачено, наприклад, при знахідці (див. коментар до гл.24), при неприйнятті товару продавцем (див. коментар до гл.54). Згідно з правилом, закріпленим у ст.954, положення гл.66 ЦК застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо ним не встановлено інше.

§ 2. Зберігання на товарному складі

1. Регулюванню відносин, що виникають при зберіганні на товарному складі, присвячені ст.ст.956—966 ЦК.

2.   Необхідність створення в гл.66 ЦК окремого параграфа, норми якого спрямовані на регулювання відносин із зберігання на товарних складах, пов'язана з такими обставинами.

По-перше, предметом договору, що укладається при цьому виді зберігання, може бути не будь-яка річ, а саме товар, тобто річ, розрахована на продаж або обмін.

По-друге, місце зберігання товару, що передається на зберігання (товарний склад) — це спеціальне приміщення (зерносховище, холодильник, елеватор тощо), що пристосоване не тільки для зберігання товару, а й для забезпечення обігу цих товарів під час їх знаходження в них, а також для надання інших послуг, пов'язаних зі зберіганням товарів. До таких послуг належить, зокрема, транспортні та транспортно-експедиційні послуги. Підприємницька діяльність товарного складу може знаходити свій прояв у розпорядженні ним від свого імені товаром, що визначений родовими ознаками. При цьому відбувається знеособлення речей, а товарний склад набуває права власності на них. Саме тому згідно зі ст.958 ЦК до відносин сторін у таких випадках застосовуються положення про договір позики (див. коментар до гл.52 ЦК), а час і місце повернення товару визначається загальними положеннями про зберігання.

По-третє, зберігачем за цим видом зберігання може бути лише організація — суб'єкт підприємницької діяльності. Це випливає з визначення товарного складу, що міститься в ч.і ст.956 ЦК, згідно з якою товарним складом визнається організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням на засадах підприємницької діяльності. Поклажодавцем за цим договором є також суб'єкт підприємницької діяльності (фізична або юридична особа), Для якого речі, що здаються на зберігання, є саме товаром.

Слід підкреслити, що товарні склади поділяються на відомчі склади та склади загального користування. Відомчі товарні склади обслуговують лише відповідні організації, хоча за наявності можливостей вони можуть, але не зобов'язані, приймати на зберігання товари сторонніх організацій. Товарний склад відповідно до ч.2 ст-956 ЦК визнається складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

3.   Визначення  договору складського  зберігання  міститься  уст.957 ЦК, згідно з якою за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. З цього визначення випливає, що договір складського зберігання є реальним, оплатним та двостороннім договором. З урахуванням положень ч.2 ст.936 ЦК цей договір може бути й консенсуальним. Договір складського зберігання є договором  підприємницьким. Крім того, договір складського зберігання, укладений складом загального користування, визнається публічним договором, і на нього у повному обсязі поширюються положення,  що містяться уст.633 ЦК. Йдеться, зокрема, про те, що зберігай не може, за наявності у нього можливостей прийняти товар на зберігання, відмовитися від укладення договору складського зберігання; він не повинен надавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення такого договору, умови такого договору повинні бути однаковими для усіх поклажодавців (див. коментар до гл.52 ЦК)

4.  Договір складського зберігання, згідно зі ст.957 ЦК, має укладатися у письмовій формі. Вона вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене одним із таких складських документів: складською квитанцією;  простим складським свідоцтвом; подвійним складським свідоцтвом. Відсутність у поклажодавця одного з цих документів у випадках, коли фактична передача товару на склад для зберігання відбулася, свідчить про порушення вимог щодо форми договору. Але оскільки закон не містить правила про недійсність договору складського зберігання, уразі порушення його форми слід керуватися правилами, викладеними у ст.208 ЦК щодо правових наслідків недодержання вимогстосовно простої письмової форми договору (див.  коментар догл.16 ЦК).

5.  З урахуванням особливостей складського зберігання ст.959ЦК передбачає спеціальні правила щодо огляду товару сторонами. При прийнятті товарів на зберігання товарний склад зобов'язаний здійснювати за свій рахунок огляд товарів для визначення їх кількості та зовнішнього стану. Це правило є імперативним. Імперативним є й правило, згідно з яким товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість огляду товарів або їх зразків протягом усього часу їх зберігання, а якщо зберігання здійснюється із знеособленням товарів — взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення їх схоронності. Кожна зі сторін договорупри поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, несе та сторона, яка зажадала їх огляду і перевірки. Якщо при поверненні товару він не був оглянутий або перевірений спільно зберігачем і поклажодавцем, заява про нестачу або пошкодження товару внаслідок його неналежного зберігання має бути зроблена поклажодавцем у письмовій формі одночасно з його одержанням. Заява про нестачу або пошкодження товару, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, повинна бути зроблена у письмовій формі протягом 3 днів після одержання товару. За відсутності заяви поклажодавця вважається, що товар був повернутий складом відповідно до умов договору складського зберігання, оскільки поклажодавець не довів інше.

6.   Оскільки стосовно договору складського зберігання в ст.960ЦК закріплені спеціальні правила про зміну його умов, загальні положення з цього питання, вміщені у ст.945 ЦК, на цей вид зберігання не поширюються. Суть спеціальних правил полягає в наступному. У разі, якщо для забезпечення схоронності товару потрібна негайна зміна умов його зберігання, на склад покладаєтьсяобов'язок самостійно вживати відповідних невідкладних заходів і повідомити про них поклажодавця. У разі виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний негайно скласти відповідний акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

7.   Будь-який складський документ посвідчує факт укладення договору складського зберігання та прийняття товару на зберігання складом, а також право поклажодавця (товароволодільця)на отримання товару після спливу строку його зберігання або за його вимогою. Але неоднакова юридична природа складських документів зумовлює різний обсяг прав (можливостей) поклажодавця.

8.   Оскільки складська квитанція не є цінним папером, вона не може бути предметом застави і не надає можливості поклажодавцеві здійснювати обіг товарів, переданих за нею. Через це складська квитанція видається лише у тому випадку, коли поклажодавець немає наміру розпоряджатися товаром протягом його зберігання у товарному складі і після зазначеного строку договору збирається самотримати його.

9.   Просте складське свідоцтво — це єдиний товаророзпорядчий документ, цінний папір, що видається на пред'явника. Оскільки передача товару, що зберігається на товарному складі, іншій особі здійснюється шляхом вручення їй простого складського свідоцтва,до форми цього документа ставляться суворі вимоги. Обов'язковими реквізитами цього документа відповідно до ст.965 ЦК є: найменування та місце знаходження товарного складу, що прийняв товарна зберігання; номер свідоцтва за реєстром товарного складу; найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — число одиниць та (або) товарних місць, та (або) міра (вага, об'єм) товару;строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка, що товар прийнято на зберігання до запитання; розмір плати за зберігання або ж тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати; дата видачі складського свідоцтва; підпис уповноваженої особи та печатка товарного складу; вказівка на те, що свідоцтво видано на пред'явника. Документ, що не містить в собі хоч би одного із зазначених реквізитів, згідно зі ст.965 ЦК не є простим складським свідоцтвом.

Товар, що було прийнято на зберігання за простим складським свідоцтвом, згідно зі ст.961 ЦК може бути протягом його зберігання на складі предметом застави, яка здійснюється шляхом застави власне простого складського свідоцтва. У цьому випадку на свідоцтві робиться запис про заставу майна, і воно передається заставодержателю. У поклажодавця залишається копія простого складського свідоцтва із записом про заставу, що видається йому товарним складом. Подвійне складське свідоцтво — це товаророзпоряд-чий документ, що згідно зі ст.962 ЦК складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

10. Подвійне складське свідоцтво є ордерним цінним папером. Цінним папером є не тільки подвійне складське свідоцтво в цілому, а Й кожна з двох його частин. У кожній з частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково визначені ті ж самі реквізити, що й у простому складському свідоцтві (крім вказівки, що свідоцтво видано на пред'явника), а також найменування юридичної особи або ж ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, а також місце знаходження (місце проживання) товаро-володільця. Документ, що не відповідає цим вимогам, не є подвійним складським свідоцтвом.

Складське та заставне свідоцтво згідно зі ст.964 ЦК можуть передаватися разом або окремо шляхом вчинення передавальних написів (Індосаменту). Наявність двох частин у подвійному складському свідоцтві є зручною як для обігу товарів, що зберігаються у товарному складі, так і для кредитування торговельних операцій. Складське свідоцтво засвідчує право власності на товар, воно може бути передане іншій особі шляхом вчинення передавального напису. Заставне свідоцтво надає можливість отримувати кредит під заставу товарів, що знаходяться у товарному складі. При отриманні кредиту заставне свідоцтво відокремлюється від складського свідоцтва і передається кредитору (заставоутримувачу), а на складському свідоцтві робиться відмітка про те, що товар знаходиться під заставою. Таким чином, відсутність заставного свідоцтва свідчить про наявність заставного обтяження з боку третьої особи.

Згідно зі ст.963 ЦК володілець складського свідоцтва, відокремленого від заставного, має право розпоряджатися товаром, але не може взяти цей товар зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець заставного свідоцтва, інший, ніж володілець складського свідоцтва, має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. І тільки володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі, у повному обсязі.

Виходячи з цього, ст.966 ЦК закріплює правила, згідно з якими товарний склад видає товар тільки володільцеві подвійного складського свідоцтва (обох його частин) і не інакше, як в обмін на обидва свідоцтва разом. Йому належить право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на той товар, що залишився на складі. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, товар видається складом не Інакше, як в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

§ 3. Спеціальні види зберігання

1.  Статті 967—978 ЦК присвячені таким спеціальним видам зберігання, як: зберігання речей у ломбарді; зберігання цінностей у банку; зберігання речей у камерах схову транспортних організацій;зберігання речей у гардеробах організацій; зберігання речей пасажира під час його перевезення; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предметом спору; зберігання автотранспортних засобів; договір охорони. Норми, що вміщені у цих статтях, слід розглядати як спеціальні, тобто такі, що розраховані на регулювання конкретних видів зберігання. З цього випливає кілька висновків. По-перше, зміст цих норм може тлумачитися лише буквально,І вони не підлягають застосуванню за аналогією. По-друге, норми,що розраховані на регулювання певного спеціального виду зберігання, не можуть застосовуватися, навіть субсидіарно, до регулювання Іншого спеціального виду зберігання, крім випадків, передбачених договором або законом. По-третє, правила, що містяться взагальних положеннях про зберігання, застосовуються до регулювання певного спеціального виду зберігання лише субсидіарно.

2.  Основним видом діяльності ломбарду, який згідно зі ст.1 Закону про фінансові послуги є фінансовою установою,  є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу їх певного майна (заставні операції ломбарду як фінансової установи). Ці відносини, хоча вони і пов'язані з передачею фізичною особою відповідного майна у володіння ломбарду, як предмета застави, регулюються не правилами про зберігання речей, а правилами, що встановлені для застави у формі закладу (див. коментар до гл.49 ЦК).

Додатковим, хоча І окремим видом діяльності ломбарду, є зберігання ним майна фізичних осіб. Саме на регулювання цих відносин і розраховані правила, закріплені в ст.ст.967—968 ЦК. Субсидіарно до цих відносин можуть застосовуватися правила, що становлять загальні положення про зберігання. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом, оформлюється видачею зберігачем (ломбардом) фізичній особі (поклажодавцеві) іменної квитанції. Річ, що здається до ломбарду на зберігання, підлягає оцінці за погодженням сторін. Цей вид договору зберігання завжди є оплатним.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки. Строк договору визначається погодженням сторін. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ після закінчення строку зберігання. Відповідно до ст.968 ЦК річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду, після спливу 3 місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, що належать ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

3.  Відповідно до ст.47 Закону про банки останні мають правонадавати послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів. Відповідно до цього ЦК передбачає два види договорів, у яких зберігачем виступає банк. Перший вид — це договір зберігання цінностей, передбачений ст.969 ЦК, а другий — договір про надання поклажодавцеві індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється банком, передбачений ст.970 ЦК.

За договором зберігання цінностей банк приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності без надання поклажодавцеві особливих умов зберігання. При цьому за уповноваженням поклажодавця банк за таким договором може вчинювати і правочини з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення такого договору засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення йому цінностей, шо зберігаються.

За договором про надання індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється, банк надає поклажодавцеві особливі умови зберігання, які за змістом можуть бути відмінними. По-перше, банк може сам приймати від поклажодавця цінності, що становлять предмет зберігання, і контролювати їх поміщення в сейф та одержання їх із сейфа поклажодавцем. По-друге, банк може надавати поклажодавцеві право особистого доступу до сейфа (Його частини або приміщення), що охороняється, тобто права на особисте розміщення цінностей у сейфі та одержання цінностей з нього, для чого видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що його ідентифікує, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. При цьому банк не контролює вміст сейфа, хоча й несе обов'язок з охорони приміщення, де знаходиться сейф. Саме тому згідно зі ст.971 ЦК до такого договору повинні застосовуватися положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК).

4. Згідно зі ст.972 ЦК камери схову загального користування, що перебувають у віданні транспортних організацій, зобов'язані брати на зберігання речі у будь-яких осіб, незалежно від наявності у них проїзних документів. Це пов'язано з тим, що цей договір визнається публічним договором (див. коментар до гл.52 ЦК). Оскільки ст.972 ЦК виокремлює деякі правила щодо договору зберігання речі в автоматичних камерах схову, слід виходити з того, що при цьому існує два способи зберігання, а саме: зберігання речей власне в камерах, де річ приймається відповідальним за це працівником; зберігання речей в автоматичних камерах, при якому річ в камері розміщується безпосередньо поклажодавцем без контролю з боку зберігача, хоча останній зобов'язаний створювати такі умови, які б виключали можливість зламування автоматичної камери. Саме тому відповідно до ч.б ст.972 ЦК до договору про зберігання речі в автоматичних камерах підлягають застосуванню положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК). На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або жетон. При їх втраті здана до камери зберігання річ видається поклажодавцеві із наданням доказів належності йому цієї речі. При зберіганні речі у камері схову предмет зберігання підлягає оцінці в момент її передання на зберігання, оскільки збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок її втрати, нестачі або пошкодження, відшкодовуються у розмірі суми, встановленої цією оцінкою. Зазначені збитки підлягають відшкодуванню протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про це. Строк зберігання речей визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або погодженням сторін. Речі, що не були забрані у встановлений строк, підлягають зберіганню камерою ще протягом 3 пільгових місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5.  Гардеробом організації є спеціально визначене місце в її приміщенні для зберігання верхнього одягу та головних уборів її працівників та відвідувачів організації. Оскільки гардероб є частиною організації, зберігачем речі, що була здана, є згідно зі ст.973 ЦК сама організація. Прийняття речі на зберігання гардеробом організації посвідчується відповідно до ст.937 ЦК видачею поклажодавцеві номерного жетона або іншого знака. Такий спосіб укладення договору є звичайним для цього виду зберігання. Договір зберігання речей у гардеробах організацій може бути як безоплатним, так і оплатним.  Про о платний характер такого договору поклажодавець повинен бути попереджений у будь-який спосіб, що є очевидним. Незалежно від того, здійснюється цей вид зберігання оплатно чи безоплатно, зберІгач речі зобов'язаний вжити для забезпечення її схоронності усіх необхідних заходів. Ці правила застосовуються також до зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього в закладах охорони здоров'я та Інших закладах.

6.  Згідно зі ст.974 ЦК перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки) та особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці. У цій статті йдеться про ручну поклажу пасажира, яку він має право провозити із собою безоплатно. Це випливає Із змісту ст.911ЦК, яка серед інших прав пасажира закріплює і його право перевозити безоплатно ручну поклажу у межах норм,  встановлених транспортними кодексами (статутами) (див. коментар до гл.64 ЦК).Якщо раніше відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження ручної поклажі мала місце лише при морських і повітряних перевезеннях і за умови, шо пасажир доведе вину перевізника, нині ЦК поширює правило про відповідальність перевізника за незабезпечення схоронності ручної поклажі незалежно від виду пасажирського перевезення.

7.  Аналіз правил, вміщених у ст.975 ЦК щодо зберігання речей У готелях, дає підстави для виокремлення двох принципових положень. По-перше, ЦК чітко розмежовує відповідальність готелю як зберігача за схоронність майна, внесеного особою, що проживає в ньому, та відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів та інших коштовностей особи, що проживає в готелі. В першому випадку обов'язок готелю із зберігання майна, внесеного до готелю, випливає із закону, і тому особа, щопроживає у готелі, лише зобов'язана негайно заявити готелю про виявлену нею втрату речі (порушення цього правила звільняє готель від відповідальності) і довести, що ця річ була внесена нею до готелю. Такою, що внесена до готелю, вважається річ, передана працівникам готелю, а так само річ, що знаходиться у відведеному для особи приміщенні. У другому випадку готель несе відповідальність за втрачені гроші, інші валютні цінності, цінні папери та коштовності тільки у випадку, коли вони були окремо передані готелю на зберігання на підставі договору особою, що проживає в готелі. По-друге, ЦК виходить з того, що зазначені правила застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та Інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

8.  Статтею 976 ЦК передбачені правила щодо зберігання речей,що є предметом спору (секвестр). За договором секвестру дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, передають її на зберігання третій особі (зберігачеві речі), яка приймає на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір(договірний секвестр). Річ, що є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачем у такому випадку може бути особа, призначена судом, або особа,визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. В обох випадках необхідна згода зберігача, якщо законом не передбачено інше. Як виняток із загального правила про зберігання слід розглядати можливість передачі на зберігання в порядку секвестру нерухомих речей. Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку секвестру,має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

9.  Спеціальним видом зберігання згідно зі ст.977 ЦК є зберігання автотранспортних засобів. У тих випадках, коли зберігачем за цим договором є суб'єкт підприємницької діяльності, такий договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). За договором зберігання транспортного засобу в боксах, гаражах та спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видавати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером чи жетоном). Відповідальність зберігача за втрату або пошкодження автотранспортного засобу ст.977 ЦК не регулюється, а тому вона має наставати за правилами, закріпленими в загальних положеннях про зберігання(див. пункти 1.12, 1ЛЗ коментарю до цієї глави). Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами. Це правило є диспозитивним, а тому застосовується, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

10. Нарешті, серед спеціальних видів зберігання ст.978 ЦК передбачає договір охорони, який слід розглядати не як спеціальний вид зберігання, а як окремий вид договору про надання послуг. За цим договором охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності,   зобов'язується  забезпечити  недоторканність  особи   чи майна, які охороняються. Вказівка на те, що охоронцем у цьому договорі виступає суб'єкт підприємницької діяльності, свідчить про то шо цей договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). Предметом цього договору може бути нерухоме майно або фізична особа Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцеві встановлену плату. Оскільки цей договір є різновидом договору про надання послуг, на відносини, що виникають на його підставі, поширюються правила гл.63 ЦК.