§ 1. Загальні положення про купівлю-продаж

1. Відносини учасників цивільного обороту, завдяки яким відбувається обмін товару на гроші або інший товар, опосередковуються договорами про оплатну реалізацію майна (купівля-продаж,поставка, контрактація, міна-бартер, постачання енергетичних та Інших ресурсів тощо).

При цьому виявляється тенденція до універсалізації (консолідації) правил про товарний обіг на основі договору купівлі-продажу, коли загальні положення про купівлю-продаж поширюються й на інші вищезгадані договори, якщо інше не передбачено в самому договорі, законі або не випливає з характеру конкретних взаємовідносин сторін.

У ЦК 1963 р. (ст.224) договір купівлі-продажу розглядався як консенсуальний. За визначенням цього договору, яке дається у ст.655 ІДЕС 2003 p., він може бути як реальним (продавець передає, а покупець приймає майно), так і консенсуальним (продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти майно).

Договір купівлі-продажу спрямований на передачу майна у власність набувачеві, тому у ст.658 ЦК підкреслюється, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом (наприклад, право комісіонера, консигнатора), належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст.ст.330, 388, 389 ЦК). Суб'єктами договору купівлі-продажу можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК).

2. Однією з істотних умов договору купівлі-продажу є умова щодо предмета, який характеризується певними кількісними та якісними показниками. ЦК оперує поняттями "майно" і "товар" як синонімами. Предметом цього договору можуть бути як речі, так й інші об'єкти цивільних прав, зазначені у ст.177 ЦК: валютні цінності, цінні папери, майнові права тощо. Причому предметом купівлі-продажу може бути як товар, який є в наявності у продавця на момент укладення договору, так І той, що буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу майнових прав, наприклад майнових прав інтелектуальної власності (ст.424 ЦК), застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Це ж стосується і договору купівлі-продажу права вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Правда, до цих договорів застосовується ще положення про відступлення права вимоги (ст.ст.512— 519 ЦК), якщо Інше не встановлено договором або законом.

ЦК 2003 p. містить чимало нових порівняно з ЦК 1963 p. правил, які стосуються визначення умов щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та упакування товару, які характеризують предмет договору купівлі-продажу і поширюються на договори поставки, контрактації, міни-бартеру тощо, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін за цими договорами.

Продавець повинен передати покупцеві товар, передбачений договором, а також його приналежності та документи, що до нього додаються (технічний паспорт, сертифікат якості тощо) і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Кількість товару, що передається, встановлюється в договорі у відповідних одиницях виміру або у грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення в договорі порядку її визначення. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець має передати покупцеві товари в асортименті, погодженому сторонами, або в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, якщо в ньому асортимент не був визначений.

Важливою умовою договору купівлі-продажу є умова щодо якості товару. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. За відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець має передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Так, стосовно договору міжнародної купівлі-продажу товарів (за Віденською конвенцією ООН 1980 p.) непридатним для звичайного використання вважається товар, якщо у нього відсутні певні якості, і це є перешкодою для його фактичного використання або веде до негативного результату, або збільшує витрати споживача. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі якщо законом встановлені обов'язкові вимоги щодо якості товару (наприклад у стандартах, технічних умовах тощо), то продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитись про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. При продажу товару за зразком та (або) описом якість його має відповідати зразку та (або) опису (ст.673 ЦК). Товар, який продавець передає або повинен передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлений договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. Важливими тут є загальні правила про порядок обчислення гарантійного строку: 1) він починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу; 2) він продовжується на той час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем; 3) гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним; 4) у разі заміни товару чи комплектуючого виробу неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк починає спливати з моменту заміни (ст.ст.675, 676).

На відміну від гарантійних строків, які встановлюються, як правило, на товари тривалого користування, строк придатності — встановлений законом або іншими нормативно-правовим и актами строк, зі спливом якого товар (продукти харчування, ліки тощо) вважається непридатним для використання за призначенням. Строк придатності визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання. Продавець повинен передати покупцеві товар, на який встановлений строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку (ст.677 ЦК).

Предмет договору купівлі-продажу може характеризуватись й умовою про комплектність товару. Поняття комплектності означає сукупність основного виробу та комплектуючих його виробів, які складають з основним виробом єдине ціле з метою його ефективного використання. Умова щодо комплектності стосується зазвичай технічно складних виробів, як-от: обладнання, прилади, побутова техніка тощо. Вимоги щодо комплектності встановлюються у договорі або шляхом перерахування виробів (комплектуючих, агрегатів), які підлягають передачі разом з основною річчю, або шляхом вказівки на нормативно-технічний документ (стандарт, технічні умови тощо), яким визначена комплектність товару. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець повинен передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ч.2 ст.682 ЦК).

Близьким до поняття "комплектність" є поняття "комплект товару" (ст.683), але сутність цих понять є різною. Якщо комплектність розуміється як сукупність основного виробу і комплектуючих його допоміжних виробів, то комплект товару — це певний набір виробів (товарів), кожен з яких має самостійне значення. Але саме такий набір товарів сприяє їх спільному використанню. Це, по суті, складна річ, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням (ст.188 ЦК). Закон про захист прав споживачів (ст.19) забороняє нав'язування покупцеві непотрібних йому товарів шляхом включення їх у комплект, тобто забороняє обумовлювати придбання одних товарів обов'язковою купівлею ще й інших товарів. Зобов'язання щодо передачі товару в комплекті вважається виконаним з моменту передання покупцем усього товару, включеного до комплекту, причому продавець повинен вчинити це одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

З метою забезпечення збереження товару від пошкодження і втрат, а довкілля — від забруднення, а також прискорення процесу обігу товарів, договором або законом може передбачатись обов'язок продавця передавати товар у певній тарі та (або) в упаковці. Цей обов'язок не поширюється на товари, які за своїм характером, не потребують застосування тари та (або) упакування (наприклад сипучі чи наливні вантажі тощо). Товар має бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності — способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання чи транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено конкретних вимог щодо тари та (або) упаковки. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства (стандартами, технічними умовами тощо).

Крім обов'язку передати покупцеві товар відповідно до зазначених вище умов щодо кількості, асортименту, якості тощо і в обумовлений строк (ст.663), продавець несе й інші обов'язки за договором купівлі-продажу. попередити покупця про право третіх осіб на товар (права наймача, право застави, довічного користування тощо); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст.ст.659, 667 ЦК), тощо.

3. За порушення зазначених вище обов'язків до продавця можуть бути застосовані заходи, що матимуть несприятливі для нього наслідки (санкції), зокрема заходи цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку), відібрання речі, визначеної індивідуальними ознаками, розірвання договору тощо.

Зокрема, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. У цьому разі продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не виконає цих обов'язків, то продавець не відповідатиме перед покупцем за умови, коли він доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання переданого товару у покупця. Якщо ж продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем. У разі вилучення за рішенням суду товару в покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав і не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним (ст.ст.660, 661 ЦК).

При відмові продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу, а щодо речі, визначеної індивідуальними ознаками, має право пред'явити продавцеві вимоги про витребування її та передання її відповідно до умов зобов'язання (ст.620 ЦК). Такі ж вимоги можуть бути пред'явлені продавцеві у зв'язку з непереданням ним приналежностей товару та документів, які його стосуються: якщо вони не передані продавцем у встановлений покупцем розумний строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу і повернути товар продавцеві (ст.ст.665, 666 ЦК). Аналогічні правові наслідки настають і при передачі покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу. В цьому разі покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він уже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, покупець повинен повідомити про це продавця, і якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар і повинен оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

При порушенні продавцем умов договору щодо асортименту товару покупець має право відмовитися від прийняття та оплати товару, а якщо він уже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо ж продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, І відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, вважається прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він повинен оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Ініціативу в погодженні ціни на такий товар має проявити продавець у розумний строк, бо в іншому разі покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору застосовувалась щодо аналогічного товару (ст.672 ЦК).

Слід мати на увазі, що в договорі купівлі-продажу сторони можуть обумовити й інші наслідки порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту: відшкодування збитків, сплату неустойки за непередання (недопоставку) покупцеві всієї або частини кількості товарів в обумовлені строки та в асортименті тощо.

Правові наслідки передання покупцеві товару неналежної якості, визначені у ст-678 ЦК, залежать від того, які порушення вимог шодо якості товару — істотні чи неістотні — допущені продавцем. Істотними вважаються порушення цих вимог у разі виявлення недоліків, які не можна усунути або усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення. В разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право за своїм вибором: І) відмовитися від договору і вимагати повернення оплаченої за товар суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо відступи від умов договору щодо якості є неістотними, то, незалежно від можливості використання товару за призначенням, покупець може вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків самим покупцем чи третьою особою. Не виключається при цьому і вимога про відшкодування інших збитків, заподіяних порушенням продавцем умов договору щодо якості товару, і про сплату неустойки, якщо вона обумовлена договором купівлі-продажу. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару І відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якшо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст.679).

ЦК 2003 р. (ст.ст. 680, 681) встановлює більш тривалі порівняно з ЦК 1963 p. строки для пред'явлення вимог (претензійні) і позовної давності, що застосовуються до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару. Якщо на товар встановлено гарантійний строк або строк придатності, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цих строків. У разі якщо на комплектуючий виріб встановлюється гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб. Якщо ж на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право подати вимогу у зв'язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб. У тих випадках, коли недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які Існували до цього моменту.

За відсутності на товар гарантійного строку або строку придатності вимога у зв'язку з недоліками товару може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах 2 років, а щодо нерухомого майна — в межах 3 років від дня передання товару покупцеві, якщо договором не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються з дня укладення договору. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. До вимог у зв'язку з недоліками переданого товару застосовується позовна давність в 1 рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах, зазначених вище строків, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Певні правові наслідки настають і при порушенні продавцем умов договору щодо комплектності товару та вимог про тару та (або) упаковку. Так, у разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) доукомплектування товару в розумний строк. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: І) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний; 2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми. Такі ж наслідки застосовуються також у разі порушення продавцем обов"язку передати покупцеві комплект товару, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.ст.683, 684 ЦК). В арбітражній практиці на вимоги у зв'язку з порушенням умов щодо комплектності, зокрема, при поставках продукції, поширювався скорочений (6-місячний) строк позовної давності, як і на вимоги у зв'язку з неналежною якістю товару. Проте передання некомплектного товару тяжіє до кількісних порушень договору (відсутність комплектуючих виробів), тому до цього правопорушення повинен застосовуватись загальний (3-річний) строк позовної давності.

У разі передання покупцеві товару без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежної тари (упаковки), якщо Інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, шо випливають із передання товару неналежної якості (ст.ст.678, 686 ЦК).

4. Для того, щоб застосувати до продавця зазначені вище правові наслідки за порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов, покупцеві належить в установленому порядку здійснити перевірку додержання продавцем зазначених умов і своєчасно повідомити про них продавця. Ці питання вирішуються у положеннях ст.ст.687 І 688 ЦК.

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу здійснюється у випадках та порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості та інших умов, то порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам. Так, у разі одержання товарів (вантажу) від транспортної організації, яка здійснювала їх перевезення, покупець (одержувач) повинен додержуватись правил, передбачених нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність даного виду транспорту. Одержання товарів від транспортної організації — це лише початковий етап у її прийманні. Остаточну перевірку відповідності одержаних товарів умовам договору, зокрема при поставках, одержувач здійснює на своєму складі відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання товарів за кількістю та Інструкції про порядок приймання товарів за якістю.

Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений договором або нормативно-правовими актами, перевірка має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться у таких випадках.

Обов'язок перевіряти відповідність товару умовам договору перед переданням його покупцеві може покладатись на продавця, якщо це передбачено договором, актами цивільного законодавства або нормативно-правовими актами з питань стандартизації. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки. Перевірка додержання умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору покупцем і продавцем має здійснюватись на одних і тих самих умовах (ст.687 ЦК).

Виявивши і належним чином зафіксувавши порушення договору продавцем, покупець повинен повідомити про це продавця у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, — у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлено відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем цього обов'язку спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору. Проте продавець не має права посилатися на зазначені обставини, якщо він знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу (ст.688 ЦК).

5. За договором купівлі-продажу на покупця покладаються такі обов'язки: а) прийняти товар; б) зберігати товар у разі відмови від його прийняття; в) оплатити товар; г) застрахувати товар, якщо цей обов'язок передбачений для нього договором.

Прийняття товару покупцем безпосередньо від продавця чи від транспортної організації — це виконання покупцем свого кредиторського обов'язку за зобов'язанням, що виникло за договором купівлі-продажу. При цьому він має вчинити дії, які відповідно до вимог, шо звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відмова покупця від прийняття товару допускається, якщо це встановлено договором або законом, а також при здійсненні ним права на заміну товару (ст.ст.615, 689 ЦК).

Покупець в усіх випадках зобов'язаний зберігати товар, переданий йому продавцем, незалежно від того, обгрунтовано чи необгрунтовано він відмовився від його прийняття. При одержанні від транспортної організації товару (вантажу), який не передбачений договором купівлі-продажу, поставки тощо, одержувач повинен прийняти його на так зване відповідальне зберігання. Одержавши від покупця відмову від такого товару, продавець повинен забрати (вивезти) цей товар або розпорядитися ним у розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві, поклавши на нього витрати, понесені у зв'язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві. Якщо ж покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився від його прийняття, продавець має право вимагати від покупця прийняти та оплатити товар або відмовитися від договору купівлі-продажу (ст.690 ЦК).

Покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Товар оплачується за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається наявністю звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору. Покупець має також право вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.4 ст.632, ч.і ст.69І, ч.і ст.692 ЦК). Відповідно до умов договору покупець може частково або повністю оплачувати товар до його передання продавцем (попередня оплата), з відстроченням або розстроченням платежу при продажу товарів у кредит, а також з комбінуванням зазначених вище способів оплати.

За порушення покупцем обов'язку щодо оплати товару до нього можуть бути застосовані певні санкції (примусове стягнення боргу, відшкодування збитків, оплата неустойки (пені) за прострочення платежу, сплата процентів за користування чужими грошовими коштами, розірвання договору, зупинення продавцем передання частини товару, обумовленої договором, до повної оплати покупцем усього раніше переданого товару тощо). Так, відповідно до чч.З—5 ст.692 ЦК у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. В разі коли продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплачено-го також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у договірних правовідносинах, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлений за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За загальним правилом, закріпленим у чч.і, 2 ст.334 ЦК, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ст.697 ЦК договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин (наприклад, при продажу товару в кредит). У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, а також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця, продавець має право вимагати від покупця повернення товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок продавця або покупця страхувати товар. Страхування товарів (майна) здійснюються за правилами, закріпленими у гл.67 "Страхування". Якщо обов'язок застрахувати товар за договором було покладено на покупця, але він не застрахує його, продавець має право сам застрахувати товар і вимагати від покупця відшкодування витрат на страхування або відмовитися від договору (ст.696 ЦК).

Зазначені вище загальні положення про договори купівлі-продажу застосовуються до окремих його видів, зокрема до поставки, контрактації, міни, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, якщо законом не передбачені особливі умови укладення, виконання або відповідальності сторін за цими договорами.

§ 2. Роздрібна купівля-продаж

1. У ЦК 1963 р. (гл.20) лише поодинокі правила серед загальних положень про купівлю-продаж відображали певні особливості роздрібної купівлі-продажу (ст.ст.235, 236, 240 та ін.). ЦК виділяє роздрібну купівлю-продаж у самостійний вид договору купівлі-продажу. Цим підкреслюється важливе значення цього договору як основної цивільно-правової форми торговельного обслуговування громадян та забезпечення їх матеріальних і духовних потреб.

Законодавче визначення договору роздрібної купівлі-продажу вперше дається у ч.і ст.698 ЦК, оскільки в раніше чинному цивільному законодавстві воно відсутнє. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Сторонами в договорі роздрібної купівлі-продажу є, з одного боку, продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, а з другого — покупець — фізична чи юридична особа, що набуває у власність товар, який звичайно призначається для особистого, домашнього або Іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу за участю покупця — фізичної особи, не врегульованих ЦК, застосовується законодавство про захист прав споживачів, зокрема Закон про захист прав споживачів, Порядок заняття торговельною діяльністю та інші нормативні акти. Проте Закон про захист прав споживачів та інші акти цивільного законодавства у цій сфері застосовуються до роздрібної купівлі-продажу в тій частині, яка не суперечить ЦК. Умови договору, що обмежують права покупця — фізичної особи порівняно з правами, встановленими ЦК та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку заняття торговельною діяльністю, торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Господарюючі суб'єкти здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, — за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на торгівлю окремими видами товарів.

Законом про захист прав споживачів та ЦК передбачено широке коло прав споживачів (громадян) під час придбання, замовлення або використання товарів для задоволення своїх побутових потреб. Зокрема, відповідно до ст.З Закону про захист прав споживачів споживачі мають право на державний захист своїх прав, гарантований рівень споживання, належну якість товару, торговельного та інших видів обслуговування, безпеку товарів, необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів. Споживачі можуть розраховувати на відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами у випадках, передбачених законодавством. Цей Закон передбачає право споживачів звертатися до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав, а також можливість об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

2. Особливістю договору роздрібної купівлі-продажу є те, що він укладається переважно на основі так званої публічної оферти. На відміну від загального правила (ч.2 ст.641 ЦК), за яким реклама та інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити оферти, публічною офертою у ст.699 ЦК визнається пропозиція укласти договір купівлі-продажу товару не у місцях його продажу, якщо вона звернена до невизначеного кола осіб у рекламі, каталогах або інших описах товару і містить усі істотні умови договору. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу визнається публічною пропозицією укласти договір незалежно від того, чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу. Правда, продавцем може бути при цьому застережено, що певний товар непризначений для продажу, а слугує естетичним оформленням торгового залу, вітрини або є торговим обладнанням продавця тощо.

Перед укладенням договору роздрібної купівлі-продажу продавець повинен надати покупцеві необхідну та достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту І способів надання. Необхідною вважається така Інформація про товар, яка створює у покупця повне уявлення про властивості товару, правила користування ним, зберігання тощо, і на основі одержаних відомостей покупець може вибрати потрібний йому товар. У Законі про захист прав споживачів (ст. 19) наведено перелік відомостей про товар, які даються в описах, технічній документації, на етикетках, у маркуванні тошо і становлять необхідну Інформацію про товар. Інформація про товар має бути достовірною, тобто наявні в ній відомості повинні відповідати дійсному стану речей.

До укладення договору купівлі-продажу покупець має право оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо Це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

Правові наслідки ненадання покупцеві необхідної та достовірної інформації про товар (ч.З ст.700) залежать від того, укладено чи ще не укладено з продавцем договір роздрібної купівлі-продажу. Необгрунтоване ухилення продавця від укладення договору у зв'язку з ненаданням інформації дає право покупцеві вимагати від продавця відшкодування збитків. Це один із випадків відповідальності підприємця за необгрунтовану відмову від укладення публічного Договору, передбачену ч.4 ст.633, а договір роздрібної купівлі-про-лажу є публічним договором (ч.2 ст.698 ЦК).

Якщо ж договір укладено, але покупцеві не надано було можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, то покупець в розумний строк може відмовитись від Договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди. Продавець, який не надав покупцеві можливостей одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недоліки товару, якщо покупець доведе, що недоліки виникли після одержання товару у зв'язку з відсутністю у нього такої Інформації.

Відповідно до ст.701 ЦК сторони можуть укласти договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, і протягом цього строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві. Якщо покупець не з'явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець відмовився від договору, якщо інше не встановлено договором. Додаткові витрати продавця на забезпечення передання товару покупцеві у встановлений строк включаються в ціну товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За чинними правилами роздрібної торгівлі (п.27 Порядку заняття торговельною діяльністю) вибрані покупцями непродовольчі товари можуть зберігатися у торговельному підприємстві протягом 2 годин з відміткою часу наступної оплати на виписаному продавцем чекові. Після закінчення встановленого часу невикуплений товар надходить у продаж. Придбані великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильники, пральні машини тощо) покупець має право залишити на зберіганні в торговому підприємстві, але не більше як на І добу. За погодженням з адміністрацією підприємства строк зберігання може бути продовжено шляхом укладення договору схову відповідного товару. Продавець протягом зазначеного строку несе відповідальність за зберігання та якість товару.

Широкого поширення у роздрібній торгівлі набули договори роздрібної купівлі-продажу товарів за зразками або з умовою про доставку товару покупцеві за місцем, зазначеним покупцем, або за місцем проживання фізичної особи-покупця. ЦК регулює ці форми торговельного обслуговування споживачів положеннями ст.ст.702, 704. Зокрема, сторони можуть укласти договір купівлі-продажу на підставі ознайомлення покупця із зразком товару (за описом, каталогом тощо). Договір купівлі-продажу за зразком є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене договором, а якщо місце передання товару не встановлене — з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи-покупця. Аналогічне правило встановлено і щодо договору роздрібної купівлі-продажу, укладеного з умовою про доставку товару покупцеві в обумовлений строк, з тією лише різницею, що такий договір вважається виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а в разі його відсутності — особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання. Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.

Певні особливості існують при продажу товарів з використанням автоматів (ст.703 ЦК): володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців Інформацію про продавця товару, його місцезнаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів є укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару. Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену за нього грошову суму.

За договором роздрібної купівлі-продажу покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання. Договором може бути встановлена попередня оплата товару, оплата з відстроченням або розстроченням платежу тощо. У разі коли договором встановлено попередню оплату товару, прострочення покупцем оплати товару вважається відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором. Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення Його оплати.

Водночас до договору роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, у тому числі з розстроченням платежу, не застосовуються положення абз.1 ч.5 ст.694 ЦК щодо прострочення оплати товару покупцем, тобто не нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами (ст.7О6 ЦК).

Договором може бути передбачено, що до переходу до покупця права власності на переданий йому товар (наприклад, до оплати товару) покупець є наймачем (орендарем) цього товару (договір найму-продажу). Такий договір є змішаним договором, бо містить елементи купівлі-продажу та майнового найму (оренди). Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-про-дажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст.705 ЦК).

3. Серед важливих прав покупця за договором роздрібної купівлі-продажу є право на належну якість товару. Відповідно до ст.ст.З, 12—14 Закону про захист прав споживачів покупець (споживач) має право вимагати від продавця (виготівника), а продавець зобов'язаний передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар. Виготівник повинен забезпечити можливість використання товару за призначенням протягом строку його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких строків — протягом 10 років. Якщо на товар законом або договором встановлено гарантійний строк (строк придатності), виготівник забезпечує (гарантує) нормальну роботу (застосування, використання) товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом цих строків.

У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків товару, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець відповідно до ст.708 ЦК і ст.14 Закону про захист прав споживачів має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача:

1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем або третьою особою на їх виправлення;

2)   заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3)   відповідного зменшення купівельної ціни на товар;

4)   відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої затовар грошової суми.

Порядок І строки задоволення зазначених вимог покупця з приводу неналежної якості товару встановлені у ст.ст.709, 710 ЦК та у ст.4 Закону про захист прав споживачів.

Безоплатне усунення недоліків товару. Вимога про безоплатне усунення недоліків товару пред'являється до продавця або виготовлювача за вибором покупця. Усунення недоліків здійснюється або шляхом ремонту всього виробу, або заміни окремих частин, деталей, агрегатів тощо, які вийшли з ладу. Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом 14 днів або, за згодою сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою до місця проживання покупця за рахунок продавця. Для цього виготовлювач і продавець повинні на договірній основі утворити обмінний фонд товарів, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України. Згідно з його постановою "Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів" до такого обмінного фонду включені, зокрема, телевізори, магнітофони, радіоприймачі, холодильники, пральні машини тощо.

У разі усунення недоліків товару шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлені гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або складову частину обчислюється з дня видачі покупцеві товару після усунення недоліків. За кожен день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі 1% вартості товару.

Споживач (покупець) має право пред'явити виготівнику вимогу про безоплатне усунення недоліків товару Й після гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено — протягом 10 років, якщо в товарі були виявлені істотні недоліки, допущені з вини ви-готівника. Якщо ця вимога не задоволена в 14-денний строк, споживач може за своїм вибором пред'явити виготівникові інші вимоги у зв'язку з неналежною якістю товару (ч.8 ст. 14 Закону про захист прав споживачів).

Відшкодування витрат, понесених покупцем або третьою особою у зв'язку з виправленням недоліків товару. Якщо на вимогу покупця недоліки товару усувають безпосередньо продавець чи виготівник, то вони здійснюють це за свій рахунок, тобто для покупця це є безоплатним. Але закон допускає ситуацію, коли покупець усуває недоліки сам або доручає їх виправлення третій особі на основі договору підряду. В цьому разі витрати на усунення недоліків самим покупцем чи третьою особою в порядку цивільної відповідальності мають бути відшкодовані продавцем чи виготівником. Звичайно, розмір здійснених витрат має бути співмірним з ціною самого товару, не перевищувати її.

Заміна товару. Вимога покупця про заміну товару неналежної якості на аналогічний товар або на такий самий товар іншої моделі, але належної якості, підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну підлягає задоволенню у 2-місяч-ний строк з моменту подання відповідної заяви. При цьому доставка товару продавцеві та повернення іншого товару після заміни, як і доставка товару для виправлення недоліків, здійснюються продавцем або виготівником (чи уповноваженими ними представниками), а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготівника в місці знаходження покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їх рахунок.

У разі заміни товару з недоліками на товар належної якості продавець не має права вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором купівлі-продажу, І ціною, яка існує на момент заміни товару або постановления судом рішення про заміну товару. Якщо ж за вибором покупця товар неналежної якості замінено на аналогічний товар належної якості, але інший за розміром, фасоном, сортом тощо, відшкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни або постановлення судом рішення про заміну товару.

Право на обмін товару надано покупцеві і тоді, коли куплений ним товар відповідає встановленим вимогам щодо якості, але не підійшов йому за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Умови і порядок обміну товарів належної якості на аналогічний товар у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, визначені у ст.707 ЦК і ст.20 Закону про захист прав споживачів. Реалізувати своє право на обмін покупець може протягом 14 днів з моменту передання йому непродовольчого товару належної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем. Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати оплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару У цього продавця (пломби, ярлики, товарний чи касовий чеки або інші документи, видані покупцеві разом з проданим товаром).

Надання покупцеві права вимагати обміну товару належної якості на аналогічний товар або повернення сплаченої за нього грошової суми є окремим випадком, коли в силу закону, за відсутності порушень з боку контрагента, сторона за договором може в односторонньому порядку відмовитись від договору або змінити його умови (ст.651 ЦК). Водночас нормативно-правовими актами можуть встановлюватись переліки товарів, які не підлягають обміну або поверненню продавцеві. Зокрема, до Переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню), включено продовольчі товари, лікарські препарати і засоби, предмети сангігієни, парфюмерно-косметичнІ та деякі інші товари.

Відмова від договору і повернення сплаченої за товар грошової суми. Відмова покупця від договору у зв'язку з неналежною якістю товару означає розірвання договору на вимогу покупця за наявності істотного порушення умов договору другою стороною (продавцем). У разі заперечення продавця проти розірвання договору з цієї причини спір може вирішити суд (ч.2 ст.651 ЦК). На вимогу продавця покупець повинен повернути йому недоброякісний товар, причому доставка товару здійснюється за рахунок продавця.

У разі відмови покупця від договору та повернення продавцеві товару неналежної якості покупець має право, крім повернення сплаченої суми, вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вимогу добровільно не задоволено продавцем, — на момент постановления судом рішення. Якщо на час виконання рішення суду про відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни або повернення товару неналежної якості підвищилися ціни на цей товар, покупець із цих підстав може заявити додаткові вимоги до продавця. У всякому разі при поверненні грошей продавець не має права утримувати з них суми, на які знизилась вартість товару у зв'язку з його використанням покупцем, втратою товарного виду тошо, оскільки розірвання договору стало наслідком порушення продавцем вимог щодо якості товару.

Відповідно до абз.7 ч.і ст.14 Закону про захист прав споживачів стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вище вимоги у зв'язку з недоліками цих товарів задовольняються за згодою продавця. ЦК ч.2 ст.708) посилює гарантії прав покупців товарів при придбанні їх у роздрібних комісійних підприємств, передбачаючи, шо покупець, який був поінформований про продаж комісійних товарів, має право пред'явити вимоги щодо неналежної якості товарів, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем. Це означає, що в такому випадку відповідні вимоги покупця мають бути задоволені продавцем й за відсутності його згоди, тобто у примусовому порядку.

Важливою гарантією прав покупця за договором роздрібної купівлі-продажу є положення про безпеку товарів. Відповідно до ст.16 Закону про захист прав споживачів споживач має право на те, щоб товари за звичайних умов їх використання, зберігання або транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Звичайно, до продажу в роздрібній торговельній мережі не повинні допускатись товари, використання яких з дотриманням встановлених правил може завдати шкоду покупцеві чи його майну. Виготівник чи продавець повинні попереджати споживача про наявність строку служби (придатності) товару або його частини, обов'язкові умови його використання та можливі наслідки їх недотримання, а також необхідні дії після закінчення цього строку. Товари, на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їхнього майна, довкілля, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі імпортних) без сертифіката відповідності забороняється.

Відповідно до ст.ст.17 і 18 Закону про захист прав споживачів та ст.ст.711, 1209—1211 ЦК продавець чи виготівник товару (за вибором потерпілого) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготівник звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, а якщо вони не встановлені — протягом 10 років від дня виготовлення товару. Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню також, якщо: І) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару; 2) особу-споживача не було попереджено про необхідні дії, які він має вчинити після спливу строку придатності, та про можливі наслідки невиконання цих дій.

§ 3. Поставка

1. Найбільш поширеною правовою формою регулювання підприємницьких відносин з постійного та ритмічного постачання продукції і товарів є договір поставки. Завдяки цьому договору, з одного боку, забезпечуються потреби товаровиробників у матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, устаткуванні тощо), а з другого — гарантований збут ними товарів і задоволення потреб оптових та роздрібних торговельних організацій, посередницьких структур у товарах для насичення ними ринку.

Визначення договору поставки, яке дається в ч.і ст.712 ЦК, Дозволяє виділити головні ознаки цього договору і відрізнити його від інших, суміжних з ним договорів (роздрібної купівлі-продажу, контрактації, міни, постачання енергії та інших ресурсів через приєднану мережу тощо). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в ін-^щих цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. З наведеного визначення вбачається, що договори поставки є найбільш близькими до договорів оптової купівлі-продажу товарів, що укладаються між суб'єктами підприємницької діяльності.

Водночас між цими договорами існують й певні відмінності. Зокрема, до ознак договору поставки, які певною мірою мають умовний характер, можна віднести такі:

1)  особливий суб'єктний склад. Сторонами цього договору є постачальник і покупець, що займаються підприємницькою діяльністю. Це можуть бути як юридичні, так І фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (ч.б ст.265 ГК);

2)  предмет договору — це речі, які зазвичай визначені родовими ознаками (продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання серійного виробництва), але можлива й поставка товару, визначеного індивідуально (наприклад, одного екземпляру приладу за Індивідуальним замовленням і кресленнями покупця);

3)  товару, який становить предмет договору поставки на момент укладення договору між виготівником і споживачем, як правило, в натурі ще не існує; він має виготовлятися і рівномірно поставлятися певними партіями після укладення договору.

Звичайно, не виключено, шо за договором поставки будуть реалізовуватись І товари, що на момент укладення договору вже виготовлені і готові до передачі (відправлення) покупцеві;

4)  моменти укладення і виконання договору поставки, як правило, не співпадають, бо виконання договору відкладається на майбутнє або одноразовою поставкою (в строк), або окремими партіями протягом більш-менш тривалого періоду (в окремі строки);

5)  товари за договором поставки призначаються для використання у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням (наприклад, придбання суб'єктом підприємництва оргтехніки, меблів тощо для оформлення офісних приміщень). Вказівки на одну з головних ознак договору поставки, а саме на мету (товар передається покупцеві у власність для використання у підприємницькій діяльності), немає у визначенні договору поставки, якедається у ч.і ст.265 ГК. Це істотний недолік даного визначення;

6)  договір поставки може бути оснований на адміністративному акті (наприклад, державному замовленні, акті прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів між організаціями держав — учасниць СНД тощо);

7)  юридичні особливості договору поставки зумовлені дією окремих нормативно-правових актів у сфері матеріально-технічного постачання і збуту. Зокрема, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав учасниць Співдружності Незалежних Держав; закони: про поставки продукції для державних потреб; про закупівлю товарів за державні кошти, про державне оборонне замовлення; Тимчасове положення з питань кооперованих поставок та деякі інші акти цивільного законодавства України.

У зв'язку з тим, що відносини з поставок на внутрішньому ринку (крім кооперованих поставок) не врегульовані достатньою мірою законодавством України, до цих відносин, за наявності посилання у договорі, можуть застосовуватись акти законодавства колишнього Союзу РСР, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та деякі інші акти.

На жаль, у ЦК регулювання договірних відносин з поставок представлено лише однією статтею — ст.712 "Договір поставки", а Інші норми про поставку, які містилися в гл.54 проекту ЦК, з Кодексу виключені. Натомість у ГК договору поставки присвячені ст.ст.264—271, які містять лише деякі загальні положення про поставку, що потребують конкретизації у підзаконних нормативних актах.

Відповідно до чч.2, 3 ст.712 ЦК до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товарів для державних потреб. За ст.271 ГК відповідно до вимог цього кодексу та інших законів Кабінет Міністрів України затверджує положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки товарів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.

§ 4. Контрактація сільськогосподарської продукції

1. Формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції, забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств — необхідною сировиною значною мірою залежать від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у її виробників. Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільгосппродукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові будинки, заготівельні, переробні та посередницькі організації, індивідуальних підприємців, на ринках тощо.

У міру налагодження діяльності спеціалізованих аграрних бірж закупівлі сільгосппродукції все частіше здійснюються шляхом торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукцією ще не досягла належного рівня, заготівельні та інші організації закуповують цю продукцію безпосередньо у її виробників, переважно за договорами контрактації.

Визначення договору контрактації сільгосппродукції, які даються у ч.і ст.713 ЦК і ч.2 ст.272 ГК, де в чому подібні, але й відрізняються одне від одного. Відповідно до ч.і ст.713 ЦК за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник цієї продукції зобов'язується виробити визначену договором сільгосппродукцію та передати ЇЇ у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. За визначенням договору контрактації, яке наведене в ч.2 ст.272 ГК, за цим договором виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти та оплатити її.

Отже, якщо в першому визначенні (за ЦК) підкреслюється, що сільгосппродукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, то в другому визначенні (за ГК) наголошується на обов'язку контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації. Проте не слід обмежувати коло осіб-контрактантів лише заготівельними або переробними підприємствами та організаціями (юридичними особами), як це випливає із визначення договору контрактації за ч.2 ст.272 ГК, бо заготівлею сільгосппродукції можуть займатися і фізичні особи — підприємці.

До головних ознак договору контрактації слід віднести такі:

1)   сторонами цього договору є, з одного боку, виробник сільгосппродукції, з другого — контрактант. Сільськогосподарськими товаровиробниками є підприємства та організації (юридичні особи)або індивідуальні підприємці, які безпосередньо займаються виробництвом (вирощуванням) сільськогосподарської продукції та її реалізацією. До них належать колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, селекційні та дослідні станції, фізичні осо-би-підприємці тощо. Контрактантами в цих договорах можуть бути заготівельні, закупівельні чи переробні підприємства, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності тощо. Замовниками(контрактантами) сільгосппродукції за державними  контрактами виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким зцією метою виділені кошти з державного бюджету. Оскільки сторонами в цьому договорі виступають суб'єкти підприємництва, а сільгосппродукція призначається для промислової переробки чипродажу, договір контрактації можна віднести до числа підприємницьких (господарських) договорів;

2)   предметом договору контрактації є продукція рослинництва або тваринництва у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте, укладаючи договір, сторони можуть обумовити в ньому, шо як виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді виробник частину продукції передаватиме у переробленому стані. Отже, на момент укладення договору сільгосппродукції (зерно, овочі, худоба, птиця тощо), як правило, ще в натурі немає, вона в міру дозрівання культур або вирощування тварин буде у певні строки або за графіком передаватись контрактантові чи іншому одержувачеві згодом після укладення договору в погоджених кількості, асортименті, якості та з дотриманням інших умов договору;

3) ще одна особливість договору контрактації, яка обумовлена специфікою сільськогосподарського виробництва та його залежністю значною мірою від погодних умов, полягає в тому, що в ньому можуть передбачатись обов'язки контрактанта сприяти виробникові в організації виробництва зазначеної продукції, транспортуванні її на приймальні пункти і підприємства, забезпеченні тарою або пакувальними матеріалами, насінням, засобами захисту рослин тощо.

Отже, за юридичною природою і змістом договір контрактації близький до договорів купівлі-продажу і поставки. Ось чому в ч.2 ст.713 ЦК зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Доводиться лише пожалкувати, що положення про контрактацію, які містились у гл.54 ЦК (крім ст.713) і відображали сучасні умови закупок сільгосппродукції, в остаточному варіанті Кодексу не знайшли відображення.

Відповідно до ч.З ст.713 ЦК законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Такі особливості договору певною мірою відображені у CT.CT.272—274 ГК, а також можуть бути встановлені у Положенні про контрактацію сільськогосподарської продукції та інших актах цивільного законодавства.

§ 5. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

1. Нормальна робота будь-якого виробничого підприємства чи господарського товариства значною мірою залежить від безперебійного постачання їх електричною чи тепловою енергією, газом, водою або іншими ресурсами. Електроенергія використовується також для освітлення приміщень державних і громадських організацій, вулиць і житлових будинків, а теплова енергія, газ і вода — для задоволення як виробничих, так і побутових потреб юридичних і фізичних осіб.

Користування електричною і тепловою енергією допускається лише на основі договору, шо укладається між енергопостачальною організацією та споживачем. Подача газу також здійснюється у договірному порядку. Незважаючи на певні технічні та правові відмінності у постачанні електричної енергії, з одного боку, і теплової енергії та газу — з другого, названі договори мають багато спільних рис, які дозволяють об'єднати їх в один вид договору ку-півлі-продажу.

Визначення цього договору дається у ч.і ст.714 ЦК. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати Другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Визначення договору енергопостачання дається також в ч.і ст.275 ГК. Сторонами договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами є енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) і споживач (абонент). Зокрема, електропостачальною організацією є суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України на здійснення діяльності з постачання електричної! енергії за регульованим або нерегульованим тарифами. У системі! електропостачання беруть участь і електропередавальні організації, які отримали ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами, що перебувають у їхній власності або повному господарському віданні. Енергопостачальними підприємствами в договорах на постачання теплової енергії (пари, гарячої або перегрітої води) виступають організації енергетики, володільці відомчих котелень то-' що, на постачання газу — оптові постачальники, газозбутові організації тощо. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживача, який має технічні засоби для одержання енергії (ч.4 ст.275 ГК).

Споживачами енергетичних або інших ресурсів за цими договорами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (громадяни). Договори на постачання енергоресурсів, в яких сторонами виступають суб'єкти підприємництва, є підприємницькими договорами.

Предметом цього договору є електрична енергія у вигляді електричного струму або теплова енергія у вигляді пари або гарячої (перегрітої) води, які є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. За договором на постачання газу споживачам подається природний або штучний горючий газ.

Якщо електроенергія подається в акумуляторах, а газ — у балонах, то вони є предметом договору купівлі-продажу або поставки. Особливістю ж договорів енергопостачання є те, що енергія, газ або інші ресурси передаються споживачеві через мережу, приєднану до постачальної організації, внаслідок чого забезпечується безперебійне постачання ними споживачів. Електрична чи теплова енергія — це сукупність енергетичних і трубопровідних установок для передачі та розподілу електроенергії, гарячої води та пари.

На жаль, зазначена особливість договору постачання енергоресурсами через приєднану мережу не відображена у визначенні цього договору, яке дається в ч.і ст.275 ГК. Крім того, за моделлю цього договору будуються відносини не тільки з постачання енергоносіїв, а й забезпечення споживачів нафтопродуктами, водою та іншими ресурсами через систему трубопроводів, до яких приєднані споживачі.

Ще одна особливість договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу полягає в тому, що, крім обов'язку щодо оплати прийнятих (використаних) ресурсів, на споживача покладаються обов'язки дотримуватись передбаченого договором режиму використання енергії та інших ресурсів і забезпечувати безпеку експлуатації енергетичних мереж, а також приладів та обладнання, які перебувають у його віданні.

Нерідко відносини з постачання енергетичними та іншими ресурсами будуються так, що мережа споживача (субспоживача) приєднана не до мережі єн ер го постачальної організації, а до мережі іншого (основного) споживача. Так, споживачі, які передають електроенергію субспоживачам або відпускають її зі своїх електростанцій (блок-станцій), укладають з електропостачальною організацією договір на загальну (сумарну) кількість електроенергії з урахуванням споживання енергії населенням. Відносини споживачів, які передають електроенергію субспоживачам, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договорами на користування електроенергією, що укладаються між ними. Якщо основний споживач отримав ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електроенергії, то взаємовідносини споживача і субспо-живачів регулюються умовами цієї ліцензії, договорами на передачу електричної енергії та договорами між субспоживачами і основним споживачем на постачання електроенергії.

Основними нормативними актами, що регулюють нині відносини з енерго- та газопостачання, є закони: про енергозбереження, про електроенергетику, про трубопровідний транспорт, про природні монополії; Правила користування електричною енергією, Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, Умови діяльності постачальників природного газу та інші акти.

У ЦК договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу присвячена одна стаття — ст.714, а в ГК три — ст.ст.275—277. Відповідно до чч.2, 3 ст.714 ЦК до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо Інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів на постачання енергетичними та іншими ресурсами.

§ 6. Міна

1. У регулюванні відносин з оплатної реалізації майна певне місце посідають договори міни. У товарообмінних операціях, особливо в зовнішньоекономічній сфері, часто вживається поняття "бартер" як система обміну, за якою товари обмінюються на безгрошовій основі. Використання бартерних угод (операцій) у господарському обороті дає змогу певною мірою стримувати інфляційні процеси в економіці, які прогресують у міру того, як товари та послуги на ринку проходять по кілька стадій виробництва, розподілу і перерозподілу на шляху до безпосереднього споживача. Товарообмінні операції створюють можливість для товаровиробника заощаджувати на валютних, податкових і банківських платежах та інших господарських витратах. З другого боку, бартерні операції з товарами зменшують надходження коштів, що негативно позначається на виконанні економічних і соціальних програм.

Поняття договору міни в ЦК 1963 p. випливало зі змісту ст.ст.241, 242: за договором міни між сторонами здійснюється обмін одного майна на інше. Кожен з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він передає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Тому до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

У ЦК 2003 p. також містяться дві статті про міну (ст.ст.715, 716), але в них повніше розкривається сутність цього договору та його співвідношення з іншими договорами. Відповідно до чч.І, 3 ст.715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на Інший товар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена оплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Отже, схожість договорів міни і купівлі-продажу полягає в тому, що кожна із сторін передає іншій стороні майно (річ) у власність. Водночас відмінність договору міни від купівлі-продажу полягає в тому, що у договорі міни кожен із контрагентів виступає одночасно і як продавець, і як покупець, проте еквівалентом за передане майно є не грошова сума, а інше майно. Не змінює сутності договору міни й можливість оплати однією із сторін іншій і певної різниці у грошовому виразі при нерівноцінності обмінюваного майна. Ця різниця може також компенсуватися виконанням робіт чи наданням послуг.

У ЦК 1963 p. поняттям "міна" охоплювались договори, за якими майно (речі) в натурі обмінювалось на інше майно (річ). Поняття ж "бартер", яке вживається у зовнішньоекономічних операціях, за своїм змістом є ширшим за поняття "міна". Відповідно до ст.1 Закону про зовнішньоекономічну діяльність та ст.ст.1—З Закону про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності поняттям "товар" при бартері охоплюється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Це знайшло своє відображення І в ЦК (ч.5 ст.715): договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи чи послуги. Тому в разі коли предметом договору міни (бартеру) є не тільки передання майна (речей) у натурі, а й виконання робіт, надання послуг, передання виключних прав Інтелектуальної власності тощо, такий договір набуває рис змішаного договору. Тому до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст.716 ЦК).

Ще одна особливість договору міни відзначена в ч.4 ст.715 ЦК: якщо предметом обміну є товари (речі), то право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке положення щодо моменту переходу права власності на обмінювані товари, які одночасно передаються сторонами одна одній (наприклад, "з рук в руки"), відповідає загальному правилу, закріпленому у ст.334 ЦК, про те, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. На ті випадки, коли виконання сторонами обов'язків щодо передання обмінюваних товарів здійснюється у різний час (момент), наприклад при зустрічних відправках товарів або при обміні нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, й передбачений відступ від загального правила про одночасне виникнення у сторін права власності на обмінювані товари.

ГК у ст.293, присвяченій договору міни (бартеру) у сфері господарювання, встановлює певні обмеження щодо міни у цій сфері. Відповідно до ч.4 ст.293 ГК не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі, якщо друга сторона договору міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.