1. Порушення зобов'язання та його правові наслідки

1.   Категорія "порушення зобов'язання" є однією з центральних для цієї глави, оскільки саме з нею пов'язані правові наслідки,встановлені договором чи законом. Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора жодної дії, що становить предмет виконання зобов'язання. Неналежне виконання полягає у порушенніпри здійсненні дій, що становлять предмет виконання зобов'язання, умов, визначених його змістом (див. коментар до гл.48 ЦК).

2.   У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,встановлені договором чи законом. Саме таке правило закріплено уст.611 ЦК. В ній безпосередньо передбачені, зокрема, такі наслідки як: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього; розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків чи моральної шкоди. Цей перелік не є вичерпним. До зазначених правових наслідків належать, наприклад, примусове виконання боржником обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками, виконання зобов'язання за рахунок боржника.   Не  усі  із  зазначених  наслідків  порушення  зобов'язання пов'язані  з покладенням на особу нових додаткових обов'язків, як заходу цивільно-правової відповідальності. Саме тому мірами цивільно-правової відповідальності є лише такі правові наслідки порушення зобов'язання, як відшкодування збитків та моральної шкоди І сплата неустойки, оскільки за загальним правилом викладеним у ст.622 ЦК, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, за загальним правилом не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання в натурі. Усі Інші правові наслідки порушення зобов'язання є мірам»захисту цивільних прав. Слід мати на увазі, що порушення зобов'язань може мати правовим наслідком поєднання мір цивільноправової відповідальності з мірами захисту цивільних прав.

2. Правові наслідки порушення зобов'язання — заходи захисту цивільних прав

1. Порушення зобов'язання однією зі сторін надає право другій стороні відмовитися в односторонньому порядку від зобов'язання частково або в повному обсязі, якщо це встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від зобов'язання у повному обсязі воно припиняється, а при частковій відмові відбувається зміна зобов'язання (див. коментар до гл.47 ЦК). Сторона, винна в порушенні зобов'язання, не звільняється від цивільно-правової відповідальності у разі відмови другої сторони від нього.

2.  На вимогу однієї зі сторін за рішенням суду договір може бути розірваний у разі істотного порушення його другою стороною та в інших випадках, передбачених договором чи законом. Істотним вважається таке порушення, при якому через завдану ним шкоду другій стороні остання значною мірою позбавляється того, на шо вона розраховувала при укладенні договору. Якщо договір був розірваний у зв'язку з істотним його порушенням однією зі сторін,друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (див. коментар до гл.53 ЦК). Таке право, наприклад, належить згідно зі ст.872 ЦК замовнику у разі істотного порушення підрядником договору побутового підряду (див. коментар до гл.61 ЦК). Підстави розірвання договору, не пов'язані з його істотним порушенням, передбачені, наприклад, для одержувача безстрокової ренти у ст.740 ЦК. Згідно з цією статтею одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору також і в інших випадках, встановлених договором ренти (див. коментар до гл.56 ЦК).

3.  Правовим наслідком невиконання боржником обов'язку передати у власність або в користування кредитора річ, визначену Індивідуальними ознаками, є, згідно зі ст.620 ЦК право кредитора витребувати її у боржника та вимагати ЇЇ передання відповідно до умов договору. Річ згідно зі ст.184 ЦК є визначеною індивідуальними ознаками, якшо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють ЇЇ з-поміж Інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (див. коментар до гл.13 ЦК).

Витребування речі здійснюється шляхом подання кредитором позову до суду і його слід розглядати як спосіб здійснення принципу реального виконання такого зобов'язання. Право кредитора на витребування зазначеної речі у боржника втрачається з передачею ЇЇ у власність або в користування третій особі. У разі коли зазначена річ ще не передана третій особі (додатковому кредиторові), яка має однорідне право з первинним кредитором, що подав позов, виникає конкуренція їх вимог. Ця конкуренція вирішується наступним чином. Переважне право на одержання такої речі має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше (право старшинства), а коли це неможливо встановити, переважне право належить тому, хто першим пред'явив позов про витребування зазначеної речі. Якщо предметом виконання зобов'язання є здійснення дії щодо передачі речі, визначеної родовими ознаками, кредитор має право вимагати лише відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання. Оскільки річ, що має лише родові ознаки, є замінною (див. коментар до гл.13 ЦК), кредитор, отримавши відшкодування збитків, має можливість придбати її за іншим зобов'язанням.

4. Правовим наслідком невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги є згідно зі ст.621 ЦК право кредитора виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі. Оскільки у цих випадках кредиторові належить право вимагати від боржника відшкодування збитків, спричинених порушенням зобов'язання, по суті, виконання такого зобов'язання здійснюється за рахунок боржника.

3.  Правові наслідки порушення зобов'язання —заходи цивільно-правової відповідальності

1. Заходи цивільно-правової відповідальності як наслідки порушення зобов'язання — це цивільно-правові санкції, що знаходять свій прояв у покладенні на боржника додаткових обов'язків, які ущемляють його майнові інтереси. До них належать відшкодування збитків та моральної шкоди і сплата неустойки.

2. Оскільки цивільно-правова відповідальність у таких загальних формах, якими є відшкодування збитків та моральної шкоди, поши-1рює свою дію на усі цивільно-правові відносини і не обмежується!лише сферою зобов'язальних відносин, найбільш принципові питання щодо них закріплені у гл. З ЦК, норми якої регулюють відносини щодо захисту цивільних прав та інтересів осіб у разі їх порушення,

3.  Збитки — це грошовий вираз майнової шкоди. Видами збитків згідно зі ст.22 ЦК є реальні збитки та упущена вигода. Реальні збитки — це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода —це ті доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (див. коментар до гл.З ЦК).

4.  Моральна шкода відповідно до вимог ст.23 ЦК — це втрати немайнового  характеру внаслідок фізичного  болю та душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, протиправною поведінкою інших осіб щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, Із знищенням чи пошкодженням її майна, а також втрати немайнового характеру внаслідок приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (див. коментар до гл.З ЦК).

5.  У зв'язку з тим, що неустойка є не тільки спеціальною формою цивільно-правової відповідальності за порушення договірного зобов'язання, а й засобом забезпечення його виконання, найбільш принципові питання щодо неї закріплені у гл.49 ЦК, норми якої регулюють відносини,  пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.  Отже, предметом неустойки відповідно дост.551 ЦК може бути не тільки грошова сума, а й рухоме І нерухоме майно (див. коментар до гл.49 ЦК).

4.  Суб'єкт цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання

1. При порушенні договірного зобов'язання цивільно-правова відповідальність покладається на сторону, що порушила зобов'язання. При передорученні виконання свого обов'язку Іншій особі боржник згідно зі ст.6і8 ЦК відповідає за порушення зобов'язання цією особою, крім випадків, коли договором або законом встановлена відповідальність безпосереднього виконавця. У позадоговірних зобов'язаннях майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала (див. коментар до гл.82 ЦК).

2. Згідно зі ст.619 ЦК поряд із відповідальністю боржника договором або законом може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Так, субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями виробничого кооперативу несуть згідно зі ст.163 ЦК Його члени (див. коментар до гл.8 ЦК), відповідно до ст.554 ЦК таку ж відповідальність перед кредитором несе поручитель, якщо це передбачено договором поруки (див. коментар до гл.49 ЦК). У позадоговірних зобов'язаннях субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності в неї майна, достатнього для її відшкодування, несуть згідно зі ст.1179 ЦК її батьки (усиновлювачі) або піклувальник (див. коментар до гл.82 ЦК). Особливість виконання субсидіарних зобов'язань, при яких з'являється додатковий боржник, зумовлена двома чинниками, а саме: черговістю виконання такого зобов'язання перед кредитором та особливим характером відносин між основним та додатковим боржником. Оскільки виконання такого зобов'язання є обов'язком основного боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. І тільки у випадках відмови основного боржника задовольнити вимогу кредитора, останній може пред'явити вимогу у повному обсязі до додаткового боржника. Таке ж право належить кредиторові і тоді, коли він не одержить від основного боржника в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу. Але у випадках, коли вимога кредитора може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника, кредитор не може вимагати задоволення такої вимоги від додаткового боржника. Особливий характер відносин між основним та додатковим боржником знаходить свій прояв у наступному. Додатковий боржник повинен до задоволення вимоги, пред'явленої Йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі. Невиконання додатковим боржником цієї вимоги закону надає право основному боржнику висунути проти його регресної вимоги усі заперечення, які він мав проти кредитора.

5. Підстави і умови цивільно-правової відповідальності

1. Юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової відповідальності є норма права, що була порушена, а фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; школа, як результату протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.

2.  ПротиправнІсть поведінки особи, на яку покладається цивільно-правова відповідальність, завжди є обов'язковою умовою. Правомірні дії особи не можуть спричиняти її майнової відповідальності, за винятком випадків, передбачених у законі. Такий виняток міститься, наприклад, у ст. 1171 ЦК, згідно з якою шкода,завдана особою у стані крайньої необхідності, тобто в результаті правомірних дій, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала(див. коментар до гл.82 ЦК). Протиправними в цивільному праві можуть бути як дії, так і бездіяльність особи, наприклад, поза невиконанні особою передбаченого законом або договором обов'язку здійснити певні дії. Якщо в сфері позадоговірних зобов'язані порушення стороною приписів правових норм, що завжди у цій сфері мають імперативний характер, безумовно свідчать про про-типравність поведінки особи, то в сфері договірних зобов'язань протиправною є така поведінка, яка порушує лише такі імперативні приписи актів цивільного законодавства, від яких сторони відповідно до ст.6 ЦК не можуть відступити в договорі (див. коментар до гл.1 ЦК), а також поведінка, шо призводить до порушення і договірного зобов'язання.  Одним  із  видів такого  порушення є прострочення боржника або кредитора. Згідно зі ст.612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання (невиконання зобов'язання) або виконав його не в строк, встановлений договором або законом (неналежне виконання зобов'язання).Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане ним внаслідок прострочення кредитора. Відповідно до ст.613 ЦК кредитор вважається таким, що прострочив, у таких випадках. По-перше, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником. По-друге, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, або дій, що випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення   яких   боржник   позбавлений   можливості   виконати   свій обов'язок. Йдеться, наприклад, про випадки, коли довіритель у договорі доручення (кредитор) всупереч вимогам ст.1007 ЦК не забезпечив повіреного (боржника) засобами, необхідними для виконання доручення (див. коментар до гл.68 ЦК). По-третє, у разі затримання передачі боржником належно виконаного кредиторові через відмову останнього повернути боржникові борговий документ або видати розписку у відповідності з вимогами ст.545 ЦК(див. коментар до гл.48 ЦК).

3.   Під шкодою як наслідком протиправної поведінки особи, розуміють зменшення або втрату певного особистого (немайнового)чи майнового блага, а тому залежно від об'єкта цивільного правопорушення розрізняють майнову та немайнову (моральну) шкоду(характеристика збитків та моральної шкоди міститься в пп. 3.2,6.1-6.3 коментарю до цієї глави ЦК).

4.   Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності,як причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення того факту,що саме протиправна поведінки конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила шкоду (збитки) іншій особі. Коли виникнення шкоди (збитків) є результатом єдиної дії особи, труднощів у встановленні причинного зв'язку не виникає. Труднощі виникають тоді, коли негативним наслідкам передують декілька діянь. Саме у цих випадках необхідно з усього ланцюжка загального взаємозв'язку явищ, які відносяться до конкретної справи, виділити лише те (ті) з діянь, яке (які) були необхідними і достатніми для заподіяння шкоди (спричинення збитків). У практичній площині питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками) — це питання факту, яке має бути вирішено судом шляхом детальної оцінки усіх фактичних обставин справи, у тому числі й результатів можливих експертиз.

5. Вина в цивільному праві тривалий час розглядалась як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків і вважалася суб'єктивною підставою цивільно правової відповідальності. Певною мірою це було пов'язано з тим, що цивільно-правова відповідальність розглядалась як різновид загально-юридичної відповідальності, стосовно якої вина визнавалася не тільки її обов'язковою умовою, а й заходом відповідальності, оскільки вид і розмір, наприклад, кримінальної відповідальності залежать від форми вини, що поділяється на умисну та необережну, а кожна з них має ще й відповідні види. Саме тому КК у ст.ст.23—25 містить законодавчі визначення усіх форм та видів вини. Хоча і у цивільному праві вина згідно зі ст.614 ЦК формально також поділяється на зазначені форми, а необережність у свою чергу буває легкою чи грубою, ні ЦК, ні інші акти цивільного законодавства не закріплюють аналогічних визначень, оскільки форми та види вини в цивільному праві мають певною мірою умовний характер. Лише як виняток із загального правила в ЦК інколи є посилання на умисну або необережну форму вини. При цьому умисел у цивільному праві включає елемент наміру, тоді як необережність пов'язана з недотриманням стороною вимог уважності та обачливості. Взагалі вина в цивільному праві є лише підставою відповідальності, а не її заходом. Заходом цивільно-правової відповідальності є розмір завданої шкоди (спричинених збитків). Це пов'язано з тим, що головною функцією цивільно-правової відповідальності є компенсаційна функція, суть якої полягає у поновленні порушеної майнової сфери особи шляхом відшкодування їй заподіяної шкоди (спричинених збитків), а тому для настання цивільно-правової відповідальності, за загальним правилом, достатньо наявності вини у будь-якій формі. Більш того, відповідно до ст.614 ЦК договором або законом може передбачатися цивільно-правова відповідальність незалежно від вини особи, яка порушила зобов'язання. Така відповідальність передбачена наприклад ст-950 ЦК для професійного зберігача, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (див. коментар до гл.66 ЦК). Незалежно від вини відшкодовується шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, оскільки згідно зі ст.1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (див. коментар до гл.82 ЦК). З урахуванням зазначених чинників ЦК відмовився від традиційного підходу до розуміння вини. Про це свідчить правило, закріплене в п.2 ч.ї ст.614 ЦК, згідно з яким особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Отже, є усі підстави стверджувати, що під виною ЦК визнає не психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, а невжиття нею об'єктивно Існуючих заходів, що залежать від неї і спрямованих на недопущення порушення зобов'язання. У такий спосіб вина в цивільному праві переводиться зі сфери суб'єктивних психічних відчуттів у сферу об'єктивно можливої поведінки особи з урахуванням обставин конкретної ситуації. Згідно зі ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, вважається винною в цьому, поки не доведе відсутність своєї вини. Аналогічне правило закріплено в ст.1166 ЦК стосовно особи, яка завдала шкоди іншій особі. Отже, в цивільному праві діє презумпція (припущення) вини правопорушника. Це означає, що потерпіла від правопорушення особа не зобов'язана доводити вину правопорушника, а останній, якщо він вважає себе невинним, зобов'язаний довести це (спростувати вказану презумпцію).

6. Відшкодування збитків і моральної шкоди

1.  Покладення на правопорушника цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків та моральної шкоди може мати місце за наявності повного складу цивільного правопорушення   (протиправність   поведінки,   наявність   майнової   шкоди(збитків) чи моральної шкоди, причинний зв'язок та вина).

2.  З урахуванням того, що збитки є загальною цивільно-правовою санкцією, будь яке порушення зобов'язання згідно зі ст.623ЦК має своїм наслідком обов'язок щодо їх відшкодування. За загальним правилом, викладеним у ст.22 ЦК, відшкодуванню підлягають збитки у повному обсязі, тобто як реальні збитки, так і упущена вигода, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірах (див. коментар до гл.З ЦК). Наявність збитків, завданих порушенням зобов'язання,та їх розмір у кожному конкретному випадку має доводитися кредитором. Стаття 623 ЦК містить правило, яким слід керуватися кредиторові при визначенні збитків. Згідно з цим правилом при визначенні збитків мають враховуватися ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а у разі якщо вимога не буде задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову. Суду надане право задовольняти вимоги кредитора про відшкодування збитків з урахуванням ринкових цін, існуючих на день ухвалення ним відповідного рішення. При визначенні упущеної вигоди мають враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

3. Відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань може мати місце у випадках, передбачених договором чи законом. Підстави, умови та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, закріплені в ст.ст.1167— 1168 ЦК (див. коментар до гл.82 ЦК). За загальним правилом, викладеним у ст.23 ЦК, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов'язана з розміром цього відшкодування. Якщо інше не встановлено договором чи законом, моральна шкода відшкодовується одноразово. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд має враховувати характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, погіршення його здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини завдавача моральної шкоди (якщо вина є підставою для її відшкодування), а також інші обставини, які мають істотне значення (див. коментар до гл.З ЦК). При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності і справедливості (див. коментар до гл.1 ЦК).

7. Сплата неустойки. Співвідношення збитків і неустойки

1. Покладення на правопорушника цивільно-правової відповідальності у формі неустойки здійснюється при неповному складі правопорушення. Для стягнення неустойки кредитору достатньо довести протиправний характер поведінки боржника. Це пов'язано, з одного боку, з тим, що право на неустойку згідно зі ст.550 ЦК виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих порушенням зобов'язання (див. коментар до гл.49 ЦК), а з другого боку, — існуванням презумпції вини боржника.

2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Оскільки відповідно до ст.552 ЦК сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання (див. коментар до гл.49 ЦК), постає питання про їх співвідношення. Згідно зі ст.624 ЦК у разі якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від відшкодування боржником збитків. Отже, ЦК закріплює загальне правило про штрафну неустойку. Це означає, що воно має діяти у всіх випадках, якщо договором не встановлено правила про залікову, виключну або альтернативну неустойку. При заліковій неустойці збитки відшкодовуються лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. При виключній неустойці стягується лише неустойка і у кредитора не має права на відшкодування збитків. Якщо ж договором кредиторові надано право вибору між стягненням неустойки або відшкодуванням збитків, йдеться про альтернативну неустойку.

8. Зменшення (збільшення) обсягу відшкодування збитків та сплати неустойки

1.  Якщо в порушенні зобов'язання є вина не тільки боржника,а й кредитора (змішана вина), суд згідно зі ст.616 ЦК відповідно зменшує розмір збитків і неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право застосувати такі ж наслідки й у випадку, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

2.  Підстави зменшення розміру відшкодування позадоговірної шкоди з урахуванням вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, передбачені ст.1І93 ЦК (див. коментар до гл.82 ЦК).

3.  Правила щодо зміни розміру неустойки містяться в ст.551ЦК, згідно з якою розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони за взаємною згодою можуть зменшити розмір неустойки, встановленої актом цивільного законодавства, крім випадків, коли закон прямо забороняє можливість такого зменшення. Суд може зменшити розмір неустойки у разі,коли він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення (див. коментар догл.49 ЦК).

4.  Згідно зі ст.614 ЦК нікчемним є правочин, яким скасовується  чи   обмежується   відповідальність  за  умисне   порушення  зобов'язання. Отже, при умисному порушенні зобов'язання скасування чи обмеження цивільно-правової відповідальності не може мати місце навіть на підставі правочину.

9. Відповідальність І виконання зобов'язання в натурі

1. У ст.622 ЦК віднайшов свій вираз принцип реального виконання зобов'язання, оскільки згідно з правилом, вміщеним в її ч.і,сплата неустойки та відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, не звільняє боржника від обов'язку виконати його в натурі. Але це правило не носить характеру імперативу, оскільки воно застосовується лише тоді, коли Інше не встановлено в договорі або в законі.

2.  У наступних частинах цієї статті вміщені імперативні правила, в яких визначені підстави для звільнення боржника від виконання зобов'язання в натурі. Ними є: відмова кредитора від прийняття виконання,  яке  внаслідок прострочення  боржника втратило для нього інтерес, що не позбавляє кредитора права вимагати відшкодування йому збитків, завданих порушенням зобов'язання; передання боржником відступного кредиторові, що згідно зі ст.600 ЦК є підставою для припинення зобов'язання(див. коментар до гл.50 ЦК); відмова кредитора від договору згідно зі ст.615 ЦК (див. п.1.2, 2.1 та 2.2 коментарю до цієї глави ЦК).

10. Особливості відповідальності за порушення грошового зобов'язання

1. Загальна характеристика грошового зобов'язання та предмета його виконання надана в коментарі до гл.48 ЦК "Виконання зобов'язання (лив. п.3.1—3.6 коментарю до зазначеної глави ЦК).

2.    Оскільки гроші є особливим об'єктом  цивільного права і належать до родових речей, що є речами замінними, грошові зобов'язання не можуть припинятися неможливістю виконання, а боржник згідно зі СТ.625 ЦК не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання.

3.    При простроченні виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити Йому суму боргу з урахуванням встановленого Індексу інфляції за весь час прострочення і крім цього, 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.    Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань юридичними особами незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності регулюється Законом про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

11. Наслідки прострочення боржника і кредитора

1.    Наслідки прострочення боржника передбачені у ст.612 ЦК.Йдеться насамперед про відшкодування боржником збитків, завданих кредиторові таким порушенням зобов'язання. Крім того, боржник відповідає перед кредитором і за неможливість виконання зобов'язання, що настала після прострочення, хоч би й випадково,тобто без його вини. Кредитор, який внаслідок простроченім боржника втратив інтерес до виконання зобов'язання, може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

2.    Наслідки прострочення кредитора закріплені в ст.613 ЦК.По-перше, боржник має право на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, крім випадків, коли кредитор доведе,що прострочення не є наслідком його вини або вини осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. По-друге, у тих випадках, коли боржник не міг виконати свій обов'язок через не вчинення кредитором певної дії, виконання зобов'язання може бути відстрочене на весь час прострочення кредитора. По-третє, боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

12. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання

1. Цивільно-правова відповідальність не настає у разі відсутності хоча б однієї умови, що у своїй сукупності утворюють повний або неповний склад правопорушення (крім випадків безвинної відповідальності), який виступає її фактичною підставою (див. коментар до пунктів 5.1—5.5, 6.1 цієї глави).

2.  Підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.617 ЦК є випадок і непереборна сила.

3.  Випадок (казус) є підставою звільнення особи за порушення зобов'язання тому, що він має місце у разі, коли ставлення зазначеного суб'єкта до своїх дій чи бездіяльності та їх наслідків характеризується неусвідомленістю діянь та непередбаченістю результатів. Саме тому боржник за таких умов не може вважатися винуватим у порушенні зобов'язання,  а за відсутності  вини не  може підлягати цивільно-правовій відповідальності, якщо тільки договором або законом не передбачена безвинна відповідальність.

4.  Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Вказівка на те, що непереборна сила є подією, свідчить про незалежність її виникнення, дії та наслідків від волі осіб (наприклад, природні явища). Але для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання необхідно, щоб ця подія мала неординарний, надзвичайний характер і була невідворотною, тобто такою, яку не можна було відвернути в конкретній ситуації наявними у особи засобами. Саме тому не можна розглядати як непереборну силу такі явища, як відсутність у боржника необхідних коштів, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, недодержання контрагентом боржника своїх обов'язків. Непереборна сила є універсальною підставою для звільнення особи як від договірної,так і позадоговірної відповідальності. Спеціальною підставою для звільнення особи за порушення лише договірного зобов'язання є форс-мажор. Він, як і непереборна сила, є обставиною, яка не залежить від волі і бажання сторін зобов'язання, але форс-мажорні обставини  викликають неможливість виконання договірного зобов'язання через цілеспрямовані дії осіб, які перебувають за його межами. До таких дій належать, наприклад, воєнні дії, введення заборони на здійснення певної діяльності тощо.