1. Загальні умови виконання зобов'язання

1.   Цінність зобов'язання полягає у його виконанні, тобто у вчинені боржником на користь кредитора певних дій або в утриманні від певних дій, що становлять предмет виконання зобов'язання. За своєю юридичною природою ці дії є нічим іншим, як правочином,а тому на них поширюються загальні правила, закріплені в ЦК, утому числі і правила щодо форми правочину (ст.ст.205—209 ЦК).

2.   Наявність різноманітних зобов'язань (як в межах зобов'язань договірних, так і недоговірних) зумовила необхідність закріплення в  ст-526   ЦК загальних  умов  (засад)   виконання  будь-яких  зобов'язань. Згідно з ними зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця формула, з одного боку, є універсальною, оскільки містить в собі умови виконання як договірного, так і недоговірного зобов'язання, а, з другого боку, в межах цієї формули, залежно від типу зобов'язання (договірне чи недоговірне) наголошувати слід на певній її складовій частині.

3.   Виконання недоговірного зобов'язання має відбуватися відповідно до вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, оскільки їх регулювання здійснюється виключно імперативними нормами зазначених актів.

4.   Виконання договірного зобов'язання має відбуватися насамперед відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних   (приватних)   відносин   діє   принцип   свободи   договору(ст.627 ЦК). Водночас згідно з вимогами ст.628 ЦК зміст договору можуть становити не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а й умови, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (обов'язкові умови). Але слідмати на увазі, що обов'язковість вимог, які містяться в ЦК та інших актах цивільного законодавства (стосовно відносин, що складаються в договірній сфері), з урахуванням правил, закріплених вст.6 ЦК, не є автоматичною. Це пов'язано з тим, що сторони в договорі за загальним правилом можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Такий відступ сторін є неможливим лише у випадку, колив даних актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, з урахуванням наведеного, ЦК передбачає дві базові моделі регулювання відносин в договірній сфері. Суть першої полягає в тому, що сторони можуть скористатися наданою їм можливістю саморегулювання і обмежити коло умов договору лише ініціативними умовами. Це може бути як тоді, коли акти цивільного законодавства щодо типу (виду) договору, який уклали сторони, взагалі не передбачають кола обов'язкових умов, так і тоді, коли вони хоча і передбачають їх, але не містять застереження про неможливість відступу від цих вимог. Суть другої моделі полягає в тому, що сторони відмовляються від наданої їм можливості саморегулювання і погоджуються на регулювання договірних відносин на підставі Імперативних приписів, вміщених в актах цивільного законодавства щодо цього тилу (виду) договору, хоча вони і не містять прямого застереження про неможливість відступу від їх вимог. Безумовно, другою моделлю охоплюється ситуація, коли акти цивільного законодавства відносно типу (виду) договору, який уклали сторони, не тільки передбачають коло обов'язкових умов договору, а й містять застереження про неможливість відступу від їх вимог. За наявності в договорі таких обов'язкових умов договірне зобов'язання має виконуватися не тільки відповідно до ініціативних умов, погоджених його сторонами, а й відповідно до вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.

5.  Виконання зобов'язання, породженого договором, в якому певні умови є відсутніми, та за умови, що вони не передбачені актами цивільного законодавства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту (див. коментар до гл.1 ЦК) або Інших вимог, що звичайно ставляться. Вимоги, що звичайно ставляться, —це усталені вимоги, що використовуються у цивільному обороті. Сторони зобов'язань можуть заперечувати наявність таких вимог.

6.  При виконанні зобов'язання сторони мають керуватися і такою загальною засадою цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (див. коментар до гл. 1 ЦК).

7.  У зазначених загальних вимогах (засадах) віднайшов своє втілення  принцип   належного  виконання  зобов'язання.   Належнимвизнається виконання, здійснене належними сторонами відповідно до предмета виконання, в передбачений строк, у визначеному місці та у належний спосіб.

8.  Роль принципу реального виконання зобов'язання (виконання його в натурі), який мав особливе значення в умовах планової(директивної) економіки, в сучасних умовах поступово зменшується. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки через наявність конкурентного середовища сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання в натурі, може задовольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому ЦК у ст.622 обмежує сферу дії цього принципу(див. коментар до гл.51 ЦК). Але і в сучасних умовах цей принцип зберігає певною мірою своє значення. Про це свідчать правила,закріплені в СТ.СТ.620—621ЦК (див. коментар до гл.51 ЦК)

2. Суб'єкти виконання зобов'язання

1. Відносний характер зобов'язальних правовідносин зумовлює персоніфікацію як кредитора, так і боржника у зобов'язанні. Саме тому у ст.527 ЦК закріплене правило, згідно з яким як боржник, ^так і кредитор мають,  відповідно,  виконати свій обов'язок або прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи законом, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

2.  У тих випадках, коли обов'язок боржника щодо особистого виконання зобов'язання не випливає з умов договору, вимог, що містяться в ЦК чи в Інших актах цивільного законодавства або з суті   зобов'язання,   можливим   є   передоручення   виконання   зобов'язання,  тобто покладення боржником виконання свого зобов'язання на іншу особу. У цьому разі кредитор згідно зі ст.528ЦК зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Оскільки боржник при цьому не вибуває із зобов'язання, у разі його невиконання або неналежного виконання іншою особою обов'язок з його виконання залишається за боржником.  Він згідно зі ст.618  ЦК відповідає за порушення зобов'язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця зобов'язання(див. коментар до гл.51 ЦК).

3.  ЦК, поширюючи можливості виконання зобов'язання іншою особою, передбачає у ст.528 можливість задоволення вимоги кредитора такою особою і без згоди боржника. Це може мати місце уразі існування небезпеки втрати іншою особою, що перебуває в договірних відносинах з боржником, свого права на майно, зокрема,права орендаря майна боржника внаслідок звернення його кредитором стягнення на це майно. Фактично у таких випадках відбувається заміна кредитора, оскільки до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і саме тому при цьому піддягають застосуванню правила, що вміщені у ст.ст.512—519, які регулюють заміну кредитора у зобов'язанні (див. коментар до гл.47 ЦК).

4.  Хоча ЦК не вмішує спеціального правила про переадресування виконання, тобто про надання кредитором права на прийняття виконання від боржника третій особі (як це має місце при передорученні виконання зобов'язання), таке право у кредитора є, якщо з умов договору, закону або із суті зобов'язання не випливає, що прийняття виконання здійснюється ним особисто. Цей висновок випливає зі змісту ч.2 ст.527 та ч.і ст.528 ЦК. При цьому як третя особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії.

5.  У зв'язку з існуванням зобов'язань із множинністю осіб (зобов'язань, у яких беруть участь не один, а кілька кредиторів або боржників) ЦК у ст.ст.540—544 містить низку правил щодо суб'єкта та порядку виконання часткових та солідарних зобов'язань. За загальним правилом, закріпленим у ст.540 ЦК, до зобов'язань із множинністю осіб застосовуються правила про частковий порядок їх виконання. Суть цих правил полягає в тому, що кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частині, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Правила про солідарний порядок виконання зобов'язань із множинністю осіб є виключенням із загального правила. Саме тому важливе значення мають підстави солідарного зобов'язання. Згідно зі ст.541 ЦК солідарні зобов'язання (солідарний обов'язок або солідарна вимога) виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Прикладом солідарного зобов'язання (солідарної відповідальності), що виникає на підставі закону, є, зокрема, солідарна відповідальність усіх правонаступників юридичної особи, що припинилася, перед її кредиторами у випадках, коли неможливо точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків (див. коментар до гл.7 ЦК), солідарна відповідальність осіб, які спільно дали поруку, якщо інше не встановлено договором поруки (див. коментар до гл.49ЦК).

6.  У разі множинності на боці кредитора, кожний із солідарних кредиторів відповідно до ст.542 ЦК має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі, якщо останній не виконав свій обов'язок будь-кому з них на свій розсуд до пред'явлення вимоги одним із солідарних   кредиторів.   При   цьому   виконання   боржником   свого обов'язку одному з солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє його від виконання решту боржників. Той із солідарних кредиторів,який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частині, якщо інше не встановлено договором між ними.

7.  У разі множинності на боці боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому, солідарні боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, поки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Саме тому, якщо кредитор звернувся до одного з солідарних боржників, але не одержав від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати недодержане від решти солідарних боржників. І тільки виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.   У   такому   випадку   боржник,   що   виконав   солідарний обов'язок у повному обсязі, має згідно зі ст.544 ЦК право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти солідарних боржників. При цьому діє два принципово важливих правила. По-перше, розмір часток кожного з решти солідарних боржників вважається рівним, якщо Інше не встановлено договором або законом, а при визначенні розміру зворотної вимоги вираховується частка, яка припадає на боржника, що виконав солідарний обов'язок у повному обсязі. По-друге, несплачена одним із солідарних боржників частка, що належить солідарному боржникові, який виконав солідарний обов'язок у повному обсязі, припадає у рівній частині на кожного з решти солідарних боржників.

8.  Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного Із солідарних кредиторів заперечення,Що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких кредитор не бере участі. Так само і солідарний боржник при солідарному обов'язку боржників не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, шо ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

9.  З метою сприяння виконання зобов'язання належними сторонами ЦК в ч2 ст.527 ЦК закріплює право кожної з них вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на іде особою, та встановлює наслідки нездійснення стороною цього права. Такими доказами, зокрема, можуть бути документи, що посвідчують особу кредитора та боржника, довіреність, що видана кредитором особі, яку він уповноважив на прийняття виконання від боржника, документ, що підтверджує покладання боржником на іншу особу обов'язку по виконанню зобов'язання. У разі виконання зобов'язання без встановлення особи кредитора або без перевірки наявності у іншої особи необхідних повноважень від кредитора, ризик можливих наслідків покладається на боржника. Практично це означає, що належний кредитор має право вимагати від боржника нового виконання зобов'язання. При прийнятті виконання від особи, яка не є боржником, наслідки покладаються на особу, що здійснила таке прийняття за правилами, встановленими відносно зобов'язань про безпідставне набуття майна (див. коментар до гл.83 ЦК).

3. Предмет виконання зобов'язання

1.  Предмет виконання зобов'язання — це та конкретна річ, робота чи послуга, яку згідно з зобов'язанням боржник повинен, відповідно передати, виконати чи надати кредиторові. Оскільки предмет виконання залежить від конкретного виду зобов'язання, вимоги щодо нього визначаються умовами договору, нормами актів цивільного законодавства, що регулюють певні види зобов'язань. Загальні правила щодо предмету виконання встановлені в цій главіЦК лише стосовно грошових (ст.ст.533—536) та альтернативних зобов'язань (ст.539).

2.  Предметом виконання грошових зобов'язань є певна грошова сума, що має бути сплачена: за будь-яким оплатним договором;за договором, предметом якого виступають безпосередньо гроші; за зобов'язаннями по відшкодуванню недоговІрної шкоди (див. коментар до гл.82 ЦК); за зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави(див. коментар до гл.83 ЦК).

3.  Грошове зобов'язання має бути виконане відповідно до вимогст.533 ЦК в гривнях. Це правило поширюється і на ті грошові зобов'язання, в яких був визначений його еквівалент в Іноземній валюті (див. коментар до гл.47 ЦК). При цьому сума, що підлягає сплаті за таким зобов'язанням в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором, законом чи іншим нормативно-правовим актом. І лише у випадках, передбачених законом, допускається використання Іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків по зобов'язанням на території України. Йдеться про Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що має силу закону. Порядок здійснення такихрозрахунків, визначено Законом про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

4.  В умовах існування інфляційних процесів ЦК з метою захисту майнових прав фізичних осіб-кредиторів у ст.535 передбачає збільшення  сум,  що  виплачуються їм  за  грошовими зобов'язаннями,пов'язаними, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю чи вчиненням договорудовічного утримання (догляду). Перелік зобов'язань, зазначених уст.535 ЦК, не є вичерпним, оскільки таке збільшення може мати місце і за іншими грошовими зобов'язаннями у випадках, передбачених договором або законом. Підставою для збільшення сум, що виплачуються фізичним особам, є збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі його збільшення пропорційно мають збільшуватися і суми, що виплачуються фізичним особам за зазначеними грошовими зобов'язаннями. Таке збільшення відбувається автоматично без прийняття акта застосування права щодо конкретних фізичних осіб. У тих випадках, коли підставою грошового зобов'язання, за яким відбувається збільшення сум,що виплачуються фізичній особі, є договір, стороні, що зобов'язана провадити ці виплати, надано право вимагати розірвання такого договору в суді у разі, якщо вона доведе втрату нею вигоди, на одержання якої вона могла розраховувати при укладанні договору.

5.  Виходячи з презумпції відплатності договорів (див. коментар до гл.52 ЦК), ЦК у ст.536 закріплює загальне правило про сплату боржником у грошовому зобов'язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (див. коментар до гл.71 ЦК). Сплата боржником  процентів за  грошовими  зобов'язаннями є обов'язком боржника й у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання (див. коментар до гл.51 ЦК). Юридична природа процентів, що мають сплачуватися боржником у разі прострочення виконання зобов'язання, не викликає сумніву, оскільки при цьому йдеться про санкцію, особливий вид цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Проценти, які боржник зобов'язаний сплачувати за користування чужими коштами,  за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом. Це пов'язане з тим, що таке користування носить правомірний характер. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Так, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається нарівні облікової ставки НБУ. Таке ж правило встановлено в ЦК і Для кредитних договорів та договорів банківського вкладу (див. коментар до гл.71 ЦК).

6.  На той випадок, коли сум переведеного боржником платежу недостатньо для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ЦК у ст.534 передбачає черговість погашення вимог за ним. У першу чергу відшкодовуються витрати,  пов'язані з одержанням кредитором виконання. У другу чергу сплаті підлягають проценти та неустойка. І лише у третю чергу сплачується основна сума боргу- Ці правила не носять імперативного характеру, а тому зазначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням може бути змінена сторонами договору.

7. Необхідність закріплення спеціальних правил щодо виконання альтернативних зобов'язань пов'язана з наступним. Зазвичай предмет виконання зобов'язання є визначеним. Оскільки в альтернативному зобов'язанні боржник має вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій, предмет його виконання є теж "альтернативним" (наприклад, або певна річ, або певна сума грошей). Конкретизація предмету виконання альтернативного зобов'язання здійснюється стороною, якій належить право його вибору, Таке право, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, належить боржникові. Але можуть бути передбачені І випадки, коли в альтернативному зобов'язанні право вибору предмета зобов'язання належить кредиторові. Так, наприклад, у разі пе-редання покупцеві як кредитору товару неналежної якості, саме йому належить згідно зі ст.678 ЦК право вибору однієї з можливих дій, які продавець як боржник зобов'язаний виконати. Отже предмет виконання в альтернативному зобов'язанні остаточно визначається особою, якій належить право його вибору. Слід розрізняти альтернативні зобов'язання від зобов'язань факультативних. Якщо предмет виконання альтернативного зобов'язання є конкретно невизначеним, то у факультативному він визначений (наприклад, річ), що підлягає передачі боржником кредитору. Але в ньому передбачено право боржника замінити предмет виконання при нас-танні певного юридичного факту (наприклад, при загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками) на інший, заздалегідь визначений предмет (наприклад, на певну суму грошей). При цьому згода кредитора на таку заміну не потрібна. Отже, предмет виконання факультативного зобов'язання є визначеним, але він може бути замінений боржником на інший, заздалегідь визначений предмет у разі настання певного юридичного факту.

4. Строк (термін) виконання зобов'язання

1.  Строк (термін) виконання може бути встановлений в зобов'язанні і визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, а можуть бути і такі зобов'язання, в яких строк (термін) виконання обов'язку боржником не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитором. У першому випадку йдеться про зобов'язання з визначеним, а у другому — про зобов'язання з невизначеним строком (терміном). З урахуванням цього в ст.530 ЦК закріплені відповідні правила шодо строку виконання зобов'язань.

2.  Зобов'язання, строк (термін) виконання яких є визначеним,підлягають виконанню саме у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання яких визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати (наприклад, початок навігації), підлягає виконанню з настанням цієї події. Про порядок обчислення строку (терміну)див. коментар до гл.18 ЦК).

3.  Дострокове виконання боржником свого обов'язку згідно зіст.531 ЦК може мати місце лише у випадках, коли інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. В деяких випадках право вимагати дострокового виконання зобов'язання надається кредиторові. Так, відповідно до ч.і ст. 107 ЦК кредитор юридичної особи, шо припиняється, може вимагати від неї не тільки припинення зобов'язання, а і його дострокового виконання (див. коментар до гл.7 ЦК). Право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, належить згідно зі ст.592 ЦК і заставодержателю (кредитору) у разі порушення його прав (див. коментар до гл.49 ЦК).

4.  У тих випадках, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (наприклад, зобов'язання зберігання речей у гардеробі організації),   кредитор  має  право  вимагати  виконання такого  зобов'язання у будь-який час. Боржнику для належного виконанняобов'язку за таким зобов'язанням надається 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитора за умови, що обов'язок його негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

5.  У разі невиконання зобов'язання у визначений строк виникає правопорушення, шо йменується простроченням. Стороною, що прострочила, може бути не тільки боржник, а й кредитор (див. коментар до ГЛ.51ЦК).

5. Місце виконання зобов'язання

1. Місце виконання зобов'язання може бути визначено в договорі, а можуть бути й такі зобов'язання, місце виконання яких в договорі не визначено.

Якщо місце виконання зобов'язання визначено в договорі, виконання його саме в цьому місці є належним.

У тих випадках, коли місце виконання зобов'язання в договорі не визначено, належним вважається виконання, що здійснено за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Таким є загальне правило для виконання усіх зобов'язань, крім тих, для виконання яких ЦК у ст.532 встановив виключення з загального правила.

2. Винятки щодо місця виконання зобов'язань встановлені для таких зобов'язань. Зобов'язання про передання у власність або в користування земельних ділянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майна (див. коментар до гл.13 ЦК) мають виконуватися за їх місцезнаходженням. Зобов'язання про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, має виконуватися за місцем здавання товару (майна) перевізникові, а зобов'язання про передання товару (майна), що виникає з будь-яких інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), за умови, що це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. Грошові зобов'язання мають виконуватися за місцем проживання кредитора (а якщо кредитором є юридична особа, то за її місцезнаходженням) на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання грошового зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) І сповістив про це боржника, належним вважається виконання, щ₀ здійснено за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора. При цьому всі витрати, пов'язані зі зміною міста виконання зобов'язання, покладаються на кредитора.

3. Зазначені правила про місце виконання зобов'язання діють, якщо інші правила не встановлені актами цивільного законодавства або не випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обе роту.

б. Спосіб виконання зобов'язання

1.  Спосіб виконання зобов'язання — це порядок здійснені боржником дій, спрямованих на настання наслідків, що свідчать про його належне виконання. За загальним правилом спосіб виконання зобов'язань обумовлюється сторонами при його виникненні?Так,   сторони   можуть   передбачити   одноразове   виконання   зобов'язання у повному обсязі або допустити можливість періодичного виконання зобов'язання частинами, зокрема, сплати грошових сум. Якщо виконання зобов'язання частинами не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, кредитор згідно зі ст.529ЦК вправі не приймати таке виконання від боржника як таке, що не є належним виконанням.

2.  Особливий порядок встановлено у ст.538 ЦК для зустрічного виконання зобов'язання. Зустрічним виконанням зобов'язання є виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням обов'язку другою стороною. Зустрічне виконання має місце в платних зобов'язаннях. При цьому сторони повинні виконувати свої обв'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Так, зобов'язання по купівлі - продажу речей, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно продавцем і покупцем. Та сторона у такому зобов'язанні, яка наперед знає про неможливість виконання нею свого обов'язку, повинна своєчасно повідомите про це другу сторону. Невиконання однією зі сторін свого обов'язку є підставою для зупинення виконання зобов'язання другою стороною, відмови від його виконання частково або в повному обсязі. Право вибору однієї з зазначених дій належить другій стороні і за характером вона має бути адекватною змісту правопорушення, скоєного першою стороною Таке право належить другій стороні І за наявності очевидних підстав вважати, що перша сторона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. Виконання зустрічного зобов'язання однією з сторін, незважаючи на невиконання свого обов'язку другою стороною, не звільняє її від виконання свого обов'язку в натурі, оскільки друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

3.  У тих випадках, коли боржник, через відсутність у місці виконання зобов'язання кредитора або уповноваженої ним особи або через ухилення зазначених осіб від прийняття запропонованого належного виконання або за наявності з їх боку іншого прострочення а так само при відсутності представника недієздатного кредитора, позбавлений можливості виконати свій обов'язок по передачі грошей або цінних паперів безпосередньо кредиторові чи його представникові, йому згідно зі ст.537 ЦК надано право виконати зазначений обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса. Виконання боржником свого обов'язку у такий спосіб є належним. Обов'язок по повідомленню кредитора про внесення боргу в депозит покладається на нотаріуса.

7. Підтвердження виконання зобов'язання.

1.  В ст.545 ЦК закріплена низка правил, спрямованих на отримання боржником письмових доказів, шо підтверджують часткове або повне виконання ним свого обов'язку перед кредитором. Необхідність наявності письмових доказів пов'язана з тим, що виконання зобов'язання є правочином, на який поширюються вимоги щодо його форми. Саме тому, відповідно до вимог ст.218 ЦК (див. коментар до гл.16 ЦК) заперечення кредитором факту виконання боржником свого обов'язку може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, крім свідчень свідків.

2.  На кредитора, що прийняв виконання зобов'язання від боржника за правочином (незалежно від того, в якій формі він був вчинений), покладено обов'язок видати боржникові розписку, але лише за умови, що останній вимагає цього від кредитора.

3.  Якщо при вчинені правочину боржник видавав кредиторові борговий документ (наприклад, боргову розписку), кредитор після прийняття виконання зобов'язання повинен повернути цей документ боржникові. Сам факт наявності боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У тих випадках, коли кредитор не може повернути боржникові борговий документ, віз зобов'язаний вказати про це у розписці, що видається боржнику.

4.  Відмова кредитора видати боржникові розписку чи повернути борговий документ тягне наступні наслідки. По-перше, це надає право боржнику затримати виконання зобов'язання, а по-друге, у цьому разі настає прострочення кредитора (див. коментар догл.51 ЦК).