Ця глава ЦК закріплює особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, зокрема: право на ім'я; право на зміну імені; право на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; розпоряджання особистими паперами; право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок; охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання; право на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об'єднання; право на мирні зібрання.

1. Право на ім'я

1. Глава 22 ЦК містить ст.ст.294, 295 та 296, пов'язані з правом фізичної особи на ім'я. Право фізичної особи на ім'я забезпечує їй правову індивідуалізацію, свідчить про сімейну належність цієї особи і наявність у неї у зв'язку з цим встановлених законом можливостей. Традиційно ие право надає його носієві юридично забезпечену можливість мати Ім'я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем.

Згідно з ЦК фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції, що можна вважати важливою гарантією від спотворення імені, зокрема, при перекладі іншою мовою. Право на Ім'я не має сімейно-правової природи, оскільки не можна ототожнювати право на присвоєння Імені згідно з нормами сімейного права із самим правом на ім'я. Останнє є ширшим за своїм змістом.

Право на ім'я включає: право громадянина вимагати від інших осіб звертатися до нього відповідно до його прізвища, імені та по батькові; право на зміну прізвища, імені та по батькові; право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені та по батькові; право вимагати від інших осіб утримуватися від порушення права на ім'я. Право на ім'я виникає з моменту народження фізичної особи. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо ж таке перекручення було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якшо ж перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації. В разі відмови виправити ім'я фізична особа має право звернутися до суду І захистити своє право шляхом подання відповідної заяви за умов, визначених ЦПК.

Право на зміну імені є важливою гарантією права на ім'я фізичної особи. ЦК надає право фізичній особі, яка досягла 16 років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізична особа, яка досягла 14 років, наділяється правом змінити своє прізвище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника (ст.295 ЦК). По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені. Прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення відповідно до закону. Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

2. Фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності (ст.296 ЦК). Особи користуються своїм іменем, по батькові та прізвищем, беручи участь у суспільних відносинах. При укладенні правочинів, притягненні до відповідальності за заподіяння шкоди тощо має бути відомо ім'я конкретної особи. При укладенні усної чи конклюдентної угоди ім'я однієї чи обох сторін може бути і не вказано, проте відсутність зазначення імені у цих випадках не означає відсутність самого права на ім'я.

Про обмеження можливості використання імені фізичної особи йдеться у ЧЧ.2—7 ст.296 ЦК. Так, використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається дише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів чи сестер. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, ау-діо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди, використання початкової літери прізвища особи у засобах масової інформації, літературних творах також не є порушенням її права.

Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

2. Право на повагу до честі, гідності та ділової репутації

1. Згідно зі ст.28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності. ЦК гарантує кожному право на повагу до його гідності та честі і вказує на те, що гідність І честь фізичної особи є недоторканними (ст.297). У випадку порушення права фізичної особи на повагу до честності і гідності вона має право особисто звернутися до суду з відповідним позовом, якщо згідно з чинним законодавством має повну цивільну дієздатність, або ж право звернення до суду набувають її батьки (опікуни, піклувальники, усиновителі) відповідно до норм цивільного законодавства про представництво в суді. Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності і ділової репутації становлять правовідносини, в яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Згідно з ЦПК позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Зобов'язаними суб'єктами зазначених правовідносин є особи, які незалежно від наявності їхньої вини поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, що порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян або організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.

2.  Проблема поваги до людини не вичерпується лише питаннями права на особисту недоторканність фізичної особи за її життя і положеннями щодо можливості вилучення тканин, органів з тіла особи, яка померла (ст.289), захисту честі і гідності померлої людини тощо, а породжує і зобов'язання кожного шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла (ст.298 ЦК). Шанобливе ставлення має поширюватися і на місце поховання людини. Право на відшкодування майнової та моральної шкоди у разі глуму над тілом людини, яка померла, або над місцем її поховання, мають члени сім'ї померлого, близькі родичі.

3.  Поняття ділової репутації стоїть поряд із поняттям честі та гідності (ст.299 ЦК). Протягом тривалого періоду в законодавстві і юридичній літературі право на честь і гідність та право на ділову репутацію об'єднувалися в одне суб'єктивне право громадян. Відповідно до ЦК право на недоторканність ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи.

3. Інші особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

1. Право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності становлять право на Індивідуальність, передбачене ст.300 ЦК.

2.  Особисте життя кожної людини гармонійно взаємодіє з її суспільним життям. В цьому обидві форми соціального існування людини неподільні і рівнозначні. Проте найбільш вразливим для різних втручань є особисте життя фізичної особи. Саме тому закон закріплює   численні   гарантії  недоторканності  особистого  життя(ст.301 ЦК). Потреба в особистому житті знаходиться за межами права, але право виражає, закріплює цю потребу та забезпечує її задоволення. Воно лише в найзагальніших рисах впливає на характер взаємовідносин між людьми в сфері особистого життя, оскільки ці відносини регулюються в основному нормами моралі.

Вся сфера сімейного життя, дружніх зв'язків, інтимних та інших особистих стосунків, симпатій і антипатій охоплюється поняттям особистого життя. Право на особисте життя означає надану людині й гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, не допускати розголошення відомостей особистого, інтимного характеру. Право людини на особисте життя — це також можливість її безперешкодного спілкування з іншими людьми. Згідно з ЦК фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Суб'єктивне право на особисте життя характеризується у доктрині цивільного права як особисте немайнове право особи на свободу визначення особистої поведінки в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, яка виключає будь-яке втручання в її особисте життя з боку інших осіб, крім випадків, передбачених законом.

Структуру цього суб'єктивного права можна вбачати у двох взаємопов'язаних групах повноважень. Перша з них виконує функцію забезпечення недоторканності особистого життя, друга — функцію збереження таємниць цього життя. Збереження у таємниці обставин свого особистого життя — право кожної фізичної особи. Виняток з цього правила міститься у ч.4 ст.301 ЦК, згідно з якою обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

3. Стаття 200 ЦК відносить інформацію до нематеріальних благ. Право кожної особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати Інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір — закріплює Конституція (ст.34).

Згідно із ч.і ст.302 ЦК фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Не допускаються збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. ЦК зобов'язує фізичну особу, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності. Достовірною вважається інформація, яка відповідає дійсності. Переконання у достовірності Інформації має базуватися на особистій перевірці, отриманні відповідних доказів, виходити з достовірних джерел.

Так, достовірною інформацією вважається інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах, а саме: у звітах, стенограмах, повідомленнях засобів масової Інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування. Якщо фізична особа поширює таку інформацію, вона не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.

4. ЦК закріплює право кожної фізичної особи на особисті папери (ст.303) та право особи, якій належать особисті папери, розпорядитися ними на власний розсуд, у тому числі і на випадок своєї смерті (ст.304). Такі права у спеціальній літературі дісталиназву "права на недоторканність особистої документації". Стаття303 ЦК містить перелік особистих паперів: документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо. Цей перелік не є вичерпним. Зміст права на особисті папери включає: право авторської приналежності, повноваження щодо користування і розпоряджання матеріальним об'єктом розглядуваного права, диспозитивні повноваження. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать. Якщо ж особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання, у тому числі опублікування, потрібна згода і цієї особи. В разі смерті вказаних фізичних осіб, особисті папери можуть бути використані лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів і сестер.

Окрема стаття ЦК присвячена розпоряджанню особистими паперами самою фізичною особою, якій вони належать і які є її власністю (ст.304).

5.  Особисті папери фізичної особи — документи, фотографії,щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо, які передані до фонду бібліотек або архівів, можуть бути предметом вільного ознайомлення та використання, зокрема шляхом опублікування. Закон вимагає в такому разі додержання прав самої фізичної особи, якій вони належать, а також іншої фізичної особи, особистого життя якої стосуються ці папери, у разі смерті зазначених фізичних осіб — додержання прав їхніх дітей, вдови (вдівця), якщо ж їх немає — батьків, братів та сестер, у випадку коли інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери. Обмеження права на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів, мають міститися лише у спеціальних законах (ст. 305 ЦК).

6.  Відповідно до ст.31 Конституції кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, зокрема ст.306 ЦК.

Об'єктом права на таємницю кореспонденції є різного роду довідки про поштові і телеграфні відправлення, телефонні розмови, які можуть видаватися підприємствами зв'язку лише відправнику, адресату, особі, яка брала участь у телефонній розмові, абоненту телефонної мережі чи їх представникам. Під довідками розуміють інформацію про зміст кореспонденції, про осіб, які скористалися послугами органів зв'язку, про наявність чи відсутність кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Право на таємницю кореспонденції має абсолютний характер, тому суб'єктами, які зобов'язані зберігати таємницю кореспонденції, є невизна-чене коло осіб.

7. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою (ст.307 ЦК). Форма вираження згоди цією статтею не передбачена, що можна тлумачити таким чином:згода може бути виражена як в усній, так і в письмовій формі, але її наявність за вказаних обставин є обов'язковою. Із змісту статтіможна зрозуміти, що згода повинна передувати такій дії, як зйомка. Слід виходити із того, що отримані за допомогою фото-, кіно-, теле- чи відеозйомки об'єкти мають характер звичайної інформації і не підпадають під положення ст.308 ЦК, в якій йдеться про художні твори, які є об'єктами творчої діяльності людини. Формулювання назви статті через поняття захисту інтересів фізичної особи вказує на те, шо законодавець приділяє увагу переважно захисній функції права у цьому разі, тобто усуненню наслідків недотримання прав фізичної особи. Особливої уваги потребує визначення межі між інтересами фізичної особи та правами інших осіб вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію (ст.302 ЦК).

8. Стаття 308 ЦК вказує на те, що фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, ав разі її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів та сестер. Останнє доповнення дозволяє охороняти після смерті також інтереси як бездітних, так і неодружених осіб. Зі змісту статті можна також дійти висновку, що у разі смерті самої зображеної фізичної особи, її дітей, вдови (вдівця),батьків, братів та сестер, художні твори, про які йдеться у цій статті, можуть бути безперешкодно показані, відтворені і розповсюджені.

Публічний показ, відтворення, розповсюдження художніх творів, на яких зображено фізичну особу (наприклад, відомого письменника, політичного діяча), не завжди пов'язані з порушенням права на честь, гідність, ділову репутацію цієї особи (ст.ст.27, 299 ЦК), але певне розміщення, співставлення, місце, де розташовані ці художні твори, можуть викликати небажані асоціації або їх небажаність може пояснюватися Іншими причинами, які призводять до порушення особистих немайнових прав фізичної особи, якими вона володіє довічно. Як виняток вказується на те, що без згоди фізичної особи фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений, якщо фізична особа позувала авторові за плату.

9. Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості передбачається ст.309 ЦК і означаєможливість і право фізичної особи користуватися гарантованою свободою у названих сферах. Гарантії такої свободи надає насамперед Конституція (ст.54). Розрізняють технічну та духовну (літературну, художню, наукову) творчість. Важливою гарантією названого права слід визнати те, що цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається. Водночас створення умов для розвитку літературної та художньої критики та інших форм об'єктивної оцінки історико-культурних процесів визнається явищем позитивним. Згідно зі ст-15 Конституції цензура заборонена не лише у сфері творчої діяльності.

10. Право на місце проживання пов'язане з майновим правом на житло, яке гарантується ст.47 Конституції. Водночас воно має самостійний характер в силу особливостей його змісту і меж здійснення. Право на місце проживання можна вважати одним із основних прав людини, яке забезпечує її людську гідність і повинне бути гарантованим кожній без винятків фізичній особі незалежновід можливостей придбати його з огляду на свій матеріальний стан чи інших негативних обставин. Демократичне суспільство не повинно ігнорувати стан, коли у державі існують безпритульні особи. ЦК надає фізичній особі право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, передбачених законом.

11. Конституція у ст.30 гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Зміст права на недоторканність житла має внутрішню і зовнішню сторони. Так, внутрішня сторона цього права виявляється в тому, що громадянин самостійно визначає свій розпорядок дня, час для відпочинку, прийому гостей тощо. Зовнішня сторона права на недоторканність житла виконує охоронну функцію, юридично захищаючи громадянина від вторгнення в житло третіх осіб.

Цивільно-правовий аспект такої недоторканності полягає не лише в тому, що ніхто не може проникнути до житла без волі тих, хто в ньому проживає, а Й у тому, що фізична особа не може бути виселена з нього, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Відповідно до ч,2 ст.311 ЦК проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду, що відповідає конституційним вимогам (ст.30). ЦК містить винятки щодо змісту попередніх двох частин, йдеться про невідкладні випадки, пов'язані із рятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

12.  Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції). Таким чином, фізична особа згідно зі ст.312 ЦК має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, передбачених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Така заборона може бути встановлена за рішенням суду.

13.  Суть права на свободу пересування полягає в тому, що фізична особа може вирішувати на власний розсуд, які місця їй відвідувати і як довго там перебувати (ст.313 ЦК). Юридичний зміст права на свободу пересування включає ряд повноважень, серед яких можна назвати:

1)   право вільно пересуватися в межах своєї держави;

2)   право на вибір місця перебування;

3)   право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4)   право на безперешкодне повернення у свою країну.

Наведений перелік повноважень не є вичерпним, оскільки стосується лише основних можливих шляхів реалізації права на свободу пересування. Стаття 33 Конституції закріплює право фізичних осіб вільно залишати територію України та право громадян України в будь-який час повернутися в Україну. Відповідно до ЦК право на вільний самостійний виїзд за межі України має фізична особа, якій виповнилося 16 років. Право фізичної особи на свободу пересування може обмежуватись лише у випадках, передбачених законом.

14.  Фізична особа  має право на формальні та неформальні об'єднання для задоволення своїх особистих та майнових інтересів(ст.314 ЦК). Згідно зі ст.36 Конституції громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації є її правом, а не обов'язком, тому це не може бути підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг. Зазначена норма ЦК відповідає конституційному положенню щодо того, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій (ч 4 ст.36 Конституції). Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку (ч.4 ст.37 Конституції).

15. Згідно зі ст.315 ЦК фізичні особи мають право на мирні зібрання. Збори, конференції, засідання, фестивалі тощо розглядаються як форми прояву безпосередньої демократії. Відповідно до Конституції громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст.39). Аналогічні норми містяться і в актах міжнародного законодавства. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання відповідно до Конституції і ЦК можуть встановлюватись судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки і громадського порядку. Так, на період надзвичайного стану може заборонятися проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом, а також заборона страйків.