1. Поняття та види особистих немайнових прав, межі їх здійснення

1. Вперше у світовій практиці кодифікації цивільного законодавства ЦК присвячує окрему книгу врегулюванню особистих немайнових відносин, що слід розглядати як закономірний наслідок розвитку прав людини і гуманітарного права. Положення цієї Книги сприяють гуманізації відносин між людьми, усвідомленню місця людини як найбільшої цінності у суспільстві, піднімають рівень регулювання особистих прав до загальноєвропейських стандартів прав людини. ЦК акумулює та регулює усі майнові і особисті немайнові відносини, які виникають і розвиваються на засадах рівності усіх учасників цивільних відносин, тому він є на сьогодні тим фундаментом, на якому будується законодавство. Це та частина законодавства, яка визначає саму його структуру та співвідношення в ньому нормативних актів різних видів.

ЦК становить цілісну систему норм, які компонуються за єдиними принципами і грунтуються на єдиному методі регулювання суспільних відносин; визначає загальні положення, спільні для всіх норм певного роду; виділяє за диференційованими підходами окремі інститути, закріплюючи їх у відповідному порядку. У Книзі другій йдеться саме про норми, які регулюють особисті немайнові відносини на засадах рівності, диспозитивності, неприпустимості втручання у сферу особистого життя фізичної особи; судового захисту будь-якого порушеного цивільного права; справедливості, добросовісності, розумності тощо.

Характерною ознакою ЦК є те, що ним підкреслюється значення у суспільстві приватної особи — як фізичної, так І юридичної. Ця ідея пронизує всі інститути, що належать до його складу, і знаходить прояв у структурі Кодексу, який закріплює юридичний порядок, що грунтується на принципі свободи людини. У своєму житті людина пов'язана різноманітними суспільними відносинами з такими ж, як І вона, рівними та незалежними суб'єктами. Виходячи із положення Кодексу про те, що юридичні особи мають не тільки всі майнові права, як у принципі, і фізичні особи, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною умовою яких є природні властивості людини, а й особисті немайнові права, законодавство передбачає право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації; на таємницю кореспонденції; на інформацію тощо. Це пояснюється тим, що концепція ЦК грунтується на визнанні створення юридичних осіб як вияву природних прав членів громадянського суспільства.

2.  На формування концепції Кодексу значний вплив спричинив розвиток теорії права в Україні, зокрема наукове осмислення такого поняття, як права людини, що сприяє нормальному функціонуванню та розвитку громадянського суспільства як самостійної і незалежної від держави системи відносин між юридично вільними і рівноправними партнерами в усіх сферах життя людини. Всі члени громадянського суспільства на власний розсуд розпоряджаються своїми правами; здійснення цих прав не може бути обмежено, якщо воно не суперечить закону. Саме громадянське суспільство при цьому не зливається з державою в єдине ціле, а позначається на розвитку відносин приватного і публічного права. До книг, з яких складається ЦК, увійшли не лише традиційні інститути приватного права (право власності, зобов'язальне і спадкове право), а й особисті немайнові права, що розглядаються як абсолютні й невідчужувані, і які є виявом свободи і недоторканності особи.

ЦК врахував традиції українського законотворення, положення міжнародних конвенцій, тенденції суспільного розвитку, досвід демократичних країн, які визначені Конституцією. Концепція ЦК не містить жодних обмежень щодо можливостей цивільно-правової охорони особистих немайнових відносин. Нормативні акти чинного законодавства, що містять цивільно-правові норми і регулюють особисті немайнові відносини, незалежно від того, є вони суто цивільними чи мають комплексний характер, мають підпорядковуватися у своїй цивільно-правовій частині загальним положенням інституту особистих немайнових прав, що містяться у ЦК. У такий спосіб досягається єдність і стабільність цивільного законодавства.

3.  Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із найважливіших місць. Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин.

Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю первісного порядку, стосовно якої визначаються всі інші цінності. В будь-якому суспільстві права людини є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід'ємними, тому їх забезпечення — одна із найважливіших функцій держави. У другій половині XX ст. проблема прав людини набула значення міжнародного рівня і це знайшло своє відображення у багатьох міжнародно-правових документах, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод тощо. Після закінчення Другої світової війни стали швидко розвиватися універсальні та регіональні інститути, норми міжнародного права, які належать до сфери захисту прав людини. Так, у ст. З Статуту Ради Європи зазначено, що кожен член Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства права і принцип, згідно з яким всі особи, які знаходяться під його юрисдикцією, повинні користатися правами людини і основними свободами. Серйозні порушення прав людини і основних свобод є підставою для призупинення членства держави, яка їх припустилася, або виключення її з Ради Європи.

4.  Проголошення у ст. З Конституції людини, її життя, здоров'я,честі та гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю зумовило формування у ЦК окремої книги, присвяченої особистим немайновим правам фізичної особи. Конституційні права особи мають і цивілістичний вимір як абсолютні цивільніправа фізичної особи. Якщо Конституція гарантує право на інформацію, то цивільне право розглядає його як абсолютне немайнове право особи, яке існує в межах цивільних відносин між цією особою та всіма третіми особами, включаючи державу. На це право поширюються всі засоби захисту. ЦК уперше на рівні кодифікації цивільного законодавства присвячує врегулюванню особистих немайнових відносин не окрему статтю, а окрему книгу як автономний структурний розділ, тому що немайнові права становлять духовну основу суспільства, яка і є передумовою Інших прав і свобод.

ЦК побудований за традиційною для України пандектною системою. З урахуванням сучасного змісту приватного права у Кодексі кодифіковано нові правові масиви і міститься чимало новел, які розвивають ідеї Конституції, визначаючи не тільки економічну, а й соціальну спрямованість суспільства та його основні цінності. Відтак до звичайних для пандектної системи частин додано ще такі інститути, як особисті немайнові права та право інтелектуальної власності.

5.  ЦК 2003 p. містить значний комплекс норм, що регулюють особисті немайнові відносини, на відміну від ЦК 1963 p., який обмежувався лише статтею, присвяченою захисту честі, гідності та ділової репутації. Кодекс забезпечує системність викладення правового матеріалу щодо особистих немайнових прав, відступаючи при цьому від послідовності, яка закріплена у Конституції з метою забезпечення так званого позитивного регулювання змісту особистих немайнових прав.

6.  Розміщення норм, що регулюють особисті немайнові відносини,  одразу після "Загальної частини",  перед Книгою третьою"Право власності та інші речові права" пояснюється тим, що особисті немайнові права мають абсолютний характер, тому цей інститут розміщено серед Інших абсолютних прав — права власності,речових прав та права інтелектуальної власності. Крім того, соціальна значущість особистих немайнових прав на сучасному етапі значно підвищується, вони є духовною основою суспільства І передумовою забезпечення свободи власності, договору, підприємництва тощо.

7.  Метою коментованої глави є визначення норм загального характеру, що застосовуються до всіх без винятку особистих немайнових прав, врегульованих Кодексом. Виділення загальних положень про особисті немайнові права в окрему главу слід розуміти також як новий етап у забезпеченні всебічного розвитку особистості, охороні її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. Тільки за такого підходу людина в жодному разі не буде розглядатися лише як засіб для досягнення цілей.

До загальних положень законодавець відносить поняття особистого немайнового права; види особистих немайнових прав; зміст особистого немайнового права; здійснення та забезпечення здійснення особистих немайнових прав, їх обмеження на захист; поновлення порушеного особистого немайнового права; спростування недостовірної інформації; заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права; правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права; право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди.

8. У повній відповідності з Конституцією, яка змінила саме розуміння прав людини, в ЦК і зокрема у коментованій главі, закріплена концепція прав людини, які пов'язані із самим фактом її існування, тобто належать до основних її властивостей. Частина 1 ст.269 ЦK вказує на те, шо особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові відносини виникають з приводу особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, а саме: здоров'я, життя; честі, гідності І ділової репутації; імені (найменування); авторства; свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інших благ, які охороняються цивільним законодавством (ст.201 ЦК).

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність конституційних прав усіх громадян закріплено у ст.24 Конституції. Теоретичні підходи до належності особистих немайнових прав усім без винятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав повинні бути втілені в повсякденне життя та набути свого реального змісту. Абсолютний характер особистих прав відрізняє їх від майнових, які в своїй переважній більшості є відносними. Конкретному носієві абсолютного права протистоїть не-визначена кількість осіб, які повинні поважати його право і не порушувати його. Крім того, суб'єкти можуть користуватися ними без спеціального дозволу. Межі користування цими правами можуть встановлюватися лише законом.

Основна частина особистих немайнових прав фізичної особи виникає у зв'язку з народженням, тобто вони є природними правами людини. Для інших — момент їх виникнення не має точної фіксації і пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються рядом чинників. Тому момент виникнення особистих немайнових прав визначається як специфічний, а у ст.269 ЦK передбачені дві підстави виникнення особистих немайнових прав — народження людини І припис закону. Відсутність прав означає не існування самої природи людської істоти. Таким чином, на сьогодні людина є рівним та вільним партнером держави, а остання має щодо людини не тільки права, а й обов'язки. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є серед них найважливішими. Конституція ставить права людини в центр державної політики, визначаючи утвердження і забезпечення прав та свобод людини головним обов'язком держави (ч.2 ст.З). Визнання Конституцією природних прав людини стало підставою для корекції поняття цивільної правоздатності саме як природної здатності мати цивільні права і обов'язки. Це дає підстави для визначення елементів структури цивільного стану особи: природна здатність особи мати цивільні права і обов'язки, юридична можливість мати ці права та обов'язки, фактична можливість стати учасником цивільних правовідносин і реальне володіння цивільними правами та обов'язками.

9.  Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного (майнового) змісту, мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Відсутність економічного змісту випливає насамперед із самої назви немайнових прав. Втім, Існує певний зв'язок між майновою сферою і названими правами. У цьому можна пересвідчитись, порівнявши можливості реалізації своїх прав матеріально забезпеченою особою, і особою, яка таких можливостей не має. При порушенні особистих немайнових прав особа змушена нести як матеріальні, так і душевні втрати. Це, в свою чергу, має вплив в майбутньому і на її майновий стан. Виходячи із цього немайнові права слід аналізувати поряд з іншими правами особи, враховуючи те, що вони є складовою єдиної системи прав, які підпорядковуються інтересам особи і якими вона володіє. Проте хоча поняття "особисті права" вживається для визначення різних за своїм змістом суб'єктивних прав, які належать фізичній особі, в цьому разі йдеться такі особисті немайнові права, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

10. Особливістю особистих немайнових прав ЦК називає те, що вони тісно пов'язані з фізичною особою (ч.З ст.269). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Це положення відповідає найважливішим положенням Конституції, які мають вплив на всю сферу прав людини, а саме: невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини (ст.21), неможливість скасування конституційних праві свобод (ст.24). Невіддільність від особи носія цього нематеріального права індивідуалізує і робить неповторною саму особисту його носія. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

11. Стаття 270 ЦК присвячена видам особистих немайнових прав. В Україні вперше на рівні ЦК закріплено особисті немайнові права фізичних осіб, визначений їх зміст, гарантії та способи захисту. Закріплення на рівні ЦК невід'ємних особистих немайнових прав фізичних осіб стало вагомим внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Відповідно до Конституції таст.270 ЦК фізична особа має право на життя, на охорону здоров'я,на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність особистого і сімейного життя, на повагу до гідності та честі, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та Іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, на вільний вибір місця та на свободу пересування, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Кодексом та Іншими законами можуть бути передбачені й Інші особисті немайнові права фізичної особи. Деталізуючи і певним чином розширюючи перелік особистих немайнових прав, ЦК поділяє їх за спрямованістю або цільовим призначенням на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної особи, і ті, що забезпечують її соціальне буття. Частина 3 ст.270 ЦК містить важливе уточнення щодо того, що перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією, цим Кодексом та іншими законами, не є вичерпним. Це положення узгоджується з міжнародно-правовими підходами до розв'язання цього питання. Таким чином, ЦК зорієнтований не лише на сучасний етап розвитку цивільних відносин, а й на їх подальшу перспективу.

12. Можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд (тобто без втручання інших осіб) визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя становить зміст особистого немайнового права (ст.271). Позитивний характер особистих немайнових прав випливає з аналізу їх змісту та здійснення. Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистого немайнового правовідношення є визначення суб'єктивного особистого немайнового права уповноваженої фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб. Таким чином, в особистому немайновому правовідношенні беруть участь уповноважений і зобов'язаний суб'єкт.

Специфікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація передбачає насамперед можливість вчинення певних дій самою уповноваженою особою. Як уповноважена особа виступає фізична особа. Уповноваженими в особистих немайнових правовідносинах є як повністю дієздатні, так і неповнолітні (фізичні особи віком від 14 до 18 років) та обмежено дієздатні фізичні особи.

Малолітні віком до 14 років та недієздатні особи виступають як носії вказаних прав, але вони не можуть в ряді випадків самостійно здійснювати окремі правомочності. Зобов'язаними особами в абсолютному немайновому правовідношенні виступають всі суб'єкти цивільного права, а у відносному — ті, хто вказані як такі в законі чи договорі. Це, наприклад, лікарі, які зберігають медичну таємницю, працівники банку, які зобов'язані зберігати банківську таємницю за договором банківського вкладу тощо.

13. Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд і де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. Межа суб'єктивного права є встановленою мірою поведінки. В цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд. Іноді такі межі встановлюються договором чи правовими актами і містять точну вказівку, що саме дозволено. Це є найбільш характерним для відносних, зокрема договірних, відносин. В ряді випадків межі субъективного права визначаються найбільш загальним їх окресленням І уточнюються за допомогою додаткових критеріїв. В таких випадках йдеться найчастіше про абсолютні цивільні права.

14. Зміст особистого немайнового права за загальним правилом не включає здійснення позитивних цивільно-правових дій, за деякими винятками, хоча уповноважений суб'єкт на свій розсуд використовує належні йому особисті немайнові права. Таким чином,уповноважена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і щодо свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте немайнове цивільне право становить право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість будь-якого втручання з боку Інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. Однак єдина модель особистого немайнового права не в змозі враховувати особливостей усіх немайнових прав і тому вважається, що вона не потребує конструювання. Суттєвого значення в цьому процесі набувають норми моралі. Слід зазначити, що кожен випадок можливого втручання у сферу немайнових прав має базуватися на певних підставах.

15. Фізична особа згідно з ч.і ст.272 ЦК здійснює особисті немайновІ права самостійно. Так, здійснення права фізичної особи на інформацію полягає в тому, що вона може вільно збирати, зберігати,використовувати і поширювати інформацію (ст.302). Відмова фізичної особи від права, яке їй належить, не має наслідком припинення цього права, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад, фізична особа не здійснює належне їй право на недоторканність ділової репутації або на недоторканність житла, але це право не припиняється і може бути реалізоване у майбутньому. Здійснення особистого немайнового права може відбуватися у різний спосіб.

Переважна більшість прав здійснюється шляхом багаторазових повторюваних дій (наприклад, неодноразове використання імені фізичною особою чи використання права на таємницю кореспонденції, використання права на вільний вибір місця проживання тощо). Ряд особистих немайнових прав реалізується шляхом однієї дії, але залишає можливість змінити своє рішення за відповідних умов. Так, автор вправі використати при опублікуванні твору літератури псевдонім, а при повторному виданні можливе використання справжнього імені. Більшість немайнових прав здійснюється тільки особисто уповноваженою особою, але існують випадки, коли здійснення окремих правомочностей здійснюється представником. Наприклад, опікун недієздатної або малолітньої особи має право звернутися до суду в інтересах зазначених осіб з позовом про захист їх честі та гідності.

16.   Виділяють дві групи умов, які необхідні для здійснення цивільних прав. Це зовнішні об'єктивні умови шодо носія права. До них належать  юридичні та  матеріальні  гарантії,  які  становлять якість цивільного законодавства, належну діяльність органів та посадових осіб. До внутрішніх суб'єктивних умов належать умови поведінки уповноваженої та зобов'язаної осіб. Згідно з ЦК фізичні особи здійснюють особисті немайнові права самостійно. У більшості випадків суб'єкт, який здійснює своє право, може обрати один із варіантів поведінки в межах, визначених законом, який передбачає презумпцію розумності і добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Свобода фізичних осіб у здійсненні їх прав має певні межі. Розрізняють загальні та конкретні (спеціальні) межі здійснення цивільних прав. Конкретні (спеціальні) межі встановлюються для конкретних цивільних прав і передбачені у спеціальних статтях законодавства або угодах. Загальні характеризуються тим, що стосуються всіх суб'єктивних прав І передбачені у нормах — принципах. Порушення таких загальних меж Інколи характеризується як використання недозволених конкретних форм у рамках дозволеного загального типу поведінки. Порушується загальне призначення суб'єктивного права, яке не визначено спеціальною юридичною нормою. Інколи таке порушення має назву "зловживання правом".

Межі здійснення цивільного права збігаються з межами цього права. За наявності колізії інтересів суб'єктів немайнових прав суду необхідно прийняти компромісне рішення, яке б допускало відповідне обмеження обох конкурентних прав. Висловлюється думка про те, що майнові права, які забезпечують фізичне та психічне благополуччя особи, повинні мати пріоритет при здійсненні та захисті порівняно з іншими цивільними правами.

Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав. Таким чином, ЦК закріплює обов'язок посадових і службових осіб на вчинення відповідних дій і регулює питання щодо забезпечення здійснення особистих немайнових прав у ст.273 ЦK.

17.  Органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування мають забезпечувати здійснення фізичною особою особистих немайнових прав у межах своїх повноважень. Поновлення порушеного особистого немайнового права у такому разі відбувається за правилами ст.276 ЦК. Утримуватися від дій,якими можуть бути порушені особисті немайнові права, зобов'язані і юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються цих прав фізичної особи. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено, можуть звернутися за їх захистом до суду.

18.  Обмеження особистих немайнових  прав фізичної особи,встановлених Конституцією, можливе лише у випадках, передбачених нею (ч.і ст.274 ЦK). Статті 21, 24 Конституції проголошують невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини; неможливість скасування конституційних прав і свобод. Як виняток із цих загальних правил можна розглядати обмеження певних прав для окремих людей, їх об'єднань, і лише за умови необхідності забезпечення національної безпеки, запобігання злочинам, захисту прав інших людей або охорони здоров'я та за наявності умов, спеціально визначених самою Конституцією та законами. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК та іншими законами, можливе лише у випадках, передбачених ними. Спільним для них є те, що кожен випадок можливого втручання у сферу особистих немайнових прав має базуватися на певних умовах, а саме:

1)  сама можливість втручання у сферу особистих немайнових прав, а тим більше їх обмеження, повинна бути передбачена законом, а тих, які встановлені Конституцією — лише у випадках, передбачених нею;

2)  особа, що здійснює подібне обмеження, повинна мати спеціальні документально підтверджені повноваження;

3)  особа, вказана у попередньому пункті, може здійснювати обмеження особистих немайнових прав лише у своєму вузько спеціалізованому аспекті.

2. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК, та інших способів відповідно до змісту конкретного права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення. Згідно зі ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Стаття 16 ЦК надає суду можливість відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з метою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку.

ПІД способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі їх прийнято поділяти на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які вони виконують.

Особисті немайнові права, вказані у ЦК, не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту, визначеним цим Кодексом. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також в інший спосіб відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення.

Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст.16 ЦК (визнання права; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право; примусове виконання обов'язку в натурі; припинення або зміна правовідношення; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення (ст.276 ЦК).

По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст.277 ЦК). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Стаття 278 ЦК також містить заборони щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права способами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є досить повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

При порушенні зазначених прав не виключається й вчинення позовів про відшкодування майнової або моральної шкоди. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: за неможливості захистити свої права відповідно до національної процедури, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створені спеціальні міжнародні органи. Таким чином, реалізація права на захист здійснюється особою шляхом:

1)  оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку;

2)  звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

3)  звернення за захистом своїх прав І свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна — після використання всіх національних засобів правового захисту.

Правовий захист є результатом реалізації права на захист, і насамперед права на судовий захист, яке передбачено Конституцією. Так, ст.55 Конституції вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу закріплене І в ч.і ст. 16 ЦК. Стаття 19 ЦК передбачає право кожної особи на самозахист в разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.

2. У разі порушення особистого немайнового права фізичної особи діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, фізичними або юридичними особами ці особи зобов'язані згідно зі ст.276 ЦК вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не вчиняються особами, що порушили особисте немайнове право фізичної особи, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням.

3. Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації згідно зі ст.277 ЦК має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї такої недостовірної інформації. Поняття "недостовірна інформація" означає таку інформацію, що не відповідає дійсності. Цивільно-правове поняття спростування має конституційно-правове закріплення. Так, ч.4 ст.32 Конституції гарантує право кожного на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім'ї. Специфіка цього способу захисту полягає у специфічності тих благ, які підлягають захисту, а саме в їх немай-новому характері і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав. Цей спосіб захисту є спеціальним.

Під поняттям "спростування" слід розуміти доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань; заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Спростування має відбуватися, як правило, в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно — у адекватній чи іншій формі з урахуванням того, що воно має бути ефективним.

Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку йдеться скоріше про Інші способи захисту (відповідь, висловлювання своєї думки тощо). Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи повинно застосовуватись незалежно від того, була в діях заподіювача вина чи ні.

Ще одним спеціальним способом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації є право на відповідь. Відмінність між поняттями "спростування" та "відповідь" суттєва. Спростування по суті є добровільним визнанням факту поширення такої інформації. В цьому разі фізична особа, права якої порушено, отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної школи, тоді як відповідь таких правових наслідків не передбачає.

Подібним до права на відповідь є право на власне тлумачення обставин справи, шо є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст.34 Конституції). Однак право на власне тлумачення обставин справи передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації. Це право реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки.

Іноді в літературі відрізняють ще право на коментар та репліку. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам, тобто фактично необмеженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно.

ЦК у ч.З ст.277 закріплює презумпцію, згідно з якою вважається, що якщо про особу поширена негативна інформація, то така інформація є недостовірною. Водночас ця презумпція передбачає, що негативна інформація є недостовірною, якщо особа, яка її поширює, не доведе протилежного. Саме така ідея була закріплена в усіх редакціях проекту ЦК.

Недостовірна інформація підлягає спростуванню. Логічним є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила Інформацію. Юридична особа вважається поширювачем Інформації, яку подає посадова чи службова особа, яка у ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків.

У разі поширення недостовірної Інформації невідомою особою, фізична особа право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими ЦПК щодо окремого провадження. Недостовірна Інформація може міститися у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Такий документ має бути відкликаний. До документів, про які йдеться у цій статті, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.

Особлива увага у ЦК приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Ця особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом, а якщо це неможливо у тому ж засобі масової інформації у зв'язку з його припиненням, така відповідь, а також спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію незалежно від її вини. ЦК містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

4. Крім спростування недостовірної інформації та Інших передбачених ст.277 цього Кодексу способів захисту фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, ЦК у ст.278 передбачає такий спеціальний спосіб захисту, як заборона (припинення) поширення Інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Необхідність запровадження такого способу захисту пояснюється тим, що без нього значно зменшується ефективність захисту особистих немайнових прав особи в цілому.

Закріплюється положення про те, що в разі якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тошо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

5. Стаття 279 ЦК передбачає правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Зокрема дозволяється покладати на особу, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права і яка ухиляється від виконання судового рішення, штраф відповідно до ЦПК. У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть належним чином охороняти особисті немайнові права. З огляду на немайновий характер цих прав відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення кола саме немайнових санкцій за їх порушення.

Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватись лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів. Пропонується стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функції. Виконання рішення суду про вчинення відповідних дій для усунення порушення особистого немайнового права обов'язкове не залежить від сплати штрафу і не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

6. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, має право згідно зі ст.280 ЦК на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано таким порушенням. Положення цієї статті слід розуміти таким чином: підлягає відшкодуванню матеріальна та (або) моральна шкода, завдана фізичній особі в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, які перелічені у главах 21, 22 і перелік яких не є вичерпним.