Розділ І Предмет і метод статистичної науки

Розділ І Предмет і метод статистичної науки

 

§ 1. Історія виникнення та розвитку статистики

Відтоді як людство позбулося стихійності тваринного життя, спра­ва виживання окремих племен була нерозривно пов’язана з їх умінням розрахувати свої зусилля по здобуттю їжі, захисту від нападників, освоєнню нових територій. Найперші статистичні дослідження ще не мали наукового підґрунтя, а методологія їх проведення нароблялась емпіричним шляхом виходячи зі ступеня розвинутості суспільства.

Підрахунок кількості населення спочатку проводився із викорис­танням різних предметів, що символізували собою осіб, які підлягали обчисленню. Так, наприклад, у VI ст. до н. е. афіняни вели облік на­роджених та померлих за допомогою принесення в храм богині Мінер- ви відповідно міри пшениці або ячменю. У V ст. до н. е. перський цар Дарій для обчислення кількості свого війська наказував кожному воїну перед походом покласти камінь у певному місці, а після повернення — забрати його. За кількістю каміння, що залишилося, довідувалися про кількість загиблих.

З розвитком суспільства переписом населення та державних ресур­сів за розпорядженням глави держави стали займатися спеціально призначені для цього посадовці. У Персії їх називали «вуха та очі царя». З’явилися перші статистичні звіти. Їх були зобов’язані подавати особи, які володіли або виконували розпорядчі функції стосовно зе­мель, корисних копалин, будівель тощо.

Розвиток цивілізованого суспільства приніс із собою не тільки під­вищення загальнонаукового потенціалу, а й усвідомлення необхіднос­ті володіння вичерпною інформацією щодо всіх сфер життя. Це по­тягло за собою необхідність розробки науково обґрунтованої методо­логії збирання й обробки такої інформації. У XVII ст. оформилися два основних статистичних напрямки: державознавство (описова школа) та політична арифметика (математична школа).

Засновником першого напрямку був німецький учений Г. Конринг (1606-1681). Він розробив описову систему державного ладу. Засто­сування терміна «статистика» пов’язане саме з цим напрямком. По­слідовник Г Конринга професор філософії і права Г Ахенваль (1719­1772) уперше в 1746 р. у Марбурзькому університеті започаткував читання нової дисципліни, основним змістом якої був опис політич­ного стану держав, і назвав цей предмет статистикою. Узагалі слово статистика походить від латинського status, що означає стан, станови­ще. Прибічники описової системи використовували його у значенні «політичний стан», «державознавство». Характеризуючи суспільний лад, вони віддавали перевагу якісним показникам, описуючи станови­ще в державі шляхом перерахування її ресурсів, які оцінювали за до­помогою категорій «більш» чи «менш», зазначаючи при цьому кращим чи гіршим є державоустрій тієї чи іншої країни. Цифровим (кількісним) показникам представники цієї школи не приділяли достатньої уваги.

Другий напрямок формувався в Англії. Його засновником вважа­ється В. Петті, який у 1672 р. опублікував працю «Політична анатомія Ірландії», а в 1690 р. — «Політична арифметика». Аналіз суспільства він здійснив за допомогою кількісних показників і, усвідомивши об­меження можливостей по збиранню первинних даних, за допомогою методу побічних обчислень доповнив первинні дані реконструйовани­ми на їх основі показниками. Саме цей напрямок виявився більш при­датним для потреб індустріального суспільства, яке швидко розвива­лося. Математичну статистику було розвинуто в працях таких провід­них учених, як Д. Граунт (1620-1674), Г Кінг (1648-1712), П. Зюсміх (1707-1767) Ф. Гальтон (1822-1911), Ч. Пірсон (1857-1936), В. Госсет (1876-1936), Р. Фішер (1890-1962), У. Мітчелл (1874-1948) та ін.

Вагомий внесок у розробку теорії статистики вніс бельгійський учений А. Кетле (1796-1874). Він уперше здійснив спробу за допо­могою теоретичних розробок та практичних можливостей статистичної науки вивчати закономірності суспільних явищ. Ґрунтуючись на ви­вченні масових явищ і процесів суспільного життя, він сформулював низку положень про закономірності розвитку людського суспільства, а пізніше — закон великих чисел.

Історія виникнення статистичної науки в Україні бере свій початок з часів Київської Русі, а її розвиток тісно пов’язаний із науковими, еконо­мічними та історичними процесами в Російській імперії. Для обліку зе­мель, інвентарю, тварин, робочої сили, прибутків та видатків розробляли­ся різні системи обліку, а відомості заносилися в облікові книги. Перший статистико-економічний огляд Російської імперії було підготовлено I.  Кириловим (1689-1737), обер-секретарем Сенату, який, використавши відомості, що надходили до Сенату, про кількість населення, монастирів, шкіл, доходи казни, промисловість та ін., написав книгу «Цветущее со- стояние Всероссийского государства, в каковое начал, привел и оставил неизреченньїми трудами Петр Великий, отец отечествия, император и са- модержец всероссийский, и прочая, и прочая, и прочая» (1727).

У XVIII ст. для впорядкування облікової роботи з’явилися перші друковані інструкції, до яких належать «Инструкции дворецкому Йва­ну Немчинову...», «Регламент, или устав Конюшенньїй» (1733), «Наказ для управителей или приказчика о порядочном содержании и управ- лении деревень в отсутствие господина» (1770) та ін.

Значним внеском у розвиток статистичної думки стала праця ста­тистика та демографа Д. Журавського (1810-1856) «Об источниках и употреблении статистических сведений», яка містила в собі розроб­ку теоретичної та методологічної бази статистичної науки.

У радянський період статистика набула особливого значення, оскільки управління всіма сферами життєдіяльності великої держави здійснювалося централізованим способом та жорстко контролювалося. У червні 1918 р. було проведено перший з’їзд статистиків, на якому було схвалено проект Положення про державну статистику, яке на­брало чинності 25 липня 1918 р. Відповідно до цього положення було сформовано Центральне статистичне управління (ЦСУ), яке збирало та обробляло всю статистичну інформацію (у тому числі й дані право­охоронних органів). Однак у цілому до 30-х рр. ХХ ст. статистична робота на території радянської держави характеризується недоскона­лістю структури та роботи статистичного апарату.

У період з 1931 по 1954 р. органи статистики перейшли в підпо­рядкування органів планування. Статистичні дослідження у сфері суспільного життя зазнали суттєвих обмежень, відомості, пов’язані з питаннями правоохоронної та правозастосовної діяльності, отрима­ли грифи «Для службового користування» та «Таємно».

З 1955 по 1985 р. статистика стала більш відкритою для суспільства, щорічно став виходити статистичний збірник «Народне господарство України», удосконалювалася структура статистичного апарату й тех­нічна сторона збирання та обробки інформації.

11 січня 1960 р. Радою Міністрів СРСР було затверджено Положен­ня про Центральне статистичне управління, де закріплювалися загальні принципи організації державної статистики й визначалися основні за­вдання статистичних органів. Розвитку теоретичних засад статистичної науки сприяло систематичне проведення всесоюзних нарад статистиків. На них обговорювалися питання про значення закону великих чисел у статистиці, застосування кореляційного аналізу, теорії індексів, питан­ня впровадження в практику міжнародних стандартів обліку. Найбільш видатними науковцями в галузі статистики в радянський період були В. Немчинов (1894-1964), М. Птуха (1884-1961), Є. Слуцький (1880­1948), О. Петров (1897-1980), Л. Володарський (1911-1989), П. Маслов (1902-1978), А. Боярський (1906-1985) та ін.

Починаючи з 1986 р. і по теперішній час відбувається процес іс­тотного збільшення аналітичних функцій статистики, подальше вдо­сконалення технічних можливостей збирання емпіричної інформації, суттєвого розширення кола питань, які підлягають відкритій публікації (у тому числі тих, що стосуються діяльності правоохоронних та право- застосовчих органів).

Історія виникнення та розвитку статистики свідчить про те, що її формування та розвиток були обумовлені практичними потребами управління виробництвом і життям суспільства. Таке становище збе­рігається і сьогодні. Оволодіння статистичною наукою є неодмінною умовою адекватного сприйняття тенденцій розвитку будь-якого сус­пільства, урахування помилок та позитивного досвіду, обрання най­кращої стратегії і тактики подальшого розвитку, прийняття оптималь­них рішень на всіх рівнях.

§ 2. Поняття та предмет науки статистики

Термін «статистика» у практичній і науковій сферах може тлума­читися по-різному. По-перше, під статистикою розуміють галузь прак­тичної діяльності, спрямованої на збирання, обробку та аналіз масових суспільно-економічних явищ і процесів. По-друге, статистику розгля­дають як галузь знань, тобто як спеціальну наукову дисципліну (ста­тистичну науку) й відповідно як навчальну дисципліну, що викладають у вищих закладах освіти всіх рівнів. По-третє, статистикою вважають сукупність зведених підсумкових цифрових показників, зібраних для кількісної характеристики будь-якої галузі суспільних явищ чи окре­мого питання. Наведені тлумачення лише на перший погляд суперечать одне одному. Насправді ж вони з різних сторін ілюструють статистику як науку. А ми знаємо, що самостійною будь-яка наука може визнава­тися тільки за наявності в неї таких необхідних складових, як предмет та метод.

Предметом пізнання будь-якої науки є властивості та відносини об’єктів, що зафіксовані у досвіді, включені у процес практичної ді­яльності людини й досліджуються з певною метою в межах конкретних умов та обставин. Предметом статистичної науки є кількісна сторона масових суспільних явищ і процесів у їх нерозривному зв’язку з їх якісною характеристикою в конкретних умовах простору та часу.

Специфіка предмета науки статистики полягає в такому:

1.  Статистика вивчає масові явища та процеси. Статистичному до­слідженню можуть піддаватися ті явища і процеси, що складаються з достатньо великої сукупності одиниць чи фактів. Статистика вивчає закономірності змін кількісних характеристик на підставі масового узагальнення фактів.

2.  Статистика вивчає суспільні явища й процеси та ті природні явища й процеси, які мають або можуть мати вплив на життєдіяльність і розвиток суспільства. Життя та розвиток суспільства є складним, різноманітним, динамічним і має незворотній характер. На розмір і динаміку суспільних явищ і процесів впливає велика кількість чин­ників, які можуть охоплюватися предметами різних наук, причому не всі означені чинники є наслідком дій людини.

3.  Предмет статистики характеризує кількісні особливості соціаль­них та пов’язаних із ними природних процесів у нерозривному зв’язку з їх якісним складом. Кількість та якість є взаємопов’язаними філо­софськими категоріями. Якість — це сутнісна визначеність будь-якого феномену (речі, явища, процесу). Як правило, при взаємодії з іншими речами, явищами, процесами кожен із феноменів проявляє різні свої властивості (групи властивостей), і у цьому сенсі можна констатувати багатоякісність означеного феномену. Кількість визначається певною величиною, числом, обсягом, темпами перебігу процесів, ступенем розвинутості тих чи інших властивостей тощо. На відміну від якісних кількісні зміни не одразу тягнуть за собою перетворення одного фено­мену на інший. Для кожного феномену існує своя міра кількості, в меж­ах якої він не втрачає свою якість і залишається собою.

У зв’язку з цим предмет статистичної науки може набирати форму цифрових (кількісних) або якісних показників, як: обсяг, рівень, кількіс­ні співвідношення і пропорції, темпи розвитку тощо. Важливо розуміти, що з діалектичної точки зору зміна кількості може викликати зміну якості, але не завжди є можливість відбиття цієї зміни цифровим спосо­бом. Так, наприклад, історія розвитку соціуму свідчить про те, що кіль­кісні зміни обсягу здобуття (виробництва) необхідних для життєдіяль­ності людини речей тягли за собою якісні зміни суспільного ладу.

4.  Істотним у визначенні предмета статистики є те, що вона вивчає явища в конкретних умовах простору й часу. Це ті самі чотири виміри (тримірний простір — висота, ширина, довжина — й незворотній за напрямком час), які надають статистичним дослідженням конкретики й дають можливість практичного користування отриманими даними. Необхідність такої конкретизації в першу чергу обумовлена тим, що явища суспільного життя безперервно змінюються, розвиваються, тому для їх вимірювання і встановлення закономірностей слід обов’язково конкретизувати, на якій території і за який проміжок часу або на яку дату ми вивчаємо явище. Будь-які цифри, наведені без зазначення конкретної території та часу, не мають сенсу.

Отже, статистика — це самостійна наука, яка вивчає кількісну сторону масових суспільних та пов’язаних з ними природних явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкрет­них умовах простору й часу.

§ 3. Методологія, методика та методи статистичної науки

Методологія взагалі — це вчення про метод пізнання. Методологія статистичної науки — це система принципів наукового пізнання, яка охоплює світогляд, філософські та загальнотеоретичні підходи щодо визначення особливостей методів цієї науки.

Закон України «Про державну статистику» зазначає, що статистич­на методологія — це сукупність науково обґрунтованих способів, правил і методів статистичного вивчення масових соціально- економічних явищ та процесів, які встановлюють порядок збирання, опрацювання й аналізу статистичної інформації. Статистична методо­логія базується на результатах наукових досліджень, міжнародних рекомендаціях та досвіді статистичної практики з урахуванням національно-історичних особливостей країни. Основні положення статистичної методології підлягають опублікуванню. Статистична методологія є основою для складання звітно-статистичної документа­ції та проведення статистичних спостережень.

Метод — це конкретний захід, спосіб дії або пізнання. За сферою застосування методи поділяються на загальнонаукові та спеціальні. Загальнонаукові методи є універсальними і можуть застосовуватися в будь-якій галузі науки. До цих методів належать усі діалектичні та загальнофілософські методи вивчення дійсності (методи системно- структурного аналізу, синтезу, описовий метод, метод порівняння тощо). Спеціальні методи мають більш вузьку сферу застосування, але дають можливість пристосування загальнонаукових методів до потреб конкретної галузі науки. У статистиці використовуються такі методи, як метод масового статистичного спостереження, метод гру­пувань, табличний, графічний методи, метод відносних величин, метод середніх величин, індексний метод, метод кореляції, інші ма­тематичні методи.

Методика — це сукупність методів і способів оптимального здій­снення будь-якої справи. Зрозуміло, що використання лише одного метода при вирішенні складного завдання (а всі явища та процеси, що вивчає статистика, є складними та багатофакторними) навряд чи при­веде до успіху. Тому при виконанні конкретного завдання з усього арсеналу методів обираються декілька, які є найбільш доцільними для вирішення саме цього завдання. На кожному етапі статистичного до­слідження може застосовуватися набір різних методів, тобто кожен з етапів статистичного дослідження має свою методику.

Основними етапами статистичного дослідження є:

1.  Підготовчий етап. На ньому відбувається первинне вивчення проблеми дослідження, літератури, даних попередніх досліджень (якщо такі є), визначається понятійний апарат, комплексно вирішують­ся проблеми методологічного, ресурсного і матеріально-технічного забезпечення.

2.  Статистичне спостереження. Основним його завданням є отри­мання певних даних щодо досліджуваних ознак від кожної одиниці  статистичної сукупності шляхом реєстрації (обліку) їх на підставі ре­тельно розробленої програми.

3.  Статистичне зведення і групування первинних даних має завдання всебічно систематизувати матеріали статистичного спосте­реження. Сутність цього етапу статистичного дослідження зводиться до групування зареєстрованих одиниць сукупності за певними озна­ками, обчислення групових і загальних підсумків, проектування та­блиць і занесення до них даних. Результати зведеної обробки статис­тичних матеріалів зображують у вигляді системи таблиць та графічних ілюстрацій. Метод групувань дає змогу виділити в досліджуваній су­купності певні типи явищ, охарактеризувати їх структуру, виявити наявність чи відсутність взаємозв’язків між показниками тощо.

4.  Математичний аналіз, обчислення узагальнюючих показни­ків передбачає проведення аналізу даних на основі обчислення уза­гальнюючих показників: абсолютних, відносних і середніх величин, статистичних коефіцієнтів, показників варіації ознак і динаміки явищ, індексів та показників, що характеризують щільність зв’язку між яви­щами і т. д. Цей етап статистичного дослідження дозволяє більш гли­боко розкрити причинно-наслідкові зв’язки досліджуваних явищ, ви­значити вплив, взаємодію та взаємозалежність різних чинників.

5.  Науково-теоретичне осмислення статистичної інформації — це надання науково обґрунтованої оцінки вивченому явищу дослідни­ком, формування висновків і рекомендацій щодо ефективності контр­олю за ним, розробка заходів впливу на досліджуване явище та про­гнозування можливих економічних і соціальних наслідків того чи ін­шого втручання в існуючий стан речей. Науково-теоретичне осмислен­ня статистичної інформації дослідником може мати як науковий, так і практичне значення.

6.  Оприлюднення отриманих та оброблених даних — це заключ­ний етап статистичного дослідження. У ст. 24. Закону України «Про державну статистику», який визначає порядок та умови доступу до статистичної інформації, зокрема, вказується, що доступ до статистичної інформації забезпечується шляхом: 1) систематичної публікації її в дру­кованих виданнях; 2) поширення її засобами масової інформації; 3) безпосереднього її надання органам державної влади й органам місце­вого самоврядування, іншим юридичним, а також фізичним особам.

Перелічені етапи статистичного дослідження, як правило, відокрем­лені між собою в часі та реалізуються різним колом виконавців. Водно­час вони щільно пов’язані між собою. Так, ще на стадії підготовки дослідження і проведення статистичного спостереження враховують спе­цифіку завдання з вивчення досліджуваного об’єкта, цьому підпорядко­вана обробка первинних даних, під час якої здійснюється їх аналіз. Усі етапи статистичного дослідження підкорені єдиній меті — вивченню досліджуваного явища та здійсненню ефективного впливу на нього.

§ 4. Галузі статистичної науки та їх взаємозв’язок з іншими науками

Сучасна статистична наука є складною, багатогалузевою системою наукових дисциплін. Існують різні підходи до внутрішнього структуру- вання статистичної дисципліни. Утім слід сказати, що аналітичне роз­членування будь-якого об’єкта завжди має умовний характер, оскільки передбачає штучне розмежування дуже тісно пов’язаних між собою явищ і процесів. Узагальнюючи наявні думки з приводу складових ста­тистичної науки, можна дійти висновку, що основними її розділами є:

1.  Загальна теорія статистики. Вона розглядає загальні принципи статистичної науки, методологію, за якою розробляються методи вивчен­ня суспільно-економічних явищ і процесів, основні поняття та категорії статистичної науки, якими користуються всі інші галузі цієї науки.

2.  Економічна статистика. Вивчає методологію побудови макро- економічних показників та їх аналіз на рівні народного господарства країни чи регіону як єдиного цілого. Економічна статистика оперує такими категоріями, як національний дохід, валовий продукт тощо.

3.  Соціальна статистика тісно пов’язана з економічною і дослі­джує соціальні умови життя та праці населення, споживання ним ма­теріальних благ і послуг, обсяг та якість яких великою мірою обумов­лені економікою.

4.  Галузеві статистики, користуючись понятійним апаратом, ме­тодологією, методиками та методами загальної теорії статистики, по­глиблено вивчають відносно вузьку сферу суспільних відносин, що збагачує статистичну науку відомостями про найбільш важливі галузі життєдіяльності людини. Прикладами галузевих статистик є демогра­фічна, промислова, сільськогосподарська та ін. Правова статистика також є однією з галузевих статистик.

Статистика тісно пов’язана з усіма науками, які вивчають законо­мірності суспільно-економічного життя держави, окремих спільнот і окремої людини.

§ 5. Статистика як галузь державної діяльності в Україні

Одним із визначальних чинників розвитку статистичної науки в кра­їні є політика у сфері державної статистики. Правовою основою держав­ної статистичної діяльності є Конституція України, Закон України «Про державну статистику» від 07. 09. 1992 р., інші закони України та нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі статистики, інформації, інформатизації, науково-технічної діяльності, стандартизації, а також міжнародні договори України в галузі статистики, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про державну статистику» регулює правові відно­сини в галузі державної статистики, визначає права, обов’язки та функ­ції органів державної статистики, організаційні засади здійснення дер­жавної статистичної діяльності з метою отримання всебічної та об’єктивної статистичної інформації щодо економічної, соціальної, де­мографічної та екологічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечен­ня нею держави й суспільства. Згідно із зазначеним Законом державна статистична діяльність — це сукупність дій, пов’язаних із проведенням державних статистичних спостережень і наданням інформаційних по­слуг, спрямована на збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збере­ження, захист та використання статистичної інформації, забезпечення її достовірності, а також удосконалення статистичної методології.

Державна статистична діяльність здійснюється органами державної статистики на засадах професійної незалежності та самостійності. Втручання будь-яких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, об’єднань громадян, посадо­вих та інших осіб у державну статистичну діяльність, зокрема з питань змісту статистичної інформації, вибору джерел її отримання, статис­тичної методології, форм і термінів збирання та поширення даних статистичних спостережень тощо, забороняється. Державні статистич­ні спостереження проводяться відповідно до плану державних статис­тичних спостережень — офіційного документа, що містить перелік статистичних спостережень, які проводяться органами державної ста­тистики, з визначенням порядку та термінів їх проведення.

Система органів державної статистики України складається з:

1)  Державного комітету статистики — спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі статистики, який утво­рюється згідно зі ст. 106 Конституції України;

2)  територіальних органів державної статистики, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики в Автономній Республі­ці Крим, областях, районах та містах і підпорядковані йому;

3)  функціональних органів державної статистики — підприємств, установ та організацій, що утворюються згідно із законодавством спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в га­лузі статистики і знаходяться у сфері його управління.

Суттєвим для правової держави є нормативне визначення прав та обов’язків не тільки органів державної статистики, а й прав та обов’язків респондентів і користувачів даних статистичних спостережень. Зо­крема, органи державної статистики зобов’язані: організовувати та проводити статистичні спостереження за соціально-економічними і демографічними процесами, екологічною ситуацією в Україні та її регіонах; проводити державні статистичні спостереження, що стосу­ються соціально-демографічного й економічного становища населен­ня, його підприємницької діяльності тощо; забезпечувати рівний до­ступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб, а також гласність статистичної інформації, видавати відповідно до плану дер­жавних статистичних спостережень статистичні збірники, бюлетені, огляди, прес-випуски, проводити прес-конференції та ін. Недотриман­ня працівниками, які від імені органів державної статистики на по­стійній або тимчасовій основі беруть участь у проведенні статистичних спостережень, вимог та обов’язків, покладених на них, тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

Основними завданнями органів державної статистики відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну статистику» є:

1) реалізація державної політики в галузі статистики;

2) збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах;

3)  забезпечення надійності та об’єктивності статистичної інформації;

4)  розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методо­логії;

5) забезпечення розроблення, вдосконалення та впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спо­стережень;

6) створення і ведення Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України;

7) впровадження новітніх інформа­ційних технологій з опрацювання статистичної інформації;

8) взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з інформа­ційними системами органів державної влади, органів місцевого само­врядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та ста­тистичних служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, програмно-технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;

9) координація дій органів державної влади, органів місцевого самовря­дування та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов’язаної із збиранням та використанням адміністративних даних;

10) забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел і методології складання;

11) збереження та захист статистичної інформації. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі статистики, який утворюється відпо­відно до ст. 106 Конституції України, здійснює також функції, перед­бачені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Для ефективного здійснення покладених на них обов’язків органи державної статистики користуються правом безкоштовного отримання та використання первинних і статистичних даних, даних бухгалтер­ського обліку, іншої необхідної для проведення статистичних спосте­режень інформації, у тому числі й інформації з обмеженим доступом, а також пояснень, що додаються до них, від усіх респондентів, вклю­чаючи центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місце­вого самоврядування, банки, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які підлягають статистичним спостере­женням у порядку і строки, визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Респонденти зобов’язані безкоштовно, у повному обсязі, за фор­мою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені терміни подавати органам державної статистики достовірну статис­тичну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгал­терського обліку. Поряд із цим респонденти мають право знати, які первинні дані про них збираються у процесі статистичних спостере­жень, з якою метою, як, ким і з якою метою будуть використовуватися. Фізичним особам забезпечується вільний і безкоштовний доступ до статистичної інформації, яка стосується їх особисто. Поширення ста­тистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, забороняєть­ся. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні, а також фізичні особи мають право на зведену знеособлену статистичну інформацію. При використанні даних статистичних спо­стережень у засобах масової інформації, для поширення в інформацій­них мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, у наукових працях тощо користувачі зобов’язані посилатися на їх джерело.

Державна політика в галузі статистики спрямована на створення єдиної системи обліку та статистики на всій території України та її узгодження з міжнародними стандартами і методологією. Єдина сис­тема державного обліку складається з трьох взаємопов’язаних видів обліку: 1) оперативний; 2) бухгалтерський; 3) статистичний.

Оперативний облік — це реєстрація окремих одиниць досліджу­ваної сукупності (подій, явищ, процесів і т. д.) у момент їх виникнення або відразу після їх проведення. Ця інформація необхідна для відсте- ження суспільно важливих змін у соціумі або в природі й використо­вується для прийняття оперативних управлінських рішень. Так реє­струється вплив виробництва на екологічну ситуацію, демографічні відомості тощо.

Бухгалтерський облік характеризується чотирма основними ри­сами: 1) безперервністю, 2) суцільністю, 3) документальністю відо­браження господарських засобів і джерел їх створення, 4) грошовою формою узагальнення. Основна його мета — фіксація фінансового становища установи або підприємства. У правовій статистиці бухгал­терський облік застосовується для проведення контролю діяльності підприємств та установ з метою виявлення економічних і службових корисливих злочинів. Дані оперативного та бухгалтерського обліків складають базу для статистичного обліку.

Статистичний облік — це реєстрація фактів і явищ соціально- економічного життя за затвердженими формами звітності, які подають­ся в точно обумовлені терміни статистичним органам. Статистична робота дає можливість досліджувати, аналізувати і контролювати яви­ща та процеси окремих галузей, підприємств, установ, територій або в масштабі всієї держави.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Яке походження має термін «статистика», що він означає?

2. Дайте визначення статистичної науки.

3. Розкрийте зміст та взаємозв’язок термінів «методологія», «методика», «метод».

4. На яких основних засадах побудовано державну статистику в Україні?

5. Які правові акти є нормативною базою статистичної діяльності?

6. Назвіть основні права та обов’язки респондентів і користувачів статис­тичної інформації.

 

Завдання 1. До якого виду обліку слід віднести: а) облік вчинених злочинів у районі протягом доби; б) облік осіб, яких притягнуто до відпо­відальності за адміністративні правопорушення протягом року; в) облік кількості нерозглянутих цивільних справ наприкінці року; г) облік суми сплаченої заробітної плати працівникам ра­йонного відділу внутрішніх справ; ґ) облік суми відшкодування збитків за півріччя.

Завдання 2. Усвідомте зміст і обсяг таких понять, як економічна статистика, соціальна статистика, правова статистика, загальна теорія статис­тики, статистика промисловості, статистика охорони здоров'я. Схематично зобразьте співвідношення цих понять.