Глава 15 Система макроекономіки. Основні результати і показники макроекономіки

Глава 15 Система макроекономіки. Основні результати і показники макроекономіки

 

§ 1. Предмет та основні проблеми макроекономіки

Кожна незалежна країна має свою, притаманну тільки їй націо­нальну економіку. Остання є специфічною економічною категорією. проявом всієї системи економічних, соціальних, політичних, націо­нальних, культурних відносин певної країни. Національна економіка відбиває всі особливості, проблеми, суперечності розвитку суспільних відносин певної країни, що дає змогу визначити її не тільки як понят­тя економічної теорії, але й економічної географії, економіки країни та інших конкретних економічних наук.

Розбудова національної економіки України як незалежної держави потребує вирішення низки серйозних завдань, а саме:

здійснити перехід від старої, адміністративно-командної, затратної економіки до нової, ринкової, ефективної економіки, здатної еволю­ційно розвиватися в інтересах споживачів;

збудувати економічну систему, яка забезпечить економічне зро­стання інноваційно-інвестиційного типу;

розвивати економіку країни заради соціалізації суспільства, задо­волення цивілізаційних потреб усіх суб’єктів економіки;

підтримувати збалансованість між особистими, колективними та державними інтересами; національними, міжнародними і регіональ­ними економічними інтересами.

Визначення результатів розвитку національної економіки певної країни потребує введення до категоріального апарату економічної тео­рії поняття макроекономіка, яке характеризує механізм функціонуван­ня економіки країни в цілому і надає можливість об’єктивно оцінюва­ти стан національної економіки відносно інших країн світу.

Макроекономіка як розділ економічної теорії або самостійна еко­номічна дисципліна, на відміну від мікроекономіки: досліджує механізм економічної системи країни; узагальнює результати дії чотирьох суб’єктів економіки: сукупно­сті домашніх господарств; сукупності усіх фірм, підприємств, інсти­тутів, які займаються підприємницькою діяльністю; державного сек­тору економіки, який виробляє суспільні блага (у сфері безпеки, освіти, науки та ін.); суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

аналізує систему економічних відносин і зв’язків між суб’єктами макроекономіки, аргументуючи при цьому необхідність регулюючої, організаційної сили державної економічної політики;

обґрунтовує шляхи досягнення макроекономічних цілей: макро- економічної рівноваги та економічного зростання; регулювання рівнів безробіття, інфляції, платоспроможності споживачів; зростання резуль­татів макроекономічного розвитку на душу населення; зростання ефективності макроекономіки та ін.;

широко використовує здобутки світової економічної науки і прак­тики, методи статистичного дослідження динаміки макроекономічних процесів, обчислення показників розвитку кінцевих господарських результатів.

 

 

 

§ 2. Національний продукт, його сутність, структура та методи обчислення. Валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт

Розвиток національної економіки характеризується ефективністю виробництва і використання національного продукту, який виступає як сукупна вартість продукції (товарів і послуг), виробленої його суб’єктами, сферами або галузями економіки за рік.

Національний продукт — це загальна вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни протягом року, мінус вартість про­дукції проміжного споживання.

У світовій практиці з метою дослідження розвитку макроекономіч- них процесів використовується система макроекономічних показників і класифікацій, яку називають системою національних рахунків (СНР). Серед макроекономічних показників, що вживаються в систе­мі національних рахунків, найважливішими є: валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національ­ний продукт (ЧНП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), особистий дохід, що є в розпорядженні особи (ОДР). У цих показниках міститься різностороння характеристика діяльності національної еко­номіки та її національного продукту.

Валовий національний продукт (ВНП) — це сукупність кінцевих товарів та послуг, вироблених протягом року.

Вартісна форма ВНП являє собою грошову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у суспільстві, у цінах поточного періоду. При цьому враховується їхній обсяг, досягнутий національними ви­робниками як на території національної країни, так і за її межами.

Кінцеві товари та послуги характеризуються тим, що для них цикл відтворення закінчено і вони надходять до кінцевого споживання. Крім кінцевих існують проміжні товари та послуги, які у ВНП не врахову­ються. Наприклад, для такого кінцевого товару, як автомобіль, метал, пластмаса, скло, тканина, каучук та всі інші елементи, будуть проміж­ними. Проміжні товари не включаються у вартість ВНП, щоб уникну­ти повторного підрахунку. Отже, проміжні товари купуються з метою їх подальшого виробничого використання чи перепродажу.

Натурально-речова форма ВНП визначає, скільки і яких товарів та послуг виробляється в суспільстві з урахуванням їхніх споживчих форм. Однак ця форма не дає змогу точно виміряти показник динаміки роз­ширення виробництва, оскільки однакова сукупна кількість товарів у натуральній формі, підрахована в грошах, такої рівності не відбиває.

В економічній науці валовий національний продукт визначається в основному з використанням трьох методів.

Виробничий метод (метод доданої вартості) застосовується головним чином для того, щоб уникнути подвійного чи повторного підрахунку вироблених товарів та послуг. Додана вартість — це вар­тість, яка додається кожним виробником на всіх етапах формування кінцевого товару чи послуги. Додана вартість обчислюється як різни­ця між виручкою виробників від продажу виробленої продукції і гро­шовими витратами внаслідок закупівлі ресурсів, необхідних для ви­пуску продукції: витрати на сировину, матеріали, енергію, транспорт­ні витрати та ін. По суті, додана вартість відображає внесок виробни­ка до загальної вартості кінцевого товару чи послуги. Метод доданої вартості використовується для підрахунку ВНП за галузями і таким чином дає змогу визначити їхню роль та співвідношення в його ви­робництві, а також проаналізувати динаміку розвитку провідних галу­зей економіки, сприяє формуванню необхідної структурної політики. Насамкінець, використання методу доданої вартості за галузями наочно демонструє рівні економічного розвитку різних країн при зіставленні відповідних даних.

Більш поширеними є методи підрахунку ВНП за витратами та за доходами. Їх застосування робить можливим, по-перше, розглянути розгорнуту структуру ВНП та визначити роль і значення кожного структурного елемента. По-друге, поєднання цих методів, вірніше, їх взаємодоповнення уможливлює виявлення при обчисленні ВНП по­милок та похибок, оскільки сума ВНП у грошовому вираженні, під­рахована як методом доходів, так і методом витрат, повинна бути од­наковою. Витрати, які несуть споживачі на закупівлю товарів та послуг, незалежно від суб’єкта (держава, фірми, домогосподарства), завжди дорівнюватимуть доходам, отриманим виробниками від виробництва та реалізації продукції. Порушення рівності між доходами та витрата­ми дає змогу дослідникові зробити певні висновки. Наприклад, якщо сума витрат більше суми доходів ВНП, то слід вважати, що держава живе в борг, який не лише нагромаджується, але й який треба повер­нути кредиторам.

При використанні методу підрахунку за витратами у ВНП обов’язково виокремлюються такі статті витрат.

1.  Особисті споживчі витрати. Це витрати на придбання товарів першої необхідності та товарів розкоші, товарів повсякденного та довготривалого використання, а також на придбання різних послуг. Деякі товари, що дорого коштують, при використанні збільшують вільний час споживачів, тому витрати на їх купівлю мають характер інвестицій.

2.  Приватні валові капіталовкладення (інвестиції). До них нале­жать головні види капіталовкладень приватного бізнесу: 1) вкладення до основного капіталу: будівлі, споруди, машини, механізми тощо; 2) ін­вестиції в обіговий капітал (сировина, матеріали, виробничі запаси та ін.); 3) витрати на житлове будівництво. Поняття «валові» інвестиції означає, що інвестиції входять до сукупного капіталу суспільства. Частина валових інвестицій амортизується в основному капіталі, а «чис­ті» інвестиції витрачаються на збільшення капітальної вартості.

3. Державна закупівля товарів та послуг означає витрати держави на утримання державних органів і служб законодавчої та виконавчої влади, витрати на освіту, охорону здоров’я, на правоохоронні структу­ри, оборону. Сюди ж входить оплата праці державних службовців, а такі витрати, як пенсії, допомога, субсидії, що надають державні органи соціального страхування, так звані трансфертні витрати (або платежі), у ВНП не враховуються.

4. Різниця між експортом та імпортом є сальдо, або чистий екс­порт (Х). Якщо експорт та імпорт за вартістю є рівними, тоді чистий експорт дорівнює нулю. В економіці співвідношення між експортом та імпортом називається ще торговельним балансом. Його позитивна величина збільшує ВНП, а негативна — зменшує ВНП.

Метод визначення ВНП за доходами має власну структуру і включає всі види доходів, які отримують суб’єкти економічних від­носин. Слід враховувати, що різноманітні доходи перерозподіляються між державою, підприємцями та громадянами, тому визначення сукуп­ного доходу названих суб’єктів економічної діяльності є досить проб­лематичним. Валовий національний продукт містить такі види до­ходів.

1. Доходи від праці, або заробітна плата найманих працівників. Це основна та додаткова оплата праці, оплата відпусток, інші виплати наймачів робочої сили, включаючи надходження до приватних та дер­жавних пенсійних фондів, фондів страхування та ін.

2.  Прибуток фірм та корпорацій. До цієї статті доходів належать: прибуток різних фірм та корпорацій; доходи держави у вигляді по­датків; доходи у вигляді дивідендів; нерозподілений прибуток корпо­рацій.

3. Доходи від власності некорпоративного сектору: малого, сімей­ного бізнесу, дрібних підприємців, доходи осіб вільних професій (ад­вокати, художники, архітектори, письменники та інші громадяни, які працюють на себе, не за наймом).

4.  Рентні доходи — доходи, що отримуються власником від вико­ристання землі, іншого майна: будівель, споруд, устаткування, тран­спортних засобів.

5.  Проценти — доходи від використання позичкового капіталу у вигляді кредитів, що надають власники грошового капіталу фірмам, підприємцям та іншим особам, які беруть участь у створенні ВНП.

6.  Амортизація — грошові відрахування на відшкодування зносу основного капіталу, який бере участь у створенні валового національ­ного продукту.

7.  Непрямі податки. Вони входять до ціни кінцевих товарів та по­слуг. Їх платять споживачі при купівлі товарів та виробники при реа­лізації товарів на користь держави. Основними з них є податок на до­дану вартість, акцизи, податки на землю, мито.

Оскільки зростання ВНП відбувається в результаті приросту ви­робництва та під впливом цін на послуги і товари, з’явилася необхід­ність у використанні понять номінального та реального ВНП. Номі­нальний ВНП обчислюється в поточних ринкових цінах того року, в якому ВНП виробляється. Реальний ВНП включає вартість кінцевих товарів та послуг у постійних цінах певного базисного року. Коли базисний рік обрано (наприклад, 1992 р.), ВНП, вироблений в іншому, пізнішому році, визначається в цінах базисного року. Це дає можливість врахувати зростання ВНП лише за рахунок обсягу виробництва.

Індекс цін, що відображає зміни цін поточного року порівняно з цінами базисного року, називають дефлятором ВНП. Він показує відношення номінального ВНП до реального.

До складу ВНП не включаються результати такої економічної ді­яльності:

1) доходи від тіньової економіки;

2)   робота в домашньому та особистому підсобному господарстві для сімейного споживання;

3)  робота осіб вільних професій для власних потреб;

4)  трансфертні платежі: державні (пенсії, допомога, стипендії, ви­плати із соціального страхування та виплати процентів за державними позиками і т. ін.) та приватні виплати (приватних стипендій, допомог, виплати з благодійних фондів тощо);

5)   фінансові операції щодо закупівлі та реалізації пакетів цінних паперів; ці угоди стосуються функціонування фіктивного капіталу і ре­ально ВНП не збільшують.

Другим за важливістю показником системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП). Він визначається як вартість кінцевих товарів та послуг, що вироблені на території країни незалеж­но від того, хто виробив ці продукти: вітчизняні чи іноземні фірми.

До ВВП не належить продукція, вироблена вітчизняними підпри­ємствами за межами країни: ВВП = ВНП - Х. Якщо доходи іноземних компаній, що виробляють продукти та послуги в даній країні, дорів­нюють доходам вітчизняних фірм, отриманим за кордоном, ВНП та ВВП є рівними за вартістю. В разі перевищення грошових надходжень з-за кордону над платежами за кордон ВНП буде більше ВВП, а сальдо платіжного балансу — позитивним. Якщо ж грошові надходження за кордон більші надходжень з-за кордону, в цьому разі ВНП буде меншим ВВП. Таке перевищення ВВП над ВНП свідчить про суттєву залежність національної економіки від іноземних інвестицій. У розвинених краї­нах різниця між цими макроекономічними показниками незначна і, як правило, становить кілька відсотків.

Слід зазначити, що відповідно до методики нової системи націо­нальних розрахунків показник ВВП є більш важливим порівняно з ВНП і частіше використовується економістами.

Обидва макроекономічні показники, що розглянуті вище, мають у своїй структурі, крім доданої вартості кінцевих товарів та послуг, вартість спожитих факторів виробництва, використаних на вироблен­ня кінцевих товарів та послуг. Оскільки будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування використовуються в процесі створення това­рів та послуг досить тривалий час, то у вартості вироблених товарів міститься певна частка вартості раніше створених капітальних благ. При обчисленні макроекономічних показників така перенесена вар­тість формується в статті «амортизація». Тому для визначення дій­сного обсягу товарів та послуг, який називається чистий національний продукт (ЧНП), необхідно від вартості ВНП відняти вартість амор­тизаційного фонду, що сформувався протягом року. За допомогою ЧНП вимірюються доходи всіх постачальників економічних факторів ви­робництва (капіталу, робочої сили, землі, підприємницьких здібностей та ініціативи).

Національний дохід як категорія макроекономіки визначається за допомогою віднімання (вилучення) від суми ЧНП непрямих податків. У структурі національного доходу залишаються, таким чином, усі види заробітної плати, доходи від власності, рентні платежі, прибуток, тоб­то всі зароблені доходи. Однак слід враховувати, що зароблені доходи вищі від тих, що реально отримують усі учасники виробництва.

Як і інші показники макроекономіки, національний дохід пред­ставлений у натурально-речовій та вартісній формах. Вартісна форма національного доходу — це новостворена вартість за певний період (за рік). Національний дохід у натурально-речовій формі складається з усіх предметів споживання, що їх використовують громадяни держа­ви, а в умовах розширеного виробництва до національного доходу включаються й засоби виробництва, потрібні для збільшення обсягів виробництва та формування страхових резервів.

При підрахунку національного доходу застосовуються кілька ста­тистичних методів, серед яких слід назвати виробничий метод, розпо­дільний метод, метод кінцевого використання.

Окрім національного доходу виокремлюють національний дохід ви­роблений і використаний. Використаний національний дохід відрізняєть­ся від виробленого національного доходу на величину страхових запасів та втрат у національному господарстві (від стихійних лих, техногенних катастроф, незавершеного та списаного обсягу будівельних робіт). Усі названі витрати зменшують вироблений національний дохід.

У практиці країн СНД застосовується поділ національного доходу на два фонди: фонд споживання та фонд нагромадження. Перший — це споживання всіма учасниками виробництва матеріальних та куль­турних благ відповідно до отриманого рівня доходів. Він включає обсяг заробітної плати та соціальні (суспільні) фонди споживання. Фонд нагромадження використовується на розвиток виробництва (при­ріст основного та обігового капіталу) і на розвиток соціальної сфери.

Зниження обсягу національного доходу свідчить про нестабільність в економіці, про порушення основних макроекономічних пропорцій, про те, що в економіці країни є кризові явища.

Такий макроекономічний показник, як особистий дохід (ОД), утво­рюється в результаті відрахування з національного доходу коштів на соціальне страхування, податку на прибутки корпорацій, у тому числі й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми транс­фертних платежів. Якщо з особистого доходу відрахувати суму осо­бистого прибуткового податку, залишається дохід, що є в розпоря­дженні особи.

Уся сукупність взаємопов’язаних макроекономічних показників утворює певну систему і дає можливість за допомогою їх аналізу та порівняння дослідити багато важливих сторін і пропорцій національної економіки.

§ 3. Національне багатство: сутність, структура та джерела збільшення

Національне багатство (НБ) — це сукупність вироблених і на­громаджених суспільством матеріальних та духовних благ, а також природний потенціал країни, набуті протягом усього її існування. НБ характеризує стан економічного потенціалу країни, її можливість динамічно розвиватися в майбутньому, а також свідчить про ефектив­ність діяльності національної економіки і суспільства певної країни та всієї світової економіки. Тому національне багатство розраховують відносно країни, груп країн або всього світу.

Національне багатство як поняття економічної теорії необхідно визначати в натурально-речовій та вартісній формах на певну дату.

Національне багатство містить такі складові.

1. Речове багатство — основний та оборотний капітал суспільства, а також капітал обігу.

Основний капітал — засоби праці: будинки, споруди, верстати, устаткування тощо. Оборотний капітал — предмети праці: сировина, матеріали, енергетичні ресурси, оброблені людською працею. До ка­піталу обігу належать готова продукція та страхові внески.

Структуру речового багатства становлять усі матеріальні блага со­ціальної сфери: університети та школи, лікарні та санаторії, об’єкти культури та спорту, житловий фонд, майно населення, державні запаси, природні ресурси, які вже залучені до процесу виробництва. По суті, речове багатство являє собою накопичену працю суспільства, вираже­ну в матеріальних благах за певний тривалий історичний період. Зміст структури речового багатства постійно змінюється під впливом НТР та соціально-економічних перетворень. У міру розвитку суспільства речове багатство нації збільшується.

2. Людське багатство — кількість населення країни, у тому числі працездатного, його якість (питома вага осіб з вищою освітою, вчених тощо).

3.  Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінно­сті у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також всі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагрома­джений виробничий досвід суспільства, виражений у загальнолюд­ському знанні.

4. Природне багатство — пізнані (розкриті) природні ресурси: земля, вода, повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат. Багато­манітні елементи природи є природним даром людині з боку природи і, по суті, — потенційним багатством нації. Природа є матеріальною передумовою виробництва та природним середовищем життєдіяльно­сті нації. Більшість елементів природного багатства не збільшується, а зменшується внаслідок антропогенного впливу. Тому існує проблема збереження та жорсткої економії елементів природного багатства.

Українські економісти-вчені з Інституту економіки і прогнозування під керівництвом академіка АН України В. М. Гейця і професора, док­тора економічних наук А. А. Гриценка провели глибокі дослідження національного багатства як поняття і показника макроекономічного розвитку. Вони виявили, що зараз при розрахунках НБ використову­ються різні методики, які відповідають різним тлумаченням його сут­ності та структури.

Так, система національних рахунків розглядає НБ як сукупність ресурсів країни, що визначають умови відтворення і накопичення то­варів і послуг, а також підвищення якості і тривалості життя людей. При цьому підході структура НБ складається з нефінансових активів (наприклад, основні фонди, запаси матеріальних коштів і невироблені активи) і фінансових активів і пасивів (готівкова валюта, монетарне золото, депозити, кредити та ін).

Спеціалісти Світового Банку пропонують відносити до структур­них елементів НБ природний, вироблений (активи), людський (людські ресурси) і соціальний капітали. Вони розрахували розмір національ­ного багатства в цілому і на душу населення більш ніж 100 країн світу, серед яких перші п’ять місць посіли: США (550 трлн дол., або 90 тис. дол. на душу населення), Швейцарія, Канада, Японія та Норвегія.

Російські дослідники вирізняють такі елементи структури НБ: основний і оборотний капітал; матеріальні невироблені активи; до­машнє майно; нематеріальні активи (вироблені і невироблені). Їхня оцінка розмірів НБ така: Росії — 28,7 трлн дол. США; України — 4,5 трлн дол.; Білорусії — 1,8 трлн дол.

Українські дослідники Ради по вивченню продуктивних сил Укра­їни НАНУ величину і структуру НБ трактують як сукупність природ­них ресурсів, матеріально-речового потенціалу виробничої й неви­робничої сфери, трудових ресурсів, демографічного, інформаційного, освітнього, інтелектуального потенціалів.

Дослідники Інституту економіки і прогнозування НАН України розглядають НБ як показник економічного потенціалу капіталізації економіки і включають до його складу також фінансовий капітал, який буде витрачений на придбання предметів та засобів виробництва, та резервні активи (монетарне золото, кредити, страхові резерви, активи в іноземній валюті, готівкові кошти, депозити, цінні папери).

У цілому національне багатство України в 2005 році оцінено у 9,5 трлн грн, або 1,9 трлн дол. США, питома вага структурних еле­ментів склала відповідно: речовий капітал — 7,7 %; людський капі­тал — 48,9 %; природний капітал — 36,6 %; фінансовий капітал — 4,5 %; резервні активи — 1,4 %; майно домогосподарств — 0,9 %.

Для ефективного функціонування національної економіки слід сформувати оптимальний взаємозв’язок між усіма елементами струк­тури національного багатства. Необхідно розробити і запровадити до відтворювального процесу найбільш раціональну структуру викорис­тання елементів НБ. Причому треба мати на увазі, що для країн із перехідною економікою, які перебувають ще на індустріальному етапі розвитку, актуальним є подальше зростання матеріально-речових еле­ментів багатства (основного капіталу) із збереженням відповідного людського (інтелектуального) капіталу і зростанням якості життя на­селення. Для розвинутих країн із постіндустріальним типом економіч­ного розвитку важливе подальше нарощування питомої ваги інтелек­туального капіталу, умов для збереження навколишнього середовища, підвищення якості життя населення, вільного часу, становлення і роз­витку інформаційного, громадянського суспільства.

Також джерелами збільшення національного багатства країни тра­диційно залишаються: шляхи зростання ВНП, ВВП, НД; впроваджен­ня системи науково-технічних досягнень у всі сфери життєдіяльності людини; панування інноваційних методів виробництва товарів і послуг; раціональна політика держави по скороченню тіньової економіки, не- контрольованої міграції капіталів за межі країни; підвищення плато­спроможності населення і впровадження системного підходу до по­дальшої соціалізації економіки і суспільства; перехід до якісного, ефективного національного господарства. Таким чином можна збіль­шити національне багатство країни і кожного її громадянина.

§ 4. Основні показники ефективності макроекономіки

Макроекономічну ефективність треба розглядати: по-перше, як процес забезпечення мінімізації витрат на виробництво і реалізацію кінцевої продукції і максимізації кількісних та якісних характеристик його кінцевих результатів; по-друге, як ефект, або результат, досягну­тий найбільш раціональним, прибутковим, економним засобом.

Підвищення економічної ефективності можна досягти шляхом скорочення витрат на одиницю ефекту, або збільшення ефекту при незмінних витратах. Про підвищення макроекономічної ефективності також свідчить зростання добробуту населення, питомої ваги націо­нального продукту на кожного громадянина країни.

До основних показників ефективності макроекономіки належать показники, які відображають ефективність трудової й підприємницької діяльності. Адже від діяльності працездатних членів суспільства за­лежить обсяг ВНП, ВВП, НД та ін. У загальному вигляді ефективність визначають за допомогою порівняння сукупності результатів розвитку макроекономіки відносно всіх витрат.

Ефективність макроекономічного розвитку можна обчислити, ви­мірюючи, наприклад, ВНП, ВВП або НД на душу населення країни. Що вищими є ці показники в країні, то ефективніше діє її економіка, і це можна особливо виявити в міжнародних порівняннях (табл. 15.1).

Показник продуктивності суспільної праці обчислюється за допомогою порівняння ВНП чи НД відносно чисельності зайнятих працівників.

Крім продуктивності праці існують ще кілька показників ефектив­ності макроекономіки. Так, показник капіталовіддачі визначається від­ношенням виробленого НД до вартості основного капіталу. Зворотний показник — капіталоємність — вимірюється відношенням використа­ного основного капіталу до національного доходу у вартісній формі.

Матеріаловіддача є показником ефективності використання пред­метів праці в масштабах суспільства. Вона визначається відношенням національного доходу до вартості предметів праці, що використову­ються в економіці. Зворотний показник — матеріалоємність — роз­раховується як відношення предметів праці до виробленого національ­ного доходу. В багатьох країнах Західної Європи замість вартості предметів праці застосовується показник обігового капіталу.

Зростання економічної ефективності макроекономіки досягають, забезпечуючи макроекономічну рівновагу, економічне зростання та розвиток усіх секторів і ринків національної економіки.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що вивчає макроекономіка?

2. Які макроекономічні показники використовуються системою національних рахунків?

3. Що таке валовий національний продукт?

4. Чим кінцеві товари та послуги відрізняються від проміжних товарів?

5. Які існують методи розрахунку валового національного про­дукту?

6. Як визначити реальний ВНП? Чим він відрізняється від но­мінального ВНП?

7. Що показує дефлятор ВНП?

8. Що таке валовий внутрішній продукт і яка його структура?

9. З якою метою і як розраховується національний дохід?

10. Що таке національне багатство? Які його складові?

11.Від чого залежить ефективність макроекономіки?

12.Назвіть показники, що характеризують підвищення (знижен­ня) ефективності макроекономіки.