Глава 8 Конкуренція в ринковій економіці
Глава 8 Конкуренція в ринковій економіці
§ 1. Конкуренція, її сутність та основні функції в ринковій економіці
Характеристика ринкового економічного середовища буде неповною, якщо не розглянути таку суттєву економічну закономірність, як конкуренція. Ринок — це організаційна структура, в якій існує певний порядок. Силою, якою упорядковуються взаємовідносини між виробниками та споживачами, є конкуренція.
Конкуренція в перекладі з латинської мови означає «зіштовхуватися» чи «стикатися». У ринковій економіці конкуренція — це суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Таке визначення конкуренції панувало в класичній та неокласичній теорії. Ці теорії розглядали конкуренцію як незалежну поведінку економічних агентів, які прагнули установити контроль на ринку. Спочатку тлумачення конкуренції як поведінки було пов’язане із суперництвом серед продавців та покупців за вигідні умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без змови. Тобто велика кількість економічних суб’єктів не давала змоги вступати їм у змову. Ці умови збігалися з ринком досконалої, тобто необмеженої (чистої), конкуренції. Але вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, яка виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші). Обмеженість ресурсів спричиняє раціональну поведінку виробників, які повинні робити вибір між конкуруючими цілями їх використання. Водночас споживачі мають вибір між конкуруючими напрямами використання грошей, що змушує продавців вступати в конкурентну боротьбу за гроші споживачів.
Визначення конкуренції як поведінки в ХХ ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов’язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують. У цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набувають визначення моделі чи будови ринку, в межах якої проявляється особлива конкурентна поведінка економічних агентів. Законом України «Про захист економічної конкуренції» (2001) остання визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Існування двох концепцій конкуренції дає змогу розглядати її в кількох аспектах. Передусім, з точки зору особливих умов функціонування ринку, тобто так званої структури ринку. Залежно від таких рис, як: кількість фірм, що діють на ринку, їх вплив на ціни, характер продукту, що виробляється, доступ до ринкової інформації, особливості вступу та виходу з ринку, своєрідність принципів підприємництва, — конкуренцію слід розділяти на досконалу і недосконалу.
Конкуренцію також можна розглядати як спосіб боротьби, який залежить від сфери суперництва. Так, існує конкуренція внутрішньогалузева і міжгалузева. Перша форма конкуренції сприяє встановленню ринкових цін на однорідну продукцію, друга форма призводить до переливання капіталів із однієї галузі (де менша норма прибутку) до іншої (де можна отримати більшу норму прибутку). Боротьба між підприємцями може відбуватися по-різному. Предметна конкуренція означає суперництво на ринку конкретних видів продукції та послуг різних фірм-виробників (наприклад, виробництво спортивного взуття, яке не має суттєвих якісних відмін). Видова конкуренція — це боротьба однорідних видів продукту подібного споживання, але з різними характеристиками (спортивне взуття з різними якісними характеристиками — шкіряне, штучне, різноманітні види кросівок та ін.). Функціональна конкуренція має місце, коли різні товари задовольняють однакову потребу чи мають однакове призначення (наприклад, виробництво товарів для відпочинку — велосипедів, лиж, скайтів та ін.).
Залежно від механізму боротьби чи суперництва розрізняють цінову та нецінову конкуренцію. Цінова конкуренція визначає активну роль ціни для досягнення кращих економічних умов виробництва, реалізації та завоювання ринку. Використання цінового механізму включає систему різноманітних цінових знижок, різноманітні методи цінової дискримінації. Нецінова конкуренція передбачає використання технічних переваг, надійності, дизайну та інших характеристик продукту, різноманітних послуг для споживача, надання йому позики для придбання необхідних товарів.
У самому механізмі конкуренції треба розрізняти цивілізовані та нецивілізовані методи. Нецивілізована конкуренція (боротьба) побудована на застосуванні жорстоких, руйнівних методів, які націлені на знищення конкурентів (війна цін, вбивства, погрози та ін.). Цивілізована конкуренція буває добросовісною (краща якість продукту, розширення мережі обслуговування споживачів, широке використання реклами тощо). Недобросовісна конкуренція визначається Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996) як будь- які дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності і передбачають такі методи, як економічне, технологічне та фінансове шпигунство, підробка продукції відомої фірми, використання її торговельної марки, махінації з діловими звітами, підкуп кращих фахівців та ін.
Усі розглянуті аспекти конкуренції взаємопов’язані і у своїй сукупності формують конкурентне середовище, яке виконує важливі функції в ринковій економіці.
Функція регулювання вимагає виготовляти ті товари чи послуги, які необхідні споживачеві. Тому фактори виробництва під впливом цін прямують в ті галузі, де формуються більш сприятливі умови для одержання прибутку.
Розподільча функція дає змогу розподіляти доходи серед підприємств та фірм залежно від результатів їхньої діяльності. Водночас конкуренція розподіляє виробництво на певні пропорції (галузеві, міжгалузеві), сприяє переливу капіталу між сферами виробництва.
Функція мотивування означає, що підприємець повинен розраховувати не тільки на отримання прибутку, але й передбачати ризик своєї діяльності. Це дві межі, які визначають характер підприємницької діяльності. Всі підприємці поділяються на тих, хто ставиться до ризику негативно (вони орієнтуються на традиційні види діяльності), нейтрально (вони спроможні до більш ризикованих видів діяльності) та позитивно (для них існують переваги в розвитку інноваційних видів діяльності, або вони можуть перейти до незаконних дій).
Стимулююча функція примушує виробників розширяти вигідні сфери виробництва, збільшувати накопичення та ін. Забезпечуючи нагромадження капіталу, конкуренція поволі сприяє появі монополізму, такого особливого економічного явища, яке підриває і руйнує саму конкуренцію.
Конкурентне середовище потребує особливих форм підприємницької діяльності (класичної чи інноваційної, одноособових чи спільних форм), а також різноманітних форм економічної поведінки фірм (їх ставлення до реклами, цінової стратегії, інновацій, конкурентів та ін.).
Дослідження закономірностей конкуренції треба починати з аналізу типів конкурентних ринків.
§ 2. Моделі досконалої та недосконалої конкуренції
Історичний період досконалої конкуренції (XVI — поч. XX ст.) збігається з епохою вільного капіталізму та ринком чистої конкуренції. Досконала конкуренція, чи ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються такі умови:
1. Велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не займає значної частини ринку. Обсяг виробництва чи реалізації не може суттєво впливати на весь ринок (на пропозицію товару, на зміни цін та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцям контролювати ціни, діє принцип «йди за ціною», чи «бери існуючу ціну». Велика кількість продавців робить неможливою їх змову між собою по цінах.
2. Товар, що виробляється і реалізується, є однорідним, тобто не має суттєвої диференціації.
3. Вхід та вихід із даної галузі виробництва здійснюється повільно. без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дає змогу підприємцю вибрати найбільш ефективну галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний «конкурентний тиск» в обраній галузі.
4. Покупці та продавці мають необхідну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності (виробничі ресурси, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціни та ін.).
За наявності цих умов в економічному житті панує досконала конкуренція, яка є первинною формою зв’язку в ринковій економіці.
Така економічна ситуація є умовою дії всіх ринкових функцій, без всебічного втручання держави, бо досконала конкуренція забезпечує самоналагодження економічної системи і стан її рівноваги. В умовах досконалої конкуренції широко вживаються різноманітні методи не- цивілізованої конкуренції та механізм внутрішньогалузевої й міжгалузевої конкуренції. Однак ринок чистої конкуренції є ідеальною або абстрактною моделлю економіки, оскільки в чистому вигляді нині таких умов ніде немає. Але окремі риси ринку чистої конкуренції існують у деяких галузях виробництва. Знання цього ринку дає змогу пізнати економічні закономірності реального суспільного життя.
Якщо в економіці не діють деякі умови ринку чистої конкуренції, то починають формуватися ринки недосконалої конкуренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Важливою передумовою формування недосконалої конкуренції є поява монополізму.
У системі недосконалої конкуренції дістала значного поширення ринкова структура монополістичної конкуренції. У ній поєднуються риси чистої конкуренції й деякі характеристики монополізму. Основними умовами існування монополістичної конкуренції є:
1. Відносно велика кількість продавців на даному ринку. У виробників є невеликі за розміром підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити змови відносно цін.
2. Вироблюваний продукт повинен мати певні якісні відзнаки, тобто бути диференційованим за такими параметрами, як якісні властивості, різноманітні послуги, особливості розміщення, різні методи стимулювання збуту. Важливу роль у диференціації товару починає відігравати наявність торговельної марки, фірмового знака та захист патентом.
3. Відносно легкий вступ до необхідної галузі виробництва і безболісний вихід із неї як для виробника, так і для споживача. Але кожен підприємець повинен знати свій сегмент, свою «нішу» на ринку, закріпити попит своєї групи споживачів на основі диференціації шляхом нецінової конкуренції.
4. Інформація про деякі сторони господарсько-фінансової діяльності фірми має обмежений характер.
Підприємницька діяльність на цьому ринку має дуже активні форми, вимагає добре розробленої стратегії маркетингу у сфері стимулювання збуту, ціноутворення, реклами. Прагнення підприємця до максимального прибутку обмежено двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, що вища диференціація продукту, то менша еластичність попиту, то більше змоги збільшувати ціни над середніми витратами і одержувати більше прибутку. Але, з другого боку, на ринку панує велика кількість конкурентів, які стримують зростання цін та зводять прибуток до нормального рівня.
Другим видом ринку недосконалої конкуренції є ринок олігополії. Його характерні риси такі:
1. Наявність кількох великих фірм, які домінують на ринку конкретного товару внаслідок концентрації великої частки (70-90 %) вироблюваної на ринок продукції. Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу).
2. Існує своєрідний контроль над цінами внаслідок непередбаченої поведінки конкурента, який може несподівано змінити свою цінову стратегію, викликаючи таким чином цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнити монопольний прибуток. Для того щоб запобігати таким явищам, фірми йдуть на змову в галузі політики цін за типом картельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін.
3. Продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим.
4. Вхід на ринок олігополії має значні перепони внаслідок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володіння патентами, контролю над джерелами сировини та ін.
Ринок олігополії вимагає серйозної уваги до підприємницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найвигідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовуються засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії починає набувати значної ролі розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.
Олігополіям належить суперечлива роль відносно розвитку науково- технічного прогресу. Великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати великі фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Серйозним поштовхом до науково-технічного прогресу є й міжнародна конкуренція з боку іноземних фірм. Але монопольне становище на ринку, можливість одержування монопольного прибутку шляхом установлення монопольних цін не спонукають до розвитку науково-технічного прогресу. Приблизно 2/3 винаходів нашого століття здійснені незалежними винахідниками та невеликими фірмами.
Ситуацію на ринку, за якої є багато продавців і кілька покупців, називають олігопсонією.
Недосконала конкуренція має також таку форму, як чиста монополія (або абсолютна монополія). Вона виникає тоді, коли:
1. На ринку залишається тільки один продавець товару чи постачальник послуги, якому протистоять численні покупці.
2. Продукт не має близьких замінників, а поява на ринку нових продавців неможлива. З точки зору покупців, у продукту немає прийнятих альтернативних варіантів споживання (наприклад, використання електропостачання). Споживачі змушені придбати продукт чи послугу в монополіста чи обходитися без них.
3. Фірма виступає на ринку як «така, що диктує ціну», тобто має великий ступінь контролю над цінами. її поведінку обмежує лише платоспроможний попит споживача, тому монополіст завжди вирішує питання — яку вибрати ціну, щоб можна було випускати бажану кількість продукту. За допомогою своєї цінової політики монополіст на ринку не тільки орієнтується на максимізацію прибутку чи мінімізацію збитків, але й намагається перешкоджати входу до галузі інших виробників. Для цього фірма-монополіст стримує зростання цін, щоб не притягувати конкурентів.
4. Фірма на ринку не має конкурентів, бо вступ до цієї галузі повністю заблокований різноманітними засобами конкурентної боротьби, у тому числі такими недобросовісними методами, як тиск на постачальника, кредитно-банківські установи (щоб не давали ресурсів, коштів), використання цінової дискримінації та ін.
Місце, роль та наслідки монополії на ринку великою мірою залежать від типу монополізму.
§ 3. Монополізм, його природа, типи, форми та наслідки
У всесвітній економічній практиці існує кілька основних типів монополізму.
Перший тип — монополізм виростає з конкуренції і базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Монополії охоплюють усі сфери суспільного відтворювання: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Монополізація сфери обігу породжує такі форми, як картелі і синдикати.
Картель — це така форма об’єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність і домовляються про частку кожного на ринках збуту.
Синдикат являє собою об’єднання підприємств однієї галузі промисловості; його учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність, а значить і власність на вироблений продукт. У синдикаті збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.
Складніші форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється безпосередньо на виробництво. Початковою формою такого об’єднання стають трести — об’єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність. Іншими словами, виробництво, збут, фінанси, управління здійснюються певним органом, а на суму вкладеного капіталу підприємства одержують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту.
Існують також галузеві холдинги, створені в результаті скупки пакетів конкуруючих фірм і встановлення над ними економічного контролю з метою проведення єдиної політики продажу і цін.
Багатогалузевий концерн — це об’єднання багатьох підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об’єднання фінансовий контроль.
Такий тип монополізму являє собою найбільшу загрозу ринковій економіці, він постійно перебуває в полі зору держави, є головним об’єктом демонополізації. Якщо процес концентрації держава не може повністю контролювати, то централізацію сучасна держава регулює ретельно, забороняючи незаконні форми об’єднання.
Другий тип монополізму пов’язаний з технологічною олігополією. Це означає, що сама технологія потребує великих підприємств, у межах яких тільки й може бути організоване ефективне виробництво. У цьому разі з’являється природна монополія, зміст якої визначається Законом України «Про природну монополію» (2000). Природна монополія — це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку із суттєвим зменшенням витрат виробництва на одиниці товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), через що попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Поява природно-технологічної монополії мало пов’язана із самозростанням капіталу, прагненням загарбати ринок, придушити конкурентів, максимізувати прибуток. Не можна уявити собі в таких галузях, як металургія, авіакосмічна галузь, залізничний транспорт, тисячі невеликих підприємств: така картина суперечить логіці науково-технічного прогресу, виробництву конкурентоспроможної продукції. Технологічні олігополії не можуть бути об’єктом демонополізації.
Третій тип монополізму знаходить свій вияв у значному поширенні монополій, обумовлених диференціацією продукту. Монополістичний ефект досягається не великим обсягом виробництва, не контролем над цінами, а своєрідністю, новизною продукту (наприклад, лялька «Барбі», «кубик Рубика» та ін.), своєрідністю послуг, популярністю торговельної марки. Ця монополія не пов’язана з концентрацією та централізацією виробництва і може бути здійснена не тільки великою, але й невеликою фірмою.
До четвертого типу монополізму можна віднести монополізм тих підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного прогресу (наприклад, виробництво лазерної техніки, біотехнологій). Це тимчасова монополія, оскільки вона зникає з поширенням та використанням наукової ідеї, проекту в інших фірмах. Така монополія стає об’єктом державного регулювання, щоб дати змогу більш вільному використанню науково-технічної інформації в інших галузях економіки.
Важливою формою монополізму є природно-державна монополія. її природна обумовленість пов’язана з потребою задовольняти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно- державний монополізм розповсюджується на товари нееластичного попиту, тобто такі, які є незамінною частиною споживчого набору. Вона може виявитися в націоналізації цих видів виробництв, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок податків.
Своєрідною формою монополізму, яка не пов’язана з ринком, є монополізм, який формується в умовах адміністративно-командної економіки. Причинами такої монополії є неекономічні фактори. Монополія охоплює не тільки сферу виробництва, але й усю сферу розподілу та споживання. Це найбільш небезпечна форма монополізму, яка впливає негативно на економіку та суспільство в цілому.
Наявність монополізму та його різні наслідки потребують певного контролю з боку держави, яка повинна зберігати конкурентне середовище.
§ 4. Конкурентна та антимонопольна політика
Політика в галузі захисту конкуренції відіграє дедалі більш значну роль у становленні ринкової економіки. Антимонопольний комітет України разом із Інститутом економіки та прогнозування НАНУ підготував аналітичну доповідь «Конкуренція в Україні», в якій проаналізував стан, тенденції та проблеми її розвитку. Було зроблено важливий висновок відносно того, що нині в Україні понад половину товарів та послуг виробляється в умовах значної конкуренції, приблизно одна десята — за відсутності або практичній відсутності конкуренції, а близько 35 % — в умовах помірної конкуренції; тоді як у розвинутих країнах в умовах значної конкуренції виробляється понад 80 % товарів та послуг, а при відсутності конкуренції — близько 2 %.
Необхідність конкурентної політики зумовлена процесами реструктуризації, у зв’язку з чим виникло чимало нових підприємств, які потрапили в незвичну для них ситуацію. З одного боку, між новими підприємствами почалася нецивілізована конкурентна боротьба, що заважала нормальному розвитку підприємництва, а з другого — залишилися великі підприємства, які теж спотворювали конкурентне середовище. Все це вимагало розробки спеціальних заходів із створення та захисту конкуренції як основного закону ринкової економіки. Створення конкурентного середовища визначається конкурентною політикою, а запобігання монополізації більшою мірою характеризує антимонопольну політику. Але ці політики є взаємопов’язаними і доповнюють одна одну.
Світова практика боротьби з монополізмом почалася в 1889-1890-х роках, коли були прийняті перші антимонопольні закони. Під анти- монопольною політикою розуміють систему державних заходів правового, економічного, фінансового, податкового, психологічного характеру, що перешкоджають проявам антиконкурентної поведінки як діяльності держави, так і недержавних підприємств та організацій у формуванні конкурентних ринкових структур. Вона спрямована на сприяння розвитку товарних ринків і конкуренції, на попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності. Антимонополь- на політика та антимонопольне законодавство не має на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Головне — усунути можливість зловживань своїм монопольним становищем на ринку, захистити конкуренцію як важливий механізм існування економіки. Конкурентна політика є складовою антимонопольної політики, оскільки вона спрямована на запобігання підриву або викривлення конкуренції з боку фірм, що мають ринкову владу, тобто можуть використовувати економічну ситуацію у своїх інтересах без урахування інтересів інших.
Антимонопольна політика спрямована на те, щоб попередити створення монополій і перешкодити використанню монопольної влади. Кожна країна повинна опрацювати свої засоби антимонопольної політики залежно від особливостей економічного становища. Серед основних заходів антимонопольної політики слід виокремити заходи з корекції поведінки, що забороняють антиконкурентні дії, та структурну політику — удосконалення структури галузі, яка стає більш конкурентною. Діями, які підривають конкуренцію, називають угоди про фіксовані ціни та розподіл ринків, угоди про виключне право поставки чи розподілу продукції, демпінгові ціни, що розоряють партнерів і встановлюють, зрештою, монополії на ринку. Розподіл великої компанії на кілька малих незалежних фірм або заборона злиття двох великих фірм, що може забезпечити їх домінуючу позицію на ринку, є прикладом структурної політики.
В Україні правової завершеності набуло антимонопольне законодавство із закріпленням у Конституції принципу забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності. Антимоно- польна діяльність держави почалася з 1992 р., коли був прийнятий закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». З 1993 р. почала діяти Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Всі прийняті закони, в тому числі такі, як «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про антимонопольний комітет України», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», визначають пріоритетні напрями антимонопольної діяльності: припинення зловживань монопольним становищем; припинення неправомірних угод;
припинення дискримінації підприємців органами влади і управління;
припинення недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної реклами;
контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності;
контроль за економічною концентрацією;
контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі анти- монопольного регулювання;
контроль за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади і управління.
Діяльність Антимонопольного комітету за цими напрямами дає йому змогу досягати головної мети антимонопольного законодавства — обмежувати монополізм в економіці держави, розвивати, підтримувати та захищати конкуренцію.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке конкуренція?
2. Які концепції конкуренції існують в економічній теорії?
3. Які функції виконує конкуренція?
4. Які є форми, види та механізми конкурентної боротьби?
5. Які ознаки притаманні досконалій конкуренції?
6. Що характеризує недосконалу конкуренцію?
7. Які ознаки характеризують монополістичну конкуренцію?
8. Що характерно для олігополії та чистої монополії?
9. Яким чином виникають монополії?
10. Які існують види монополізму?
11. До яких наслідків призводить монополізм?
12. Яким чином пов’язані конкурентна і антимонопольна політика?