Глава 1 Економічна теорія як наука

Глава 1 Економічна теорія як наука

 

§ 1. Економіка як об’єкт дослідження економічних наук

Економіка є найважливішою сферою життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського су­спільства було б неможливе. Кожна людина, починаючи з дитинства, щодня стикається з різними економічними явищами. Це купівля това­рів, отримання зарплати чи стипендії, користування грошима, одер­жання кредиту тощо. Такі економічні явища, як інфляція, податки, кризи, безробіття, впливають на умови існування кожної людини. Крім того, існування багатьох видів злочинності теж безпосередньо пов’язане з економікою. І тому, хоч би чим займалася людина, їй не може бути байдужим стан економіки.

Що ж таке економіка? У перекладі з грецької «економіка» (а цей термін започаткував філософ Ксенофонт) означає ведення господарства («ойкос») згідно з визначеним порядком або законом («номос»). У сучасному розумінні термін «економіка» має різні трактування.

Перший аспект розглядає економіку як об’єктивну сферу госпо­дарської діяльності, де створюються необхідні для людей блага (про­дукти, послуги). У такому розумінні економіка — це господарська система, в якій людина як розумна істота здійснює усвідомлену діяль­ність з метою добування життєво необхідних для неї благ. Економіка з’являється тоді, коли інстинктивні дії людей щодо споживання готових дарів природи доповнюються доцільною трудовою діяльністю. Люди­на як істота біологічна споживає природні блага. Цим вона практично не відрізняється від тварин. Але людина здатна споживати природу шляхом її зміни чи переробки. Цей процес збігається з появою соці­альних зв’язків між людьми. Тим самим людина стає не тільки біо­логічним, але й соціальним індивідом. Такий вид діяльності вже має економічний характер.

Економіка як об’єктивна реальність передбачає взаємозв’язки лю­дини, природи та матеріально-речових благ.

Людина — це мета економіки і одночасно її головна дійова особа. Вона виконує різні ролі. Людина-виробник безпосередньо бере участь у створенні, виробництві товарів і послуг. Людина-споживач викорис­товує те, що вироблено. Людина-організатор (керівник) упорядковує та узгоджує взаємодії між людьми та способи їх впливу на виробничі фактори.

Другий елемент економіки — природа (земля, корисні копалини, флора, фауна, тепло, світло та ін.) являє собою незалежне від людей зовнішнє фізичне середовище, з якого вони видобувають необхідні їм ресурси. Крім того, природа — це частина життєзабезпечення людей, в якій вони розміщують всі свої умови існування.

До економіки входять також ті частини природи, які оброблені людьми. Усе, що зроблено людиною і виникло внаслідок людської праці, може бути названо антропогенною природою, тобто такою, що створена людиною. До неї належать матеріально-речові блага — за­соби виробництва та предмети споживання.

Економіку можна розглядати як організацію господарювання, що має певну структуру і характеризує стан господарського життя. У цьому аспекті економіка включає:

1)  сукупність галузей людської діяльності. Галузь — це виокрем­лений вид господарської діяльності з особливим характером ресурсів, технологій, робочої сили та продукту, що випускається.

Серед галузей економіки України вирізняють: промисловість; сіль­ське господарство; транспорт; зв’язок; будівництво; торгівлю і громад­ське харчування; матеріально-технічне забезпечення і збут; житлово- комунальне господарство; побутове обслуговування населення; освіту, науку і наукове обслуговування та ін.;

2)  сукупність сфер господарської діяльності, а саме:

сферу виробництва — створення матеріально-речових благ, що задовольняють людські потреби;

сферу послуг — діяльність людей, результати якої не набувають речової форми (банківські, освітні, транспортні, інформаційні послуги, консультування тощо);

сферу створення нематеріальних благ — розробку продуктів інте­лектуальної власності (винаходи, товарні марки, фірмові найменуван­ня); набуття прав користування окремими ресурсами; завоювання ре­путації, ділового іміджу фірми;

3)   сукупність двох секторів — державного і недержавного (при­ватного);

4)  сукупність регіональних господарств (економік). У зв’язку з тим, що господарства розміщені на певних територіях, існує національна, регіональна та світова економіка.

Якщо перший аспект дає змогу розглянути економіку як об’єктивну дійсність, то в другому — економіка постає як наука, що має складну структуру. Основу економічної науки становлять загальні теорії, що вивчають фундаментальні економічні явища (економічна теорія, соці­альна економіка, інституціональна економіка), історичні закономірнос­ті розвитку об’єктивних процесів (історія господарства та економічна історія) та наукової думки (історія економічних вчень), особливості функціонування економічних явищ на різних рівнях (економіка та управ­ління підприємствами; регіональна економіка; економіка та управління світовим господарством; міжнародні економічні відносини). Функціо­нальні економічні науки (фінанси; грошовий обіг; кредит; економічна статистика, демографія, економіка праці, економічна кібернетика) до­сліджують ті конкретні процеси, що пронизують усі сфери економічно­го життя. Галузеві економічні науки вивчають специфічні умови функці­онування окремих галузей. Це, наприклад, — економіка промисловості; економіка транспорту і зв’язку; економіка сільського господарства; еко­номіка будівництва; економіка послуг; економіка ЖКГ та ін.

Крім того, в суспільній науці активно здійснюється інтегрування різних сфер знання, що приводить до появи нових наукових напрямів дослідження, таких як економічна соціологія, економічна психологія, філософія господарювання, правова економіка і т. ін.

Отже, економіка є об’єктом пізнання багатьох наук, кожна з яких обирає свій предмет для аналізу та дослідження, тобто коло тих явищ, процесів і законів, що характеризуються специфічними рисами і оформлюються в певну систему знань. Економічна теорія в системі економічних наук посідає центральне місце.

§ 2. Предмет економічної теорії

Економічна теорія є суспільною теоретичною наукою. Вона охоплює систему знань, пов’язаних із вивченням відносин між людьми в про­цесі їх господарського життя. Часто висловлюється думка, що економіч­ну теорію важко вивчати. Якось лауреат Нобелівської премії Макс Планк (засновник квантової фізики) соромливо зауважив, що він починав свою діяльність як економіст, але потім покинув цю професію, бо вона здала­ся йому занадто складною. Коли про це розповіли Бертрану Расселу, який започаткував сучасну математичну логіку, то він здивовано відпо­вів, що він відійшов від економіки з тієї причини, що та здалася йому занадто простою. Це свідчить, що характер пізнання науки залежить від інтересу, який вона викликає у тієї чи іншої людини.

Може здаватися, що немає ніякого сенсу вивчати те, з чим доводить­ся мати справу кожного дня. Але навіть коли ми користуємося тими чи іншими економічними явищами, це не означає, що ми знаємо, що таке гроші, товар, власність, і можемо приймати правильні економічні рішен­ня (особливо на рівні країни в цілому). Якщо це не так, то ми нагадува­тимемо тих людей, про яких М. Салтиков-Щедрін писав: «Людина, що бачила в шафі збірник законів, вважає себе юристом, людина, що ви­вчила форму кредитних білетів, називає себе фінансистом». До того ж у сучасному економічному житті весь час виникають нові явища, такі як олігополія, капіталізація, доларизація, трансакційні витрати, зміст яких далеко не завжди зрозумілий більшості людей. І навіть якщо ми знаємо щось про економічне явище, ми далеко не завжди можемо пра­вильно оцінити його дію. Наприклад, більшість людей сприймає інфля­цію як негативне явище, в подоланні якого слід негайно вжити заходів. Однак сучасна грошова економіка взагалі не зможе функціонувати без інфляції. Як це все поєднати? Тільки шляхом пізнання внутрішніх гли­бинних економічних законів та суперечностей.

Економічно освічена людина із розумінням ставиться до політич­них програм різних партій, що дає їй змогу не потрапити на гачок їх хитрощів та обманів, через те відчуває себе «озброєною» й захищеною. Особливого значення вивчення економічної теорії набуває для юристів, які за своєю природою є закрійниками правового одягу для людей, об’єднаних у суспільство. Розробляючи правові норми, вони повинні знати сутність економічних явищ, що регулюються правом, врахову­вати дію об’єктивних економічних законів.

За час розвитку економічної науки ^уявлення про її предмет постій­но змінювалися і трансформувалися. Його визначали як:

види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими операціями між людьми;

повсякденна ділова життєдіяльність людей, отримання ними коштів для існування та їх використання;

поведінка людей і груп людей у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ;

закони, що управляють виробництвом і обміном матеріальних благ на різних етапах розвитку суспільства;

умови формування багатства, стимулів до дії людини і мотивів протидії;

суспільні відносини людей з приводу суспільного устрою вироб­ництва і т. д.

Яким же чином сьогодні визначається предмет економічної теорії? Для цього нам необхідно виявити ті похідні умови, з яких починає іс­нувати суспільство. Як відомо, основою людського життя є потреби, що визначають стан невдоволення, з якого людина намагається вийти, або, навпаки, стан задоволення, який людина намагається зберегти і продовжити. Потреби тісно пов’язані з економічним інтересом. Якщо потреба не усвідомлюється або задовольняється без зусиль (наприклад, потреба в повітрі), то немає й економічного інтересу, як немає й жодних активних дій людини. Якщо задоволення потреби вимагає активних дій, то вона відразу відчувається як інтерес, стає внутрішнім мотивом, спонукає до економічної діяльності. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

Потреби можна класифікувати:

за суб’єктом — індивідуальні, групові, колективні, суспільні; за об’єктом — матеріальні, духовні, соціальні, культурні тощо; за сферою діяльності — у праці, відпочинку та ін.; за ступенем реалізації — абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задоволь­нити відповідно до власних доходів та рівня цін);

за значущістю — первинні (фізіологічні, потреби в безпеці та за­хищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).

Система потреб має історичний характер і змінюється залежно від етапу розвитку як суспільства, так і самої людини. Наприклад, із зро­станням матеріального добробуту громадян питома вага витрат на харчування в сімейному бюджеті зменшується, поступаючись витратам на задоволення інших потреб.

Потреби людей мають необмежений характер — як за кількісними, так і за якісними характеристиками. Їх неможливо повністю задоволь­нити як на рівні окремої людини, так і суспільства в цілому. Навіть якщо кількість споживаних благ зменшується (скажімо, потреби в деяких продуктах харчування), це ще не означає, що не будуть зростати потре­би в якості цих продуктів чи в нових їх видах. Необмеженість економіч­них потреб є першим фундаментальним фактом економічної теорії.

Потреби суб’єктів економіки задовольняються за допомогою благ, тобто бажаних речей, що дають змогу людям мати від них зиск. Вони включають дарові (природні) блага, які дістаються людям без зусилля (земля, вода, повітря, клімат), та економічні блага, що потребують трудових витрат. У свою чергу економічні блага поділяються на продукти кінцево­го використання (предмети споживання) та виробничі (інструментальні чи проміжні), що задіюються людьми для виготовлення інших продуктів.

Такі економічні блага стають ресурсами, які завжди мають обмежений характер. Обмеженість може бути: а) абсолютною, що пов’язано із вичерпаністю та невідтворюваністю благ, скажімо природних копалин; б) від­носною, коли ресурси відтворюються, але їх неможливо виробляти в достатній кількості порівняно з існуючими потребами. Це пов’язано з тим, що потреби випереджають можливості виробництва. Обмеженість еконо­мічних ресурсів є другим фундаментальним фактом економічної теорії.

Отже, існує суперечність між необмеженими потребами людей і обмеженими економічними благами та ресурсами. Яким чином можна поєднати (або розв’язати) цю суперечність? Суспільство розв’язує її щоденно в процесі трудової діяльності, тобто усвідомленому процесі перетворення природи для задоволення людських потреб.

Трудова діяльність може здійснюватися тільки шляхом об’єднання (кооперації) людей, таким чином між ними можуть виникати певні еко­номічні відносини. Вони складаються не тільки в самому процесі ви­робництва, де відбувається об’єднання ресурсів (знарядь праці, сиро­вини тощо) із робочою силою людини і створюються необхідні продук­ти, але й в інших сферах економічного життя. Так, у процесі виробництва відбувається продуктивне споживання, або використання певних ресур­сів. Але за межами самого виробництва відбувається індивідуальне спо­живання, тобто процес використання вироблених благ окремими людь­ми чи їх певними групами. Приміром, особисті речі люди споживають окремо, а такі блага, як дороги, — спільно. Крім виробництва і спожи­вання економічне життя включає розподіл, який, з одного боку, є вну­трішнім моментом самого виробництва, коли відбувається розподіл за­собів виробництва і людей за видами діяльності, а з другого — означає розподіл виготовленого продукту чи доходу згідно з об’єктивними за­кономірностями. Скажімо, робітник отримує в результаті трудової ді­яльності зарплату, а підприємець — прибуток. Окремою сферою су­спільних відносин стає обмін, який, так само як і розподіл, є моментом і самого виробництва і водночас особливою фазою руху готового про­дукту. Всередині виробництва відбувається обмін діяльністю чи певни­ми частинами продукту. А за межами виробництва обмін продукту здійснюється в різноманітних формах (наприклад, бартеру, купівлі- продажу). Таким чином, у процесі створення економічних благ склада­ється система економічних відносин, що включає виробництво, розподіл, обмін та споживання. Можна сказати, що ми вийшли на перший рівень предмета економічної теорії. Яким чином з’являються ці відносини? На перший погляд здається, що їх свідомо формують люди. Але це не так. Основою формування та функціонування економічних відносин є об’єктивні економічні закони. Слід розрізняти природні, юридичні та економічні закони. Природні закони існують об’єктивно, поза свідоміс­тю людей. Юридичні закони свідомо створюються людьми. Економічні ж закони, на відміну від природних і юридичних, виникають тільки в процесі економічної діяльності і змінюються разом із нею.

Отже, економічні закони — це об’єктивні, постійні, стійкі, сталі, причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними явищами чи про­цесами. Їх не можна створити, вони формуються поза межами свідомо­сті та волі людей. Цим вони наближаються до законів природи. Люди не тільки використовують їх, але й створюють для них певні умови. Так, наприклад, закони ринкової економіки об’єктивно прокладали собі шлях у річищі соціалістичних відносин, що відбувалося незаконним шляхом і виявлялося в певних видах економічної злочинності. Свідомий процес створення умов для розвитку ринкових відносин в перехідній економіці відкрив простір для дії об’єктивних законів саме цього середовища.

Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні й специфічні, які діють спільно і утворюють цілісну систему економічних законів. Най- загальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише в кількох економічних системах (закони товарного виробництва, попиту і пропо­зиції, грошового обігу). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, мо­нопольного прибутку). Отже, можна сказати, другий рівень предмета економічної теорії утворюють об’єктивні економічні закони, що регулю­ють економічні відносини. Перший та другий рівень предмета переважно вивчає політична економія як одна із перших форм економічної теорії. Головною складовою в назві цієї науки є саме «політика» (від грец. politike — державна діяльність), тобто діяльність, пов’язана з відносинами між класами, націями, соціальними групами, партіями та державами. По­літика передбачає участь у справах держави, а ще точніше — концентро­вано відстоює інтереси панівного класу, що визначає її форму, завдання та зміст. Тому політекономія (рабовласницька, феодальна, буржуазна, пролетарська) більшою мірою має класовий характер.

Якщо закони визначають внутрішній прихований характер функціо­нування економічних відносин, то на поверхні економічні відносини ре­алізуються через економічну поведінку суб’єктів — сукупність вчинків та дій, спрямованих на задоволення потреб. Вивчення економічної пове­дінки суб’єктів є третім рівнем предмета, що більш цікавить таку еконо­мічну теорію, яка дістала назву економікс. Оскільки людські потреби необ­межені, а природні ресурси є обмеженими, суб’єктам завжди слід орієн­туватися на їх раціональне використання, тобто співвідносити витрати і результати. Раціональна економічна поведінка спрямована на вирішення основних економічних питань — що виробляти (тобто які блага необхід­ні), як виробляти (які засоби, технології, спроможність можуть бути заді- яні), для кого виробляти (тобто хто споживатиме або сплачуватиме за вироблені блага). У процесі вирішення цих питань економічна поведінка здійснюється через певні принципи, тобто основні та похідні умови. До таких принципів належать: альтернативність (наявність кількох варіан­тів використання ресурсів і споживання благ), заміщення (необхідність відмовлятися від використання ресурсів в якомусь напрямі для їх заді- яння в інших), обмеженість (наявність певних перепон, бар’єрів для здійснення діяльності чи нестача необхідних ресурсів) і, нарешті, вибір (прийняття рішення з огляду на існуючі умови).

У процесі здійснення економічної поведінки у свідомості людей відбувається переробка отриманої інформації, її відтворення та відо­браження, тобто формується економічне мислення як узагальнена система уявлень, понять, знань, теорій, що відображають умови їхньо­го економічного життя. Економічне мислення може бути двох типів: буденне, що формується на рівні життєвого досвіду, та наукове, тобто пов’язане із використанням понятійного та категоріального наукового апарату на професійному рівні.

Отже, ми з’ясували три рівні предмета економічної теорії, що в уза­гальненому вигляді дає підстави сформулювати його так: економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми, які виникають у про­цесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Ці економічні відносини регулюються об’єктивними економічними за­конами і реалізуються через економічну поведінку суб’єктів, які при­ймають рішення в умовах необмежених потреб і обмежених ресурсів.

Оскільки всі вищезазначені процеси відбуваються на різних рівнях функціонування економіки, предмет економічної теорії набуває багато­ярусної структури, яка складається з:

мікроекономіки (вивчає економічну поведінку окремих економіч­них суб’єктів — споживачів і виробників, власників ресурсів та зако­номірності функціонування окремих видів ринків);

макроекономіки (аналізує економічну поведінку сукупних суб’єктів економіки, закономірності функціонування національної економіки в цілому);

мезоекономіки (вивчає галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси: воєнно-промисловий, агропромисловий, енер­гетичний та ін.);

світової (міжнародної) економіки (досліджує систему світового господарства, міжнародні економічні зв’язки та закономірності їхньо­го розвитку).

§ 3. Методологія економічної теорії

Методологія економічної теорії — це сукупність методів пізнання економічних явищ і процесів, категорій і законів.

Метод (від грец. methodos) — система засобів, заходів, підходів і шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнання категорій, законів і тенденцій господарського життя. Який предмет науки, такий і його метод дослідження: предмет породжує особливості методу, а метод виробляє інструментарій пізнання, за допомогою якого економісти проникають у сутність економічних явищ і процесів, формулюють по­няття, відкривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва, а відтак формують предмет економічної теорії.

Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і ви­робляє свої засоби вивчення господарського життя.

В економічній теорії широко застосовується системний метод, що передбачає розгляд кожного економічного явища як системи. Ці­лісність є важливим елементом системного підходу, що потребує дослі­дження окремих складових елементів будь-якого явища, вивчення внутрішніх зв’язків між цими елементами та підсистемами, виявлення загальної мети системи. Дослідник має встановити сутність, місце й роль кожного елемента системи, їхні взаємозв’язки. Останні бувають: координаційними (визначають узгодженість і місце структурних еле­ментів системи); субординаційними (вказують на супідрядний зв’язок елементів системи); генетичними (вказують на зв’язок елемента з іс­торією розвитку системи). Кожному економічному явищу (товар, гроші, засоби виробництва, ринок та ін.) властиві свої внутрішні, сут­тєві ознаки та системні, інтеграційні особливості, які є результатом взаємодії елементів цього системного явища.

Аналіз — метод наукового пізнання, заснований на розподілі ціло­го на складові частини, елементи, що дає змогу проникнути в сутність цього явища.

Синтез — метод, що полягає в об’єднанні пізнаних внутрішніх взаємозалежних елементів явища в єдине ціле.

Індукція — це метод пізнання, що базується на формуванні умови­водів від частини до цілого. Цей метод передбачає, що вивчення будь- якої проблеми починається з набуття фактів, які потім систематизують і аналізують таким чином, щоб можна було зробити узагальнення, тобто з початкових знань отримати висновок про загальне. Застосуван­ня індукції може призвести до неповного висновку, адже цей метод не може чітко характеризувати загальне, бо виходить тільки із частини.

Дедукція — метод дослідження, що ґрунтується на умовиводах від цілого до його частини. Він дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обґрунтоване припущення про природу, структуру або зако­номірність розвитку явища, процесу.

Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найсуттєвіших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, ви­падкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв’язків, дійсної тенден­ції руху. За допомогою цього методу виявляють і формулюють економічні категорії — поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства (товар, гроші, вартість, при­буток, витрати, заробітна плата), та економічні закони, які мають конкрет­ні прояви. Метод абстракції органічно пов’язаний з поняттям конкретно­го, тобто цілісного об’єкта в єдності його різних сторін, властивостей, рис. Процес пізнання з урахуванням принципу єдності абстрактного й кон­кретного припускає рух думки від конкретного до абстрактного й навпа­ки — від абстрактного до конкретного, але вже вивченого.

В економічній теорії використовується також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає пізнання еконо­мічних явищ з моменту їхнього виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення економічних явищ і процесів. Логічне й історичне доповнюють один одного і дають змо­гу всебічно досліджувати економічні явища.

Економісти широко використовують якісний і кількісний аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною това­ру є його споживна вартість, а кількісною — вартість. Кількісний під­хід дає змогу виявити речовий зміст, при цьому застосовуються засоби математики, статистики. Так, при дослідженні категорії «робоча сила» виявляємо її якісну сторону — здатність до роботи, а потім і кількіс­ну — кількість самої робочої сили. Математичний і статистичний методи аналізу уможливлюють проникнення у зміст економічних явищ тільки тоді, коли вони тісно пов’язані з якісним підходом.

На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господа­рювання можливе створення моделей та експериментів. Економічна модель — це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об’єктивними влас­тивостями об’єкта і суб’єктивними цілями дослідження. Відомі величи­ни, які дослідник вводить у модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які виникають у рамках моделі при вирішенні певного завдання, — ендогенними. Моделі відбивають економічне жит­тя, є механізмом умовного відтворення і служать для перетворення його відповідно до мети дослідження. В економічній теорії моделі викорис­товують за допомогою графіків при вивченні мікро- і макроекономіки.

Економічний експеримент — це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найсприятливіших умовах та подальшого практичного змінювання. Економічні експерименти дають змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових рекомендацій.

Критерієм правильності теоретичних висновків є практика, яка може визначити їхню достовірність або помилковість.

§ 4. Функції економічної теорії. Взаємозв’язок економічної теорії, економічної політики і права

Економічна теорія посідає особливе місце в системі конкретних економічних наук. Вона є теоретичною основою галузевих (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціо­нальних (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо) наук, а також наук, що перебувають на межі різних галузей знань (економіч­на географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).

Економічна теорія як наука виконує низку функцій — методологічну, пізнавальну та практичну, а як навчальна дисципліна — ще й виховну.

Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.

Пізнавальна функція економічної теорії означає, що вона вивчає і пояснює суттєві ознаки, закономірності та зв’язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки. Причому йдеться не про механічне нарощування знань, а про систематичний критичний аналіз історії економічної теорії, парадигми якої постійно суперечать одна одній і змінюються, трансформуючись частково або в цілому.

Крім того, економічна теорія опрацьовує науково обґрунтовувані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб’єктів, сфер економіки, тобто виконує практичну функцію.

Реалізація виховної функції економічної теорії ґрунтується на необ­хідності формування в кожної людини економічного мислення й еко­номічної поведінки. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі ви­яви господарського життя, стає активним суб’єктом перетворень в економіці та суспільстві.

Економічну теорію залежно від сфери застосування поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна економічна теорія пізнає й про­гнозує об’єктивні економічні явища, формує цілісну систему наукових поглядів, гіпотез та концепцій. Вчений-економіст, досліджуючи факти господарського життя, констатує стан економіки, формулює характер­ні риси, пояснює їх природу та зміст, робить висновки про майбутнє її розвитку. Економічна теорія як навчальна дисципліна взагалі має по­зитивний характер.

Нормативна економічна теорія — це наука про раціональну по­ведінку людей і діяльність економічних інститутів. Вона покликана відповідати на запитання про те, що слід робити, як діяти, щоб досяг­ти бажаних кінцевих результатів.

Економічна теорія як теоретична наука і навчальна дисципліна містить позитивні висновки й узагальнення, але практика господарю­вання, особливо на рівні макроекономіки, потребує конкретних реко­мендацій, нормативних вказівок, як зменшити дефіцит державного бюджету, рівень інфляції, як подолати кризу та ін.

Обидва ці напрями застосування економічної теорії повинні пра­цювати ефективно і сприяти вивченню її предмета та формуванню у людини економічного мислення, сучасної економічної поведінки.

Економічна теорія значно впливає на економічну політику держави і розвиток права.

Економічна політика держави — це:

по-перше, взаємопов’язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких складових політики, як соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін.;

по-друге, система конкретних економічних заходів держави, здій­снюваних з урахуванням досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів і специфічних умов економічного розвитку країни. Економіч­на політика має підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, сприяти стабілізації та економічному зростанню, повній та ефективній зайнятості, забезпечувати соціальний захист населення, розвиток та вдосконалення ринкових відносин, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.

Економічна політика є сполучною ланкою між економічною теорі­єю і правом, забезпечує їх зв’язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об’єктом вивчення економічної теорії через форму­вання економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати про­грами стабілізації й економічного зростання.

Право — це сукупність загальнообов’язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються і охороняються державою за допомогою законодавства.

Законодавство містить правові норми, які захищають інтереси певних груп населення і самої держави, закріплює економіко-правові відносини, дає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реа­лізації економічної політики держави. Характер правових норм при цьому визначається державною політикою, яка здатна швидше реагу­вати на зміни в економіці. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним і стабільним, тобто ді­яти протягом тривалого часу.

Сьогодні право є активним чинником реформування економіки України.

Нерівновага між економікою і правом означає, що юридичні закони випереджають рівень економіки і намагаються регламентувати відсутні на практиці економічні і правові відносини, що яскраво виявляється в посиленні негативних явищ у суспільстві. Тому в цьому співвідношенні доцільно досягати рівноваги за рахунок ефективного розвитку економі­ки і права. Це допомагатиме формуванню таких правових відносин, які відповідатимуть функціонуючим економічним процесам і сприятимуть зростанню у населення економічного та правового мислення, набуттю людиною нових правил і норм поведінки. При цьому витрати на реалі­зацію нових юридичних законів мають знижуватися, що забезпечить зростання ефективності економічної політики.

 

Запитання для самоконтролю

1. У яких аспектах слід розглядати економічну теорію?

2.  Що таке потреби та яким чином вони задовольняються?

3.  Як вирішуються суперечності між необмеженими потребами та обмеженими ресурсами?

4.  Охарактеризуйте основні рівні предмета економічної теорії.

5.  Якими принципами регулюється економічна поведінка суб’єктів?

6.  Який характер, на відміну від юридичних, мають економічні закони?

7.  Що таке економічна категорія?

8.  З яких розділів складається предмет економічної теорії?

9.  Які наукові методи використовує економічна теорія?

10.  Які функції виконує економічна теорія як наука?

11.  Що таке економічна політика держави?

12.  Дайте характеристику взаємозв’язку між економікою та правом.