| Розділ 9. Естетична культура |
|
| Учебные материалы - Естетика ( за ред. Л.В. Анучиної, О.В. Уманець ) |
Розділ 9. Естетична культура
§ 1. Характеристика естетичної культури
§ 2. Художня культура
§ 3. Естетичне виховання
§ 1. Характеристика естетичної культури У системі культури, духовно-ціннісні компоненти якої визнаються особливо значущими в умовах сучасного життя, виокремлюють таку її складову, як естетична культура. Існуючі на сьогодні визначення культури дозволяють сформулювати й сутність естетичної культури: естетична культура — процес і результат людської діяльності, спрямованої на формування та піднесення духовних потреб суспільства, групи людей, націй, народів, окремої людини в створенні, розповсюдженні, споживанні, обміні, збереженні цінностей, які закарбовують емоційно-почуттєвий, духовно-ціннісний досвід людства, зокрема загальнолюдський ідеал краси. Виходячи з цього, неважко виявити структуру естетичної культури. Вона об’єднує такі органічно поєднані складові: - людина, котра є носієм естетичної свідомості і здатна здійснювати специфічний вид суто людської діяльності — естетичну діяльність; - результати естетичної діяльності людини, людства — естетичні цінності, що присутні в природному, суспільному середовищі та притаманні безпосередньо самій людині і людству. Таким чином, естетична культура створюється, формується завдяки естетичній діяльності людини, групи людей, народу, нації, суспільства, які водночас виступають її об’єктом. Цінності естетичної культури існують у двох формах — предметній та особистісній. Предметна форма — естетична діяльність у всьому багатстві її форм та її наочно виявлені результати. Особис- тісна форма естетичної культури невід’ємна від людини і людства, пов’язана з їхніми здібностями, потребами, смаками, ідеалами, почуттями, оцінками тощо, які в подальшому реалізуються в естетичній діяльності. Цією формою обумовлюються зміст, спрямованість, широта естетичної діяльності й у зв’язку з цим сенс та характер предметної форми естетичної культури. Навколишня дійсність, створена людьми, більшою або меншою мірою втілює притаманні людству уявлення про прекрасне, відповідає його естетичному ідеалу. У свою чергу, саме 210 опанування предметної форми, іншими словами, її розпредметнення, забезпечує зміни якостей особистісної форми. Таким чином, розвиток естетичної культури пов’язаний із процесом розпредметнення й опред- метнення, тобто з переходом предметної форми в особистісну й навпаки. Естетична культура може бути виявлена як у матеріальній, так і духовній сферах життя. Саме тому вона забезпечує одухотворення результатів матеріальної і духовної діяльності, втілення в них естетичних ідеалів, уподобань, уявлень про досконале, прекрасне, насичене красою життя. Носіями естетичної культури, її суб’єктами в будь-який час виступають: людство в цілому, суспільство, група людей, людина. Тому можна говорити про існування естетичної культури людства, суспільства, соціальної групи, народу, нації та окремої людини. Естетична культура людства обумовлена станом його емоційно- почуттєвого світу, спрямованістю цього світу на побудову життя за законами міри, гармонії та краси. Водночас вона визначає ті емоційно- почуттєві орієнтири людства, які є зразковими, пануючими. У кожному суспільстві мета перетворення світу за законами гармонії, міри, краси реалізується по-різному. Для цього створюються різні умови, визначаються різні ідеали та стандарти здійснення естетичної діяльності, її спрямованості, складаються різні співвідношення між естетичною діяльністю зі створення та споживання естетичних цінностей. Загальні суспільні естетичні настанови й цінності зі своїми особливостями та у своїх умовах створюють, засвоюють та реалізують соціальні групи. Вони різняться характером естетичної діяльності, змістом визначальних для них естетичних цінностей, рівнем опанування загальнолюдських естетичних ідеалів. Національна своєрідність естетичної культури пов’язана з відмінностями ментальності нації та виявляється в естетичних смаках, ідеалах того чи іншого народу, у тих уявленнях про прекрасне, що йому притаманні. У системі естетичної культури значне місце посідає естетична культура особистості. Вона розкривається через естетичні почуття і прагнення, смаки та ідеали, судження та оцінки, потреби в естетичній діяльності. Естетична культура на всіх рівнях виявляється через вміння відчувати, створювати, поширювати естетичні цінності. Вона сприяє становленню єдності людини з оточуючим світом, природним і соціальним, її єдності із самою собою. Саме естетична культура забезпечує реалізацію творчих начал людини в різноманітних видах її діяльності, починаючи від побутової й закінчуючи професійною. Дослідники проблем естетичної культури висловлюють думку про те, що в процесі формування і розвитку естетичної культури особистості можна виокремити певні етапи. Перший, так званий передестетичний, етап вони пов’язують з дитинством до 3-х років, коли формуються основні психічні механізми естетичного відображення й виникають першоелементи естетичного світу дитини. Другий, власне естетичний, етап, що починається приблизно з 3-х років і продовжується до 7-річного віку, характеризується пануванням у житті дітей синкретичної художньо-ігрової діяльності. її центром є людина, котра сприймається ними складніше, аніж у попередньому віці. У цей час остаточно формуються глибинні елементи індивідуальної естетичної культури, що в подальшому лише змінюються, розвиваються. Третім етапом формування естетичної культури зазвичай вважають перехід дитини до навчання в загальноосвітній школі, де переважає пізнавальна діяльність і формування естетичної свідомості здійснюється на теоретичному рівні. На четвертому етапі даного процесу, коли відбувається перехід до юності, перевага надається ціннісно-орієнтаційній діяльності, здійснюється активний пошук сенсу та змісту життя, самостійно визначаються ідеали. Саме в цей час інтенсивно формуються естетична свідомість і самосвідомість людини. На останньому, п’ятому, етапі людина переходить до здійснення головним чином практично-перетворюючої діяльності, що так чи інакше, більшою чи меншою мірою пронизує всі види її праці і соціального буття. Це сприяє формуванню особистості, яку відрізняє цілісність і динамізм. На цьому етапі особистість здатна виявити себе і як творець естетичних цінностей, і як їх хранитель та розповсюджувач, і як вихователь себе та інших. Вона може гармонійно поєднувати в собі й споглядання прекрасного, і його створення. Еволюція естетичної культури підпорядкована тим закономірностям, що визначають еволюцію культури в цілому. Згідно з цими закономірностями зміст і спрямованість культури залежать від: - природно-географічних умов, у яких проходить її становлення; - соціальних умов, у яких вона еволюціонує й функціонує; - ментальності, що характеризує тих, хто стоїть у її витоків; - спадкоємності — тих естетичних цінностей і надбань, які були набуті попередніми поколіннями та створені сучасниками. Визначені закономірності еволюції естетичної культури виступають фундаментом формування тих особливостей, які відрізняють культури різних суспільств, народів і націй, соціальних груп, характеризують культуру окремих індивідів. Завдяки ним естетична свідомість і естетична діяльність набувають специфічного забарвлення, яке розкривається через своєрідність естетичного ідеалу, через історичну зміну естетичних уявлень, через неоднорідність естетичної оцінки дійсності представниками різних епох, типів культури, соціальних верств і т. д. Разом із тим важливо пам’ятати, що естетична культура, як і культура в цілому, є явищем, яке має деякий абсолютний, загальнолюдський зміст. Він обумовлений тим, що її суб’єктом виступає у першу чергу людство, людський рід. її ідеалом завжди було і є олюднення навколишньої дійсності та людини, їхнє вдосконалення на основі міри, гармонії, симетрії, ритму. Різні підходи до змісту досконалого, прекрасного склали основу типологізацій естетичної культури відповідно до історичного, соціального, національного, релігійного, регіонального принципів тощо. Естетична культура виявляє себе й на рівні будь-якої професійної діяльності, у процесі якої людина прагне досягнути високих утилітарних результатів, у яких водночас втілюються її уявлення про досконале, прекрасне. Людина будь-якої професії завжди хоче втілити свій естетичний ідеал у результатах власної діяльності, які віддзеркалюють її внутрішній світ, її життєві принципи, спрямування. Значну роль естетична культура відіграє і в професійній діяльності юриста. Передусім вона значною мірою сприяє гуманізації юридичної діяльності. Завдяки цьому в життя втілюється не тільки буква закону, а й враховуються особистісні якісні характеристики того, хто виступає суб’єктом та об’єктом цієї діяльності. Здатність юриста проникнути у внутрішній світ людини, розуміти мотиви її дій і поведінки стає основою для відмови від формальних висновків і рішень. Усе це можливо тільки при наявності у фахівців юридичної справи високого рівня емпатії, інтуїції, відповідної оцінки й самооцінки, почуття міри і такту — якостей, що формуються та вдосконалюються завдяки оволодінню естетичними цінностями й підвищенню рівня естетичної культури. Більш того, розвиненість емоційно-почуттєвого світу фахівця- юриста, його глибина та масштабність сприяють й стимулюють творчий підхід до професійної діяльності, значно підвищують здатність розширювати межі професійного мислення. З огляду на це виконання будь-якого завдання, будь-якої роботи видається неможливим поза прагненням гармонії, міри, симетрії, ритму. Єдність змісту і форми як у процесі професійної діяльності, так і в її результаті для юриста з розвиненим рівнем естетичної культури є органічною і природною. Рівень естетичної культури знаходить відбиття в такому суттєвому компоненті трудової діяльності юриста, як мова. Володіння мовою, її багатство, образність, довершеність синтаксичних конструкцій і т. ін., віддзеркалюючи внутрішній світ людини, виступають базою для виконання таких мовних вимог юридичної практики, як чіткість визначень, конкретність висновків, композиційна ясність речень та ін. Грамотна мова, володіння її технікою, її змістовна досконалість тощо відточують професійну майстерність, виступають її яскравим проявом. Естетична культура, у тому числі й представників юридичних професій, виразно розкривається в характері спілкування, яке обирає для себе людина. Для юриста вибір норм спілкування є особливо важливим, тому що завдяки йому складаються стосунки з колегами, а також з людьми, які включені в орбіту його професійної діяльності. Добір потрібних інтонацій, прийомів, інтуїція у виборі певних засобів зняття «тиску» та інше значно підвищують ефективність роботи і слідчого, і адвоката, і працівника прокуратури, і інших представників правоохоронних органів, усіх правників. Естетична культура є одним із суттєвих начал, які визначають поведінку фахівця юридичної справи, орієнтують його на оточення речами не тільки корисними, а й такими, що відповідають своїм зовнішнім виглядом уявленню про прекрасне. Отже, естетична культура сприяє гармонізації взаємин людини- фахівця з природним та соціальним середовищем, а головне, забезпечує гармонізацію спілкування з іншими людьми.
§ 2. Художня культура Естетична культура органічно пов’язана з художньою культурою, яку вважають її ядром і концентратом. Художня культура базується на художній діяльності на рівні створення, споживання, розповсюдження, обміну, збереження мистецьких творів і на мистецтві як одній із форм свідомості і специфічній формі пізнання світу. Її носієм виступають і суспільство, і соціальні групи, народи, нації, й окремі індивіди. Еволюція художньої культури підпорядкована тим самим закономірностям, які визначають еволюцію естетичної культури. її предметна й особистісна форми проявляють себе в багатстві та розмаїтті художніх творів, тих, що вже створені, й тих, що створюються, а також у системі художніх потреб, ідеалів, орієнтацій тощо художників (як професійних, так і самодіяльних) та споживачів (глядачів, читачів, узагалі публіки). Без цієї системи неможливе розпредметнення творів мистецтва і стимулювання створення нових художніх цінностей. Зважаючи на це в художній культурі важлива роль належить системі «художня потреба — художнє творення — художнє споживання» як основі цілісності художнього життя, його стабільності й усталеності. Ця система забезпечує формування та здійснення творчих задумів митців, що реалізуються в мистецьких творах, які актуалізуються залежно від потреби в них публіки за умов її налашто- ваності на спілкування з ними. Художня культура прагне зменшення розриву між рівнями особистісних форм культури митця і споживачів мистецтва. Тільки у випадку їх зближення (а в ідеалі — збігу) можливе повне розпредметнення — освоєння художнього твору. Глибоке проникнення в задум художника можливе тільки в разі наявності у споживача багатства сформованих навичок спілкування з мистецтвом. Лише тривале спілкування з художніми цінностями, постійне повернення до них можуть сформувати сталі навички художнього сприйняття. Важливим при цьому є не тільки осягнення змісту твору мистецтва, а й розуміння мови художника, форми твору мистецтва, засобів художнього вислову. В органічному поєднанні зі змістом прийоми і засоби створення мистецького твору визначають його сенс. Тому здатність сприймати твір у його єдності та цілісності вважається одним із головних показників розвитку художньої культури. Цю думку образно втілює твердження: мистецтво дає людині стільки, скільки вона здатна взяти. Тому сприйняття художнього твору є творчим процесом, який залежить як від досвіду спілкування з мистецтвом, так і від життєвого досвіду, моральних, естетичних, релігійних та інших цінностей людини, яка його засвоює, розпред- метнює. У той же час мистецькі твори є результатом опредметнення особистісної форми художньої культури митців. Це вимагає від них певного рівня художньої культури, а у зв’язку з цим засвоєння багатств світового мистецтва, розпредметнення надбань світової культури взагалі. Створення світу мистецтва невід’ємне від таланту, майстерності художника, змістовності його думки. Тому художня культура суспільства залежить як від рівня художньої культури споживачів мистецтва, так і, що є дуже важливим, від рівня художньої культури його творців. Так само художня культура залежить і від того, які мистецькі твори в суспільстві розповсюджуються, пропонуються публіці, а також від того, наскільки є вільним доступ публіки до тих творів, які видаються їй найбільш близькими. Поєднання художньої активності митців і споживачів художніх творів обумовлює підвищення художніх потреб суспільства, сприяє підвищенню рівня художньої культури. Усвідомлення високого соціального призначення мистецтва на рівні суспільства та особистості сприяє орієнтації не тільки на його споживання, а й на творення. У зв’язку з цим перед суспільством завжди стоїть завдання розвитку професійної гілки художньої діяльності, а також поширення самодіяльної художньої творчості. Рівень розвитку художньої діяльності засвідчує стан художньої свідомості суспільства та можливості вдосконалення його художнього життя. У процесі художньої діяльності, особливо в її творчому прояві, змінюються сутнісні сили людини, її чуттєвий та інтелектуальний світ стає багатшим, досконалішим. Прагненню самовдосконалення багато в чому сприяє процес художньої діяльності, у ході якого формуються смаки й ідеали, здібності і потреби, моральні пріоритети, поширюються міжособистісні зв’язки, компенсуються затрати, що обумовлені обмеженістю ролей, які виконуються людиною в умовах розподілу праці та спеціалізації.
§ 3. Естетичне виховання Формування й художньої, й естетичної культури передбачає здійснення цілеспрямованого процесу виховання та самовиховання. У цьому цілісному процесі важко відокремити естетичне виховання від морального, трудового, політичного тощо. Але умовно ми можемо говорити про самостійність естетичного виховання, тому що воно має власну мету, засоби, методи, а також соціальні інститути, діяльність яких спрямована на його здійснення. Головна мета естетичного виховання — формування такого рівня естетичної свідомості людини, який забезпечить творче здійснення естетичної діяльності в усіх її різновидах. Разом з іншими напрямами виховання естетичне спрямоване на формування універсальної особистості, яку відрізняє творче ставлення до діяльності, гармонія з природою, іншими людьми, високий моральний потенціал. Форми естетичного виховання різноманітні. Вони передбачають його здійснення шляхом проведення масової, групової та індивідуальної роботи. Зазвичай процес естетичного виховання невід’ємний від трудової діяльності. Він неможливий поза спілкуванням із природою, з естетичними цінностями суспільства. Естетичне виховання здійснюється також і в особистісному спілкуванні в різних сферах буття (побуті, виробництві, відпочинку тощо), обумовлюється естетичною освітою, орієнтується на допомогу художнього виховання. Воно будується на таких принципах, як комплексність, багатство форм, диференційований підхід до різних груп населення, науковість, послідовність та систематичність, гуманістична спрямованість. Важлива роль в естетичному вихованні приділяється методам виховання. Серед них найбільш ефективними вважаються: метод переконання, виправлення, заохочення й покарання — методи, що використовуються в процесі виховання взагалі. Специфіка естетичного виховання полягає в тому, що воно потребує системності та цілеспрямованості. Його відмінність і в тому, що воно передбачає не тільки формування у людини здатності споглядання дійсності, а й вирішує завдання залучення її до процесу естетичного перетворення навколишнього світу на основі засвоєння загальнолюдських естетичних цінностей. Ураховуючи це, основними методами естетичного виховання вважаються метод переконання (зараження), залучення до естетичної діяльності, організації виховної естетичної ситуації, стимулювання. Головними засобами переконання є власний приклад, слово, твори мистецтва. Залучення до естетичної діяльності орієнтує вихованців не тільки на те, щоб розширити обсяг споживання естетичних цінностей, а й на те, щоб виступати їх творцем у різних сферах життя. Метод залучення до естетичної діяльності тільки тоді забезпечить досягнення ефективних результатів, коли буде органічно поєднаним з іншими методами виховання, коли в результаті педагогічного процесу у вихованців буде сформована настанова на естетичну діяльність як на особистісно та водночас суспільно значущу. Метод організації виховної естетичної ситуації полягає в тому, щоб створити умови, обставини, які б максимально сприяли естетичному розвитку людини. Прийоми цього методу можуть бути такими: завдання для самостійного виконання, постановка естетичних проблем і їхнє розв’язання тощо. Результативність цих провідних, головних методів естетичного виховання зросте, якщо водночас з ними буде використовуватися метод стимулювання. Зазвичай говорять про моральне і матеріальне стимулювання, однак естетичне виховання головним чином пов’язують з моральним стимулюванням. Говорячи про естетичне виховання, потрібно звернути увагу на те, що воно передбачає диференційований підхід до тих, хто є його об’єктом. Це означає, що в процесі естетичного виховання слід орієнтуватися на індивідуальний підхід до вихованця, ураховуючи його вік, професію, соціальне становище, освіту, індивідуально-психологічні особливості тощо. Надзвичайно важливим у процесі естетичного виховання є самовиховання, самовдосконалення. Завдяки самовихованню здійснюється формування і вдосконалення естетичних здібностей, узагалі естетичної свідомості, поширюється поле естетичної діяльності людини, її налаштування на створення нових естетичних цінностей в усіх сферах життєдіяльності. Самовдосконалення дозволяє людині усвідомлено і цілеспрямовано прагнути досягнення такого рівня естетичного розвитку, коли її естетичний світ буде наповнений естетичними цінностями загальнолюдського звучання. Актуальність і важливість виховання й самовиховання вимагає їхнього здійснювання постійно, протягом всього життя людини. Завдяки мистецтву людина не тільки розвиває естетичні здібності, а й відкриває необмежені можливості їхнього вдосконалення. Естетичне виховання неможливе без звернення до мистецтва. Постійне спілкування з мистецькими творами, як вже підкреслювалося, сприяє формуванню універсальної людини, залучає її до творчої співпраці з художником, поширює межі її естетичного самовиявлення, формує та розширює естетичні горизонти. Суспільство зацікавлене у створенні умов для здійснення естетичного виховання та його ефективності. Тому воно передбачає наявність та ефективну роботу певної системи, яка впроваджує в життя завдання, що стоять перед цим напрямом виховання. Фундамент естетичного виховання закладає родина. Саме ті естетичні цінності, які панують у родині, ті естетичні ідеали, які вона сповідує, виступають тією основою, яка формує головні психічні механізми естетичного відображення світу. Естетичні смаки, що відрізняють членів родини, і насамперед батьків, визначають сутність тих глибинних начал, які в подальшому характеризуватимуть особистісну форму естетичної культури людини. Разом із родиною значну роль у процесі естетичного виховання відіграє система освіти. Дитячий садок, загальноосвітня школа, спеціальні навчальні заклади всіх рівнів не тільки забезпечують формування естетичної свідомості на побутовому і теоретичному рівнях, а й залучають дітей до естетичної, а також художньої діяльності завдяки спілкуванню з природою, творами мистецтва, участі в їх створенні. Розповсюдження серед усіх верств населення естетичних і художніх цінностей є одним із головних завдань системи масової комунікації (радіо, телебачення, преса і т. ін.). Відкриваючи споживачам світ естетичних і художніх досягнень людства, засоби масової комунікації надають їм можливість безпосереднього спілкування з митцями, допомагають вдосконалювати свої ідеали, поширювати судження, теоретичні позиції тощо. Важливе місце в системі естетичного виховання належить культурно-освітній роботі. Клуби, бібліотеки, заклади мистецтва і т. д., які є її складовими, головну увагу зосереджують на тому, щоб створити умови і дати можливість широким верствам населення всіх вікових груп здійснювати естетичну і художню діяльність на різних рівнях — від споживання до створення нових цінностей. При цьому пріоритет надається поширенню участі населення в процесі художнього та естетичного творення. Естетичне виховання, як відомо, залежить від того, який зміст у нього вкладений, а останній визначається пануючими в суспільстві естетичними теоріями. Водночас самі естетичні теорії як складова естетичної свідомості обумовлені певною культурною парадигмою. Таким чином, культура є тією фундаментальною основою, яка визначає і сутність естетичної культури, і зміст та спрямованість естетичного виховання.
Питання для самоконтролю 1. Сутність і структура естетичної культури. |