Печать

Розділ 1. Естетика як наука

Posted in Учебные материалы - Естетика ( за ред. Л.В. Анучиної, О.В. Уманець )

Рейтинг пользователей: / 7
ХудшийЛучший 

Розділ 1. Естетика як наука



§ 1. Сутність і предмет естетики 

§ 2. Структура естетичного знання 

§ 3. Функції естетики та її місце в системі гуманітарних наук

 

§ 1. Сутність і предмет естетики

Естетичне осягнення світу людством бере свій початок із найдав­ніших часів. Ще з доби Давнього світу людина намагалася осмислити сутність і значущість для індивіда зокрема та людства в цілому краси, гармонії, довершеного — того, що мало емоційно-почуттєву, духовну природу та поставало як безперечні цінності. Складний та неоднознач­ний шлях цього осмислення був детермінований тим, що ці емоційно- почуттєві опори людства були універсальними, виявлялися в усіх сферах життєдіяльності та мали безліч втілень у природі, соціальному бутті, мистецтві. З цих причин естетичні погляди доби Античності розроблялися в контексті філософської думки, Середньовіччя розви­вало естетичне розуміння світу в контексті теології. Доба Відроджен­ня пов’язала естетичний модус пізнання світу з художньою практикою, основою естетичних поглядів XVII-XVIII ст. певним чином стали художня критика та публіцистика.

Уперше термін «естетика» (від грец. aisthetikos — почуттєвий, чуттєво сприйманий) був використаний Олександром Готлібом Баумгар- теном у 1735 р. у дисертації «Філософські роздуми про деякі питання стосовно поетичного твору». У 1750 р. О. Г. Баумгартен опублікував 1-й том монографії «Естетика, призначена для лекцій», в якому він наділив естетику як науку філософського циклу самостійним статусом. Німецький просвітитель розподілив пізнання світу людством на два так званих горизонти. Логічний горизонт, або логіка, на думку науков­ця, був вищою інтелектуальною формою пізнання, спирався на суджен­ня розуму та мав своїм результатом істину. Естетичний горизонт спи­рався на емоційне, почуттєве ставлення до світу, на судження смаку й вів людину до пізнання прекрасного. Загалом нову дисципліну науко­вець визначав як науку про досконале у світі явищ, досконалість чут­тєвого пізнання та вдосконалення смаку.

Набуття самостійного наукового статусу естетикою та закріплення в ній значущості почуттєвого виміру осягнення світу не випадково припало на XVIII ст. Доба Просвітництва — «доба розуму» — була позначена самостійністю філософського знання, відокремленням його від релігії, активним розвитком природничих наук, накопиченням ра­ціонального та експериментального знання. Але складання розумової, раціональної наукової картини світу в той же час довело, що в осяг­ненні дійсності є наявним інший «вектор» — емоційно-почуттєвий, який має не меншу важливість для людини й людства. Самий дух ра­ціоналізму, потяг до наукового обґрунтування й впорядкування люд­ських знань не залишив поза увагою досвід, накопичений людством у сфері емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного, художнього осяг­нення та опанування світу.

Утім не лише масштабність накопичених людством поглядів щодо сутності краси, прекрасного, гармонії, міри, мистецтва тощо спо­нукали до формування відповідного наукового знання, а й особлива значущість у них індивідуального начала. Доба Просвітництва, яка мала на меті виховання та вдосконалення «суспільної», освіченої, емоційно-чуттєво «ошляхетненої» людини, прилученої до соціальних цінностей, таким чином, акцентувала необхідність дослідження емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного світу людини заради її єд­нання із соціумом у цілому та величезну роль мистецтва у цьому про­цесі єднання. У масштабному світі духовних цінностей О. Г. Баумгар- тен у системі добро — істина — краса виокремив естетичні цінності, довів їх самостійність, а також необхідність виявлення їх сутності й значущості. Попри всю важливість поглядів фундатора естетики його бачення нової науки обмежувалося двома явищами: красою — як до­сконалістю почуттєвого пізнання та мистецтвом — як вершинним вираженням краси.

Уся історія естетики демонструє невпинне прагнення виокремити почуттєвий бік суспільної практики людства, осягнути сутність й спе­цифіку почуттєвого опанування дійсності та художньої діяльності.

У системі сучасного гуманітарного знання естетика постає як вель­ми специфічна дисципліна. Перш за все необхідно відзначити полісе- мантичність слова «естетика», яке досить часто використовується не лише щодо визначення однієї зі сфер наукового пізнання світу, а й для характеристики різноманітних площин буття й діяльності людини — поведінки, спорту, побуту, праці. Говорять також про естетику конкрет­ного виду мистецтва — естетика музики чи творчого світу митця, ес­тетика О. Довженка або естетика Л. Костенко.

По-друге, навіть побіжний погляд на історію та сьогодення цієї на­уки демонструє масштабну палітру визначень її сутності, предмета, проблемного поля й структури. Звернемося лише до деяких з них:

«Естетика — наука про найбільш загальні закономірності естетич­ного, у тому числі художнього опанування людиною дійсності» ;

«Естетика як наука — це система законів, категорій, загальних по­нять, яка у світлі певної суспільної практики відображає сутнісні ес­тетичні якості реальності й процесу її освоєння за законами краси, особливості соціального буття та функціонування мистецтва, сприй­няття й розуміння продуктів художньої діяльності»[1];

«Естетика — це філософська наука про найбільш загальні принци­пи та засади чуттєво-духовної взаємодії людини з навколишнім світом, які забезпечують гармонійність цієї взаємодії та можливість закріплен­ня світовідчуття в художніх моделях та уявленнях про довершене»[2];

«Естетика — наука про становлення чуттєвої культури людини»[3];

«Естетика — це наука про гармонію людини з Універсумом»[4];

Естетика — цілісна система ідей, яка теоретично осягає ціннісну свідомість людини, її творчу діяльність*.

Цей перелік, безумовно, можна продовжити, оскільки будь-яка «жива», затребувана людством наука завжди скерована на вдоскона­лення та розширення досвіду. Повною мірою це стосується естетики ще й тому, що їй притаманна така специфічна риса, як відкритість. Кожний етап історичного буття висуває перед людством необхідність осягнення нових явищ суспільної практики, у тому числі й художніх.

Естетичне знання орієнтоване на виявлення та фіксацію найбільш суттєвих, загальних, об’єднуючих начал у всьому розмаїтті індивіду­альних естетичних бачень світу, що дозволяє аналізувати сутність і реконструювати історію емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного осмислення світу людством.

Не претендуючи на істинність в останній інстанції, підсумуємо загальні моменти в раніше наведених визначеннях естетики. Естети­ка — наука про найбільш загальні закономірності емоційно- почуттєвого, духовно-ціннісного осягнення світу людиною та буття мистецтва як вищої форми емоційно-почуттєвого, творчого опанування світу.

Історія естетики демонструє, наскільки складним був процес само­визначення цієї науки, осягнення її предмета та проблемного кола. Довгий час розвиваючись у контексті філософського знання, естетич­ні погляди були переважно орієнтовані на осмислення сутності й зна­чення мистецтва та краси як надмети мистецтва. Унаслідок цього протягом століть естетика поставала в двох іпостасях — як наука про прекрасне та як філософія мистецтва. Досить поширеним є і визна­чення предмета естетики як багатства естетичних властивостей світу. Таке звужене й тавтологічне розуміння предмета естетики зберігаєть­ся інколи й до сьогодні. Але зрозуміло, що сфера емоційно-почуттєвого осягнення дійсності, духовно-ціннісний модус людської практики містить у собі не тільки прекрасне, а мистецтво сьогодення нерідко нівелює межі між прекрасним і ницим і далеко не завжди є втіленням краси та ідеалу. Надзвичайне багатство, розмаїтість, складність і не­однозначність сучасного буття людства та відтворення його в художніх формах детермінують таке ж розмаїття естетичного його осягнення.

Це дозволяє визначити об’єкт естетики як весь світ природи та людської практики, а предмет — як емоційно-почуттєве пізнання всього багатства світу людського буття та мистецтво як худож­нє втілення цього пізнання. Звичайно, почуттєве опанування світу невід’ємне від ціннісного ставлення, в якому чільне місце посідають поняття «прекрасне» та «ідеал». Ці одвічні, універсальні цінності ви­ступають тим лакмусовим папером, який дозволяє осягнути естетичну сутність і цінність явищ природи, соціального життя, мистецтва тощо. Тому прекрасне та ідеал, попри нюанси історично-культурної інтер­претації та особистісного усвідомлення, є наріжним каменем естетич­ного знання.

 


 

 

§ 2. Структура естетичного знання


Специфічні риси естетики обумовлюють масштабність її проблем­ного поля та своєрідність структури. Проблема структуризації даної наукової дисципліни постала вже за часів О. Г. Баумгартена, який ви­різнив теоретичний шар естетики, пов’язаний із розробкою теорії прекрасного, та практичний, який він ототожнював з поетикою та риторикою. Структура естетики, на думку її фундатора, містила в собі три масштабних розділи: дослідження краси в речах і в мисленні, до­слідження основних законів мистецтва та дослідження знаків у цілому й у мистецтві зокрема.

У найбільш загальних рисах сучасне естетичне знання є розгалу­женою системою, яка складається з двох масштабних частин.

Перш за все структурним блоком естетики є сфера дослідження сутності, специфіки та загальних закономірностей емоційно- почуттєвого, духовно-ціннісного осягнення й опанування дійсності. У цій площині естетики можна виокремити такі складові частини.

1.  Історія естетичної думки, яка висвітлює шляхи накопичення й осмислення емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного досвіду люд­ства як у цілому, так і в контексті певної історично-культурної доби та національної культури зокрема.

2.  Теорія естетичної свідомості, що зосереджує увагу на визна­ченні сутності та особливостей естетико-пізнавальних процесів, на дослідженні природи і характеру естетичних почуттів, смаку й ідеалу тощо. Цей розділ естетики орієнтований також на виявлення особли­востей історичних форм і типів естетичної свідомості.
3.  Теорія естетичної діяльності, спрямована на висвітлення сут­ності та розмаїття естетично-діяльнісних процесів, сфери опанування світу людиною за законами краси.

4.  Теорія естетичної цінності, орієнтована на визначення сутнос­ті й історично-культурних особливостей емоційно-почуттєвих, духовно- ціннісних моделей осягнення світу, закарбованих у таких категоріях естетики, як гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, нице, трагічне та комічне.

5.  Теорія естетичної культури, яка досліджує сутність і специфіку процесу створення, утвердження та реалізації емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного потенціалу людини та людства.

6.  Теорія естетичного виховання, яка висвітлює сутність, специ­фічні риси, засоби та мету естетичного виховання.

Другим структурним блоком естетики є дослідження мисте­цтва — як сфери художньо-образного моделювання дійсності та концентрації естетичного, творчого осягнення світу. Виникає питання — чим же відрізняється в даному випадку естетика від власне мистецтвознавства, яке також орієнтоване на дослідження цього фе­номену людського духу? Мистецтвознавство досліджує конкретні ху­дожні явища, конкретні види та жанри мистецтва в теоретичному й історичному ракурсах бачення, зосереджуючи увагу на окремому.

Естетика ж дає можливість пізнання загального — закономірностей художнього опанування світу, світу мистецтва в цілому.

У цьому блоці також виокремлюють декілька розділів естетичного знання.

1. Загальна теорія мистецтва, яка розкриває:

-   природу мистецтва, його особливості як специфічної форми пі­знання світу, а також функціональну своєрідність мистецтва;

-    проблематику природи та особливостей художнього мислення, його форми — художнього образу;

-    особливості процесу художньої творчості та його результату — художнього твору;

-   особливості інтерпретування художніх текстів;

-   особливості художньої комунікації.

2.  Історична типологія мистецтва. У межах цього розділу есте­тичне знання спрямоване на дослідження питань щодо походження мистецтва й особливостей історичного процесу художнього опануван­ня дійсності, висвітлення особливостей художньої картини світу в кон­тексті певної історично-культурної доби.

3. Морфологія мистецтва, яка орієнтована на виявлення сутності й особливостей внутрішньої структури мистецтва — його видової, родової та жанрової диференціації.

4.  Теорія художньої критики, спрямована на визначення завдань, методології та мети аналізу мистецтва.

Системність естетики детермінована не тільки наявністю в ній вищезазначених блоків і розділів, а й «вписаністю» в цілісну сис­тему сучасного гуманітарного знання, тісними зв’язками з іншими науками.

 


 

 

§ 3. Функції естетики та її місце в системі гуманітарних наук


Як і будь-яка наука, естетика виконує в суспільстві певні функції. Вони, звичайно, збігаються з головними функціями, що притаманні всім філософсько-суспільним, гуманітарним наукам. До цих функцій відносять перш за все функцію виховну, яка пов’язана з формуванням наукового мислення людини, прагненням наукового пізнання світу, з розвитком її наукової культури. Реалізація виховної функції естетики забезпечує виконання більш конкретних функцій: світоглядної, пізнавальної, інформативної, нормативної, комунікативної. Вони виконуються тільки в комплексі, тому їх виокремлення умовне, від­носне і потрібне тільки для того, щоб конкретизувати можливості на­уки та багатогранність її ролі в суспільстві.

Разом з іншими науками важливим для естетики є й виконання описової функції, функції розробки та накопичення естетичних знань і ціннісно- орієнтуючої функції. Завдяки реалізації цих функцій естетика:

-    визначає естетичні начала в природі, суспільстві, людині;

-    створює систему естетичного знання;

-   розкриває сутність естетичних ідеалів, прагне перетворення їх у норми і стандарти.

Водночас естетика виконує і власні, лише їй притаманні функції. Однією з них є функція методологічна. Її естетика виконує від­носно дизайну, естетики побуту, естетики поведінки тощо та мис­тецтвознавства. Виступаючи їх світоглядним фундаментом, вона втілює в процесі свого розвитку філософський світогляд, визнача­ється типами філософських спрямувань.

До специфічних функцій естетики відносять і таку, як залучення до мистецтва. Дійсно, вивчення естетикою мистецтва неможливе без звернення до мистецьких творів, тому розробка та засвоєння естетич­них знань передбачає спілкування з тими творами, які представляють різні види мистецтва. На підставі цього естетика опосередковано ви­конує і таку функцію, яка не притаманна жодній науці, — удоскона­лення емоційно-почуттєвого світу людини.

Таким чином, естетика, яка посідає своє місце у системі філософсько- суспільних гуманітарних наук, виконує власні функції в суспільстві.

Сформована в лоні філософії, естетика після утвердження її як самостійної науки не втратила своїх зв’язків із нею. Філософія висту­пає для цієї науки тим методологічним фундаментом, без якого не­можлива розробка методів, шляхів складання та накопичення науко­вого і практично-ефективного знання. Філософська методологія за­безпечує спрямованість естетики на пошуки внутрішніх механізмів, логіки руху та організації отримання знання. Методи філософії мають універсальний характер, завдяки чому естетика бере на озброєння ці методи, використовує їх для дослідження власного предмета. Відмова від філософських методологічних принципів дослідження може при­звести до однобічності в аналізі проблем естетики, до неможливості високого рівня узагальнення в процесі вивчення її предмета.

У сучасних наукових розвідках у галузі естетики одне з най­важливіших місць посідає методологічна проблематика, яка перед­бачає аналіз логічного апарату, типів і способів побудови теорії, взаємодії емпіричного та теоретичного рівнів пізнання тощо. Роз­робка питань філософської проблематики має філософський харак­тер, тому фундаментальні гіпотези, нові теорії, принципові висно­вки науки естетики можуть з’являтися тільки завдяки зверненню до філософії.

Дослідження закономірностей, загальних для явищ природи, роз­витку суспільства і людського пізнання, що здійснюється філософією, дає можливість наукам, які народилися завдяки їй, у тому числі й ес­тетиці, використовувати її методи пізнання, категоріальний апарат, відкриті нею закони.

Існування естетики як самостійної науки не виключає її зв’язків з іншими науками, які виникли завдяки накопиченню знань, диферен­ціації знання. Особливо тісний зв’язок вона має з науками філософ­ського походження, а також з усіма суспільно-гуманітарними наука­ми. Вона не розчинена в жодній науці, співіснує разом з ними на рівних правах. Ці науки використовують досягнення естетики, ту систему знань, яка нею сформована, та водночас передають їй результати влас­них розробок, якими вона користується в процесі дослідження свого предмета. Про зв’язки між філософськими, суспільно-гуманітарними науками та естетикою свідчить і те, що вони використовують категоріально-понятійний апарат, який розробляється кожною з них у процесі дослідження своїх проблем.

Серед тих наук, з якими найбільш активно співпрацює естетика, можна назвати етику, педагогіку, логіку, соціологію, психологію, се­міотику, мистецтвознавство і т. д. Найтісніший зв’язок естетика має з етикою. Це обумовлено перш за все тим, що довгий час її предметом визнавали прекрасне, а воно в людському житті, у суспільстві, у при­роді завжди ототожнюється з добром, справедливістю, гідністю тощо, з мораллю — предметом етики. Більш того, і естетика, і етика дослі­джують ціннісне ставлення людини до навколишнього світу. Вони з різних боків розглядають процес формування людського в людині, тому їх розробки є важливими для кожної з них, що обумовлює мож­ливість, необхідність і доцільність «спілкування» їх категоріально- понятійних апаратів. Моральні відносини, моральні якості людей пере­бували у центрі уваги митців усіх часів і народів, і це також є основою нерозривного взаємозв’язку цих наук.

Проблемне поле естетики містить у собі питання естетичного ви­ховання, що обумовлює її співпрацю з педагогікою. Педагогіка зосере­джує увагу на визначенні сутності виховання, його форм і методів, а в естетиці результати дослідження цих проблем використовуються в процесі вивчення особливостей та шляхів здійснення естетичного виховання. Крім того, естетика використовує у власних цілях той категоріально-понятійний апарат, що розробляється педагогікою.

Важливе значення для естетики також має зв’язок із психологією, розробленими нею категоріями та поняттями. Знання механізмів утво­рення різних психічних реакцій на цінності навколишнього світу, про­цесів формування емоцій, почуттів, переживань, смаків тощо виступає фундаментом аналізу естетичних почуттів, переживань, смаків, ідеалів і т. ін. Психологія передає ці знання естетиці, стимулюючи їх викорис­тання для дослідження специфічних питань цієї науки.

Неможливо не помітити й органічного зв’язку естетики із соціо­логією, завдяки розробкам якої стають можливими поглиблений аналіз естетичних орієнтацій та цінностей у різних соціально-економічних умовах, дослідження проблем формування естетичної свідомості, здійснення естетичної діяльності та ін. Розвитку естетики в цих на­прямах сприяє її зв’язок з історією — наукою, за допомогою якої можна виявити особливості естетичних пошуків різних епох, скласти характеристики їх естетичних ознак.

З огляду на те, що в естетиці особлива увага приділяється дослі­дженню мистецтва, зокрема його сутності та закономірностей еволю­ції, вона не може не мати зв’язків із мистецтвознавчими науками, які зосереджені на вивченні окремих видів мистецтва. Мистецтвознав­

чі науки спираються на результати філософсько-теоретичного аналізу мистецтва в цілому, які накопичуються в процесі розробки естетикою загальної теорії мистецтва. У свою чергу, мистецтвознавство, аналізу­ючи конкретний вид мистецтва з позицій його історії, теорії та худож­ньої критики, озброює естетику конкретним матеріалом, який узагаль­нюється, абстрагується і використовується для визначення загальних закономірностей розвитку художньої творчості.

Естетику не можна уявити без зв’язку з такою наукою, як культу­рологія, система знань якої дозволяє пізнати, як формуються та транс­формуються естетичні та, зокрема, художні цінності в різних типах культур, в умовах різних культурних парадигм.

Звичайно, кожна філософська, соціальна, гуманітарна наука за­глиблюється у власний предмет дослідження, але при цьому вона надає

всім іншим наукам цього напряму матеріал, що використовується для більш глибокого його аналізу. Тому естетика не тільки запозичує до­сягнення інших наук, а й надає їм власні знання, які потрібні для їх­нього подальшого розвитку.


[1] Борев, Ю. Б. ^стетика [Текст] / Ю. Б. Борев. — М. : Политиздат, 1988. — С. 17.

[2] Карнажицкая, Т. В. ^стетика [Текст] : учеб. пособие / Т. В. Карнажицкая ; под науч. ред. Н. А. Королькова. — Минск : ОДО «Равноденствие», 2004. — С. 21.

[3] Естетика [Текст] : підручник / Л. Т. Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. І. Панченко ; за заг. ред. Л. Т. Левчук. — К. : Вища шк., 2000. — С. 7.

[4] Бьічков, В. В. Естетика [Текст] : учебник / В. В. Бьічков. — М. : Гардарики, 2004. — С. 7.

* Див.: Каган, М. Естетика как философская наука [Текст] / М. Каган. — СПб. : ТОО ТК «Петрополис», 1997. — С. 49.

 

Питання для самоконтролю


  1. Час та причини становлення естетики як самостійної науки.
  2. Об’єкт і предмет естетики.
  3. Специфіка естетики як однієї з гуманітарних наук.
  4. Структура естетики.
  5. Основні функції естетики.