Печать

Розділ 9 Соціальний конфлікт

Posted in Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Розділ 9 Соціальний конфлікт

 

§ 1. Сутність, функції та типологія конфлікту

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) розуміється як проти­борство сторін (суб’єктів), обумовлене протилежністю інтересів, цінностей, норм. Конфлікти супроводжують суспільство впродовж усього його існування і стільки ж вивчаються наукою. Належна увага приділяється аналізу їх сутності, ролі, проявів, динаміки, причин, шля­хів попередження та подолання. Так, Льюїс Козер (США) вважав, що конфлікт являє собою боротьбу за цінності й претензії на певний со­ціальний статус, владу і недостатні для всіх матеріальні блага; бороть­бу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, завдання шко­ди або знищення супротивника. Ентоні Гідденс додає, що конфлікт — це реальна боротьба між людьми або групами, незалежно від того, якими є витоки цієї боротьби і які способи і засоби мобілізує кожна із сторін. Конфлікт — це результат соціальної напруги, яка виникає через незадовільнення базових потреб людей і соціальних груп. Конфлікт також — результат соціальної нерівності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбігу цілей та інтересів людей (Е. Дюрк- гейм, Т. Парсонс). Соціальний конфлікт існує, якщо дві або більше сторін упевнені, що їх інтереси, цілі їх діяльності є несумісними. Ми розглядаємо конфлікт як сприйняття або упевненість сторін у тому, що їх прагнення не можуть бути досягнуті одночасно.

Під предметом конфлікту розуміють існуючу об’єктивно чи уявно проблему, що і є причиною незгоди між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у розв’язанні цієї проблеми на свою користь. Предметом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення чого суб’єкти заходять у суперечність. Це може бути проблема влади, воло­діння цінностями, проблема першості чи сумісності.

Об ’єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, володіти чи використовувати які намагаються обидві сторони. Об’єктом кон­флікту може виступати будь-який предмет чи елемент матеріального світу або соціальної реальності, що може бути предметом особистих групових чи державних інтересів. Щоб стати об’єктом конфлікту, цей елемент повинен знаходитися на перехресті інтересів різних соціаль­них суб’єктів, які бажають одноосібно контролювати їх. Причому зі­ткнення інтересів має бути усвідомлене сторонами. Конфлікт може і не мати явного об’єкта. Існують так звані безоб’єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь.

Для того щоб конфлікт було визнано розпочатим, потрібні як мі­німум три умови: а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому; б) другий учасник усвідомлює, що вказані дії спрямовані проти нього, його інтересів; в) у зв’язку з тим він і сам починає актив­но протидіяти першому учаснику. Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сторонами проводяться розумові операції (плану­вання дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще не відбувається. Навіть привід для конфлікту або агресивні дії однієї сторони — це теж ще не конфлікт. Конфлікт завжди починається як двостороння чи ба­гатостороння поведінка.

Функції конфлікту можна поділити на кілька великих груп. Перед­усім визначимо позитивні та негативні. Хоча майже в кожній сфері людських відносин закладений конфлікт і хоча конфліктні епізоди є найбільш значущими в житті людей і найбільше привертають увагу, було б помилкою вважати, що будь-яка взаємодія людей обов’ язково пов’язана з конфліктом. Але конфлікт все ж таки виникає, і як правило, він вирішується.

З позитивних перш за все визначимо те, що, конфлікт є сприятли­вим ґрунтом для вивчення соціальних змін. Якщо люди не задоволені умовами свого життя або політикою, вони повинні розпочати боротьбу з існуючим порядком, інакше вони не зможуть добитися змін на краще. Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в пар­ламентах після довготривалих дебатів і перехресного тиску груп з опо­зиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей. Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона має виграти, а інша — програти. Зазвичай при задоволенні інтересів обох сторін вдається досягти певного синтезу — виробляється інтегративна узгода, яка від­повідає інтересам першої і другої сторін і, таким чином, тих великих груп, представниками яких вони є. А якби, бажаючи уникнути кон­фліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б дійти згоди з розв’язання важливих питань. З цієї точки зору конфлікт мож­на розглядати як творчу силу.

Третьою позитивною функцією конфлікту є те, що конфлікт об’єднує групу: без здатності до соціальних змін і без примирення й узгодження індивідуальних інтересів групова солідарність слабшає, а разом з тим зменшується й ефективність дії групи. У результаті ви­никає можливість розпаду групи. Тобто головними характеристиками його позитивних функцій є вирішення проблем між сторонами, які протидіють.

Конфлікт має і негативні функції. Так, він може спричинити дез­організацію у суспільстві, яка веде до кризи, а то й взагалі до катастро­фи. Конфлікти негативно впливають на необхідні зміни влади, сприя­ють розколу в групах, класах та інших спільнотах. Тому всі гілки влади повинні розробляти заходи для запобігання конфліктам, ретель­ніше має працювати правова система для подолання конфліктів. Річ у тім, що негативні наслідки конфлікту часто стримують його позитив­ні функції, а ці негативні наслідки викликаються застосуванням суво­рих, жорстоких тактик суперництва. І навряд чи можна радіти пози­тивним сторонам конфлікту, якщо він переходить у взаємні образи, погрози, насильство.

Згідно з двома основними сферами суспільного життя функції конфліктів можуть бути матеріальними і духовними. Матеріальні функції виявляються в тому, що всі вони, зокрема юридичні, пов’язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, суспільному прогресу (або регресу), розвитку (або стагнації) матері­ального виробництва. Юридичні конфлікти майнового характеру також ведуть до перерозподілу цінностей, вигодам однієї та втратам другої сторони. Духовна функція конфлікту виявляється як стимулятор швид­ких і глибоких змін у духовному житті. У ході соціальних конфліктів руйнуються норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбуваєть­ся радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто перетинає процес звичної односторонньої оцінки того, що відбувається, і створює умови для того, щоб люди побачили суспільне життя з іншого боку, який був закритий для них.

Зупинимося ще на одній характеристиці функцій конфлікту, що показує особливості його впливу на соціум. Це сигнальна, інформа­ційна, диференціююча та динамізуюча функції. Сигнальна функція полягає в тому, що вона начебто дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напру­ження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уваж­ного вивчення ситуації, перегляду нормативної бази тощо. Інформа­ційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя. Конфлікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важ­ливим засобом пізнання суспільних процесів. Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації. Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної структури суспіль­ства, яка розвивається за звичною схемою — спочатку це гостра по­ляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і поява нових спільнот. Особливості динамізуючої функції поляга­ють у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість більш швидкими темпами розвивати суспільство, здійснювати соці­альні зміни.

При характеристиці конфліктів немає і не може бути якоїсь єдиної загальної типології. Існують різноманітні критерії, за якими можна здійснити типологію конфліктів:

-    за сферами прояву конфлікти можуть бути економічними, полі­тичними, соціальними (у вузькому розумінні), етнічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

-   за суб’єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними групами, класами, державами;

-   за зонами і сферами їх прояву розрізняють внутрішні та зовніш­ні конфлікти;

-   за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфері є кон­флікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком докорінні інтереси і осно­вні цінності протиборчих сил і за результатом яких відбуваються зміни в житті суспільства;

-    за рівнем суспільного поля розрізняють конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

-    за кількістю учасників конфлікти можуть бути локальними чи глобальними;

-   за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є антагоністич­ні та неантагоністичні конфлікти;

-   за часом конфлікти бувають короткочасними та довготривалими;

-    за об’єктивністю конфлікти бувають дійсними, які викликані об’єктивними суперечностями між інтересами та цілями; випадковими, умовними — вони діють, доки такий стан не усвідомлюється учасни­ками; змішані, причини якого лише опосередковано пов’ язані з об’єктивними; приписаний конфлікт, тобто як конфліктуючі вказані зовсім не ті, що дійсно знаходяться у протиборстві; удаваний конфлікт, який не має реальних причин;

-   за функціями виокремлюються конфлікти позитивні та негативні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, диференціюючі та динамізуючі.

Типологія конфліктів цим не завершується. Їх розрізнюють і за формами перебігу, і за результатами завершення, і за характером про­блем у конфлікті (головні чи другорядні) тощо.


§ 2. Причини та сфери розгортання конфлікту

Конфлікти в сучасному суспільстві є породженням і проявом об’єктивно існуючих соціальних суперечностей, пов’язаних з пробле­мою нерівності можливостей людей у різних сферах життя. Нерівність можливостей визначається конкретними умовами — належністю до тієї чи іншої соціальної верстви, держави, регіону, організації, руху тощо. Конфлікти відбуваються тоді, коли ситуація не відповідає духов­ним цінностям людей.

Потреби та інтереси впливають на соціальну й економічну пове­дінку людей, вони орієнтують людей на володіння певними благами, заохочують до значущих способів поведінки, до певних дій. Інакше кажучи, потреби, інтереси — це позиції індивіда чи соціальної верстви, які забезпечують можливість отримання певного блага. Інтереси, як правило, поєднані з соціальним становищем особистості чи групи. Але часто виникають розбіжності між очікуваннями учасників конфлікту і можливостями їх задоволенення. Такий стан може посилюватися при зменшенні можливостей реалізації попитів, які уже склалися і вже за­довольнялися, а це може породити агресивні виступи проти реальних або явних винуватців ситуації, яка склалася.

Конфлікт інтересів не можна зводити тільки до економічних від­носин, вони проникають у всі сфери життєдіяльності. Зміни під тиском відповідних потреб і інтересів означають новий устрій суспільства, змінюються не тільки соціальні групи, а й все суспільство, всі його елементи, зокрема, цінності і норми. Тобто виникають конфлікти, що є вже іншими за змістом, предметом, характером.

Так, ціннісні конфлікти мають чітко виражений ідеологічний ха­рактер. У ньому зіштовхуються різні і навіть протилежні інтерпретації цілей суспільного розвитку, політичного та духовного життя. В основі ціннісних суперечностей лежить віра. Відповідно до віри вибудову­ються знання, таким чином, утворюючи систему цінностей. Розходжен­ня між людьми з приводу цінностей призводить до конфліктів у будь- якій сфері. Їх витоки можуть бути різноманітними, але в цьому і є ресурси профілактики та вирішення конфліктів.

Таким чином, у певних сферах люди діють для задоволення своїх потреб і інтересів, керуючись особистими уявленнями про те, що для них важливо, а що ні. Тобто мова йде про норми, яких люди дотриму­ються чи ні або формують свої норми. Зрозуміло, що і з цього приводу також виникають конфлікти, які мають назву нормативних.

Отже, причинами є потреби, інтереси, цінності та норми. Вони виступають як збудники конфліктів всюди, де можуть існувати роз­біжності: в управлінні, в економічних, організаційних процесах, у ці­лях, засобах, методах діяльності, в емоційних, психічних, фізичних станах, у знаннях, уміннях, способах, особистих якостях, в оцінках, судженнях, у поглядах та позиціях.

Конфлікти відбуваються в основних сферах життя суспільства — політичній, економічній, соціальній, етносоціальній, юридичній, існує конфлікт культур і духовних цінностей.

Політичний конфлікт — це протиборство, зіткнення політичних суб’єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, ціннос­тей, думок і поглядів. Це результат конкурентної взаємодії двох або більше сторін, які виборюють одне в одного владні повноваження і ресурси. Політичний конфлікт означає боротьбу за вплив у системі політичних відносин, доступ до прийняття владних рішень, за моно­полію своїх інтересів й визнання їх суспільно необхідними, інакше кажучи, за те, що становить владу і політичне панування. Якісна від­мінність політичного конфлікту від усіх інших полягає в тому, що в ньому взаємодіють різні суб’єкти з приводу обов’язкових для всіх громадян інтересів і державної влади. Об’єктом і предметом політич­ного конфлікту є державна влада, володіння нею, устрій владних ін­ститутів, політичний статус соціальних груп, цінності, символи полі­тичної влади.

Специфіка економічного конфлікту полягає в тому, що він виникає й розгортається внаслідок задоволеності або незадоволеності працею, що обумовлюється сукупною дією 4-х мотиваційних блоків: заробіток, зміст праці, відносини між працівниками в сумісній праці, сенс трудових зусиль. Інтереси роботодавця та робітника містять значні розходження за першою мотивацією. Основний інтерес робітника становить величи­на заробітку, роботодавця — як і кількість праці. Заробітна плата повин­на бути достатньою для існування. Величина заробітку є показником суспільного визнання соціальної цінності робітника й основою для йо­го особистої самооцінки. Незадоволеність змістом праці (в оцінках це престижна або непрестижна робота), а також відповідні її умови спри­чиняють конфлікти у будь-якому суспільстві. Дуже часто конфлікти виникають внаслідок недружніх відносин між працівниками або через нерозуміння сенсу тієї праці, яку виконує робітник.

Конфлікт у соціальній сфері є боротьбою соціальних спільнот з протилежними інтересами за домінування або підвищення їх соці­альних статусів. Джерелом даного конфлікту є не статуси самі по собі: суперечності виникають через нерівність статусів у соціальній систе­мі, що має ієрархізовану структуру. Конструктивний характер вирішен­ня конфліктів у соціальній сфері залежить від: а) наявності сильного провідного класу, який об’єднаний інтегрованими інтересами; б) се­реднього класу, найбільш масового і заможного, який не допускає розколу суспільства на полярні класи; в) досягнення рівноваги інте­ресів і статусів всіх класів і соціально значущих груп.

Висока соціальна мобільність, що є характерною для сучасного суспільства у розвинених країнах, породжує специфічні відносини між групами за інтересами. Це означає, що високорозвинене сучасне сус­пільство не поляризується на основі одного протиріччя і одного осно­воположного конфлікту. З точки зору існуючих у ньому конфліктів воно є плюралістичним. Різноманітність конфліктів означає, що в суспільстві існує сукупність інтересів, які взаємно перехрещуються, і соціальні групи не виключають одна одну. Підставою виникнення проблемних ситуацій на початку конфлікту є соціальна стратифікація і соціальна мобільність. Оскільки соціальна стратифікація є джерелом протиріч і основою конфлікту, то типологія основних вимірів стратифікації є фак­тично критеріями типології конфліктів у соціальній сфері.

Конфлікт у духовній сфері відбувається за умов кризи духовних цінностей внаслідок розриву цінностей культури і ціннісних орієнтацій особистості. Зв’язок між цими компонентами культури є важливим цементуючим підґрунтям всього суспільного життя. І навпаки — роз­рив цього зв’язку означає глибоку духовну кризу. Людина приходить у світ і намагається зрозуміти, що таке добро і зло, хоче пізнати світ, в якому вона живе. Такого розуміння можна дійти лише опанувавши духовне багатство, яке накопичилося в культурі. Засвоєння ціннісних критеріїв суспільства — праця винятково складна і неоднозначна, втім необхідна: якби у людей не було загальних уявлень про добро і зло, то їхнє сумісне життя було б неможливим. Мотивація здійснення поступ- ків завжди пов’язується людиною з ситуацією, співвідноситься з об­ставинами та інтересами людини — суб’єкта діяння. При цьому вона може думати про моральні категорії, а може й ні, маючи на меті най­ближчі завдання, що випливають із конкретної ситуації. Отже, між конкретною мотивацією і світом духовних цінностей і культури існує дистанція. Ціннісна криза полягає у збільшенні цього розриву.

Значного загострення може дійти конфлікт і з приводу ідеології. В основі ідеологічних конфліктів лежить різне ставлення людей до порядків у суспільстві і до того, яким чином повинні будуватися від­носини людей між собою та між людьми і державою. Практично будь- яка ідеологія — це проект майбутнього устрою суспільства, це пропо­зиція змінити світ у певному напрямі. І чим вище рівень незадоволе­ності у суспільстві, тим більше буде різновидів ідеологічних цінностей, і завжди є такі, що взаємно виключають один одного, внаслідок чого і виникають конфлікти.

У духовній сфері існують конфлікти і з приводу релігійних відносин. Релігія — це органічна форма самого життя, пов’язана з духовністю, культурою. Разом з тим будь-яка релігія з’єднана з певними груповими матеріальними й ідейними інтересами певних суспільних сил і перш за все з інтересами священнослужителів, які так чи інакше спираються на підтримку мирян. На думку Вебера, будь-яка світова релігія задовольняє потребу у спасінні віруючих, хоча ідея спасіння в різних релігіях тракту­ється по-різному. Згідно з буддійським вченням про Карму — це благо­получне перевтілення в наступному житті; християнство, іслам обіцяють Райські Врата як винагороду за праведне життя. Релігія примушує замис­литися над сенсом життя, над тим, що буде після смерті. Таким чином, релігія є важливою складовою всієї людської культури. Тому і конфлікти в цій області є теж важливими. Лінія конфлікту пов’язана з напругою, що виникає між релігійним світоглядом і повсякденністю. Оптимальний ва­ріант вирішення взаємовідносин між релігією і суспільством вбачається в деполітизації цих відносин, у забезпеченні конституційного права сові­сті й віросповідання, у знаходженні балансу між конфесіями і світогляда­ми, що виконують важливі для людей значеннєві функції.

Юридичний конфлікт. Юридичний конфлікт є різновидом соці­ального конфлікту. У ньому спір безпосередньо пов’язаний з право­вими відносинами сторін, їх юридично значущими діями, отже, суб’єкти, мотивація їх поведінки, а також об’єкт конфлікту мають правові ознаки. Такими є, наприклад, трудові, у багатьох випадках сімейні, виробничі, побутові конфлікти, а також міждержавні, міжет­нічні, якщо вони стосуються складених сторонами узгод і юридичних норм. Більшість конфліктів мають змішаний характер і містять у собі як правові, так і неправові елементи.


§ 3. Стратегії і динаміка конфлікту та його розв’язання

Стратегіями конфлікту є:

1) стратегія боротьби як намагання нав’язати іншій стороні своє рішення;

2) стратегія поступок, компро­місів, зменшення своїх вимог і згода мати менше, ніж потрібно;

3)   стратегія вирішення проблеми, тобто напрацювання альтернативи, яка може задовольнити обидві сторони. Характеризуючи стратегії, слід враховувати такі моменти.

По-перше, у більшості ситуацій застосовується не одна стратегія, а їх комбінація, як правило, їх застосовують послідовно. Це стосується будь-яких конфліктів — чи то збройна сутичка, чи то страйк робіт­ників, чи то міжнародні переговори, чи то сімейна сварка, чи навіть мовчазне суперництво водіїв машин. Використання лише однієї стра­тегії в житті трапляється рідко.

По-друге, кожна зі стратегій здійснюється за допомогою різноманітних тактик. Тут терміни стратегії і тактики розрізняються за своїми масшта­бами. Стратегія визначає ряд цілей і результатів (макроскопічних), а так­тика є набором заходів (відносно мікроскопічних), які дозволяють досяг­ти цих результатів. Для досягнення мети, що визначена стратегією, необ­хідне застосування індивідуальних тактичних маневрів.

По-третє, і стратегія боротьби, і стратегія поступок, компромісів, вирішення конфлікту є стратегіями, що спрямовані на подолання кон­флікту. Кожна з них містить у собі достатньо явні й завзяті старання врегулювати конфлікт, чи то наполягаючи на чому-небудь, чи зробивши поступку, чи разом знайшовши взаємовигідне вирішення проблеми.

Стратегія суперництва і стратегія поступок по суті є віддзеркален­ням одна одної. Вони ведуть до ескалації конфлікту. Вирішення про­блеми — це така стратегія опанування конфліктом, метою якої є узго- да, що є взаємосприйнятою для конфліктуючих сторін, і досягається або шляхом переговорів, або за допомогою третьої сторони. Між ста­діями ескалації конфлікту і його вирішення існує проміжок — стадія глухого кута.

Будь-який конфлікт має декілька стадій. Як правило, йому передує конфліктна ситуація, потім ескалація конфлікту і його завершення.

Під конфліктною ситуацією слід розуміти таке поєднання, збіг об­ставин, людських інтересів, що об’єктивно становить підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб’єктами. Головна ознака ситуації — виникнення предмета конфлікту. Оскільки ситуація передує безпосередньо конфлікту, вона може бути ще не використаною сторо­нами і навіть повною мірою не усвідомленою.

Конфлікту в його реальній формі передує прихована (латентна) стадія. На цій стадії вже є всі елементи конфлікту, за винятком зовніш­ніх дій. Ця стадія не є чимось одномірним і завжди виступає як певна послідовність подій або етапів латентної стадії розвитку. Перший — це виникнення об’єктивної проблемної ситуації як основи майбутнього конфлікту. Другий є етапом усвідомлення об’єктивної проблемної ситуації і своїх інтересів у ній. Третій етап можна характеризувати як спробу вирішити потенційно конфліктну ситуацію неконфліктними способами. Вони полягають у тому, що одна зі сторін, аби відстояти свої інтереси, здійснює певні конкретні дії, але в такій формі, що не передбачає конфлікту з другою стороною. Часто конфліктні дії здій­снюються так, щоб не втягувати до процесу їх вирішення потенційних суб’єктів об’єктивно назріваючого конфлікту. При взаємному розумін­ні інтересів обох сторін і відповідних практичних дій саме на цьому етапі виникає реальна можливість не дати проблемній ситуації пере­рости в реальний конфлікт. Зазначені етапи необов’язково чергуються в такій послідовності. Більше того, деякі з них на практиці можуть випадати, інші повторюватися.

Розв’язання конфліктів можна визначити як будь-які зусилля з метою розробити взаємосприйнятний спосіб їх залагодження. Розв’язання проблем має на меті спільні зусилля щодо винайдення взаємосприйнятного рішення. Сторони або їх представники ведуть переговори. Але через розходження інтересів повномасштабна дис­кусія з метою вирішення проблем не завжди є доцільною, тоді засто­совується варіант з третьою стороною або посередниками. В усякому разі, проблемою обов’язково треба займатися, щоб не допустити еска­лації конфлікту: діяльність з вирішення проблем не становить загрози протидіючій стороні і психологічно є несумісною з суворою тактикою протистояння. Робота з вирішення проблем впливає також на винай­дення компромісів і можливостей для об’єднання, яке відповідає інте­ресам обох сторін. Можливими формами завершення конфлікту мо­жуть бути:

-    припинення конфлікту внаслідок примирення обох сторін;

-    припинення конфлікту силовими методами;

-    припинення конфлікту шляхом його симетричного вирішення — коли виграють або програють обидві сторони;

-    припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання — коли виграє одна сторона;

-    переростання конфлікту в інше протиборство;

-    поступове згасання конфлікту;

-    глухий кут.

Успішне розв’язання проблем приводить до результатів, які можна згрупувати в три великих класи: 1) компроміси; 2) узгоди щодо про­цедури для визначення переможця; 3) інтегративні рішення.

Компроміс — це узгода на основі взаємних поступок між пред­ставниками різних інтересів, думок, що стикаються між собою. Спів­робітництво, союз між різнорідними силами можливий лише у формі компромісів. Одна з головних умов компромісу — забезпечення не­можливості ухилитися від його умов і право на критику таких відхи­лень, але без наміру дискредитувати партнера по компромісу. Це озна­чає, що в основі компромісу повинні лежати певні принципи або кон­кретно визначена поведінка, без чого вимога дотримання компромісних угод на практиці неможлива. Умовами поступок, аби вони стали осно­вою компромісу, є: а) упевненість у правоті в чомусь протилежної сторони; б) такий стан речей, коли непоступливість і відмова від спів­робітництва ведуть до ще більших втрат.

Критеріями ефективності компромісу є збереження на більш висо­кому рівні здатності до діяльності, надання завдяки компромісові нових просторів і можливостей для дій, розширення можливостей вирішен­ня особливо важливих проблем припинення непотрібної виснажливої боротьби зі своїми опонентами і надання можливості зосередити влас­ний потенціал на розв’язанні фундаментальних проблем. Зважаючи на це, проблема компромісу завжди є конкретною і повинна виходити із зазначених критеріїв.

Компроміс — не єдине рішення, яке здається справедливим. Іноді результатом розв’язання проблем стає процедура визначення того, хто буде переможцем, тобто правило, за яким одна сторона отримує все, а інша — нічого або дуже мало. Існує багато різних процедур для таких випадків: а) порівнюють потреби і віддають перевагу тому, хто най­більше опікується проблемами, які розглядаються; б) звертаються по допомогу до третьої сторони, і перевагу дістає той, чия позиція ближ­ча до поглядів арбітра чи судді; в) голосують, і перемагає той, хто отримує більшість голосів.

Існує три види узгод:

1) узгода в результаті збігу думок сторін;

2)   узгода відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили;

3) узгода, нав’язана одній зі сторін.

Разом з тим, як свідчить практика, одностороннім нав’язуванням волі більш сильного суб’єкта слабшому не вичерпується сутність конфлікту і він поновлюється в будь-якій формі. Особливо це стосується міжнародних (територіаль­них) конфліктів. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої й намагання повернути втрачені інтереси.

Інтегративне рішення, таким чином, об’єднує суперників, примиряє інтереси сторін конфлікту. З трьох можливих типів розв’язання проблем саме вони дають змогу дістати максимальну сумісну користь, вигоду, хоча інтегративні рішення бувають і не дуже успішними. Іноді альтер­нативні рішення основані на відомих альтернативах або передбачають пошуки нових можливостей, потребують творчості й уявлення. Такі рішення виникають насамперед як результат творчого мислення. Вони можуть не сприйматися кожною зі сторін окремо або двома сторонами сумісно, або третьою стороною, яка виступає як посередник.

Таким чином, єдиних форм завершення конфліктів не існує, як не існує й однакових конфліктів. Конфлікт можна не помічати, ігнорувати, пояснювати, але він розвиватиметься стихійно, загострюватиметься і врешті-решт може зруйнувати всю систему.

Завершення конфлікту — більш широке поняття, ніж його розв’язання. Конфлікт може закінчитися або завершитися навіть і загибеллю обох сторін, але це не означає, що тим самим він є завершеним. Завершення конфлікту — це його припинення, закінчення з будь-яких причин. Ви­рішення конфлікту — це певна позитивна дія (рішення) самих учасників конфлікту або третьої сторони, що припиняє протиборство мирними або силовими засобами, конструктивне вирішення проблеми. Досвід свід­чить, що для вирішення конфлікту необхідно витратити значні зусилля, і його важливою засадою може бути добра воля суб’єктів конфлікту.

Якщо врахувати, що основою конфлікту є суперечності між інте­ресами суб’єктів, то найкращим способом вирішення конфлікту є усу­нення цих протиріч. Утім цей шлях не завжди є доступним, та й супе­речності можуть мати різні типи — явні і латентні, об’єктні й безоб’єктні, їх рівні, особливості суб’єктів тощо.

Відомими в науці і такими, що застосовуються на практиці, осно­вними способами усунення протиріч, які лежать в основі конфлікту, є: усунення об’єкта конфлікту; поділ об’єкта конфлікту між сторонами; встановлення черговості або інших правил використання об’єкта; роз­ведення сторін конфлікту; переміщення відносин в іншу площину, котра здатна виявити у них загальний інтерес тощо. Якщо не вдається віднайти рішення, яке задовольнило б обидві сторони, можлива заміна предмета конфлікту, мотивів протистояння сторін і навіть самих учас­ників. Наприклад, у судовій практиці з цивільних і трудових спорів нерідкою є така ситуація: сутяжництво, інтриги тягнуться роками і тоді, коли вже немає предмета конфлікту і змінився склад керівників, винуватців спірного рішення. Мистецтво цивілізованого життя саме і полягає в тому, щоб не плодити незадоволених, скривджених, а буду­вати благополуччя людей на основі нормальних взаємовідносин.

 

Питання для самоконтролю

1. Поясніть сутність та зміст конфлікту.

2. Що є предметом і об’єктом конфлікту?

3. Назвіть функції конфлікту.

4. Типологія конфліктів.

5. Визначте особливості конфліктів в основних сферах суспіль­ства.

6. Проаналізуйте причини конфліктів.

7. Розкрийте динаміку конфліктів.

8. Якими бувають стратегії конфліктів?

9. Визначте шляхи попередження конфліктів.

10. Якими є шляхи подолання конфліктів?