Розділ 4 Поняття

4.1. Загальна характеристика поняття

Будь-яке міркування повинно мати свій предмет. Під предме­том міркування в логіці розуміється будь-яка річ, властивість або відношення, незалежно від того, чи існують вони реально або існують тільки в нашому мисленні. Так, ми можемо міркувати як про такі доступні фізичному спостереженню і контакту предме­ти, як дерева, столи, метали, теплопровідність, так і про такі аб­страктні речі, як справедливість, краса, норма права і т.ін. Щоб упевнено міркувати про якийсь предмет, потрібно його розуміти, тобто мати про нього поняття.

Поняття (концепт) є елементарною логічною формою, що відображає предмет міркування в сукупності його суттєвих ознак.

Прикладами понять є «будинок», «дерево», «справедливість», «норма права», «вічний двигун», «натуральне число» тощо.

Поняття утворюються за допомогою виявлення методом аналізу ознак предмета, відволікання (абстрагування) від не­суттєвих ознак, узагальнення (синтезу) і закріплення (фіксації) словом суттєвих ознак.

Якщо ми знаємо, в чому даний предмет подібний з іншими предметами, а в чому він від них відрізняється, які в нього є вла­стивості, ми знаємо його ознаки. Характерною рисою поняття є те, що в ньому фіксуються не всі, а тільки суттєві ознаки пред­мета. Взагалі, встановлення суттєвості ознаки являє собою склад­не пізнавальне і практичне завдання. У першому наближенні мож­на сказати, що суттєвими будуть ті ознаки, без яких сам предмет міркування не може існувати. Тому їх часто метафорично нази­вають «істотними» — без них немає предметної «істоти». Однак суттєвість ознаки залежить від багатьох чинників, і визначається як рівнем розвитку науки, так і практичними завданнями, зара­ди яких ведеться міркування. Те, що вважається суттєвим в од­ному відношенні, може бути зовсім несуттєвим в іншому. Так, у понятті «студент» ми вважаємо суттєвим тільки ознаку навчан­ня якоїсь людини у вищому навчальному закладі, причому відво­лікаємося від багатьох ознак, що можуть стати суттєвими в інших обставинах: чи молода це людина або вже людина зрілого віку (скажімо, студент-заочник), уперше він одержує вищу освіту або вдруге, а то і втретє (таке теж буває), здатний він до навчання або не дуже, яке в нього здоров’я, красивий він чи ні і т.ін.

Щоб уникнути всіх цих складностей, й потрібний формальний підхід, відповідно до якого сама логіка не встановлює критеріїв суттєвості ознак, а приймає їх у готовому вигляді від інших галу­зей пізнання і практики. Більш того, багато сучасних логіків час­то прагнуть піти від «психологізму», пов’язаного з «розумінням», і навіть не хочуть говорити про «поняття», вважаючи більш корект­ним замість нього використовувати більш нейтральний термін «ім’я». Ім’я — це вираз мови, що позначає окремий предмет, су­купність подібних предметів, властивості, відношення тощо. Однак при цьому виникають інші труднощі — змішування логіки з лінгвістикою, так би мовити, «лінгвістицизм», для якого точне ви­значення «імені» теж становить дискусійну проблему.

Тому відмовлятися від терміна «поняття» логіці, очевидно, не слід — адже від неї представники конкретних наук чекають кваліфікованого формального аналізу саме «понять», а не «імен» (оскільки вони вирішуватимуть самі, яке саме «ім’я» вони дадуть предмету своїх досліджень). Взагалі, термін «ім’я» більше підхо­дить для точних формальних логічних систем, що використову­ють штучні мови, тоді як термін «поняття» більш традиційний і зручний для застосування в логічних теоріях, зорієнтованих у першу чергу на природні мови.

Поняття і слово. Будь-яке поняття виражається в словах, хоча не будь-яке слово виражає поняття. Виражають поняття ті сло­ва, що мають граматичну форму імен — іменники, прикметни­ки, числівники, а також займенники. Не виражають понять дієслова, прислівники, вигуки, частки. Наприклад, слово «Го- мер» позначає окремий предмет — легендарного древньогрець- кого автора поем «Іліада» і «Одисея»; слово «юрист» позначає клас людей, що професійно застосовують знання з правознавст­ва; слово «білий» — це позначення властивості «білизни»; слово «раніше» — позначення часового відношення між подіями і т.ін.

Ту обставину, яке слово виражає поняття, легше за все вста­новити за його роллю в складі звичайного речення. Слово вира­жає поняття, якщо воно може використовуватися як підмет або іменна частина присудка в простому реченні «S є (не є) Р», де S — підмет, Р—присудок. Наприклад, «Перший президент України» і «Грушевський» — це слова, що виражають поняття, оскільки їхня підстановка замість літер S і Р дає осмислене речення: «Грушевський — це перший президент України».

Інше важливе розходження між словом і поняттям полягає в тому, що слова завжди належать до якоїсь національної мови, а по­няття, що виражаються ними, є інтернаціональними. Так, слова різних мов — das Recht, a right, il diritto, el derecho, le droit, prawo — виражають те саме поняття «право».

Оскільки в будь-якій науці доводиться використовувати слова природної національної мови, властива словам цих мов невизна­ченість (багатозначність, нечіткість, неточність і неясність) створює складні проблеми по встановленню однакового розуміння і вживан­ня понять, що виражаються за їхньою допомогою. Крім того, оскільки та сама річ, властивість або відношення, що позначають­ся тим самим словом, можуть стати предметом вивчення і міркуван­ня в різних науках, проблема багатозначності, неясності і неточності ще більше ускладнюється і вимагає обов’язкового попереднього логіко-семіотичного аналізу застосовуваних слів. Їх неправильне або просто неакуратне вживання завжди може привести до непоро­зумінь, помилок, з’явитися джерелом неповного або неадекватно­го розуміння, а то й привести до виникнення конфліктів.

4.2. Логічна структура поняття

Будь-яке поняття можна розглядати з двох боків: з боку його змісту (змісту його імені або інтенсіонала) і з боку його обсягу (значення його імені або екстенсіонала).

Зміст поняття утворюють усі ті суттєві властивості (ознаки), які ми пов’язуємо з поняттям, що позначається, предметом. Об­сягом, або предметним значенням, поняття є клас (множина) всіх предметів, що мають зазначені у його змісті ознаки. Мінімальною структурною одиницею змісту є окрема суттєва ознака, а міні­мальною структурною одиниця обсягу — індивід того класу (або елемент тієї множини) предметів, що утворює його обсяг.

Так, поняття «право» містить такі ознаки^[1]:

1) система,

2)  формально-визначені,

3)  норми (правила поведінки),

4)  встановлені або санкціоновані державою,

5)  загальнообов’язкові для всього населення, державних ор­ганів і посадових осіб,

6)  охороняються державною владою від порушень,

7)  виражають волю пануючого класу або всього народу,

8)  спрямовані на регулювання й охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.

В обсяг поняття «право» входитимуть усі відомі (і навіть поки що невідомі нам) у минулому, а також можливі в майбутньому нормативні системи подібного типу.

Обсяг і зміст поняття знаходяться в зворотній залежності: чим ширшим (більшим) буде обсяг поняття, тим вузчим (меншим) буде його зміст. Для ілюстрації звернемося до зручних діаграм, які називають «колами Ейлера». Кожна точка в колі являє собою один пре імет, який входить в обсяг розглядуваного поняття.

Так, якщо менше з концентричних кіл відповідатиме обсягові поняття «сучасна європейська держава» (В), а більше — обсягові поняття «держава» (А), видно, що поняття «сучасна європейська держава» буде за обсягом менше («бідніше»), ніж поняття «дер­жава», але змістовно більше (конкретніше, «богатіше») поняття «держави взагалі» як мінімум на дві суттєві ознаки: «знаходити­ся на території Європи» і «бути сучасним».

Зворотна залежність між обсягом і змістом понять служить підставою для двох корисних логічних операцій — їхнього уза­гальнення та обмеження. Узагальненням (генералізацією, абстрагу­ванням) називається перехід від поняття з меншим обсягом і ве­ликим змістом до поняття з меншим обсягом і більшим змістом. Обмеженням (дискримінацією, конкретизацією) є зворотний логічний перехід від поняття з великим обсягом і меншим змістом до поняття з меншим обсягом і більшим змістом. При цьому по­няття з більшим обсягом називають родовим або просто родом, а поняття з меншим обсягом — видовим або просто видом. Рекомендується дотримуватися двох таких правил:

При узагальненні потрібно послідовно переходити від індивіда до найближчого виду і потім до найближчого роду.

При обмеженні потрібно послідовно переходити від роду до най­ближчого виду і тільки потім до індивіда.

Порушення цих простих правил приводять до помилок квалі­фікації предмета міркування, до плутаності думки.

Приклад узагальнення поняття «держава Україна»:

«держава Україна» ^ «східноєвропейська держава» ^ «євро­пейська держава» ^ «сучасна держава» ^ «держава».

Приклад обмеження поняття «норма»:

«норма» ^ «норма права» ^ «норма цивільного права» ^ «нор­ма цивільного права України» ^ «ст. 11 чинного ЦКУкраїни».

З цих прикладів видно, що верхньою межею узагальнення є категорія — гранично загальне поняття, а нижньою — ім’я, що відповідає поняттю про індивіда даного класу.

4.3. Види понять

Поняття широко використовуються на всіх рівнях і в усіх сфе­рах людського пізнання і практики. Однак за ступенем їхньої роз­робленості, поширеності, точності і загальзначущості їх можна розділити на три основні типи: повсякденні, наукові, філософські.

Повсякденні поняття утворюють первинний рівень нашого понятійного запасу, виражений природною національною мовою. Ми широко і звично користуємося такими поняттями, як «росли­на», «тварина», «здоров’я», «хвороба», «справедливість» і т.ін., які у разі потреби важко визначити. Таким чином, широта вживання повсякденних понять ще не гарантує їхньої загальзначущості.

Наукові поняття в найбільш точній, компактній і ємній формі виражають загальнозначущі знання про предмет міркуван- ня.Так, навіть не вивчаючи юриспруденції, ми часто досить пра­вильно користуємося поняттями «родина», «майно», «купівля- продаж», «злочин» і т.ін., точний зміст і значення яких можуть бути прояснені і встановлені тільки при оволодінні відповідни­ми науковими поняттями. При цьому нерідко наукові поняття умисно фіксують іноземним словом (найчастіше латинізованим, грецізованим, а в останні роки — англізованим), щоб уникнути змішування з близьким, але недостатньо розробленим повсяк­денним поняттям («припущення» — «гіпотеза», «допущення» — «презумпція», «підстава» — «принцип», «натуральний обмін» — «бартер» тощо).

Філософські поняття (категорії) є найбільш абстрактними і загальнозначущими. Прикладами таких понять є «матерія» і «свідомість», «простір» і «час», «причина» і «наслідок», «форма» і «зміст», «мета», «засіб», «дія», «результат», «природа», «суспіль­ство» тощо. Як і багато наукових понять, філософські поняття також нерідко виражені в іншомовній формі задля їхнього відріз- нення від повсякденних і навіть загальнонаукових понять («ка­узальність» замість більш звичного «причинність»), або для ви­раження стилістично неприйнятних для рідної мови конст- руктів «есенціалізм» замість «сутніснізм», «екзистенційний» замість «буттєвісний» і т.ін.

За ступенем складності поняття можна поділяти на прості і складні. Прості поняття не містять інших понять як своїх частин («будинок», «одиниця», «Київ» і т.ін.). Складні поняття утворю­ються з двох або більшого числа простих (Сполучене Королівство Англії, Шотландії й Уельсу», «дві тисячі четвертий рік», «видат­ний український полководець» тощо).

За типом і формою реальності предмета міркування поняття можна також розділити на порожні і непорожні. Порожнє понят­тя не має у своєму обсязі (екстенсіоналі) жодного реально існу­ючого предмета — цей предмет штучно сконструйований. Однак об’ємна порожнеча зовсім не означає відсутності в ньому змісту. Більш того, такі поняття можуть мати ідеальний (уявлюваний) обсяг. Непорожнє поняття належать хоча б до одного реально існуючого предмета. Порожнеча обсягу поняття залежить від декількох принципово різних причин:

1)   створення псевдопонять (хибна концептуалізація) — до порожніх понять такого роду належать, наприклад, поняття «Олімпійський бог», «німфа», «домовик», «лісовик» і т.ін., що позначають вигаданих істот, які тривалий час сприймаються як реально існуючі;

2)  свідоме конструювання умовного художнього образу, щодо нереальності якого ніхто не помиляється, — Дон-Кіхот, Фігаро, Франкенштейн і т.ін.;

3)   помилкова концептуалізація в сфері науки і філософії — «ідеальне суспільство», «еліксир безсмертя», «флогістон» («теп- лород»), пов’язана з історичною обмеженістю наукових знань і невірною стратегією їхнього придбання;

4)  свідоме конструювання наукових фікцій на кшалт понять «ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло», «геометрична точка», «матеріальна точка», використовувані у фізиці і математиці іде­алізовані об’єкти, що позначають уявні предмети, що хоч і не мають реального існування, але слугують важливими теоретич­ними конструктами для організації знань про цілком реальні речі і процеси;

5)  поняття, що належать до ціннісної сфери людської життє­діяльності — економічні, політичні, правові, етичні, релігійні, естетичні абстракції — «вартість», «користь», «істина», «добро», «справедливість», «право», «обов’язок», «краса» і т.ін.;

6) парадоксальні поняття (або інтенсіонально переповнені і тому безглузді поняття), що містять несумісні ознаки, на кшталт понять «круглий квадрат», «дерев’яне залізо», «законний злочин» тощо.

Як видно, далеко не завжди екстенсіонально порожні понят­тя є безглуздими (інтенсіонально переповненими) і тому їх важ­ливо враховувати в подальшій класифікації понять. Зокрема, саме такими є не тільки багато (якщо не всі) понять математи­ки, але й багато понять юриспруденції. При цьому для логіки не має значення, існує предмет думки в реальності чи ні — головне, щоб він існував у міркуванні.

Далі за обсягом поняття розрізняються між собою залежно від того, скільки предметів вони означають. Одиничні поняття позна­чають клас, що включає тільки один предмет, наприклад, «столи­ця сучасної України». Загальні поняття належать до класів, що включають більше одного предмета: «правова система», «студент­ка», «атом» і т.ін. Зрозуміло, що навіть порожні поняття можуть бути як одиничними («богиня Свободи у римлян»), так і загаль­ними («римські божества»).

Корисно виділяти також поняття збірні: «молодь» (безліч молодих чоловіків і жінок), «меблі» (предмети обстановки), «флора» (рослинний світ), «фауна» (тваринний світ), «правопо­рядок» (система правових норм та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування), «злочинність» (сукупність злочинів) і т.ін.

За змістом поняття звичайно поділяють на абстрактні і кон­кретні, позитивні і негативні, безвідносні і відносні.

Узагалі, поділ понять на абстрактні і конкретні не дуже вда­лий — будь-яке поняття в кінцевому результаті є абстрактним. Дане протиставлення вводиться лише для того, щоб підкресли­ти змістовне розходження між реально й ідеально існуючими предметами міркування. Конкретними поняттями є такі, котрі належать до об’єктивно існуючих предметів — «будинок», «хліб», «ріка», «молекула» і т.ін., тоді як абстрактні поняття познача­ють предмети, що спочатку існують тільки в нашій свідомості, але відіграють важливу роль в організації нашого суспільного життя, практики й пізнання — «справедливість», «ірраціональне число», «норма права» і т.ін.

Позитивні поняття не містять у своїх іменах негативних час­ток, або префіксів «білий», «чистий», «невагомий», «речовий», «законний» і т.ін., а негативні поняття містять такі частки (пре­фікси): «небілий», «нечистий», «вагомий», «нематеріальний», «незаконний», «протиправний» і т.д Характерна особливість формально-логічного підходу до змістовної кваліфікації понят­тя полягає в тому, що ми настільки відволікаємося від змістовно- етичних або змістовно-правових оцінок предметів, які познача­ються поняттями, що, скажімо, поняття «злочин» з суто логічної точки зору є позитивним поняттям (хоча його синонімічний еквівалент «незаконне діяння» буде поняттям негативним), а поняття «незлочинний» — негативним.

Безвідносні поняття не припускають парних їм понять — «стіл», «картопля», «норма права» і т.ін. Відносні ж поняття потре­бують наявності парних понять: «верх» — «низ», «уперед» — «на­зад», «праве» — «ліве», «центр» — «периферія», «нападаючий» — «захисник» (у футболі), «позивач» — «відповідач» (у цивільному процесі), «обвинувач» — «захисник» (у кримінальному процесі).

Оскільки всі ці види розрізняються за різними підставами, то саме поняття, наприклад «несправедливість», може бути одно­часно абстрактним, негативним і співвідносним (негативні по­няття завжди співвідносні щодо до парних їм позитивних). До тому ж варто враховувати й те, що кожне поняття одночасно на­лежить і до якогось виду за своїм обсягом. Таким чином, повна кваліфікація виду поняття має багатомірний характер.

4.4. Відношення між поняттями

Предмети міркування знаходяться мьіж собою в різних відно­шеннях. Ці відношення встановлюються за допомогою порівнян­ня обсягів і змістовних характеристик відповідних понять — «усе пізнається в порівнянні». Порівняння може бути успішним або безуспішним, і залежно від цього всі поняття можуть бути порів­няними або непорівняними. Можна порівнювати, наприклад, такі предмети міркування, як стільці і лави, або студенти і дорослі люди, але неможливо порівняти електрон і ніжність, овес і пока­рання і т.ін. Логіка нічого не може сказати про непорівняні пред­мети і залежності між відповідними ним поняттями, цілком за­лишаючи їх поетам-авангардистам і шизофренікам.

Залежно від того, чи порівнюються поняття головним чи­ном з боку їхніх об’ємних розходжень, або на перший план при порівнянні виходить зміст, розрізняють сумісні поняття, тоб­то поняття, що мають загальні «місця» для порівнюваних пред­метів, і несумісні поняття, тобто поняття, що не мають таких загальних «місць» у їхніх обсягах, але мають загальні ознаки в їхніх смислах.

Розглянемо найпростіші випадки відношень на прикладах зіставлення тільки двох понять, припускаючи, що більш складні відношення можна послідовно звести до цих відношень.

Між сумісними поняттями існують відношення рівнознач­ності, перетинання, підпорядкування.

1.  Відношення рівнозначності (або тотожності, або еквіва­лентності).

Рівнозначними є два поняття, обсяги яких цілком збігаються. Рівнозначними будуть, наприклад, поняття «головний адміні­стративний центр держави» і «місто, в якому постійно знаходять­ся органи вищої державної влади»; кожне таке місто є головним адміністративним центром, і навпаки. Рівнозначність указує на збіг обсягів двох понять, але їхні смисли різні. Відношення між двома рівнозначними поняттями зображується у виді кіл, що збігаються:

2.  У відношенні перетинання (перетину) знаходяться два по­няття, обсяги яких частково збігаються. Перетинаються, напри­клад, обсяги понять «письменник» і «юрист»: деякі письменни­ки є юристами (А.Ф.Коні, брати Вайнери), але є письменники, що не є юристами, і є юристи, що не є письменниками:

3.  У відношенні підпорядкування (підрядності, субординації) зна­ходяться поняття з різними обсягами, причому обсяг одного з них цілком входить до обсягу іншого, не покриваючи його цілком. Це відношення ще називають відношенням між родом і видом. У ньому знаходяться, наприклад, поняття «фахівець» і «юрист»: кожен юрист є фахівцем, але не кожен фахівець має юридичну підготовку:

Між несумісними поняттями існують відношення виключен­ня, супідрядності, протилежності, суперечності, доповнення.

4. У відношенні виключення знаходяться поняття, обсяги яких не мають загальних елементів. Порівняємо, наприклад, поняття «атом» і «трикутник», «синє» і «тепле»:

Усі ці поняття виключають одне одного, оскільки ясно, що атом не має жодної з ознак трикутника, а синє — ознак теплого. Точно говорячи, відношення виключення свідчить про непорівняність предметів міркування. Але іноді таку непорівняність можна усунути, якщо в предметах, які виключають один одного, є хоча б одна спільна ознака.

5.  Тоді ми маємо справу з відношенням супідрядності, при- водячи взаємовиключні поняття до двох або більшого числа видів одного родового поняття.

Так, між поняттями «людина»(А) і «рослина» (В) можна вста­новити відношення супідрядності, розглядаючи їх як види від­носно загального для них родового поняття «організм» (С):

6.  Іноді супідрядні поняття є співвідносними, і тоді вони ви­ражають відношення протилежності (контрарності). У такому відношенні знаходяться поняття «ліве» — «праве», «нападаючий» — «захисник», «позитивне» — «негативне» і т.ін. Особливістю тако­го відношення є наявність проміжної, або нейтральної, смуги зна­чень між двома протилежними поняттями:

7.  У граничному випадку протилежності «сходяться» настіль­ки, що нейтральна галузь між ними дорівнює нулю. Йдеться про парадоксальне сполучення в одному обсязі позитивного і парно­го йому негативного понять. Ця ситуація відповідає відношен­ню суперечності між поняттями:

Приклади суперечливого відношення можуть дати пари понять «законний злочин», «безвинний злочинець», «андрогін» тощо.

8. Оскільки в тому самому обсязі, тобто в тому самому зна­ченні, суперечність може означати що завгодно, і в такий спосіб предмет думки стає цілком невизначеним, має сенс переводити суперечність у відношення доповнення:

На даній схемі обсяг виділеного поняття А чітко відокрем­люється від усіх тих понять, сукупний обсяг яких (- А, тобто не- А) з ним не збігається. Сума обсягів А и -А утворює повний простір можливих предметів міркування (универсум) U. При та­кому підході будь-яка невизначеність зникає — ми ніби «ви­різуємо» з универсума цікавляче нас поняття (наприклад, «зло­чин») і надалі міркування зосереджується тільки на ньому, опе­руючи цілком однорідними поняттями і залишаючи поза межами думки всі ті, котрі не належать до обсягу спеціально виділеного нами («вина», «адміністративне правопорушення», «цивільне правопорушення» і т.ін.).

Контрольні запитання

1. Чим поняття відрізняється від слова?

2. Що таке зміст і обсяг поняття?

3. Якими є основні види понять?

4. Для чого потрібні операції узагальнення і об­меження понять?

5. На які основні види поділяються відношення між поняттями?

6. Що є підставою для встановлення і розрізнен­ня відношень між поняттями?

7. Наведіть змістовні приклади відомих вам відно­шень між поняттями.

^[1] Див.: Теорія права. — Х., 2003. — С. 15.