2.2. Забезпечення безпеки працівників на потенційно небезпечних об’єктах

 

2.2. Забезпечення безпеки працівників на потенційно небезпечних об’єктах

 

Основними потенційно небезпечними об’єктами, реалі­зація потенційних небезпек на яких може викликати важкі нас­лідки, є радіаційно та хімічно небезпечні об’єкти. Особливістю наслідків реалізації потенційних небезпек у цьому випадку є:

-       для оцінки масштабів наслідків необхідне викорис­тання спеціальних приладів, методик;

-       можливі непередбачені масштаби поширення наслідків;

-       тривалість негативної дії наслідків;

-       високий ступінь можливої негативної дії наслідків на людину та навколишнє середовище.

У разі реалізації потенційних небезпек на вищеозначе- них об’єктах для забезпечення захисту працівників важливе мі­сце має використання спеціальних засобів захисту працівників, прогнозування та оцінка наслідків аварій (катастроф).

 

2.2.1.  Засоби захисту працівників

Засоби захисту працівників на потенційно небезпечних об’єктах при аваріях з викидом (виливом) небезпечних речовин поділяються на індивідуальні та колективні.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від попадання до організму людини, на шкіру та одяг небезпеч­них хімічних та отруйних речовин, радіоактивних речовин (РР) та біологічних засобів (БЗ), а також для надання само- та взає­модопомоги при пораненнях.

До засобів індивідуального захисту відносяться: засоби захисту органів дихання, засоби захисту шкіри і медичні засоби захисту.

Засоби захисту органів дихання за принципом захисної дії поділяються на фільтрувальні й ізолювальні.

До фільтрувальних засобів захисту органів дихання від­носяться протигази, респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов’язки. Фільтрувальні засоби захисту органів дихання можуть використовуватися не в приміщенні, якщо вміст вільного кисню не менше 16 %, а за наявності окремих домішок у повітрі, поглинання яких пов’язано з витратою кис­ню (наприклад, окислювання окису вуглецю в двоокис), ця ме­жа збільшується до 18 %.

Нижче цих меж використання фільтру­вальних засобів забороняється.

У цих умовах застосовуються ізолювальні засоби захисту.

Фільтрувальні протигази є основним засобом захисту органів дихання людини. Принцип захисної дії фільтрувальних протигазів оснований на очищенні (фільтрації) вдихуваного по­вітря від парів, газів і аерозолів НХР (ОР) та інших шкідливих домішок.

Принцип захисної дії фільтрувальних протигазів базу­ється на:

а)  явищі поглинання (адсорбції і хемосорбції) га­зів і парів поглиначем; б) механічному очищенні (фільтрації) повітря від аерозолів (пилу, диму, туману) за допо­могою протиаерозольного фільтру (ПАФ).

Адсорбція - поглинання газів і парів НХР, ОР поверх­нею твердого тіла (адсорбентом). У протигазах адсорбен­том є активоване вугілля - пориста речовина з великою ак­тивною поверхнею (поверхня l г активованого вугілля - 400-800 м²).

Хемосорбція - поглинання газів і парів НХР, ОР з ура­хуванням їх взаємодії з хімічно активними речовинами, пере­важно лужного характеру (хемосорбентами), які разом із ката­лізаторами наносяться на активоване вугілля.

У  сучасних умовах для захисту населення України ви­користовуються цивільні фільтрувальні протигази типу ГП-5 (ГП-5М) і ГП-7 (ГП-7В), а також дитячі протигази ДП-6 (ДП-6М). Тривалість захисної дії цих протигазів украй обмежена і залежить від виду й концентрації НХР (ОР), адсорб­ційної ємності фільтрувально-поглинальної коробки, об’єму ле­геневої вентиляції.

Для збільшення часу захисної дії фільтрувальних проти­газів, які використовуються на хімічно небезпечних об’єктах, промисловість випускає спеціальні фільтрувально-поглинальні коробки, які мають різне маркування.

Колір і призначення фільтрувально-поглинальних коро­бок різних марок наведені в табл. 21.

 

Респіратори - полегшений засіб захисту органів дихання від радіоактивних речовин, ґрунтового пилу, бактеріальних засо­бів та різних шкідливих аерозолів. За конструкцією респіратори поділяються на такі:

а) у яких напівмаска та фільтрувальний еле­мент одночасно слугують і лицевою частиною (Р-2, Р-2Д, ТТТБ-1);

б) які очищують повітря у фільтрувальних патронах, що приєднані до напівмаски (РПГ-67, РУ-60М, РУ-60МУ).

За призначенням респіратори поділя­ються на:

-       протипилові - захищають органи дихання від пилу та аерозолів (Р-2, Р-2Д, РП-91Ш, Ф-62Ш, ТТТБ-1 та ін.). Для фільтрів в протипилових респіраторах використовують тонковолоконні фі­льтрувальні матеріали. Найбільшого розповсюдження набули по­лімерні фільтрувальні матеріали типу ФП (фільтр Пєтрянова) за­вдяки їх високій еластичності, механічній стійкості, великій пилоємності, а головне - через високі фільтрувальні здатності;

-       протигазові фільтрувальні респіратори (типу РПГ- 67) - захищають органи дихання від впливу парів, газів шкідли­вих речовин. Залежно від умов праці їх комплектують патрона­ми різних марок;

-       газопилозахисні фільтрувальні респіратори (універса­льні, типу РУ-60М, РУ-60МУ) - захищають органи дихання від впливу шкідливих речовин, наявних у повітрі одночасно у вигляді парів, газів та аерозолів (пил, дим, туман).

Промисловістю України налагоджено випуск універса­льного газозахисного респіратора (УГР) “Кедр”. Цей респіратор є сучасним засобом індивідуального захисту органів дихання від шкідливих отруйних речовин у вигляді газів, парів та аеро­золів, таких як аміак, сірководень (та їх суміші); бензол, сірча­ний ангідрид, органічні гази і пари, різноманітні аерозолі. УГР “Кедр” ефективний в умовах до l0 гранично допустимих кон­центрацій у повітрі отруйних речовин.

Найпростіші (підручні) засоби захисту органів дихання протипилові тканинні маски та ватно-марлеві пов’язки можуть бути виготовлені населенням у домашніх умовах. Вони рекоме­ндуються як масовий засіб захисту органів дихання від РР. Від отруйних речовин вони не захищають. Кожна людина повинна мати такі засоби за місцем проживання (роботи).

Засоби захисту органів дихання ізолювального типу - ізолювальні протигази (ІП), дихальні апарати - є спеціальними засобами і використовуються в ситуаціях, у яких фільтрувальні засоби захисту не забезпечують надійного захисту від НХР (ОР), а також в умовах зниженого вмісту або відсутності кисню в навколишньому середовищі.

За принципом дії ІП поділяються на три типи:

-       на основі хімічно зв’язаного кисню (ІП-4, ІП-4М, ІП- 5, ІП-6, ІП-46, ІП-46М);

-       на основі стиснутого повітря чи кисню - кисневі ізо­лювальні протигази (КІП-7, КІП-8);

-       на основі подачі повітря через шланг з віддаленого джерела за допомогою повітродувок чи з компресорних магіст­ралей (шлангові дихальні апарати типу ПТТТ-1. ПТТТ-2).

Ізолювальні протигази на основі хімічно зв’язаного кис­ню працюють за принципом регенерації (відновлення) газового складу відпрацьованого повітря.

Для регенерації відпрацьованого повітря використову­ється надперекис натрію чи калію, яким заправляються регене­ративні патрони. Процес регенерації через поглинання СО₂ і Н₂О відбувається при температурі понад 1000^оС з виділенням кисню і тепла:

2  NaO2+CO2 — Na2CO3+l,5 O2+Q NaO₂+H₂O ——NaOH+O₂+Q

Для приведення регенераційного патрона в робочий стан використовується пусковий брикет, що розігріває регене­раційний патрон і протягом 2-х хв виділяє близько 20 л кисню.

Тривалість захисної дії ІП залежить від фізичного на­вантаження і може становити близько 3-х год (під водою - до 45-ти хв).

 

Індивідуальний протигаз на основі стиснутого повітря (КІП-5, КІП-7, КІП-8) виконані на роздільній поглинальній Ca(OH)₂ подачі кисню з балону та поглинанні вуглекислого газу.

Протигази шлангові використовуються при очищенні резервуарів від нафтопродуктів, при зварювальних роботах у закритих та напівзакритих ємностях (цистернах, ямах, коло­дязях).

До роботи в ІП допускаються особи, які вивчили при­стрій і правила користування ним і склали залік, а також мають відповідний допуск за станом здоров’я. Допуск оформляється наказом керівника установи.

Засобами захисту шкіри людини є спеціальний одяг (комбінезони, костюми, фартухи, взуття, рукавички тощо), ви­готовлений із прогумованих (гумових) тканин, що не мають фі­льтрувальних властивостей, а також із бавовняних матеріалів, просочених спеціальними хімічними складами (рецептурами).

Захисні властивості засобів захисту шкіри, виготовле­них із прогумованих тканин, визначаються промокальністю, що характеризується проміжком часу від моменту попадання (впливу) краплинно-рідких НХР (ОР) на лицьовий бік тканини до появи їх на зворотному боці.

Показники промокальності залежать від виду НХР (ОР), типу тканини (плівки), температури навколишнього середови­ща і можуть складати від 1 год і більше.

Засоби захисту шкіри, виготовлені з прогумованих тка­нин у вигляді костюмів (комбінезонів), мають ізолювальні вла­стивості й при високій температурі (понад 300^оС) можуть істот­но порушувати тепловий обмін організму. Тому під час роботи в цих засобах захисту треба дотримуватися відповідних заходів запобігання перегріву. Засоби захисту шкіри, виготовлені з фі­льтрувальних матеріалів (натільна білизна, літні види одягу), просочуються спеціальними рецептурами, що підвищують їх захисні властивості від парів НХР (ОР). Такими рецептурами, здатними поглинати пари НХР (ОР) чи перетворювати їх у не- токсичні речовини, є 25-процентні розчини миючих засобів з добавками сорбентів. Ці види засобів захисту шкіри одержали назву імпрегнірованого одягу (обмундирування).

Короткочасні захисні від НХР (ОР) властивості, а в зи­мовий час - більш тривалі, мають також усі види одягу, вигото­вленого з щільних матеріалів (сукна, шкіри тощо), які викорис­товуються в повсякденному житті.

Медичні засоби захисту призначені для надання само- і взаємодопомоги, а також для попередження (ослаблення) впливу НХР (ОР), іонізуючих випромінювань і бактеріальних засобів.

До медичних засобів захисту відносяться: протибольові, радіозахисні, протиотрутні і протибактеріальні препарати, пре­парати загальної та спеціальної екстреної профілактики, інші лікарські препарати та засоби.

Радіозахисні препарати - сприяють підвищенню опору організму дії іонізуючого випромінювання РР. Радіозахисні препарати призначаються для профілактики уражень іонізую­чими випромінюваннями і ослаблення симптомів променевої хвороби. До них відносяться:

1.  Радіопротектори - профілактичні лікарські засоби, що знижують ступінь зовнішнього променевого випромінювання (наприклад, цистамін). Радіопротектори діють ефективно, якщо вони введені в організм перед опроміненням та є присутніми в ньому в момент опромінення. Наприклад, якщо існує небезпека потрапляння в організм радіоактивного йоду Jl3l, то завчасно вводять йодистий калій або стабільний йод. Ці нерадіоактивні речовини, що накопичуються в щитовидній залозі, перешкоджа­ють відкладанню в ній небезпечного радіоактивного йоду Jl3l.

Існує багато радіопроекторів, що мають різний механізм дії, наприклад:

РЗ-l - радіозахисний засіб №l (цистамін) - швидкої дії, захисний ефект якого настає через 40-60 хв і зберігається про­тягом 4-6 год.

Б-190 - радіопротектор екстреної дії, захисний ефект якого наступає через 5-l5 хв та зберігається протягом l год.

РДД-77 - радіопротектор тривалої дії, захисний ефект якого настає через 2 доби та зберігається протягом l0-l2 діб.

2.  Комплексони - препарати, що прискорюють виведен­ня РР з організму (ЕДТА, гетацин-кальцій, унітол).

3.  Адсорбенти - речовини, здатні поглинати РР і разом з ними виводитися з організму (активоване вугілля, адсобар, ва- коцин), тобто це загалом протиблювотні засоби, що ослабляють первинну реакцію організму на опромінення.

4.  Адаптогени - препарати, що підвищують загальну опірність організму (елеутерокок, женьшень, китайський ли­монник, дибазол).

Протиотрутні препарати (антидоти, протиотрути) - медичні засоби захисту від НХР, ОР - препарати, що сприяють розщепленню чи нейтралізації НХР, ОР. Використовуються для профілактики ураження людей ОР. Антидотну терапію прово­дять тільки за підтвердження факту застосування ОР та його ідентифікації. За умови їх раннього застосування досягається високий ефект.

Антидоти поділяють на неспецифічні (адсорбенти) та специфічні, що діють вибірково по відношенню до певних от­рут. Наприклад: проти фосфорорганічних ОР (зарин, заман, V- X) - афін, атропін, будаксин, тарен. Проти ціанистих сполук (синильної кислоти та інших) - амілнітрит (пропілнітрит), антиціан, хромосмон, тіосульфат натрію. Проти люїзиту та арсе- новмісних НХР - унітол.

Протибактеріальні препарати - використовуються при дії чи загрозі дії біологічних засобів. Це засоби профілактики інфекційних захворювань. Протибактеріальні препарати поді­ляються на :

1. Препарати загальної екстреної профілактики (антибіотико-профілактики) - антибіотики, інтерферони. Вони ви­користовуються при загрозі забруднення навколишнього сере­довища біологічними засобами або після зараження, якщо вид збудника не визначено.

2. Препарати спеціальної екстреної профілактики (для проведення імунізації) - сироватки, вакцини, анатоксини. Ви­користовуються після встановлення виду збудника, тобто проти конкретних збудників - конкретні протибактеріальні препарати.

Найбільш поширеним способом застосування медичних засобів захисту є їх використання у складі аптечки індивідуаль­ної. Центром медичної допомоги медицини катастроф Мініс­терства охорони здоров’я України розроблено багатоцільову індивідуальну аптечку цивільного захисту “Негайна допомога”. Ця аптечка призначається для надання допомоги постраждалим у разі травмування, легкого поранення, харчових отруєнь та ін­ших уражень, а також для екстреної самодопомоги в умовах ра­діоактивного, хімічного забруднення та в осередках інфекцій­ного захворювання. До комплектації аптечки входять прості, дешеві, безпечні засоби, застосування яких не вимагає спеціа­льної підготовки. Вкладається вміст аптечки в герметичний компактний поліетиленовий корпус, пристосований для носіння на поясі, в нагрудній кишені чи в жіночій сумці. Аптечка має коротку зрозумілу інструкцію.

Також може застосовуватись аптечка індивідуальна (АІ-2), яка тривалий час знаходиться у складі медичних засобів захисту цивільної оборони. Аптечка містить: засіб проти ура­ження ОР (ФОР), протибактеріальні засоби № l (№ 2), радіоза­хисні засоби № l (№ 2), протиблювотний і протибольовий засо­би. Порядок користування АІ-2 описаний у пам’ятці, що знахо­диться в аптечці. Основним недоліком АІ-2 є обмежений термін збереження (до 3-х років) фармацевтичних препаратів, що ускладнює створення довгострокових запасів.

Як медичні засоби захисту можуть використовуватися:

-     індивідуальні протихімічні пакети (ПІП), які призна­чені для знезаражування краплинно-рідких НХР (ОР), що по­трапили на одяг і відкриті ділянки шкіри. Комплект ІПП скла­дається з флакона з дегазуючою речовиною, ватно-марлевих тампонів і пам’ятки. До складу дегазуючої речовини, яка вико­ристовується в ІПП, можуть входити реагенти, що мають лужні властивості (2% розчин їдкого натру або 5 - l0% розчин вугле­кислого натрію та ін.) чи хлорутримуючі речовини.

Для забезпечення населення і невоєнізованих форму­вань може застосовуватися сучасний індивідуальний протихі­мічний пакет ІПП-3Д, призначений для знезараження відкритих ділянок шкіри, робочих поверхонь, інвентаря та приміщень при попаданні хімічних, радіоактивних та біологічно небезпечних речовин;

-       перев’язувальні пакети, що складаються з ватно- марлевих тампонів і бинта довжиною до 7 м, шпильки та ін­струкції з користування.

До колективних засобів захисту відносяться захисні споруди, які поділяються на сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші сховища та укриття.

Сховища - це спеціально призначені для захисту пра­цівників підземні (напівпідземні) інженерні споруди. Сховища забезпечують надійний захист людей від впливу іонізуючих ви­промінювань, небезпечних хімічних та біологічних речовин, високої температури, а також від сучасних засобів ураження.

Основними показниками захисних властивостей схо­вищ є: автономність роботи в різних ситуаціях, стійкість до впливу надлишкового тиску повітряної ударної хвилі ядер­ного вибуху (А Рф), кратність послаблення проникаючої радіа­^ції (Кпосл).

Автономність роботи сховища забезпечується створен­ням автономних систем повітро-, енерго- і водозабезпечення, запасів продуктів харчування та інших засобів побутового при­значення, а також підтриманням в житлових приміщеннях ком­фортних мікрокліматичних умов.

До основних елементів сховища відносяться захисні ге­рметичні двері, шлюзові камери (тамбури), санітарно-побутові відсіки, приміщення для розміщення людей, аварійний вихід, приміщення для фільтровентиляційного обладнання, примі­щення для зберігання продуктів харчування, медична кімната, допоміжні приміщення.

Основними показниками повітряного середовища сховищ є:

-        вміст кисню не менше 18 - 19% (для короткочасного перебування 17%);

-        вміст вуглекислого газу не більше 1 - 2% (для корот­кочасного перебування 3 - 4%);

-        температура повітря не вище 23 - 27)^оС (для корот­кочасного перебування 30^оС);

-        вологість повітря - 60 - 75%.

Сховища можуть експлуатуватися в режимах: чистої ве­нтиляції, фільтровентиляції і повної ізоляції.

Режим чистої вентиляції використовується для забезпе­чення вимог до повітряного середовища всередині сховищ (шляхом подання атмосферного повітря до 10 м³/год на одну особу) за умов відсутності в атмосферному повітрі ОР, БЗ та інших шкідливих речовин.

Режим фільтровентиляції використовується за наявності в атмосферному повітрі ОР, БЗ і РР. При цьому подання в схо­вище очищеного повітря здійснюється за допомогою фільтро­вентиляційної установки (ФВУ) у кількості не менш 2 м³/год на одну особу.

За наявності в атмосфері високих концентрацій ОР, ви­паданні РР і пожежах використовується режим повної ізоляції (вимикаються системи подачі повітря у сховище).

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захис­ту працівників від зовнішніх джерел у -випромінювання і без­посереднього попадання радіоактивних речовин в органи ди­хання, на одяг і тіло людини. ПРУ можуть бути використані для захисту від впливу повітряної ударної хвилі (при А Рф < 0,2 кгс/см²), пожеж та інших факторів, зумовлених руйнуванням наземних споруд і застосуванням звичайних засобів ураження. Основним показником захисних властивостей ПРУ є коефіцієнт послаблення доз радіації (потужності доз радіації). Цей коефіці­єнт залежить від типу споруд і будівельного матеріалу й може досягати 1000.

Як ПРУ можуть використовуватися підвальні (напівпід­вальні) приміщення будинків різного призначення, житлових будинків, складські приміщення і природні підземні укриття, а також житлові будинки, робочі й службові приміщення та інші укриття, завчасно підготовлені для таких цілей. ПРУ місткістю понад 300 людей мають забезпечуватися вентиляційним устат­куванням та іншими засобами життєзабезпечення.

Найпростіші укриття відносяться до найбільш поши­рених засобів захисту людей. Як найпростіші укриття викорис­товуються швидко збудовані інженерні споруди (перекриті щі­лини) та інші інженерні об’єкти. Також укриттями можуть бути рельєф місцевості й рослинний покрив, що послаблюють дію термічних і механічних факторів надзвичайних ситуацій, змен­шують глибину поширення НХР (ОР) і біологічних засобів. Найпростіші укриття будують на безпечних відстанях від спо­руд, які можуть стати джерелом небезпеки внаслідок їх руйну­вання.

Під захисні споруди цивільного захисту в містах можуть використовуватися:

-        автостоянки і гаражі великої місткості, транспортні тунелі, інженерні споруди метрополітену, тунелі для переходів;

-        підвальні приміщення житлових та інших будівель, а також складські об’єкти різної місткості з урахуванням їх при­стосування;

-       додаткові заглиблені об’єкти, які прибудовуються до будинків поза контуром їх забудови.

Місця розташування різних споруд та приміщень соціа­льно-побутового і господарського призначення у підземній зо­ні, які пристосовуються під захисні споруди цивільного захис­ту, повинні відповідати наступним вимогам:

-        знаходитися поблизу місць постійного перебування людей;

-        забезпечувати організацію постійної роботи систем життєзабезпечення, а також можливість евакуації населення в умовах руйнувань, які викликані дією сучасних засобів ураження;

-        знаходитися поза межами завалів, затоплень, зсувів, що дозволить своєчасно провести евакуацію населення після дії засобів ураження;

-        споруди, через які проходять транзитні інженерні ме­режі, не можуть використовуватися як захисні споруди;

-        забороняється пристосування під захисні спо­руди інженерних споруд, які розташовані під пожежо- та вибу­хонебезпечними об’єктами або поблизу від них.

2.2.2.  Оцінка наслідків аварій на потенційно небез­печних об’єктах

 

2.2.2.1.   Оцінка наслідків аварій на хімічно небезпеч­них об’єктах.

Найбільша загроза під час аварій на хімічно не­безпечних об’єктах виникає у разі аварії з викидом (виливом) небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище. Для вживання заходів щодо захисту працівників виникає потреба в оцінці наслідків цієї події.

Оцінка наслідків аварій на хімічно не­безпечному об’ єкті включає:

-        виявлення масштабів зараження навколишнього се­редовища (місцевості, приземного шару атмосфери, води);

-        визначення можливих наслідків зараження.

Встановлення масштабів і визначення можливих наслід­ків зараження навколишнього середовища здійснюються за на­явності інформації про джерело хімічного зараження, метео­умови, дані про рельєф місцевості, забезпеченість населення (робітників та службовців) засобами захисту, а також інших да­них, які стосуються сформованої ситуації. Орієнтовний відсо­ток уражених за відсутності засобів захисту при поширенні (пе­рвинної) хмари НХР наведений у таблиці 22.

 

 

 

За наявності засобів захисту відсоток уражених (через технічні несправності) може скласти 1 -3%.

Найбільш важливими показниками наслідків аварій на ХНО є масштаби хімічного зараження, які характеризуються площею (радіусом) району аварії і глибиною поширення пер­винної (вторинної) хмари НХР.

Радіус району аварії залежить від кількості й виду НХР, умов збереження і може досягати 0,5 - l,0 км.

Глибина поширення хмар зараженого повітря з уражаю­чими концентраціями залежить від виду й кількості НХР, умов збереження, метеоумов та інших факторів. Найбільш сприятли­вими метеоумовами для поширення хмар зараженого повітря є інверсія (ясна ніч), за якої глибина поширення хмари може до­сягати кілька десятків кілометрів.

Таким чином, аварії з витоком НХР здатні призвести до важких наслідків для живої природи й людини. Фахівці наго­лошують на тому, що сучасна хімічна промисловість для людс­тва є небезпечним “хижаком”, для утримання якого потрібні надійні ґрати законів, фахова і особиста відповідальність.

Основними вихідними даними для оцін­ки наслідків аварії є:

-       тип і кількість НХР (ОР); район і час витоку НХР (за­стосування ОР);

-        метеоумови;

-        дані про рельєф місцевості й ступінь захищеності людей.

Масштаби зараження навколишнього середовища при­йнято характеризувати зонами хімічного зараження, межі яких виявляються за даними засобів хімічної розвідки, а за їх відсут­ності - методом прогнозування.

Вихідними даними для прогнозування зон хімічного зараження НХР є:

-        район розташування хімічно небезпечного об’єкта;

-        кількість, вид і умови збереження НХР;

-        метеоумови (температура, напрямок і швидкість віт­ру, стан вертикальної стійкості приземного шару повітря);

-        рельєф місцевості.

Площа зони хімічного зараження включає ділянку вили­ву НХР у районі аварії і територію, над якою поширилися пари отруйних речовин в уражаючих концентраціях.

Радіус ділянки зараження в районі виливу (аварії) залежить від кількості й умов збереження НХР і досягає не більше 1 км.

Територія, над якою поширюються пари отруйних речо­вин в уражаючих концентраціях, може складати кілька десятків квадратних кілометрів.

Основним показником зараженої території є глибина поширення хмари зараженого повітря, на яку істотно впливає швидкість вітру, стан вертикальної стійкості повітря і рельєф місцевості.

Глибина поширення зараженого повітря з уражаючими концентраціями НХР на відкритій місцевості при швидкості ві­тру 1 м/с у необвалованих ємностях наведена в таблиці 23.

Поправочні коефіцієнти впливу швидкості вітру на гли­бину поширення зараженого повітря наведені у таблиці 24.

Ступінь вертикальної стійкості приземного шару повіт­ря визначається за даними (графіком) метеорологічних спосте­режень і прогнозу погоди. Для оперативних розрахунків най­більш прийнятною є схема визначення стану вертикальної стій­кості повітря за даними прогнозу погоди (табл. 25).

Рельєф місцевості, наявність лісових масивів, житлових

і промислових будівель зменшує глибину поширення заражено­го повітря у два рази.

Площа зони хімічного зараження (S_з) визначається за формулою:

 

 

 

 

Ширина зони хімічного зараження залежить від глибини поширення зараженого повітря і вертикальної стійкості повітря:

-    при інверсії Ш = 0,03 Г км;

-    при ізотермії Ш = 0,15 Г км;

-    при конвекції Ш = 0,8 Г км.

 

 

Так, наприклад, при витоку 10 т хлору (швидкість вітру 1 м/с, відкрита місцевість, ємність необвалована, інверсія) гли­бина поширення зараженого повітря може досягти 49 км, ши­рина (Ш = 49 0,03) - близько 1,5 км, а площа зони хімічного за­раження S₃ ~ / 49• 1,5 = 73,5 км².

При визначенні наслідків хімічного зараження об’єктів (населених пунктів) НХР (ОР) розраховуються: можливі втрати співробітників (населення), час руху зараженого повітря до об’єкта (населеного пункту) і тривалість уражаючої дії.

Можливі втрати співробітників (населення) залежать від виду НХР (ОР), ступеня захищеності людей і своєчасності ви­користання ними засобів індивідуального і колективного захис­ту (табл. 26).

Своєчасність використання засобів індивідуального (протигазів) і колективного захисту (сховищ, службових при­міщень тощо) зумовлюється часом наближення зараженого по­вітря до об’ єкта й оперативністю роботи пунктів видачі засобів захисту співробітникам (населенню).

 

 

 

Час наближення зараженого повітря (t) до об’єкта ви­значається за формулою:

 

де

t - час наближення повітря до об’єкта (хв/год);

L - відстань від місця витоку НХР (застосування ОР) до об’єкта, км;

V - швидкість приземного вітру (переносу хмари), м/с.

Дані про середню швидкість переносу хмари НХР пові­тряним потоком (в м/с) наведена у таблиці 27.

 

Приклад

У результаті виробничої аварії на ХНО, розташованому на відстані 7 км від об’єкта, відбувся витік зрідженого аміаку. Метеоумови на момент витоку: ізотермія, швидкість середнього вітру 4 м/с. Визначити час наближення зараженого повітря до об’єкта.

Рішення

1.  Відповідно до табл. 27 і швидкості вітру 4 м/с визна­чається середня швидкість руху хмари зараженого повітря -

V   = 6 м/с.

2.  Час підходу хмари зараженого повітря до об’єкта

За відсутності даних про швидкість руху хмари зараже­ного повітря допускається використовувати швидкість серед­нього (приземного) вітру.

Обмежені можливості існуючих засобів індивідуального (протигазів) і колективного захисту зумовлюють необхідність визначати в процесі оцінки хімічно небезпечних ситуацій тривалість (час) уражаючої дії НХР (ОР) (табл. 29), а також допустиму тривалість перебування в засобах захисту шкіри (табл. 28).

 

 

Тривалість уражаючої дії НХР (ОР) багато в чому зале­жить від фізичних властивостей отруйних речовин, умов їх збе­реження та застосування, швидкості вітру, тривалості випару.

Допустима тривалість перебування людей у засобах за­
хисту шкіри (ізолювального типу) визначається для попере­дження перегріву організму людини (теплового удару) (табл. 35).

 

 

Для швидкостей вітру, більших за наведені в табл. 27, уводяться поправочні коефіцієнти (табл. 30).

 

Захист працівників при аварії на хімічно небезпечному об’єкті. Відмінна риса аварії ХНО з викидом НХР полягає в тому, що при високих концентраціях хімічних речовин уражен­ня людей відбувається в короткий термін, тому вирішальне зна­чення в цих умовах має оперативність (швидкість) виконання заходів щодо захисту населення і персоналу.

Основні заходи захисту:

-        використання засобів індивідуального захисту і схо­вищ в режимі повної ізоляції;

-        застосування антидотів (протиотрут) і засобів оброб­ки шкірних покривів;

-        дотримання режимів захисту на зараженій території;

-        евакуація людей із зони зараження, що виникла при аварії;

-        санітарна обробка людей, дегазація одягу, території, будівель, транспорту, техніки і майна.

Працівники, почувши повідомлення про аварію, повинні негайно надягти засоби індивідуального захисту, насамперед ізолювальні та промислові протигази. Кожний на своєму робо­чому місці повинен зробити все можливе для зниження згубних наслідків аварії: забезпечити правильне відключення енерго- джерел, зупинити агрегати, апарати, перекрити газові, парові і водяні комунікації згідно з умовами технологічного процесу і правилами техніки безпеки. Потім необхідно укритися в підго­товлених сховищах або вийти із зони зараження.

Для захисту органів дихання на вулиці та в приміщенні можна використовувати підручні вироби з тканин, змочені у воді хутряні і ватяні частини одягу. При закриванні ними органів ди­хання знижується кількість газу, що вдихається (за рахунок його адсорбції або розчинності у воді), а отже, і сила ураження.

При вимушеному перебуванні на зара­женій місцевості необхідно суворо дотриму­ватися таких правил:

-      рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пилу;

-      не тулитися до будинків і не торкатися навколишніх предметів;

-      не наступати на краплі рідини чи порошкоподібні розсипи невідомих речовин, що зустрічаються на шляху;

-      не знімати засоби індивідуального захисту до розпо­рядження;

-      при виявленні крапель НХР на шкірі, одязі, взутті, за­собах індивідуального захисту зняти їх тампоном з паперу, га­нчір’ям чи носовою хусткою;

-      по можливості надати необхідну допомогу постраж- далим і людям, які нездатні рухатися самостійно.

Якщо відомо тип НХР і її властивості, зокрема вага па­рів відносно повітря, можна зорієнтуватися, в яких приміщен­нях доцільно укритися. Якщо пари НХР важчі за повітря, потрі­бно укритися на верхніх поверхах будинків і, навпаки, якщо па­ри НХР легші за повітря, доцільніше укриватися на нижніх по­верхах багатоповерхових будинків.

Після виходу із зони хімічного зараження слід пройти санітарну обробку. У разі ураження, навіть незначного (кашель, нудота тощо) - звернутися в медичні установи для діагностуван­ня та проведення профілактичних і лікувальних заходів.

Про усунення небезпеки хімічного ураження і порядок подальших дій працівники оповіщаються. В усіх випадках вхід у житлові й інші приміщення, підвали, виробничі будівлі дозволя­ється тільки після контрольної перевірки вмісту НХР у повітрі цих приміщень.

На підприємствах зі НХР найчастіше зустрічаються хлор і аміак.

Хлор - газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, йо­го щільність 3,214 г/л; температура кипіння - 34,05° С; при тиску 6 атм - зріджується при кімнатній температурі. Застосовують у виробництві хлоровмісних органічних і неорганічних сполук, для відбілювання целюлози і тканин, для санітарних потреб і знеза­ражування (хлорування) води. За видом ураження належить до НХР переважно задушливої дії. Ознаки: різкий біль у грудях, за­дишка, блювання. Перша допомога ураженому хлором:

-        надягти на потерпілого промисловий протигаз;

-        винести потерпілого на санітарних ношах на незара- жену територію і зняти протигаз;

-        звільнити від одягу, що стримує дихання;

-        при відсутності дихання провести штучне, переважно методом “рот у рот”;

-        забезпечити повний спокій, а в холодну пору року - і відігрівання потерпілого;

-        для пом’якшення подразнення органів дихання дати подихати парою 0,5-процентного розчину питної соди і, по мо­жливості, киснем;

-        промити шкіру і слизові оболонки 2-процентним со­довим розчином;

-        забезпечити вживання потерпілим теплої води з со­дою, чаю чи кави;

-        запобігти можливості самостійного пересування по­терпілого, подальше транспортування його повинне про­водитися тільки в лежачому стані.

Аміак - безбарвний газ з різким задушливим запахом; його щільність за нормальних умов 0,771 г/л; температура ки­піння -33-35° С, при значенні тиску 900 000 Па (9 атм) зріджу­ється при кімнатній температурі. Вибухонебезпечний, отруй­ний, добре розчиняється у воді; 10-процентний водяний розчин аміаку називають нашатирним спиртом. Аміак застосовують у виробництві азотної і синильної кислот, соди, добрив; у рідко­му вигляді використовують як робоче тіло в холодильних агре­гатах. За видом ураження належить до НХР задушливої і ней- ротропної дії; основна ознака ураження - утруднене дихання. Звичайні фільтрувальні протигази від аміаку не захищають!

Перша допомога при ураженнях аміаком:

-        надягти на постраждалого промисловий протигаз ма­рки К чи М, при дуже високих концентраціях аміаку - ізолюва­льний протигаз;

-        винести із зони зараження, зняти протигаз і зараже­ний одяг;

-        при ослабленні чи зупинці дихання зробити штучне дихання переважно методом “рот у рот”;

-        дати подихати водяним паром і попити теплого молока;

-        при потраплянні аміаку в шлунок викликати штучне блювання;

-        при потраплянні аміаку в очі промити їх водою;

-        при великих опіках ввести знеболювальні засоби і зробити перев’язки;

-        забезпечити потерпілому повний спокій і тепло.

 

2.2.2.2.   Оцінка наслідків аварій на радіаційно небезпе­чних об’єктах.

Серед потенційно небезпечних об’єктів особ­ливе місце займають РНО, а в їх складі найбільш небезпечним у разі виникнення аварії є АЕС. Аварія, внаслідок якої відбувся викид радіоактивних речовин, що зумовив виникнення іонізую­чих випромінювань та радіоактивне забруднення навколишньо­го середовища, називається радіаційною.

Відповідно до рішення МАГАТЕ встановлені 7 ступенів небезпеки аварійних ситуацій на АЕС - від незначних пригод до великих або глобальних аварій. Аварійне радіоактивне за­бруднення навколишнього середовища (5-та ступінь небезпеки) може відбуватися за рахунок викиду парогазової суміші (аварія без руйнування активної зони). При цьому висота викиду може бути декілька сотень метрів, а тривалість викиду -20-30 хв. На­багато серйознішою аварією є викид із реактора продуктів по­ділу (7-ма ступінь небезпеки - аварія з руйнуванням активної зони). У такому випадку радіоактивні речовини викидаються на висоту декількох кілометрів, а викиди можуть здійснюватися тривалий час - до моменту закінчення герметизації реактора.

Масштаби і характер радіоактивного забруднення в умовах аварії на АЕС залежать від типу і тривалості роботи ядерного реактора, виду аварії та погодних умов.

Наслідки аварії на АЕС характеризуються масштабами (розмірами і розташуванням) зон радіаційного зараження і ха­рактером (видами і потужністю дози або рівнем радіації) радіо­активного забруднення (зараження).

Під оцінкою наслідків слід розуміти процес виявлення і всебічного вивчення показників і наслідків радіоактивного за­бруднення (зараження) місцевості. Оцінка РНС проводиться з метою визначення впливу радіаційного фактора небезпеки на життєдіяльність населення і працівників і обґрунтування опти­мальних режимів їх дій в умовах радіоактивного забруднення місцевості.

Оцінка наслідків аварії (радіаційної об­становки) проводиться у два етапи:

1. Виявлення масштабів і характеру радіоактивного за­бруднення (зараження);

2. Визначення і аналіз показників впливу радіоактивно­го забруднення (зараження) на життєдіяльність людини.

Виявлення масштабів і характеру радіоактивного забру­днення можна здійснювати методом прогнозування і за даними розвідки.

Метод прогнозування застосовується:

-       завчасно - для виявлення розташування і орієнтовних розмірів можливих зон радіаційного зараження з метою завчас­ного планування та організації підготовки сил і засобів захисту населення і працівників підприємств, установ та організацій;

-       після виникнення аварії - з метою проведення термі­нових заходів щодо захисту працівників від наслідків аварії до визначення фактичної обстановки.

Оцінка за даними розвідки. Ведення радіаційної розвід­ки здійснюється постами радіаційної розвідки або спеціально підготовленими групами з метою уточнення даних, які отрима­ні при прогнозуванні, і виявлення фактичної обстановки. Радіа­ційна розвідка проводиться шляхом вимірювання потужності дози (рівня) радіації на точках місцевості після того, як сфор­мується слід радіоактивних опадів на місцевості. За результата­ми вимірів складається карта радіоактивного забруднення (за­раження) місцевості. Час - t виміру потужності дози (рівня) ра­діації в окремій точці визначається як різниця астрономічного часу проведення виміру в цій точці і часу виникнення аварії чи вибуху:

 

Коефіцієнти перерахунку потужності доз опромінюван­ня після аварії на АЕС наведені у додатку 2.

Нанесені на карту точки з однаковими значеннями Р₁ з’єднуються, а ті, що відповідають граничним значенням зон радіоактивного забруднення, які утворюються після аварії, по­значають різними кольорами.

Основними уражаючими факторами радіаційної аварії є а) радіаційний вплив від радіоактивної паро- газової хмари, яка поширюється від місця аварії; б) радіоактивне забруднення міс­цевості. І тому наслідки радіаційної аварії, в основному, оці­нюються ступенем радіаційного впливу хмари та масштабом і характером радіоактивного забруднення місцевості.

Унаслідок радіаційної аварії утворюються зони, які ма­ють різний ступінь небезпеки для здоров’я людей і характери­зуються тією чи іншою дозою опромінення (табл. 31).

Розрахунок дози опромінення здійснюється за формулою:

 

 

Середні значення К_посл для деяких укриттів, що можуть використовуватися як захисні споруди, наведено в таблиці 33.

Розрахунок можливих доз радіації, отримуваних за час перебування людей в умовах радіоактивного зараження, здійс­нюється за формулами, графіками та іншими довідковими ма­теріалами.

Вихідні дані для розрахунку можливих доз радіації:

-     потужність дози радіації на момент початку (кінця) опромінення, Р_п (Р_к);

-    тривалість опромінення (роботи), ^;

-    коефіцієнт ослаблення дози радіації укриттям (захис­ною спорудою), Кпосл.

 

Приклад 1

Співробітники правоохоронної установи будуть працю­вати в районі аварії на АЕС протягом 3 год на відкритій місце­вості. Потужність дози радіації на місцевості на першу годину після аварії Р₁= 200 рад/год. Початок роботи - за 4 год після аварії. Визначити дозу радіації і можливі наслідки опромінення співробітників.

Рішення

1. Визначається потужність дози радіації на початок і кінець роботи (перераховується Р1 на Р₄ і Р₈ ):

 

3.  За табл. 32 втрати можуть скласти 100%.

 

Висновок

Працювати в районі аварії при заданих умовах украй ризиковано. Майже всі опромінені втратять працездатність найближчим часом після опромінення.

Розрахунок доз радіації за формулою

 

здійснюється за умов руху по заданому маршруту, який має протяжність L (км), з відомими потужностями доз радіації і середньою швидкістю руху V (км/год).

Можливі дози радіації визначаються та­кож і за допомогою графіків (номограм) (дод. 2).

Графіки (номограми) дозволяють визначати припусти­мий час початку робіт після аварії на АЕС, допустиму трива­лість перебування людей на радіаційно забрудненій території, але дають лише приблизну оцінку при високій оперативності розрахунків.

Вихідними даними в цих графіках є відносна величина

 

 

 

Схема графіків і порядок користування ними наведені на рис. 2.

 

 

 

Приклад 2

Визначити дозу радіації і можливі наслідки опромінення співробітників установи для умов прикладу 1.

Рішення

1. За графіком (для заданих t = 4 год, ^ = 3 год) ви­значається відносна величина а = 0,65.

2. По відносній величині а знаходимо:

 

Визначення найбільш доцільних дій працівників й фун­кціонування об’єктів в умовах зараження включає: визначення припустимої тривалості й час початку роботи (^, ^), розрахунок коефіцієнтів послаблення дії радіації захисними спорудження­ми (К_посл), що забезпечують радіаційну безпеку (табл. 33).

 

Приклад 3

Співробітники правоохоронної установи будуть викону­вати службове завдання на території об’єкта, зараженого РР за 30 год після аварії на АЕС. Потужність дози радіації на першу годину після аварії Р₁ = 60 рад/год. Доза радіації не повинна пе­ревищити 10 рад. Коефіцієнт послаблення радіації захисного спорудження К_посл = 6. Визначити допустиму тривалість роботи співробітників (за графіком).

Рішення

1. Розраховується відносна величина:

 

2. За графіком (дод. 3) tj, = 4 год.

Час початку роботи t_H на зараженій місцевості розрахо­вується за графіками або завчасно розробленими таблицями.

 

Приклад 4

Співробітники установи будуть виконувати роботу про­тягом 4 год у районі об’єкта, зараженого РР внаслідок аварії на АЕС. Потужність дози радіації на першу годину після вибуху складала Р₁ = 60 рад/год. Доза опромінення не повинна переви­щувати 15 рад. Коефіцієнт послаблення радіації К_посл = 4. Визна­чити час початку роботи співробітників (за графіком).

Рішення

1. Розраховується відносна величина а :

а = 1

2. За графіком (дод. 3) t_H = 30 год (через 30 год після аварії на АЕС).

 

Прилади радіаційної розвідки. Оцінка нас­лідків аварій на радіаційно небезпечних об’єктах здійснюється за об’єктивними даними розвідки, які можуть бути отримані за допомогою спеціальних приладів розвідки.

Прилади, призначені для виявлення і вимірювання іоні­зуючих випромінювань, називаються приладами радіаційного контролю або радіаційної розвідки. Зазначені прилади поділя­ються на індикатори-сигналізатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри та універсальні прилади.

Індикатори-сигналізатори - це найпростіші дозиметри­чні прилади, призначені для виявлення іонізуючих випроміню­вань і подачі у такому разі звукового чи світлового сигналу.

Рентгенометри - прилади, призначені для вимірювання потужностей доз у-випромінювання, а також для визначення ступеня радіоактивного забруднення поверхонь різноманітних об’єктів.

Радіометри (вимірювачі радіоактивності) відносяться до числа вимірювачів іонізуючих випромінювань спеціального призначення і використовуються для визначення ступеня радіо­активного забруднення поверхонь, різноманітних предметів (обладнання, води, продуктів харчування) а- та Р-активними речовинами. Можуть використовуватися для вимірювання не­великих потужностей доз радіації у-випромінювань. Застосо­вуються для пошуку уранових руд, в санепідемстанціях, науко­во-дослідних лабораторіях та інших установах.

Дозиметри призначені для визначення сумарних доз опромінення, які отримують працівники або населення в радіо­активно забруднених районах. За допомогою дозиметрів визна­чаються індивідуальні дози у- і нейтронних випромінювань не­великої потужності.

Універсальними приладами радіаційного контролю є спектрометри, спектрометри-дозиметри, радіометри-дозиметри та ін.

За сферою використання сучасні прила­ди радіаційного контролю поділяються на прилади для:

-        санітарної дозиметрії в екології: радіометр-дозиметр; у- та p-випромінювань РКС-01 “СТОРА”; РКС-01 “СТОРА - ТУ”, дозиметр-радіометр МКС-05 “ТЕРРА”, дозиметр-радіометр пошуковий МКС-07 “ПОШУК”;

-        цивільного захисту та Збройних Сил: індикатор ра­діоактивності УДРБГ-Б, дозиметр-радіометр універсальний МКС-У, радіометр “Прип’ять”, дозиметр-радіометр МКС-05 “ТЕРРА”;

-        пошукових завдань: дозиметр-радіометр пошуковий МКС-07 “ПОШУК”, радіометри-дозиметри у- та Р-випроміню- вань РКС-01 “СТОРА - ТУ”, дозиметр у-випромінювання інди­відуальний з пошуковою функцією ДКС-02П “КАДМІЙ”;

-        індивідуальної дозиметрії: дозиметри ДКС-02К “КАДМІЙ”, ГО -32, “Юпітер”, дозиметр у-випромінювання ДКГ-21 “Ecotest CARD” (як автономний прилад, так і у складі автоматизованої системи індивідуального дозиметричного кон­тролю АСІДК-21);

-       побутового використання: дозиметр-радіометр побу­товий МКС-05 “ТЕРРА-П”.

2.2.3.       Навчання працівників виконання правил та заходів безпеки

Навчання - це організований цілеспрямований процес оволодіння знаннями, умінням і навичками, передбачений від­повідними керівними документами (навчальними планами, програмами і т.д.). Цей процес здійснюється з використанням досягнень багатьох наук, серед яких центральне місце займає педагогіка.

Педагогіка розробляє найважливіші фундаментальні пи­тання виховання і розвитку людини на всіх основних етапах її життєдіяльності. Споконвічно педагогіка розвивалася як наука про виховання. Сучасна педагогіка вивчає також питання підго­товки фахівців для всіх сфер діяльності людини.

Однією з найважливіших складових частин педагогіки є дидактика.

Основними поняттями, які використовуються в цій нау­ці, є знання, уміння і навички. Саме вони багато в чому зумов­люють принципи, методи й організаційні форми навчання.

Знання - це перевірений практикою результат пізнання навколишньої дійсності. Вони можуть бути життєвими, донау­ковими і науковими.

Життєві і донаукові знання набуваються людиною, як правило, в побуті, дошкільних установах, школі, професійно- технічних і інших навчальних закладах.

Сутність наукових знань полягає в розумінні дійсності в її минулому, сьогоденні і майбутньому, у достовірному осмис­ленні, поясненні й узагальненні фактів навколишньої дійсності. Наукові знання здобуваються у вищій школі і наступній профе­сійній діяльності.

Уміння - це здатність людини виконувати той чи інший вид діяльності (дії) на основі раніше отриманого досвіду. Над­бані людиною уміння є важливим показником її діяльності і можуть стати властивістю особистості.

Навички - це здатність людини з визначеним ступенем автоматизму виконувати ті чи інші дії (прийоми). Навички при­йнято поділяти на три види: рухові (моторні), сенсорні і розу­мові. Основою моторних навичок є робота рухових органів (рук, ніг). Сенсорні (чуттєві) навички набуваються на основі роботи аналізаторів зору, слуху, нюху, дотику. Це, наприклад, навички визначення на слух якості роботи двигуна і т.п. Розу­мові навички - це здатність швидко, без утруднень виконувати розумові операції під час вирішення певних завдань, оцінки си­туації тощо.

Процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками при всіх формах навчання носить двосторонній взаємозумовлений характер, у якому беруть участь той, хто навчає (викладач, керів­ник заняття) і ті, кого навчають (студенти, працівники установи та ін.), між якими встановлюється прямий і зворотний зв’язок. Основними елементами цього процесу є: а) передача тим, кого навчають, знань, умінь і навичок (прямий зв’язок); б) здійснення контролю за якістю засвоєння навчального матеріалу, оволодіння знаннями, уміннями і навичками (зворотній зв’язок).

Ефективність навчання залежить від багатьох умов, важ­ливе місце серед яких займають принципи, методи й організа­ційні форми навчання, що використовуються у процесі навчання.

Основними дидактичними принципами навчання у вищій школі є:

• науковість - навчати тому, що необхідно фахівцю в його професійній діяльності;
• системність і послідовність, доступність і наочність;
• свідомість і активність тих, кого навчають.

Усі дидактичні принципи навчання взаємозумовлені і являють собою систему основних вимог, якими прийнято керу­ватися при організації й у процесі навчання. Реалізація цих принципів дозволяє формувати у тих, кого навчають, наукові знання, що дозволяють у більшості випадків передбачати вини­кнення негативних явищ і попереджати надзвичайні ситуації.

До важливих принципів навчання відносяться також принципи виховання тих, кого навчають. Зміст і спрямованість цих принципів визначається, як правило, категорією тих, кого на­вчають, змістом заняття й організаційними формами навчання.

Процес передачі тим, кого навчають, і засвоєння ними знань, умінь і навичок, а також розвиток пізнавальних здібнос­тей здійснюється шляхом використання різних способів спіль­ної роботи викладача і студентів, слухачів.

Навчання працівників підприємств, установ, організацій щодо забезпечення без­пеки здійснюється за двома напрямками:

-        навчання правил та заходів безпеки під час виконан­ня функціональних обов’язків;

-        навчання правил поведінки та дій в екстремальних умовах, у тому числі в умовах надзвичайних ситуацій.

Зміст навчання працівників правил та заходів безпеки під час виконання функціональних обов’язків великою мірою залежить від специфіки підприємства, установи, організації. Пр оте для всіх видів підприємств, установ, ор­ганізацій існують загальні напрямки навчання:

-        навчання щодо забезпечення пожежної безпеки;

-        навчання щодо забезпечення електробезпеки.

Навчання правил поведінки та дій в ек­стремальних умовах, у тому числі в умовах надзвичайної ситуації, здійснюється за на­прямками :

-        устрій, умови та правила використання засобів інди­відуального і колективного захисту;

-        правила поведінки при проведенні евакуації;

-        порядок надання першої невідкладної допомоги при ураженні людини факторами небезпек.

При цьому навчання за цими напрямками здійснюється не тільки працівників потенційно небезпечних об’єктів (радіа­ційно-, хімічно-, пожежо-, вибухонебезпечних), а й об’єктів, які потрапляють в зону можливого ураження у разі реалізації не­безпеки.