1.3. Наслідки реалізації небезпек навколишнього середовища

 

1.3. Наслідки реалізації небезпек навколишнього середовища

 

1.3.1.  Класифікація небезпек

Людина живе у середовищі, яке характеризується наяв­ністю небезпек. Небезпека - це негативна властивість матерії, яка виявляється у здатності завдавати шкоди певним елементам Всесвіту (самій матерії: людям, природному середовищу, мате­ріальним цінностям), потенційне джерело шкоди.

Небезпека - це умова чи ситуація, яка існує в навколи­шньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивіль­нення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та/чи пошкодження.

Джерелом небезпеки може бути все живе і неживе. Не­безпеки не мають вибіркових властивостей, під час свого вини­кнення вони негативно впливають на всі елементи живого і не­живого світу. Впливу небезпек підвладна людина, довкілля, ма­теріальні цінності. Носіями небезпек є природні процеси та явища, техногенне середовище та дії людей. Небезпеки реалі­зуються у вигляді потоків речовини, енергії та інформації, вони об’єктивно існують у просторі й у часі.

Ознаками небезпеки є загроза для життя, можливості нанесення шкоди здоров’ю, порушення умов нормального фун­кціонування органів та систем людини.

Дія небезпек виявляється у негативних наслідках, що виникають, як правило, раптово.

За можливістю здійснення (реалізації) впливу на люди­ну небезпека може бути потенційною, реальною і реалізованою.

Потенційна небезпека являє собою загальну загрозу, яка не має чітких просторово-часових показників упливу на люди­ну. Наприклад, у виразах “забруднення навколишнього середо­вища є шкідливим для людини”, “підприємство пожежонебез- печне”, “буревій може завдати шкоди” йдеться тільки про поте­нційну небезпеку для людини.

Аксіома потенційної небезпеки: в жодному виді діяль­ності не можна досягти абсолютної безпечності, тобто будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна.

Згідно з цією аксіомою всі дії людей і всі компоненти навколишнього середовища мають здатність створювати небез­пеки. При цьому будь-яка нова позитивна дія неминуче супро­воджується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек. Навіть при найвищому рівні розвитку техніки абсо­лютне усунення джерел небезпеки неможливе. Завдання поля­гає в тому, щоб звести цю небезпеку до мінімуму.

Реальна небезпека завжди пов’язана з конкретною за­грозою впливу на людину, визначена в просторі і часі. Напри­клад, коли наближається буревій, це є реальною небезпекою для людини, яка знаходиться в межах його дії. Як тільки це стихійне лихо вийшло із зони перебування людини, воно пере­творилось в джерело потенційної небезпеки.

Реалізована небезпека визначає факт упливу реальної небезпеки на людину і середовище її мешкання. Наприклад, якщо буревій призвів до травмування чи загибелі людей або спричинив матеріальні збитки, то це реалізована небезпека.

Реалізація небезпеки створює певну ситуацію, яка зале­жно від характеру дії та наслідків може бути: а) небезпечною; або аварійною; б) катастрофічною; в) екстремальною.

Ситуація, за якої виявляється велика потенційна можли­вість виникнення нещасного випадку, прийнято називати не­безпечною, або аварійною. Ситуація, внаслідок якої загинули люди, називають катастрофічною. Ситуація, що виникла у процесі діяльності, коли психофізіологічне навантаження лю­дини досягає такого рівня, при якому вона може втратити здат­ність до раціональних вчинків і адекватних обставинам дій, на­зивають екстремальною.

Вивчення природи небезпек і розробка заходів щодо за­побігання їх негативним наслідкам потребує класифікації та си­стематизації небезпек.

Класифікація - застосування логічної операції поділу обсягу поняття, яке є сукупністю поділів (поділ деякого класу на види, поділ видів за різними ознаками тощо). Класифікацією небезпеки займається таксономія - наука про систематизацію складних явищ, понять, об’єктів.

Залежно від конкретних потреб існують різні класифі­кації (табл. 10).

 

Небезпеки, викликані стихійними явищами, кліматич­ними умовами, рельєфом місцевості, природними пожежами, захворюваннями людей, тварин, рослин тощо, називаються природними.

Діяльність людини та продукт цієї діяльності безперер­вно впливають на навколишнє середовище, генеруючи в ньому антропогенні й техногенні небезпеки.

Небезпеки, що створюються технічними засобами, нази­ваються техногенними. Джерелами техногенних небезпек є та­кож об’єкти техногенного середовища, мешкання людини (бу­дівлі та споруди, знаряддя праці, свійські та домашні тварини тощо), продукти харчування і напої, виготовлені з порушенням технології тощо.

Небезпеки, зумовлені діяльністю людей, називаються антропогенними. Вони поділяються на соціальні й політичні. В Україні основними причинами небезпеки є техногенний і при­родний блоки негативних чинників, а також руйнування і пере­оформлення соціальних систем. Виникають нові чинники не­безпеки, характерні для перехідного періоду: прогресуючий ри­нок наркобізнесу, недостатність реального правового захисту, криміналізована підприємницька діяльність, пропаганда засо­бами інформації насильства і жорстокості як норма досягнення мети тощо. В сучасних умовах застарілим, неповним є визнання техногенно-природного походження небезпек. Сьогодні постає проблема забезпечення безпеки людини в соціально-культур­ному і природному середовищі, проблема соціально-екологіч­ної безпеки.

До соціальних небезпек належать небезпеки, які назива­ють “хворобами суспільства”: бродяжництво, проституція, ал­коголізм, злочинність тощо.

Джерелами політичних небезпек є війни, збройні конф­лікти, тероризм, заворушення, конфлікти на економічній, наці­ональній, етнічній, релігійній основах тощо.

 

 

 

1.3.2.  Загальна оцінка небезпек

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров’ю, природному чи техногенному середовищам тощо.

Виникає необхідність визначення кількісної міри оцінки наслідків реалізації небезпеки.

Кількісною оцінкою шкоди, заподіяної небезпекою, є збиток. Кожен окремий вид збитку має своє кількісне вира­ження (одиниці виміру). Наприклад, кількість загиблих людей, вартість пошкодженого майна тощо. Найбільш універсальний кількісний спосіб визначення збитку - це вартісний, тобто ви­значення збитку в грошовому еквіваленті. Але оцінка збитку не дає повного уявлення про небезпеку, не дозволяє прийняти рі­шення щодо застосування запобіжних заходів.

Іншою важливою характеристикою небезпеки є її ймові­рність або частота, з якою вона відбувається. Але ймовірність також не може повністю характеризувати наслідки небезпеки, тому що вона не має ознак збитків.

Універсальною характеристикою небезпеки, яка уза­гальнює в собі як можливу шкоду від небезпеки, так і можли­вість її реалізації, є ризик.

Згідно з ДСТУ 2293-99 “ризик - це ймовірність заподі­яння шкоди з урахуванням її тяжкості”. Чисельно ризик визна­чається як добуток ймовірності виникнення небезпеки на очікуваний розмір збитків, які може завдати реалізована не­безпека:

R = Р_А- D,

де Р_А - ймовірність виникнення небезпеки;

D - очікуваний розмір збитків, які може завдати реа­лізована небезпека.

Оскільки ймовірність - величина безрозмірна, одиниця виміру ризику є одиницею виміру збитку. У випадку, коли ри­зик D оцінюється для одної одиниці (для одної людини, одного літака тощо) чи оцінюється ризик виникнення будь-якої ситуа­ції, коли збиток оцінюється одиницею (одна людина, 1 - так, ситуація виникне) величина ризику чисельно дорівнює ймовір­ності реалізації небезпеки.

Для визначення рівня небезпеки та необхідності вжиття заходів запобігання реалізації небезпек використовують матри­цю оцінки ризиків (табл. 13), яка складається з урахуванням ка­тегорій серйозності небезпек (табл. 11) та рівнів ймовірності небезпек (табл. 12).

 

З використанням матриці ризиків введені індекси ризику небезпеки, які враховують одночасно серйозність та ймовірність небезпеки. Вагомість індексу небезпеки визна­чається :

індекс ризику небезпеки = серйозність небезпеки х ймо­вірність небезпеки.

 

По суті, індекс ризику небезпеки (табл. 14) дорівнює максимально допустимому рівню математичного очікування шкоди, до якої призводить реалізація конкретної небезпеки.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фоново­го) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, якій суспі­льство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-еконо- мічні та соціальні можливості на цьому етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який здебільшого призводить до негативних наслідків.

 

 

 

1.3.3.   Природні небезпеки та характер їх негативного впливу на людину та навколишнє середовище

Природні небезпеки поділяються на літосферні, атмос­ферні, гідросферні.

 

1.3.3.1. Літосферні небезпеки.

До літосферних небез­пек, які можуть виникати в Україні, відносяться землетрус, селі, зсуви.

Землетрус - це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування спо­руд, пожеж та людських жертв.

Для визначення сили землетрусу використовується 12-бальна шкала Ріхтера. Нульова позначка - це абсолютний спокій ґрунту. Кожний наступний бал означає поштовх у 10 ра­зів сильніший за попередній.

Озн аки близького землетрусу :

-       запах газу, де раніше цього не відзначалось;

-       тривога птахів та домашніх тварин;

-       іскри між близько розташованими електричними дро­тами;

-       блакитне свічення внутрішньої поверхні будинків.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки в умовах землетрусу:

-       зберігати спокій, уникати предметів, які падають;

-       перебуваючи у приміщенні, негайно зайняти безпеч­не місце: отвори капітальних внутрішніх стін, місця під балка­ми каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капіталь­ної стіни, під ліжком чи столом;

-        не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які па­дають уздовж стін, є серйозною небезпекою; безпечніше пере­чекати поштовх там, де він вас застав;

-       не поспішайте до ліфтів та сходів багатоповерхового будинку, сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу;

-       після припинення поштовхів потрібно негайно вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце;

-       перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати і спинитися подалі від високих будинків, мостів чи естакад та залишатися в машині до припинення поштовхів;

-       опинившись у завалі, слід спокійно оцінити стано­вище, надати першу допомогу собі та тим, хто її потребує, по­дбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває зовні за­валу (голосом, стуком); пам’ятайте, що людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

Зсуви - це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги.

Зсуви можуть виникати в будь-яку пору року на всіх схилах з нахилом у 20° і більше. За швидкістю зміщен­ня порід зсуви поділяються на:

-       повільні - декілька сантиметрів на рік;

-       середні - декілька метрів за годину або добу;

-       швидкі - десятки кілометрів за годину.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарсь­кі угіддя, викликають пошкодження комунікацій, водогоспо­дарських споруд тощо.

Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід унаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підзем­ними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої госпо­дарської діяльності людини.

Найбільш дієвими заходами щодо запобігання зсувам є відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу з допомо­гою підпір.

Селі - це паводки з великою концентрацією ґрунту, мі­неральних часток, каміння, уламків порід (від 10-15 до 75% об’ єму потоку), що раптово виникають у руслах гірських річок.

Селі виникають унаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів. За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, се­лі можна поділити на :

-       грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній конце­нтрації каміння, об’ємна вага складає 1,5 - 2 т/м³);

-       грязекам ’яні (суміш води, гравію, невеликого камін­ня, об’ємна вага складає 2,1 - 2,5 т/м³);

-       водокам ’яні (суміш води з переважно великим камін­ням, об’ємна вага складає 1,1 - 1,5 т/м³).

Засоби боротьби з селевими потоками: будівництво гре­бель, каскаду запруд для руйнування селевого потоку, стінок для закріплення відкосів тощо.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки при зсувах та селях:

-       у разі попередження про селевий потік або зсув слід негайно залишити приміщення і знайти безпечне місце;

-       надаючи допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовувати дошки, палки, мотузки та інші засоби, при цьому виводити людей з потоку в напрямку його руху, по­ступово наближаючись до краю;

-       почувши шум потоку, що наближається, негайно під­німіться з дна лощини вгору по стоку не менш ніж на 50-100м; тим, кого зненацька, несподівано застав селевий потік, врятува­тися, як правило, не вдається;

-       пам’ятайте, що під час руху селевого потоку каміння великої маси розкочується на значні відстані.

 

1.3.3.2. Гідросферні небезпеки.

До гідросферних небез­пек, які можуть виникати у природних умовах України, відно­сяться повені, снігові лавини.

Повені - це значне затоплення місцевості внаслідок під­йому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене злива­ми, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйну­ванням дамб, гребель тощо.

Наслідки повеней:

-       затоплення шаром води значної площі землі;

-       пошкодження та руйнування будівель та споруд;

-       пошкодження автомобільних шляхів та залізниць;

-       руйнування обладнання та комунікацій, меліоратив­них систем;

-        загибель тварин та знищення врожаю сільськогоспо­дарських культур;

-       вимивання родючого шару ґрунту;

-       псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

-       загроза інфекційних захворювань (епідемій);

-       погіршення якості питної води;

-       загибель людей.

Повені деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в змен­шенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту по­перек схилу тощо). Для середніх та великих річок досить дієвим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водо­сховищ, влаштування дамб, руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки при повені:

-       отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в безпечне місце - на височину (попередньо відключивши газ, воду, електрику);

-       якщо повінь розвивається повільно, необхідно пере­нести майно в безпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи, горища, дахи будівель, запастися продуктами харчування, пит­ною водою, теплими речами;

-       для залишення місця затоплення можна користувати­ся будь-якими плавальними засобами (колоди, бочки, автомобі­льні камери тощо);

-       опинившись у воді, необхідно скинути важкий одяг, взуття та, користуючись всіма можливими підручними засобами, чекати допомоги; по можливості, подавати сигнал про допомогу.

Снігова лавина - це швидкий раптовий рух снігу та (або) льоду вниз стрімкими схилами гір.

Великі лавини виникають на схилах 25-60° через пере­вантаження після значного випадання снігу внаслідок форму­вання в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

Причини сходження лавин:

-       перенапруження снігового покриву;

-       різкий порив вітру;

-       звукова хвиля;

-       різка зміна метеорологічних умов.

На території України снігові лавини поширені в гірсь­ких районах Карпат та Криму.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки при снігових лавинах:

-       почувши шум снігової лавини, що наближається, не­гайно заховайтесь за скелю, дерево, ляжте на землю, захистіть голову, притисніть коліна до живота і дихайте через одяг;

-       при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні; якщо не вдається, то потріб­но намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повіт­ряну подушку;

-       вирушаючи до лавинонебезпечних місць, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору, які, у разі потреби, слід спромогтися викинути на поверхню, щоб позна­чити своє місце.

 

1.3.3.3. Атмосферні небезпеки.

До атмосферних небез­пек відносяться урагани, пожежі.

Вітер - один із найважливіших компонентів життя лю­дини. Він забезпечує обмін забрудненим повітрям міст і чис­тим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним і холодним повітрям полярних областей.

Вітер, швидкість якого досягає 32 м/с, називається ура­ганом. Ураганами також називають тропічні циклони, які вини­кають у Тихому океані (на Далекому Сході - тайфуни).

Руйнівна дія урагану зумовлюється енергією швидкіс­ного натиску повітря, який, у свою чергу, визначається швидкі­стю вітру.

Швидкість обертання повітряних мас в урагані може до­сягати до 500 км/год.

Різновидністю урагану є смерч, який в Америці назива­ють торнадо. Смерч утворюється тоді, коли стикаються дві ве­ликі повітряні маси різної температури і вологості; до того ж у нижніх шарах повітря тепле, а у верхніх - холодне. Тепле пові­тря піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міс­титься у ньому, випадає дощем. Але коли починає дути вітер, котрий відхиляє вбік потік теплого повітря, виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год. Вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки при ураганах:

-       отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері і вікна;

-       з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;

-       у будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не зазнати травм від осколків розбитого скла;

-       найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;

-       коли ураган захопив вас на відкритій місцевості, тре­ба знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);

-       ураган може супроводжуватися грозою, тому необ­хідно уникати ситуацій, за яких збільшується ймовірність ура­ження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підхо­дити до ліній електропередач тощо.

Пожежі - це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та знищення матеріальних цінностей.

Основними видами пожеж як стихійних лих є ландшафтні пожежі, які поділяються на лісові і степові. У свою чергу лісові пожежі поділяються на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухо­го трав’яного покриву, лісової підстілки без охоплення крон де­рев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3 - 1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум’я 1-2 метри, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900°С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з ни­зових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум’я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год. При стійкій вер­ховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури де­рев. Полум’я розповсюджується зі швидкістю 5-8 км/год, охоп­лює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1 - 0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де пожухла трава. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

Основними засобами боротьби з лісови­ми низовими пожежами є:

-        засипання вогню землею;

-        заливання водою, хімікатами;

-        створення мінералізованих протипожежних смуг;

-        пуск зустрічного вогню.

Гасити верхову лісову пожежу складніше. її гасять шля­хом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пус­кають зустрічний вогонь.

Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що й лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється переважно дво­ма методами:

-        1-й - навколо торф’яної пожежі на відстані 8-10 м 104

від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповняють водою;

-        2-й - влаштовують навколо пожежі смугу, насичену розчинами хімікатів.

Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил пове­дінки при пожежах:

-       у разі виявлення пожежі при першій можливості слід негайно повідомити пожежні підрозділи або органи місцевої влади;

-       при пожежах треба остерігатися високої температу­ри, задимленості, загазованості, вибухів, падіння дерев та буді­вель, провалів у прогорілий ґрунт;

-       небезпечно входити в зону задимлення за умов види­мості менше 10 м;

-       при вході в палаюче приміщення треба накритися з головою вологою тканиною;

-       двері в задимлене приміщення треба відкривати обе­режно, щоб запобігти спалаху полум’я від швидкого притоку свіжого повітря;

-       у дуже задимленому приміщенні слід повзти в небез­печне місце, щільно притискуючись до підлоги;

-       для захисту від чадного газу дихати через вологу тканину;

-       якщо на людині загорівся одяг, треба покласти її на землю та збити полум’я, застосовуючи будь-які підручні засо­би: важку тканину, верхній одяг (пальто, плащ), ковдру тощо;

-       бігти не можна - це ще більше роздмухує полум’я;

-       при гасінні пожежі використовуйте всі підручні засо­би (воду, вогнегасники, пісок, землю, простирадла тощо);

-       виходити із зони пожежі треба проти вітру;

при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев, лопати тощо; гілками слід “захльостувати” край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.

 

 

 

1.3.4.   Техногенні небезпеки та характер їх негативної дії на людину та навколишнє середовище

 

1.3.4.1. Класифікація техногенних небезпек.

Небезпе­ки техногенного характеру є безпосереднім результатом діяль­ності людини і можуть виникати внаслідок аварій і катастроф, які відбуваються через недостатню надійність техніки, несподі­ваних наслідків життєдіяльності людей, а також унаслідок їх помилок, викликаних некомпетентністю або злим наміром.

Аварія - це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті або території загрозу для життя і здо­ров’ я людей, призводить до руйнування будівель, споруд, обла­днання і транспортних засобів, порушення виробничого проце­су, завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа - великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків.

Аварії та катастрофи можуть бути класифіковані за на­ступними аспектами.

За наслідками для людини та навколиш­нього середовища:

-        із забрудненням довкілля (з викидом небезпечних ра­діоактивних або хімічних речовин) або без забруднення;

-       із суттєвим погіршенням екологічної обстановки або без її погіршення;

-       з руйнуванням гідровузлів та затопленням території або без них (гідродинамічні аварії);

-       з виникненням пожеж та вибухів.

За місцем виникнення:

-       на промислових об’єктах;

-       на транспорті (автомобільний, залізничний, повітря­ний, морський, річковий, трубопровідний);

-       на системах життєзабезпечення місць помешкання людей (системи водопостачання, теплопостачання, каналізації та водоочистки, електропостачання, газопостачання);

-       на системах енергозабезпечення;

-       на спорудах (раптове завалювання споруд).

 

1.3.4.2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у на­вколишнє середовище.

Аварії з викидом радіоактивних речовин у довкілля з подальшим забрудненням місцевості можуть виника­ти на радіаційно небезпечних об’єктах. Радіаційно небезпечними об’єктами (РНО) є об’єкти, які пов’язані з видобутком, перероб­кою, збереженням і використанням джерел іонізуючого випромі­нювання. Основну групу РНО за ступенем їх потенційної небезпе­ки складають підприємства ядерного паливного циклу (ПЯПЦ). До цього циклу входять підприємства видобутку, використання, переробки, зберігання і захоронення ядерних матеріалів.

Основними джерелами небезпеки під час аварій на АЕС є ядерні реактори, в яких зосереджене ядерне пальне (окис урану) і продукти його розпаду. У реакторах типу РБМК-1000 (реактор ве­ликої потужності канальний, саме цей тип був установлений на Чорнобильській АЕС) міститься близько 290 т окису урану.

Основними уражаючими факторами аварій на АЕС є ра­діаційний уплив на людину в процесі розвитку аварії та радіа­ційне забруднення навколишнього середовища.

Аварії на АЕС за можливістю прогнозування на етапі проектування поділяються на: а) проектні, які можуть бути прогнозовані при проектуванні АЕС та можуть бути локалізо­вані існуючою системою технічної безпеки на станції; б) поза проектні, які не передбачені при проектуванні АЕС та не мо­жуть бути ліквідовані (локалізовані) існуючою системою техні­чної безпеки станції.

З метою типізації радіаційних аварій прийнята міжна­родна шкала оцінки подій на АЕС (табл. 15).

 

Рівні 1-3 відносяться до подій (інцидентів), останні рів­ні - до аварій (умовною межею розділу шкали за небезпекою є максимальна проектна аварія - 4-й рівень).

1.3.4.3. Аварії з викидом небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище.

Причинами виникнення надзвичай­них ситуацій з витоком небезпечних хімічних речовин в навко­лишнє середовище є аварії на хімічно небезпечних об’єктах.

Під хімічно небезпечними прийнято розуміти об’єкти (ХНО), на яких виробляються, зберігаються (транспортуються) і використовуються небезпечні хімічні речовини, які під час аварійних ситуацій можуть негативно вплинути на навколишнє середовище і життєдіяльність людини.

Небезпечна хімічна речовина (НХР) - хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити за­гибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю.

До НХР, які можуть викликати надзвичайну ситуацію, належать хімічні сполуки, що мають токсичні та шкідливі для здоров’я людей властивості.

НХР за характером дії на організм лю­дини можуть поділятися на:

-       задушливі (хлор, фосген, сірководень, аміак);

-       загальноотруйні (окис вуглецю, синильна кислота, сірководень);

-       нейротропні (сірководень, фосфороорганічні сполуки);

-       метаболічні (метилхлорид, деметилсульфат);

-       що порушують обмін речовин (діоксан).

Аварія з викидом (виливом) НХР може статися внаслі­док виробничих, конструкційних, технологічних чи експлуата­ційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що при­звели до пошкодження технологічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів.

Спосіб зберігання НХР визначає характер можливої аварії та її наслідки. На даний час НХР можуть зберігатися:

-       у ємностях під високим тиском;

-       в ізотермічних ємностях (охолодження);

-       в закритих ємностях при температурі навколишнього середовища.

Характеристиками НХР є:

• токсичність;
• агресивність;
• стійкість.

Токсичність - це здатність речовини уражати організм. У промисловій токсикології до НХР віднесені речовини, які мають смертельну дозу для людини не більш 100 мг/кг. Для більш дета­льної характеристики НХР використовуються поняття токсична доза“ (Д) та “гранично допустима концентрація” (ГДК).

Токсична доза (Д) - це кількість речовини, яка викликає певний токсичний ефект.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - концентра­ція речовини, яка при щоденному впливі на організм людини протягом тривалого часу не викликає патологічних змін і за­хворювань або відхилення у стані здоров’я.

Агресивність - це здатність небезпечної хімічної речо­вини негативно впливати на елементи об’єктів економіки та до­вкілля.

Стійкість означає тривалість зберігання уражальної здатності небезпечної хімічної речовини.

Джерелами хімічного забруднення до­вкілля при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах можуть бути:

-       викиди та витоки небезпечних хімічних речовин у довкілля на хімічних підприємствах;

-       загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується виділенням у довкілля при горінні НХР;

-       аварії при транспортуванні НХР з витоком їх у до­вкілля.

Основним показником ступеня хімічної небезпеки хімі­чно небезпечних об’єктів (ХНО) є кількість населення, яке по­трапляє в прогнозовану зону хімічного забруднення.

За цим показником ХНО прийнято поді­ляти на чотири категорії (ступені) небезпеки:

-       до першої категорії відносяться об’єкти, в прогнозо­вану зону можливого хімічного забруднення яких при аварії по­трапляє більш 3000 людей.

-       до другої, третьої та четвертої категорій відповід­но - від 3000 до 300, від 300 до 100 та менш 100 людей.

Для характеристики масштабів можливого поширення зараження території використовують поняття “хімічно небезпе­чна адміністративно-територіальна одиниця”.

Хімічно небезпечна адміністративно-територіальна одиниця (ХНАТО) - адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять області, райони, а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють у зону можливого хімічного зара­ження при аваріях на ХНО.

Основним показником ступеня хімічної небезпеки ХНАТО є відносна територія (у відсотках), яка потрапляє в про­гнозовану зону хімічного забруднення.

За цим показником ХНАТО прийнято поділяти також на чотири категорії (ступені) небезпеки:

-       до першої категорії відносяться ХНАТО, в яких у прогнозовану зону можливого хімічного забруднення при аварії потрапляє більш 50% території;

-       до другої, третьої та четвертої категорій відповід­но - від 50 до 30 %, від 30 до 10 % та менш 10 % території.

 

1.3.4.4. Пожежі.

Пожежі технологічного походження відрізняються за можливими наслідками від пожеж природного характеру, які були розглянуті вище.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза межами відведеного вогнища, яке завдає матеріальних, екологічних збитків та загрожує здоров’ю і життю людини.

Загроза виникнення пожежі завжди існує на пожежоне- безпечних об’єктах.

Пожежонебезпечний об ’єкт - такий, на якому виробля­ється, зберігається чи транспортується продукція, що набуває за певних умов (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння.

До пожежонебезпечних відносяться об’єкти вугільної, нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообро­бної, текстильної, хлібопереробної промисловості тощо.

Основна причина виникнення пожеж - необережне по­водження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки. Крім того, вони можуть виникнути в результаті природних явищ (грозові розряди, землетруси, виверження вулканів, самозай­мання газів і торфу).

Офіційна статистика свідчить, що останніми роками в Україні щорічно виникає майже 50 тисяч пожеж. Щодня в на­шій країні в середньому відбувається 150 пожеж, унаслідок яких гине 10 та отримує травми 5 осіб, вогнем знищується 55 будівель.

За масштабами та інтенсивністю пожежі поділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.

Окрема - пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окремими пожежами можливе без засобів захисту від теп­лового впливу.

Суцільна пожежа - одночасне інтенсивне горіння пере­важної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пересування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі неможливе без засобів захисту від теплового випромінювання.

Масова пожежа - сукупність окремих і суцільних пожеж.

Вогняний шторм - особлива форма суцільної пожежі, що поширюється, характерними ознаками якої є: наявність ви­східного потоку продуктів згорання і нагрітого повітря, при­плив свіжого повітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год у напрямку до межі вогняного шторму.

Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестій­кості об’єктів та їх складових частин, а також від пожежної небез­пеки технологічних процесів виробництва у місці її виникнення.

Вогнестійкість будинку (споруди) - здатність чинити опір впливу високих температур при збереженні своїх експлуа­таційних властивостей. Вогнестійкість будинків (споруд) зале­жить від меж вогнестійкості їх основних конструктивних частин.

Межа вогнестійкості конструкції - це час у годинах, протягом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі (тобто не згорає, не тріскається, не деформується або поки температура на протилежній загоранню стороні не стане понад 140 °С), залежить від поперечного перетину, товщини захисного шару, займистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бувають неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати механічні властивості при високих температурах.

За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють на 5 груп:

І і II - неспалимі (будівлі мають підвищену вогнестій­кість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині вони охоплюється вогнем не раніше ніж через 3-4 год;

III  - неспалимі зі спалимими перекриттями і перебірка­ми; охоплюються вогнем через 2-3 год;

IV   - дерев’яні, оштукатурені; охоплюються вогнем че­рез 1,5 год;

V   - дерев’яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем че­рез 0,5 год.

Небезпечними у відношенні швидкості поширення по­жеж є ділянки, забудовані переважно будинками IV и V груп вогнестійкості з густотою забудови 10% і більше (під густотою забудови розуміють відношення суми площ дахів усіх будинків до загальної площі території), забудовані будинками III групи при більш ніж 20 % густоті та будинками І і II груп при більш ніж 30 % густоті забудови. При збільшенні густоти забудови будинками III, IV і V груп ще на 10% збільшується загроза для виникнення вогняного шторму.

Первинними уражаючими факторами при пожежах є:

-       світлове випромінювання;

-       задимлення;

-       хімічне забруднення хімічнонебезпечними продукта­ми згорання.

Дія світлового випромінювання на людей може призвес­ти до ураження різних органів (шкіри, очей) і навіть смерті. Цей уражаючий фактор, залежно від інтенсивності випромінювання, викликає займання та інші пошкодження будівель, споруд, тех­нологічного обладнання, транспортних засобів та інших матері­альних об’єктів.

Дія задимлення навколишнього середовища на людей призводить до виникнення опіків верхніх дихальних шляхів і ушкодження органів зору, утруднює дихання або викликає кис­неве голодування, різко зменшує видимість через зниження прозорості атмосфери.

Кисневе голодування людини в умовах пожежі відбува­ється з таких причин. Дим і небезпечні хімічні речовини витіс­няють чисте повітря із зони пожежі й одночасно забруднюють його продуктами повного та неповного згорання. Ці процеси призводять до зменшення вмісту кисню в зоні дихання. Змен­шення вмісту кисню у повітрі з 20 % до 19 % організм людини не помічає (так звана індиферентна зона). При подальшому зниженні вмісту кисню у повітрі (від 19 % до 15 %) людина для підтримання своєї життєдіяльності вимушена рефлекторно під­вищувати частоту та глибину свого дихання (так звана зона по­вної компенсації). Якщо вміст кисню у повітрі стає менше ніж 15 %, рефлекторні можливості організму людини вичерпуються і через нестачу вільного кисню в повітрі настає кисневе голоду­вання, яке супроводжується втратою свідомості та може при­звести до загибелі через декілька хвилин.

Дія хімічного забруднення довкілля небезпечними хіміч­ними речовинами, що утворюються в процесі пожежі (продукти неповного згорання), на людей може викликати хімічне отруєн­ня, внаслідок чого виникає утруднення дихання, зокрема оки­сом вуглецю, кисневе голодування та інші небезпечні для життя симптоми.

Забруднення зони пожежі небезпечними хімічними ре­човинами, зокрема чадним газом, може призвести до отруєння і навіть загибелі людини. Наприклад, при концентрації чадного газу 48мг/м³ виникають перші ознаки ураження, при концент­рації 220мг/м³ ураження настає через 150 хв, при 500мг/м³ - че­рез 30 - 60 хв, при 4000мг/м³ - 5-10 хв. Кожна речовина харак­теризується температурою її займання (спалаху). Спалах речо­
вини має місце у разі, якщо температура речовини під впливом потоку світлового випромінювання пожежі підвищується до температури займання (спалаху) цієї речовини. Явище спалаху розширює зону пожежі та викликає додаткові труднощі при її ліквідації. Порогові величини щільності потоку потужності сві­тлового випромінювання при опроміненні протягом 10 хв - Ісв наведено в таблиці 16.

 

 

 

Відстань, на якій може спалахнути будь-яка речовина (Япож, м), залежить від теплотворної здатності матеріалу, який горить (Н_т), та від щільності потоку світлового випромінюван­ня, від якого спалахує будь-яка речовина (І_св):

 

де

Q - маса пальної речовини, кг;

Нт - теплотворна здатність пальної речовини, Дж/кг;

Ісв - щільність потоку потужності світлового випромі­нювання, яка викликає спалах речовини, Вт/м²;

Твигор - час вигорання пальної речовини, с.

 

 

де

g_np - маса пальної речовини, що розташована на l м² площі місця її зберігання, кг/м²;

V_BHro_P - вагова швидкість вигорання пальної речовини,

кг/м² с.

Теплотворна здатність матеріалів ( Н_т) та швидкість ви­горання деяких речовин (У_вигор) наведено відповідно у таблицях l7, l8.

Негативний вплив полягає в ураженні людини уражаю­чими факторами пожежі, а також у нанесенні великих матеріа­льних збитків та створенні ускладнень при ліквідації наслідків інших нещасних випадків чи стихійних лих.

 

 

1.3.4.5. Вибухи.

Небезпечність вибуху полягає у викиді великої кількості руйнівної енергії. Найчастіше вибухи можуть виникати на вибухонебезпечних об’єктах.

Вибухонебезпечний об’єкт - спеціально облаштоване місце, де зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До таких об’єктів відносяться підприємства вугільної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, га­зової, харчової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

Залежно від характеристики використовуваних чи оде­ржуваних у виробництві речовин та їх кількості, виробничі бу­дівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною не­безпекою поділяються на 6 категорій.

Категорія “А ”— вибухонебезпечні виробництва що ма­ють горючі гази з нижньою концентраційною межею загорання в повітрі 10% (об’ємних) і менше, рідини з температурою спа­лаху парів 28 °С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утво­рювати вибухонебезпечні суміші об’ємом, який перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибуха­ти і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об’єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія “Б” - вибухопожежні виробництва, пов’язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад lO% до об’єму повітря, рідин з температурою спа­лаху від 28^о до 6l°C включно; рідин, нагрітих в умовах вироб­ництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи воло­кон, НМЗ яких 65 г/м³ і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні суміші об’ємом, що пере­вищує 5% об’єму приміщення. До цієї категорії відносяться на­сосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28^о до 6l°C, виробництва з використанням аміаку тощо.

Категорія “В” - пожежонебезпечні виробництва, по­в’язані із застосуванням рідин із температурою спалаху парів вище 6l°C; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м³; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з одною; твердих горючих речовин і матеріалів. До да­ної категорії відносяться підприємства з видобутку і обробки деревини, торфу, вугілля, пластмас і гуми, склади горючих і ма­стильних матеріалів.

Категорія “Г” - виробництва, пов’язані з обробкою не­горючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи роз­плавленому стані, яка супроводжується виділенням променис­того тепла, іскор і полум’я, твердих, рідких і газоподібних ре­човин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них від­носяться цехи термообробки металу, газогенераторні станції, котельні.

Категорія “Д” - виробництва, пов’язані з обробкою не­горючих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів і т.п.

Категорія “Е” - вибухонебезпечні виробництва, пов’я­зані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухоне­безпечного пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об’ємом, що перевищує 5% об’єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу мож­ливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, кис­нем повітря чи одна з одною. До них відносяться ділянки елек­тролізу води, зарядки і розрядки лужних і кислотних акумуля­торів тощо.

У подальшому будемо розглядати неспровоковані вибухи.

Неспровоковані вибухи - це вибухи, які трапилися вна­слідок порушення умов зберігання носіїв енергії, недбалості під час підготовки до використання та використання з порушенням правил і заходів безпеки, у разі самовільного розвитку процесів, які призводять до вибуху.

Неспровоковані вибухи поділяються на:

-       вибух хімічної вибухової речовини (промислової);

-       вибух газо-, пило-, пароповітряної суміші;

-       вибух посудини під тиском (несанкціонована розгер­метизація).

Умови виникнення неспровокованих ви­бухів :

-       зберігання в несанкціонованих місцях хімічних вибу­хових речовин;

-       утворення в несанкціонованих місцях газоповітряних (пилоповітряних, пароповітряних) хімічно однорідних пальних сумішей, в яких може реалізуватися детонаційне горіння;

-       утворення в місцях зосередження хімічних вибухо­вих речовин несанкціонованих джерел детонації;

-       утворення в місцях зосередження газоповітряних (пилоповітряних, пароповітряних) хімічно однорідних пальних сумішей несанкціонованих джерел займання або джерел дето­нації;

-       порушення правил зберігання посудин під тиском.

Уражаючими факторами вибуху в зага­льному випадку є:

-       повітряна ударна хвиля;

-       хімічне забруднення навколишнього середовища не­безпечними хімічними речовинами (продуктами згорання, ви­буху);

-       світлове випромінювання.

Травми, які може отримати людина внаслідок дії удар­ної хвилі поділяються на легкі, середні, важкі та надто важкі. Наслідки цих травм були розглянуті вище.

Наслідком дії ударної хвилі є руйнування довкілля з по­дальшим можливим ураженням людини уламками будівель і споруд.

Залежно від сили та ступеня руйнувань ударної хвилі будівель і споруд виділяють декілька зон:

-       зону повних руйнувань (на зовнішній межі зони над­мірний тиск 5O кПа);

-       зону сильних руйнувань (на зовнішній межі зони надмірний тиск 3O кПа);

-       зону середніх руйнувань (на зовнішній межі зони надмірний тиск 2O кПа);

-       зону слабких руйнувань (на зовнішній межі зони надмірний тиск lO кПа).

Повне руйнування характеризується руйнуванням всіх несучих конструкцій (обвалення стін, перекриття, каркасу).

Сильне руйнування визначається руйнуванням значної ча­стини декількох стін і більшості перекриттів при збереженні під­вальних приміщень і деякої частини залізобетонного каркасу.

Середнє руйнування характеризується утворенням трі­щин в несучих стінах і частковим їх обваленням, пошкоджен­ням внутрішніх перегородок, вікон і дверей, несучі конструкції в цілому зберігаються. Будівля підлягає відновленню.

Слабке руйнування характеризується збереженням осно­вних несучих стін конструкцій, руйнуються тільки внутрішні перегородки, вікна, двері, частково дах.

Аналіз показує, що при розміщенні людини на відкритій місцевості надмірний тиск у фронті ударної хвилі 2O - 4O кПа викликає тільки легкі травми, але у разі перебування в будів­лі (споруді) людина безперечно буде уражена уламками конс­трукцій.

Вибухові хімічні речовини використовуються при видо­бутку руди відкритим способом, при видобутку каміння тощо. Неспровокований вибух може трапитися у разі порушення умов зберігання вибухової речовини або порушення правил безпеки використання.

Основним фактором ураження при вибуху хімічної ви­бухової речовини є повітряна ударна хвиля, а також розжарені продукти вибуху, що можуть утворювати пожежу.

Радіус кругової зони ураження (в метрах), яка має на зо­внішній межі надмірний тиск АРф (кПа), дорівнює:

 

Вибух газоповітряної суміші. Якщо на потенційно не­безпечному об’єкті зберігаються вуглеводневі сполуки, то при несанкціонованій розгерметизації ємностей зберігання може статися виток сполук в навколишнє середовище. При їх пере­мішуванні з киснем повітря утворюється вибухо- та пожежоне- безпечні газоповітряні суміші. Якщо концентрація даної сполу­ки в навколишньому повітрі перевищує нижню межу вибухово­сті (НМВ) і не досягла верхньої межі вибуховості (ВМВ), то створюються сприятливі умови для виникнення неспровокова- ного вибуху.

Особливістю дії вибуху повітряної суміші є те, що під­вищений тиск створюється на достатньо великій площині, а та­кож те, що вибухова суміш проникає у весь вільній простір спо­руд та будівель. Основним уражаючим фактором вибуху суміші є повітряна ударна хвиля, а також можливі пожежі.

Вибухонебезпечні властивості газоповітряних сумішей наведені в таблиці l9.

При вибухах газової повітряної суміші на відкритому майданчику умовно розрізня­ють такі зони:

-          зона детонаційної хвилі (у межах хмари газової пові­тряної суміші, r_l);

-          зона дії продуктів вибуху (зона, в яку розлітаються елементи хмари, що не вибухнули в зоні детонації, r₂);

-          зона повітряної ударної хвилі (до складу якої входять частина зони повних руйнувань, а також зони сильних, середніх і слабких руйнувань.

 

 

У разі вибуху газової повітряної суміші зони руйнувань (в метрах) будуть:

 

 

Вибух пароповітряної суміші.

У місцях зберігання таких легкозаймистих рідин, як, на­приклад, ацетон, гас, бензин тощо, при розгерметизації посудин для зберігання може статися витікання речовин у навколишнє середовище з подальшим утворюванням вибухонебезпечної па­роповітряної суміші і як наслідок - вибух.

Радіус кругової зони ураження (в метрах), яка має на зо­внішній межі надмірний тиск АРф (кПа), дорівнює:

 

 

 

Вибух ємностей під тиском трапляється у разі грубого порушення умов зберігання (тепло- та вологоємного режиму), правил їх експлуатації (поштовхи, удари).

Особливістю вибуху ємностей під тиском є утворення уламків (фрагментів ємності, яка вибухнула), а також хімічного забруднення навколишнього середовища (в разі зберігання ХНР).

При несанкціонованій розгерметизації працюючих під тиском ємностей і апаратів радіуси зон руйнування (в метрах) для ДРф 5O, 3O, 2O і lO кПа відповідно можуть бути визначені:

1

Умови розгерметизації - Р_розг = 10 Р_вих.

Негативний вплив різних видів вибухів виявляється у травмуванні людей та руйнуванні близько розташованих буді­вель і споруд, що у свою чергу може викликати інші негативні прояви.

 

1.3.4.6. Гідродинамічні аварії.

Гідродинамічні аварії в переважній більшості виникають унаслідок аварій на гідротех­нічних спорудах, в основному при їх руйнуванні (прориві).

Гідродинамічна аварія - це подія, що пов’язана з вихо­дом із ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її частини і некерованим переміщенням великих руйнівних мас води, що затоплюють великі території.

Руйнування (прорив) гідротехнічних споруд відбуваєть­ся у результаті дії сил природи (землетрусів, ураганів, розми­вання гребель) або впливу людини (нанесення ударів ядерною чи звичайною зброєю по гідротехнічних спорудах, великих природних греблях), а також через конструктивні дефекти чи помилки проектування.

До основних гідротехнічних споруд, руйнування (про­рив) яких призводить до гідродинамічних аварій, відносяться греблі, водозабірні і водозбірні споруди (шлюзи).

Греблі - гідротехнічні споруди (штучні греблі) чи при­родні утворення (природні греблі), які створюють різницю рів­нів по руслу річки.

Штучні греблі - гідротехнічні споруди, створені люди­ною для своїх потреб, які включають греблі гідроелектростан­цій, водозаборів в іригаційних системах, дамби, перемички, за­гати й ін.

Природні греблі створюються дією природних сил, на­приклад, у результаті зсувів, селів, лавин, обвалів, землетрусів. Перед греблею вгору по водостоку накопичується вода і утво­рюється штучне чи природне водоймище.

Ділянка річки між двома сусідніми греблями на річці або ділянка каналу між двома шлюзами називається б’єфом.

Верхнім б’єфом греблі називається частина річки вище підпірної споруди (греблі, шлюзу), а частина річки нижче під­пірної споруди - нижнім б ’єфом.

Прорив греблі є початковою фазою гідродинамічної аварії і являє собою процес утворення прорану і некерованого потоку води водоймища з верхнього б’єфа, що спрямовується через проран у нижній б’єф.

Прорив - вузька протока в тілі (насипу) греблі, косі, мі­лині, у дельті річки або спрямлена ділянка річки, яка утворила­ся в результаті розмиву закруту в повінь.

Хвиля прориву - хвиля, яка утворюється у фронті потоку води, що спрямовується в проран, і має, як правило, значну ви­соту гребеня, швидкість руху і велику руйнівну силу.

Висота хвилі прориву і швидкість її поширення зале­жать від розміру прорану, різниці рівнів води у верхньому і ни­жньому б’єфі, гідрологічних і топографічних умов русла річки і її заплави.

Швидкість просування води прориву коливається в ме­жах від 3 до 25 км/год (для гірських і передгірних районів - близько 100 км/год).

Висота хвилі прориву, як правило, знаходиться в діапа­зоні від 2 до 12 метрів.

Основним наслідком прориву греблі при гідродинаміч­них аваріях є катастрофічне затоплення місцевості.

Катастрофічне затоплення - це гідродинамічне лихо, яке є результатом руйнування штучної чи природної греблі і полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розта­шованої місцевості і виникненні повені.

Катастрофічне затоплення характеризу­ється такими параметрами:

-       максимально можливими висотою і швидкістю хвилі прориву;

-       розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у відповідний створ;

-       межами зони можливого затоплення;

-       максимальною глибиною затоплення конкретної ді­лянки місцевості;

-       тривалістю затоплення території.

Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву і призводить через якийсь час після прориву гре­блі до затоплення великих територій шаром води від O,5 до lO м і більше. Утворюються зони затоплення.

Зоною можливого затоплення при руйнуванні гідротех­нічних споруд називається частина прилягаючої до річки (озера, водоймища) місцевості, затоплена водою.

Наслідками гідродинамічних аварій є:

-       покодження і руйнування гідровузлів та коротко­часне чи довгострокове припинення виконання ними своїх функцій;

-       ураження людей і руйнування споруд хвилею прориву;

-       затоплення великих територій.

Найтяжчими наслідками супроводжуються гідродина­мічні аварії, що викликають катастрофічні затоплення.

Основними уражаючими факторами катастрофічного затоплення є руйнівна хвиля прориву, водяний потік і спокійні води, які затопили сушу й об’єкти. Дія хвилі прориву багато в чому аналогічна дії повітряної ударної хвилі, що утворюється при вибуху. Істотними відмінностями цих уражаючих факторів є набагато менша швидкість і вища щільність речовини в хвилі прориву.

Унаслідок великих гідродинамічних аварій перерива­ється подача електроенергії в енергетичній системі, припиня­ється функціонування іригаційних та інших водогосподарських систем, а також об’єктів ставкового рибного господарства, руй­нуються чи опиняються під водою населені пункти і промисло­ві підприємства, виводяться з ладу комунікації та інші елементи інфраструктури, гинуть посіви і худоба, виводяться з господар­ського обороту сільськогосподарські угіддя, порушується жит­тєдіяльність населення і виробничо-економічна діяльність під­приємств, утрачаються матеріальні, культурні та історичні цін­ності, завдаються великі збитки природному середовищу (в то­му числі через зміни ландшафту), гинуть люди.

Вторинними наслідками гідродинамічних аварій є за­бруднення води і місцевості речовинами зі зруйнованих (затоп­лених) сховищ, промислових і сільськогосподарських підпри­ємств, масові захворювання людей і сільськогосподарських тварин, аварії на транспортних магістралях, зсуви й обвали.

Довгострокові наслідки гідродинамічних аварій пов’яза­ні із залишковими факторами затоплення - наносами, забруд­неннями, зміною елементів природного середовища.

 

1.3.4.7. Екологічні небезпеки.

Небезпеки, при реалізації яких на окремій місцевості можуть статися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують засто­сування надзвичайних заходів із боку держави, називаються екологічними.

До таких змін належать: утрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів унас­лідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та проведен­ня господарської діяльності в цих умовах.

Екологічні небезпеки у разі їх реалізації виявляються у стійкій зміні стану і властивостей літосфери, гідросфери, атмо­сфери.

Зміна стану і властивостей літосфери характеризується катастрофічними зсувами, просіданням і деградацією грунтів, обвалами, великомасштабним забрудненням місцевості, вими­ранням флори і фауни в окремих районах тощо.

У разі реалізації екологічних небезпек, пов’ язаних зі змі­ною стану гідросфери, можуть статися вичерпання водних ре­сурсів, незворотні зміни фізичних і хімічних властивостей вод­ного середовища, великомасштабне механічне, хімічне чи біоло­гічне забруднення вод, що може призвести до масової загибелі і зникнення окремих видів рослинного і тваринного світу та ін.

Зміна стану і властивостей атмосфери - це незворотні зміни складу атмосферного повітря і значне перевищення вміс­ту шкідливих домішок у ньому, утворення великої зони кислот­них опадів і смогу, руйнація озонового шару атмосфери, темпе­ратурна інверсія і нестача кисню тощо.

1.3.5.  Соціально-політичні небезпеки

Небезпеки соціально-політичного характеру частіше за все виникають унаслідок загострення конфліктів у суспільстві. При цьому існують дві форми перебігу конф­ліктів:

а) відкрита, коли конфлікт виражається у неприхованій, безпосередній боротьбі (страйки, заворушення, збройні конфлі­кти, масові заворушення та ін.);

б) закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба (диверсійні та терорис­тичні дії екстремістських угруповань, заколоти).

Суб’єктами суспільних конфліктів є люди, а об’єктами та жертвами таких конфліктів у більшості випадків стають та­кож люди.

До соціальних небезпек відносяться:

• збройні напади, захоплення і утримання важливих об’єктів або реальна загроза вчинення таких дій;
• замах на життя керівників держави чи народних депу­татів;
• напад, замах на членів екіпажу повітряного або морсь­кого (річкового) суден, знищення або спроба знищення таких суден, захоплення заручників із членів екіпажу чи пасажирів;
• установлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, підприємстві тощо;
• зникнення або викрадення вибухових матеріалів, РХБ і наркотичних речовин, зброї, боєприпасів, військової техніки тощо;
• аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об’єктах військового призначення з викидом уламків реактив­них та артилерійських снарядів;
• нещасні випадки з людьми на виробництві в горах, пе­черах, на воді тощо, викрадення та зникнення людей;
• заворушення та масові безладдя на мітингах, маніфес­таціях, під час страйків на стадіонах та інше;
• сутички на політичній, релігійній, міжнаціональній, етнічній, економічній та іншій основах.

Серед соціальних небезпек у сучасних умовах особливу небезпеку несе таке дуже небезпечне явище соціально- політичного характеру, як тероризм.

Тероризм (від лат. tenm - страх, залякування) - це фор­ма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосу­вання найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досяг­нення певних цілей. У Законі України “Про боротьбу з терори­змом” визначено, що тероризм - суспільно небезпечна діяль­ність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних лю­дей, або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Наміри терористів реалізуються шляхом проведення те­рористичних актів (акцій). Терористичний акт є однією з най- небезпечніших форм прояву тероризму.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

-       підрив житлових будинків, промислових та інших споруд, транспортних засобів тощо;

-       захоплення заручників, транспортних засобів, держа­вних установ, місць громадсько-культурного призначення;

-       насильницькі дії проти особистості, жертви;

-       політичні вбивства;

-       викрадення дорослих і дітей;

-       напади на державні або промислові об’єкти.

Наслідки терористичних актів - це можливі великі же­ртви населення, руйнації житлових будинків, будівель та споруд, значні матеріальні збитки і психологічний стрес населення.

У сучасних умовах терористичні акції здійснюються в різних формах: від погроз по телефону, електромагнітного і програмно-математичного втручання в роботу автоматизованих систем управління та комп’ютерних мереж до підриву житло­вих будинків і авіалайнерів з пасажирами на борту.

Велика ймовірність техногенного тероризму, тобто проведення терористичних актів на підприємствах, аварії на яких можуть створити загрозу для життя і здоров’я населення або викликати значні екологічні наслідки за рахунок дії вто­ринних факторів ураження. Значну небезпеку для населення і міського середовища становлять сховища нафтопродуктів і хі­мічно небезпечних речовин, насамперед, аміаку, хлору тощо.

Основні реальні загрози виникнення радіаційно небезпечних ситуацій, які несе ядерний тероризм:

• приведення в дію вибухового пристрою чи інша диве­рсія на радіаційно небезпечному об’єкті, що може призвести до руйнування елементів ядерного циклу і розповсюдження радіо­активних речовин у навколишньому середовищі;
• використання радіоактивних речовин (цєзію-137, плу­тонію, кoбальту-60 тощо) в широкомасштабних терористичних актах шляхом їх розпорошення у вигляді аерозолів або розчи­нів, внаслідок чого можливе радіоактивне забруднення місце­вості.

Дуже небезпечним проявом тероризму є хімічний теро­ризм, здійснення якого пов’язано із застосуванням хімічно не­безпечних речовин. Прикладом такого тероризму може бути за­стосування отруйної речовини типу “зарин” в Токійському мет­ро членами японської релігійної екстремістської секти “Аум- Сінріке“ в 1994 р. У результаті цього загинуло l2 осіб і близько 5,5 тис. отримали отруєння різного ступеня тяжкості.

Важкі наслідки можуть мати терористичні акти, в ре­зультаті яких відбудеться руйнація ХНО. Також дуже небезпе­чним проявом хімічного тероризму є зараження отруйними ре­човинами води і продуктів харчування.

Велику загрозу для людства в сучасних умовах несе біо­логічний тероризм, який може бути спричинений розповсю­дженням або загрозою застосування хвороботворних біологіч­них мікроорганізмів і речовин.

Інформаційний терор породжує у людей страх, невпев­неність, недовіру до влади і відчуття особистої незахищеності. У суспільстві панує атмосфера пригніченості і напруженості, у громадян виникає враження про бездіяльність влади і право­охоронних органів. Таким чином, інформаційний тероризм є за­собом психологічного впливу на людей, об’ єктом якого стають не ті, хто стали жертвами, а ті, що залишилися живими. Мето­дом цього тероризму є не вбивство, а залякування і демораліза­ція живих.

Велику небезпеку для життєдіяльності людства в сучас­них умовах має проблема комп ’ютерного, або кібертероризму, який став реальним і небезпечним явищем. Основним напрям­ком реалізації такого тероризму в сучасних умовах є програм­но-математичний вплив на комп’ютерні мережі і системи.

Засобами такого впливу є:

• “логічні бомби”, які розробляться як приховані керую­чі програми, що повинні за певним сигналом у визначений час приводитись у дію, знищувати чи спотворювати інформацію комп’ ютерної системі і, таким чином, забороняти доступ до ва­жливих інформаційних ресурсів або дезорганізувати роботу технічних засобів керування;
• комп’ютерні віруси, які являють собою спеціалізовані програмні продукти, що здатні відтворювати “логічні бомби”, маючи при цьому ще більшу руйнівну силу і здатність впрова­джувати їх дистанційно в комп’ютерні мережі. Водночас віруси здатні самостійно розмножуватися, тобто копіювати себе на ма­гнітних носіях;
• програмні продукти типу “троянський кінь” - це програми, впровадження яких дозволяє здійснювати несанкціо­нований доступ до інформаційного масиву для здобуття інфор­мації;
• навмисно створені і приховані від звичайного користу­вача інтерфейси для входу в систему. Вони, як правило, свідомо вводяться в програмне забезпечення розробниками з корисною чи підривно-диверсійною метою.

Останнім часом відмічається підвищена увага до про­блеми електромагнітного тероризму. Під цим терміном розу­міється використання малогабаритних електротехнічних при­строїв для створення електромагнітного випромінювання і по­лів високої напруги з метою впливу на конкретні автоматизова­ні системи управління, внаслідок чого буде дезорганізована їх­ня робота або повне виведення з ладу.

Особливим і специфічним видом тероризму є телефон­ний тероризм. Телефоні погрози, якщо вони пов’язані з пові­домленнями про нібито мінування вокзалів, кінотеатрів, навча­льних закладів, адміністративних будинків тощо є прямим про­явом тероризму. Досить поширеним зараз є телефонне хуліган­ство, за яке, зауважимо, передбачена кримінальна відповідаль­ність.

1.3.6.   Надзвичайні ситуації як наслідок реалізації не­безпек

Згідно із Законом України від 08.07.2000 р. “Про захист населення від надзвичайних ситуацій техногенного і природно­го характеру” “надзвичайна ситуація (НС) - порушення норма­льних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат”.

Причиною виникнення надзвичайної ситуації є реаліза­ція потенційної небезпеки різного характеру.

Першопричиною виникнення надзвичайної ситуації є небезпечна подія. Небезпечною є така подія, наслідками якої можуть бути: загибель або загроза загибелі людей, значне погі­ршення умов життєдіяльності людей, заподіяння великих еко­номічних збитків, істотне погіршення стану навколишнього се­редовища. У свою чергу, небезпечна подія може бути виклика­на небезпечним природним явищем або аварією (катастрофою) на потенційно небезпечному об’єкті.

Небезпечне природне явище - це подія природного по­ходження або результат природних процесів (реалізація небез­пеки природного характеру), які за своєю інтенсивністю, масш­табом поширення і тривалістю можуть уражати людей, об’ єкти економіки та довкілля.

Потенційно небезпечний об’єкт - це такий об’ єкт, на якому використовуються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні речовини, гідротехнічні й транспо­ртні споруди, транспортні засоби, а також інші об’ єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

Постановою Кабінету Міністрів України від ll.O7.2OO2 р. № 956 “Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки” визначені небезпечні речовини, які роб­лять об’ єкт потенційно небезпечним:

1) радіоактивні речовини;

2)  біологічні препарати;

3)  гази:

-       горючі (займисті) гази - гази, які утворюють у повіт­рі при нормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полум’я в детонаційному чи дефлаграційному режимі або мо­жуть горіти в повітрі в дифузійному режимі;

-       горючі (займисті) стиснуті гази - гази, які знаходять­ся в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском, що перевищує O,l МПа, і не можуть перебувати в рідкій фазі;

-       горючі (займисті) зріджені гази під тиском - гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фазі під тиском, що перевищує O,l МПа, та при температурі, що дорівнює або перевищує температуру навколишнього середо­вища;

-       горючі (займисті) кріогенно зріджені гази - гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фазі під тиском, що дорівнює O,l МПа, та при температурі ниж­чій від температури навколишнього середовища;

4)  горючі рідини;

-       рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61^о С у закритому тиглі, або температурою спалаху, що дорівнює або менша 66^о С у відкритому тиглі (легкозаймисті рідини згідно з ГОСТ l2.l.O44-89);

-       рідини, перегріті під тиском, - горючі рідини згідно з ГОСТ l2.l.O44-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском при температурі, що перевищує тем­пературу кипіння при атмосферному тиску в l,25 і більше разів.

Якщо рідина являє собою суміш горючих рідин, за тем­пературу кипіння при атмосферному тиску береться температу­ра википання половини маси рідини. Якщо даних про таку тем­пературу немає, за температуру кипіння береться температура на початку кипіння суміші (фракції). За розрахункову береться максимальна температура за регламентом, робочими інструкці­ями або іншою технічною документацією. Якщо передбачено блокування за температурою, за розрахункову береться темпе­ратура блокування;

5)   вибухові речовини - рідкі або тверді речовини чи су­міші речовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швид­ко змінювати свій хімічний склад, а цей процес саморозповсю- джуватися з виділенням великої кількості тепла і газоподібних продуктів (клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88), у тому числі:

речовини або суміші речовин, які, згораючи в режимі детонації, утворюють ударну хвилю в повітрі;

речовини або суміші речовин, екзотермічні реакції з якими у режимі детонації, дефлаграції або теплового вибуху в оболонці (апараті, резервуарі, трубопроводі або в спеціальному виробі) призводять до руйнування цієї оболонки з утворенням ударної хвилі в повітрі та розкиданням уламків.

Вибухові речовини поділяють на ініці- юючі (первинні), бризантні (вторинні) та пі­ротехнічні .

Ініціюючі (первинні) вибухові речовини здатні під не­значним впливом зовнішніх факторів (промінь вогню, тертя, слабкий удар тощо) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням тепла і газоподібних про­дуктів.

Бризантні (вторинні) й піротехнічні вибухові речовини здатні під значним впливом зовнішніх факторів або впливом ініціюючих вибухових речовин у процесі екзотермічних реак­цій до світлових, звукових, теплових та реактивних ефектів з утворенням сльозоточивих і димооутворюючих речовин;

6)    речовини-окисники - речовини, які підтримують го­ріння, викликають та/або сприяють спалахуванню інших речо­вин у результаті екзотермічної окисно-відновної реакції, темпе­ратура розкладання яких не перевищує 65^о С та/або час горіння суміші окисника яких з органічною речовиною (дубовою тир­сою) не перевищує часу горіння еталонного окисника з дубо­вою тирсою (наприклад, перманганат калію, бромат калію, пер­хлорат калію тощо);

органічні пероксиди (речовини з двовалентною струк­турою кисню, які можуть вважатися похідними пероксиду вод­ню).

До цієї категорії відносяться речовини, які підтримують процес горіння (наприклад кисень, озон, хлор, оксиди азоту та інші речовини в зрідженому стані);

7)  високотоксичні та токсичні речовини;

8)  речовини, які становлять небезпеку для довкілля (ви­сокотоксичні для водних організмів).

Визначення факту виникнення надзвичайної ситуації внаслідок реалізації небезпеки та відповідної реакції держави щодо ліквідації її наслідків здійснюється за допомогою класи­фікації. Класифікація надзвичайних ситуацій здійснюється за масштабами та за природою виникнення.

Класифікація надзвичайних ситуацій за масштабами здійснюється щляхом порівняння кількісних показників ознак з пороговими значеннями.

До ознак надзвичайної ситуації відно­сяться:

-       територіальне поширення;

-       обсяг ресурсів, необхідний для локалізації і ліквідації її наслідків;

-       кількість постраждалих людей;

-       ступінь погіршення нормальних умов життя людей;

-       розмір заподіяних економічних збитків.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.O3.2OO4 р. № 368 “Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями” надзвичайні ситуації за масштабом класифіку­ються наступним чином.

Державного рівня визнається надзви­чайна ситуація:

-       яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;

-       яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних міс­цевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за те­риторіальним поширенням);

-       яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситу­ації завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому поряд­ку), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

-       внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постражда­ло понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєді­яльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 до­би), а збитки (оцінені в установленому законодавством поряд­ку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуа­ції) заробітної плати;

-       збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

-       яка в інших випадках, передбачених актами законо­давства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Регіонального рівня визнається надзви­чайна ситуація:

-       яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсо­ток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);

-       яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від l тис. до lO тис. осіб на трива­лий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. міні­мальних розмірів заробітної плати;

-       збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних роз­мірів заробітної плати.

Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:

-       яка вийшла за межі територій потенційно небезпеч­ного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта;

-       внаслідок якої загинуло l-2 особи або постраждало від 2O до 5O осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від lOO до lOOO осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили O,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

-       збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних роз­мірів заробітної плати.

Об’єктового рівня визнається надзви­чайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення. Чисельні значення показників різного рівня наведені у додатку l.

Визначення міністерств і відомств, які беруть участь у ло­калізації і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а також ви­рішення питань організації і взаємодії здійснюється з допомогою Державного класифікатора надзвичайних ситуацій ДК-019-2001.

У ДК-019-2001 наведені коди надзвичайних ситуацій за­лежно від їх класу за походженням, які обумовлюють перелік міністерств і відомств, що беруть участь у локалізації і ліквіда­ції наслідків надзвичайної ситуації, а також організацію і взає­модію при проведенні робіт.

Відповідно до прийнятої в ДК-019-2001 класифікації за походженням НС поділяються на:

-       НС природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні (морські та прісноводні) явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повіт­ряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогос­подарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

-       НС техногенного характеру - транспортні аварії (ката­строфи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з ви­кидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних і токсичних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродина­мічні аварії на греблях, дамбах тощо;

-       НС соціально-політичного характеру - ті, що пов’я­зані з протиправними діями терористичного й антиконституційно- го спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра­дення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, вста­новлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення, крадіжка зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

-    НС воєнного характеру пов’ язані з наслідками засто­сування зброї масового ураження або звичайних засобів уражен­ня, під час яких виникають вторинні фактори ураження населен­ня внаслідок зруйнування атомних та гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих ядучих речовин, ток­сичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Дещо окремо необхідно розглянути надзвичайну ситуа­цію екологічного характеру, тому що цей вид надзвичайної си­туації за походженням може бути як техногенним, так і приро­дним; наслідки її важко піддаються оцінюванню, вплив її на людину малопомітний, але постійний та глобальний.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуа­ція, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в довкіллі, що потребують застосування надзвичайних заходів із боку держави. До таких змін належать: втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів унаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та проведення господарсь­кої діяльності в цих умовах.

Надзвичайні екологічні ситуації проявляються у стійкій зміні стану і властивостей літосфери, гідросфери, атмосфери.

Зміна стану і властивостей літосфери характеризується катастрофічними зсувами, просіданням і деградацією ґрунтів, обвалами, великомасштабним забрудненням місцевості, вими­ранням флори і фауни в окремих районах тощо.

До надзвичайних екологічних ситуацій, які пов’язані зі зміною стану гідросфери, відносяться вичерпання водних ре­сурсів, незворотні зміни фізичних і хімічних властивостей вод­ного середовища, великомасштабне механічне, хімічне чи біо­логічне забруднення вод, що призвело до масової загибелі і зникненні окремих видів рослинного і тваринного світу та ін.

Відповідно до положень Закону України “Про зону над­звичайної екологічної ситуації” 2OOO р. рішенням Верховної Ради України окремі території держави можуть оголошуватися зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Зона надзвичайної екологічної ситуації - окрема місце­вість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуа­ція. Зоною надзвичайної екологічної ситуації оголошуються те­риторії, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до загрози або неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності, наприклад, територія зони відчуження біля Чорнобильської АЕС.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

-       значне перевищення гранично допустимих норм по­казників якості навколишнього природного середовища, визна­чених законодавством;

-       виникнення реальної загрози життю та здоров’ю ве­ликої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому при­родному середовищу внаслідок надмірного забруднення навко­лишнього природного середовища, руйнівного впливу стихій­них сил природи чи інших факторів;

-       негативні зміни, що сталися в навколишньому при­родному середовищі на значній території і які неможливо усу­нути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

-       негативні зміни, що сталися в навколишньому при­родному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарсь­кої діяльності на відповідній території;

-       значне збільшення рівня захворюваності населення вна­слідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

У лютому 2010 р. Верховна Рада України ухвалила За­кон “Про затвердження указу Президента України “Про оголо­шення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка- Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації”.

На хвостосховищі № 2 Калуш-Голинського родовища калійних солей, в якому зберігається понад 10 млн м³ відходів, унаслідок атмосферних опадів стрімко зростає рівень високо- концентрованих розсолів калійних солей. Останнім часом спо­стерігалась їх прогресована фільтрація через товщину дамби, що призводить до її прискореного руйнування, а отже, до зрос­тання ризику раптового виливу таких розсолів, що спричинить руйнування прилеглих промислових об’єктів, житлового фонду, а також забруднення розсолами річки Дністер.

Залежно від місцезнаходження джерела виникнення надзвичайні екологічні ситуації можна поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - джерело безпосередньо розташоване на території України, зовнішні - за її межами.

За наслідками надзвичайні екологічні ситуації можна класифікувати на незворотні, тривалі, тимчасові й суттєві. Масштаби наслідків надзвичайних екологічних ситуацій визнача­ються на основі експертної оцінки, прогнозу або результатів моде­льних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.

За ступенем гостроти виділяють реальні та поте­нційні надзвичайні екологічні ситуації. За швидкістю розвитку - на ситуації, що відбуваються стрімко, швидко або повільно.