Глава 3 ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ПОДАТКОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

§ 1. Поняття податкових правовідносин

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб'єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб'єкт виконує в основному юридичний обов'язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них¹.

Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примус при забезпеченні цьо1 го обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який засвоїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.

За своїм змістом податкові правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин¹. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об'єкт правового регулювання — гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно1пра1 вового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів².

Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов'язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).

§ 2. Особливості податкових правовідносин

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно1майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об'єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі). Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінан1 сове право від інших галузей¹.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1)     реалізацію волі держави як власника коштів;

2)     певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб'єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов'язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави². Крім того, одним із суб'єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно1майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юри­дичних фактів, учасники цих відносин наділені суб'єктивни­ми правами і мають юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

§ 3. Види податкових правовідносин

Податкові правовідносини відображають певні функції, тому їх можна поділити на:

1) загально-регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб'єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2)       конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення кон­кретної поведінки суб'єктів);

3)       комплексні (що виникають на стику загально-регулятив­них і конкретно-регулятивних відносин);

4)   охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру)¹.

Види правових відносин діють у єдності: конкретно-регуля­тивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступи­ли в дію загально-регулятивні; охоронні відносини передбача­ють існування регулюючих обов'язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності. Отже, си­стема податкових правовідносин складається з кількох «рівнів» правовідносин, що взаємодіють один з одним.

Зміст загально-регулятивних відносин визначається норма­ми, що встановлюють принципи податків і повноваження ок­ремих суб'єктів податкових правовідносин. Загальні і конкрет­но-регулятивні правовідносини утворюють основну масу пра­вовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб'єктивних юридичних прав і обо­в'язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного і реального використання права. Загально-регулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб'єктів права і їхнього статусу. Якщо особа виступає як носій загального суб'єктивного права, вона займає специфічне поло­ження щодо всіх інших осіб, а загальне суб'єктивне право, як підкреслює С. С. Алексєєв, тому і є «суб'єктивним», що має особистий характер, тобто належить не тільки всім суб'єктам, а й кожному суб'єктові окремо.

Конкретно-регулятивні правовідносини виступають як фор­ма реалізації загально-регулятивних податкових правовідно­син. У цій ситуації загальні права й обов'язки проектуються на діяльність конкретних суб'єктів. Якщо загально-регуля­тивні податкові правовідносини виділяють із системи право­відносин ті, що пов'язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами (за вида­ми податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відноси­ни закріплюють конкретну поведінку суб'єктів, зміст їхніх прав і обов'язків.

Комплексні податкові правовідносини перебувають на своє­рідному стику конкретних і загально-регулятивних податко­вих правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, перед­бачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їхніх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих. Мабуть, можна порушити питання і про об'єднання в межах комплексних правовідносин податкових норм і норм інших галузей права. Наприклад, механізм формування і ви­трачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (оскільки цей збір входить до переліку обо­в'язкових податків і зборів, об'єднаних податковою системою¹).

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови по­рушення прав і невиконання обов'язків, якщо учасники право­відносин мають потребу в правових способах захисту з боку дер­жави. Однією із сторін таких правовідносин виступає компетен­тний суб'єкт, що є носієм владних повноважень і наділений державою повноваженнями примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якого застосовуються способи державного приму­су і який зобов'язаний їх зазнавати. При цьому право застосову­вати способи державного примусу деталізуються санкцією пра­вової норми. Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання, опосередковують охоронну фун­кцію податкового права. Охоронні правовідносини мають по­хідний характер. Вони забезпечують реалізацію міри держав­но-примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обо­в'язки зі сплати податків. У межах охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб'єктивних прав, запро­ваджуються у життя заходи юридичної відповідальності.

§ 4. Об'єкт податкових правовідносин

Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом ка­тегорій, що характеризують: об'єкт правовідносин, суб'єкт правовідносин, права й обов'язки суб'єктів правовідносин, підстави виникнення правовідносин.

У цілому об'єктом регулювання в податкових правовідно­синах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні — це гроші, з приводу яких між суб'єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. При цьому важливо розмежовувати об'єкт податкових правовідносин і об'єкт оподаткування.

Об'єкти фінансових правовідносин різні за своєю формою, оскільки існує чимало видів правовідносин. Але за змістом це завжди державні грошові фонди, з приводу формування, роз­поділу і використання яких і формується певний юридичний зв'язок між суб'єктами фінансових правовідносин. Ю. А. Ро-винський зазначав, що у фінансових правовідносинах вира­жається сукупність грошових відносин, що пов'язані з мобілі­зацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства¹.

§ 5. Суб'єкти податкових правовідносин

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового пра­ва і яка може виступати учасником податкових правовідно­син, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.

Суб'єкти податкових правовідносин мають правосуб'єкт-ність, що передбачена нормами податкового права і характе­ризується можливістю бути учасником правовідносин, пов'я­заних зі встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб'єктивні права й обов'язки. Для участі у правовідносинах суб'єкти наділені правоздатністю і дієздатні­стю. Фактично вони представляють два елементи досить склад­ної юридичної властивості — правосуб'єктності.

Податкова правоздатність — передбачена нормами подат­кового права здатність мати права й обов'язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учас­ником податкових правовідносин, тобто податкова право­здатність виступає його загальноюридичною властивістю. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обо­в'язків, що їх суб'єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова дієздатність — передбачена нормами податково­го права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов'язки. Дієздатність полягає у здійсненні особою дій, спрямованих на:

— придбання прав і створення обов'язків;

— здійснення прав і обов'язків;

— здатність відповідати за податкові правопорушення.

Податкові правоздатність і дієздатність доповнюють одна одну і фактично є взаємозалежними. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридич­ної особи і т. ін.), дієздатність — по досягненні якоїсь умови (певного віку, статусу підприємця тощо). Іноді виникнення правоздатності та дієздатності в податкових правовідносинах збігається в часі (практично одночасно з реєстрацією юридич­ної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть якщо немає діяльності, — обов'язок подавати звітність, отже, відповідати за ухилення від цього).

Як суб'єктів можна виділити три групи учасників податкових правовідносин:

— державу (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподаткування);

— податкові органи;

— платників податків.

Особливим суб'єктом податкових правовідносин є держава. Держава, як носій суверенітету і учасник податкових право1 відносин, має важливі особливості і посідає у правовідносинах особливе місце. Державний суверенітет полягає, зокрема, у тім, що держава встановлює податки, наділяє місцеві органи пра1 вом встановлювати податки¹. У зв'язку з цією діяльністю дер1 жава є безпосереднім учасником податкових правовідносин. Стягнення податків, як і їхнє встановлення, слід розглядати як верховенство держави щодо влади, що виникає в процесі життєдіяльності суспільства².

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується правовідносинами, які можна класифікувати за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників тощо), і в яких беруть участь різні органи, суб'єкти, уповноважені державою здійснювати певні дії. На підставі цього виділяють різні державні органи як представників держави: податкові адміністрації, митні органи, податкова міліція. Учасниками правовідносин є також державні органи, що виконують різні функції державної влади. Діяльність органів, що діють від імені держави, регулюють в основному закони (а не інші правові акти). Своєрідним є і ме1 ханізм контролю за їх діяльністю.

§ 6. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст. Податковими правами й обов'язками обмежуються можливості й межі активності суб'єктів правовідносин. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні правовідносини, завдяки яким закріплюються і розвиваються фінансові відносини за участю держави. Але при фінансово1 правовому регулюванні необхідно використовувати й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов'язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов'язує необхідність існування цих органів. Держава уповноважує останні на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов'язків.

Обов'язки і права платників податків визначено головним посиланням, що випливає з конституційної норми, якою за1 кріплено першочерговий і безумовний обов'язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов'язаними особами. Відповідно до цього податкове законодавство і закріплює переважно обов'язок. Саме імперативний податковий обов'язок визначає правосуб'єктність платників податків.

Такими самими підходами характеризується правосуб'єктність юридичних і фізичних осіб, осіб, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники тощо).

§ 7. Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

Обов'язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток право­відносин.

Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а)    нормативних основ, за яких норми права регулюють сфе­ру податкових правовідносин;

б) правосуб'єктних основ, що характеризують здатність осо­би до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юри­дичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні на­слідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підста­вами.

За юридичними результатами:

1)     правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують виникнення податкових правовідносин;

2)     правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують зміну податкових правовідносин;

3)  правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов'язують припинення податкових правовід­носин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслід­ків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення пра­вовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у по­рядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії— юридичні факти, що є результатом вольової поведін­ки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть ви­ступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

б) неправомірних дій — дій, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі право­вих норм приймаються індивідуальні податкові акти як пра­вомірні юридичні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи при­пинення конкретних податкових правовідносин;

2) події — явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єк­тів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов'язуються з припиненням податкових правовідносин чи зміною їх режиму; стихійні лиха можуть бути передумовою введення надзвичайних податків тощо).

§ 8. Податково-правові норми

Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково-правові норми — правила, способи поведінки, що складають зміст податкового права. Норми податкового права по суті є фінансовими та в основному тотожні їм. Податково-правові норми не мають принципових особливостей, що дозво­лили б виділити на цій підставі окрему підсистему в межах фі­нансових норм. Деякі риси фінансових норм при реалізації податкових правовідносин виділяються більш рельєфно, чітко (наприклад імперативність), що й дозволяє говорити про пев­ну своєрідність податково-правових норм.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

1) загальний характер;

2) формальна визначеність;

3)      встановлення й охорона компетентними органами держави.

Особливості податкових норм як підвиду фінансових вияв­ляються:

а) у змісті — вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяль­ності специфічної — з приводу встановлення, зміни, скасуван­ня податків і надходжень за їхній рахунок доходів у бюджети; визначають права й обов'язки учасників відносин, передбача­ють відповідальність за невиконання розпоряджень держави в сфері, що опосередковує рух податкових надходжень знизу вго­ру (від платника до бюджетів чи фондів);

б) у характері приписів — якщо фінансові норми в основно­му імперативного характеру, то податкові мають винятково на­казовий характер. Держава наказує правила поведінки в кате­горичній формі, чітко визначає права, розміри обов'язків, окрім можливості їх однобічної (з боку зобов'язаної особи) зміни;

в) у заходах відповідальності, що охоплюють практично весь спектр можливих видів — карну, адміністративну, фінан­сову. Такий підхід показує, наскільки важливі для держави відносини, врегульовані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні доходної части­ни бюджету;

г) у способах захисту прав учасників відносин, що випли­вають з певної нерівності суб'єктів. Реалізується цей захист через механізм податкової відповідальності, що характери­зується презумпцією винності платника податків.

Традиційною є і класифікація податкових норм.

1. За особливостями впливу на учасників відносин:

— зобов'язуючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок робити певні активні дії. Наприклад, норми, що встановлюють обов'язок зі сплати податків, надання дек­ларацій, звітів;

— забороняючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений податковими нормативними актами. Наприклад, законодавчо забороняється вносити зміни у прин­ципові елементи податкового механізму (ставку, пільги, об'єкт тощо) без відповідних змін у бюджетному законі або протягом бюджетного року забороняється надавати індивідуальні подат­кові пільги;

— уповноважуючі — норми, що надають учасникам право­відносин право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в податковій нормі. Допускаючи певну са­мостійність, подібні норми все одно перебувають під впливом (хоч і непрямим) імперативних розпоряджень: органи місце­вого самоврядування можуть встановлювати і регулювати ме­ханізми місцевих податків і зборів на своїй території, але тільки в рамках (переліку, межах), установлених законодавчо.

2. За змістом:

—матеріальні — норми, що регулюють змістовий бік реаль­них суспільних відносин, міру прав і обов'язків учасників, види й обсяг матеріальних і грошових зобов'язань;

—процесуальні — норми, що регулюють процедуру (поря­док) діяльності суб'єктів правовідносин з реалізації матеріаль­них норм у сфері діяльності з приводу надходження податків і зборів у бюджети.

Структура податково-правової норми відображає внут­рішній склад норми, її складові частини, елементи.

1. Гіпотеза — частина норми права, що визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при на­станні яких варто керуватися цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.

2. Диспозиція — частина норми права, що вказує, якою має бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їх прав і обов'язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Наприклад, механізм сплати податку з власників транспортних засобів припускає пропорційний його розподіл.

3. Санкція — частина норми права, яка передбачає захо­ди впливу, що можуть бути застосовані до осіб, що не додер­жуються розпоряджень податкових норм. Санкції розрахо­вані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

Податкові санкції мають такі особливостями:

а) примусовий вплив на правопорушника реалізується че­рез вплив на його кошти (у деяких випадках передбачається погашення заборгованості перед бюджетом за податками шля­хом примусової реалізації майна платника);

б) кошти платника, що справляються з нього у вигляді по­даткових санкцій, надходять до бюджетів чи цільових фондів в першочерговому і безперечному порядку;

в) на відміну від адміністративної, податкова санкція перед­бачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб;

г) як і фінансові санкції в цілому, податкові передбачають поєднання правовідновлюючих і штрафних елементів. Пеня, штрафи, що стягуються з платників, як реалізація механізму покарання порушника податкової норми, поповнюють влас1 ність держави (бюджетні доходи) або відшкодовують втрачену вигоду від їхнього недоодержання;

д) податкові санкції передбачають іноді застосування пока1 рання незалежно від характеру провини платника. Пеню на1 раховують автоматично при затримці податкових платежів, штрафи накладають за несвоєчасне звітування і т. ін.