Печать

Розділ 13 Загальні положення криміналістичної тактики

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розділ 13 Загальні положення криміналістичної тактики

 

§ 1. Поняття та предмет криміналістичної тактики

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях учених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейн- гарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відображено перші уявлен­ня про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгарт зазначав, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти не обмірковано та навмання[1].

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та веден­ня бою. У більш загальному розумінні — це система засобів, спря­мованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інте­ресів та подолання опору. Злочини звичайно розслідуються у ситуації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівно­цінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв’язків та протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. В історії науки існує чимало термінів, що ви­значали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналі­стична тактика. Змінювалася не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи зло­чинця та засобів учинення злочинів, розроблення ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розро­бляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, при­йомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналі­стичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з орга­нами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слід­чих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки щодо окремих слідчих дій.

У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних кри­міналістики відображено у концепції Л. Ю. Ароцкера (1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, по­слідовність провадження судових дій, побудова судового слідства від­повідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) — всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить за мету звільнити суд від вико­нання функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що змагаються (державного обвинувачення та захисту), про доведе­ність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу в по­данні суду своїх доказів. З урахуванням цього конституційного поло­ження якісно змінюється й тактика провадження таких судових дій, як допит, очна ставка, пред’ явлення для впізнання, огляд місця події та ін. У зв’язку з цим можна говорити про тактику суду (судді), такти­ку державного обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними залишаються питання про тактику оперативно- розшукових заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повин­на посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов’язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є різною, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримі­нальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховуван­ня злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своє­рідні вміння та навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк». Схильність до вчинення злочинів певним способом є пере­думовою кримінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості дослі­джень у галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим особливості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження про­цесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розши­рення меж її дослідження. За своїм змістом вона повинна мати трирів- неву структуру:

1)  загальні положення (поняття і предмет криміналістичної такти­ки, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2)   підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3)  окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включати до себе деякі її положення. Це можуть бути окремі криміна­лістичні теорії або їх структурні підрозділи. Окремі наукові теорії у кри­міналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка характеризується появою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному складі, який передбачає виділення тих «часток», на яких ґрунтується тактика:

1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спря­мований на досягнення її мети;

2)  тактична рекомендація — науково обґрунтована та перевірена практикою порада щодо обрання і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3)  система (підсистема) тактичних прийомів — упорядкована су­купність взаємопов’язаних та взаємозумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбінацією);

4)  тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охо­плює весь типовий тактичний комплекс її можливого здійснення, реа­лізації;

5)  система слідчих або інших дій (тактична операція), спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов’ язана з іншими розділами кри­міналістики — криміналістичною технікою та методикою розсліду­вання окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засо­бів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв’ язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.


§ 2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної такти­ки. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає його неоднозначне розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основні напрями у поглядах на сут­ність тактичного прийому: одні автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визна­чають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін). У визна­ченні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1)  визначення поняття тактичного прийому як наукової рекоменда­ції містить вказівку на джерело його формування, але не відображає самої сутності прийому;

2)  в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж — це тільки порада, побажання;

3)  спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як реко­мендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а тільки найбільш раціональний та ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність та ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим зазначені ознаки ще не дають змоги відокремити тактичний прийом від інших спо­собів дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії полягає в його психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому при­пускає: 1) його психологічну спрямованість, пов’язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) та його респондентами; 3) психоло­гічний ефект від використання прийому (що пов’язано з одержанням об’ єктивних показань, виявленням слідів і знарядь злочину, встанов­ленням місцезнаходження тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає врахування і такої його ознаки, як ситуаційна зумовленість. Слідча ситуація справ­ляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доціль­ність їх застосування в тих чи інших умовах.

З огляду на викладене, тактичний прийом — це спосіб здійснен­ня процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації та є най­більш раціональним і ефективним у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці при­йоми повинні повністю відповідати духу і літері закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначено кримінально-процесуальним за­коном. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі прова­дження такої слідчої дії, як пред’явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред’ явлення осіб або пред­метів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (ст. ст. 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відпо­відає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов’язана не тільки з його за­конністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити елементи неправдивої інформації, введення особи в оману, справляння такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні при­йоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні амораль­них спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх на­уковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розроблення тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості цим не ви­черпується. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2)  відповідність прийому сучасному стану науки;

3)   можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, виступає їх вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, зумовлює потребу в опрацюванні найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, що ставляться до тактичних прийомів, є також їх пізна­вальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи об­винуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв’язку і розмежування тактичних прийомів та про­цесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цього при­воду в юридичній літературі висловлено дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально- процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втра­чає свого криміналістичного змісту. Інші криміналісти (В. О. Конова- лова) стверджують, що у кримінально-процесуальному законі не мо­жуть міститися жодні тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтуєть­ся на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, про­цесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов’язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною зумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не в змозі, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосовано в «усіх випадках» — тільки за певних умов, обставин, відпо­відних ситуацій його застосування буде оптимальним.


§ 3. Джерела та функції тактичних прийомів

При формуванні тактичних прийомів криміналістична тактика ви­ходить з галузей наукових знань, що стоять біля джерел їх утворення і визначають їх ефективність та раціональність. Дослідження джерел тактичних прийомів дозволить виявити їх наукову спроможність, при­роду, оцінити їх можливості.

У генезі криміналістичної тактики до її джерел традиційно від­носять дані таких наук, як логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука управління та ін. Разом з тим розвиток окремих наук, їх інтегра­ція та диференціація дають змогу виявити нові джерела, що сприяють розвитку і становленню криміналістичної тактики та її ядра — тактич­них прийомів. До таких джерел можуть належати дані теорії прогнозу, теорії ігор, теорії систем та ін.

Наукові положення логіки мають посісти особливе місце при фор­муванні та використанні тактичних прийомів огляду місця події, до­питу в усіх його різновидах, обшуку та інших процесуальних дій. Такі тактичні прийоми, як аналіз слідів та інших речових доказів, їх зістав­лення з іншими даними, постановлення різноманітних за своєю при­родою запитань допитуваному чи пред’явлення йому тих чи інших доказів містять у собі елементи логіки. її закони визначають не тільки форму і зміст тактичних прийомів, а й певну послідовність їх застосу­вання, те чи інше їх поєднання у межах окремої процесуальної дії.

Важливим теоретичним джерелом тактичних прийомів виступає психологія. її особлива роль визначається тим, що тактичні прийоми безпосередньо або опосередковано спрямовані на специфічний об’ єкт — психіку людини; їх розроблення і побудова ґрунтуються на психологічних особливостях процесів сприйняття, пам’яті, мислення, тих чи інших властивостях і станах; їх зміст і механізм реалізації зу­мовлені необхідністю справляння психологічного впливу з метою встановлення психологічного контакту, актуалізації забутого, викрит­тя неправди у свідченнях тощо.

Особливий інтерес для розвитку криміналістичної тактики стано­вить соціальна психологія, яка надає відомості про вікові, соціально- психологічні особливості особи, її конформність, схильність до рефе­рентної групи (референту), соціальну роль та ін. Використання даних цієї науки дозволяє більш диференційовано формувати достатні та необхідні засоби впливу на осіб різних категорій.

Розроблення і застосування тактичних прийомів пов’язані з деяки­ми напрямами математичної науки, зокрема теорією ігор. Вплив теорії ігор на розвиток криміналістичної тактики намітився порівняно не­давно. Використовуючи математичний апарат, теорія ігор винаходить такі правила поводження у конфліктних ситуаціях, які були б найкра­щими. Ці завдання можуть бути найбільш ефективно вирішені на рівні рефлексивного мислення і управління як ядра теорії ігор. Еле­менти рефлексивного мислення необхідно більш широко застосовува­ти в процесі обрання і побудови окремих тактичних прийомів, їх систем, прогнозування можливостей їх ефективної реалізації.

Криміналістична тактика пов’язана з наукою управління, зокрема з науковою організацією праці (НОП). Вона використовує такі поло­ження НОП, як планування діяльності, розподіл сил і засобів, економія часу.

Розгляд НОП як джерела тактичних прийомів уявляється спірним. Віднесення деякими авторами НОП до джерел тактичних прийомів пов’язане з тим, що вони ототожнюють організаційні та тактичні способи дії, ставлять між ними знак рівності. НОП може лише сприяти ефектив­ному використанню тактичних прийомів, але не породжувати їх.

Слід зазначити, що ізольований розгляд окремих теоретичних джерел є умовним. У всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел. Так, постановка тих чи інших запитань допитуваному засно­вана на даних логіки (логічна природа запитання, його вид, форма), психології (запитання є носієм психологічного впливу), лінгвістики (запитання повинно бути правильно сформульовано з погляду мово­знавства). Пред’явлення доказів базується на даних психології (актуа­лізувати забуте, викрити неправду тощо), логіки (визначеність і по­слідовність їх пред’явлення), теорії ігор (обрання моменту пред’явлення доказів за допомогою імітації міркувань респондента, прогнозування результату реалізації прийому та ін.).

Джерелом тактичних прийомів є результати криміналістичних на­укових пошуків. Як не дивно, але про це джерело забувають самі кримі­налісти. Сьогодні криміналістична тактика переростає свій традиційний потенціал, а це вимагає не тільки його оновлення, а й побудови систем тактичних прийомів, розроблення нових способів дії. Криміналістика на основі вивчення та узагальнення слідчої практики розробляє і про­понує найбільш ефективні тактичні прийоми та засоби.

Джерелом тактичних прийомів може бути й безпосередньо слідча чи судова практика. Судово-слідча практика дозволяє нагромадити необхідний емпіричний матеріал, узагальнити особливості застосуван­ня способів дії, одержати уявлення щодо прогалин і помилок, апробу­вати рекомендації криміналістичної теорії.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції і можуть бути по­ділені на загальні, що виходять за рамки ізольованої дії та характерні для низки процесуальних дій, та окремі, притаманні внутрішньому змісту окремої дії. Дослідження функціонального призначення тактичних при­йомів вимагає розгляду специфіки загальних та окремих функцій.

Загальними функціями тактичних прийомів можуть бути пізнаваль­на, прогностична, комунікативна, регулятивна. Розглянемо кожну з них окремо.

Пізнавальна функція тактичних прийомів пов’язана з одержанням доказової інформації при виконанні окремих процесуальних дій. Так­тичні прийоми за своєю сутністю повинні сприяти пізнанню, пере­слідувати мету ефективного проведення слідчих та судових дій. Піз­навальна функція складається із застосування таких прийомів, які відповідно до мети дії сприяють виявленню інформаційного матеріалу та встановленню істини.

Прогностична функція тактичних прийомів дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи інші способи дії, домогтися реалізації мети процесуальної дії. Ця функція охоплює три основні напрями передбачення:

1) власних дій слідчим (суддею);

2) дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду);

3) можливості управління здійснюваною діяльністю.

Комунікативна функція проявляється у процесі спілкування слід­чого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (під час допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання та ін.). Ця функція тактичних прийомів включає такі напрями:

1) встановлення психоло­гічного контакту;

2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді);

3)  справляння психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваче­ного, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

4) одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування.

Регулятивна функція тактичних прийомів припускає можливість ви­являти їх вплив на слідчу ситуацію та ситуацію процесуальної дії, зміню­вати їх. Правильно обраний тактичний прийом дає змогу регулювати ситуацію в потрібному напрямі (змінювати позицію учасників процесу­альної дії, одержувати дані про можливе місцезнаходження слідів зло­чину, способи їх приховування тощо). У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно та застосовуються на розсуд слідчого чи судді. Водночас треба враховувати можливості саме регу­лятивної функції тактичних прийомів, пов’язаної з відносною жор­сткістю їх застосування.

Тактичні прийоми виконують також окремі функції, зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою та ситуативною спрямованістями. Окремі функції являють собою диференціацію тих чи інших загальних функцій, пов’язану зі специфікою слідчої чи судової дії (огляду місця події, обшуку, пред’ явлення для впізнання, допиту тощо). Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнаваль­на і комунікативна) проявляються у таких окремих функціях, як функ­ція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо), функція спонукання (актуалізація в пам’яті забутого, стимулювання до давання показань), функція корекції (усу­нення перекручень при добросовісній помилці, уточнення показань та усунення суперечностей у них). Під час обшуку як окремі функції можуть бути розглянуті діагностична (пов’язана з визначенням добро­вільності видання об’єктів обшуку), пошукова (дозволить обрати на­прям пошуку і виявити те, що шукають), усунення протидії особи, яку обшукують, стимулювання її до спілкування, одержання від неї по­шукової інформації тощо.

Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій мають багатофункціональне призначення. У процесі використання вони мо­жуть виконувати різноманітні функції. Зокрема, пред’ явлення того чи іншого доказу може бути використано для актуалізації в пам’яті до­питуваного забутих обставин, викриття неправди, усунення супереч­ностей в його показаннях та ін. Тактичний прийом, що стосується аналізу слідів на місці події, дозволяє встановити більш широкий їх діапазон, причинні зв’язки між ними, відтворити подію, що сталася. Зіставлення окремих предметів може бути ефективним при обшуку як у разі відшукання видозмінених (знищених) об’ єктів пошуку, так і при пошуку об’ єктів, схованих у спеціальних тайниках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних процесуальних діях. Так, постановка тих чи інших запитань (нагаду­ючих, доповнюючих, уточнюючих, контрольних тощо) використову­ється в таких діях, як допит, обшук, пред’явлення для впізнання. Роз’ яснення необхідності надання допомоги органам розслідування застосовується при допиті, обшуку, слідчому експерименті. Викорис­тання можливостей типових аналогів може бути застосовано не тільки у процесі огляду місця події, а й при обшуку.

Видимість функціональної уніфікованості тактичних прийомів створюється подібністю окремих цілей процесуальних дій. Разом з тим та чи інша слідча (судова) дія завжди накладає свій відбиток на функ­ції тактичних прийомів.


§ 4. Класифікація тактичних прийомів

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифі­кації. Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об’єктів) і використовується як засіб для встановлення зв’язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона перед­бачає вивчення закономірностей об’єктів, дослідження їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифікува­ти прийоми. Складність класифікації тактичних прийомів визначаєть­ся великою кількістю підстав, за якими вони можуть бути поділені, та неоднозначним розумінням сутності тактичного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить про те, що існує близько двох десятків класифікацій тактичних прийомів, але багато хто з авто­рів за основу класифікаційних побудов часто беруть довільні ознаки, властивості чи положення.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на засто­суванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Однак, на наш по­гляд, пропонована класифікація є спірною через такі міркування:

1)   вона демонструє окремі джерела формування тактичних при­йомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2)  є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування при­йомів;

3)  підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки в усіх ви­падках тактичний прийом має декілька джерел;

4)  у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, роз­міщення і використання сил та ін.);

5)  до тактичних прийомів включено не тільки способи дії, а й ме­тоди і навіть напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик — криміналістичної та процесуальної — дали змогу деяким авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов’язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Проте такий погляд не можна ви­знати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності — поділ на складні (комплекс, сполучення декількох простих прийомів, що забезпечують досягнення певної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності в усіх різновидах, визначенню закономірних зв’язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об’ єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти так­тичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії —

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред’ явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукува­ному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2)  за діапазоном використання —

тактичні прийоми, що використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, що використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3)  за об ’єктом спрямованості (або сферою реалізації) — тактичні прийоми, спрямовані на справляння впливу на людину

(роз’яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального сере­довища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулася; зіставлення слідів, виявлених на міс­ці події, та ін.);

4)  за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диферен­ціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред’явлення доказів, оголошення показань інших осіб, до­пит на місці події тощо;

5)  за характером інформації —

тактичні прийоми, що ґрунтуються на словесній інформації (бесі­да на сторонню тему, роз’яснення значення щиросердого каяття, по­становка тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, що базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, засновані на логіко-розумовій інформації (ана­ліз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулася; зі­ставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо).


§ 5. Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розгляда­ються ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим саме комплексне використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі тієї чи іншої слідчої (судової) дії. Використання типових систем є набагато ефективним, ніж застосування окремих неузгодже- них прийомів.

Система тактичних прийомів — це впорядкована сукупність (комплекс) взаємопов’язаних і взаємозумовлених прийомів, яким притаманні цільова спрямованість та вибірковість у процесі їх реалізації.

Така система повинна становити не просту сукупність прийомів, не будь-який їх перелік, а лише таку побудову, що припускає організа­цію їх у вигляді цілісного утворення, в якому взаємопов’язані компо­ненти посідають відповідне місце у певній послідовності та виконують необхідні функції.

Системі тактичних прийомів притаманні такі загальні ознаки:

1)   цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи опосередковано взаємопов’язані і вибірково взаємодіяти, тобто систе­ма має функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом повинен посідати своє місце в системі та виконувати необхід­ні функції. Системі мають бути притаманні нові інтегральні власти­вості, які не входять порізно як складові до системи елементів;

2)  наявність певної структури, яка передбачає існування відповід­них підсистем та окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій. Розташування тактичних прийомів у системі пов’язано з їх тактичною доцільністю та ефективністю використання у певній по­слідовності;

3)   ієрархічність системи тактичних прийомів, що виступає як компонент більш широкої системи — криміналістичної тактики. У свою чергу, кожний компонент системи тактичних прийомів (огляду, обшуку, допиту, пред’ явлення для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи підсистема), що диференційована відповідно до мети і ситуаційної зумовленості;

4)  множинність опису кожної системи. Система тактичних при­йомів може збігатися за формою прийомів, але відрізнятися за їх кон­кретним змістом і особливостями використання.

Існують також специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість — відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість — можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;

в) динамічність і гнучкість — наявність широкого діапазону проявів у своєму конкретному змісті та особливостях використання. Гнучкість системи полягає у зміні лідерства застосування тактичних прийомів;

г) варіантність — множинність слідчих (судових) дій, а також різноманітних ситуацій, які зумовлюють і варіантність систем тактич­них прийомів;

ґ) алгоритмічність — своєрідність алгоритмів для слідчого чи судді у процесі використання тактичних прийомів системи. Вона по­лягає в тому, що системи припускають певний порядок використання тактичних прийомів — їх форму, зміст, послідовність застосування тощо.

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття «тактична комбінація» і «тактична операція», визначення яких має дискусійний характер.

Тактична комбінація — це певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих дій та інших заходів, що має на меті вирішити конкретне за­вдання розслідування та зумовлене цією метою і слідчою ситуацією.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбіна­цій пов’язана з концепцією правомірності «слідчих хитрощів» і «пси­хологічних пасток», що розглядаються як різновиди тактичних комбі­націй. Визначення поняття тактичної комбінації викликає заперечення з таких міркувань:

1)   має місце гіперболізація «слідчих хитрощів» («психологічних пасток»); фактично виходить, що «слідчі хитрощі» — це комплекси (поєднання) тактичних прийомів. Цим поняттям охоплюють як при­пустимі, правомірні тактичні прийоми, так і способи дії, які порушують вимоги етичності, а навіть й комплекси, групи, сукупності прийомів;

2)  недоцільно об’єднувати в одному понятті дві самостійні катего­рії — «поєднання тактичних прийомів» (система прийомів) і «поєд­нання слідчих (або інших) дій» (тактична операція). «Поєднання тактичних прийомів» і «поєднання слідчих (або інших) дій» переслі­дують різні цілі і є нерівнозначними;

3)  в етимологічному сенсі термін «комбінація» тотожний терміну «система прийомів» для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише у межах однієї слідчої (судової) дії і не припускає по­єднання з тактичними прийомами іншої процесуальної дії. Тому так­тичну комбінацію треба розглядати як синонім системи тактичних прийомів.

Тактична операція передбачає поєднання однойменних і різно­йменних слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на виконання проміжного завдання розслідуван­ня у даній слідчій ситуації.

Тактична операція передбачає вирішення тактичного (проміжного) завдання. При розслідуванні тих чи інших злочинів застосовують такі тактичні операції: «Встановлення очевидців», «Відшкодування мате­ріальних збитків», «Документ», «Розшук злочинця», «Атрибуція трупа», «Захист доказів» та ін.


§ 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів

Використання тактичних прийомів передбачає знання психологіч­ного механізму їх реалізації. За своєю спрямованістю тактичні при­йоми застосовуються у процесі взаємодії між такими особами і об’ єктами:

1)  слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою осо­бою);

2)  слідчим (суддею) і речами — носіями матеріальних відображень про злочин та його учасників.

Виділимо дві форми взаємодії:

1)  безпосередню — коли особа, яка вчинила злочин, чи інші особи зазнають впливу (рис. 22);

2)  опосередковану — коли слідчий (суддя) через матеріальні об’єкти одержує інформацію про дії, вчинені злочинцем (рис. 23).

Кримінальному процесу та криміналістиці відомі періоди, коли психологічний вплив відносили до незаконних засобів. Разом з тим у відправленні правосуддя такий вплив завжди має місце. Кримінальний і кримінально-процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих проявах, у формі насильства, шантажу, погрози. Так, згідно з ч. 3 ст. 22 КПК забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. У ст. 373 КК передбачено кримінальну від­повідальність за примушування давати показання. Під примушуванням розуміється незаконний насильницький вплив на свідка, потерпілого чи обвинуваченого з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, з метою добитися від нього показань у справі.

Термін «психологічний вплив» указує на його цільову спрямова­ність — психіку людини. Будь-яке спілкування — це передусім психо­логічний вплив на співрозмовника. У взаємодії кожна людина постає у ролі об’єкта чи суб’єкта спілкування. У процесі спілкування одна людина звертається до іншої або з повідомленням, або із запитанням, або пропонує, просить чи наказує що-небудь зробити.

Мовний вплив може бути трьох видів:

1) інформування (передавання інформації);

2)   переконання (полягає у впливі через звернення до критичної свідомості особи);

3) навіювання (припускає вплив, пов’язаний зі зниженням свідо­мості і критичності при сприйнятті та реалізації навіюваного змісту).

Види психологічного впливу, що справляються слідчим (або суддею), можуть бути класифіковані за такими підставами:

1)  за цільовою спрямованістю — вплив, пов’язаний з діагностикою психічного стану обвинуваченого, свідка чи потерпілого; вплив, що сприяє активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну поведінки і позиції суб’єкта спілкування; вплив, що має на меті одержання інформації; вплив, якому притаман­на виховна спрямованість;

2)  за способом справляння — вербальний або нонвербальний;

3)  за інтенсивністю — насиченість емоціями, тривалість тощо;

4)  за складністю — психологічно слабкий або, навпаки, вплив, що має сильну фіксацію;

5)   за інформаційно-пізнавальним призначенням — збуджуючий, стимулюючий, примушуючий, коригуючий.

Опрацювання теорії криміналістичної тактики вимагає визначення змісту і місця психологічного впливу в тактичному прийомі. Зміст психологічного впливу в тактичному прийомі полягає у такому:

1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу;

2)  психологічний вплив завжди трансформується в тактичний при­йом.

Слідчий (або суддя) є особою, яка впливає на процес обміну інфор­мацією при спілкуванні. Використання тактичних прийомів дозволяє досягти мети процесуальної дії.

До групи нонвербальних процесуальних дій, які застосовуються для одержання інформації від речей, можуть належати: слідчий (судо­вий) огляд, обшук, виїмка. Під час провадження таких дій відсутня безпосередня взаємодія (або вона не є основною) між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою). Тут фактично іс­нують два види взаємодії:

1)   ретроспективна взаємодія між особою, яка вчинила злочин, і речами (матеріальними об’єктами). При такій взаємодії виникають зміни у речах;

2)   взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійсню­ється внаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню інформації про характер злочину і особу злочинця.

Психологія застосування тактичних прийомів при одержанні ін­формації від речей припускає уявний аналіз, який дозволяє відносити сприйняте до об’єктів, що мають значення у справі. У зв’язку з цим істотну допомогу слідчому може надати рефлексивне мислення (імі­тація мислення та дій суб’єкта спілкування).

Під час огляду місця події чи обшуку слідчий повинен правильно використовувати можливості рефлексивного мислення. Це означає, що він має уявляти, не як би він сам діяв на місці злочинця, а з урахуван­ням психофізіологічних особливостей і соціального статусу злочинця уявити його дії на місці злочину чи в процесі створення тайників.

Використання рефлексивного мислення є важливою умовою визна­чення напряму пошуку інформації, збирання доказів, обрання тих чи ін­ших тактичних прийомів процесуальної дії. Імітація мислення і дій зло­чинця не тільки поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяє припускати його майбутні дії — знищення чи приховування слідів, по­силання на фальшиве алібі, фальсифікацію доказів, інсценування події.


§ 7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Тактичне рішення — це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або окремі її компоненти, на перебіг і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та засобів досягнення мети. Тактичне рішення складаєть­ся з трьох частин:

1)   інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2)   організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

3)  операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, спо­собів її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення)[2].

Оптимальне використання тактичних прийомів передбачає дослі­дження проблеми тактичного ризику, постановка якої у криміналісти­ці припадає на середину 70-х років ХХ ст.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика ді­яльності, що полягає в невизначеності її результату та можливих не­сприятливих наслідках у разі неуспіху. Терміну «ризик» у психології відповідають три основні взаємопов’язані значення:

1)   ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху в ді­яльності, що визначається сполученням ймовірності неуспіху та сту­пеня несприятливих наслідків;

2)  ризик як дія, що в тому чи іншому відношенні загрожує суб’єкту втратою (програшем, травмою, шкодою);

3)  ризик як ситуація обрання одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, або більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов’язаний з мож­ливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як ви­конання слідчим (або суддею) діяльності в умовах можливого виник­нення негативних наслідків. За ступенем локалізації ризик має поши­рюватися на:

1)  проведення тактичних операцій;

2)  здійснення слідчих (судових) дій та оперативно-розшукових за­ходів;

3)  застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій;

4)  використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим (або суддею) зумовлена ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неодно­значних наслідків — позитивних чи негативних. Завдання полягає в тому, аби обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь спрогнозувати негативні наслідки та передбачити заходи щодо їх по­передження.

Тактичний ризик пов’язаний з ситуаційною зумовленістю — об’єктивними чинниками: відсутністю або недостатністю інформації, наявністю суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу пере­бігу розслідування (судового розгляду) або можливих ситуацій процесу­альної дії та ін. Важливе значення для визначення того, чи є він необхід­ним, має слідча (судова) ситуація або ситуація слідчої (судової) дії.

Тактичний ризик зумовлений також суб’єктивними чинниками: досвідом слідчого (або судді) при оцінці зібраного матеріалу, можли­востями використання рефлексивного мислення, вмінням аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

При обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно до­держуватися таких положень:

1) прогнозувати можливе настання результатів як наслідок реалі­зації тактичного рішення;

2) варіювати доказовою інформацією;

3) визначати допустимість тактичного ризику в конкретній ситуа­ції.

Найбільшу складність тактичний ризик має при обранні тактичної операції, адже чим більша кількість дій і завдань входить до неї, тим ширший характер можливих негативних наслідків. Проводити тактич­ні операції доцільно у ситуаціях з незначним ризиком.

Тактичний ризик може бути прогнозованим щодо окремої проце­суальної дії або тактичних прийомів її провадження. Використання тих чи інших прийомів у ситуації тактичного ризику дозволяє слідчому (судді) регулювати її. Тут можна говорити про ситуацію дійсну, яка має місце, і ситуацію, що створена через використання певних прийомів та одержанням у зв’язку з цим нової інформації, тобто йдеться про ситуацію, що динамічно розвивається.

Тактичний ризик може мати місце відносно системи прийомів у цілому (в разі ускладнень з визначенням ситуації або можливості не­сприятливої її зміни) або окремих її прийомів (унаслідок дефіциту інформації). У процесі реалізації системи її тактичні прийоми напо­внюються конкретним змістом відповідно до обставин злочину та ін­ших фактичних даних. В умовах тактичного ризику окремі елементи системи можуть залишитися невитребуваними через наявність про­галин в інформації або сумнів щодо її якості.

Гнучкість та варіантність тактичних прийомів, їх взаємозамінність у багатьох випадках дозволяють пом’якшити ступінь тактичного ри­зику при провадженні слідчої дії. Здійснення систематизації тактичних прийомів, розроблення та пропонування судово-слідчим працівникам типових систем дають змогу зменшити ступінь тактичного ризику. Зниження або усунення ризику пов’язано з можливістю:

1) обрання комплексу тактичних прийомів, які є найдоцільнішими у відповідній ситуації;

2) заміни та використання іншої системи прийомів, якщо ситуація буде недостатньо чітко прогнозована або система не працюватиме.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які закономірності вивчає криміналістична тактика?

2. З яких елементів складається криміналістична тактика?

3. У чому простежуються зв’язки криміналістичної так­тики з іншими розділами криміналістики?

4. Які ознаки притаманні тактичному прийому?

5. Які вимоги ставляться до тактичного прийому?

6. На яких джерелах ґрунтуються тактичні прийоми?

7. Які функції виконують тактичні прийоми?

8. У чому полягає сутність системи тактичних прийомів?

9. Що являє собою тактична операція?

10. Як визначається сутність тактичного ризику в кримі­налістиці?




[1] Див.: Вейнгарт А. Уголовная тактика. Руководство к расследованию пре- ступлений. - С.Пб., 1912. - С. 5-6.

[2] Про поняття тактичного рішення, особливості його підготовки та прийняття див.: Белкин Р. С. Курс криминалистики. - В 3 т. - Т. 3: Криминалистические средства, приемьі и рекомендации. - М., 1997. - С. 176-201.