РОЗДІЛ 16. ПРОЕКТИ ДЕРЖАВНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У РОСІЇ Й УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

На початку XIX ст. Росія стрімко відставала від передових європейсь­ких держав, що будували громадянське суспільство, промислову економіку. У країні накопичувалися соціальні протиріччя, особливо між поміщиками і кріпаками. Існування самодержавства і кріпосництва, соціально-економічна відсталість Росії звужували умови ліберальних перетворень, підсилювали по­зиції консерватизму. Криза самодержавно-кріпосницького ладу, що поглиб­лювалась, на тлі європейських політико-правових досягнень призвела до ор­ганізації таємних товариств і виступу декабристів 1825 р.

§ 1. Проект М. Сперанського і контр проект М. Карамзіна

З воцарінням Олександра І (1801р.), який обіцяв керувати народом «за законами і за серцем своєї премудрої бабки» (тобто Катерини ІІ), у Росії не­надовго складається обстановка, яка сприяла появі у ліберальної частини дворянства реформаторських проектів державних перетворень. За завданням царя ряд проектів удосконалення імперії підготував молодий і талановитий мислитель Михайло Сперанський (1772-1839)^[1] .

У записках і проектах 1802-1804 р. Сперанський спирається на глибокі пізнання в політичних теоріях античних і сучасних йому європейських мис­лителів. Метою будь-якої держави вважав забезпечення безпеки особистос­ті, власності і гідності кожного. Першорядного значення надавав не формі правління («зовнішньому способу правління»), а обмеженню сили уряду «рівновагою сил народних» («внутрішньому способу правління»). З цих по­зицій різко критикував суспільний і державний лад Росії, рабство кріпаків - більше половини населення країни. Пропонував провести скасування кріпо­сництва в два етапи: спочатку врегулювати законом селянські повинності, відносини селян і поміщиків, а потім представити селянам право вільного пе­реходу від одного поміщика до іншого.

Росія, писав Сперанський, у своєму історичному розвитку пройшла три ступені: у Середні віки - удільщина, у Новий час - абсолютна монархія, а в даний час вступила в промисловий стан, який вимагає конституційного об­меження верховної влади, надання громадянських і політичних прав усім підданим. Він пропонував шлях реформ «через урядові закони», жалувані ім­ператором народу. Конституційна монархія в Росії - шлях від феодального правління до республіканського, вона «має прямий напрямок до свободи». Його «План державних перетворень. Вступ до уложения державних законів» 1809 р. передбачав модернізацію російської держави на принципах законнос­ті, встановленні прав підданих, поділу влади.

Мету реформ Сперанський вбачав у тому, щоб «правління, досіль са­модержавне, поставити і заснувати на неодмінному законі». Автор «Плану» прагнув перебороти нерозв'язне протиріччя - з'єднати самодержавство з за­коном, бачучи в цьому шлях до конституційної монархії за типом англійсь­кої. Для цього формулював умову: «заснувати державну владу на законі не словами, але самою справою». Цю умову державних реформ Сперанський зв'язував з функціями самого закону: захистом безпеки і власності громадян. Проте поняття закону не повинне поширюватися на постанови уряду, але лише на постанови законодавчої влади. Іншими словами, важливу умову пе­ретворень він бачив у наданні нормативним актам державної влади характеру правових законів, у підпорядкуванні їх Конституції.

Корінні конституційні державні закони, за Сперанським, складають предмет конституції, закріплюють спосіб правління, громадянські і політичні права підданих. Органічні закони визначають устрій самої державної влади і держави. Громадянські закони «засновують відносини осіб між ними». Всі інші акти, що регулюють порядок виконання законів, повинні строго відпові­дати останнім. Таким чином, перетворення правової системи у Сперанського розглядається неодмінною умовою всіх інших державних перетворень. По­рядок у державі охороняється законом.

«Сила встановлень» у «Плані» зв'язується з устроєм самої державної влади («другий устрій»), з її поділом на законодавчу, виконавчу і судну, центральну і місцеву.

Законодавча влада, вважає автор «Плану», повинна бути так влашто­вана, щоб «мати свободу думки і виражати думку народну». Для складання законів і «стягнення звіту про всі статути й установи» пропонувалося створи­ти Державну думу, що буде працювати в сесійному режимі і складається із депутатів, обраних губернськими думами. «Закони пропонуються урядом, поважаються (тобто обговорюються і приймаються) у Думі, затверджуються государем». Думі представляються звіти міністрів, вона встановлює нові по­даті, податки і повинності. «Ніякий новий закон не може бути виданий без поваги Думи». Термін її дії «визначається кількістю справ, їй пропонованих». Отже, Сперанський вводить принцип парламентської відповідальності мініс­трів, очевидно передбачаючи установлення в Росії парламентарної монархії.

За «Планом» «порядок законодавчий» складає вертикальна система представницьких органів: губернських, окружних, волостних дум.

Виконавчу владу здійснює система органів управління: міністерства, губернських, окружних, і волосних управлінь.

За тим же принципом будується і судова система, яка вивершується «вищим судилищем для всієї імперії - Сенатом». Волосний суд мислився як «мирський суд», в окружному (суд першої інстанції) передбачалося введення суду присяжних. Так у трьох владах втілюється «звертання до закону, волі і виконанню».

Систему органів державного управління за проектом повинні очолюва­ти імператор і Державна Рада. Остання задумувалась автором проекту як орган, об’єднуючий, направляючий і контролюючий діяльність трьох гілок влади. Склад Державної ради мислився Сперанським частково обраним, час­тково призначуваним монархом. Вона засідає під головуванням царя, має право законодавчої ініціативи. Отже, у Держраді «усі дії порядку законодав­чого, судного і виконавчого в головних їх відносинах з’єднуються і через нього сходять до державної влади (тобто монарха) і від неї виливаються».

Тільки з удосконаленням державного ладу і законодавства, за Сперан- ським, можливо забезпечити права підданих - права політичні, «визначаючі ступінь їх участі в силах державних», і права громадянські, «визначаючі ступінь їх свободи в особі і майні». У дусі Монтеск'є, Констана він пише про політичні права як умову громадянських прав - «суть перше і невід'ємне надбання всякої людини, яка входить до суспільства». «План» називає три класи в Росії: дворянство, купецтво і міщанство, «кріпосні люди» і визначає їх права. «Права громадянські загальні» (ніхто не може бути покараний без суду, кожний тільки за законом (чи договором) зобов'язаний нести особи­сту службу чи матеріальні повинності; право на власність) повинні належати всім підданим. «Права громадянські особливі» повинні належати тим, «хто способом життя і виховання до них будуть приуготовлені», тобто тільки вла­сникам. Політичними правами наділялися теж лише власники. Щодо кріпа­ків, поміщицьких селян, то вони не володіли ні громадянськими, ні політич­ними правами. Автор «Плану» усвідомлював несумісність кріпосництва з цивілізованою державністю й сподівався на «дійсні заходи» його знищення.

Не дивлячись на те, що проекти Сперанського викликали різке не- сприйняття їх реакційним дворянством напередодні війни 1812 р. і їх реалі­зація розтяглася в часі, життя примусило самодержавство удосконалювати систему державних установ, передбачену реформатором: у 1810 р. було ство­рено Державну Раду, через рік реформовано міністерства, 1864 р. Сенат пе­ретворено голвним чином в судовий орган, а в 1905 р. утворена Державна Дума. З ім’ям Сперанського пов’язують і першу в Росії кодифікацію права. Під його керівництвом були видані 1829-1832 рр. «Повне зібрання законів Російської імперії» (45 томів) та «Звід законів Російської імперії» (15 томів).

Чималу роль у відставці й опалі Сперанського зіграла «Записка про да­вню й нову історію Росії» (1811 р.) придворного історика і письменника Миколи Карамзіна (1766-1826)^[2] . У «Записці» критикувалися спроби реформ і пропоновані нововведення з ініціативи Сперанського.

М.Карамзін різко засуджував які б то не було спроби запровадження конституції, обмежень абсолютної влади в імперії. «Що крім єдиновладдя необмеженого, може в цій махині виробляти єдність дії?» Він вважав небез­печним ставити закон вище государя, протиставляти монарху які-небудь установи чи розділяти влади. «Дві влади в одній державі суть два грізні ле­ви в одній клітці, готові терзати один одного». Прикладами історії Карамзін прагнув довести, що «Росія гинула від різновладдя, а рятувалася мудрим са­модержавством». Останнє представало в його «Записці» рушійною силою російського історичного процесу, єдиним законодавцем, єдиним джерелом влади. Як і М.Щербатов, він відстоював привілеї дворянства, був против­ником скасування панщини. Не сприймав історик і теорію природного пра­ва, вважав - в державі, право природне уступає цивільному». Разом з тим, «Записка» містила серйозну критику дійсності і вимагала поліпшення роботи всього державного апарату. Це і стало причиною того, що, крім царя, вона залишилася невідомою для сучасників.

§ 2. Проекти конституції декабристів: М.Муравйов, П.Пестель.

Повстання декабристів на Сенатській площі у Петербурзі в грудні 1825 р. і Чернігівського полку в Україні були підготовлені таємними дворянськи­ми товариствами - Північним у столиці і Південним в Україні. Маючи зага­льну мету: повалення самодержавства, створення в Росії представницьких установ, скасування станового ладу, кріпацтва і т.д., способи досягнення і конкретні цілі членами суспільств бачилися по-різному.

У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, складе­ні Микитою Михайловичем Муравйовим (1795-1843) . Які найбільш примітні риси його проектів конституції?

По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протипри­родною. Влада в майбутній оновленій Росії повинна була ґрунтуватися на широкому представництві всіх громадян в органах центральної і місцевої влади. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверені­тет і не втрачає свої природні права, вважав автор проекту. «Свобода полягає зовсім не в тому, щоб мати можливість робити все дозволене законами, як вважав Монтеск'є, а в тому, щоб мати закони, які відповідають невідчужува- ним правам людини .всякі інші закони є зловживання, засноване на силі, але сила ніколи не встановлює і не забезпечує ніякого права».

По-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов’яз­ків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. «Усі росіяни» оголошу­вались рівними перед законом. «Кріпосницький стан і рабство скасовуються; раб, доторкнувшись землі Російської, стає вільним». Майбутнє суспільство бачилося автору проекту як громадянське, а всі його члени - повноправни­ми (крім кочових племен), із правом власності, заснування товариств, недо­торканістю особи, житла, власності, свободою совісті, слова, пересувань, правом на правосуддя і суд присяжних. Рівність і свобода («усі люди - бра­ти»), з однаковими суспільними повинностями законам і владі Батьківщини.

По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 дер­жав і 2 областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Української (зі столицею в Харкові) держав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка вра­ховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Нижній Новгород чи Москву - історичний і географічний центр Росії.

По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Муравйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влад - гара­нтії їх взаємного контролю в державі.

Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче, яке складається з Верховної думи і Палати представників. Остання формується з 450 обраних на два роки представників громадян держав. Верховна дума обирається на шість років. Вона складається з представників держав (по три від кожної, двох - від Московської й одного від Донськой області) - всього 42. Кожні два роки вона оновлюється на третину свого складу. Члени Думи повинні бути власниками і не молодше 30 років. Думі належить право суду над міністрами, верховними суддями і сановниками імперії, обвинуваченими народними представниками.

Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є: верхов­ний чиновник російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова і за проектом досить велика: призначення міністрів, чиновників, по­слів, право відкладного вето, права верховного воєначальника, нагляд за ви­конанням законів тощо. У свою чергу, діяльність імператора й інших чинов­ників підконтрольна Народному віче. Виконавча влада держав доручається правителям, обраним вищим законодавчим органом за представленням «уря­дових зібрань держав» і затверджених імператором.

Вищим органом судової влади є Верховне судилище ( з обраних дові­чно Народним віче суддів), яке вінчає систему судів - обласних, повітових («совісних»), за участю присяжних. Судочинство передбачалося гласним, з обраними незмінюваними суддями до 70-літнього віку.

Проекти Муравйова (у т.ч. останній - «тюремний») містили вимоги не­ухильного дотримання законів усіма громадянами імперії.

На слідстві Муравйов висловлював симпатії республіканському прав­лінню. Надії на перехід до конституційної монархії декабрист пов'язував з революцією, керованою членами таємних товариств.

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Русь­ка правда» Павла Пестеля (1793-1826)^[3] . У чому сенс і основний зміст цього програмного документу Південного товариства?

Насамперед, у Вступі до «Руської правди» її укладач дає тлумачення «основних понять» - суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспі­льство (громадянське суспільство) Пестель називає об'єднанням людей із за­гальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він визначає державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільст­во. Воно може існувати лише за умови на рівноваги взаємних прав і обов'яз­ків народу й уряду (підлеглих і повеліваючих). При втраті цієї рівноваги держава переходить зі стану «природного здорового» у «насильницьке і хво­робливе». Встановлення такої рівноваги - «обов'язок кожного законодавця».

Право «без обов'язку є ніщо». Обов'язки виникають з мети держави: «можливо більше благоденство людей у державі». Обов'язки закріплені в за­конах - духовних, природних, громадянських. «Кожна людина їм підвлад­на, - відзначається в «Руській правді», - і тому постанови державні повинні бути в такій же згоді з незмінними законами природи, як і святими законами віри». Іншим правилом , що визначає зміст державних законів, служить пріо­ритет суспільних інтересів.

Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що вима­гає зміни і введення такого порядку, який був би заснований на точних і справедливих законах. Пестель сформулював право на революційне повален­ня уряду, не виконуючого обов'язки (закони) перед народом.

Соціальна програма Пестеля радикальна. Він вимагає скасування крі­посного права, наділення селян землею («а не мниму волю їм дарувати»), пе­ретворення всіх росіян у власників. Для цієї мети землі кожної волості поді­ляються на дві частини: громадську і приватну. З першої кожен росіянин має право одержати ділянку землі, достатню для прожиткового мінімуму сім’ї.

Приватні землі вільно продаються і купуються. Розміри поміщицької землі обмежуються. Подушні податі заміняються податками з майна, прибутків і повинні бути прогресивними. Право власності чи володіння оголошувалося священним і недоторканним. Перехід до пропонованого порядку перед бачав- ся поступовий.

У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загально­демократичних прав і свобод: недоторканість особи, рівноправність, свобо­да совісті, слова, зборів тощо. Громадяни одержували рівні права на правосу­ддя, доступ до державної служби. Встановлюється рівність усіх народів Росії. «Право благоудобства» надає політичну незалежність лише Польщі. Інші ці­єю незалежністю «користатися не можуть» і повинні скласти єдиний росій­ський народ. «Росія є держава єдина і нероздільна». Федерацію Пестель відкидав як відродження «удільної системи».

Політичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації верховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і державне правління (виконавчу владу). Верховна влада вручається Народному вічу, виконавча - Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю - Верховному собору («блюстительная власть»).

Народне віче складають народні представники, обрані на 5 років із щорічною ротацією 1/5 його складу. У ньому зосереджуються виключно за­конодавча влада. Воно ж оголошує війну й укладає мир. Його ніхто не вправі розпустити. Державна дума складається з 5 представників народу, обраних на 5 років, один з них щорічно обирається президентом. Їй належить уся вер­ховна виконавча влада, у її відомстві «усі міністерства і узагалі всі урядові місця». Верховний собор складається з 120 чоловік, «іменованих боярами», призначуваних довічно губерніями. Вони затверджують закони, не входячи в їх розгляд по суті, але ретельно перевіряючи дотримання усіх формальнос­тей, після чого закон одержує чинність. Верховний собор призначає зі своїх членів по одному генерал-прокурору в кожне міністерство і кожну область, «утримує в межах законності Народне віче і Державну думу», має право від­дати під суд за зловживання чиновника будь-якого рівня.

Дії влади, державний устрій визначаються Конституцією, яку Пес- тель називає Державним Завітом. Весь простір російської держави поділяєть­ся на 10 областей і 3 повіти. Місцеві органи влади (губернські, окружні, во­лосні) будувалися за зразком центральних.

Для здійснення «Руської правди» передбачалося проведення військово- революційного перевороту, встановлення Тимчасового Верховного правління терміном на 10-15 років. Організація і повноваження цього органу нагадують відому схему Робесп’єра.

Повстання декабристів потерпіло поразку, наочно показавши кризу са­модержавно-кріпосницького ладу в Росії. Слідом за Радіщевим декабристи першими виступили проти всяких форм рабства, за конституційну монархію чи республіку, громадянське суспільство. У своїх проектах конституції вони зуміли поєднати західноєвропейські ідеї, ідеї творців американської консти­туції з особливостями суспільно-політичного і соціально-економічного роз­витку Росії. У той же час у радикальних проектах не знайшлося місця ідеям демократичного вирішення гострого національного питання в багатонаціона­льній імперії. Виключення робилося лише для Польщі. Тільки поет- декабрист К.Ф.Рилєєв у думі «Богдан Хмельницький» і поемі «Войнаровсь- кий» зі співчуттям ставився до сподівань українського народу, представляв «мазепінський рух» як «боротьбу свободи із самовладдям». Національне пи­тання, а тим більше українське питання надовго залишиться «ахіллесовою п'ятою» російського лібералізму і революційного нігілізму.

Після придушення виступу декабристів державною доктриною в Росії стала проголошена міністром освіти графом Уваровим офіційна тріада «пра­вослав'я, самодержавство, народність». Ця охоронна ідеологія протистояла будь-яким спробам ліберальних реформ, національного відродження окраїн імперії. Вона загострила суперечки слов'янофілів і західників про перспекти­ви її історичного розвитку.

§ 3. Проект слов’янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства.

У XIX ст. Україна залишалася провінцією Росії без близьких перспек­тив відродження державності. І все-таки з кінця XVIII ст. тут починається культурно-національне відродження, пов'язане з ім'ям класика української літератури І.П.Котляревського (1769-1838), його безсмертною «Енеїдою», її гімном волі і братерству.

З появою таємних декабристських організацій у Петербурзі і Москві майже одночасно в 1818-1821 р. виникають таємні товариства в Києві, Кам’янець-Подольску, Тульчині. Об'єднане південне товариство в 1823 р. об­говорило і прийняло «Руську правду» П. Пестеля. «Товариство об'єднаних слов'ян», засноване в Новоград-Волинську, відстоювало ідею реорганізації Росії на федеративних началах. У цей час діяло і таємне Малоросійське това­риство, члени якого (І.Котляревський, В.Лукашевич, П.Капніст, С.Кочубей та ін.) співчували ідеї відродження української державності.

Під впливом національно-визвольного руху в Європі, зокрема польсь­кого повстання 1830-1831 р., наростало національне відродження на західно­українських землях в Австрійській імперії. Гурток прогресивної молоді «Ру­ська трійця» під керівництвом М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Г оловацького сповідував ідеї єдності всіх слов'ян, в опублікованих творах оспівував боротьбу українського народу, його героїв, Гайдамаччину.

Ідеї єдності українських земель, братерства всіх слов'янських народів, демократичних перетворень суспільства і держави підхопили організатори й учасники Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847). Воно було створено викладачами і студентами київських учбових закладів за ініціативи професора Київського університету Миколи Костомарова, публіцистів і письменників Миколи Гулака, Василя Бєлозерського. Незабаром у товарист­во ввійшли автор «Кобзаря» Тарас Шевченко, Павло Куліш, Олександр На- вроцький, Георгій Андрузький та ін. Товариство ледь устигло виробити пер­ші програмні документи, як було розгромлено.

Створення товариства (братства) Костомаров^[4] розглядав як силу, здат­ну об'єднати слов'ян. Політична програма була сформульована в підготовле­них Костомаровим «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов'янсь­кого товариства святих Кирила і Мефодія», а також в «Записці» Бєлозерсько- го. Програмні документи носили просвітницький характер.

Нема свободи без віри, стверджується в «Книзі буття українського на­роду». Віра православна вимагає захисту від царів і панства, звільнення з не­волі. Автор «Книги» пояснює: слов’яни жили в братерстві ще до прийняття християнства, однак пізніше потрапили в неволю до чужих: чехи і полабці - до німців; серби і болгари - до греків і турків, росіяни - до татар. Традиції свободи пізніше відроджувалися тільки в Новгороді і козацькій Запорізькій Січі, де люди жили в республіках.

Звільнення слов’ян почнеться з України. Вільні слов'янські народи утворять єдиний союз республік на федеративних началах, де не буде крі­пацтва і гноблення, а буде рівність і братерство. Пізніше М.Грушевський від­значить: у «Книзі буття» виразилося політичне кредо Костомарова - «авто- кратизм і класовий лад повинні бути знищені. Царство й автократизм викри­вляють життя громадянськості в самих основах і громадянськість не може відродитися, поки не звільниться від них». Сам Костомаров згодом поясню­вав: «Ми стали уявляти всі слов'янські народи з'єднаними між собою у феде­рацію подібно древнім грецьким республікам чи Сполученим Штатам Аме­рики з тим, щоб усі знаходилися в міцному зв'язку між собою, але кожна збе­рігала свято свою окрему автономію.»... В усіх частинах федерації передба­чалися «однакові основні закони і права, рівність ваги, мір і монети, відсут­ність митниць і свобода торгівлі, загальне знищення кріпосного права і рабс­тва в якому б то не було вигляді, єдина центральна влада, завідуюча зноси­нами поза союзом, військом і флотом, але повна автономія кожної частини стосовно внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства і на­родної освіти». Частина кирило-мефодіївців схилялася до конфедеративного устрою майбутнього союзу.

Законодавча влада в кожній республіці слов'янського союзу відповід­но до планів кирило-мефодіївців належала б Народним зборам. Виконавча влада передбачалася виборною, підзвітною Народним зборам. За таким же принципом поділу влади вибудовувалися б і федеральні органи, до повнова­жень яких додавалися б ще функції зовнішньої безпеки й оборони.

Поміркована частина членів товариства (М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський) схилялась до мирної пропаганди його мети і програми. Ра­дикальне крило товариства (Т.Шевченко, М.Гулак, Г.Андрузький, О.Навроцький, І.Посяда та ін.) будуть поділяти думку Кобзаря про необхід­ність «добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю» і скинути ненависне самодержавство і кріпацтво.

Теоретичні погляди Тараса Шевченка (1814-1861)^[5] зрозуміло не ма­ють політико-правовій цілісності і системності, але спираються на чітко ви­ражені ідеї, що йдуть із глибин народного духу і традицій.

Погодимося з філософом Д.Чижевським: у поезії Шевченка в центрі світу, природи, історії, буття - людина. Людина, що стогнала і стогне в кай­данах, від «неволі» і «неправди», що уособлюються царями, панами. У поета народ - образ Прометея, прикутого до скелі, Україна - образ заплаканої ма­тері. Поеми «Кавказ», «Сон», «Заповіт» та ін. передають нестримний гнів проти абсолютизму, бездушної системи влади, кріпосництва, неволі. Царі, царська Росія - є головними винуватцями поневолення українського народу. У поемі «Сон» Шевченко називає Петра І тираном, катом, людожером, «пе­ршим, хто розпинав Україну», а Катерину ІІ - «второю, що її доконала». По­ет не чекає змін на краще від Росії - там «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить». Немає надій у нього і на українську шляхту, шукачів російського дворянства: «І хилитесь, як і хилились / І знову шкіру дерете / З братів незрячих гречкосіїв . »

Згідно Шевченка, людина наділена природними правами, вона від природи вільна. У неї «доля - воля». Однак давно вже вона - у ярмі в панів, несправедливих законів («луплять за законом»), тому що право в Росії «ката­ми писане», тут неправосуддя («правди немає в суді»). Поет славить волю у запорізьких козаків, у Козацькій державі, коли «Пишалася синами мати, / Синами вольними.»... Він закликає пам'ятати колишню славу, вивчати сла­вне минуле («Подивіться лишень добре, / Прочитайте знову / Тую славу. Та читайте / Од слова до слова.»), боротись за волю поневоленого народу.

Якщо в минулому для Шевченка суспільно-політичним ідеалом ви­ступає Запорізька Січ, Козацька держава часів Хмельницького, то із сучасних держав - США, з їх демократією і «праведним законом» («.Коли ж / Діжде­мось Вашингтона з новим і праведним законом / А діждемось - таки ко­лись!»). «Праведний закон», за Шевченком - закон, що відповідає природно­му праву, втілює справедливість оберігає волю людини, волю соціальну і по­літичну. («Бо де нема святої волі,/ Не буде там добра ніколи. Нащо ж себе та­ки дурить?»). У поета тільки соціально справедливе може бути правом, зако­ном, не підвладним державній сваволі.

Національне звільнення поет зв'язує з революційними перетворення­ми, з відродженням слов’янського братерства. Він вірить: «Вогонь добрий, смілим серцем» оживить «слов'ян сім’ю велику / Во тьмі і неволі», коли обі­ймуться брат із братом («Навіки і віки!») і “потечуть в одне море слов’янськії ріки”.

Під впливом Шевченка й американської Конституції членом Кирило- Мефодіївського братерства Георгієм Андрузьким (1827-?)^[6] , відправленим у північне заслання, були підготовлені кілька варіантів, що залишилися незаве­ршеними, Конституції Слов'янських Сполучених Штатів.

У перших двох варіантах «Конституції Республіки» 1846-1847 р., судя­чи з протоколів допиту 1850 р., Андрузький передбачав відродження Гетьма­нщини, її самостійний державний розвиток чи у рамках слов'янського союзу. За проектом 1850 р. федерацію Слов’янських Сполучених Штатів повинні були скласти 7 штатів: 1) Україна з Галичиною і Кримом; 2) Річ Посполита;

3)    Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея (ймовірно Естонія, Латвія і Східна Пруссія); 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон. Таким чином, у майбутній федерації немає місця Росії, що, мабуть, було невипадковим, результатом пе­реосмислення проектів кирило-мефодіївців.

Формою державного правління Слов'янських Сполучених Штатів повинна була стати президентська республіка. Республіканським принци­пам, народовладдю і самоврядуванню підлеглі всі політичні і правові інсти­тути Штатів.

Общинні управи поєднують владу розпорядницьку, виконавчу і судо­ву в межах своїх повноважень. З депутатів від громад в округах передбача­лося створення обраних окружних палат і дум, (для рішення «мирових тяже- бних справ» і угод), «совісних судів», а також духовних рад по справах духо­вних. На рівні округу намічалося створення окружного правління з розпоря­дницькою і виконавчою функціями. За таким же принципом будуються й об­ласні представницькі, виконавчі і судові органи, а також штатів. У кожній області передбачалося створення університету, чоловічого і жіночого інсти­тутів, семінарії, а в штатах - академій (духовної, наук і мистецтв, народного слова, медичної). Представницькі органи в штатах за проектом намічалися двопалатні (нижня палата і Сенат), що забезпечувало б автономію цих частин федерації.

В майбутній президентській республіці передбачалося створення Зако­нодавчих зборів і Державної ради. Остання включала вищих посадових осіб держави - президента республіки, віце-президента, президентів штатів, генерального прокурора, міністрів. На рівні держави намічалося керівництво зовнішньою політикою, обороною, фінансами, промисловістю, освітою.

Таким чином, проект конституції Андрузького визначав конституційні принципи, схему державних інститутів, коло владних повноважень різних рі­внів, розрахованих на розвиток самоврядування, ролі громад у майбутній ре­спубліці.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, політико-правові по­гляди його учасників вплинули на формування ліберального і революційно- демократичного напрямків у вітчизняній політичній і правовій думці. Ідеї прав людини і громадянина, демократичної республіки і федералізму, відро­дження української державності будуть розвивати наступні покоління вітчи­зняних мислителів - М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Липинський та ін.

В Росії ж першої половини XIX ст. намітилися три основні течії полі- тико-правової ідеології: ліберальна ідеологія, яка прокладала шлях реформам державного ладу, формуванню громадянського суспільства; радикально- революційна ідеологія, що ставила ті ж цілі, але насильницьким шляхом і консервативна ідеологія, яка виступала проти змін. Їх співвідношення і вплив у російському суспільстві згодом різко зміниться.

Контрольні завдання

1. Визначіть найбільш важливі складові політико-правових перетворень в Росії за проектом М. Сперанського. Який основний смисл контрпроекту М. Карамзіна?

2. Дайте характеристику конституційних проектів М. Муравйова і П. Пестеля. В чому їх схожість і відмінність?

3.  Поясніть основний смисл проекту слов’янського союзу Кирило-Мефодієвського братства. Який розподіл повноважень між суб’єктами союзу передбачав проект?

4. Дайте характеристику політико-правових поглядів Т. Шевченка. Що таке «пра­ведний закон» в його право розумінні? Який суспільно-політичний ідеал поета?

5.  Дайте правову оцінку конституційного проекта Г. Андрузького.

^[1] Сперанський Михайло Михайлович з родини духовного служителя Третьякова Володимирської губ. Після закінчення духовної семінарії, де одержав “прозваніє” Сперанський (від лат. Speranto - надія), викладав в петербурзькій духовній академії. 1823 р. стає її ректором. Згодом служив у генерал-прокурора. Був наближений Олександром І до двору, стає державним секретарем. У 1802-1804, 1809 рр. підготував ряд проектів державних реформ.

^[2] Карамзін Микола Михайлович народився в Симбірську в родині поміщика. У молодості багато мандрував, зустрічався з І. Гьоте, слухав промови Ж.Дантона та ін. французьких революціонерів, знав М. Робесп’єра. У 1803 р. одержав офіційне звання історіографа. Автор 12-ти томної «Истории государства Рос- сийского» (1816-1829 рр.), сентиментальних повістей.

^[3] Пестель Павло Іванович з родини крупного московського чиновника. Одержав домашню освіту, продовжив її в Німеччині, а з поверненням до Росії закінчив першим учнем Пажеський корпус. Був учасни­ком Вітчизняної війни 1812 р. 1821 р. став полковником, але обрав інший життєвий шлях. Стає організато­ром і головою Південного товариства, для якого і створює “Руську правду”. Після придушення повстання був засуджений до страти.

^[4] Костомаров Микола Іванович (1817-1885) - український історик і письменник. Закінчив Харків­ський ун-т. З 1846 р. професор Київського ун-ту. З розгромом Кирило-Мефодіївського товариства був засла­ний до Саратова (до 1857 р.). У 1859-1862 рр. - професор Петербурзького ун-ту. Співробітничав в ж-лах “«Основа», «Вестнике Европьі». Автор зібрання творів з історії у 8-ми томах, історичної драми «Савва Ча­лий», історичного роману «Кудеяр» та ін.

^[5] Шевченко Тарас Григорович - український поет, художник, мислитель-революціонер. Народився в с. Моринці Київської губ. в родині кріпака. Рано осиротів. Служив козачком у поміщика Енгельгардта. У 1838 р. був викуплений з кріпацтва і поступив до Академії художеств. Учень К.П.Брюллова. 1840 р. вийшла перша збірка віршів Шевченка “Кобзарь”, який відкрив нову епоху в історії української літератури. 1845 р. повернувся в Україну. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства був засланий в солдати Оренбур­зького корпусу з забороною писати й малювати. Після звільнення (1857 р.) продовжував поетичну і худож­ню творчість, революційну пропаганду.

^[6] Андрузський Георгій Львович - студент юридичного факультету Київського ун-ту. У 1846-1847 рр. підготував два проекти “Конституції Республіки”. Був засланий до Петрозаводська, Продовжував пра­цювати над проектом конституції. Останній варіант був вилучений у нього під час обшуку 1850 р., який і зберігся. Подальша доля Андрузького невідома.