РОЗДІЛ 13. АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ-ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
РОЗДІЛ 13. АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ-ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
Американська політико-правова думка XVIII ст. в англійських північноамериканських колоніях формується під значним впливом ідей європейського Просвітництва і протестантських релігійно-етичних доктрин. Переважна більшість американських юристів і політичних діячів тих часів були палкими прихильниками принципів природного права.
Американці сприйняли принципи релігійної свободи, рівної гідності, індивідуальної відповідальності та чесної праці, проголошені протестантами під час Реформації. Одна з важливих доктрин пуританізму - визнання угоди між людьми і Богом як основи суспільного устрою - допомогла обґрунтувати плідні політичні ідеї про народний суверенітет, договірну теорію походження держави і уявлення про уряд, відповідальний у своїх діях перед суспільством. Вони й стали засадничими принципами американської держави, права й нації в цілому, здобувши закріплення в головних пам'ятках американської державотворення - Декларації незалежності (1776) і Конституції США (1787). Саме ці юридичні акти є вершиною теоретичної творчості «батьків-засновників» США.
§ 1. Класики американської демократичної традиції: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон
Бенджамін Франклін (1706-1790)[1] суттєво вплинув на перебіг подій в північноамериканських колоніях напередодні набуття ними незалежності та в перші роки існування США. Його підпис стоїть під усіма основними документами, які юридично оформили появу Сполучених Штатів Америки як суверенної держави (Декларація незалежності, договір із Францією, мирна угода із Англією, Конституція США).
Б. Франклін ще наприкінці 1760-х років висловлював ідею політичного самоуправління північноамериканських колоній Британської корони (концепція гомруля). Він першим назвав їх штатами, запропонувавши їхнє об'єднання в конфедерацію незалежних держав. В його схемі король Англії залишався єдиною сполучною ланкою між північноамериканськими штатами і Великою Британією. Поміркованість, прагматизм, віра в соціальну еволюцію і прогрес були основою світоглядно-філософських поглядів Франкліна, який відстоював позицію незалежного й гармонійного розвитку Америки як «країни праці».
Права і свободи людини на думку Франкліна,є передумовою для поліпшення становища людини. Уряд має сприяти прискоренню соціального прогресу, економічному зростанню країни, пам’ятаючи при цьому про свободу людини. Визнаючи право народу на революцію, Франклін висловлювався за заміну будь-якої форми державного управління, яка не забезпечує прав людини. Він Франклін був глибоко переконаним в рівності людей, виступав проти збереження рабства. Після революції він вважав за доцільне введення загального виборчого права для чоловіків і однопалатного загальнонаціонального представницького органу. Однією з найважливіших чеснот, на думку Франкліна, є справедливість, яка є обов’язковою у стосунках як громадян, так і держав.
Томас Пейн (1737-1809)[2] - один з найрадикальніших представників демократичної течії американської політико-правової думки. Він першим дійшов висновку про доцільність і економічну вигідність відділення колоній від Британської імперії та створення незалежної держави, запропонувавщи її назву - Сполучені Штати Америки.
Як представник природно-правової теорії Пейн у своїй праці «Права людини» розрізняв природні та громадянські права людини. У природному стані людина має «усі інтелектуальні права, або права духу, а також право досягати благополуччя і щастя, оскільки це не применшує природних прав інших». На його думку, люди об’єднуються в суспільство заради того, щоб краще забезпечити свої права. Тому держава не може посягати на ці права; її єдиний обов’язок - сприяти людям в їхньому житті, збереженні свободи і статків. Громадянські права (тобто права, що стосуються безпеки і захисту) випливають із природних прав і належать людині як члену суспільства.
Т. Пейн висловлював оригінальні думки щодо конституції. Він зазначав, що «конституція ... передує державній владі; державна влада - це лише дітище конституції. Конституція будь-якої держави є актом не державної влади, а народу, який створює її. ... Тому щодо державної влади конституція відіграє ту ж саму роль, яку виконують щодо суду закони ...». У сучасному західному конституціоналізмі такий підхід є загальновизнаним.
Т. Пейн розрізняв суспільство і державу (уряд), пояснюючи, що перша інституція створюється потребами людей, є їхнім захисником, а друга породжується пороками і є їхнім карателем; перша завжди є благом, друга - злом (у найкращому випадку необхідним (для забезпечення безпеки), у найгіршому - нестерпним). Отже, “кращим є той уряд, який менше урядує». Проте у другій частині праці «Права людини» і роботі «Аграрна справедливість» Пейн викладає доводи на користь держави загального добробуту.
На його думку, найкращою формою правління є республіка, в якій владні повноваження спираються на принципи обрання і представництва. Вони найкращим чином забезпечують інтереси суспільства, створюючи кращі гарантії прав громадян, захист особистості, власності тощо. Спадкова влада (монархія і аристократія) спирається на неосвіченість та забобони людей: «Ідея спадкових законодавців ... настільки ж абсурдна, як і ідея спадкового математика чи спадкового мудреця».
Томас Джефферсон (1743-1826)[3] є автором Декларації незалежності США, де вперше на рівні юридичного акту народний суверенітет було проголошено основою державного життя: “Влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють ... коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, спираючись на такі принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу найдоцільнішими для осягнення своєї безпеки і щастя”.
Надзвичайно важливим є внесок Джефферсона в практичний розвиток ідеї прав людини. Всесвітню відомість набули його слова, увічнені в Декларації: “Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права”. Джефферсон вважає, що «не існує нічого, чого б неможливо було змінити, окрім вроджених і невід’ємних прав людини»; ці права «жодна держава, яка має вірні і справедливі засади, не повинна заперечувати». Крім того, він опосередковано брав участь у створенні тексту Французької декларації прав людини 1789 р. і був одним із найактивніших ініціаторів прийняття Біллю про права 1791 р. як поправок до Конституції США.
Кожна людина і кожна людська спільнота, на його думку, мають право на самоврядування, для чого волею людей засновуються держави: «вони отримують його разом із життям з рук природи». Для того, щоб забезпечити кожному громадянину право висловлюватися щодо управління і особисто виконувати певну частину управлінських функцій, Джефферсон наполягав на поділі держави на невеликі адміністративні райони. Звідси стає зрозумілим, що найприйнятнішою для США є республіканська форма державного правління із розподілом компетенцій трьох влад, заснована на загальному виборчому праві, рівному представництві в законодавчих установах, виборності виконавчих органів влади, суддів і присяжних, широкому місцевому самоврядуванні.
Т. Джефферсон передбачав можливість зміни чи доповнення Конституції кожних 19-20 років, адже перед кожним поколінням постають нові проблеми і завдання і воно має право самостійно обирати ту форму державної влади, яка, на його думку, найбільше сприятиме його щастю і найкраще пристосується до існуючих умов. Розглядаючи право як волю нації, він сподівався, що воно зможе обмежувати владу і корупцію як результат владних зловживань.
§ 2. Політико-правова думка федералістів: О. Гамілтон, Д. Медісон, Д. Адамс, Д. Маршал
Другий важливий напрямок політико-правової думки США другої половини XVIII - початку XIX ст. представлений іменами діячів, які відстоювали засади федеративного устрою нової держави.
1787 р. Конституційний Конвент затвердив нову Конституцію США, що стала концентрованим втіленням ідеї міцної центральної влади. Обурення і протести проти неї в кожному штаті зводилися до заперечення подібної влади, в якій опоненти вбачали посягання на свободу самоврядування і небезпеку відновлення монархії. Очевидна необхідність роз'яснення основних положень тільки-но народженої Конституції примусила Олександра Гамілтона (1757-1804)[4], Джеймса Медісона (1751-1836)[5] і Джона Джея (1745-1829)[6] виступити на підтримку її ратифікації.
З 2 жовтня 1787 р. по 16 серпня 1788 р. у кількох нью-йоркських газетах з'являлися статті під псевдонимом Публія. Із 85 статей, які потім було об'єднано в окрему збірку «Федераліст», 51 належить О. Гамілтону, 29 - Д. Медісону, 5 - Д. Джею. Серед головних тем - характер представницького врядування, федералізм, поділ гілок влади, система стримувань і противаг, плюралізм, судовий нагляд та ін. «Федераліст» вважається найвдалішою та найвпливовішою пам'яткою у публіцистичній боротьбі за Конституцію і як класичний політичний твір до сих пір використовується Верховним Судом для тлумачення Основного закону США.
Д. Медісон у «Федералісті» № 10 так формулює центральну проблему, яку прагнули вирішити його автори: «убезпечити суспільне благо і особисті права від загрози з боку такої групи [більшості] й у той же час зберегти дух і форму народного уряду». Д. Медісон і О. Гамілтон відверто непокоїлися з приводу загрози, що її становить демократія (особливо пряма) для прав людини: «[Прямі] демократії завжди є ареною безладдя і сварок, завжди виявлялися несумісними з особистою безпекою чи правами власності; життя їхнє загалом виявляється коротким, а смерть жорстокою».
Федералісти проте не ставили під сумнів необхідність демократичного уряду. Їх занепокоєність зводилась до пошуку шляхів забезпечення ефективного контролю над демократією для захисту індивідуальних свобод. З цією метою вони запропонували три захисні механізми:
1) представницьку, а не пряму демократію. Це дає змогу представникам народу в процесі розробки і введення у дію законів діяти обачно і мудро, опираючись пристрастям, що панують у прямих демократіях;
2) два поділи влади - (а) вертикальний (федералізм), що відокремлює уряд штатів від федерального і допомагає стримувати уряди штатів, які є ближчими до народу, а тому є більш схильними до популістських зловживань; (b) горизонтальний, що відокремлює законодавчу, виконавчу і судову гілки влади і передбачає запровадження системи стримувань і противаг. Крім того, горизонтальний аспект передбачає внутрішній поділ законодавчої гілки - на органи, один з яких ближчий до народу, а інший є більш аристократичним, з різними методами відбору до цих органів і різними строками перебування на посадах. Складний поділ влади мав ускладнити захоплення державного апарату якоюсь однією групою і застосування його на шкоду іншим;
3) судовий контроль - право судової влади переглядати і скасовувати постанови законодавчої і виконавчої влади в разі їх невідповідності Конституції.
О. Гамілтон пропонував наділити відповідними контрольними повноваженнями суд, оскільки цей орган являє собою найслабшу гілку влади, що не має у своєму розпорядженні ні армії, ні скарбниці і не становить загрози іншим гілкам влади.
Він стверджував, що «тлумачення закону є належною і внутрішньо притаманною сферою дії судів».
Досить цікаво, що автори «Федераліста» не виявляють своєї прихильності до Білля про права, не включеного до первісного тексту Конституції. Так, О. Гамілтон стверджує, що Білль про права не є необхідним: навіщо закріплювати те, що державній владі заборонено обмежувати права і свободи, якщо їй взагалі відповідно до Конституції не надано повноважень запроваджувати подібні обмеження? Більш того, він навіть стане небезпечним, надаючи уряду привід для претензій на регулювання сфери прав і свобод і як наслідок - до їх обмеження. Проте 1791 р. Білль про права все ж таки було додано до Конституції США 10-ма першими поправками.
Суттєвий теоретичний і практичний внесок у становлення державних і правових інституцій США внесли й Д. Адамс та Д. Маршал.
Джон Адамс (1735-1826)[7] дотримувався досить поміркованих поглядів у порівнянні з іншими федералістами і вважається інтелектуальним лідером консервативного крила американської революції. Спираючись на вчення античних мислителів і на кривавий досвід Французької революції, він підкреслював, що демократія завжди таїть в собі небезпеку деспотії. Для нього неприйнятні агресія багатства і агресія злиденності, тому він заради збалансування влади багатства і влади більшості відстоював необхідність змішаного уряду. Головними засобами для подібного стримування він вважав двопалатність законодавчих органів і інститут достатньо сильного глави держави, для чого пропонував розширити повноваження президента.
Джон Маршал (1755-1835)1 зіграв значну роль у формуванні державно- правових традицій США.
По-перше, він сприяв посиленню влади федерального уряду за рахунок прав штатів. Так, внаслідок рішення Верховного Суду США по справі «Мак-Каллоу проти штату Меріленд» (1819) була встановлена доктрина «повноважень, що передбачаються». Згідно з нею до повноважень федерального уряду належать не тільки такі, які прямо перелічені в тексті Конституції, але й ті, що прямо не віднесені Конституцією до його повноважень, проте є «необхідними і доречними» (див. ст. 1, розділ 8, п. 18 Конституції США).
По-друге, за активної участі Д. Маршала були створені юридичні гарантії принципу верховенства Конституції. У справі «Марбері проти Медісона» (1803) Верховний Суд заявив, що суди мають право анулювати закони, коли вони суперечать федеральній Конституції, адже вона є «головним і найважливішим законом держави». Тому «законодавчий акт, який суперечить Конституції, не має юридичної сили». Фактично рішення по справі «Марбері проти Медісона» заснувало право Верховного Суду на судовий нагляд за конституційністю законів. Пізніше Суд розповсюдив дію цього правила на акти Президента і на акти штатів.
По-третє, з ім’ям Д. Маршала пов’язують установлення основоположних принципів конституційної інтерпретації. Він наполягав на тому, що Конституція не може ефективно діяти довгий час, якщо вона не буде гнучкою. Саме судове тлумачення є головною формою змін до Конституції США. Враховуючи, що зміст більшості положень Конституції є дуже узагальненим, до її інтерпретації треба застосовувати більш гнучкі і широкі підходи, ніж до інтерпретації звичайного нормативного акта.
Таким чином, головними заслугами американської політико-правової думки другої половини XVIII ст.-початку ХІХ ст. є популяризація ідей європейського Просвітництва, природно-правових доктрин та створення юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію цих ідей при функціонуванні держави та дозволяють поєднати порядок і свободу, демократію і права людини. Внаслідок цього були сформовані основні принципи американської політичної і правової традиції, які є актуальними й дотепер.
Контрольні завдання:
1. Які ідеї найяскравіше вплинули на формування американської політико-правової думки другої половини XVIII ст.?
2. Охарактеризуйте основні політико-правові погляди Б. Франкліна і Т. Пейна.
3. Сформулюйте внесок Т. Джефферсона в розвиток ідей прав людини.
4. Які механізми, на думку федералістів, мали б забезпечити ефективний контроль над демократією для захисту індивідуальних свобод?
5. Охарактеризуйте вплив Д. Маршала на формування державно-правових традицій США.
[1] Франклін Бенджамін - народився у Бостоні в родині ремісника. Завдяки самоосвіті досягнув величезних успіхів: розробив трудову теорію вартості, універсальну теорію електрики, створив громовідвід тощо. Видавець «Пенсільванської газети» (1729), засновник першої в колоніях публічної бібліотеки та міської лікарні (1731), Пенсільванського ун-тету (1740), Американського філософ. това-тва (1743). Делегат Континентального Конгресу, посол США у Франції (1775-1785). Основні роботи: «Міркування про свободу та необхідність, задоволення та страждання», «Автобіографія» (1788-1789) та ін.
[2] Пейн Томас - народився в Англії. За рекомендаціями Франкліна прибув до Америки (1775). Активний учасник війни за незалежність США (1775-1783) і Французької революції. Редактор «Пенсільванського журналу» (1775), секретар комітету Конгресу з іноземних справ (1777-1779). Основні роботи: «Здоровий глузд» (1776), «Права людини» (1791-1792) та ін.
[3] Джефферсон Томас - губернатор Вірджинії (1779-1781), посол США у Франції (1785-1789), державний секретар США (1789-1793), віце-президент США (1797-1801), третій Президент США (1801-1809). Основні роботи: «Загальний огляд прав Британської Америки» (1774), «Нотатки про штат Вірджинія» (1785) та ін.
[4] Г амілтон Олександр - юрист, державний і політичний діяч. Учасник війни за незалежність США. Перший міністр фінансів США (1789-1795), генеральний інспектор армії (1799-1800). Співавтор «Федералісту».
[5] Медісон Джеймс - юрист, державний і політичний діяч. Учасник війни за незалежність США, делегат Континентального конгресу, член Конгресу США (1789-1797). Основний автор тексту Конституції США 1787 р. Державний секретар США (1801-1809), четвертий Президент США (1809-1817). Співавтор «Федералісту».
[6] Джей Джон - Президент другого Континентального конгресу (1778-1779), секретар з іноземних справ (1784-1789), Перший Головний суддя Верховного Суду США (1789-1795), губернатор Нью-Йорку (1795-1801). Співавтор «Федералісту».
[7] Адамс Джон - юрист, державний діяч, політичний філософ. Учасник війни за незалежність США, делегат Континентального конгресу, посол у Франції, Голландії, Англії. Віце-президент США (1789-1797), другий Президент США (1797-1801). Основні роботи: «Роздуми про управління» (1776), «Виступ на захист конституційного устрою Сполучених Штатів» (1787), «Промови Давілі» (1791).