РОЗДІЛ 9. ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ ВЧЕННЯ В АНГЛІЇ XVII ст.

§ 1. Основні напрямки англійської політико-правової думки

Англійська буржуазна революція суттєво вплинула на різні верстви сус­пільства, її учасниками були: міська буржуазія, джентрі, селянство, дворянс­тво, верхівка англійської церкви. Одною з вимог буржуазної революції було «очищення» (англ. pure або лат. purus — чистий) англійської церкви від залишків католицизму, тому противників короля називали пуританами. Поряд з релігійними ідеями, популярності набули теорії природного права і догові­рного походження держави.

Провідною політичною силою революції були індепенденти (англ. independence — незалежні). Їх релігійно-політичні гасла вимагали: повну не­залежність і самоврядування для кожної громади віруючих, ліквідацію централізованої і підпорядкованої монарху англійської церкви, абсолютну віротерпимість і свободу совісті. Їх політичні вимоги відрізнялися помірніс­тю: визнаючи переваги республіки, індепенденти підтримували ідею встано­влення конституційної монархії.

Найбільш яскравим виразником ідеології індепендентів був англійський поет, політичний діяч Джон Мільтон^[1] (1608—1674), який обстоював при­родні права людини, наголошуючи, що народ, який на основі «суспільної згоди з метою захисту загального блага створив державу, є єдиним джере­лом і носієм влади. Народ доручає владу правителям, королям, сановникам і підпорядкує їх законам. І якщо вони порушують законодавчі приписи і ухи­ляються від своїх обов’язків перед народом, то через своїх представників в палаті общин парламенту народ може притягти таких правителів до відпові­дальності.

З погляду Мільтона, республіка з цензовим виборчим правом має безза­перечні переваги порівняно з іншими політичними формами. В республіці найбільше забезпечується право на свободу совісті, думки, слова, повніше використовуються можливості впливати на управління державою.

Якщо індепенденти фактично домагалися для буржуазії і нового дворян­ства влади, визволення від кайданів феодалізму, то левеллери (від англ. level —   рівень) виступали за продовження революції, демократичну конституцію і проголошення республіки.

Ідеологом левеллерів був Джон Лільберн^[2] (1614—1657), який вважав, що влада народу є первинною, верховною і суверенною. На його думку, „уся влада споконвічно і за своєю сутністю походить від народу, і його згода, що виражена через представників, — єдина основа всякого справедливого прав­ління.” Левеллери виділяли природжені права людини, ототожнюючи їх з природним правом. Це - безпечні умови життя, свобода особистості, свобода слова, совісті, друку, торгівлі, рівність перед законом і судом, звільнення від військової служби. До природного права Лільберн відносив і приватну влас­ність, але виступав проти станових відмінностей і привілеїв.

Держава створена угодою людей «для доброї користі і блага кожного». Звідси право народу створити таку державу, щоб це благо було гарантовано, а правителі одержували владу за згодою народу. Левеллери розробили проект конституції Англійської республіки — «Народну угоду». Їх основними вимо­гами були: народне представництво, надання виборчих прав англійцям з 21 року, закріплення права обирати шерифів, суддів та інших посадових осіб. Відстоюючи принцип законності, Лільберн підійшов до ідеї поділу влади: «нерозумно, несправедливо і згубно для народу, щоб законодавці були одно­часно і виконавцями закону», парламент не може здійснювати і правосуддя.

У ході революції активно обговорювалося питання про співвідношення свободи і власності, радикальне вирішення якого запропонували діггери (англ. digger — копач). Спочатку вони засуджували не тільки монархію, але і весь суспільний устрій Англії, заснований на майновій нерівності і приватній власності. Сподіваючись на силу проповіді і власного прикладу, вони в 1649 р. на пагорбі св. Георгія створили комуну і стали спільно розкопувати об­щинні землі. Лідером руху був Джерард Уінстенлі (1609—1660), який пе­ршим визначив, що справжня республіканська свобода полягає у вільному користуванні землею. Справжня свобода існує там, де людина одержує їжу і засоби для підтримки життя.

Програма заходів революційної влади з метою створення майбутньої со­ціалістичної республік викладена в його конституційному проекті «Закон свободи» (1652). Вперше в історії соціалізму Уінстенлі визначив необхід­ність перехідного періоду від суспільного ладу з приватною власністю до су­спільного ладу, заснованого на спільності майна. Найкращою формою прав­ління такого суспільного ладу є республіка, що створена в результаті виборів з обмеженням виборчих прав багатіїв. Завданням нової влади є передача зе­мель (общинних, церковних, королівських) народу, де і створити комуни. Використовуючи закони і виховання, підготувати умови для повного викорі­нювання приватної власності, грошей і найманої робочої сили. Після цього з'явиться «справжній республіканський лад» і набере сили нова конституція Англії. На чолі держави — парламент, який щорічно переобирається чолові­ками, які досягли 20 років. Прийняті парламентом закони обговорюються на­родом і можуть відхилятися. Посадові особи обираються на один рік. Дер­жава не тільки охороняє суспільний порядок, але і управляє народним госпо­дарством. Ідеї діггерів набагато випередили час: у цьому слабість їх руху й утопізм проектів.

§ 2. Вчення Т.Гоббса про право і державу

Особливу позицію займав прихильник абсолютизму англійський філо­соф і політичний мислитель Томас Гоббс^[3] (1588—1679), який у своїй роботі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» прагнув вчення про державу і право перетворити в точну науку подібну гео­метрії, «фігури і лінії якої ніхто не заперечує».

В основі політико-правового вчення Гоббса — своєрідне уявлення про природу і пристрасті людини. Він стверджує, що споконвічно всі люди ство­рені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і кожен з них має одна­кове «право на все». Але людина є істотою егоїстичною, жадібною і често­любною, її оточують заздрісники і вороги. Звідси фатальна неминучість «війни всіх проти всіх», що є «природним станом роду людського».

Але споконвіку людині властиві страх, інстинкт самозбереження і розум. Саме вони надають перший імпульс процесові подолання природного стану і підказують шляхи (умови) досягнення мирного співіснування. Ці умови є приписами природного розуму, які Гоббс називає природними законами. Головний природний закон вимагає: прагнути до миру і слідувати йому. Другий природний закон вимагає від кожного відмовитися від своїх прав у тій мірі, в який цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Третій закон вимагає виконання зобов’язань, що виходять з укладених договорів. В цьому джерело і основа справедливості. Крім зазначених трьох законів існує ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, серед яких дев'ятий закон — запере­чує гординю, десятий — заперечує марнославство, одинадцятий — ствер­джує неупередженість, шістнадцятий — необхідність підпорядкування арбіт­ражу («у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню арбітра»). Усі ці закони поєднує загальне правило: «не роби іншому того, чо­го ти не бажаєш, щоб було зроблено тобі».

Але природні закони встановлюють лише свободу робити або не робити будь-що. Перетворити їх у безумовний імператив поведінки може тільки сила  — позитивний закон: припис робити або не робити будь-що. Гарантом миру і реалізації природних законів є абсолютна влада, держава, яка шляхом ви­дання громадянських законів забезпечує їх виконання. Мета законів у тім, щоб подібно огорожі визначити правильний напрямок діям людей.

Для того щоб покінчити зі станом «війни всіх проти всіх», люди шляхом взаємної згоди відмовляються від природного права «робити усе для само­збереження» і передають його окремій людині або зборам лю­дей(представникам). Так виникає держава, як єдина особа, що виникла шля­хом взаємного договору між величезною кількістю людей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх так, як вважає за необхідне для їх миру і загального захисту.

Спочатку джерелом влади Гоббс вважав договір між підданими і прави­телем, що не може бути розірваний без згоди сторін. Однак у ході революції спостерігалося чимало фактів порушення королем узятих зобов'язань. І тоді Гоббс сформулював інше поняття суспільного договору - кожного з кожним, де правитель узагалі не бере участі, тому і не може його порушувати. В такий спосіб були вилучені підстави для розірвання договору. Уклавши суспільний договір і перейшовши в громадянський стан, індивіди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади. Їм забороняється протестувати проти рішень суверена, засуджувати його акції.

Т. Гоббс розрізняє держави залежно від шляхів виникнення. Держави, що з'явилися в результаті добровільної угоди, він відносить до встановлених (політичних держав), а ті держави, що з'явилися в результаті захоплення си­лою — до набутих. Перевагу віддає встановленим. Він визначає три форми держави: монархію, народоправство і аристократію, що відрізняють залеж­но від придатності реалізувати мету, заради якої вони були встановлені. Най­кращою формою правління вважає необмежену монархію: «право спадку­вання додає державі штучне вічне життя». Але мета держави - безпека гро­мадян досягається не тільки при абсолютній монархії: „Там, де відома форма правління вже встановилася, не доводиться розмірковувати про те, яка з трьох форм правління є найкращою, завжди необхідно вважати найкращою існуючу”.

Якщо держава розпалася, то права скинутого монарха зберігаються, а обов'язки народу зникають. Народ вправі шукати нового захисника — це по­ложення Гоббс сформулював у виді одного з природних законів і адресував солдатам скинутого короля: „солдат може шукати свого захисту там, де він більше за все сподівається одержати його і може законним шляхом зобов'я­зати себе в підданство новому панові.”

Але в будь-яких формах держави влада суверена є завжди абсолютною, необмеженою, міцною настільки, наскільки це взагалі можливо собі уявити. Суверен нічим не пов'язаний, у тому числі громадянськими законами. Він сам видає і скасовує їх, оголошує війну й укладає мир, судить і милує, при­значає посадових осіб, тощо. Його прерогативи неподільні і невідчужувані. «Поділяти владу держави — означає руйнувати її, тому що поділені влади взаємно знищують одна одну». Влада суверена є фактично монополією на життя і смерть своїх підданих. „Свобода підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в домовленостях з владою, — писав Гоббс. — ...Суверен, таким чином, має право на усе з тим лише обмеженням, що, як підданий Бо­га, він зобов'язаний дотримуватися природних законів.”

Абсолютна влада, на думку Гоббса, належить до сфери публічного, полі­тичного права. У народу стосовно верховної влади є тільки обов'язки, і немає прав, і тому вона не може бути знищена людьми, які погодилися її встанови­ти. Однак в галузі приватного права підданим повинні бути надані широкі правові ініціативи, система прав, свобод і гарантій.

Відсутність прав у народу щодо суверена Гоббс тлумачить як правову рівність людей у їхніх взаємних відносинах, що гарантує король: непоруш­ність договору, захист у суді, рівні податки, забезпечення приватної власнос­ті. Розмірковуючи про відносини підданих між собою, він обґрунтував низку конкретних вимог в галузі права: суд присяжних, право на захист, відповід­ність покарання злочинові, тощо.

На думку Гоббса, громадянським правом для кожного підданого є ті правила, які держава усно, письмово або за допомогою інших достатньо зро­зумілих знаків своєї волі наказує йому, щоб він користувався ними для ви­значення між правильним і неправильним.

Таким чином Гоббс стверджував, якщо влада втрачає здатність гаранту­вати безпеку підданих, заради чого вона і була створена, то вона втрачає і право на їхню вірність, тоді (як виключення) народ має право на опір неспра­ведливій владі, яка ніколи не може бути виправдана.

Т.Гоббс у своїх працях продовжив розвиток ідей про людську природу, якій властиві пристрасті та розум, обґрунтував значення природних законів як джерел природного і публічного права. Політико-правовим ідеалом Гоббса було громадянське суспільство, в якому поєднуються необмежена влада монарха і публічній сфері і права підданих в приватних відносинах.

§ 3. Вчення Дж. Локка про право і державу

Політико-правові ідеї буржуазно-демократичної революції теоретично обґрунтував англійський філософ Дж. Локк^[4] (1632—1704), використовуючи теорію природного права і суспільного договору для обґрунтування найваж­ливіших принципів громадянського суспільства.

За Локком, до появи держави люди перебували в природному стані, що характеризується «повною свободою щодо дій і розпорядження своїм май­ном і особистістю», де панує «стан рівності, при якому будь-яка влада і будь- яке право є взаємними, ніхто не має більше за іншого». Кожен має природні права, до яких належить право приватної власності, право на індивідуаль­ність і власні дії, право на власну працю та її результати. Власність, за Лок- ком, те, що людина здобула з предметів, створених і наданих їй природою, поєднала зі своєю працею, з чимось таким, що їй невід'ємно належить і тим самим робить це її власністю.

У природному стані усі люди рівні, вільні і наділені власністю, панує мир і доброзичливість. Закони природи забезпечують мир і безпеку. Природ­не право визначає режим суспільних відносин, коли кожен охороняє свої ін­тереси. Але в додержавному суспільстві немає відповідних гарантій, визна­них суддів, відсутня невідворотність покарання. До того ж немає однакового тлумачення природних законів, тому що «закон природи є неписаним зако­ном і його ніде не можна знайти, крім як у свідомості людей».

Тому з метою гарантування природних прав і законів, люди відмовилися від самостійного їх забезпечення й уклали суспільний договір, гарантом якого стала держава — сукупність людей, які об'єдналися в одне ціле під егідою встановленого ним загального закону і створили судову інстанцію, яка уповноважена улагоджувати конфлікти і карати злочинців. Держава створюється для досягнення «великої і головної мети» - політичного парт­нерства, коли кожен може реалізувати свої громадянські права (право на життя, здоров'я, свободу, приватну власність, тощо). Вона має право видава­ти закони, використовувати силу суспільства для їх забезпечення, відати від­носинами з іншими державами. При цьому Локк акцентує увагу на взаємній згоді людей: «будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу».

Громадяни точно визначають той обсяг повноважень, що передають державі. На відміну від Гоббса Локк вважає що право на життя, володіння майном, свободу і рівність людей є не відчужуваними. Саме ці невідчужувані цінності є межами державної влади, переступити які нікому не дозволено. У противному випадку, а також в разі тиранічного правління народ вправі «переглянути угоду».

Головна небезпека свободи людей криється в привілеях влади. Абсолю­тна монархія, за Локком, — один з випадків вилучення носія влади з-під вла­ди закону. Абсолютна монархія — завжди тиранія, тому що немає ніяких га­рантій природних прав, оскільки над нею немає законів. А це порушує голо­вний принцип Локка: «Для жодної людини, яка перебуває в громадянському суспільстві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства». Гарантією політичної свободи є рівний для всіх, загальнообов’язковий, постійний закон і поділ влади.

Обстоюючи режим законності, Локк наполягав на положенні: хто б не мав верховну владу, йому необхідно «правити згідно встановленим постій­ним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпрові­зованих указів». При цьому закони повинні виконуватися. Така позиція Лок- ка передбачала ідею «правової держави».

Реалізація «головної і великої мети» неодмінно вимагає, за Локком, щоб публічно-владні повноваження держави були чітко розмежовані і поділені між різними органами. Вища (але не абсолютна) влада належить законодав- чому(представницькому) органу, що обирається народом і відповідальний перед ним. До цієї влади Локк відносив і діяльність суддів (відповідно до ан­глійського права, одним з його джерел є судова практика). Законодавчий ор­ган не повинен довго засідати, інакше виникає спокуса створити вигідні для себе закони. Виділяє Локк і федеративну владу, яка відає правом війни і ми­ру, правом брати участь у коаліціях і союзах, так само як і правом вести справи з усіма особами і об'єднаннями поза межами державу.

Виконавча влада (уряд на чолі з монархом) не має права видавати зако­ни. Монарх може розпустити парламент, накласти вето, має право законода­вчої ініціативи, але не має права перешкоджати скликанню парламенту, що є підставою до його зміни. На думку Локка, першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; так само першим і основним природним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства.

Будь-яка форма державної влади, за Локком, повинна визначатися су­спільним договором і мати належну «структуру правління». Розуміючи, що ідеальних форм не буває, він вважав, що завжди можлива поява деспотичної влади і тоді народне повстання буде цілком правомірним.

Вчення Локка суттєво вплинуло на наступний розвиток політичної ідео­логії. Найбільше поширення мали його ідеї щодо природних невідчужуваних прав людини, поділу влади, приватної власності, заснованої на праці. Локк вважається одним із засновників лібералізму, першим серед теоретиків пар­ламентаризму і правової держави.

Політико-правова думка в роки перших буржуазних революцій форму­валася зусиллями багатьох мислителів, важливе місце серед яких посідають Томас Гоббс і Джон Локк, головним підсумком їх діяльності стало форму­вання теорії природного права, обґрунтування загальної правової рівності людей, введення в політико-правову теорію ідеї договірного походження держави, переліку природних прав і свобод людини, різних гарантій політич­ної свободи громадян.

Контрольні завдання

1. Які політичні вимоги висували індепенденти, левелери, дігери?

2. Яку форму правління Т.Гоббс вважав найкращою і чому?

3. Чому Т.Гоббс визначав позитивний закон, як безумовний імператив поведінки, припис робити або не робити будь-що.

4. Що таке природне право за вченням Дж. Локка?

5. В чому полягають особливості теорії мподлу влали за вченням Дж.Локка?

^[1] Джон Мільтон - англійський поет, публіцист народився в Лондоні, після закінчення Кембріджського ун­ту багато подорожував, займався самоосвітою. В період революції присвятив низку своїх творів обґрунту­ванню політичних програм індепендентів, серед яких „ Про державу королів і сановників” , „Захист англій­ського народу проти Салмазія” тощо.

^[2] Джон Лільберн англ. політичний діяч, під час громадянської війни проходив службу під командуванням Кромвеля в збройних силах парламентської армії. В своїх памфлетах і петиціях висловлював ідеї левелерів. Після судового переслідування, емігрував до Ірландії, де продовжив свою публіцистичну діяльність з кри­тикою непослідовності дій Кромвеля. Найвідомішими його памфлетами були: „Захист природженого права Англії”, „Нові кайдани Англії”, тощо.

^[3] Томас Гоббс (1588-1679), син священика, випускник Оксфорда, своє життя присвятив науці — філософії. Багато років Г оббс провів у Парижі, спостерігаючи за подіями англійської революції і деякий час наставляв у науках спадкоємця англійського престолу — майбутнього короля Карла II Стюарта. Однак цей факт не означає, що Гоббс дотримував монархічних поглядів. При Якові II він зазнав переслідування, його обвину­вачували в єресі й атеїзмі. До основних творів Гоббса належать трилогія під загальною назвою «Основи фі­лософії» (ч. I «Про тіло» (1655), ч. II «Про людину» (1658), ч. III «Про громадянина» (1641)) і «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651).

^[4] Локк Джон (1632-1704) народився в родині адвоката, закінчив Оксфорд, викладав грецьку мову. Особливий інтерес проявив до медицини, і зрештою написав трактат «Про медичне мистецтво». З 1672 р. Локк — домашній лікар, вихователь дітей, секретар і близький друг лідера партії вігів лор­да Купера, графа Шефтсбері. Подорожував по Європі і повернувшись до Англії після «Славної революції» 1689 р. написав кілька праць: «Досвід про людське розуміння», «Два трактати про пра­вління», «Послання про віротерпимість»; «Думки про виховання», та інші.