Печать

Розділ ХІІ. Правове забезпечення використання та охорони рослинного світу 2. Право лісокористування та його охорона

Posted in Экологическое право - Екологічне право України (Гетьман, Шульга)

Розділ ХІІ. Правове забезпечення використання та охорони рослинного світу

 

2. Право лісокористування та його охорона


§ 5. Загальна характеристика права лісокористування  

§ 6. Право користування лісами та його види   

§ 7. Підстави виникнення та припинення користування лісами 

§ 8. Правові заходи щодо відтворення, охорони та захисту лісів   

§ 9. Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства

 

 

§ 5. Загальна характеристика права лісокористування


Право лісокористування є складовою частиною права природоко­ристування, тому йому притаманні всі загальні риси останнього. Разом з тим право лісокористування має певні особливості, що обумовлено формами власності на ліси, їх правовим режимом, значущістю лісів у виконанні екологічних, економічних, культурно-оздоровчих та інших функцій.

Право лісокористування слід розглядати в двох аспектах — як об’єктивне і як суб’єктивне право.

Об’єктивне право лісокористування — це сукупність правових норм, які регулюють порядок і умови раціонального користування і відтворення лісів, їх охорони і захисту, підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин у зазначеній галузі.

Суб’єктивне право лісокористування слід розуміти як встановлену і гарантовану законом можливість конкретних суб’єктів на безпосеред­ню експлуатацію лісів з метою задоволення потреб у лісових ресурсах, добування їх корисних властивостей.

Для характеристики права лісокористування важливе значення має визначення таких понять, як «ліс», «лісові ресурси» і «лісовий фонд». Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року в редакції від 8 лютого 2006 року (далі — ЛК) визначає «ліс» як тип природних комплексів, в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємозв’язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на на­вколишнє природне середовище (ст. 1 ЛК України). Ліси є національ­ним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням ви­конують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздо­ровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Лісовий фонд — поняття значно ширше від поняття лісу. У ЛК України (ст. 4) воно визначається таким чином: «До лісового фонду Укра­їни належать лісові ділянки, у тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га». Таким чином, поняття «лісовий фонд» включає не тільки ліси, але і захисні насадження певної площі.

Поняття «лісові ресурси» також істотно відрізняється від понять «ліс» і «лісовий фонд». Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікар­ські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення по­треб населення і виробництва та відтворюються в процесі формування лісових природних комплексів (ст. 6 ЛК України).

Суб’єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи і громадяни, які діють відповідно до Конституції і законів України.

 

 


 

 

§ 6. Право користування лісами та його види


Право користування лісами здійснюється в порядку загального та спеціального використовування.

Відповідно до ст. 66 ЛК України громадяни мають право в лісах державної і комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеці­ального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених ЛК та іншими законодавчими актами України.

Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресур­сів зобов’язані дотримуватися вимоги пожежної безпеки в лісах, користу­ватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів.

На відміну від загального, спеціальне використання лісових ресур­сів здійснюється не лише громадянами, але і юридичними особами за плату та за спеціальними дозволами.

Видами використання лісових ресурсів є: заготівля деревини в по­рядку рубок головного користування; заготівля другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, кори, деревної зелені, деревних соків); по­бічні лісові користування; використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, прове­дення науково-дослідних робіт.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеці­ального використання лісових ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети, без надання земельних ді­лянок. Воно проводиться за спеціальним дозволом (лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток).

Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок голов­ного користування видається органом виконавчої влади з питань лісо­вого господарства АРК, територіальними органами центрального ор­гану виконавчої влади з питань лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів ви­дається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виді­лених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ре­сурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом. Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються Ка­бінетом Міністрів України.

Заготівля деревини під час рубок головного користування є одним з найпоширеніших видів спеціального використання лісових ресурсів. Згідно з Правилами рубок головного користування в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року[1], рубки головного користування — це вирубка стиглих де­ревостоїв з метою заготівлі деревини.

Відповідно до Правил рубок, пов’язаних з веденням лісового гос­подарства, і інших рубок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 року[2], їх здійснення спрямоване на забез­печення охорони, оздоровлення, посилення захисних властивостей і підвищення продуктивності лісів, організацію території лісового фонду, проведення інших лісогосподарських заходів, а також розчи­щення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинніс­тю у зв’язку з будівництвом гідровузлів, шляхів сполучення, добуван­ням корисних копалин, прокладкою комунікацій тощо.

Рубки, пов’язані з веденням лісового господарства, поділяються на рубки догляду за лісом та інші види рубок.

Головною метою рубок догляду за лісом є: поліпшення якісного складу лісів; збереження і посилення екологічних, естетичних та інших властивос­тей лісу; підвищення стійкості і продуктивності насаджень; створення умов для скорочення термінів вирощування технічно стиглої деревини.

До інших видів рубок належать: вибіркові і суцільні санітарні руб­ки; лісовідновлювальні рубки в деревостанах, які втрачають захисні, водозахисні та інші природні властивості; рубки, пов’язані з рекон­струкцією малоцінних дерев; прокладання квартальних просік і ство­рення протипожежних розривів.

Порядок заготівлі деревини встановлюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими Кабінетом Міністрів України від 29 липня 1999 року.

Ще одним видом спеціального використання лісових ресурсів є за­готівля другорядних лісових матеріалів (живиця, пні, луб, кора, дерев­на зелень, деревні соки).

Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки (надрізу на корі) стиглих деревостанів, які після закінчення строків підсочки планують­ся до рубки, а також пристигаючих деревостанів, які до строку закін­чення рубки підлягатимуть рубці. Забороняється проведення рубок головного користування до закінчення строку підсочки в хвойних де- ревостанах, призначених для заготівлі живиці. Рубка таких дерево- станів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки можливе як виняток з дозволу Державного комітету лісового госпо­дарства України.

Згідно з Правилами заготівлі живиці в лісах України, затверджени­ми постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 року1, ділянки для заготівлі живиці визначаються за матеріалами лісовпоряд­кування та планів рубок головного користування.

Заготівля пнів, лубу, кори і деревної зелені проводиться для про­мислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення. Порядок їх заготівлі урегульований постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року «Порядок заготівлі друго­рядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України».

Деревні пні заготовляються для одержання осмолу (сировини для смолоскипидарного виробництва) та дров. До початку робіт, пов’язаних із заготівлею пнів, лісокористувачі складають технологічні карти.

Луб заготовляється шляхом зняття кори з дерев, призначених для рубки у поточному році. Робота проводиться в період інтенсивного руху соків (квітень — травень).

Кора деревних порід заготовляється з метою одержання лікарської та технічної сировини (кора дуба, крушини, калини тощо), а також сировини для виробництва дьогтю (берест).

Серед видів права спеціального використання лісових ресурсів важливе місце займають побічні лісові користування. Відповідно до ст. 73 ЛК України до побічних лісових користувань належать: заготів­ля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, грибів, горіхів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової під­стилки, заготівля очерету. Цей вид лісокористування є сезонним. Стро­ки його початку і закінчення встановлюються органами виконавчої влади з питань лісового господарства.

Випасання худоби дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісогосподарського призначення, якщо це не за­вдає їм шкоди. На територіях об’єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню. Законодавством, а в деяких ви­падках за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування передбачаються обмеження ви­пасу худоби в лісах.

Місця розміщення вуликів і пасік визначаються власниками або постійними користувачами земельних ділянок лісогосподарського призначення з урахуванням умов ведення лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. Для розміщення вуликів і пасік виділяються ділянки переважно на узліссях, галявинах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях. На таких ділянках дозволя­ється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубки дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісогосподарського призначення. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.

Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для за­готівлі сіна можуть використовуватися міжряддя лісових культур і плантацій.

Заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рос­лин, збір лісової підстилки і заготівля очерету ведуться способами, які виключають виснаження їх ресурсів. Обсяги щорічної заготівлі про­дукції встановлюються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування. Заготівля лісових продуктів для отри­мання харчової і лікарської сировини в лісах, де здійснювалися заходи щодо боротьби зі шкідниками і хворобами з використанням хімічних засобів, здійснюється з дотриманням відповідних санітарних норм і правил.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лі­сах на одній і тій же площі не частіше одного разу протягом 5 років. Заготівля очерету проводиться на земельних ділянках лісогосподар­ського призначення з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і птахів, а також дотримання інших вимог охоро­ни навколишнього природного середовища.

Способи і терміни здійснення побічних лісових користувань визна­чаються постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року «Про порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України»1.

Використання корисних властивостей лісів для культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей здійсню­ється юридичними і фізичними особами за дозволами органів місце­вого самоврядування за погодженням з постійними лісокористувачами. Цей вид користування здійснюється з урахуванням вимог щодо збере­ження лісового середовища і природних ландшафтів з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, які використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи з їх благоустрою.

Для науково-дослідних робіт відповідним установам і організаціям виділяються спеціальні земельні ділянки лісогосподарського призна­чення. На цих ділянках може бути обмежено або повністю заборонено використання лісових ресурсів, якщо це суперечить меті науково- дослідних робіт.

 

 

 


 

 

 

§ 7. Підстави виникнення та припинення користування лісами


Відповідно до ст. 16 ЛК України (у редакції від 8 лютого 2006 року) розрізняється постійне та тимчасове користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створе­ні спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, ін­шим комунальним підприємствам, установам і організаціям, в яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси надаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Документом, що засвідчує право постійного користування лісами, є державні акти на право постійного користування земельними ділян­ками.

У тимчасовому користуванні можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим (від 1 до 50 років) і короткостроковим (до 1 року).

Довгострокове тимчасове користування лісами є засноване на до­говорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекре­аційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, прове­дення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та кому­нальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних ор­ганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користува­чами лісами та органами виконавчої влади з питань лісового господар­ства АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власнос­ті здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладання між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органах виконавчої влади з питань лісового гос­подарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та ін­ших потреб, передбачених ЛК України, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власників лісів, постійних лісокористувачів на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постій­ним лісокористувачам, підприємствам, установам, організаціям, гро­мадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Тимчасові лісокористувачі не мають права передавати лісові ді­лянки в тимчасове користування іншим особам.

У ЛК України передбачені підстави припинення права лісокорис­тування. Зокрема, право постійного користування лісами припиняєть­ся у випадках: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених Земельним кодексом України; використання лісових ресурсів способами, які завдають шко­ди навколишньому природному середовищу, не забезпечують збере­ження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; використання лісових ділянок не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках: добровільної відмови від використання лісових ресурсів; закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; при­пинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право викорис­тання лісових ресурсів; порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; використання лісових ре­сурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; по­рушення встановлених строків справляння збору за використання лісо­вих ресурсів; використання лісових ділянок не за цільовим призначен­ням; невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

Новим для права користування лісами в Україні є введення інсти­туту лісових сервітутів. Відповідно до ст. 23 ЛК України лісовий сер­вітут — це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду. Лісовий сервітут здійснюється спосо­бом, найменш обтяжливим для власника лісів або лісокористувача земельної лісової ділянки, щодо якої він встановлений.

Положення Цивільного та Земельного кодексів України застосову­ються до лісових сервітутів у тій частині, що не суперечить вимогам ЛК України.

 

 


 

 

§ 8. Правові заходи щодо відтворення, охорони та захисту лісів


Для забезпечення підвищення продуктивності лісів, поліпшення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах велике значення мають відтворення, охорона та захист лісів.

Відтворення лісів здійснюється з метою досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі строки нових на­саджень найбільш економічно та екологічно доцільними способами і технологіями; підвищення водозахисних, ґрунтозахисних, санітарно- гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень; поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продук­тивності і біологічної стійкості.

Відтворення лісів здійснюється шляхом їх відновлення і лісороз­ведення. Відновлення лісів — це посадка деревних насаджень на лісо­вих ділянках, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо), а лісорозведення — це посадка деревних насаджень на призна­чених для створення лісів землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед низькопродуктивних та непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски), на землях сільськогос­подарського призначення, виділених для створення полезахисних лісо­вих смуг та інших захисних насаджень.

Порядок відтворення лісів здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року «Правила віднов­лення лісів і лісорозведення»1.

Відновлення лісів здійснюється за розроблюваними державними ор­ганами лісового господарства спеціальними програмами і проектами. Підприємства, установи, організації, що здійснюють відновлення лісів і лісорозведення в зелених зонах міст, у смугах відводу залізниць, авто­мобільних доріг, каналів тощо, розробляють проектно-нормативні доку­менти за погодженням з державними органами лісового господарства.

Лісорозведення повинне передбачати цільове вирощування:

-     насаджень загального призначення для забезпечення народного господарства деревиною та іншими продуктами лісу;

-     плантаційних лісових культур для одержання окремих сортимен­тів деревини в максимально короткі строки;

-     водоохоронних насаджень на берегах річок, навколо озер, водо­ймищ, у зонах відводу каналів;

-     ґрунтозахисних насаджень у ярах, балках, на крутосхилах, піс­ках, інших непридатних для сільськогосподарського використання землях, а також полезахисних лісових смуг;

-     захисних лісових насаджень у смугах відводу залізниць, авто­мобільних доріг тощо;

-     санітарно-гігієнічних та оздоровчих лісів у зелених зонах міст, селищ, промислових об’єктів та в місцях масового відпочинку і оздо­ровлення людей.

Лісове законодавство передбачає охорону лісів від незаконних дій громадян, підприємств, установ та організацій, а також біологічний захист лісів від шкідників і хвороб, інших шкідливих чинників, що впливають на санітарний стан лісових ресурсів.

Відповідно до ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збережен­ня від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральні і місцеві органи виконавчої влади з питань лісового господарства, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого само­врядування, власників лісів і постійних лісокористувачів.

Для охорони лісів від пожеж лісове законодавство передбачає за­ходи, що повинні виконуватися органами місцевого самоврядування.

Зокрема, це щорічна організація розробки і здійснення лісокористува- чами заходів протипожежної профілактики в лісах; залучення до га­сіння лісових пожеж населення, протипожежної техніки і транспортних засобів підприємств, установ і організацій у встановленому порядку; забезпечення осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням і медичним обслуговуванням; сприяння будівництву об’єктів проти­пожежного призначення, роботі повітряних суден авіаохорони; орга­нізація через засоби масової інформації пропаганди правил протипо­жежної безпеки, висвітлення проблем охорони лісів; забезпечення координації заходів, спрямованих на охорону лісів від пожеж.

Великого значення для охорони лісів набуває ведення Зеленої кни­ги України. Відповідно до Положення про Зелену книгу України, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року, вона є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких що перебувають під за­грозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань Укра­їни, що відіграють важливу роль як складова частина біологічного різноманіття і потребують особливої охорони.

Охорона природних рослинних угруповань, які підлягають зане­сенню до Зеленої книги України, забезпечується шляхом:

-     встановлення їх особливого правового статусу;

-     створення на місцевостях, де існують угруповання, природно- заповідних об’єктів або оголошення їх природно-заповідними терито­ріями;

-     врахування спеціальних вимог у процесі охорони цих угруповань у разі вилучення і надання земельних ділянок, розроблення проектної документації і проведення екологічної експертизи;

-     встановлення кримінальної та адміністративної відповідальності за знищення чи пошкодження природних рослинних угруповань та місць їх зростання;

-     ратифікації міжнародних конвенцій та угод з питань охорони навколишнього природного середовища;

-     проведення виховної роботи серед населення;

-     проведення моніторингу за станом змін рослинних угруповань та необхідних досліджень з метою розробки наукових основ їх охоро­ни, відтворення і використання.

Охорону і захист лісів в Україні здійснюють:

-     державна лісова охорона, що діє у складі центрального і терито­ріального органів виконавчої влади з питань лісового господарства (державна лісова охорона);

-     лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів (ст. 89 ЛК України).

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забез­печення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкід­ників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного й іншого шкідливого впливу.

 

 


 

 

§ 9. Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства


Під порушенням лісового законодавства слід розуміти проти­правну дію або бездіяльність, яка завдає шкоди лісам або земельним лісовим ділянкам або не завдає такої шкоди, але спрямована проти встановленого порядку користування лісами або земельними лісо­вими ділянками і передбачає юридичну відповідальність винної в цьому особи.

Перелік порушень лісового законодавства міститься в ст. 105 ЛК України. Це такі порушення: незаконне вирубування і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушення інших вимог пожежної безпеки в лісах; знищення або пошкодження лісу внаслідок його за­бруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речо­винами, підтоплення, осушення та інші види шкідливого впливу; по­рушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісо­вого господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; порушення правил збері­гання, транспортування та застосування засобів захисту лісів, стимуля­торів росту, мінеральних добрив та інших препаратів; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових планта­ціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу; засмічення лісів побутовими і промисловими від­ходами; самовільна заготівля сіна і випасання худоби на земельних лісо­вих ділянках; порушення правил заготівлі лісової підстилки, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; заготівля лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів; порушення поряд­ку використання лісосічного фонду, заготівля і вивезення деревини, заготівля інших лісових ресурсів; невнесення плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки та деякі інші.

Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється в порядку і на підставі, передбачених відповідно трудовим, адміністративним, цивільним або кримінальним законодавством.

Порушення лісового законодавства завжди поєднане із заподіянням шкоди лісовим екосистемам. Тому лісове законодавство передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов’язані від­шкодовувати шкоду, заподіяну лісу в результаті порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством Укра­їни (ст. 107 ЛК України).

Шкода, заподіяна порушенням лісового законодавства, підлягає відшкодуванню незалежно від притягнення винних осіб до дисциплі­нарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність за порушення лісового законо­давства передбачена постановами Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 року «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподі­яної лісовому господарству» та від 29 липня 1999 року «Правила від­пуску деревини на пні в лісах України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 року за­тверджені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами за: пошкодження дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; знищення або пошкодження лісових культур, насаджень і молодняку при­родного походження та самосіву на землях, призначених для лісовіднов­лення та лісорозведення; знищення або пошкодження сіянців і саджанців у лісових насадженнях та на плантаціях; самовільне сінокосіння, випа­сання худоби; знищення і пошкодження лісогосподарських та відмежувальних знаків; знищення або пошкодження мурашників; пошкодження сіножатей та пасовищних угідь; знищення або пошкодження лісоосушу- вальних каналів, дренажних систем і шляхів; незаконна рубка і пошко­дження дерев і чагарників до ступеня припинення росту; самовільна за­готівля (збирання) недеревних рослинних ресурсів у порядку спеціально­го використання, а також загального використання на ділянках, де це за­боронено чи допускається тільки за спеціальним дозволом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року встановлені розміри майнових стягнень за порушення Правил відпуску деревини на пні. Зокрема, за порушення відповідних правил вста­новлюються майнові стягнення: за знищення лісових культур, підрос­ту і молодняку через недодержання лісокористувачем встановленого порядку використання лісових ресурсів; за рубку дерев на не призна­чених для цього ділянках, за рубку без лісорубного квитка (ордера) або не в такій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведен­ня, а також за пошкодження цих дерев до ступеня припинення росту; за рубку буреломних, вітровальних, сухостійних дерев без лісорубно­го квитка (ордера); за пошкодження дерев до ступеня неприпинення росту; за заготівлю деревини на лісосіках, переданих лісокористувачам за актами, до одержання лісорубних квитків (ордерів) або за наявнос­ті лісорубного квитка (ордера) після закінчення встановленого строку заготівлі, а також заготівлю деревини в заборонений період; за несвоє­часне подальше оформлення лісорубних квитків на рубку дерев; за залишення недорубів; за пошкодження, знищення межових, кварталь­них, ділянкових стовпів та інших натуральних знаків тощо.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті громадяни або посадові особи у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Законодавством передбачений особливий порядок встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення — це наявність протоколу про вчинення адміністративного проступку.

Адміністративна відповідальність передбачена за такі порушення лісового законодавства: незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63); порушення встановленого порядку використан­ня лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64); незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65); знищення або пошкодження полезахисних лісових насаджень (ст. 651); знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); здійснення лісових користувань не відповідно до мети або вимог, перед­бачених у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67); порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресур­сів спілої деревини (ст. 68); пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69); самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70); введення в експлуатацію виробничих об’єктів без облад­нання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродук­тами, шкідливими викидами, відходами (ст. 72); засмічування лісів відходами (ст. 73); знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях лісогосподарського призначення (ст. 74); знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75); знищення корисної для лісу фауни (ст. 76); порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77).

Кримінальна відповідальність за порушення лісового законодавства передбачена за такі злочини: знищення або пошкодження лісових маси­вів (ст. 245 КК України); незаконна порубка лісу (ст. 246 КК України); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК України) і умис­не знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК України).

Дисциплінарна відповідальність є одним із засобів впливу на осіб, для яких діяльність по охороні, захисту, відновленню лісів і лісороз­веденню є посадовим обов’язком. Види дисциплінарних стягнень встановлені в ст. 148 Кодексу законів про працю України.


[1] ЗП України. - 1995. - № 10. - Ст. 225.

[2] Там само. - 1996. - № 12. - Ст. 336.

 

Контрольні питання


1.  Що слід розуміти під правом лісокористування?
2.  Що необхідно розуміти під лісовим сервітутом?
3.  Яка загальна характеристика використання лісових ресурсів?
4.  Які види спеціального використання лісових ресурсів вста­новлені в законодавстві?
5.  Які особливості характеризують правове регулювання заго­тівлі деревини?
6.  Які особливості характеризують правове регулювання заго­тівлі другорядних лісових матеріалів?
7.  Які особливості характеризують правове регулювання по­бічних лісових користувань?
8.  Які підстави припинення права використання лісових ресурсів?
9.   Що необхідно розуміти під правовими заходами щодо від­творення лісів?
10. Яка організація правового забезпечення охорони і захисту лісів передбачена в законодавстві?
11.  Що слід розуміти під юридичною відповідальністю за по­рушення лісового законодавства?