§ 1. Поняття і особливості аграрних правовідносин

1. Аграрні правовідносини у найзагальніших обрисах — це правова форма реалізації положень правових норм через за­стосування їх у процесі визначення й функціонування прав та обов'язків суб'єктів. Через систему аграрних правовідносин здійснюється правове регулювання тієї частини відносин, яку законодавець внаслідок їхньої відповідної суспільної ролі ви­знав за необхідне регулювати правовими нормами аграрного права; а ця частина відносин, відповідно, є предметом аграр­ного права. Завдяки цьому аграрні правовідносини характе­ризуються як вольові, бо в нормах аграрного права відобра­жено волю законодавця. Вольовими вони є також і тому, що юридичні особи у будь-яких організаційно-правових формах (КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ та інші) в рамках самоврядування приймають відповідні рішення з питань їхньої статутної ді­яльності. Вольовими вони є й тому, що селянське (фермер­ське) господарство в особі його голови також самостійно приймає рішення.

Суспільні аграрні відносини, що становлять предмет аг­рарного права, через систему правовідносин набувають зна­чимості об'єкта аграрних правовідносин і, як такі, функціо­нують у процесі аграрного правозастосування. Своєрідність предмета аграрного праворегулювання визначає характер, багатогранність і особливості об'єктів аграрних правовідно­син. Вони визначають зміст правовідносин (права та обов'яз­ки), що виникають і реально функціонують з приводу цих об'єктів.

2. При окресленні поняття аграрних правовідносин слід виходити з визначення поняття і кола суб'єктів, їхнього пра­вового становища, цільового призначення і функцій, а також об'єктів і змісту конкретної складової цих правовідносин, що визначаються метою, завданнями, функціями їх суб'єктів.

Суб'єкти аграрних правовідносин — це, насамперед, влас­ники, які самостійно чи завдяки об'єднанню свого капіталу наділяють створених ними юридичних осіб повноваженнями суб'єктів аграрних та інших правовідносин. Залежно від сфе­ри діяльності, мети, завдань, функцій суб'єкти аграрних пра­вовідносин поділяються на три групи. Суб'єкти у сфері товар­ного виробництва продуктів харчування, сировини і продо­вольства рослинного і тваринного походження, це — суб'єк­ти, засновані на різних і рівноправних формах власності та організаційно-правових формах аграрного підприємництва. До них належать: селянські (фермерські) господарства, під­собні господарства громадян, юридичні особи (КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ тощо), державні юридичні особи (радгоспи, інші державні аграрні товаровиробники), а також спільні аграрні підприємства (зі змішаною формою власності, із залученням іноземного капіталу тощо).

Суб'єкти аграрних правовідносин у сфері агровиробничого сервісу, що засновані на різних формах власності та ле­гальних організаційно-правових формах, це — підприємства (товариства, кооперативи), які здійснюють агрохімічне, ме­ліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аг­рарних підприємців з метою забезпечення нормальної, ефек­тивної діяльності першої групи суб'єктів.

Особливістю групи суб'єктів аграрних правовідносин у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі, зокрема агро- та інших банків, агробірж, страхових компаній є те, що вони засновуються суб'єктами, які належать до пер­шої групи. Ця група суб'єктів покликана забезпечити нор­мальне функціонування першої групи як учасників ринкових відносин. Зазначені банки, біржі, страхові компанії, обслуго­вуючи аграрних товаровиробників, одночасно виступають як суб'єкти ринкових аграрних правовідносин і як об'єкти права спільної часткової приватної (чи часткової колективної) влас­ності самих аграрних товаровиробників — клієнтів цих бан­ків, бірж.

3. Об'єкти аграрних правовідносин багатогранні. До них, насамперед, належать об'єднання загальноаграрних (означе­них метою і предметом діяльності вищезгаданих суб'єктів аг­рарного підприємництва) майнових, земельних, управлін­ських і трудових суспільних відносин як базових. Своєрідни­ми об'єктами в базових аграрних правовідносинах виступають різні вияви останніх, зокрема фінансово-кредитні, госпо­дарсько-договірні, соціально-побутові та інші суспільні від­носини, що випливають із мети, предмета діяльності та функ­цій суб'єктів аграрного підприємництва.

Ці суспільні аграрні відносини, з одного боку, охоплюють сферу внутрішніх виробничо-господарських та соціальних функцій суб'єктів аграрного підприємництва і одночасно са­мих підприємницьких відносин. Тут перетинаються, взаємо­доповнюють і взаємовиключають одна одну соціальні та під­приємницькі функції.

З іншого боку, ці суспільні відносини охоплюють сфери зовнішніх підприємницько-комерційних, договірних і поза­договірних (з органами державної влади і управління) суб'єк­тів аграрного підприємшщві і ринкової інфраструктури.

4. Головними, базовими складовими системи аграрних правовідносин є майнові, земельні, управлінські й трудові правовідносини.

З переходом У країн» до регульованої ринкової економіки, відновленням інституту права приватної власності на нерухо­мість, встановленням рівноправності всіх форм власності та різних організаційно-правових форм господарювання на зем­лі сучасні аграрні правовідносини характеризуються зміщен­ням акценту у бік їх майнових аспектів. Це виявляється, зок­рема, у збільшенні питомої ваги майнових правовідносин, у розширенні кола їх суб'єктів. Такий фактор зумовлено насам­перед тим, що земля визнається об'єктом права приватної та колективної власності. Вона знову легальне повертається до цивільного обігу. Майнові аспекти аграрних правовідносин включають в себе реалізацію права власника — фізичної юри­дичної особи, вимагають від іншої сторони виконання зо­бов'язань, викладених у нормах закону або/і договору (на­приклад, надання землі у приватну власність голові СФГ, своєчасне внесення орендної плати, плати за виконані дого­вірні зобов'язання, самостійного здійснення на власний ри­зик діяльності з метою одержання прибутку тощо).

Збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аг­рарних правовідносин зумовлюється також і тим, що нині відбувається процес відновлення економічних функцій цих правовідносин. Йдеться, насамперед, про одержання суб'єк­тами аграрного підприємництва прибутків від своєї діяльнос­ті. І, як наслідок, ці суб'єкти самостійно визначають асортимент та обсяги виробництва продуктів харчування і сировини виходячи виключно з попиту на них, витрат на виробництво, очікуваної (такої, що прогнозується) ціни й інших економіч­них факторів. Тут саме економічні фактори є визначальними в тому, як суб'єкти аграрного підприємництва реалізують свої майнові права та беруть на себе юридичні обов'язки.

Розширення частки майнових аспектів у системі аграрних правовідносин відбувається також і за рахунок створення спільних елементів ринкової економіки (ринку цінних папе­рів, праці, зміни ринку продуктів харчування, ринку капіталу, нерухомості тощо).

 

Піднесення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин сталося ще й тому, що об'єктом цих правовідносин вже нині є всі підстави вважати:

 

• нерухо­мість, передовсім землі;
• товарні продукти харчування рос­линного і тваринного (у тому числі водного та мисливського) походження;
• грошові кошти, у тому числі й іноземна валю­та, цінні папери тощо;
• інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці та мають грошо­ве вираження (вартість).

 

За сучасних умов саме майнові аспекти аграрних правовід­носин є визначальними у вагомості, співвідношенні та змісті інших складових системи аграрних правовідносин.

5. В умовах переходу до ринкової економіки, рівності різ­них форм власності аграрним правовідносинам властиві нові за змістом земельні аспекти. Нині вони охоплюють правове забезпечення раціонального використання природних ресур­сів, насамперед сільськогосподарських, риболовецьких і мис­ливських угідь, а також правовідносини, що складаються у повсякденній діяльності суб'єктів аграрного підприємництва при використанні й охороні земель як головного засобу аг­рарного виробництва та об'єкта навколишнього природного середовища.

Із становленням різних форм власності та форм господа­рювання сталися також певні зміни трудових і управлінських аспектів у системі аграрних правовідносин. Перші на цей час являють собою форму реалізації норм трудового законодав­ства на всіх підприємствах незалежно від їх форм власності. Особливість їх полягає в тому, що ці трудові відносини скла­даються у сфері сільськогосподарського виробництва, регу­люються вони також спеціальними нормами права (робочий час, охорона праці в рослинництві, тваринництві тощо). До того ж, у суб'єктів підприємництва кооперативного типу тру­дові відносини є похідними від членства працівників як спів­власників майна цих кооперативних, аграрних підприємців. Певні особливості трудових аграрних правовідносин просте­жуються й у СФГ. Тут, будучи членами однієї родини, грома­дяни вступають у трудові відносини зі своїм же господар­ством в особі його голови. Ці члени родини є робочою силою, за яку господарство справляє певні, встановлені законодав­ством, виплати державі (пенсійний фонд), та яким СФГ в особі фактично його голови надає роботу.

6. З розширенням легальних організаційно-правових форм господарювання наповнилися новим змістом і управлінські аспекти аграрних правовідносин. Так, залежно від обраної звання розмежовуються зміст і форми управлінських правовідносин і здійснення права самоврядування. Зокрема, у юридичних осіб (КСГП, ВСГК, СпС тощо) управлінські правовідносини мають певні форми вияву, принципи (орган управління та — загальні збори, правління; голосуван­ня здійснюється за принципом "один член — один голос"; їм властиві принципи демократії, гласності, самоконтролю че­рез ревізійну комісію тощо). Дещо інакше характеризуються зазначені форми вияву та принципи суб'єктів підприємницт­ва акціонерного типу (АСГТ, ТОВ), де визначальною є тільки їх участь (частка) у статутному фонді.

7. Змістом аграрних правовідносин є взяті в єдності кон­кретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки кожного з учасників виробничої сільськогосподарської діяльності. Йдеться про ті конкретні права та обов'язки, які визначають­ся законодавством при утворенні і правовому закріпленні прав юридичної особи за сільськогосподарськими підприєм­ствами, зокрема КСГП, ДСГП та іншими сільськогосподар­ськими підприємствами (організаціями, об'єднаннями). Це стосується визначення правового статусу СФГ, приватного підсобного господарства громадян (ППГГ), що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та її реаліза­цією з метою задоволення особистих потреб і потреб ри«ку продовольства.

Змістом аграрних правовідносин є конкретні виконання права і відносини щодо додержання обов'язків, пов'язаних з правовим регулюванням аграрних відносин. Сполучення об'єктів і змісту аграрних правовідносин має безпосереднє відношення до визначення правоздатності суб'єктів аграрно­го права і юридичної природи аграрних правовідносин. Ос­танні характеризуються своєрідним сполученням і єдністю правового становища їх суб'єктів, об'єктів та змісту.

Комплексність аграрних правовідносин зумовлена єдністю і спільністю виробничої сільськогосподарської діяльності, од­норідністю їх правового регулювання, соціально-економічним призначенням, місцем, роллю і значимістю у сфері то­варно-грошових відносин.

8. Сучасні аграрні правовідносини являють собою реально існуючі, урегульовані юридичними нормами (закону і/чи до­говору) елементи системи суспільних відносин, заснованих на юридичних фактах і відповідності прав та обов'язків суб'єктів, зайнятих у процесі виробництва та забезпеченні ви­робництва продуктів харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливського) походження. Аграрні пра­вовідносини — це реально існуючі в повсякденній діяльності суб'єктів аграрного підприємництва (агробізнесу) багатогран­ні відносини, наповнені якісно новим змістом у зв'язку з ви­знанням цих аграрних товаровиробників суб'єктами права приватної та іншої недержавної форми власності на землю та інші засоби виробництва, вироблені продукти харчування, а також суб'єктами підприємницької діяльності, що функціо­нують поряд із державними аграрними товаровиробниками. Аграрні правовідносини — правова форма реалізації поло­жень норм аграрного права через застосування їх у процесі визначення і функціонування прав та обов'язків суб'єктів, що виробляють і забезпечують виробництво продуктів хар­чування.

9. Під час переходу до ринкової економіки принципово відмінними особливостями аграрних правовідносин є:

 

 

• існування й функціонування цих відносин на засадах приватної, її вияву — колективної та державної форми влас­ності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби ви­робництва;
• розвиток різноманітних легальних приватних форм аг­рарного підприємництва (від селянських господарств до різ­них легальних юридичних осіб) поряд із державними юридич­ними особами;
• поступовий перехід від державної форми аграрного гос­подарювання до приватних форм;
• розширення кола об'єктів правовідносин, які включа­ють у себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємницт­ва, продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження і, зрештою, — включення до кола об'єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об'єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;
• збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин;
• відновлення значущості економічних функцій аграр­ного підприємництва і, тобто зміна ролі і питомої ваги ін­ших, особливо соціальних, функцій всіх легальних організаційно-правових форм суб'єктів аграрної підприємницької діяльності.

 

 

 

§ 2. Розмежування аграрних правовідносин

1. Розмежування аграрних правовідносин залежно від їх юридичної сутності (природи) має відповідне теоретичне і науково-практичне значення. Воно сприяє обгрунтованому науковому і судовому (арбітражному) тлумаченню аграрно-правових норм, ефективному їх застосуванню і додержанню законності, а також використовується в процесі законотвор­чості (кодифікації) у сфері аграрного законодавства. Таке розмежування відіграє певну роль у системі наукових аграр­но-правових досліджень і визначення структури аграрного права як навчальної дисципліни.

Аграрні правовідносини, взяті у цілому, являють собою єдиний органічний комплекс відносин. Усередині цієї єд­ності є певні відмінності, що визначаються характером і зміс­том регульованих правом конкретних аграрних відносин, які складаються у процесі виробництва, розподілу, обміну і спо­живання.

Аграрним правовідносинам властиве певне їх розмежуван­ня (диференціація). Воно зумовлене, з одного боку, спільніс­тю в характері виробництва продуктів харчування суб'єктами аграрного підприємництва, а з іншого — різноманітністю способів (засобів, методів) визначення кола і правового регу­лювання аграрних відносин. Мається на увазі своєрідність поєднання відносин, що виникають у процесі здійснення ви­робничо-господарської, комерційної діяльності та здійснення економічних і соціальних функцій усередині суб'єктами аг­рарного підприємництва всіх форм власності та господарю­вання, і, щонайперше, приватних юридичних осіб. У цьому разі виникають і функціонують своєрідні локальні, тобто внутрішні (внутрішньогосподарські) аграрні правовідносини.

Водночас усередині агропромислового комплексу існують своєрідні зв'язки виробничо-господарського призначення і характеру. Це — відносини між суб'єктами аграрної підпри­ємницької діяльності всіх форм власності й форм господарю­вання з суб'єктами підприємництва у сфері аграрно-виробни­чого сервісу (агрохімічне, меліоративне, ремонтно-технічне та інше обслуговування, матеріально-технічне забезпечення, будівництво тощо). Вказані підприємства покликані здійсню­вати на договірних засадах аграрно-виробничо-господарське (агросервісне) обслуговування суб'єктів аграрної підприєм­ницької діяльності всіх форм власності й форм господарю­вання. Зовнішні ж господарські зв'язки і ті взаємини, що при цьому виникають, є предметом аграрного права, а самі відносини слушно розглядати як зовнішні аграрні право­відносини.

Аграрні зовнішні правовідносини за характером і змістом можуть розмежовуватися на такі види:

а) відносини у сфері реалізації права власності на нерухо­ме і рухоме майно, що належить суб'єктам аграрного підпри­ємництва; б) договірні відносини; в) податкові відносини; г) деліктні відносини (протиправні правопорушення).

2. Аграрні правовідносини характеризуються як такі, що перебувають у залежності та прямому зв'язку з правом влас­ності Юридичне закріплені в ньому форми привласнення, розпорядження і використання матеріальних благ, засобів і продукції виробництва є визначальними при утворенні еко­номічного механізму господарювання, визначенні змісту то­варно-грошових ринкових взаємин, характеру внутрішнього самоврядування приватних (колективних) аграрних підпри­ємців і управління ними з боку їх представницьких органів, а також взаємин з органами державної влади та управління.

Право власності КСГП, селянського і приватного підсоб­ного господарства громадян є правом абсолютним. Воно є економічною передумовою своєрідних господарсько-договір­них відносин, що існують в аграрному секторі народного господарства. Цим правом зумовлюються правові способи юридичного захисту при порушенні прав власника. Зокрема, з них аграрно-правовими є відносини щодо дисциплінарної та матеріальної відповідальності членів КСГП та інших найманих працівників у випадку вчинення ними дисциплінарного проступку або заподіяння майнової шкоди.

3. Формування і діяльність приватних колективних, державних, спільних аграрних товаровиробників-підприємців відповідних відносин процедурно-процесуального характеру. Такими є відносини, що виникають при здійсненні планування виробничо-господарської діяльності суб’єктами аграрного підприємництва. Відповідно процедурно-процесуальними є відносини щодо порядку та умов прийняття громадян до членів КСГП, кооперативу, при вирішенні питання про припинення цих відносин. Відносини процедурного характеру мають місце в процесі реалізації вимог самоврядування, зокрема в голосуванні (таємному чи відкритому) при виборах органів управління, вирішенні питань виробничо-господарського чи соціального характеру, додержанні процедурних вимог в організації роботи контрольно-ревізійних органів управління, додержанні виробничих тех­нологічних стандартів, порядку списання майна тощо. Ці від­носини, будучи врегульованими нормами аграрного права, за Своєю природою є аграрними правовідносинами.

Певні процедурні питання виникають і при впровадженні таких виробничих форм, як селянські (фермерські) господар­ства, при оренді землі або ж інших основних засобів вироб­ництва.

 

 

 

§ 3. Види і структура внутрішніх правовідносин

1. Аграрні правовідносини, як і інші юридичні відносини, характеризуються єдністю матеріального змісту і правової форми. Це — конкретні суспільні відносини певної правової форми. І саме як юридичній формі їм властиві своя структура І елементи як складові правовідносин. Особливості правової форми та їхні структури зумовлюють розмежування внутрішніх відносин за окремими видами у сшьськогосподарських колективно-кооперативних підприємствах, як товаровироб­ників та суб'єктів підприємництва (агробізнесу).

2. Внутрішньогосподарськими відносинами в цих підпри­ємствах засновані на праві членства, а для працездатних — також і на особистій трудовій участі в КСГП (СпС, ВСГК то­що) — правовідносини між кооперативним підприємством, з одного боку, і кожним окремим його членом, з іншого.

Внутрішньогосподарськими відносинами у приватних аг­рарних підприємствах акціонерного типу (агроакціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю) є засновані на установчому договорі, статуті товариства, а та­кож засновництві/участі у створенні статутного капіталу това­риства правовідносини між акціонерним товариством (під­приємством), з одного боку, і кожним з його учасників — з іншого.

За своїм змістом правовідносини між цими підприємства­ми та окремими їх членами (учасниками) являють собою су­купність їх взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'яз­ків. Вони реалізуються через взаємну поведінку з приводу ви­робничо-господарської діяльності, певних управлінських і трудових відносин.

Внутрішньогосподарськими вважаються також правовід­носини між підприємствами та їх членами (учасниками) з приводу задоволення матеріальних інтересів, соціально-побу­тових і культурно-освітніх потреб. Такими, скажімо, є право­відносини щодо розподілу прибутків (нарахування і виплати дивідендів), надання підприємством знарядь виробництва для обробітку членом (учасником) присадибної ділянки, направ­лення на навчання члена (учасника) до вищого чи середнього навчального закладу коштом підприємства тощо.

Правовідносини, які виникають при соціальному страху­ванні членів чи учасників аграрних підприємств, зокрема при наданні їм додаткової або персональної пенсії за рахунок під­приємств одночасно з пенсією, одержуваною від держави, так само як інші відносини, що виникають щодо соціальне незахищених осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів тощо) в цих під­приємствах, є також внутрішніми правовими відносинами.

3. Елементами внутрішніх правовідносин є, по-перше, суб'єкти, тобто підприємства КСГП, ВСГК, СпС тощо, їхні члени та наймані працівники; по-друге, суб'єктивні права і юридичні обов'язки зазначених вище суб'єктів; по-третє, юридичні факти, спрямовані в одних випадках на виникнен­ня, зміну чи припинення правовідносин, в інших — на від­новлення порушених прав та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Елементом цих правовідносин є їх об'єкти, тобто рухоме і нерухоме майно, вимоги, що грошову вартість, матеріальні й духовні інтереси, дії, яких чекають суб'єкти цих відносин один від одного.

Аграрно-правові  норми, що встановлюють компетенцію управління і посадових осіб та регулюють процедурні питання, є за своєю природою правоустановчими. Цим нормам не властиво породжувати правовідносини. Останні можуть виникати лише у випадках порушення правоустановчих норм. Суб’єктами цих правовідносин є посадові та інші особи, до повноваженя яких входять додержання вимог самоврядування , демократії в КСГП (колективі) в особі його органів, які згідно зі статутом можуть притягати правопорушників до відповідальності. Юридичним фактором, що спричиняє ці правовідносини, є вчинки особи, яка порушила правову норму;  об'єктом — мета відновлення порушеного права.

4. Аграрне право визначає основні положення інституту права колективної власності. КСГП (кооператив), як суб'єкт права, здійснює право володіння, користування і розпоря­дження знаряддями, засобами і продукцією виробництва.

У його статуті зазначено, що для здійснення своєї діяль­ності та подальшого розвитку громадського господарства під­приємство створює, планомірно і продуктивно використовує й поповнює основні, обігові виробничі фонди, правовий ре­жим яких визначено нормами аграрного законодавства.

Підприємство передає своїм виробничим підрозділам не­обхідні для їхньої господарської діяльності приміщення, трактори, комбайни та інші машини, насіння, корми для тва­рин тощо. Ці підрозділи, будучи частиною КСГП (ВСГК, СпС, АСГТ, ТОВ), використовують надані їм засоби за їх призначенням і саме тому між ними виникають організаційні відносини, як між цілим і його частинами (бригадою, фер­мою); в особі останніх КСГП реалізує свої права власника. Між КСГП, з одного боку, і його підрозділами, з іншого, в даному випадку виникають організаційно-управлінські пра­вовідносини з приводу переданого майна: знарядь, насіння, кормів тощо. Норми права, які визначають правовий режим окремих об'єктів права колективної власності, також за сво­єю природою є правоустановчими. Таким чином, і в даному випадку правовідносини виникнуть лише внаслідок пору­шення права власності підприємства. Проте правовідносини, які при цьому виникають, залежно від складу правопорушен­ня регламентуються нормами іншого правового інституту.

Підприємство, як суб'єкт права власності, може вступати в правові відносини з юридичними особами і громадянами, одначе ці правовідносини відповідно регулюються нормами цивільного і фінансового права і як такі не є аграрно-пра­вовими.

5. Важливу галузь суспільних відносин, що виникають усе­редині сільськогосподарських підприємств становлять, поряд із відносинами колективної власності і самоврядування, тру­дові відносини. Останні являють собою колективні відноси­ни, що базуються на колективній власності та принципах ко­лективної організації суспільної праці. Всі трудові відносини розвиваються і вдосконалюються у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Такими ж рисами характеризується систе­ма правових норм, що регулюють суспільні трудові відноси­ни. Як зазначалося вище, внутрішні трудові відносини регла­ментуються з допомогою аграрно-правових інститутів, визна­чених статутом та іншими локальними нормативно-правови­ми актами.

Учасниками утворюваних при цьому правовідносин є КСГП і кожний окремий його член. Правовою передумовою їх виникнення є членство в КСГП. З наявністю членства ці відносини можуть виникнути; з його припиненням — зника­ють або змінюються на суто трудові відносини, що ніяк не пов'язані з внутрішніми аграрно-правовими.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників внут­рішніх трудових правовідносин, а також їх об'єкти визнача­ються характером і особливостями конкретних трудових від­носин і правовими нормами, безпосередньо з ними пов'яза­ними. Організація праці в КСГП, що відповідає сучасним ви­могам, передбачає планомірний розподіл робочої сили за галузями і виробничими підрозділами, раціональне її вико­ристання протягом року. Формування особового складу бри­гад, ферм і підсобних підприємств, закріплення за ними не­обхідних виробничих приміщень, устаткування, машин, ін­вентаря та іншого майна, призначення керівника і спеціалістів — усе це є організаційно-правовими заходами підприєм­ства, які випливають з його правоздатності як КСГП, ВСГК тощо. Здійснення цих заходів є організаційною передумовою виникнення трудових правовідносин між підприємством та його членами.

Для членів КСГП (ВСГК, СпС) юридичним фактом, що спричинює внутрішні трудові правовідносини, є правовий акт (рішення) правління КСГП, ВСГК, АСГТ про направлення кожного з них на роботу для виконання певних трудових функцій в конкретній бригаді, на фермі, в майстерні тощо; а  для осіб, на посаду, — також акт відповідних органів управління ( загальних зборів членів або зборів уповноважених, бригадних зборів із подальшим затвердженням правлінням підприємства). Органи управління підприємства, таким чином реалізують свої управлінські правомочності і щодо організації суспільної праці в КСГП,  управління членами КСГП  і всією виробничо-господарською, фінансовою, культурною діяльністю підприємства.

6. В аграрних трудових правовідносинах виявляється єдність і спільність правових принципів суспільної праці. Серед них основне  місце займають правовідносини, що складаються при реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків,  трудової дисципліни. Взаємні права і обов'язки підприємства та його членів  із виконання групових функцій визначаються  особливостями кожного  виду  роботи  залежно  від  сфери їх суворе додержання сприяє досягненню певного результату, заради якого ці правовідносини і виникли.

З трудовими правовідносинами нерозривно пов'язані правовідносини з оплати праці членів КСГП (ВСГК), спещалістів, керівників та найманих працівників. Матеріальна винагорода трудівників за їх працю в громадському господарстві є результатом, метою, до якої прагне одна зі сторін трудових правовідносин. Цей матеріальний інтерес трудівника стано­вить об'єкт внутрішніх трудових відносин.

Правові норми регулюють відносини щодо тривалості ро­бочого часу та часу відпочинку з урахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва. Будучи урегульованими правом, вони також становлять інститут трудової дисципліни як правовідносин із властивим їм об'єктом і змістом.

7. Із трудовими тісно пов'язані правовідносини, що утво­рюються в процесі реалізації правових норм про охорону пра­ці. Цими правовими нормами визначаються умови виконан­ня робіт, поводження з технікою, отрутохімікатами, тварина­ми тощо. Частина цих норм регламентує питання дисципліни, праці, визначаючи конкретні обов'язки посадових осіб КСГП та їх членів щодо додержання вимог закону про охорону здо­ров'я. Порушення цих норм тягне різні види юридичних на­слідків передбачених законом.

Трудові правовідносини в підприємстві є своєрідною соці­ально-економічною і правовою передумовою виникнення правовідносин між державою і членом КСГП з приводу соці­ального забезпечення останнього, правовідносин між його членом і підприємством про доплату за рахунок підприєм­ства, а також соціального страхування працівників. Ці два останні види відносин за своєю природою є аграрно-право­вими.

8. Різновидом внутрішніх правовідносин є відносини, що виникають при застосуванні правових норм про дисциплінар­ну і матеріальну відповідальність.

 

 

 

§ 4. Структура внутрішніх правовідносин у державних сільськогосподарських підприємствах

1. Реформи управління та економіки, що здійснюються в державному секторі сільськогосподарського виробництва, на­повнюють новим характером і змістом поєднання внутрішніх у ДСГП організаційно-правових управлінських, майнових, земельних, фінансово-кредитних, трудових, соціальних та ін­ших відносин, у тому числі в тій частині, що регулюється аг­рарним правом, і визнаються аграрними правовідносинами. Характер і зміст аграрних правовідносин, що виникають у ДСГП, визначаються правоздатністю, якою наділені ці дер­жавні господарські утворення. Кожний з наведених вище ви­дів аграрних правовідносин виникає, змінюється або припи­няється залежно від чинності відповідних юридичних фактів, властивих діяльності ДСГП як суб'єкта цих правовідносин.

Внутрішні аграрні правовідносини у ДСГП характеризу­ються відповідною інтеграційністю, зумовленою тим, що во­но є державним сільськогосподарським підприємством. Його економічну основу становить не право власності (як, наприклад, у сфері внутрішніх аграрних правовідносин недержавних юридичних осіб), а право повного господарського відання. Це право визначено ст. 37 Закону "Про власність". На підставі даного права органи управління ДСГП надають своїм виробничим підрозділам засоби виробництва, знаряддя та інше майно на праві повного господарського відання.

Державне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом дотування землею, а не її власником. Це призводить організаційно-правових земельних відносин у виробничого та іншого використання земельних ділянок, що функціонують поряд із земельними правовідносинами.

Своєрідними є відносини внутрішнього самоврядування в ДСГП. Лише в умовах реформування відносин власності та щодо наділення трудових колективів управлінськими повноваженнями, а також вдосконалення  управлінських взаємин із керівником (директором ДСГП).

Правове регулювання внутрішніх відносин самоврядування в ДСГП здійснюється нормами Закону "Про підприємства в Україні”, Закону "Про підприємництво" і Статутом радгоспу. В сучасний період суспільні аграрні відносини є предметом аграрного права і аграрними правовідносинами.

Складовою внутрішніх правовідносин у ДСГП є трудові правовідносини між його адміністрацією і кожним конкретним найманим працівником. Ці відносини регулюються переважно нормами трудового права, що лежать в основі локальних правових норм, покликаних регулювати внутрішні трудові відносини. Такими, наприклад, є правовідносини, що виникають при притягненні винного працівника, який порушив правила внутрішнього розпорядку або ж посадову інструкцію, до дисциплінарної відповідальності.
Ознака інтеграційності (взаємозв'язку, взаємопоєднання) внутрішніх аграрних правовідносин у ДСГП пояснюється, по-перше, тим, що всі види цих правовідносин тісно між со­бою пов'язані, є певним суспільно-правовим сполученням, і, по-друге, їх правове регулювання забезпечується як правови­ми нормами, так і інститутами, що є елементом відповідних галузей права, й локальними аграрно-правовими нормами. Врахування ознаки інтеграційності внутрішніх у ДСГП, заснованих на державній власності, майнових, управлінських, трудових, соціальних та інших суспільних відносин, дозволяє дати науково обгрунтоване визначення правової природи цього виду аграрних правовідносин.

2. Важливу ланку внутрішніх аграрних відносин у ДСГП становлять відносини щодо реалізації його виробничо-госпо­дарської правоздатності. Першорядними серед них є відноси­ни щодо планування виробничо-господарської, фінансової діяльності та виконання планових виробничо-фінансових завдань, забезпечення господарської самостійності та управлінсько-економічної незалежності, повного господарського розрахунку, самоокупності й самофінансування. Реалізація планових завдань і відповідно — виробничо-господарська ді­яльність ДСГП забезпечується функціонуванням наведених вище внутрішньогосподарських взаємин між адміністрацією ДСГП і його виробничо-господарськими підрозділами, спе­ціалістами, конкретними найманими працівниками, які пере­бувають з ним у трудових відносинах.

В умовах здійснення аграрної реформи виникає необхід­ність повнішого правового врегулювання виробничо-господарських, економічних відносин між виробничими підрозді­лами ДСГП більшої господарської їх самостійності, що також становить певну сферу внутрішньогосподарських аграрних правовідносин.

3. Функціонування відносин виробничо-господарської ді­яльності перебуває у безпосередньому зв'язку з відносинами стосовно додержання вимог виробничої, технологічної, фі­нансової, трудової дисципліни у процесі виробничо-госпо­дарської діяльності ДСГП. Визначені державними норматив­ними і локальними правовими актами з цього приводу права та обов'язки, взяті у своїй єдності й сполученні, зумовлюють господарські правомочності всіх учасників економічної діяль­ності. Як наслідок їхньої чинності виникають і функціонують у ДСГП відповідні внутрішні аграрні правовідносини.

Внутрішніми аграрними правовідносинами у ДСГП є від­носини, що виникають у процесі становлення, функціону­вання внутрішньогосподарського орендного підряду. Йдеться про правовідносини між адміністрацією ДСГП та його колек­тивом (групою) працівників (разом із членами їх родин або ж індивідуально), що виникають при оренді основних засобів виробництва, знарядь праці, а також відповідної земельної площі сільськогосподарських угідь з метою виробництва продуктів харчування та сировини, їх збуту за спеціальними уго­дами. Ці правовідносини за своїм характером і змістом є від­носинами, спрямованими на вдосконалення організації та оплати пращ в ДСГП.

 

 

 

§ 5. Правовідносини в аграрно-виробничих та інших агропромислових утвореннях

1. Правовідносини в аграрно-виробничих утвореннях розмежовуються залежно від видів, статусу і завдань, що стоять перед ними. Особливістю таких правовідносин є те, що вони складаються, головним чином, на підставі й через застосування  локальних правових актів -  положень (статутів) утворень,  норм укладених угод, які визначають  суб'єктивні права та юридичні обов’язки даних утворень.

 

Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ст. 3) такі утворення (об'єднання) можуть бути у вигляді: а) асоціації , тобто договірного товариства, що не має права втручання і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; б) корпорації, тобто договірного об'єднання з делегуванням повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; в) консорціуму, тобто тимчасового об'єднання для досягнення статутної мети; г)концерну, тобто статутного об'єднання з існуванням повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

 

Локальні правові  засновницькі акти та установчі документи мають погоджуватися з Державним антимонопольним комітетом України. Ці акти та чинне законодавство, специфіка правового статусу і завдань цих утворень визначають коло і зміст аграрних правовідносин, що складаються в таких утвореннях.

 

В Україні зареєстровано різноманітні утворення агрокомбінати, агрофірми, аграрно-торговельні фірми, асоціації, нау­ково-виробничі та інші об'єднання. Однак, попри їхні назви, всі вони належать, як правило, до статутних об'єднань із збе­реженням їх учасниками прав юридичних осіб.

2. Чільне місце серед аграрно-виробничих утворень в АПК України посідають агрокомбінати. Приміром, в агрокомбінаті "Рось" Київської області, відповідно до його Положення, складалися багатогранні, тісно поєднані виробничо-господарські, цивільні (договірні) та владно-управлінські правовід­носини. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки цього агро-комбінату відображаються у правовідносинах, що складають­ся в галузях планування, науково-технічного прогресу, капі­тального будівництва, матеріально-технічного забезпечення, фінансів, кредиту тощо. Особливістю регулювання наведених вище суспільних відносин є те, що правові норми Положення про агрокомбінат "Рось" мають, головним чином, силу імпе­ративних правових норм, виконання яких є обов'язковими для ради, директора, апарату управління та господарств—­учасників комбінату. Обов'язковими до виконання є рішення його ради щодо внутрішньокомбінатських розрахункових цін на послуги ремонтно-технічних, будівельних підприємств для своїх же господарств—учасників агрокомбінату. Тут склада­ються правовідносини владного управлінського характеру.

Дещо іншого характеру правовідносини складаються при плануванні діяльності комбінату. Такі правовідносини мають констатуючий, узагальнюючий характер, оскільки плануван­ня діяльності комбінату має здійснюватись "знизу до верху". Держава і рада агрокомбінату не мають права зобов'язувати КСШ чи ДСГП укладати договори. Вони можуть лише еко­номічно заохочувати (наприклад, зустрічним продажем агро-виробникам дефіцитних товарів тощо) господарства укладати договори. Правовідносини, що виникають при заохоченнях такого гатунку, мають цивільно-правову, а не владно-управ­лінську природу.

3. Особливі правовідносини виникають в аграрно-торго­вельних підприємствах (власне, статутних об'єднаннях). Вони являють собою єдине в юридичному розумінні підприємство, що утворюється на базі заготівельних, переробних, транс­портних, торговельних та інших виробничих підрозділів, створених із метою поліпшення постачання населення міст, селищ міського типу, курортних зон плодоовочевою продук­цією і картоплею в свіжому і переробленому вигляді.

Правовідносини, що виникають усередині такого утворен­ня, також є виключно владно-управлінськими, оскільки всі (в минулому самостійні юридичні особи-господарства тощо) сільськогосподарські, транспортні формування в аграрно-торговельному підприємстві стають його структурними ви­робничими підрозділами.

4. В аграрних асоціаціях суспільні відносини між їх учас­никами регулюються на підставі положень (статутів), а також договорів про сумісну діяльність. В них складаються право­відносини (як внутрішні, так і зовнішні), що мають виключно цивільно-правовий характер, де суб'єкти мають рівні права, несуть зобов'язання за договорами.

Одним із різновидів асоціації є господарська асоціація. Вона може мати дві форми оформлення: перша — у вигляді створення юридичної особи, з її статутом, апаратом управлін­ня тощо, і друга — у вигляді багатостороннього договору. Са­ме тому в господарській асоціації (як юридичній особі) поруч із правовідносинами цивільно-правового характеру існувати­муть також владно-управлінські (наприклад, здійснення ке­рівництва) і трудові (прийняття, переміщення, переведення, звільнення) правовідносини. В господарській асоціації, яка діє на основі багатостороннього договору, навпаки, склада­тимуться правовідносини виключно цивільно-правового характеру.

5. Зі створенням агроконсорціумів можуть виникати два основні різновиди правовідносин, кожен із яких залежить від юридичного оформлення агроконсорціуму. В разі, коли ос­танній оформлено як юридичну особу, в ньому поряд із ви­робничо-господарськими і цивільними правовідносинами складаються також правовідносини владно-управлінського і трудового характеру. Якщо ж агроконсорціум оформлено у формі договору, то відповідно до правової природи регулювання цих відносин вони мають кваліфікуватися виключно як цивільно-правові.

6. У системі аграрно-виробничих утворень є й такі, діяльні­сть яких спрямована на наукове забезпечення розвитку АПК. Це, зокрема, науково-виробничі об'єднання (НВО), виробничі й науково-виробничі системи (ВС, НВО), діяльність яких регламентується статутами (положеннями) про них.

Залежно від завдань, форми утворення і статусу НВО та НВЦ в цих формуваннях виникають і функціонують три основні види правовідносин. Перший і головний вид — правовідносини суто цивільного характеру, оскільки цивільно-правова угода (договір) стає основою для створення НВО та НВС. Другий вид — правовідносини виробничо-господарського характеру, що складаються вже в процесі діяльності НВО та НВС на підставі укладеного договору. І, нарешті, тре­тій вид — правовідносини владно-управлінського характеру, що виникають між органами управління НВО та НВС і гос­подарствами, які входять до складу цих об'єднань (систем).

 

 

 

§ 6. Спільність галузей права та співвідношення аграрних та інших правовідносин

 

1. Закони створюються для людей, а люди живуть і працю­ють не заради законів, а для здійснення та реалізації, застосу­вання правових норм у своїх інтересах. Системі суспільних відносин, що врегульовані правом, відповідає система галузей права. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'яз­ку з державним (конституційним), земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесу­альним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. На сучасній стадії розвитку міжнародного спілкування людей і держав посилю­ється взаємозв'язок і взаємозалежність міжнародних галузей права і порівняльного правознавства, назріває потреба в між­народному аграрному праві. Діалектичний взаємозв'язок за­значених галузей права з аграрним правом проявляється че­рез системи правовідносин, як форми І засобу застосування норм права.

 

В процесі правового регулювання внутрішньогосподар­ських відносин суб'єктів аграрних відносин застосовувані правові норми аграрного права відповідають принципам пра­ва України і його окремих галузей. При регулюванні зовніш­ніх правовідносин аграрних підприємств має місце юридич­ний феномен, коли один і той же об'єкт аграрних правовід­носин регулюється нормами аграрного права (як самостійної галузі права). Вони за своєю правовою природою і юридич­ним змістом мають спільні риси з іншою галуззю права; не будь аграрного права зазначені суспільні відносини регулюва­лися б нормами цієї іншої галузі права. Саме таким співвід­ношенням між спорідненими галузями права дає себе знати спільне і суб'єктивне в праві. Правильне розуміння природи взаємозв'язку і співвідношення правовідносин успішно вико­ристовується при визначенні місця окремих правових норм  в системі правових інститутів і при проведенні кодифікації за­конодавства.

 

2. Конституція України є основним і визначальним зако­ном держави, джерелом державного права. Між останнім і аг­рарним правом існує відповідне співвідношення. Через галузь аграрного права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична си­ла прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції Ук­раїни, що визначає права громадян на об'єднання для досяг­нення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституцій­ної норми має місце у випадку вчинення перепон для здій­снення такого об'єднання, зокрема в разі нескликання з вини посадових осіб (голова і правління) КСГП загальних зборів членів підприємства для вирішення питання про реорганіза­цію або ліквідацію підприємства. Співвідношення між дер­жавним правом і аграрним правом у цьому разі полягає в по­рушенні ст. 31 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Реалізація конституційної правомочності се­лян—членів підприємства перебуває у прямому зв'язку з на­явністю у галузевій нормі права відповідної санкції, що має бути застосована в разі вчинення порушення ст. 36 Конститу­ції України і ст. 31 Закону "Про колективне сільськогоспо­дарське підприємство".

 

3. Конституція України (ст. 13) визнає землю, її надра, ат­мосферне повітря, водні та інші природні ресурси власністю Українського народу. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого са­моврядування. Основний Закон країни закріпив право при­ватної власності на землю. Аграрне і земельне законодавство надає право власності на землю колективним сільськогосподарським підприємствам і позбавляє цього права державні сільськогосподарські підприємства. В результаті має місце протиставлення земельних правомочностей колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 березня 1992 p., передбачає право громадянам України на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництво; дачного і гаражного будівництва. Якщо відноси­ни з приводу ведення селянського (фермерського) господар­ства становлять собою предмет аграрного права, то всі інші є предметом цивільного права. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність І розмежування правовідносин.

Земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасни­ків земельних правовідносин, процедурно-процесуальних від­носин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних ро­біт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе­мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Одначе організаційно-правові право­мочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподар­ського призначення і права користування ними з боку дер­жавних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завдання­ми є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, про­дуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористу­вання. Ці правомочності охоплюють собою додержання зе­мельного законодавства і належну охорону і збереження земель.

4. Цивільний кодекс України та Господарський кодекс Ук­раїни (якщо він буде прийнятий) покликані визначати і регу­лювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчен­ня про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному і господар­ському). Б аграрному праві йдеться про специфічні право­мочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особа­ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захис­ту майнових прав селянського (фермерського) господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи.

Характерним співвідношенням цивільного права і аграр­ного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСГП, у селянському (фермерському) господарстві спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин.

Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядатии систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. Саме таким договорам приділена увага в XXV розділі книги.

5. Аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСГП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсідіарного) засобу правила трудового законодавства України.

Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподарських будівельних і спеціалізованих виробничих підприємствax та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників регулюються нормами трудового, а не аграрного права. Ця доцільна і прогресивна практика потребує законодавчого закріплення.

6. Правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства агропромислового комплексу України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного пра­ва України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державни­ми сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господар­ством стосовно колективних (КСГП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі селян­ських (фермерських) господарств. Державне регулювання ци­ми суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку дер­жави). Визнання самостійності аграрного права як галузі пра­ва і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специ­фіку і забезпечують більшу ефективність застосування право­вих норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством.

На нашу думку, предмет аграрного права становлять суспільні відносини стосовно сільського господарства. При окресленні предмета кооперативного права за основу береть­ся лише організаційно-правова форма регулювання різнобіч­них відносин (застосування кооперативу у системі споживчих товариств, житлово-будівельних, гаражно-будівельних утво­рень). Тому мабуть є підстави розглядати кооперативне право лише як виключно навчальну дисципліну і не пов'язувати кооперативне право з галуззю права.