Розділ XXVI ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
§ 1. Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції
1. Реалізація сільськогосподарської продукції є одним з нагальних питань, що стоять перед національним сільськогосподарським товаровиробником. Суспільні взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і державою в особі її органів державного управління, що відають закупівлями хлібопродуктів, завжди були політичне важливими, економічно складними і юридичне істотними особливо для селян-товаровиробників. У кожному історичному проміжку часу вони мали свої характерні властивості, по-різному представляли інтереси учасників цих правовідносин. За роки з часу колективізації сільського господарства до 1958 р. панувала система обов'язкових поставок державі виробленої колгоспами сільськогосподарської продукції. За своєю політико-економічною і правовою сутністю обов'язкові поставки становили адміністративно-податкове позбавлення колгоспів (трудового селянина) своєї власності. Та плата за продукцію, здану в порядку виконання обов'язкових поставок місцевій заготівельній організації Міністерства заготівель СРСР не мала нічого спільного з такою економічною категорією як ціна. Суми, одержувані від держави середньо-економічними колгоспами, поверталися до бюджету у вигляді прибуткового податку. Внаслідок цього обов'язкові поставки по суті були натуральним податком для колгоспів. За своїми розмірами ця плата була нижчою від собівартості сільськогосподарської продукції, що її здавали колгоспи.
У 1958 р. обов'язкові поставки було скасовано і введено систему державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації. Державно-правове регулювання цих закупівель було покладено на Міністерство заготівель СРСР. Хоч при закупівлях застосовувалась правова форма договорів контрактації, типові (примірні) договори розроблялись Міністерством заготівель в односторонньому порядку. Прикладом можна назвати Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, яке було затверджено Міністерством заготівель 21 грудня 1976 р. У зимовий, наприклад, період колгоспи продавали за договором контрактації м'ясо-молочну продукцію за цінами значно меншими, ніж собівартість цієї продукції. Економічні відносини, що виникали між виробником сільськогосподарської продукції, державою (вона виступала як посередник) і споживачем також не можна було вважати ринковими, хоч і використовувалась при цьому правова форма договорів.
2. В умовах становлення ринкових економічних відносин держава застосовує різні правові форми закупівель сільськогосподарської продукції. При цьому особливою ланкою на ринку сільськогосподарської продукції є хлібозаготівельні підприємства. Нині в нашій країні немає розгалуженої територіальної системи підприємств, які б мали власні елеватори. Це пов'язує нові сільськогосподарські структури народного господарства України з колишньою державною системою хлібозаготівель. Адже ще й досі існує усталена система господарських зв'язків між виробником та, наприклад, елеватором, що складалася протягом багатьох десятиліть.
При використанні невласних елеваторів у кожного сільськогосподарського господарства виникає проблема вибору конкретного підприємства, яке б надало йому послуги по зберіганню виробленої ним продукції. Але при цьому постає проблема — кого обрати: чи того, що є найближче чи того, в кого ціни на послуги є більш привабливими та норми так званої "усушки/утруски" є меншими. На жаль, нині виграє більше територіально-ближнє підприємство, оскільки тут вступає в дію такий фактор як вартість палива, яке необхідно витратити на перевезення виробленої продукції. Всі ці фактори негативно позначаються на ціні виробленої сільськогосподарської продукції та похідної від неї продукції. Також це справляє неабиякий негативний вплив на розвиток конкретного національного сільськогосподарського товаровиробника зокрема та АПК взагалі.
При розгляді питання правосуб'єктності хлібозаготівельних підприємств є важливим розуміння історії їх розвитку та становлення, характеру попередніх аграрне- та адміністративно-правових відносин, оскільки саме через розуміння історії становлення цих правовідносин є можливим їх всебічний аналіз, вдосконалення та шляхи їх подальшого розвитку, адже все це необхідно для забезпечення національної політичної та економічної, а насамперед, продовольчої безпеки України.
3. Правове регулювання державних закупівель сільськогосподарської продукції та продовольства нині набуло значних масштабів. Адже державні закупівлі сільськогосподарської продукції мають на меті згідно зі ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. є розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.
Особливу увагу держава приділяє закупівлям до державних резервів зернових та олійних культур, адже саме зерно, головним чином пшениця, соняшник, бобові культури та олія є як одними з головних продуктів харчування населення країни, так і одними з головних експортних товарів. Хоча слід зазначити, що експорт цих культур є безсистемним, адже, наприклад, безконтрольний експорт соняшнику в минулі роки призводив до зупинки оліє-жирових підприємств країни та численних зловживань і порушень порядку ведення зовнішньоекономічної діяльності, податкового законодавства тощо. Яскравим прикладом стурбованості держави з цього питання є Указ Президента України "Про заходи щодо регулювання вивезення з України насіння соняшнику" від 8 липня 1998 р.
Також велике значення має можливість фінансування державою виробництва сільськогосподарської продукції, щодо якої було укладено державний контракт. Така можливість була закладена ще в постанові Кабінету Міністрів України "Про державний контракт на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" від 12 листопада 1993 р.
4. Іншим важливим аспектом державного контракту на сільськогосподарську продукцію є регулювання закупівельних цін, які в ідеалі повинні були б забезпечувати селянам достатній рівень прибутку шляхом встановлення прибуткової для сільськогосподарського підприємства ціни та/або закріплення цінового рівня на матеріально-технічні ресурси. Прикладом цього є "Порядок визначення середньозважених цін на зерно по наслідках біржових торгів в Україні за спотовими контрактами", затверджений спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29 березня 1996 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" від 12 березня 1996 р. Згідно з "Порядком формування обсягів і виконання закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства за державним замовленням у 1996 році", затвердженим тією ж постановою та постановою Кабінету Міністрів України "Про хід заготівлі зерна до державних та регіональних ресурсів" від 6 серпня 1996 р. товаровиробники повинні виходити з рівня середньозважених цін, що складаються на біржових торгах України за спотовими контрактами на момент одержання авансу кожним виконавцем контракту, а остаточний розрахунок за все зерно, поставлене в рахунок державного замовлення, проводиться, виходячи з рівня середньозважених цін, що складуться на біржових торгах України за спотовими контрактами з початку року на момент оплати, за вирахуванням раніше виданого авансу, яке деякою мірою вже захищає інтереси національного сільськогосподарського товаровиробника.
Аналізуючи чинне національне законодавство щодо державних закупівель сільськогосподарської продукції ми можемо зробити висновок, що при всіх негативних його моментах воно поступово наближається до бажаного для наших національних сільськогосподарських товаровиробників європейського стандарту у відносинах із державою в цій сфері суспільних відносин.
Нині у світовій практиці по реалізації будь-яких товарів біржова торгівля стає головною. Однією з основних функцій біржової торгівлі при цьому є формування ринкових цін.
Іншою ланкою ринку сільськогосподарської продукції є товарні біржі, їх діяльність в Україні регламентується Законом України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. Цей закон визначає поняття товарної біржі, основні засади провадження біржової торгівлі, як то: умови створення товарної біржі, її правосуб'єктність, членство в ній, правовий статус майна товарної біржі, умови провадження біржових торгів тощо. Так, згідно зі ст. 1 Закону "Про товарну біржу" вона діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.
Правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією були більш широко врегульовані Типовими правилами біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затвердженими наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 3 квітня 1996 р.
Програмним документом щодо подальшого розвитку біржового ринку стала Концепція розвитку біржового сільськогосподарського ринку, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р., яка визначила критичні для розвитку біржової торгівлі моменти, що потребують нагального розв'язання та врегулювання. Концепція спрямована на удосконалення біржової торгівлі для розв'язання проблем товарного обміну, адаптації сільського господарства до умов ринкового середовища, формування ринкових інструментів управління та механізмів біржової торгівлі, моніторингу реального економічного і товарного обігу. Концепція по новому визначила принципи розвитку біржовою ринку, державного регулювання його діяльності, позначила шляхи та етапи удосконалення і розвитку біржової торгівлі.
Головним державним органом, діяльність якого спрямована на вдосконалення біржового ринку є Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, що діє на підставі Положення про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 1996 р., яка визначає правосуб'єктність, компетенцію, структуру комісії, визначає порядок співпраці з іншими державними органами, діяльність яких пов'язана з розвитком біржового ринку сільськогосподарської продукції.
§ 2. Біржа — організатор реалізації сільгосппродукції
Існують два типи біржових угод щодо реалізації сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають декілька видів, а саме: А) Угоди з реальним товаром, що в свою чергу поділяються на: 1) угоди з коротким строком поставки — спотові або касові угоди; 2) угоди з відстроченою поставкою — форвардні угоди; 3) угоди з умовою; 4) бартерні угоди, та Б) Угоди без реального товару, що поділяють на: 1) ф'ючерсні угоди та 2) опціонні угоди. Оскільки відносини, які виникають в процесі укладання, виконання, зміни та припинення договірних правовідносин, є предметом аграрного права, то є доцільним розглянути їх дещо ширше.
1. Угоди щодо сільськогосподарської продукції з коротким строком поставки нині є найбільш поширеними, в тому числі й на сучасному біржовому ринку сільськогосподарської продукції України. Виконання таких угод починається відразу після їх підписання протягом, як правило, 5—15 днів. Механізм цієї угоди є таким: продавець поставляє товар на біржовий склад або інше місце зберігання товару, після чого отримує документ — складську довідку, що підтверджує його право власності на товар. Цей документ знаходиться у продавця аж до моменту виконання укладеної угоди. Особливістю цієї угоди є обмеженість спекулятивних операцій щодо неї через короткий строк її виконання. Можливі спекулятивні операції при цьому обмежуються лише грою на підвищення ціни.
При укладенні угоди із відстроченою поставкою (форвардна угода)1 традиційно використовується форма договору поставки. Особливістю цього виду договору є значна різниця між часом його укладення та часом його виконання. Цей період встановлюється кожною біржею окремо залежно від видів товарів, якими торгують на ній. Так, для сільськогосподарської продукції цей строк становить 3, 6 та 9 місяців. Перевагою цього виду біржової угоди є економія на зберіганні виробленої продукції, можливість авансування процесу виробництва як у формі авансування, так і у формі передплати, в тому числі 100 відсоткової. При використанні такої угоди існують декілька видів ризиків, а саме: інфляційні процеси, ризики, обумовлені характером товару — сільськогосподарської продукції (є можливим поставка товару неналежної якості та/або кількості чи непоставка взагалі), невиконання угоди продавцем, який отримав попередню оплату.-Для уникнення або зменшення таких ризиків застосовується укладення угоди за умовами. Так, угоди з відстроченою поставкою можуть укладатися за умовами двох видів: угода із заставою або угода з премією.
При укладенні угоди із заставою передбачається сплата одним контрагентом іншому грошової застави як гарантії виконання ним своїх зобов'язань за угодою. Існують як угоди із заставою на покупку, так і угоди із заставою на продаж. Сума застави може становити від 1 до 100 відсотків від суми угоди.
Угода з премією передбачає виплату однією із сторін угоди обумовленого рівня премії з наданням останній права висування контрагенту за угодою вимог щодо виконання нею своїх зобов'язань аж до відмови від них. Модель використання такої угоди обирається кожною біржею окремо. Ця угода має декілька різновидів: 1) прості угоди з премією; 2) подвійні угоди з премією; 3) складні угоди з премією; 4) кратні угоди з премією; 5) угоди з кредитом.
При укладанні угоди з умовою поставка одного товару супроводжується одночасною купівлею іншого товару. Наприклад, продаж зерна чи олії може супроводжуватися купівлею паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Особливістю цієї угоди є складність для брокера одночасно забезпечити максимально прийнятний для клієнтів варіант взаємного задоволення інтересів. Саме через цю особливість частка таких угод на біржі є незначною. При укладанні цієї угоди також постає питання
щодо нееквівалентності цінових параметрів сільськогосподарської та промислової продукції, оскільки ціна на сільськогосподарську продукцію вдвічі чи втричі є нижчою ніж ціна на промислову продукцію. При цьому постає питання щодо запровадження врівноважуючого коефіцієнта та його нормативного закріплення.
Бартерні угоди щодо сільськогосподарської продукції укладаються на умовах передачі прав власності на біржовий товар без грошової оплати або з додатковою до товару грошовою оплатою. Вони можуть укладатися як за участю брокера, так і без його участі за умови обов'язкової реєстрації такої угоди як біржової. За сучасних умов становлення ринкової економіки України взагалі та сільського господарства зокрема, питома вага бартерних угод серед усіх інших є більш ніж великою — подекуди вона сягає 60—70 відсотків. Однак застосування таких угод не сприяє розвитку біржі, оскільки негативно впливає на формування реальної ціни на біржові товари та зменшує темпи росту виробництва.
2. На відміну від попередніх біржових угод укладання ф'ючерсної угоди, в тому числі й щодо сільськогосподарської продукції не передбачає майбутньої поставки товару. Головною суттю цієї біржової операції є страхування товару від несприятливої зміни цін на ринку. Як і в більшості біржових угод об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид біржового товару — сільськогосподарська продукція (пшениця, насіння соняшнику тощо).
Майже всі параметри ф'ючерсного контракту є стандартизованими, як то: обсяг (лот) контракту, якісний стандарт товару, базис поставки, строк контракту (довжина позиції), останній день торгівлі ф'ючерсним контрактом, останній день поставки товару при реалізації такого контракту. В більшості ф'ючерсних контрактів також стандартизовані форма оплати за контрактом, гарантії його виконання, санкції за його невиконання, порядок арбітражу. При укладанні ф'ючерсного контракту сторона повинна внести на свій розрахунковий рахунок гарантійний внесок (його веде Розрахункова палата біржі), що становить від 5 до 18 відсотків від номінальної вартості контракту (розмір такого внеску залежить від ступеня ризику конкретної операції (контракту), крім того їх розрізняють на хеджові та спекулятивні. У зазначений місяць поставки товару по конкретному контракту гарантійний внесок повинен становити 100 відсотків від суми контракту.
Ф'ючерсний контракт ліквідується двома шляхами: укладенням оберненої (офсетної) угоди або поставкою реального товару. Поставкою товару закінчується лише близько 2 відсотків угод від загальної кількості ф'ючерсних угод. У випадку невиконання (неліквідації) членом біржі будь-якого ф'ючерсного контракту Розрахункова палата біржі інформує виконавчий орган біржі, який публікує протягом 2-х днів у біржовому бюлетені розрахункову ціну за всіма контрактами цього члена біржі, і вони терміново ліквідуються за цією розрахунковою ціною. Подібний механізм забезпечує стабільність біржового ринку та знижує ризик операцій на ньому з таким нестабільним товаром як сільськогосподарська продукція за умов кризи в агропромисловому секторі економіки України.
Правовою природою опціону є купівля права покупки або продажу зобов'язання укладати біржовий контракт за вказаною ціною протягом строку, визначеного контрактом. Опціонні угоди укладаються як на реальний товар, так і на Ф'ючерсний контракт. Вартістю опціону є премія, яка залежить від зміни поточної біржової ціни на даний товар від ціни, вказаної в контракті, кон'юнктури ринку, рівня облікової ставки тощо. Розрізняють прості, подвійні та кратні опціони. Прості опціони ще поділяються на опціон продавця та опціон покупця. Суть опціону полягає в страхуванні сторін угоди від значних фінансових втрат через коливання ціни та кон'юнктури на ринку сільськогосподарської продукції, одержання додаткового прибутку.
3. Окрім укладання зазначених вище угод біржа характеризується ще двома явищами, а саме: хеджуванням і спекуляцією.
Перше полягає в страхуванні цінового ризику учасників біржової торгівлі, яке дозволяє мінімізувати їх фінансові втрати. Основоположним в цьому виді біржових операцій є одночасне укладання форвардної та ф'ючерсної угоди на однаковий обсяг однакового товару. Розрізняють два види хеджування: хеджування продажем (коротке) та хеджування покупкою (довге). Взагалі хеджування сприяє збалансованості біржового ринку, зокрема ринку сільськогосподарської продукції.
Друге є прямо протилежним першому, оскільки є вигідним за умови розбалансованості біржового ринку і сприяє цьому. Цей вид біржових операцій — спекуляція є одним з найскладніших і при вдалому її проведенні — найприбутковішим. Однак враховуючи "негативну" природу спекуляції на кожному біржовому ринку існують обмеження, які стосуються одноденних різких коливань цін на біржові товари та інші фактори функціонування бірж, адже саме в цій сфері біржової діяльності кількість правопорушень є чи не найбільшою. Тому дана сфера біржової діяльності підлягає самому жорсткому контролю з боку біржових і державних органів в усіх країнах з розвиненою ринковою економікою, як то у США, Англії, Франції, Німеччині, Японії тощо.
Загалом біржова торгівля є одним з тих ринкових інструментів, завдяки якому економіка кожної країни взагалі, а конкретні суб'єкти підприємницької діяльності зокрема отримують інвестиційні кошти, що збільшує національний добробут та соціально-політичну ситуацію в будь-якій країні з ринковою економікою.
Новелою в законодавстві щодо реалізації сільськогосподарської продукції є Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок", прийнятий Верховною Радою з 17 грудня 1998 р. Цей закон надає можливість сільськогосподарському товаровиробникові в разі відсутності грошей сплачувати цей податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за погодженням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня — з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх зернових та технічних культур, щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.
Сплата фіксованого сільськогосподарського податку натуральною сільськогосподарською продукцією являтиме собою важливе джерело надходження сільськогосподарської продукції і продовольства.
§ 3. Правосуб'єктність хлібозакупівельних підприємств
1. Правосуб'єктність становить собою визначення тих прав юридичних обов'язків, які покладаються нормами чинного права на підприємства, установи, організації, що займаються заготівлею сільськогосподарської продукції і закупівлею хлібопродуктів. Це в першу чергу їхні правомочності як юридичної особи, їхні функціональні права та обов'язки, які в цілому складають компетенцію цих господарчо-підприємницьких утворень, тобто державних підприємств або акціонерних товариств. Ці правомочності включають в себе порядок і умови укладання договорів як на придбання хлібопродуктів, так і на їх реалізацію споживачеві: сюди входять правила, що визначають зміст договірних зобов'язань та норми про юридичну відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання своїх договірних зобов'язань.
З проголошенням незалежності України одним із перших законів було передбачено роздержавлення державних підприємств, що здійснювали заготівлю хлібопродуктів. Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", прийнятому Верховною Радою 10 липня 1996 р., передбачалась приватизація майна підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину та виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам. Уряд України з метою забезпечення державного управління діяльністю малих підприємств прийняв Постанову від 12 листопада 1996 р., якою затвердив Статут державної акціонерної компанії "Хліб України". Основне повноваження цієї Компанії полягає у здійсненні керівництва усіма місцевими хлібозакупівельними підприємствами.
Кожне з цих державних акціонерних товариств згідно з чинним законодавством і Статутом товариства наділено правами юридичної особи. Правосуб'єктність юридичної особи настає з моменту відповідної державної реєстрації акціонерного товариства. Як правило, ці акціонерні товариства є відкритими. Наприклад, товариство "Білоцерківський елеватор" засновано відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області шляхом перетворення орендного підприємства "Білоцерківський елеватор" у відкрите акціонерне товариство згідно із Законом України "Про особливості приватизації майна в АПК" від 10 липня 1996 р., постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1996 р. "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення" та "Порядком перетворення у процесі приватизації державних орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. На підставі зазначених правових актів було створене дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" — Вознесенський комбінат хлібопродуктів.
За своєю господарчо-підприємницькою сутністю ці акціонерні товариства є підприємствами. Як зазначається в статуті кожного з цих товариств, вони створені з метою одержання прибутку шляхом закупки зерна, сортового і гібридного насіння зернових і олійних культур, їх зберігання і відпуску, забезпечення збереження і правильного використання державних хлібних ресурсів, реалізації в установленому порядку хлібопродуктів, зернофуражу, сировини для виготовлення комбікормів, борошна, крупи і відходів.
Статутом такого акціонерного товариства визначаються його повноваження, що одночасно складають основні напрями діяльності товариства. Вони, зокрема, такі: закупка, збереження і реалізація зерна, сортового і гібридного насіння зернових та олійних культур; виробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції; виробництво і реалізація продуктів харчування; організація та проведення селекційної роботи; співробітництво з науковими закладами в галузі селекції; організація посередницької діяльності та промислового виробництва; комерційна і зовнішньоекономічна діяльність; проведення оптової та роздрібної торгівлі сільськогосподарською продукцією та товарами народного споживання і виробничого призначення; організація магазинів дрібнооптової торгівлі сільськогосподарською продукцією та іншими товарами народного споживання; робота з акціями та іншими цінними паперами відповідно до чинного законодавства; здійснення інвестиційної діяльності; інші види діяльності, що передбачені та відповідають чинному законодавству України і меті створення товариства. Товариство наділено правом самостійно визначати стратегію і тактику свого розвитку і розвитку дочірніх підприємств, філій та представництв.
Для хлібозаготівельних підприємств є характерним те, що створювані на їхній основі акціонерні товариства мають своїм засновником державу Україну в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по відповідній області. Згідно з Статутом акціонерами є: держава Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна по даній області, фізичні та юридичні особи, які набули права власності на акції товариства в процесі приватизації, випуску нових акцій та операцій на вторинному ринку цінних паперів. Усі акціонери товариства повинні бути внесені до реєстру власників цінних паперів товариства.
Чинне законодавство і Статут такого акціонерного товариства визначає правовий режим майна, права товариства та його акціонерів як суб'єктів права власності. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном відповідно до цілей своєї діяльності. Майно товариства складається з основних та обігових коштів, інших цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства. Воно є власником майна, що належить організації орендарів, та майна переданих йому засновником у власність. Йому належить продукція, вироблена товариством внаслідок господарської діяльності, а також одержані доходи від іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України.
Кожне акціонерне товариство має свій статутний фонд, який визначається для створення товариства та забезпечення його діяльності, його розмір визначений і відображений в акті оцінки майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства (наприклад, Білоцерківського елеватору), що складений згідно із Методикою оцінки вартості майна під час приватизації.
У своєму Статуті акціонерне товариство визначає розмір статутного фонду. Наприклад, у Статуті дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" Вознесенського комбінату хлібопродуктів розмір статутного фонду" дорівнює 5704148,00 гривень. Майно підприємства складається з основних фондів та обігових коштів, інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства, що є власністю компанії, закріплюється за акціонерним товариством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє і користується зазначеним майном.
Прибуток акціонерного товариства є власністю компанії і утворюється з надходжень від господарської та комерційної діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, а також розрахунків з бюджетом та внесення й інших обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством. Частина чистого прибутку, одержаного після зазначених розрахунків, які передаються у розпорядження акціонерного товариства, визначається правлінням компанії.
Статут Вознесенського комбінату хлібопродуктів визначає компетенцію органів управління (пункт 6). Органами управління є: вищий орган управління компанією, правління, голова правління, директор підприємства. Повноваженнями вищого органу управління є: затвердження річних результатів діяльності підприємства, звітів, висновків ревізійної комісії компанії щодо діяльності підприємства; прийняття рішення про реорганізацію та ліквідацію підприємства; затвердження Статуту підприємства та змін і доповнень до нього та ін. До компетенції правління компанії належить також визначення основних напрямів діяльності підприємства; затвердження граничних рівнів розцінок на послуги підприємства щодо збереження, переробки і реалізації зерна, борошна, комбікормів та олійних культур; прийняття рішення про створення філій, представництв, дочірніх підприємств Вознесенського комбінату хлібопродуктів; затвердження планів розподілу прибутків та покриття збитків підприємства; доведення підприємству обов'язкових для виконання завдань та замовлень; затвердження матеріалів ревізій і перевірок, звітів директора підприємства; призначення незалежної аудиторської фірми для перевірки діяльності підприємства.
Статутом визначаються повноваження голови правління компанії і директора підприємства.
Правове регулювання трудових взаємовідносин між акціонерним товариством і його працівниками провадиться відповідно з трудовим договором і КЗпП України.
§ 4. Договори про закупівлю зерна і олійних культур
1. З метою задоволення потреб у продовольстві держава дає сільськогосподарським товаровиробникам відповідне замовлення. Завдяки цим замовленням забезпечуються продовольством міністерство оборони, міністерство охорони здоров'я, міністерство внутрішніх справ, обновляються і поповнюються державні запаси. На основі цих замовлень дочірні підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" з однієї сторони та сільськогосподарські товаровиробники (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП та селянські (фермерські) господарства) з іншої, укладають договори на закупівлю пшениці, жита, ячменю, гречки, проса, сої і олійних культур (насіння соняшнику, рапсу) та ін. Аграрно-договірні правовідносини, які виникають при цьому, є предметом аграрного права, а за своєю економіхо-прзвовою сутністю розглядаються як господарчо-підприємнцькі відносини.
Суспільні відносини щодо закупівель зерна і олійних культур мають важливе значення, вони потребують державно-правового врегулювання на рівні законів і підзаконних актів. З цією метою Кабінет Міністрів України 12 листопада 1993 р. прийняв постанову "Про Державний контракт і державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 р." і "Про порядок формування та розміщення державного контракту і державного замовлення у
1994 році". Останньою передбачено, що підприємства незалежно від форм власності можуть подавати органам державної виконавчої влади, які формують державний контракт і державне замовлення, пропозицію про включення їхньої продукції в обсяг майбутніх закупівель. При цьому має бути письмове підтвердження держзамовником потреби в цій продукції та наявності коштів на її оплату виконавцем держконтракту і щоб держзамовлення забезпечувалось матеріально-технічними ресурсами. Для укладання договору до сторін доводяться обсяги держконтракту і держзамовлення.
Регулюванню суспільних відносин стосовно державних закупівель сільськогосподарської продукції і продовольства приділяє увагу Закон "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятий Верховною Радою України 22 грудня
1995 р. Цей Закон визначає державних замовників, виконавців державного замовлення, регулює інші важливі питання. Згідно з цим Законом виконавець державного замовлення в разі невиконання зобов'язань за державним контрактом, крім сплати неустойки, відшкодовує замовникові збитки в повному обсязі, які були завдано неналежним виконанням (ст. 4) У цій статті закону передбачено можливість відмови замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за держконтрактом навіть і не з причини невідповідності вимогам якості (абз. 2 п. 5). При цьому виконавець самостійно реалізовує продукт на свій розсуд, а замовник відшкодовує виконавцеві додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а в разі неможливості реалізації — завдані йому збитки і неодержані прибутки.
2. На подальше вдосконалення закупівель сільськогосподарської продукції і продовольства спрямована постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок" від 19 грудня 1997 р.
Згідно з затвердженим Порядком формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб їх реалізація з державних ресурсів через біржовий товарний ринок проводиться за окремими видами сільськогосподарської продукції і продовольства, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України на кожний бюджетний рік на підставі пропозицій Державної комісії з питань ринку продовольства. Цей перелік затверджується щорічно у місячний термін після прийнятого Верховною Радою України "Закону України про державний бюджет України". Закупівля та реалізація сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб здійснюються на біржовому товарному ринку шляхом укладення контрактів на товарних біржах. Ці операції можуть виконувати державні та недержавні підприємства, установи і організації, визначені на конкурсних засадах. Цією постановою Уряду на Державну комісію з питань ринку продовольства покладається обов'язок здійснювати оперативне управління і контроль за дотриманням порядку формування та закупівлі сільськогосподарської продукції продовольства у визначених обсягах та їх реалізацію з державних ресурсів через біржовий товарний ринок.
При виконанні аграрно-договірних зобов'язань особливо важливим є питання про ціни, за якими товаровиробники сільськогосподарської продукції і продовольства реалізують свій товар закупівельникові. Нормативно-правовому вирішенню питання про ціни приділена увага в Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування обсягів та закупівлі зерна і сортового насіння зернових культур за державним замовленням" від 4 лютого 1997 р. Цією постановою передбачено, що вартість зерна і сортового насіння зернових культур, яке надійшло від сільськогосподарських товаровиробників за державним замовленням в рахунок наданих авансів грошима та насінням, закупівельні підприємства зараховують до державних ресурсів, виходячи із середньозважених цін, що фактично склалися на біржових торгах України та застосовані контрактами на момент поставки зерна і сортового насіння. Решта зерна і сортового насіння після погашення авансів сплачується з розрахунку середньозважених цін, які склалися на біржових торгах України, застосовані контрактами на момент його оплати, але не нижче цін, що діяли на момент його поставки (п. 9.).
3. Різновидом аграрно-договірних зобов'язань підставно розглядати державний контракт на закупівлю сільськогосподарської продукції і продовольства, який укладається між закупівельною організацією в особі дочірнього підприємства
Державної акціонерної компанії "Хліб України", яким є місцеве закупівельне підприємство. Таким підприємством є державне акціонерне товариство, наприклад, Вознесенська продовольча компанія. Обов'язковими елементами договору є: визначення сторін за договором, предмет договору, строки виконання зобов'язання, ціна на товарну продукцію, порядок взаєморозрахунків, майнова відповідальність в разі невиконання або неналежного виконання договору.
При укладанні договору сторони, як правило, зважають на економічний стан сільськогосподарського товаровиробника і в ряді випадків надають йому в порядку виконання умов договору аванс у вигляді пального та/або запасних частин до сільськогосподарської техніки, які використовуються сільськогосподарським підприємством. Так, контрактом між КСГП "Нібулон" і Вознесенським державним хлібопродуктовим підприємством передбачено, що товаровиробник має продати в рахунок державного замовлення продукцію, що має відповідну якість, в кількості, асортименті та в обумовлені строки: одну тисячу тонн. Ціна за одну тонну — 270 гривень. Строк продажу — до 1 вересня 1997 р. Заготівельник зобов'язується перерахувати товаровиробнику 135 гривень за одну тонну законтрактованого зерна та сортового насіння. За контрактом з КСГП "Трудове" Вознесенського району Миколаївської області передбачено, що заготівельник в свою чергу бере на себе зобов'язання видати аванс у вигляді нафтопродуктів у розмірі 50 відсотків вартості законтрактованої продукції не пізніше 15 червня 1997 р. за еквівалентами: за 1 тонну дизельного палива — 2,55 тонн пшениці третього класу, 2,65 тонн пшениці п'ятого класу; за одну тонну бензину — 2,35 тонни пшениці третього класу та 3,0 тонни пшениці п'ятого класу.
У заготівлі сільськогосподарської продукції і продовольства беруть участь також селянські (фермерські) господарства. Так, між Василівським елеватором Запорізької області і селянським (фермерським) господарством "Скіф" 6 липня 1998 р. було укладено договір на зберігання зерна. Згідно з договором СФГ "Скіф" здало на елеватор 150 тонн пшениці та 150 тонн насіння соняшнику. СФГ взяло на себе зобов'язання забрати належну йому продукцію до І травня 1999 р. Плата за надані елеватором послуги проводиться відповідно до цін, що склалися на Українській Аграрній Біржі, виходячи з вартості 1 тонни зерна, включаючи ПДВ. Зокрема, за прийняття — 3 грн.; за очистку — 1 грн. і за сушку — 1,54 Ірн.; зберігання за перший місяць — 2 грн., за другий і третій місяці — 2,5 грн., за наступні місяці — 3 грн., відгрузка — 5 грн. Відповідні ціни встановлено за послуги, які надаються КСГП, АСГТ та іншим виробникам продовольства.
У випадку несвоєчасних розрахунків елеватор або при невиконанні зобов'язань за договором клієнт (СФГ, КСГП, АСГТ та ін.) відшкодовує збитки у повному обсязі з урахуванням неодержаної вигоди.
Важливим видом діяльності хлібопродуктового підприємства (елеватора), який, як правило, охоплюється його правоздатністю, є помол зерна, належного сільськогосподарському підприємству, на борошно, і виробництво хлібокормів, що також регулюється відповідними угодами. Так, між згаданим вище Васильківським елеватором і СФГ "Скіф" було укладено договір про те, що СФГ передає елеватору зерно (пшеницю), яка відповідає державним стандартам ГО, а підприємство бере на себе зобов'язання прийняти його для виготовлення борошна, зважити, провести лабораторний аналіз, переробити пшеницю на борошно відповідно державним стандартам ГО за цінами, що діють на момент одержання борошна, і передати борошно СФГ відповідно до розрахунку його виходу по сортах. СФГ залишає підприємству без оплати 18 відсотків зерна від кількості зданого на переробку, яка в наступному стає власністю підприємства (елеватора). Вироблене борошно СФГ одержує в строки, визначені графіком, який є невід'ємною частиною договору. В разі неодержання борошна у дводенний строк, зерно, що належить СФГ, оформляється на зберігання і СФГ зобов'язане заплатити підприємству суму фактичних витрат за зберігання з урахуванням рентабельності підприємства в розмірі ЗО відсотків. Оплата за договором проводиться в натурі за цінами Української Аграрної біржі на момент здачі пшениці.