§ 1. Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції

1. Реалізація сільськогосподарської продукції є одним з нагальних питань, що стоять перед національним сільсько­господарським товаровиробником. Суспільні взаємовідноси­ни між сільськогосподарськими товаровиробниками і держа­вою в особі її органів державного управління, що відають за­купівлями хлібопродуктів, завжди були політичне важливи­ми, економічно складними і юридичне істотними особливо для селян-товаровиробників. У кожному історичному про­міжку часу вони мали свої характерні властивості, по-різному представляли інтереси учасників цих правовідносин. За роки з часу колективізації сільського господарства до 1958 р. пану­вала система обов'язкових поставок державі виробленої кол­госпами сільськогосподарської продукції. За своєю політико-економічною і правовою сутністю обов'язкові поставки ста­новили адміністративно-податкове позбавлення колгоспів (трудового селянина) своєї власності. Та плата за продукцію, здану в порядку виконання обов'язкових поставок місцевій заготівельній організації Міністерства заготівель СРСР не ма­ла нічого спільного з такою економічною категорією як ціна. Суми, одержувані від держави середньо-економічними кол­госпами, поверталися до бюджету у вигляді прибуткового по­датку. Внаслідок цього обов'язкові поставки по суті були на­туральним податком для колгоспів. За своїми розмірами ця плата була нижчою від собівартості сільськогосподарської продукції, що її здавали колгоспи.

У 1958 р. обов'язкові поставки було скасовано і введено систему державних закупівель сільськогосподарської продук­ції за договорами контрактації. Державно-правове регулюван­ня цих закупівель було покладено на Міністерство заготівель СРСР. Хоч при закупівлях застосовувалась правова форма до­говорів контрактації, типові (примірні) договори розроблялись Міністерством заготівель в односторонньому порядку. Прикладом можна назвати Положення про порядок укладан­ня і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, яке було затверджено Міністерством заготівель 21 грудня 1976 р. У зимовий, наприклад, період колгоспи продавали за договором контрактації м'ясо-молочну продук­цію за цінами значно меншими, ніж собівартість цієї продук­ції. Економічні відносини, що виникали між виробником сільськогосподарської продукції, державою (вона виступала як посередник) і споживачем також не можна було вважати ринковими, хоч і використовувалась при цьому правова фор­ма договорів.

2. В умовах становлення ринкових економічних відносин держава застосовує різні правові форми закупівель сільсько­господарської продукції. При цьому особливою ланкою на ринку сільськогосподарської продукції є хлібозаготівельні підприємства. Нині в нашій країні немає розгалуженої тери­торіальної системи підприємств, які б мали власні елеватори. Це пов'язує нові сільськогосподарські структури народного господарства України з колишньою державною системою хлібозаготівель. Адже ще й досі існує усталена система господар­ських зв'язків між виробником та, наприклад, елеватором, що складалася протягом багатьох десятиліть.

При використанні невласних елеваторів у кожного сільсь­когосподарського господарства виникає проблема вибору конкретного підприємства, яке б надало йому послуги по збе­ріганню виробленої ним продукції. Але при цьому постає проблема — кого обрати: чи того, що є найближче чи того, в кого ціни на послуги є більш привабливими та норми так зва­ної "усушки/утруски" є меншими. На жаль, нині виграє біль­ше територіально-ближнє підприємство, оскільки тут вступає в дію такий фактор як вартість палива, яке необхідно витра­тити на перевезення виробленої продукції. Всі ці фактори не­гативно позначаються на ціні виробленої сільськогосподар­ської продукції та похідної від неї продукції. Також це справ­ляє неабиякий негативний вплив на розвиток конкретного національного сільськогосподарського товаровиробника зок­рема та АПК взагалі.

При розгляді питання правосуб'єктності хлібозаготівель­них підприємств є важливим розуміння історії їх розвитку та становлення, характеру попередніх аграрне- та адміністратив­но-правових відносин, оскільки саме через розуміння історії становлення цих правовідносин є можливим їх всебічний аналіз, вдосконалення та шляхи їх подальшого розвитку, адже все це необхідно для забезпечення національної політичної та економічної, а насамперед, продовольчої безпеки України.

3. Правове регулювання державних закупівель сільсько­господарської продукції та продовольства нині набуло знач­них масштабів. Адже державні закупівлі сільськогосподар­ської продукції мають на меті згідно зі ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. є розв'язання соціально-економічних проблем, під­тримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних ре­зервів, реалізації державних і міждержавних цільових про­грам, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Особливу увагу держава приділяє закупівлям до державних резервів зернових та олійних культур, адже саме зерно, голов­ним чином пшениця, соняшник, бобові культури та олія є як одними з головних продуктів харчування населення країни, так і одними з головних експортних товарів. Хоча слід зазна­чити, що експорт цих культур є безсистемним, адже, наприк­лад, безконтрольний експорт соняшнику в минулі роки при­зводив до зупинки оліє-жирових підприємств країни та чис­ленних зловживань і порушень порядку ведення зовнішньо­економічної діяльності, податкового законодавства тощо. Яскравим прикладом стурбованості держави з цього питання є Указ Президента України "Про заходи щодо регулювання вивезення з України насіння соняшнику" від 8 липня 1998 р.

Також велике значення має можливість фінансування державою виробництва сільськогосподарської продукції, щодо якої було укладено державний контракт. Така можливість була закладена ще в постанові Кабінету Міністрів України "Про дер­жавний контракт на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" від 12 листопада 1993 р.

4. Іншим важливим аспектом державного контракту на сільськогосподарську продукцію є регулювання закупівель­них цін, які в ідеалі повинні були б забезпечувати селянам до­статній рівень прибутку шляхом встановлення прибуткової для сільськогосподарського підприємства ціни та/або закріп­лення цінового рівня на матеріально-технічні ресурси. При­кладом цього є "Порядок визначення середньозважених цін на зерно по наслідках біржових торгів в Україні за спотовими контрактами", затверджений спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29 березня 1996 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" від 12 березня 1996 р. Згідно з "Порядком формування обсягів і виконання закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства за державним замовленням у 1996 році", за­твердженим тією ж постановою та постановою Кабінету Мі­ністрів України "Про хід заготівлі зерна до державних та ре­гіональних ресурсів" від 6 серпня 1996 р. товаровиробники повинні виходити з рівня середньозважених цін, що склада­ються на біржових торгах України за спотовими контрактами на момент одержання авансу кожним виконавцем контракту, а остаточний розрахунок за все зерно, поставлене в рахунок державного замовлення, проводиться, виходячи з рівня се­редньозважених цін, що складуться на біржових торгах Украї­ни за спотовими контрактами з початку року на момент оп­лати, за вирахуванням раніше виданого авансу, яке деякою мірою вже захищає інтереси національного сільськогосподар­ського товаровиробника.

Аналізуючи чинне національне законодавство щодо дер­жавних закупівель сільськогосподарської продукції ми може­мо зробити висновок, що при всіх негативних його моментах воно поступово наближається до бажаного для наших націо­нальних сільськогосподарських товаровиробників європей­ського стандарту у відносинах із державою в цій сфері сус­пільних відносин.

Нині у світовій практиці по реалізації будь-яких товарів біржова торгівля стає головною. Однією з основних функцій біржової торгівлі при цьому є формування ринкових цін.

Іншою ланкою ринку сільськогосподарської продукції є товарні біржі, їх діяльність в Україні регламентується Зако­ном України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. Цей закон визначає поняття товарної біржі, основні засади прова­дження біржової торгівлі, як то: умови створення товарної біржі, її правосуб'єктність, членство в ній, правовий статус майна товарної біржі, умови провадження біржових торгів то­що. Так, згідно зі ст. 1 Закону "Про товарну біржу" вона діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Правила біржової торгівлі сільськогосподарською продук­цією були більш широко врегульовані Типовими правилами біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затвер­дженими наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 3 квітня 1996 р.

Програмним документом щодо подальшого розвитку бір­жового ринку стала Концепція розвитку біржового сільсько­господарського ринку, схвалена постановою Кабінету Мініст­рів України від 5 серпня 1997 р., яка визначила критичні для розвитку біржової торгівлі моменти, що потребують нагаль­ного розв'язання та врегулювання. Концепція спрямована на удосконалення біржової торгівлі для розв'язання проблем то­варного обміну, адаптації сільського господарства до умов ринкового середовища, формування ринкових інструментів управління та механізмів біржової торгівлі, моніторингу ре­ального економічного і товарного обігу. Концепція по ново­му визначила принципи розвитку біржовою ринку, держав­ного регулювання його діяльності, позначила шляхи та етапи удосконалення і розвитку біржової торгівлі.

Головним державним органом, діяльність якого спрямова­на на вдосконалення біржового ринку є Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, що діє на підставі Положення про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, затвер­джена постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 1996 р., яка визначає правосуб'єктність, компетенцію, струк­туру комісії, визначає порядок співпраці з іншими державни­ми органами, діяльність яких пов'язана з розвитком біржово­го ринку сільськогосподарської продукції.

 

§ 2. Біржа — організатор реалізації сільгосппродукції

Існують два типи біржових угод щодо реалізації сільсько­господарської продукції, які в свою чергу мають декілька видів, а саме: А) Угоди з реальним товаром, що в свою чергу по­діляються на: 1) угоди з коротким строком поставки — спотові або касові угоди; 2) угоди з відстроченою поставкою — форвардні угоди; 3) угоди з умовою; 4) бартерні угоди, та Б) Угоди без реального товару, що поділяють на: 1) ф'ючерсні угоди та 2) опціонні угоди. Оскільки відносини, які виника­ють в процесі укладання, виконання, зміни та припинення договірних правовідносин, є предметом аграрного права, то є доцільним розглянути їх дещо ширше.

1. Угоди щодо сільськогосподарської продукції з коротким строком поставки нині є найбільш поширеними, в тому числі й на сучасному біржовому ринку сільськогосподарської про­дукції України. Виконання таких угод починається відразу після їх підписання протягом, як правило, 5—15 днів. Меха­нізм цієї угоди є таким: продавець поставляє товар на бір­жовий склад або інше місце зберігання товару, після чого от­римує документ — складську довідку, що підтверджує його пра­во власності на товар. Цей документ знаходиться у продавця аж до моменту виконання укладеної угоди. Особливістю цієї угоди є обмеженість спекулятивних операцій щодо неї через короткий строк її виконання. Можливі спекулятивні операції при цьому обмежуються лише грою на підвищення ціни.

При укладенні угоди із відстроченою поставкою (форвард­на угода)¹ традиційно використовується форма договору по­ставки. Особливістю цього виду договору є значна різниця між часом його укладення та часом його виконання. Цей період встановлюється кожною біржею окремо залежно від ви­дів товарів, якими торгують на ній. Так, для сільськогоспо­дарської продукції цей строк становить 3, 6 та 9 місяців. Пе­ревагою цього виду біржової угоди є економія на зберіганні виробленої продукції, можливість авансування процесу ви­робництва як у формі авансування, так і у формі передплати, в тому числі 100 відсоткової. При використанні такої угоди існують декілька видів ризиків, а саме: інфляційні процеси, ризики, обумовлені характером товару — сільськогосподар­ської продукції (є можливим поставка товару неналежної якості та/або кількості чи непоставка взагалі), невиконання угоди продавцем, який отримав попередню оплату.-Для уник­нення або зменшення таких ризиків застосовується укладен­ня угоди за умовами. Так, угоди з відстроченою поставкою можуть укладатися за умовами двох видів: угода із заставою або угода з премією.

При укладенні угоди із заставою передбачається сплата одним контрагентом іншому грошової застави як гарантії ви­конання ним своїх зобов'язань за угодою. Існують як угоди із заставою на покупку, так і угоди із заставою на продаж. Су­ма застави може становити від 1 до 100 відсотків від суми угоди.

Угода з премією передбачає виплату однією із сторін угоди обумовленого рівня премії з наданням останній права вису­вання контрагенту за угодою вимог щодо виконання нею сво­їх зобов'язань аж до відмови від них. Модель використання такої угоди обирається кожною біржею окремо. Ця угода має декілька різновидів: 1) прості угоди з премією; 2) подвійні угоди з премією; 3) складні угоди з премією; 4) кратні угоди з премією; 5) угоди з кредитом.

При укладанні угоди з умовою поставка одного товару супроводжується одночасною купівлею іншого товару. На­приклад, продаж зерна чи олії може супроводжуватися купів­лею паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Особливістю цієї угоди є склад­ність для брокера одночасно забезпечити максимально при­йнятний для клієнтів варіант взаємного задоволення інтере­сів. Саме через цю особливість частка таких угод на біржі є незначною. При укладанні цієї угоди також постає питання

щодо нееквівалентності цінових параметрів сільськогоспо­дарської та промислової продукції, оскільки ціна на сільсько­господарську продукцію вдвічі чи втричі є нижчою ніж ціна на промислову продукцію. При цьому постає питання щодо запровадження врівноважуючого коефіцієнта та його норма­тивного закріплення.

Бартерні угоди щодо сільськогосподарської продукції ук­ладаються на умовах передачі прав власності на біржовий то­вар без грошової оплати або з додатковою до товару грошо­вою оплатою. Вони можуть укладатися як за участю брокера, так і без його участі за умови обов'язкової реєстрації такої угоди як біржової. За сучасних умов становлення ринкової економіки України взагалі та сільського господарства зокре­ма, питома вага бартерних угод серед усіх інших є більш ніж великою — подекуди вона сягає 60—70 відсотків. Однак засто­сування таких угод не сприяє розвитку біржі, оскільки нега­тивно впливає на формування реальної ціни на біржові това­ри та зменшує темпи росту виробництва.

2. На відміну від попередніх біржових угод укладання ф'ючерсної угоди, в тому числі й щодо сільськогосподар­ської продукції не передбачає майбутньої поставки товару. Головною суттю цієї біржової операції є страхування товару від несприятливої зміни цін на ринку. Як і в більшості біржо­вих угод об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид біржового товару — сільськогосподарська продукція (пшениця, насіння соняшнику тощо).

Майже всі параметри ф'ючерсного контракту є стандарти­зованими, як то: обсяг (лот) контракту, якісний стандарт то­вару, базис поставки, строк контракту (довжина позиції), ос­танній день торгівлі ф'ючерсним контрактом, останній день поставки товару при реалізації такого контракту. В більшості ф'ючерсних контрактів також стандартизовані форма оплати за контрактом, гарантії його виконання, санкції за його неви­конання, порядок арбітражу. При укладанні ф'ючерсного контракту сторона повинна внести на свій розрахунковий ра­хунок гарантійний внесок (його веде Розрахункова палата біржі), що становить від 5 до 18 відсотків від номінальної вар­тості контракту (розмір такого внеску залежить від ступеня ризику конкретної операції (контракту), крім того їх розріз­няють на хеджові та спекулятивні. У зазначений місяць по­ставки товару по конкретному контракту гарантійний внесок повинен становити 100 відсотків від суми контракту.

Ф'ючерсний контракт ліквідується двома шляхами: укла­денням оберненої (офсетної) угоди або поставкою реального товару. Поставкою товару закінчується лише близько 2 від­сотків угод від загальної кількості ф'ючерсних угод. У випад­ку невиконання (неліквідації) членом біржі будь-якого ф'ючерсного контракту Розрахункова палата біржі інформує виконавчий орган біржі, який публікує протягом 2-х днів у біржовому бюлетені розрахункову ціну за всіма контрактами цього члена біржі, і вони терміново ліквідуються за цією роз­рахунковою ціною. Подібний механізм забезпечує стабіль­ність біржового ринку та знижує ризик операцій на ньому з таким нестабільним товаром як сільськогосподарська про­дукція за умов кризи в агропромисловому секторі економіки України.

Правовою природою опціону є купівля права покупки або продажу зобов'язання укладати біржовий контракт за вказа­ною ціною протягом строку, визначеного контрактом. Опціонні угоди укладаються як на реальний товар, так і на Ф'ючерсний контракт. Вартістю опціону є премія, яка зале­жить від зміни поточної біржової ціни на даний товар від ці­ни, вказаної в контракті, кон'юнктури ринку, рівня облікової ставки тощо. Розрізняють прості, подвійні та кратні опціони. Прості опціони ще поділяються на опціон продавця та опціон покупця. Суть опціону полягає в страхуванні сторін угоди від значних фінансових втрат через коливання ціни та кон'юнк­тури на ринку сільськогосподарської продукції, одержання додаткового прибутку.

3. Окрім укладання зазначених вище угод біржа характе­ризується ще двома явищами, а саме: хеджуванням і спеку­ляцією.

Перше полягає в страхуванні цінового ризику учасників біржової торгівлі, яке дозволяє мінімізувати їх фінансові втрати. Основоположним в цьому виді біржових операцій є одночасне укладання форвардної та ф'ючерсної угоди на од­наковий обсяг однакового товару. Розрізняють два види хеджування: хеджування продажем (коротке) та хеджування по­купкою (довге). Взагалі хеджування сприяє збалансованості біржового ринку, зокрема ринку сільськогосподарської про­дукції.

Друге є прямо протилежним першому, оскільки є вигід­ним за умови розбалансованості біржового ринку і сприяє цьому. Цей вид біржових операцій — спекуляція є одним з найскладніших і при вдалому її проведенні — найприбутковішим. Однак враховуючи "негативну" природу спекуляції на кожному біржовому ринку існують обмеження, які стосують­ся одноденних різких коливань цін на біржові товари та інші фактори функціонування бірж, адже саме в цій сфері біржо­вої діяльності кількість правопорушень є чи не найбільшою. Тому дана сфера біржової діяльності підлягає самому жорст­кому контролю з боку біржових і державних органів в усіх країнах з розвиненою ринковою економікою, як то у США, Англії, Франції, Німеччині, Японії тощо.

Загалом біржова торгівля є одним з тих ринкових інстру­ментів, завдяки якому економіка кожної країни взагалі, а конкретні суб'єкти підприємницької діяльності зокрема от­римують інвестиційні кошти, що збільшує національний доб­робут та соціально-політичну ситуацію в будь-якій країні з ринковою економікою.

Новелою в законодавстві щодо реалізації сільськогоспо­дарської продукції є Закон України "Про фіксований сіль­ськогосподарський податок", прийнятий Верховною Радою з 17 грудня 1998 р. Цей закон надає можливість сільськогоспо­дарському товаровиробникові в разі відсутності грошей спла­чувати цей податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксовано­го сільськогосподарського податку здійснюється сільськогос­подарськими товаровиробниками у визначені ними за пого­дженням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня — з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх зернових та технічних куль­тур, щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку нату­ральною сільськогосподарською продукцією являтиме собою важливе джерело надходження сільськогосподарської продук­ції і продовольства.

 

§ 3. Правосуб'єктність хлібозакупівельних підприємств

1. Правосуб'єктність становить собою визначення тих прав юридичних обов'язків, які покладаються нормами чин­ного права на підприємства, установи, організації, що займа­ються заготівлею сільськогосподарської продукції і закупів­лею хлібопродуктів. Це в першу чергу їхні правомочності як юридичної особи, їхні функціональні права та обов'язки, які в цілому складають компетенцію цих господарчо-підприєм­ницьких утворень, тобто державних підприємств або акціо­нерних товариств. Ці правомочності включають в себе поря­док і умови укладання договорів як на придбання хлібопро­дуктів, так і на їх реалізацію споживачеві: сюди входять пра­вила, що визначають зміст договірних зобов'язань та норми про юридичну відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання своїх договірних зобов'язань.

З проголошенням незалежності України одним із перших законів було передбачено роздержавлення державних підпри­ємств, що здійснювали заготівлю хлібопродуктів. Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромис­ловому комплексі", прийнятому Верховною Радою 10 липня 1996 р., передбачалась приватизація майна підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину та виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товарови­робникам. Уряд України з метою забезпечення державного управління діяльністю малих підприємств прийняв Постано­ву від 12 листопада 1996 р., якою затвердив Статут державної акціонерної компанії "Хліб України". Основне повноважен­ня цієї Компанії полягає у здійсненні керівництва усіма міс­цевими хлібозакупівельними підприємствами.

Кожне з цих державних акціонерних товариств згідно з чинним законодавством і Статутом товариства наділено пра­вами юридичної особи. Правосуб'єктність юридичної особи настає з моменту відповідної державної реєстрації акціонер­ного товариства. Як правило, ці акціонерні товариства є від­критими. Наприклад, товариство "Білоцерківський елеватор" засновано відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області шля­хом перетворення орендного підприємства "Білоцерківський елеватор" у відкрите акціонерне товариство згідно із Законом України "Про особливості приватизації майна в АПК" від 10 липня 1996 р., постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1996 р. "Про прискорення приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі та спрощення процедури її про­ведення" та "Порядком перетворення у процесі приватизації державних орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства", затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 верес­ня 1996 р. На підставі зазначених правових актів було створе­не дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" — Вознесенський комбінат хлібопродуктів.

За своєю господарчо-підприємницькою сутністю ці акціо­нерні товариства є підприємствами. Як зазначається в статуті кожного з цих товариств, вони створені з метою одержання прибутку шляхом закупки зерна, сортового і гібридного насіння зернових і олійних культур, їх зберігання і відпуску, за­безпечення збереження і правильного використання держав­них хлібних ресурсів, реалізації в установленому порядку хлі­бопродуктів, зернофуражу, сировини для виготовлення ком­бікормів, борошна, крупи і відходів.

Статутом такого акціонерного товариства визначаються його повноваження, що одночасно складають основні на­прями діяльності товариства. Вони, зокрема, такі: закупка, збереження і реалізація зерна, сортового і гібридного насіння зернових та олійних культур; виробництво, переробка і реалі­зація сільськогосподарської продукції; виробництво і реаліза­ція продуктів харчування; організація та проведення селек­ційної роботи; співробітництво з науковими закладами в га­лузі селекції; організація посередницької діяльності та про­мислового виробництва; комерційна і зовнішньоекономічна діяльність; проведення оптової та роздрібної торгівлі сільсь­когосподарською продукцією та товарами народного спожи­вання і виробничого призначення; організація магазинів дрібнооптової торгівлі сільськогосподарською продукцією та іншими товарами народного споживання; робота з акціями та іншими цінними паперами відповідно до чинного законодав­ства; здійснення інвестиційної діяльності; інші види діяль­ності, що передбачені та відповідають чинному законодавству України і меті створення товариства. Товариство наділено правом самостійно визначати стратегію і тактику свого розвитку і розвитку дочірніх підприємств, філій та пред­ставництв.

Для хлібозаготівельних підприємств є характерним те, що створювані на їхній основі акціонерні товариства мають своїм засновником державу Україну в особі регіонального відділен­ня Фонду державного майна України по відповідній області. Згідно з Статутом акціонерами є: держава Україна в особі ре­гіонального відділення Фонду державного майна по даній об­ласті, фізичні та юридичні особи, які набули права власності на акції товариства в процесі приватизації, випуску нових ак­цій та операцій на вторинному ринку цінних паперів. Усі ак­ціонери товариства повинні бути внесені до реєстру власни­ків цінних паперів товариства.

Чинне законодавство і Статут такого акціонерного това­риства визначає правовий режим майна, права товариства та його акціонерів як суб'єктів права власності. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном відповідно до цілей своєї діяльності. Майно това­риства складається з основних та обігових коштів, інших цін­ностей, вартість яких відображена в балансі товариства. Воно є власником майна, що належить організації орендарів, та майна переданих йому засновником у власність. Йому нале­жить продукція, вироблена товариством внаслідок господар­ської діяльності, а також одержані доходи від іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодав­ством України.

Кожне акціонерне товариство має свій статутний фонд, який визначається для створення товариства та забезпечення його діяльності, його розмір визначений і відображений в акті оцінки майна цілісного майнового комплексу орендного під­приємства (наприклад, Білоцерківського елеватору), що скла­дений згідно із Методикою оцінки вартості майна під час приватизації.

У своєму Статуті акціонерне товариство визначає розмір статутного фонду. Наприклад, у Статуті дочірнього підприєм­ства Державної акціонерної компанії "Хліб України" Вознесенського комбінату хлібопродуктів розмір статутного фонду" дорівнює 5704148,00 гривень. Майно підприємства складаєть­ся з основних фондів та обігових коштів, інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі підпри­ємства. Майно підприємства, що є власністю компанії, за­кріплюється за акціонерним товариством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє і користується зазначеним майном.

Прибуток акціонерного товариства є власністю компанії і утворюється з надходжень від господарської та комерційної діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, а також розрахунків з бюджетом та внесення й інших обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством. Частина чистого прибутку, одержа­ного після зазначених розрахунків, які передаються у розпо­рядження акціонерного товариства, визначається правлінням компанії.

Статут Вознесенського комбінату хлібопродуктів визначає компетенцію органів управління (пункт 6). Органами управ­ління є: вищий орган управління компанією, правління, го­лова правління, директор підприємства. Повноваженнями вищого органу управління є: затвердження річних результатів діяльності підприємства, звітів, висновків ревізійної комісії компанії щодо діяльності підприємства; прийняття рішення про реорганізацію та ліквідацію підприємства; затвердження Статуту підприємства та змін і доповнень до нього та ін. До компетенції правління компанії належить також визначення основних напрямів діяльності підприємства; затвердження граничних рівнів розцінок на послуги підприємства щодо збереження, переробки і реалізації зерна, борошна, комбікор­мів та олійних культур; прийняття рішення про створення фі­лій, представництв, дочірніх підприємств Вознесенського комбінату хлібопродуктів; затвердження планів розподілу прибутків та покриття збитків підприємства; доведення під­приємству обов'язкових для виконання завдань та замовлень; затвердження матеріалів ревізій і перевірок, звітів директора підприємства; призначення незалежної аудиторської фірми для перевірки діяльності підприємства.

Статутом визначаються повноваження голови правління компанії і директора підприємства.

Правове регулювання трудових взаємовідносин між акціо­нерним товариством і його працівниками провадиться відпо­відно з трудовим договором і КЗпП України.

 

 

§ 4. Договори про закупівлю зерна і олійних культур

1. З метою задоволення потреб у продовольстві держава дає сільськогосподарським товаровиробникам відповідне за­мовлення. Завдяки цим замовленням забезпечуються продо­вольством міністерство оборони, міністерство охорони здо­ров'я, міністерство внутрішніх справ, обновляються і попов­нюються державні запаси. На основі цих замовлень дочірні підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб Украї­ни" з однієї сторони та сільськогосподарські товаровиробни­ки (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП та селянські (фермерські) господарства) з іншої, укладають договори на закупівлю пше­ниці, жита, ячменю, гречки, проса, сої і олійних культур (на­сіння соняшнику, рапсу) та ін. Аграрно-договірні правовідно­сини, які виникають при цьому, є предметом аграрного пра­ва, а за своєю економіхо-прзвовою сутністю розглядаються як господарчо-підприємнцькі відносини.

Суспільні відносини щодо закупівель зерна і олійних куль­тур мають важливе значення, вони потребують державно-правового врегулювання на рівні законів і підзаконних актів. З цією метою Кабінет Міністрів України 12 листопада 1993 р. прийняв постанову "Про Державний контракт і державне за­мовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 р." і "Про порядок формування та розміщення державного контракту і державного замовлення у

1994 році". Останньою передбачено, що підприємства неза­лежно від форм власності можуть подавати органам держав­ної виконавчої влади, які формують державний контракт і державне замовлення, пропозицію про включення їхньої про­дукції в обсяг майбутніх закупівель. При цьому має бути письмове підтвердження держзамовником потреби в цій про­дукції та наявності коштів на її оплату виконавцем держ­контракту і щоб держзамовлення забезпечувалось матеріаль­но-технічними ресурсами. Для укладання договору до сторін доводяться обсяги держконтракту і держзамовлення.

Регулюванню суспільних відносин стосовно державних за­купівель сільськогосподарської продукції і продовольства приділяє увагу Закон "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятий Верховною Радою України 22 грудня

1995 р. Цей Закон визначає державних замовників, виконав­ців державного замовлення, регулює інші важливі питання. Згідно з цим Законом виконавець державного замовлення в разі невиконання зобов'язань за державним контрактом, крім сплати неустойки, відшкодовує замовникові збитки в повно­му обсязі, які були завдано неналежним виконанням (ст. 4) У цій статті закону передбачено можливість відмови замовни­ка від закупівлі продукції, що виготовлена за держконтрактом навіть і не з причини невідповідності вимогам якості (абз. 2 п. 5). При цьому виконавець самостійно реалізовує продукт на свій розсуд, а замовник відшкодовує виконавцеві додатко­ві витрати, пов'язані з реалізацією, а в разі неможливості реа­лізації — завдані йому збитки і неодержані прибутки.

2. На подальше вдосконалення закупівель сільськогоспо­дарської продукції і продовольства спрямована постанова Ка­бінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фор­мування обсягів сільськогосподарської продукції і продоволь­ства для державних потреб та їх реалізації з державних ресур­сів через біржовий товарний ринок" від 19 грудня 1997 р.

Згідно з затвердженим Порядком формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для держав­них потреб їх реалізація з державних ресурсів через біржовий товарний ринок проводиться за окремими видами сільсько­господарської продукції і продовольства, перелік яких затвер­джується Кабінетом Міністрів України на кожний бюджет­ний рік на підставі пропозицій Державної комісії з питань ринку продовольства. Цей перелік затверджується щорічно у місячний термін після прийнятого Верховною Радою України "Закону України про державний бюджет України". Закупівля та реалізація сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб здійснюються на біржовому товарному ринку шляхом укладення контрактів на товарних біржах. Ці операції можуть виконувати державні та недержавні підпри­ємства, установи і організації, визначені на конкурсних заса­дах. Цією постановою Уряду на Державну комісію з питань ринку продовольства покладається обов'язок здійснювати оперативне управління і контроль за дотриманням порядку формування та закупівлі сільськогосподарської продукції продовольства у визначених обсягах та їх реалізацію з держав­них ресурсів через біржовий товарний ринок.

При виконанні аграрно-договірних зобов'язань особливо важливим є питання про ціни, за якими товаровиробники сільськогосподарської продукції і продовольства реалізують свій товар закупівельникові. Нормативно-правовому вирі­шенню питання про ціни приділена увага в Постанові Кабі­нету Міністрів України "Про затвердження Порядку форму­вання обсягів та закупівлі зерна і сортового насіння зернових культур за державним замовленням" від 4 лютого 1997 р. Цією постановою передбачено, що вартість зерна і сортового насіння зернових культур, яке надійшло від сільськогоспо­дарських товаровиробників за державним замовленням в ра­хунок наданих авансів грошима та насінням, закупівельні підприємства зараховують до державних ресурсів, виходячи із середньозважених цін, що фактично склалися на біржових торгах України та застосовані контрактами на момент постав­ки зерна і сортового насіння. Решта зерна і сортового насіння після погашення авансів сплачується з розрахунку середньо­зважених цін, які склалися на біржових торгах України, за­стосовані контрактами на момент його оплати, але не нижче цін, що діяли на момент його поставки (п. 9.).

3. Різновидом аграрно-договірних зобов'язань підставно розглядати державний контракт на закупівлю сільськогоспо­дарської продукції і продовольства, який укладається між за­купівельною організацією в особі дочірнього підприємства

Державної акціонерної компанії "Хліб України", яким є міс­цеве закупівельне підприємство. Таким підприємством є дер­жавне акціонерне товариство, наприклад, Вознесенська про­довольча компанія. Обов'язковими елементами договору є: визначення сторін за договором, предмет договору, строки виконання зобов'язання, ціна на товарну продукцію, порядок взаєморозрахунків, майнова відповідальність в разі невико­нання або неналежного виконання договору.

При укладанні договору сторони, як правило, зважають на економічний стан сільськогосподарського товаровиробника і в ряді випадків надають йому в порядку виконання умов до­говору аванс у вигляді пального та/або запасних частин до сільськогосподарської техніки, які використовуються сільсь­когосподарським підприємством. Так, контрактом між КСГП "Нібулон" і Вознесенським державним хлібопродуктовим підприємством передбачено, що товаровиробник має продати в рахунок державного замовлення продукцію, що має відпо­відну якість, в кількості, асортименті та в обумовлені строки: одну тисячу тонн. Ціна за одну тонну — 270 гривень. Строк продажу — до 1 вересня 1997 р. Заготівельник зобов'язується перерахувати товаровиробнику 135 гривень за одну тонну за­контрактованого зерна та сортового насіння. За контрактом з КСГП "Трудове" Вознесенського району Миколаївської об­ласті передбачено, що заготівельник в свою чергу бере на себе зобов'язання видати аванс у вигляді нафтопродуктів у розмірі 50 відсотків вартості законтрактованої продукції не пізніше 15 червня 1997 р. за еквівалентами: за 1 тонну дизельного па­лива — 2,55 тонн пшениці третього класу, 2,65 тонн пшениці п'ятого класу; за одну тонну бензину — 2,35 тонни пшениці третього класу та 3,0 тонни пшениці п'ятого класу.

У заготівлі сільськогосподарської продукції і продоволь­ства беруть участь також селянські (фермерські) господар­ства. Так, між Василівським елеватором Запорізької області і селянським (фермерським) господарством "Скіф" 6 липня 1998 р. було укладено договір на зберігання зерна. Згідно з договором СФГ "Скіф" здало на елеватор 150 тонн пшениці та 150 тонн насіння соняшнику. СФГ взяло на себе зобов'я­зання забрати належну йому продукцію до І травня 1999 р. Плата за надані елеватором послуги проводиться відповідно до цін, що склалися на Українській Аграрній Біржі, виходячи з вартості 1 тонни зерна, включаючи ПДВ. Зокрема, за при­йняття — 3 грн.; за очистку — 1 грн. і за сушку — 1,54 Ірн.; зберігання за перший місяць — 2 грн., за другий і третій мі­сяці — 2,5 грн., за наступні місяці — 3 грн., відгрузка — 5 грн. Відповідні ціни встановлено за послуги, які надаються КСГП, АСГТ та іншим виробникам продовольства.

У випадку несвоєчасних розрахунків елеватор або при не­виконанні зобов'язань за договором клієнт (СФГ, КСГП, АСГТ та ін.) відшкодовує збитки у повному обсязі з урахуван­ням неодержаної вигоди.

Важливим видом діяльності хлібопродуктового підприєм­ства (елеватора), який, як правило, охоплюється його право­здатністю, є помол зерна, належного сільськогосподарському підприємству, на борошно, і виробництво хлібокормів, що також регулюється відповідними угодами. Так, між згаданим вище Васильківським елеватором і СФГ "Скіф" було укладе­но договір про те, що СФГ передає елеватору зерно (пшени­цю), яка відповідає державним стандартам ГО, а підприєм­ство бере на себе зобов'язання прийняти його для виготов­лення борошна, зважити, провести лабораторний аналіз, пе­реробити пшеницю на борошно відповідно державним стандартам ГО за цінами, що діють на момент одержання бо­рошна, і передати борошно СФГ відповідно до розрахунку його виходу по сортах. СФГ залишає підприємству без оплати 18 відсотків зерна від кількості зданого на переробку, яка в наступному стає власністю підприємства (елеватора). Вироб­лене борошно СФГ одержує в строки, визначені графіком, який є невід'ємною частиною договору. В разі неодержання борошна у дводенний строк, зерно, що належить СФГ, офор­мляється на зберігання і СФГ зобов'язане заплатити підпри­ємству суму фактичних витрат за зберігання з урахуванням рентабельності підприємства в розмірі ЗО відсотків. Оплата за договором проводиться в натурі за цінами Української Аграр­ної біржі на момент здачі пшениці.