§ 1. Поняття і види аграрно-договірних зобов'язань

1. За умов становлення і розвитку ринкових відносин аг­рарні підприємці різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання як суб'єкти господарювання вступають у відносини зі споживачами їхньої продукції (робіт та послуг), між собою, з постачальниками, банками, інвесто­рами, біржами, підприємствами агросервісу, а також із будь-якими іншими суб'єктами підприємницької діяльності з ме­тою одержання від цього прибутку. Юридичним засобом і правовою формою регулювання цих відносин є договір.

Договір є головною правовою формою регулювання зов­нішніх і внутрішніх підприємницьких, зокрема виробничо-господарських, відносин аграрних підприємців як виробників товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Він використовується суб'єктами агробізнесу в разі потреби врегулювання їхніх відносин з інши­ми легальними суб'єктами підприємництва.

Основою правосуб'єктності кожного аграрного підприєм­ця є як загальні цивільно-правові засади, так і конкретні пра­вові норми, що стосуються кожної зі сторін указаних договір­них відносин. Так, Законом "Про підприємництво" (ст. 2) суб'єктами агробізнесу в Україні визнаються всі юридичні особи (незалежно від форм власності) та фізичні право- і діє­здатні особи (незалежно від громадянства). Згідно зі статтями 19—21 Закону "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 21 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 14 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділені пра­вомочністю налагоджувати підприємницькі зв'язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів. Правовою основою договірної правосуб'єктності аграрних підприємців зі стату­сом юридичної особи, крім наведених вище правових норм законів України, є також такий локальний правовий акт, як статут кожного окремо взятого суб'єкта агробізнесу, яким визначені його завдання, предмет і види підприємницької діяльності та правомочність щодо укладання господарських договорів.

Договірна правоздатність кожного окремо взятого суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається, по-пер­ше, в законах України, по-друге, в підзаконних президент­ських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних під­приємців, які мають статус юридичної особи. З прийняттям в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на створення ринкових відносин, аграрні підприємці набули практично необмеженої договірної правоздатності. Так, Зако­нами "Про підприємництво" (ст. 5), "Про підприємства в Україні" (ст. 21), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" (ст. 14) визначе­но, що будь-які приватні, колективні, державні, спільні та інші аграрні товаровиробники як підприємці мають гаранто­ване державою право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, приватними і громад­ськими підприємствами та з окремими громадянами, а також самостійно обирати партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання і виконання договорів.

2. Аграрне товаровиробництво характеризується багатога-лузевістю. Кожна з його галузей являє собою виробництво певного гатунку і видів продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Виробництво цих про­дуктів і сировини потребує відповідного виробничого забез­печення, виробничо-технічного та іншого обслуговування. Своєрідність продуктів і сировини, що виробляються вна­слідок здійснення рільництва, рибальства, мисливства, зу­мовлює характер підприємницьких договірних відносин, пов'язаних із порядком, правовими формами та умовами їх реалізації.

Зазначені виробничо-господарські та інші чинники поро­джують і визначають різновиди предмета господарсько-дого­вірних зв'язків, учасниками яких є аграрні підприємці як ви­робники цих продуктів харчування і сировини. Специфікат

предмета договірних зобов'язань позначається на змісті кон­кретного роду (групи) і виду договорів, тобто на тих конкрет­них правах і обов'язках, котрі передбачаються конкретним договором для кожної з його сторін. Певне юридичне значен­ня для характеристики правової природи і класифікації дого­вірних зобов'язань мають особливості правового становища кожної зі сторін як суб'єкта договірних правовідносин.

Залежно від наведених ознак можна вирізнити основні групи договорів (див. схему 7), що застосовуються в аграрно­му підприємництві та закріплюють зобов'язання у цій сфері:

фінансового та матеріального забезпечення виробничої ді­яльності, зокрема з приводу матеріально-технічного, електро­енергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб'єк­тів аграрного підприємництва; надання послуг (сервісу) суб'єктам аграрного підприємництва, зокрема з приводу ви­робничо-технічного, меліоративного (культуртехнічного, гід­ромеліоративного, агрохімічного обслуговування); реалізації вироблених продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження; наукового забезпечення аграрних підприємців (запровадження наукових розробок, сортового насіння, нових порід худоби, птиці та риби тощо)¹.

§ 2. Договори кредитування

1. Довго- й короткострокове кредитування аграрних під­приємців усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання — важлива та об’єктивно необхідна форма фінансової допомоги виробникам товарних продуктів харчування і сировини у здійсненні ними виробничо-госпо­дарської та підприємницької діяльності. Воно відіграє важли­ву роль у розвитку аграрного підприємництва, якщо врахову­вати, по-перше, сезонний розрив між поточними виробни­чими затратами і надходженням ресурсів включно з коштами на оплату праці, по-друге, інфляційні процеси, що призво­дять до знецінення коштів, що їх мають одержати аграрні товаровиробники після продажу вироблених ними продуктів харчування та сировини, до підвищення цін на матеріально-технічні засоби ведення аграрного виробництва, і, по-третє, необхідність розвитку матеріально-технічної бази самого аг­рарного виробництва незалежно від очікуваних прибутків від реалізації продуктів харчування й сировини рослинного і тва­ринного походження.

Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу кредитування аграрних підприємців має прямий (здійснюється саме для аграрного товаровиробника), цільовий (позичка використо­вується тільки за призначенням, скажімо, на оплату праці), строковий (отримані кошти мають бути повернуті в строки, встановлені договором позички) і зворотний (за користуван­ня коштами банк списує відповідні відсотки) характер.

Залежно від банківської установи кредитні договірні від­носини аграрних підприємців виникають на різних правових підставах. Так, на виконання рішень Верховної Ради про від­криття кредитних ліній аграрним товаровиробникам здійсню­ється їх цільове кредитування. Кредитні відносини аграрних підприємців із Національним банком України, установами АКБ "Україна" виникають на підставі заяви-зобов'язання, без укладення спеціального письмового договору. З іншими комерційними банківськими установами аграрні підприємці укладають договір на одержання кредиту.

2. Виникнення кредитних відносин між аграрними під­приємцями і АКБ "Україна" по урядових кредитних лініях — це результат подання цими суб'єктами агробізнесу заяви-за-мовлення на позичку, яка складається на підставі виробничо-фінансового плану або бізнес плану (для юридичних осіб усіх форм власності) та подання клопотання про надання позички на певний термін і для певних цілей. Умови такого кредиту­вання частково передбачені Законом "Про пріоритетність со­ціального розвитку села і агропромислового комплексу в на­родному господарстві", постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону "Про селянське (фер­мерське) господарство", іншими законодавчими актами та Правилами довгострокового і короткострокового кредитуван­ня Повідомлення відділення АКБ "Україна" про суму виді­леної позички (кредиту) є не тільки виявом згоди укласти до­говір позички (кредитування), а й констатацією факту його укладення.

У разі укладення договорів позички (кредитування) з ко­мерційними банками аграрні підприємці беруть на себе зобов'язання повернути позичку в установлений термін і спла­тити визначені договором відсотки річних. Одержання цих коштів має бути забезпечено власними основними та обігови­ми засобами для розширеного відтворення, а також для по­вернення одержаної позички через заставу цього майна від­повідно до вимог Закону "Про заставу". Згідно з нормами Зе­мельного кодексу України селянські (фермерські) господар­ства і громадяни вже наділені правом закладати свої земельні ділянки для одержання позички за умови, що ці ділянки пе­редано їм у приватну власність (що підтверджено відповідним Державним актом). У постанові Верховної Ради від 27 червня 1995 р. "Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змі­нами, внесеними постановою Верховної Ради України від 14 липня 1995 р. підкреслено, що застава є засобом забезпе­чення зобов'язань. У разі невиконання боржником (застав­одавцем) забезпеченого заставою зобов'язання, заставотримач має переважне перед іншими кредиторами право одержа­ти задоволення з вартості заставленого майва. Іпотекою ви­знається застава землі, нерухомого майна, за якої земля та/або майно, що є предметом застави, залишаються у застав­одавця чи третьої особи.

3. За умов становлення ринкових економічних засад сіль­ськогосподарські підприємства з метою одержання кредитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зобов'я­зань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться відповідно до норм Закону "Про лізинг", що прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей Закон визначає поняття лізингу, як різновиду цивільно-пра­вового договору, його економічні і правові засади, правомоч­ності сторін та їхню відповідальність в разі порушення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати від­носини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користу­вання на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподарських машин, устатку­вання, обладнання, транспортних засобів).

Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення от­римує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення дого­вору.

При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користуван­ня, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт до­говору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт угоди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 Закону "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р.

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, ін­вестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредито­рами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномірною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачу­ються лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкоду­вання страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.

Результативність лізингових правовідносин пов'язана з здійсненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лі­зингового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізин­гу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлу­атацію, укладення договору на технічне обслуговування пере­даного на підставі договору лізингу майна, укладення догово­ру на страхування об'єкта лізингу.

Виконання лізингових операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 384 Цивільного кодексу кредиту­вання однією організацією іншої є винятком із загального правила. У більшості випадків таке кредитування набуває форми авансування. Так, національним законодавством пе­редбачались виплати установами банків від імені заготівель­них організацій (по спеціальних лініях) авансів за договорами контрактації сільськогосподарської продукції в рахунок дер­жавних ресурсів у 1993—1995 рр. та 1996 р.

Такі виплати можуть мати місце і в разі авансування будів­ництва, що його здійснюють державні підрядні будівельні й монтажні організації в колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських виробничих коопера­тивах, аграрних акціонерних товариствах і товариствах з об­меженою відповідальністю.

Законодавством України не заборонено кредитування в натуральній формі. Зокрема, це має місце при наданні одним аграрним підприємцем іншому виробничої допомоги. Мож­ливість такого кредитування була передбачена ще постано­вою уряду УРСР від 17 грудня 1963 р., якою були затверджені умови і порядок кредитування одним колгоспом іншого при наданні виробничої допомоги. Кредитування, передбачене ч. З ст. 382 Цивільного кодексу, може здійснюватись і переда­чею насіння, кормів тощо. З цією метою між аграрним під­приємцем, який надає кредит у натуральній формі, і тим, хто його одержує, як правило, має укладатися договір. Він пови­нен затверджуватися вищими органами самоврядування аг­рарних підприємців, а в акціонерних товариствах і товарист­вах з обмеженою відповідальністю залежно від вартості по­зички — відповідно правліннями чи директорами або органа­ми самоврядування цих господарських товариств. Предметом такого договору може бути також продаж або дача в борг на­сіння, кормів, надання в тимчасове користування транспорт­них засобів, інвентарю, засобів культурного обслуговування членів (учасників) та найманих працівників аграрних підпри­ємців, робочої сили та інших засобів, необхідних для вико­нання планів аграрного виробництва, механізованих та інших робіт.

У такому договорі визначаються строк його дії, порядок розрахунків за надану допомогу, а також відповідальність сто­рін за невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань. Оплата за виконані роботи (надані послуги) прово­диться за домовленістю сторін. Однак вона не повинна пере­вищувати собівартості виконаних робіт (наданих послуг).

§ 3. Договори на використання науково-технічної продукції

1. Потреба у веденні рентабельного і конкурентоспромож­ного вітчизняного виробництва продуктів харчування та си­ровини змушує аграрних підприємців активно використову­вати досвід вітчизняної та закордонної аграрної науки і новіт­ні енергозберігальні, екологобезпечні технології. Саме засто­сування цих досягнень і технологій є одним із важливих факторів збільшення обсягів і здешевлення виробництва про­дуктів харчування та сировини. Завдяки цьому аграрні підприємці можуть утриматися на ринку, уникнути загрози не­платоспроможності.

Відносини, що складаються між аграрними підприємцями усіх форм власності та організаційно-правових форм господа­рювання і виконавцями — власниками науково-технічної продукції, регулюються договором на створення (передачу) науково-технічної продукції.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу, Законами ''Про під­приємництво", "Про аудиторську діяльність" сторонами в та­ких договорах можуть виступати не тільки юридичні, а й фі­зичні особи. Вони іменуються "виконавець" і "замовник". Так, виконавцями науково-технічної продукції можуть бути наукові організації (установи), засновані на різних формах власності (як-от науково-дослідні інститути, вузи, в тому чис­лі міжнародні, конструкторські, проектні, технологічні орга­нізації, а також окремі громадяни і/чи група громадян — нау­кові творчі тимчасові колективи). Визначальним при цьому є те, що на виконання певних видів науково-технічної продук­ції виконавці повинні мати дозволи (ліцензії). Наукові уста­нови, інші виконавці, зокрема фізичні особи, тимчасові твор­чі колективи несуть усю повноту відповідальності за реаліза­цію в дослідженнях і розробках вимог до технічного рівня і якості такої продукції, за відповідність останньої світовим ви­могам і, за її конкурентоспроможність. Вони зобов'язані за­безпечити задоволення вимог замовників, рентабельну робо­ту, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками й ви­щестоящими органами чи засновниками-власниками (за на­явності останніх).

Замовниками за таким договором можуть бути аграрні під­приємці всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також органи державного управління сільським господарством, усілякі об'єднання аграрних під­приємців.

Предметом договору виступають потрібні замовникові певні результати — науково-технічна продукція. Зокрема, в рослинництві нею можуть бути адаптовані до місцевих умов інтенсивні технології вирощування певних культур.

2. У договорах на створення (передачу) науково-технічної продукції, крім обов'язкових положень (найменування сто­рін, предмет договору, порядок передачі та прийняття про­дукції, оплата, відповідальність сторін, їхні поштові та банківські реквізити), мають бути зазначені також право сторін що­до використання продукції та розпорядження нею, умови конфіденційності, умови, необхідні для впровадження цієї продукції, сфери її застосування, масштаби та обсяги впрова­дження, назва кожного етапу (розділу) із зазначенням визна­чених у договорі результатів роботи в цілому й по кожному етапу (розділу), умови матеріально-технічного забезпечення науково-пошукових, дослідно-конструкторських, технологіч­них робіт. Обов'язково мають бути визначені права виконав­ців щодо розпорядження науково-технічною продукцією та право на залишення у себе переданого замовником і придба­ного для виконання замовлення майна (устаткування, прила­дів, інструментів, матеріалів), а також інші умови.

3. Характерною особливістю цього договору є встановлен­ня (визначення) сторонами вартості науково-технічної про­дукції. Чинним законодавством передбачено, що договірна ціна на таку продукцію встановлюється на стадії укладання договору й оформляється відповідним протоколом. Вона не підлягає зміні, крім випадків, коли укладається додаткова угода про це. Для досягнення згоди про договірну ціну за ос­нову беруть попередню ціну, обчислену замовником або ви­конавцем з обов'язковим урахуванням рівня науково-техніч­ної продукції, її конкурентоспроможності, ефективності та періоду ефективного використання.

Чинним законодавством визначено порядок передачі нау­ково-технічної продукції замовникові. Так, науково-дослідні й конструкторські роботи або їх етапи, що мають самостійне значення, вважаються закінченими й приймаються замовни­ком у разі, якщо їх виконано відповідно до технологічного завдання (умов договору), коли одержано конкретні результа­ти, що мають теоретичне або практичне (за умовами договору чи технічного завдання) значення, коли складено відповідний звіт або/та надано інші обумовлені договором документи, проведено відповідні випробування й прийняття зразків ма­шин, технологій, устаткування, сортів гібридів, порід худоби тощо приймальною комісією визначеного в договорі рівня. Передача і прийняття оформляються складанням акта пере-дачі-прийняття науково-технічної продукції (повністю або закінчених етапів). Цей акт мають підписати обидві сторони і скріпити своїми печатками.

§ 4. Договори щодо виробництва цукру, м'ясо-молочних та інших харчових продуктів

1. Серед цих видів виробничо-господарських договорів провідне місце належить договорам, що їх укладають КСГП, ВСГК, ДСГП, АСГТ та селянські (фермерські) господарства з підприємствами, на яких переробляється сільськогосподар­ська сировина і виготовляються продукти харчування. В пер­шу чергу — це цукрокомбінати і цукрозаводи. Вони виробля­ють цукор як найважливіший продукт харчування для людей, мелясу — для виготовлення різного виду печива та інших ви­робів; жом — корисний вид кормів для великої рогатої худо­би. На м'ясокомбінатах провадиться забій великої рогатої худоби і свиней, виробляються м'ясні продукти для харчуван­ня людей, а також сировина для легкої промисловості. Ви­значне місце серед продуктів харчування належить продукції з молока, а також продукції з овочів та фруктів, винограду та ін. Виробництво цієї продукції є основними напрямами гос­подарювання сільськогосподарських підприємств, воно за­безпечує роботою працівників сільського господарства і пра­цівників переробної промисловості. Виробництво згаданої продукції становить собою економічну основу внутрішньо­господарської діяльності підприємств-товаровиробників у сфері внутрішньогосподарської діяльності, надає їм можли­вість стати товаровиробником і брати участь у ринкових еко­номічних відносинах. Вона забезпечує їхню участь у сфері зовнішніх господарчо-підприємницьких стосунках з перероб­ними підприємствами як другою стороною в системі госпо­дарчо-підприємницьких відносин і таким чином призводить до наповнення розвинутих ринкових економічних відносин в суспільстві в цілому.

Правове забезпечення функціонування зазначених господарчо-підприємницьких відносин здійснюється на основі чинного законодавства, статуту кожного з суб'єктів господар­чо-підприємницької діяльності і цілого ряду аграрно-договірних зобов'язань. Саме договори між товаровиробником і пе­реробним підприємством забезпечують достатньо вичерпне правове регулювання ринкових економічних відносин між ними.

Виробничо-підприємницька діяльність цукропереробних заводів, м'ясокомбінатів, маслозаводів, овочеконсервних, ви­норобних та інших підприємств, їхня організаційно-комер­ційна діяльність щодо збуту (продажу) виробленої продукції провадиться при обов'язковому додержанні законодавства про якість та безпеку харчових продуктів. Відповідні право­мочності з цих питань визначені Законом "Про якість і без­пеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийня­тим Верховною Радою України 23 грудня 1997 р.

2. Аграрно-договірні зобов'язання цукрокомбінатів (цук­розаводів) і сільськогосподарських підприємств, що займа­ються вирощуванням цукрових буряків, визначаються дого­вором про вирощування, збирання і переробку цукрових бу­ряків. Предметом договору є співробітництво сторін по виро­щуванню і збиранню цукрових буряків, яке здійснюється сільськогосподарським підприємством як товаровиробником, що охоплюється відповідним виробничим процесом виділен­ня найбільш придатних для цього земельних площ, посіву, обробітку, боротьби з шкідниками, збирання і зберігання, до­ставки до переробного підприємства — цукрозаводу. Завод як друга сторона приймає сировину, переробляє її і виробляє на­лежну продукцію. Метою договору є досягнення сторонами оптимально можливої прибутковості від цього виробництва. Термін договору — один рік.

Договором визначаються права та обов'язки сторін. Зок­рема, господарство за власний рахунок доставляє буряки на цукровий завод згідно з діючим стандартом і певної кількості. Наприклад, АСГТ "Карапиші" Миронівського району Київ­ської області у 1998 р. поставив на завод 60 тис. кг буряків з площі 400 га. Обсяг цукросировини визначається виходячи з середньопосівної площі та урожайності за останніх 5 років. Договором передбачено обов'язок господарства вибрати рів­номірно належну кількість готової продукції, завершити ви­робництво цукру і жому до 1 квітня, меляси — до 1 травня. Якщо господарство з своєї вини не вибрало належну йому продукцію у зазначений термін, воно передає заводу право її продати по ціні за домовленістю.

Згідно з договором вироблена продукція із зданих на пере­робку цукрових буряків, крім втрат при їх зберіганні і залише­них в рахунок вартості технічної переробки є власністю гос­подарства. Розрахунки за вартість технічної переробки цукро­вих буряків проводиться на давальницьких умовах: цукром, жомом, мелясою, 31 відсоток — заводові, а 69 відсотків — господарству. При невиконанні зазначених обсягів розрахун­ки проводяться у співвідношенні: 40 відсотків на 60 відсотків — цукром, жомом, мелясою. Відповідно до договору Турбівського цукрового заводу (замовник) і бурякосіючими КСГП Липовецького району Вінницької області, як виробниками цукросировини, однією з його умов є визначення цукристості буряків. Виробники цукросировини зобов'язані доставляти замовникові цукрові буряки за загальною квотою базисної цукристості у 16 відсотків.

Договором між цукрозаводом (Замовником) і виробником цукрових буряків (Господарством) визначаються умови і порядок оплати вартості зданої цукросировини. Так, згідно з договором між ВАТ Томашпільського цукрового заводу і КСГП ім. Котовського с. Комаргород Томашпільського району Вінницької області, на замовника накладається обов'язок оплатити виробникові цукрові буряки, прийняті для вироб­ництва цукру за встановленою ціною в залежності від цук­ристості, але не нижче рівня мінімальної оптової відпускної ціни на цукрові буряки, встановленою міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру (84 грн., включаючи ПДВ, за одну тону при базисній цукристості).

Розрахунки з Виробником цукросировини здійснюються по мірі надходження коштів від реалізації цукру на спеціальний рахунок Замовника, з якого 60 відсотків суми одразу перераховується на спеціальний рахунок Виробника цукросировини, а остаточні розрахунки здійснюються не піз­ніше 1-го травня наступного року. В разі неможливості реалізації цукру Замовником, залишки передаються Виробникові цукросировини за його згодою за ціною мінімального рівня (190 грн., включаючи ПДВ, за одну тону) на суму еквівалент­ну вартості зданих буряків.

У зв'язку з фінансовими труднощами, які в цей час за­знають сільськогосподарські підприємства і цукрові заводи, вони змушені застосовувати взаєморозрахунки на даваль­ницьких умовах, наприклад, визначені договором між АСГТ "Карагіиші" Миронівського району Київської області і ВАТ "Лукацукор". Договором між ними передбачено, що розра­хунки за технічну переробку цукрових буряків провадять на давальницьких умовах: цукром, жомом, пелясою у співвідно­шенні 31 відсоток заводові, а 69 відсотків — господарству.

При остаточних взаєморозрахунках замовник повертає то­варовиробнику 50 відсотків вартості доставки бурякосировини на цукровий завод.

Шляхом укладання договорів регулюються взаємовідноси­ни між сільськогосподарським підприємництвом і СФГ, з од­ного боку, молокозаводом, наділеного правомочностями по­купця молокосировини. Предметом таких договорів є види молокосировини, що її виробляє постачальник. Зокрема, мо­локо незбиране, молоко знежирене, вершки тощо. Постачан­ня на завод молокосировини провадиться за графіком, по­годженим між сторонами. Постачальник зобов'язаний поста­чати молокосировину за такою якістю, яка визначається ГОСТом, наприклад, вершки із коров'ячого молока — ТУ 10.02.867-90. Кількість і якість сировини визначається у присутності представника покупця згідно з чинними стандар­тами України.

На покупця покладаються обов'язки вчасно прийняти си­ровину за узгодженим графіком, остаточно визначити кіль­кість і якість у відповідності до вимог стандартів, забезпечити розвантаження, миття та дезинфекцію автомолокоциетерн з відміткою у відповідних документах, а також необхідністю на­давати у разі необхідності транспорт для перевезення сирови­ни. Результати приймання сировини оформляються актом, який своєчасно надсилається постачальником.

Згідно з договором ціни на сировину формуються в залеж­ності від якості, кількості та періодичності постачання. Поку­пець зобов'язується своєчасно платити за сировину за погод­женими сторонами цінами, оформлені протоколом погод­ження цін. Ціни на сировину відповідно до взаємної домо­вленості можуть змінюватися залежно від сезону, умов ринку, якості і кількості сировини. У випадках, коли сировина пере­возиться транспортом товаровиробника, покупець відшкодо­вує витрати на автотранспорт відповідно до калькуляції, але не вище зазначених розцінок з урахуванням ПДВ.

Сторона, яка заподіяла другій стороні своїми діями збит­ки, зобов'язана відшкодувати їх у повному обсязі.

3. За умов становлення ринкових економічних відносин сільськогосподарські підприємства з метою одержання кре­дитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зо­бов'язань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться у відповідності з нормами Закону "Про лі­зинг", який прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей Закон визначає поняття лізингу як різновиду ци­вільно-правового договору, його економічні і правові засади, правомочності сторін та їхню відповідальність в разі пору­шення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати відносини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фі­нансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у ви­ключне користування на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподар­ських машин, устаткування, обладнання, транспортних засо­бів тощо).

Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізин­гу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладен­ня договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фі­нансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користуван­ня, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт до­говору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт уго­ди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 Закону "Про лізинг".

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце, так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення його за участю суб'єктів лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, ін­вестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредито­рами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача також із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномір­ною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачу­ються лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкоду­вання страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.

Результативність таких правовідносин пов'язана із здій­сненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лізин­гового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізингу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлуата­цію, укладення договору на технічне обслуговування переда­ного на підставі договору лізингу майна, укладення договору на страхування об'єкта лізингу.

Виконання зазначених операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображен­ня лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.

4. В системі аграрно-договірних зобов'язань сільськогос­подарських товаровиробників визначне місце належить їхнім договорам з м'ясокомбінатами. Згідно з договором товарови­робник (господарство) доставляє на м'ясокомбінат заздале­гідь підготовлену для здачі партію худоби, яку супроводжує для здачі спеціальний представник. Здавана в обумовлені строки худоба, птиця і м'ясо, мають відповідати за якістю діючим стандартам, технічним умовам, ветеринарним вимо­гам для забійних тварин. Ціни на здавану живу худобу визна­чаються за домовленістю між сторонами.

Заготівельник дотримується правил щодо прийняття худо­би на забій і переробки худоби не пізніше однієї доби після закінчення п'ятигодинного передзабійного витримування, необхідного для проведення ветеринарного контролю. М'ясо­комбінат розраховується за прийняту худобу згідно з її вагою та якістю м'яса, одержаного після забою, не пізніше 10 днів після переробки і оформлення приймально-здавальних доку­ментів. Переробне підприємство зобов'язане продати товаро­виробникові м'ясопродукти за оптово-відпускними цінами в межах 10 відсотків від вартості проданої худоби.

За порушення договірного зобов'язання сторони несуть певну відповідальність. За невиконання зобов'язання по прийманню худоби, передбаченого договором, заготівельник сплачує товаровиробникові неустойку в розмірі вартості неприйнятої продукції за цінами, визначеними в договорі. При невиконанні обсягів, зазначених у договорі товаровиробник сплачує м'ясокомбінату неустойку в розмірі вартості недопоставленої продукції, за цінами, обумовленими у договорі.

В умовах економічних негараздів сільськогосподарські підприємства реалізовують вироблену ними продукцію тва­ринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподарських машин, в порядку плати за проведений ремонт техніки, автопокришки та інші подібні потреби. Так, між Вознесенською продовольчою ком­панією Миколаївської області і колективним сільськогоспо­дарським підприємством у с. Воронівка Вознесенського ра­йону була укладена угода, згідно з якою продовольча компа­нія брала на себе зобов'язання поставити КСГП дизельне па­ливо в кількості 18205 літрів за ціною 43 коп. за один літр, включаючи ПДВ. КСГП с. Воронівка розраховується за ди­зельне паливо м'ясом свиней у живій вазі П-ї і ІН-Ї категорії за ціною 2,75 грн. за 1 кг, включаючи ПДВ. Всього вага м'яса 2847 кг. У разі невиконання договору сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством.

5. Впровадження ринкових економічних відносин взагалі, а в сільському господарстві зокрема, є можливим при відпо­відному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, певному стані економіки сільськогосподарського товарови­робника, належному рівневі рентабельності і прибутковості. Відсутність цих критеріїв у переважній частині сільськогос­подарських підприємств (КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ) та се­лянських (фермерських) господарств змусили цих товарови­робників у своїх економічних відносинах застосовувати дого­вір міни (так званий бартер). Ці відносини за своєю юри­дичною сутністю є цивільно-правовими відносинами і регулюються нормами Цивільного кодексу України (ст. 241). Згідно з цією нормою за договором міни проводиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і по­купцем майна, яке він одержує. У системі АПК внаслідок за­стосування міни майно переходить у власність від однієї сто­рони до другої. У разі, коли суб'єктом договору міни є дер­жавне підприємство, майно переходить в його розпоряджен­ня на праві повного господарського відання. За договором міни кожна із сторін взаємно стає власником майна, одержа­ного нею в обмін.

До взаємовідносин, що складаються внаслідок міни майна застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

У сучасних скрутних економічних умовах сільськогоспо­дарські підприємства, якщо в них немає коштів, змушені за­стосовувати обмін своєї продукції на необхідні для них виро­би промисловості (запасні частини, автопокришки, пальне і мастильні матеріали та ін.). Ці взаємовідносини оформляють­ся відповідним договором.

Наведемо приклад такого договору. Між Вознесенською продовольчою компанією (постачальник) і КСГП "Дружба" (підприємець) було укладено договір про те, що постачальник надає господарству дизельне паливо, а господарство за це розраховується таким чином: за 1 кг яловичини І категорії — 5,5 кг палива; за 1 кг яловичини II категорії — 4,9 кг палива; у грошовому виразі 1 кг яловичини І категорії оцінюється у

2,863 грн.; 1 кг яловичини II категорії — у 2,55 грн.; 1 кг яло­вичини худої — 1,3 грн.

У виробничо-підприємницькій практиці трапляються ви­падки придбання сільськогосподарської продукції також шляхом обміну. Так, АСГТ "Карапиші" Миронівського райо­ну Київської області 20 листопада 1998 р. уклало договір міни з ДП "Ера". Згідно з договором ДП "Ера" реалізує покуп­цеві комбайн "Рось-2", а покупець надає за цей комбайн 14,5 тис. кг цукру.

Ще один приклад. У 1997 р. ПВФ "Елен-96" уклало дого­вір міни з СФГ "Скіф", згідно з яким останнє передає своєму контрагенту сільськогосподарську продукцію в обмін на наф­топродукти. Нафтопродукти повинні відповідати вимогам ГОСТу. Господарство по факту одержання нафтопродуктів передає до 1 жовтня 1998 р., у співвідношенні: за 1 т дизель­ного палива 2,1 т насіння соняшнику. Господарство здійснює оплату за навантаження насіння соняшнику.

З метою ліквідації заборгованості між підприємством-боржником і підприємством-кредитором укладаються відпо­відні угоди. Так, Українсько-югославсько-ліванське спільне підприємство "Хортиця-Агро" і ВАТ "Родіна" Василівського району Запорізької області уклали додаткову угоду про лікві­дацію заборгованості з боку ВАТ "Родіна". Останнє бере на себе зобов'язання поставляти сільськогосподарську продук­цію на переробні підприємства в межах Запорізької області. Господарство "Родіна" за свій рахунок доставляє насіння со­няшнику і самостійно здає його на рахунок (картку) "Хорти­ця-Агро". Якість здаваного насіння соняшнику повинна від­повідати вимогам ГОСТу на відповідну продукцію.

Розмір заборгованості, що переходить на 1998 р., фіксуєть­ся в акті звірки, який підписується сторонами за результатами розрахунків у 1997 р. Заборгованість становить 47,23 т насін­ня соняшнику. Покриття заборгованості в 1998 р. прова­диться в розмірі заборгованості за 1997 р., збільшеної в 1,5 ра-за, що становитиме 70,845 т насіння соняшнику на суму 22320 грн., у тому числі ПДВ в сумі 3720 грн. по ціні 315,08 грн. за 1 тону. Згідно з договором, в першу чергу опла­чуються штрафні санкції, а після цього — основний борг.

Із змісту цієї угоди стосовно санкції в розмірі 50 відсотків необхідно зробити висновок, що спільне українсько-югославсько-ліванське підприємство "Хортиця-Агро" по-хижацькому обирає ВАТ "Родіну", що в цьому районі панує байдуже ставлення до стану сільського господарства в цілому і захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських товарови­робників та їх працівників, відсутня елементарна юридична грамотність керівників ВАТ та таке необхідне при подібного роду укладанні договорів юридичне обслуговування акціонер­них товариств.

§ 5. Договори виробничо-технічного обслуговування

1. Належне та безперебійне виробниче функціонування сільськогосподарських підприємств можливе за наявності розгалуженої системи їх високоякісного та своєчасного ви­робничо-технічного обслуговування (технічного сервісу). Ни­ні його здійснюють державні, державно-кооперативні, коопе­ративні та приватні агротехсервісні підприємства, а також ок­ремі громадяни.

"Технічний сервіс" — ємке поняття, що охоплює комп­лекс робіт процедурного і власне виробничого характеру, на­дання різних послуг, навчання і перепідготовку кадрів. Крім того, воно поширюється на передпродажну процедуру, підпи­сання приймально-передавальних документів, доставляння споживачеві машин та устаткування, навчання керуванню транспортними засобами з видачею відповідних документів, припинення експлуатації цих засобів після 50 та 200 годин роботи, їх технічний огляд, діагностику тощо. Технічний сер­віс сільськогосподарських підприємств здійснюється на під­ставі договору виробничо-технічного обслуговування (сервіс, виконуваний окремими громадянами, — на підставі договору підряду).

За договором на ремонт і технічне обслуговування внут­рішньогосподарських меліоративних мереж виконавець зо­бов'язаний, зокрема, виконувати весь комплекс робіт у стро­ки, передбачені відповідною проектно-кошторисною доку­ментацією та графіком. Так, він має проводити очищення ка­налів, а також ремонт гідроспоруд, стаціонарних насосних станцій, свердловин вертикального дренажу, закритої мережі; здійснювати пусконалагоджувальні роботи і профілактичне обслуговування насосних станцій та свердловин вертикально­го дренажу; виконувати ремонтні роботи і технічне обслуго­вування з додержанням ТУ, норм і правил, а також доглядати за меліоративними системами і готувати проектно-кошторис­ну документацію на ремонт і догляд за системами.

Замовник зобов'язаний повідомляти виконавця про готов­ність площ для проведення робіт із ремонту й технічного об­слуговування, надавати ці площі виконавцеві у строки, обу­мовлені графіком, своєчасно проводити комплекс агромеліо-ративних робіт із догляду за посівами і вирощування сільсь­когосподарських культур, контролювати виконання робіт виконавцем, приймати виконані роботи й оплачувати їх.

Договір виробничо-технічного обслуговування передбачає ремонт тракторів, автомобілів, комбайнів, іншої техніки, дви­гунів, агрегатів, вузлів, устаткування; технічне обслуговуван­ня (ТО) машинно-тракторного парку, автомобілів, устатку­вання тваринницьких ферм і нафтогосподарств; виконання монтажних, спеціальних будівельних, пусконалагоджуваль­них робіт; перевезення вантажів транспортними засобами ви­конавця; підготовку і перепідготовку водіїв, механізаторів, робітників інших професій. Залежно від потреби зазначені види робіт можуть бути як самостійним, так і комплексним предметом договору.

Так, ремонтні роботи передбачаються виходячи з потреб аграрного підприємця. В договорі зазначаються стандарти і ТУ, яким мають відповідати машини та агрегати при здаванні в капітальний і/чи поточний ремонт і при випуску з нього. Види і якісні показники ремонтних робіт, що на них відсутні стандарти і ТУ, визначаються замовленням, погоджуються з виконавцем і додаються до договору. Ремонт виконується з суворим додержанням стандартів і ТУ та в чітко визначені строки від дня прийняття машин та агрегатів. Зокрема, капі­тальний ремонт тракторів, автомобілів і комбайнів має вико­нуватись у строк до ЗО днів, а поточний — до 15 днів; капітальний ремонт автомобілів КамАЗ, тракторів типу К-700, К-701, Т-4, Т-100, Т-150К — у строк до 40 днів, поточний — до 25 днів; капітальний ремонт електродвигунів — у строк до 20 днів, а водонагрівальних котлів — до ЗО днів. Ремонт ком­плекту технологічного устаткування тваринницьких ферм (комплексів), підприємств зі зберігання й переробки сільсь­когосподарської продукції має здійснюватись у межах техно­логічної перерви, але не повинен перевищувати 45 днів.

Здавання-приймання в ремонт машин і агрегатів оформ­ляється актом на кожну машину і агрегат, що підписується уповноваженими представниками замовника і виконавця. В акті зазначаються технічний стан і комплектність машин (аг­регатів) та вид ремонту.

Якщо при здаванні техніки в капітальний ремонт буде ви­явлено потребу у проведенні її поточного ремонту, уповнова­жені представники сторін мають скласти відомість дефектів, яку слід враховувати при визначенні кошторису ремонтних робіт.

У договорі визначаються обсяг (кількість машин, агрега­тів, що потребують ремонту), види, календарні строки (час здачі в ремонт і термін його закінчення) і загальна вартість робіт.

На виконавця покладається обов'язок провести роботи у визначений договором строк і підготувати відремонтовані ма­шини та агрегати до передачі замовникові з додержанням ви­мог стандартів і ТУ. Відремонтована техніка має бути відрегу­льованою, змащеною, заправленою маслом і пальним згідно з ТУ. Виконавець повинен гарантувати належну роботу машин і агрегатів при додержанні замовником правил їх технічної експлуатації протягом строку, передбаченого ТУ.

Аграрні підприємці зобов'язані підготувати машини та аг­регати до ремонту відповідно до ТУ і доставити їх у пункт, пе­редбачений договором. У зазначений в договорі строк після одержання повідомлення вони мають прийняти відремонто­вані машини та агрегати, оплатити вартість робіт і вивезти їх. Якщо при прийманні відремонтованої техніки буде виявлено її невідповідність стандартам чи ТУ, виконавець повинен тер­міново усунути вади за власний рахунок. Разом із капітально відремонтованими тракторами, автомобілями, комбайнами, складським обладнанням і двигунами виконавець передає аг­рарному підприємцеві заповнений паспорт (формуляр) і га­рантійний талон, а разом з іншими вузлами та агрегатами і нескладським устаткуванням — гарантійний талон.

2. Технічне обслуговування може бути самостійним пред­метом договору. Згідно з ГОСТом 18.322-78 система техніч­ного обслуговування машин — це сукупність взаємопов'яза­них засобів, документації з технічного обслуговування і ремонту, а також виконавців для підтримання і відновлення якості виробів. Під технічним обслуговуванням слід розуміти комплекс операцій з відновлення працездатності або справ­ності машин чи іншого устаткування під час їх використання за призначенням. Відповідно до ГОСТу 27.002-83 працездат­ністю об'єкта визнається такий його стан, за якого всі пара­метри, що характеризують здатність виконувати завдання та функції, відповідають вимогам нормативно-технічної або конструкторської документації. Справність об'єкта не завжди означає його працездатність.

За договором, предметом якого є виконання робіт із тех­нічного обслуговування машинно-тракторного парку, авто­мобілів, устаткування тваринницьких ферм і нафтогоспо-дарств, виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити ви­сокоякісне технічне обслуговування машин та устаткування відповідно до стандартів, ТУ, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправностей машин у проце­сі їх експлуатації. Роботи здійснюються як у майстернях ви­конавця, так і безпосередньо на місці (в аграрному підприєм­стві) силами і засобами спеціалізованих бригад виконавця.

Поставлення тракторів, автомобілів, комбайнів та інших машин на технічне обслуговування здійснюється відповідно до стандартів, правил та інструкцій. Строки поставлення ви­значаються за фактичним наробітком (у кілограмах викорис­таного дизельного палива, мотогодинах, умовних еталонних і фізичних гектарах оранки), а також за встановленою стандар­тами і ТУ періодичністю. Поставлення машин і устаткування на комплексну діагностику здійснюється після вироблення гарантійного залишкового ресурсу, зазначеного в акті техніч­ного стану. Машини та устаткування ставляться на ремонт тільки після закінчення мінімально допустимого гарантійного залишкового ресурсу за висновком майстра-діагностика.

Періодичне технічне обслуговування автомобілів із по-елементною та/чи комплексною діагностикою виконується відповідно до стандартів, ТУ, правил та Положення про тех­нічне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобіль­ного транспорту в сільському господарстві в такі строки від дня їх прибуття на станцію технічного обслуговування: ТО-1 всіх автомобілів, крім автобусів, — не більше 3 годин; ТО-1 всіх автобусів — не більше 6 годин; ТО-2 всіх автомобілів, крім автобусів, — не більше 8 годин; ТО-2 всіх автобусів — не більше 12 годин.

Підприємства-виконавці гарантують безвідмовну роботу вузлів і агрегатів автомобілів, які пройшли ТО-2, до чергового такого обслуговування. Виконання робіт із технічного обслуговування, усунення несправностей машин, устаткування і поточного ремонту автомобілів, які виконуються силами і коштом виконавця, оформляється актом, що підписується представниками обох сторін.

На кожну машину, устаткування, що пройшли комплекс­ну технічну діагностику, виконавець видає замовникові акт технічного стану з зазначенням гарантованого залишкового ресурсу, а на машини та обладнання, що підлягають ремонто­ві, — акт технічного стану з зазначенням виду і переліку ос­новних ремонтних робіт, у яких є потреба. Належним чином оформлений акт є підставою для надіслання виконавцем за­мовникові рахунку на оплату виконаних робіт.

Якщо при прийманні робіт буде встановлено, що вони ви­конані недоброякісно, сторони мусять скласти акт, у якому мають бути зазначені виявлені дефекти і строки їх усунення. При виникненні спору створюється комісія з представників сторін, райуправління сільського господарства та держтехнагляду. Рішення комісії є остаточним. Вади усуваються за раху­нок виконавця.

§ 6. Договори матеріально-технічного забезпечення

1. Підприємницька діяльність виробників продуктів харчу­вання і сировини рослинного і тваринного походження знач­ною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення продукцією виробничо-технічного призначення (сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запас­ними частинами до них, пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо). Це забезпечення здійснюється: по-перше, через систему Мінаг-ропрому України та концерну "Украгротехсервіс"; по-друге, здійсненням оптової торгівлі; по-третє, завдяки постачанню за прямими довгостроковими господарськими зв'язками; по-четверте, придбанням на біржах та в інших підприємств (установ, організацій) і громадян.

Основною правовою формою, яка юридичне опосередко­вує відносини, пов'язані з матеріально-технічним забезпечен­ням аграрних підприємців, є договір постачання продукції виробничо-технічного призначення, зміст і порядок укладан­ня якого мають відповідати вимогам Цивільного кодексу (статті 245—253), Арбітражного процесуального кодексу України, Указів Президента України від 4 жовтня 1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів", "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб'єктами підприємницької ді­яльності України" та від 7 листопада 1994 р. "Про облік окре­мих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні", а в разі здійснення імпортних, у тому числі бартер­них, поставок — іще й Положення про форму зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мі­ністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р., та інших правових актів.

У договорі постачання мають зазначатися: 1) найменуван­ня, кількість, номенклатура продукції, а в разі потреби — комплекти машин та устаткування, державний стандарт або технічні умови, зареєстровані в органі Держстандарту; 2) якість і комплектність продукції; 3) термін дії договору; 4) ціна продукції, порядок і форми взаєморозрахунків (за зов­нішньоекономічними контрактами розрахунки мають здій­снюватися виключно відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торго­вельної палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торговельної палати (далі — Уніфіковані правила); 5) умови постачання з обов'язковим застосуванням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати (1953 р.), а в разі потреби — також обов'язки аграрного підприємця щодо облаштуван­ня і оснащення (самостійно чи разом із постачальником) площадок для розвантаження, порядок затвердження графіків доставляння продукції; 6) строки повернення тари багатора­зового використання; 7) поштові та банківські реквізити сто­рін; 8) за міжнародними контрактами — арбітражні застере­ження та інші реквізити, передбачені зазначеним вище нака­зом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі; 9) інші умови, що їх сторони визнають за потрібне передба­чити в договорі.

Договір постачання вважається укладеним і набуває юри­дичної сили від дня його підписання сторонами. За наявності заперечень до умов договору при його укладанні складається протокол розбіжностей. Якщо постачальник, одержавши про­токол розбіжностей щодо умов договору, який ґрунтується на державному замовленні, не передасть розбіжності, що залишилися неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в 20-денний строк від дня одержання протоколу, пропозиції аграрного підприємця вважаються прийнятими. В інших ви­падках договір вважається неукладеним. У разі невідповіднос­ті договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні контракти постачання у встановленому порядку визнаються недійсними. В разі ухилення постачальника від укладання до­говору, що випливає з державного замовлення, арбітражний суд змушує його укласти цей договір.

2. Важливою правовою формою, яка юридичне опосеред­ковує матеріально-технічне забезпечення аграрних підприєм­ців, є договір постачання споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі.

У цьому договорі зазначаються сторони (з поштовими та банківськими реквізитами), код продукції, її найменування, марка (тип, ГОСТ, ТУ), код одиниці виміру, кількість замов­леної продукції (всього та по роках), кількість прийнятої до постачання продукції (всього та по роках), її вартість. Визна­чаються також порядок повернення тари і засобів пакетуван­ня, доставляння продукції з обов'язковим застосуванням Правил ШКОТЕРМС, а в разі потреби — й порядок затвер­дження графіків доставляння продукції, зобов'язання сторін щодо її відвантаження, страхування та оформлення товарно-транспортних документів. У договорі фіксуються порядок і форми взаєморозрахунків (за міжнародними контрактами — з обов'язковим застосуванням Уніфікованих правил і арбітраж­них застережень), а також додаткові умови. Треба зазначити, що прийняте до виконання постачальником замовлення на постачання продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.

3. В умовах розвитку ринкових відносин одне з провідних місць належить налагодженню прямих зв'язків аграрних під­приємців із безпосередніми виробниками техніки, запасних частин до неї, мінеральних добрив та іншої продукції виробничо-технічного призначення. Юридичне оформлення таких відносин здійснюється на підставі договору постачання про­дукції за прямими довгостроковими господарськими зв'язка­ми. За цим договором діють дві сторони: підприємство-поста-чальник і покупець, які укладають договір на певний строк. Постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийня­ти і оплатити продукцію чітко визначеного переліку (за одиницями виміру і обсягом, у тому числі й з розбивкою по ро­ках). Кількість і детальний асортимент продукції передбача­ються сторонами у щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові до терміну, зазначеного в дого­ворі. Вона вважається прийнятою, якщо постачальник протя­гом 20 днів після її одержання не передасть розбіжності, що залишилися неврегульованими на розгляд арбітражного суду. При цьому діють правила ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України. В договорі чітко визначаються вимоги до якості та комплектності продукції (зазначаються вид норма­тивно-технічних документів — стандарти, ТУ та інші доку­менти, їхні номери та індекси). Постачальник гарантує висо­ку якість і надійність продукції протягом строку, визначеного конкретним стандартом або ТУ, дає додаткові гарантії, зо­бов'язується усунути виробничі дефекти при прийманні про­дукції, її монтажі, налагодженні та експлуатації в період га­рантійного строку, який зазначається в тексті договору.

У договорі детально визначаються строки й порядок по­стачання продукції з використанням Правил ІНКОТЕРМС, ціни й порядок розрахунків (за міжнародними контрактами — з обов'язковим застосуванням Уніфікованих правил), по­рядок співробітництва сторін щодо забезпечення цих зв'язків, їх майнова відповідальність, додаткові умови та заключні по­ложення (за міжнародними контрактами — й арбітражні за­стереження).

4. З 1992 р. матеріально-технічне забезпечення аграрних підприємців ресурсами, технікою, будівельними матеріалами, пальним, мінеральними добривами стало здійснюватися че­рез біржі. Останнім актом було схвалено Концепцію організа­ції біржового сільськогосподарського ринку.

Відповідно до чинного законодавства суб'єкти аграрного підприємництва як клієнти за свій рахунок через брокера чи брокерську контору мають право купувати на біржах, в інших підприємств (установ, організацій) потрібну їм техніку, запас­ні частини до неї, пальне та іншу продукцію. Аграрні підпри­ємці укладають договори з брокерськими конторами або ку­пують брокерські місця; завдяки цьому реалізують вироблені ними продукти харчування і сировину та отримують через купівлю-продаж чи бартер (міну) потрібну їм продукцію вироб­ничо-технічного призначення. В договорі з брокерською конторою (брокером) підприємець обумовлює свої вимоги та ви­нагороду для контори чи брокера.

5. З 1996 р. матеріально-технічне забезпечення аграрних підприємців здійснюється також через систему надання і по­вернення бюджетної позички на постачання техніки. Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 січня 1996 р. "Про забезпечення технікою та обладнанням сіль­ськогосподарських товаровиробників у 1996 році" та "Поряд­ку надання і повернення бюджетної позички за поставлені сільськогосподарським товаровиробникам техніку і облад­нання", затвердженого спільним наказом Мінагропрому, Мінекономіки, Мінфіну, Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 22 липня 1996 р. з аграрними товаровиробниками почали укладатися договори постачання сільськогосподарської техні­ки на умовах розстрочення платежу за неї в рахунок держ­контракту як плати за одержану техніку.

Цей договір є багатостороннім і різнопредметним. Його укладають між собою райфінвідділ, постачальник, борошно­мельне підприємство та аграрний товаровиробник. Предмет договору становлять взаємні зобов'язання сторін щодо забез­печення за рахунок бюджетної позички аграрних товарови­робників технікою, а потім — постачання зерна в рахунок держконтракту як плати за техніку. Згідно з договором рай­фінвідділ надає постачальникові бюджетну позичку для при­дбання техніки з наступною її передачею аграрним товарови­робникам на умовах оплати техніки рівномірним постачан­ням упродовж 1996—1998 рр. зерна до державних ресурсів. Постачальник зобов'язується поставити товаровиробникові у повнокомплектному й високоякісному стані визначену в до­говорі кількість техніки певного асортименту, а також забез­печити в гарантійний період безплатне проведення її обслуго­вування та ремонту.

§ 7. Договірна дисципліна та відповідальність за її порушення

1. Особливого значення додержання договірної дисциплі­ни набуває в умовах впровадження засад ринкових економіч­них відносин. Втілення в практику цих засад в першу чергу зумовлене рівноправністю усіх форм власності — приватної,

колективної І державної, які становлять економічну основу правосуб'єктності всіх учасників договірних відносин. Рів­ноправність усіх учасників в системі договірних взаємовідно­син сільськогосподарських товаровиробників є свого роду економічною і юридичною гарантією ефективної господарчо-підприємницької діяльності; вона виключає допустимість протиставлення економічних інтересів усіх суб'єктів цих від­носин за договорами. Державно-правовою гарантією захисту майнових прав сторін за договором є спільний і єдиний поря­док вирішення майнових спорів у разі порушення аграрно-договірних зобов'язань в арбітражному суді, оскільки сторони за цими договорами є юридичними особами. Додержання до­говірної дисципліни в однаковій мірі відповідає інтересам кожної із сторін і інтересам держави.

За сучасних умов договірна дисципліна набуває принци­пово нових рис. Вона грунтується не на режимі встановлення державою договірних відносин, а на засадах підприємництва, які передбачають вільний вибір видів діяльності та асорти­менту продукції залежно від попиту на ринку; пошук надій­них партнерів і налагодження з ними взаємовигідних зв'язків; набуття репутації відповідального за своє слово і діло партне­ра, підтримання і збереження такої репутації; визначення повноважень державних інституцій та їх відповідальності пе­ред суб'єктами підприємництва.

Як і раніше, договірна дисципліна грунтується на закріп­леному у правових нормах порядку реалізації договірних від­носин, додержання яких гарантується та забезпечується дер­жавою в особі її виконавчої, а відтепер — і судової влади. Воднораз нині суб'єкт підприємництва має можливість розір­вати укладений договір, сплативши контрагентові всі збитки. Такі дії, як свідчить світова практика, треба також кваліфіку­вати як додержання договірної дисципліни, а не як її пору­шення, оскільки при цьому шкода відшкодовується відразу.

З урахуванням наведеного є підстави розглядати сучасну договірну дисципліну як усвідомлене підпорядкування сторо­нами своїх дій сумлінному виконанню взятих на себе за дого­вором зобов'язань, здійснюване з обов'язковим додержанням певних вимог, порядку і правил як під час укладання, так і під час виконання договору з метою збереження ділової (бізнесо­вої) гідності та репутації. Крім того, її треба розглядати як за­кріплений у правових нормах міжнародних договорів, чинних

національних законодавчих та господарських, у тому числі зовнішньоекономічних, договорів, порядок реалізації дого­вірних зобов'язань, додержання яких визнається і гарантуєть­ся державою та забезпечується судовою владою.

2. Зворотним боком договірної дисципліни є майнова від­повідальність сторін за порушення договірних зобов'язань. Вона являє собою правовідносини, що складаються з приводу порушень договірних зобов'язань і дістають вияв у несприят­ливих для винної сторони наслідках, зумовлених реалізацією умов договору про відповідальність, договірних санкцій та санкцій, встановлених чинним законодавством.

Характерною особливістю цієї відповідальності є те, що з одного боку умови договору, а з іншого — норми законів, президентських та інших нормативно-правових актів є "дже­релами" визначення підстав настання такої відповідальності та звільнення від неї, обрання виду і розміру штрафних санкцій.

3. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сто­рони несуть майнову відповідальність, яка визначається умо­вами конкретного договору. Саме договір сторін є їхньою вза­ємною згодою на визначення підстав настання відповідаль­ності чи звільнення від неї, видів правопорушень, за які на­стає відповідальність, а також видів і розміру штрафних санкцій за конкретні правопорушення.

4. За загальним правилом сторона, яка порушила зобов'я­зання за договором,, мусить відшкодувати іншій стороні зав­дані їй збитки. Тому відсутність у договорі розділу про відпо­відальність сторін не звільняє порушника від неї. Саме за­гальне правило породжує об'єктивне право на відшкодування збитків будь-якої сторони в разі порушення її прав і заподіян­ня їй шкоди іншою стороною. Відповідно до ст. 203 Цивіль­ного кодексу відповідальність має наставати у повному обся­зі, в тому числі й за неодержані прибутки.

Рівночасно за низку порушень договірної дисципліни, які зачіпають й інтереси держави, остання встановлює свої межі відповідальності.

Так, порушення фінансово-розрахункової дисципліни призводить до порушення не тільки прав аграрних підприєм­ців, а й інтересів держави в цілому. Саме тому згідно з зако­нодавством винна сторона, крім відшкодування збитків, мусить також сплачувати спеціальні штрафні санкції. Так, від­повідно до Указу Президента України від 16 березня 1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в на­родному господарстві України" (п. 2) до вересня 1997 р. за несвоєчасну сплату заборгованості, що виникла після 10 квіт­ня 1995 р., підприємства-боржники сплачували на користь кредиторів, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,5 від­сотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, якщо більший розмір пені не було передбачено уго­дою сторін.

5. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором на створення (передачу) науково-технічної про­дукції на винну сторону покладається обов'язок відшкодувати потерпілій стороні всі збитки включно з неодержаними при­бутками. Виконавець за цим договором за невиконання зо­бов'язань має ще відшкодувати замовникові вартість одержа­них для виконання замовлення матеріальних цінностей. За використання переданої замовникові науково-технічної про­дукції з порушенням умов договору (скажімо, продаж її ін­шим клієнтам) виконавець повинен передати замовникові всі кошти, одержані від цього, а також компенсувати моральну шкоду. Якщо замовник на порушення умов договору пере­дасть (перепродасть) науково-технічну продукцію, він також мусить відшкодувати виконавцеві всі збитки в повному обсязі (за порушення умов договору і авторських прав виконавця). У договорі на використання науково-технічної продукції сторо­ни можуть передбачати й штрафні санкції.

6. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором на реалізацію сільськогосподарської продукції та сировини суб'єкти аграрного підприємництва сторони-виробника також несуть відповідальність у повному обсязі. Крім того, сторони в договорах можуть встановлювати й штрафні санкції (наприклад, за несвоєчасне виконання зо­бов'язань із забезпечення аграрного товаровиробника тарою, пакувальним матеріалом, за порушення графіка вивезення продукції та сировини, продаж продукції та сировини гіршої якості, ніж це передбачено умовами договору, порушення розрахункової дисципліни тощо).

З метою підвищення відповідальності суб'єктів підприєм­ницької діяльності за виконання договірних зобов'язань Ука­зом Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (п. 4) встановлено, що боржники—підприємства роздрібної торгівлі (незалежно від форм власності) сплачують на користь вироб­ника сільськогосподарської продукції та продовольства суму заборгованості та пеню в розмірі 1,5 відсотка, а також до міс­цевого бюджету пеню в розмірі 1,5 відсотка від суми платежу за кожен день його банківського прострочення, якщо біль­ший розмір пені не передбачено угодою сторін.

За порушення сторонами умов договору на користування електроенергією майнова відповідальність настає на підставі Правил користування електричною енергією, а не норм ци­вільного законодавства.

Так, відповідно до цих Правил та договору на користуван­ня електричною енергією енергопостачальна організація (райенерго), винна у виникненні перерв в енергопостачанні, сплачує її споживачеві 10-кратну вартість невідпущеної енер­гії. Треба підкреслити, що Правила не передбачають відшко­дування споживачеві заподіяної відключеннями електроенер­гії навіть прямої шкоди. Виплата символічної 10-кратної вартості невідпущеної енергії, певна річ, не покриває шкоди, заподіяної, особливо взимку, наприклад, відключенням елек­троенергії в інкубаторах, теплицях тощо.

Майнову відповідальність несуть також суб'єкти аграрного підприємництва і як сторони договору про спільну діяльність.