§ 1. Характеристика аграрних господарчо-підприємницьких правовідносин

Виробництво товарної сільськогосподарської продукції являє собою передумову виникнення і економічну основу функціонування ринкових економічних відносин між учасни­ками цього виробництва. У сільському господарстві України такими учасниками є колективні і державні сільськогоспо­дарські підприємства, орендарі сільськогосподарських зе­мельних угідь, селянські (фермерські) господарства, особисті (власні) підсобні домашні господарства громадян. Виробни­цтво сільськогосподарської продукції як товару є першоряд­ним завданням і метою виробничо-господарської діяльності (окрім власників особистих підсобних господарств). Останні займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цій продукції. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових відносинах шляхом реалізації лишків цієї продукції заготі­вельним організаціям споживчої кооперації і на місцевому ринку.

Модель (структуру) ринкових аграрно-економічних вза­ємин, що виникають у процесі виробництва сільськогоспо­дарської продукції та її реалізації, доцільно визначати, по­клавши в основу економічне та правове становище її вироб­ників. Для цього необхідно проаналізувати і синтезувати їхні виробничо-господарські, фінансові та господарсько-договірні відносини.

В умовах функціонування аграрного сектора України основ­ними виробниками сільськогосподарської продукції є колек­тивні та державні сільськогосподарські підприємства.

Ринкові економічні відносини є лише частиною тих складних виробничо-господарських відносин, у які доводить­ся вступати виробникам сільськогосподарської продукції. Виробництво останньої — це предмет ринкових економічних відносин, які за своїм економічним характером та змістом є товарно-грошовими. Користуючись відомою формулою Т-Г-Т (товар—гроші—товар) можна стверджувати, що ринко­ві економічні відносини — це відносини між товаром до гро­шей і між грішми до товару.

Метод виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції є одержання прибутку, на що й спрямована їх підприємницька діяльність. Згідно із ст. 1 закону "Про підприємництво" остання здійснюється шляхом виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Кожному з даних видів підприємницької діяльності властиві свої види, форми, засоби участі у ринкових економічних від­носинах.

Виробники сільськогосподарської продукції займаються підприємницькою діяльністю і за потребою користуються по­слугами підприємств (організацій), що спеціально утворені для їхнього обслуговування (ремонтно-технічні підприєм­ства, міжгосподарські підрядно-будівельні організації, агрохі­мічні підприємства). У зазначених випадках існуючі між ни­ми підприємницько-економічні відносини є товарно-грошо­вим і, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укла­дання договорів. Без одержання таких послуг виробник сільськогосподарської продукції не зміг би здійснювати свою власну виробничо-господарську діяльність.

Самостійний вид ринкових економічних відносин і під­приємницької діяльності становить сфера матеріально-тех­нічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Саме завдяки цим відомствам забезпечується матеріально-технічне постачання колективних і державних сільськогоспо­дарських підприємств тракторами, комбайнами, іншою техні­кою, мінеральними добривами, отрутохімікатами, пальним і мастильними матеріалами, насінням зернових, олійних та ін­ших культур, племінною худобою, електроенергією тощо.

Сучасні форми матеріально-технічного забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва е різновидом ринкових еко­номічних відносин і, у свою чергу, мають властивий кожному з них договірний засіб регулювання цих відносин. Крім того, їм притаманні відповідні предмет діяльності, характер під­приємництва, своєрідність цінових і розрахункових компо­нентів.

Специфічну передумову і своєрідну сферу ринкових еко­номічних відносин за участю виробників сільськогосподар­ської продукції являє їхня фінансово-кредитна діяльність. Це, по-перше, внутрішньогосподарське фінансове забезпе­чення діяльності виробників у вигляді наявних власних фі­нансових ресурсів, заборгованості по кредитах, потреби в кредитах для здійснення товарного виробництва. По-друге, в умовах впровадження і функціонування ринкових економіч­них відносин гроші самі стають товаром, а їхній господар (банк) — учасником цих відносин. По-третє, в умовах впро­вадження ринкових економічних відносин істотно змінились функції кредитора. Зараз він як суб'єкт підприємницької ді­яльності прагне мати від неї свій власний прибуток, а не тіль­ки контролювати стан виробничо-господарської й фінансо­во-кредитної діяльності виробників, яким надано кредити. Змінилась сама сутність. Здійснюваний кредиторами конт­роль у першу чергу спрямований на захист своїх власних ін­тересів. Для недержавних банків держава є лише однією із сторін їхніх кредитних правовідносин.

2. Виробники сільськогосподарської продукції стають учасниками власне ринкових економічних відносин лише на стадії реалізації виготовленої ними продукції або на стадії придбання необхідної для них продукції інших виробників.

Специфіка конкретних ринково-економічних взаємин ви­являється в результаті аналізу зовнішніх економічних-зв'язків кожного окремого виробника.

Предметом цих відносин є товарна частина цієї продукції та матеріальна вигода (гроші, одержані від її реалізації). В цьому випадку виникають відносини Т-Г (товар—гроші). Вони, у свою чергу, предмет відповідного правового регу­лювання.

Під час придбання виробником сільськогосподарської продукції необхідних йому матеріально-технічних засобів створюються відносини Г-Т (гроші—товар), що також є рин­ково-економічними і юридичне регульованими, властивими для них аграрними договірними зобов'язаннями.

Розвиток суспільного виробництва в цілому і аграрного виробництва зокрема, привів до розширення кола виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та до появи по­середника більш досконалого і організаційно ефективнішого регулювання процесу суспільного обміну, функціонування посередника в системі ринкових економічних взаємин викли­кало потребу у його правовій персоніфікації як учасника пра­вовідносин процесу обміну.

Грошова і натуральна форми розрахунків за сільськогоспо­дарську продукцію з її виробниками є своєрідною особливіс­тю ринкових товарно-грошових відносин.

Колективні та державні сільськогосподарські підприєм­ства, селянські (фермерські), орендні господарства виробля­ють ще й таку продукцію, на яку державні замовлення не пе­редбачаються. В результаті цього її виробники як суб'єкти права власності (а радгоспи як суб'єкти права повного госпо­дарського відання) користуються правом реалізувати цю про­дукцію за допомогою інших правових засобів. Економічні відносини, що при цьому виникають, за своїм економічним правовим змістом також є ринковими товарно-грошовими відносинами.

Предметом ринкових відносин є продукція допоміжних галузей сільського господарства, товарна продукція підсобних виробництв та місцевих промислів, продукція заводів, цехів по виробництву консервів, вина, м'ясо-молочної продукції, борошна, олії, меду тощо.

У процесі закупівель є загальнопоширеним обмеження прав виробників сільськогосподарської продукції з боку заго­тівельних організацій і переробних підприємств. У першу чергу воно виявляється через навмисне виправлені показни­ки якості сільськогосподарської продукції (завищення кис­лотності, цукристості буряків, даних про вгодованість худоби, зменшення жирності молока, вологості зернових культур та ін.). Така практика призводить до утворення на складах заго­тівельних організацій лишків продукції, а на переробних під­приємствах створюються можливості для одержання необлікованої продукції реалізації її різними неправомірними спо­собами та одержання додаткових прибутків за рахунок вироб­ників сільськогосродарської сировини.

3. Існуючі економічні й правові обмеження виробників за умов реалізації сільськогосподарської продукції шляхом ви­конання державних замовлень і договорів контрактації при­мушують розвивати допоміжні галузі сільськогосподарського виробництва і повніше використовувати можливості вільних ринкових економічних взаємин. Виникає потреба в удоско­наленні організаційно-правових форм розширення допоміж­них галузей і підсобних виробництв, в пошуку нових засобів підприємництва та нових джерел прибутків з метою еконо­мічного зміцнення кожного господарства.

Впровадження ринкових аграрно-економічних відносин буде результативним лише за умови повної господарської са­мостійності виробника при визначеній спеціалізації його під­приємницької діяльності, прямій зацікавленості виробляти таку сільськогосподарську продукцію, яка забезпечить одер­жання найбільшого прибутку.

Успішний розвиток виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції прямо залежить від попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним фактором виробничо-господарської діяльності підприємств. Впровадження ринкових економічних відносин вимагатиме від виробника підвищення ефективності виробничих проце­сів, збільшення кількості вироблюваної продукції, поліпшен­ня її якості та асортименту, вдосконалення системи розподілу одержуваних прибутків. Зумовлена закономірностями ринко­вих економічних засад еволюція виробництва сприятиме збільшенню товарів, виникненню у споживачів можливості купувати товари з меншими затратами, активізації товарно-грошових відносин у сфері виробництва і збуту товарної сільськогосподарської продукції, а в цілому — подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва.

Аграрні ринкові економічні відносини мають своєю еко­номічно-правовою основою здійснювану сільськогосподар­ським товаровиробником усю свою господарську діяльність. За своєю сутністю вона є своєрідною зовнішньою економіко-правовою діяльністю, характеризується відповідними органі­заційно-правовими елементами і економіко-правовим зміс­том господарчо-підприємницьких аграрно-ринкових право­відносин.

4. У процесі реалізації цих правовідносин застосовуються норми аграрного права, цивільного права, земельно-еконо­мічного права, адміністративного права, фінансового права, банківського і податкового законодавства у тій їхній частині, що спрямована на забезпечення функціонування аграрних

товаровиробників як юридичних осіб та їхньої безпосередньої участі у ринкових економічних відносинах.

Аграрні ринкові економічні відносини і правовідносини характеризуються рівноцінним, побудованим на одноманіт­ному застосуванні усіх видів (форм) власності і права влас­ності. Для споживача сільськогосподарської продукції харчо­вих продуктів, продуктів рослинного і тваринного походжен­ня, в тому числі і для підприємств легкої промисловості, не має значення, яким з існуючих у суспільстві власників (ко­лективно-кооперативне або державне сільськогосподарське підприємство, селянське (фермерське) або селянське приват­не підсобне господарство виробило і пропонує йому придба­ти будь-який вид сільськогосподарської продукції. Такими ж рівноправними в сфері аграрних ринкових економічних пра­вовідносин є система застосовуваного в сільському господар­стві організаційно-правового виду обслуговування і способів реалізації сільськогосподарської продукції і сировини.

Теорією права України однозначно визнано те, що пред­метом самостійної галузі аграрного права є внутрішньогоспо­дарські організаційно-правові, членські, управлінські, майно­ві, земельні, трудові та соціальні відносини і вся внутрішньо­господарська діяльність сільськогосподарських, підприємств як товаровиробників, підприємств і суспільних утворень, (КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєві по­треби працівників сільського господарства. Аграрні господар-чо-підприємницькі (зовнішні відносно внутрішньогосподарських) відносини є складовою частиною сільського господар­ства як галузі народного господарства в цілому. Виходячи із засад нерозривного діалектичного зв'язку і взаємодії, що є ха­рактерними для народного господарства в цілому, у такій же взаємозалежності перебувають аграрні господарчо-підприєм­ницькі правовідносини. Специфіка сільськогосподарських виробничих відносин зовні відповідає особливості сільсько­господарських (аграрних) взаємин в системі, в першу чергу, цивільного права, що головним чином проявляється в існу­ванні таких видів договірних зобов'язань, без застосування яких було б неможливим існування зовнішніх аграрних пра­вовідносин. Саме такі види договірних правовідносин, безпе­речно цивільно-правових за своєю правовою природою і сут­ністю, є підстави визнавати аграрно-договірними зобов'язан­нями. Решта договорів, сторонами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, подібних рис не мають і роз­глядаються як цивільно-правові договори. До них, зокрема, правомочно віднести договори оренди земельної ділянки або майна, фінансово-кредитні зобов'язання, включаючи договір лізингу та ін.

За сучасних умов впровадження ринкових економічних за­сад, застосовуваних при реалізації сільськогосподарської про­дукції і в тому числі сільськогосподарської сировини для пе­реробної харчової і легкої промисловості, використання то­варних торгових бірж та інше обслуговування сільського гос­подарства також можна розглядати як зовнішні аграрні або ж цивільно-правові зобов'язання.

Своєрідною правовою природою і юридичною сутністю характеризуються адміністративно-правові відносини, учас­никами яких з одного боку є органи державної влади і дер­жавного управління, а з іншого сільськогосподарські підпри­ємства. Аграрно-адміністративними підставно розглядати від­носини з права державно-правового регулювання сільського господарства. Саме внаслідок їхніх властивостей охоплювані ними державно-правові норми, в тому числі адміністративно-правові, становлять собою інститут державно-правового регу­лювання сільського господарства. За своїм місцем в системі права України вони є інститутом аграрного права. Маються на увазі органи, що здійснюють державне управління сіль­ським господарством та державні інспекції, що проводять державний контроль і функціонують для охорони здоров'я громадян, додержання вимог виконання законодавства про ветеринарію, стан карантину рослин, насінництва, застосу­вання отрутохімікатів, імпорт сільськогосподарської продук­ції та іншої сільськогосподарської сировини. Правовідноси­ни, що при цьому виникають, мають безпосереднє відношен­ня до діяльності сільськогосподарських товаровиробників і на цій підставі розглядаються як адміністративно-правові відно­сини. Ті ж адміністративні правовідносини з органами держа­ви та її управління стосуються сільськогосподарських підпри­ємств як будь-яких інших державних або громадських органі­зацій і є чисто адміністративними правовідносинами. До ді­яльності сільськогосподарських підприємств як до суб'єктів аграрного права вони прямих правомочностей не мають.

§ 2. Суб'єкти зовнішніх аграрних правовідносин в агропромисловому комплексі

1. Життєдайну складову народного господарства України становить сільське господарство з його мільйонами гектарів благодатних земель сільськогосподарського призначення, відданими справі землеробства селян-трудівників сільського господарства, підприємств, фермерських і приватних підсоб­них господарств, що функціонують з властивими їм внутріш­ньогосподарськими правовідносинами, політичними, еконо­мічними, соціальними проблемами. Високій ефективності сільськогосподарського виробництва об'єктивно сприяють при належній допомозі і відповідному цілеспрямованому уп­равлінні з боку держави сучасні форми організації діяльності колективно-кооперативних і державних сільськогосподар­ських товаровиробників, акціонерних товариств, селянських (фермерських) господарств.

Сільське господарство відповідатиме сучасному рівню ли­ше за умови його тісного зв'язку з утвореннями агропромис­лового комплексу. Останній становить собою поєднання в єдиному організаційно-правовому сполученні і управлінні та­ких суттєвих факторів у вигляді об'єднань, які забезпечують науково-програмні розробки і їх впровадження і забезпечен­ня раціонального використання сільськогосподарських угідь, сучасних технологій.

Серед суб'єктів зовнішніх аграрних правовідносин першо­рядне місце належить утворенням, що охоплюються Держав­ним комітетом харчової промисловості України. Правовий статус цього відомства визначений Положенням про Комітет харчової промисловості України, затвердженим Указом Пре­зидента України від 5 лютого 1998 р. Укрхарчопром є цен­тральним органом виконавчої влади, який підпорядковується Міністерству агропромислового комплексу України та безпо­середньо забезпечує реалізацію державної політики у сфері харчової і переробної промисловості, здійснює заходи щодо гарантування продовольчої безпеки держави. Основними зав­даннями Укрхарчопрому є участь у розробленні пропозицій з основних напрямів аграрної та промислової політики, реалі­зації державної політики у сфері розвитку харчової та пере­робної промисловості, він бере участь у безпосередній органі­зації і контролі за виконанням загальнодержавних і регіо­нальних програм, поточних планів економічного та соціального розвитку харчової і переробної промисловості, соціаль­ної сфери села та ін.

Укрхарчопром також удосконалює механізм вирішення функціональних (управлінських) питань галузевого і міжгалу­зевого характеру, структурної перебудови харчової і перероб­ної промисловості, бере участь у реформуванні майнових і зе­мельних відносин на основі збереження та якісного оновлен­ня наявного ресурсного потенціалу, у подоланні негативних кризових явищ. Особливої значущості набуває його участь в організації продовольчого ринку, маркетингу у сфері матері­ально-технічного постачання і збуту продукції, розробленні заходів, спрямованих на активізацію зовнішньоекономічної діяльності. До повноважень Укрхарчопрому віднесено ряд ін­ших важливих завдань, в тому числі безпосередню організа­цію роботи, спрямованої на забезпечення дотримання вимог законодавства у процесі експлуатації природоохоронних об'єктів, раціонального використання водних та інших при­родних ресурсів.

Укрхарчопром у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти цього ві­домства підлягають державній реєстрації. Рішення Укрхар­чопрому, прийняті в межах його повноважень, є обов'язкови­ми для виконання центральними і місцевими органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

2. У системі суб'єктів зовнішніх аграрних правовідносин важливе місце належить суспільно-державним органам, що відають продовольством.

Нині в Україні, замість Головного управління хлібопро­дуктів, Головного управління комбікормової промисловості, функціонує Державна акціонерна компанія "Хліб України", заснована 22 серпня 1996 р. Правосуб'єктність цієї компанії визначається її Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 12 листопада 1996 р., завдяки чому він має юридичну силу підзаконного акта.

Як і належить подібного роду актам Статут містить в собі положення про повну і скорочену назву компанії, її юридич­ну адресу. Компанія має права юридичної особи від дня її державної реєстрації. Вона має право відкривати рахунки (у валюті України та іноземній валюті) для зберігання коштів і здійснення усіх видів розрахункових, кредитних, касових опе­рацій, у будь-яких установах банків як за місцем реєстрації компанії, так і в місцях розташування її філій та представ­ництв, відповідно до законодавства України. Майно компанії становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цін­ності, вартість яких відображається в балансах компанії, її майно є власністю держави і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

Як суб'єкт управлінської та господарської діяльності ком­панія "Хліб України" забезпечує інтереси держави щодо заку­півлі до державних ресурсів за державним замовленням зерна, елітного і сортового насіння, його зберігання та розподілу між споживачами за погодженням з Кабінетом Міністрів Ук­раїни, а також бере участь у посередницьких операціях щодо закупівлі зерна, продуктів його переробки, незернової сиро­вини, сільськогосподарської продукції для загальнодержав­них, регіональних та інших потреб на внутрішньому ринку та з метою одержання прибутку.

Правомочністю компанії є здійснення експортно-імпорт­них операцій із зерном, продуктами його переробки, незерновою сировиною, сільськогосподарською продукцією та тех­нологічним обладнанням як за своїми, так і міжурядовими угодами.

Статутом визначається предмет діяльності компанії (п. 18). Це перш за все розроблення балансів державних ре­сурсів зерна та насіння для Автономної Республіки Крим і областей, організація виконання державного замовлення та використання державних ресурсів зерна і насіння за пого­дженням з Кабінетом Міністрів України; зберігання закупле­ного до державних ресурсів елітного і сортового насіння; про­вадження посередницької та торгівельно-закупівельної діяль­ності, спрямованої на задоволення потреб підприємств і ре­гіонів у продовольчому та фуражному зерні, продуктах його переробки, незерновій сировині, елітному і сортовому насін­ні, вивченні кон'юнктури ринку. На компанію покладається обов'язок забезпечувати виробництво борошна, крупів, хлі­бобулочних і макаронних виробів, комбікормів та інших хар­чових і кормових продуктів. Важливою правомочністю ком­панії слід вважати визначення та вивчення основних напря­мів технології удосконалення, технології приймання, обробки, зберігання зерна, борошномельно-круп'яного, комбікор­мового, хлібопекарського і макаронного виробництва та ін­ших питань.

Статут містить в собі правові норми про права акціонерів, органи управління та їхні повноваження.

3. Успішна виробничо-господарська підприємницька ді­яльність сільськогосподарських товаровиробників перебуває в прямій залежності від стану їхнього матеріально-технічного забезпечення, ремонтно-технічного та іншого обслуговуван­ня. За сучасних умов в Україні зазначені функції виконує Ук­раїнський державний концерн матеріально-технічного і сер­вісного забезпечення агропромислового комплексу. Створен­ня концерну схвалено постановою Ради Міністрів України "Про створення Українського державного концерну по мате­ріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромис­лового комплексу" від ЗО березня 1991 р. Його діяльність рег­ламентується чинним законодавством України і Статутом концерну.

Як зазначено в Статуті, концерн створений для координа­ції діяльності, захисту прав, представлення загальних інтере­сів учасників концерну у державних та інших органах, міжна­родних організаціях на основі виконання добровільної цен­тралізації функцій науково-технічного і виробничого розвит­ку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної діяльності. Концерн є юридичною особою, володіє власним відокремленим майном, що складає його статутний фонд. Він діє на принципах господарського розрахунку, має самостій­ний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, в тому числі для здійснення зовнішньоекономічних розрахунків. Підприємства та об'єднання — засновники, а також інші під­приємства, що добровільно входять до складу концерну, збе­рігають свою самостійність, права юридичної особи відповід­но до чинного законодавства.

Концерн "Украгротехсервіс" разом з підприємствами та об'єднаннями, що входять до його складу, виконує відповідні функції. Основними серед них є: по-перше, виявлення по­треб підприємств агропромислового комплексу в матеріаль­но-технічних ресурсах і забезпечення КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП та селянських фермерських господарств, орендарів землі, переробних, будівельних та інших підприємств та орга­нізацій АПК тракторами, автомобілями, причепами, сільсь­когосподарськими машинами, меліоративною і землерийною технікою, металами, трубами, будівельними ресурсами та ін.; по-друге, здійснює комплектування сільськогосподарських та інших будов агропромислового комплексу технологічним та сантехнічним обладнанням, кабельно-провідниковою про­дукцією та іншими виробами і матеріалами по всій номенкла­турі замовника та ін.

Концерн "Украгротехсервіс" вступає в договірні відноси­ни з посередницькими організаціями і підприємствами з пи­тань делегованих засновниками, організує роботу по своєчас­ному укладанню договорів з підприємствами та об'єднаннями концерну, забезпечує поставку матеріально-технічних ресур­сів згідно з договорами. Концерн бере на себе зобов'язання розміщувати замовлення та здійснювати централізовані за­купки, розподіл і реалізацію ресурсів для забезпечення вироб­ничої діяльності підприємств агропромислового комплексу. Відповідно із чинним законодавством концерн провадить зовнішньоекономічну діяльність і виконує функції замовника щодо імпортних поставок матеріально-технічних ресурсів.

Концерн "Украгротехсервіс" має право купувати, продава­ти, здавати в оренду іншим юридичним особам належні без­посередньо йому споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину, інші матеріальні цінності, а також спису­вати їх з балансу.

Внаслідок складних економічних умов, в яких нині пере­бувають сільськогосподарські товаровиробники, ділова ак­тивність підприємств та об'єднань концерну 'Украгротехсер­віс" значною мірою зменшилась.

4. В кінці 90-х років Україна мала високо розвинуту мере­жу міжколгоспних будівельних організацій, заснованих на праві спільної часткової власності колгоспів; громадське тва­ринництво мало добротні тваринницькі приміщення, значну кількість птахофабрик, розвивалось житлове будівництво для селян-колгоспників. У ці роки відбулось злиття міжколгосп­них будівельних організацій з державними науково-проектними і будівельними організаціями. На цій основі 29 травня 1991   р.   установча  конференція   організаторів-засновників кооперативно-державної корпорації "Украгропромбуд"  прийняла і затвердила свій Статут. Ця корпорація об'єднала в собі засоби і кошти, належні міжколгоспним будівельним організаціям, що складають 72 відсотки і 28 відсотків коштів Мі­ністерства сільського будівництва України. Таким чином, це утворення становить собою спільну часткову колективно- державну власність. Уряд України наділив корпорацію правами органу державного управління майном, яке є державною власністю і належить корпорації на праві повного господарського відання.

Статутом Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву "Украгропромбуд" визна­чено, що корпорація є самостійним об'єднанням і має права юридичної особи.

Корпорація має статус самостійного позавідомчого госпо­дарського об'єднання і без згоди засновників не може входи­ти до складу державних, громадських та інших структур уп­равління (міністерств, відомств), що виключає їх втручання в діяльність корпорації.

Відповідно до наданих засновниками функцій корпорація забезпечує координацію дій учасників між собою та зовніш­німи і внутрішніми спеціалізованими організаціями, підпри­ємствами, науково-дослідними і проектними інститутами, установами, іншими підрозділами з метою більш ефективного використання їх можливостей. Корпорація відає питаннями, інвестиційного процесу в спільних інтересах учасників кор­порації; вдосконалення фінансово-кредитного механізму, розробки та реалізації цільових програм в розвитку виробни­чої та соціальної бази з урахуванням кон'юнктури ринку. Корпорація займається забезпеченням виробництва матері­ально-технічними ресурсами, устаткуванням і основними фондами, а також захистом обсягів державного замовлення.

Вищими органами управління в корпорації є Установча конференція, а в наступний період — Рада корпорації. Статут корпорації передбачає збереження економічної самостійності засновників на основі договірної госпрозрахункової системи, її взаємодії у виробничій, науковій, соціальній та інших сфе­рах діяльності.

У визначенні правового становища корпорації певну роль відіграє Установчий договір про створення української коо­перативно-державної корпорації по агропромисловому будів­ництву "Украгропромбуд", який складають 8 його статей. Ос­новні положення цього договору знайшли своє закріплення в Статуті корпорації. Згідно з п. 6 договору корпорація в разі необхідності створює за рішенням засновників свій галузевий комерційний (інвестиційний) банк, діяльність якого здійсню­ється за його Статутом, випускає цінні папери і здійснює операції на ринку цінних паперів. У разі порушення Установ­чого і господарчих договорів, а також Статуту корпорації її учасники можуть бути виключені Радою з корпорації з від­шкодуванням заподіяної їхніми неправомірними діями шко­ди з обов'язковим виконанням їх договірних зобов'язань до кінця дії договорів.

У системі суб'єктів зовнішніх аграрних правовідносин важливе місце належить установам банку, яких в Україні на­раховується близько 160. Провідну роль серед установ банків займає Національний банк України.

У забезпеченні фінансової діяльності сільськогосподар­ських товаровиробників певну роль відіграє Акціонерний ко­мерційний агропромисловий банк "Україна". Правове стано­вище цього банку визначається Законом "Про банки та їх ді­яльність", що прийнятий 20 березня 1991 р. і Статутом цього банку. Статут акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" затверджено загальними звітно-виборними зборами акціонерів банку 26 квітня 1996 р. із змінами і допов­неннями, затвердженими загальними зборами акціонерів банку 10 квітня 1998 р. Цей банк належить до єдиної банків­ської системи України і є акціонерним товариством відкрито­го типу.

Банк на комерційних засадах здійснює комплексне обслу­говування резидентів та нерезидентів України, забезпечуючи пріоритетне обслуговування агропромислового сектора еко­номіки. Згідно з Статутом банк є економічно самостійним від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішен­нях, пов'язаних з його оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банк є юридичною особою з моменту реєстрації в Національ­ному банку і має самостійний баланс. Банк володіє, користу­ється і розпоряджається майном: будівлями, спорудами, ос­новними засобами, обладнанням, інвентарем, іншими фон­дами і коштами, що належать банку на правах колективної власності. Банк може використовувати своє майно для здій­снення господарської та іншої не забороненої законодав­ством діяльності, зокрема, передавати його за плату чи без­оплатно у володіння, користування або у власність іншим юридичним або фізичним особам.

Банк несе повну відповідальність за використання і збері­гання довірених йому клієнтами грошових коштів, цінностей і майна. Він несе відповідальність по своїх зобов'язаннях усім належним йому майном, на яке за чинним законодавством може бути звернено стягнення.

Правомочності банку полягають у здійсненні ним відпо­відних операцій, а саме: залученні і розміщенні грошових вкладів та кредитів; здійсненні розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касовому обслуговуван­ні; веденні рахунків банків-кореспондентів; фінансуванні ка­пітальних вкладень за дорученням власників або інвестованих коштів; випуску платіжних документів і цінних паперів (че­ків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів); купівлі-продажу і зберіганні платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними; видачі поручительств, гарантій та інших зо­бов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в гро­шовій формі; придбанні права вимоги поставки товарів і на­дання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасації таких вимог (факторинг); придбанні за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); купівлі організаціями і громадянами та продажу їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах; ку­півлі і продажу в Україні і за кордоном монетарних металів; залученні і розміщенні дорогоцінних металів на рахунку і вкладах та інших операцій з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики.

Крім цього до функцій банку належать довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів; надання Консультацій­них послуг; проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку; здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України. Банк здійснює банківські операції на (підставі дого­ворів, якими визначаються права та обов'язки,  відповідаль­ність сторін, строки, процентна ставка, розмір плати за по­слуги, санкції, способи забезпечення зобов'язану та інші умо­ви, що не суперечать законодавству.

Серед діючих в Україні комерційних банків слід відзначи­ти Акціонерний комерційний банк розвитку Нафтогазового комплексу "Укрнафтогазбанк", обласні та територіальні ко­мерційні банки.

§ 3. Правосуб'єктність переробних підприємств

Україна підставне вважається аграрно-промисловою дер­жавою. На її території функціонують підприємства, що пере­робляють сільськогосподарську сировину і спроможні вироб­ляти основні види продуктів харчування, не лише для свого населення, а й для продажу на міжнародному ринку. Вона має можливість виробляти вироби легкої промисловості з льону і конопель і задовольняти потреби в своїх; оригінальних товарах світових покупців. Протягом останніх десятиліть пе­реробні підприємства України були державною власністю. Виробники сільськогосподарської сировини фактично були позбавлені можливості використовувати значну частину дохо­дів, одержуваних державою від реалізації продуктів переробки (цукру, олії, масла, молока, м'ясопродуктів, тканин і виробів легкої промисловості).

Не поліпшився економічний стан сільськогосподарських виробників сировини і працівників цих переробних підпри­ємств і за сучасних умов, тобто після роздержавлення і при­ватизації майна цих підприємств.

Роздержавлення і приватизація майна переробних підпри­ємств здійснена відповідно до Закону "Про приватизацію майна державних підприємств", прийнятого Верховною Ра­дою України 4 березня 1992 р., Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", прийнятого Верховною Радою України 6 березня 1996 р., а також Закону "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", прийнятого Верховною Радою України 10 липня 1996 р.

Організаційно-правова основа роздержавлення і привати­зації визначена Державною програмою приватизації майна державних підприємств, затвердженою Верховною Радою Ук­раїни 7 липня 1992 р. Вона передбачала зміну відносин влас­ності на засоби виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання; створення прошарку недер­жавних власників як основи багатоукладної соціально-орієн­тованої економіки; структурної перебудови економіки; стабі­лізації економічного становища; розвитку конкуренції та обмеження монополізму; залучення іноземних інвестицій. Наведені вихідні положення лягли в основу наступного зако­нодавчого і нормативно-правового регулювання роздержав­лення і приватизації.

Роздержавлення майна державних підприємств має забез­печити перехід права власності від держави до недержавних структур і таким чином сприяти виникненню нових суб'єктів права власності на роздержавлене майно. Першочерговість встановлення майна, яке підлягає приватизації, перебуває в прямій залежності від того, якою мірою ці об'єкти найбільше впливають на розвиток споживчого ринку: стримують процес стабілізації державного бюджету чи гальмують економічний розвиток України, формуючи її ринкову економіку.

Приватизація являє собою такий суттєвий економічний, соціальний і правовий фактор, внаслідок здійснення якого визначається новий суб'єкт власності і права власності на майно, яке було піддане роздержавленню, її результатом є ви­никнення нових суб'єктів права власності — фізичних або юридичних осіб. Приватизація майна державних підприємств агропромислового комплексу провадиться згідно з Законом "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Відповідно до ст. 2 цього Закону в першу чергу передбачено приватизацію майна підприємств харчової про­мисловості, які переробляють сільськогосподарську сирови­ну; борошномельно-круп'яної та комбікормової промисло­вості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговель­них, інших несільськогосподарських підприємств та організа­цій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації. Приватизація їх здійснюється шляхом перетворення у відкриті акціонерні то­вариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Утворення акціонерних товариств на базі переробних під­приємств зумовлено потребою надання кожному з його пра­цівників чи колишніх їхніх працівників (які стали пенсіоне­рами) відповідної частки у майні підприємства у вигляді при­ватної власності.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вар­тістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти, компенсаційні сертифікати у розмірі, що не перевищує половину вартості приватизаційних майнових сер­тифікатів), мають працівники підприємств, що приватизу­ються. Працівники сільськогосподарських підприємств також мають право на пільгове придбання акцій (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти і компенсацій­ні сертифікати у розмірі, що не перевищує половину вартості приватизаційних майнових сертифікатів).

Виходячи з засад трудового законодавства України правом бути акціонером переробного підприємства, як акціонерного товариства, наділені особи, які вийшли з цих підприємств на пенсію, звільнені у зв'язку із скороченням штатів і не працю­ють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право відповідно до законодавства України повернути­ся на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інва­ліди, звільнені у зв'язку з каліцтвом або професійним захво­рюванням за станом здоров'я.

Майно, приватизоване у відповідності з Законом "Про особливості приватизації майна в агропромисловому ком­плексі" характеризується певним правовим режимом.

Утворені внаслідок приватизації переробні підприємства за своєю суто виробничою ознакою є акціонерними підпри­ємствами. Стосовно ж своєї організаційно-правової сутності об'єднання акціонерів становить акціонерне товариство, на­ділене правами юридичної особи.

В основі приватизаційного процесу є засоби виробництва та інше майно переробного підприємства, що приватизуєть­ся, як єдине ціле. Вони стають власністю колективу акціоне­рів, а кожному окремому акціонеру належать на праві приват­ної власності одержані ним акції. Між підприємством і пра­цівником виникають трудові правовідносини, основані на трудовому договорі. Відносини, що випливають з права влас­ності на акції і трудові відносини між собою не пов'язані. Ак­ціонер не зобов'язаний брати участь у виробничій діяльності переробного підприємства своєю особистою працею. Тоді як у колективному сільськогосподарському підприємстві член КСГП зобов'язаний брати участь у колективному господарю­ванні особистою працею. Управління діяльністю акціонерно­го переробного підприємства здійснюють загальні збори влас­ників акцій (акціонерів) та обрані ними органи управління і посадові особи (керівники, спеціалісти). Ці органи управлін­ня здійснюють керівництво діяльністю акціонерного пере­робного підприємства, визначають правовий режим статутно­го виробничого і невиробничих фондів, фонду оплати праці, розміру дивідендів на акції та інших спеціальних фондів, тоб­то реалізують право колективної власності акціонерного товариства. Правовідносини, що виникають між державними і акціонерними утвореннями, які здійснюють керівництво (уп­равління) підпорядкованими їм переробними акціонерними товариствами (підприємствами) — оскільки вони покликані здійснювати виробничо-господарські зв'язки і обслуговуван­ня сільськогосподарського підприємства — підставно вважати аграрно-адміністративними правовідносинами.

Ці правовідносини функціонують по вертикалі. Правовід­носини між переробними і сервісними підприємствами і сільськогосподарськими товаровиробниками (КСГП, ВСГК, АСПГ, ДСГП) функціонують по горизонталі, а за своєю юридичною природою вони є аграрно-цивільними правовід­носинами.

2. Переробні підприємства і сільськогосподарські товаро­виробники є суб'єктами підприємництва і на них повною мі­рою поширюються вимоги щодо державної реєстрації (перереєстрації), що визначені Положенням про державну реєст­рацію суб'єктів підприємницької діяльності. Воно затвердже­но постановою Кабінету Міністрів України 25 травня 1998 р. Згідно з цією постановою державній перереєстрації підляга­ють ті суб'єкти підприємницької діяльності, які були зареєст­ровані до 1994 р.

Переробними та обслуговуючими підприємствами є хлібо­приймальні підприємства, цукрові комбінати (заводи), масло­заводи, м'ясокомбінати, комбікормові заводи, птахофабрики, консервні та виноробні підприємства, утворення, що викону­ють зрошувальні роботи, здійснюють агрохімічне обслугову­вання сільськогосподарських підприємств. Правосуб'єктність кожного з них визначається аграрним законодавством і стату­том кожного товариства. Моментом виникнення правоздат­ності кожного утворення є час проведеної ним державної ре­єстрації. З цього моменту у кожного з них виникають права юридичної особи.

Вживаючи термін "товариство" мають на увазі його суб'єктний склад, учасниками товариства, як певного су­спільного утворення, можуть бути громадяни і юридичні осо­би; вони об'єднані своєю спільною метою, мають однакову спеціальність (професію). Організаційно-управлінська особ­ливість акціонерного товариства полягає в тому, що підста­вою створити і бути учасником товариства є наявність у гро­мадянина або юридичної особи акції, яка належить йому на праві власності. Наявність акцій породжує відповідні майнові наслідки: залежно від вартості і кількості акцій у їхнього влас­ника виникають відповідні майнові права. Залежно від кіль­кості акцій у їх власника виникає право управління майном, діяльністю акціонерного товариства. Однак, на відміну від ут­ворення (КСГП, ВСГК) вони не створюють для власника ак­цій трудових правомочностей; акції відокремлюють їх влас­ника від матеріально-майнового субстрату акціонерного това­риства (фабрики, заводу, іншого виробничо-господарського утворення). Наявність акцій безпосередньо визначає межу майнових повноважень і майнової відповідальності акціоне­ра, наприклад, у разі невдалого господарювання, завершення господарського року із збитками, банкрутства і т. ін.

Одночасно термін товариство (акціонерне товариство) охоплює собою відповідний матеріально-майновий субстрат. У ст. 1 Закону "Про господарські товариства" господарським визнається кожне акціонерне товариство, визнаються підпри­ємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання при­бутку. Характерною особливістю акціонерного товариства як господарюючого суб'єкта є те, що в ньому сполучаються два види власності і два суб'єкти права власності. Акціонер є власником акції і суб'єктом права приватної власності на неї. Акціонерне товариство об'єднує власників акцій у відповід­ний колектив і таким чином в особі акціонерного товариства виникає (створюється власниками акцій) суб'єкт права ко­лективної власності. Оскільки кожне акціонерне товариство наділене правами юридичної особи, то суб'єктом права влас­ності є акціонерне товариство як юридична особа. Реаліза­цією права власності відають органи управління акціонерного товариства і в першу чергу його вищий орган управління — загальні збори акціонерів.

Об'єктом права власності кожного акціонера є приналежна йому на праві приватної власності акція. І як такий він бе­ре участь в управлінні справами акціонерного товариства. Об'єктом права власності акціонерного товариства є його статутний фонд, основні й оборотні фонди, фонд оплати пра­ці, одержувані доходи, цінні папери, включаючи ту частину акцій, що залишилися у віданні товариства.

Право приватної власності на акцію може бути ним реалі­зоване у випадках, передбачених Статутом (при одержанні дивідендів, при переуступці (продажі) акції третій особі та ін). У системі економічних відносин власності акціонерного това­риства функція акції є подібною до функції паю, приналежного в КСГП кожному його членові, що є свідченням одно­рідності економіко-правової сутності колективної власності.

3. Статут кожного аграрного акціонерного товариства від­повідає змістові Закону "Про господарські товариства" та ін­шим актам чинного законодавства. Виходячи із ст. 12 цього Закону визначається коло об'єктів права власності товарист­ва. Воно є суб'єктом права власності майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробле­ної товариством у результаті господарської діяльності, одер­жаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не забо­ронених законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства, або передане йому у користування, не­се товариство, якщо інше не передбачено установчими доку­ментами.

Правовий режим майна визначено, наприклад, Статутом виробничо-торговельного товариства "Жмеринський м'ясо­комбінат". Зокрема, майно і засоби виробництва товариства є його власністю. Товариство діє на принципах самофінансу­вання, самоокупності і повної господарської самостійності. Майно товариства складають його основні і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відтворюється в його ба­лансі (п. 6.1). Джерелами формування майна є: статутний фонд — 18 мільйонів грн., який вноситься учасниками. Ста­тутний фонд створюється відповідно до Засновницької Уго­ди. Згідно з Статутом закритого акціонерного товариства "Ві­та" (Білоцерківський маслозавод), створеного згідно з нака­зом фонду комунального майна Білоцерківського району від 5 грудня 1994 р. статутний фонд цього товариства дорівнює 25513250 тис. грн. Цей статутний фонд поділено на 1020530 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 тис. грн. кожна. Власник акцій розпоряджається ними на свій розсуд з відома правління товариства.

Закон "Про господарське товариство" містить норму про прибутки. Згідно з ст. 15 прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття мате­ріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату пра­ці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться перед­бачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених роз­рахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Статутом акціонерного товариства "Жмеринський м'ясо­комбінат" (п. 6.11) передбачено, що із коштів статутного фонду провадиться оплата тільки господарської діяльності. Виплата засновникам із коштів статутного фонду проводить­ся у випадку безпосередньої участі у виробничо-господарській діяльності, при узгодженому учасниками зниженні за­гального обсягу статутного фонду при ліквідації товариства.

Статут сільськогосподарського акціонерного товариства по вирощуванню насіння цукрових буряків "Жданівське" містить в собі положення про статутний фонд. Початковий статутний фонд товариства становить 80346 грн. і розподіля­ється між його акціонерами у вигляді 200870 простих іменних акцій. Номінал кожної акції 0,40 грн. Товариство має право збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду. Рішен­ня про збільшення статутного фонду приймається вищим ор­ганом управління товариства. У Статуті міститься норма що­до розподілу дивідендів. Розподіл і виплата дивідендів прово­диться за рішенням вищого органу управління товариства після складання річного звіту, його прийняття ревізійною ко­місією і затвердження зборами уповноважених акціонерного товариства. Статут визначає порядок виплати дивідендів. Спочатку нараховуються дивіденди акціонерам, які володіють привілейованими акціями. Із суми, що залишилася, нарахо­вуються дивіденди акціонерам, які володіють простими ак­ціями пропорційно їх вартості. Дивіденди, що припадають на державну частину майна перераховуються в бюджет. Дивіден­ди, що належать до виплати акціонерам — власникам простих іменних акцій, розподіляються на дві частини, з яких одна частина розподіляється між працюючими акціонерами, про­порційно отриманій заробітній платі за рік, решта суми — між всіма акціонерами пропорційно вартості їхніх акцій.

4. Неодмінною складовою правосуб'єктності акціонерного переробного товариства є його управлінська діяльність. Ця діяльність провадиться на засадах колективного самовряду­вання, виборності керівних органів, підзвітності цих органів і посадових осіб перед акціонерами, гласності, дотримання усіх вимог колективної демократії. Принципові вимоги щодо здійснення управління діяльністю товариства викладені в ст. 23 Закону України "Про господарські товариства". В ній, зокрема, визначено, що управління товариством здійснюють його органи управління, склад і порядок обрання (призна­чення) яких провадиться відповідно до виду товариства. У за­коні окреслено, які саме органи управління і посадові особи функціонують у товариствах. Так, посадовими особами в то­варистві визнаються голова та члени виконавчого органу, го­лова ревізійної комісії, голова та члени спостережної ради. Закон дає перелік працівників органів виконавчої влади, правоохоронних органів та інших, які не можуть бути членами виборних органів управління товариства.

Правомочності стосовно управлінської діяльності в. акціо­нерному товаристві визначаються Статутом відповідного то­вариства. Так, Статутом виробничо-торговельного товариства "Жмеринський м'ясокомбінат" передбачено, що органами управління і контролю є: рада учасників; директор; ревізійна комісія. Вищим органом управління товариства є рада учас­ників, яка складається із самих учасників чи їх представників, директора, який може бути як учасником, так і не учасником товариства. Рада обирає свого голову і секретаря строком на один рік.

Статут визначає повноваження ради учасників. Рада наді­лена правом вирішувати будь-які питання діяльності това­риства. До виключної компетенції ради відносяться такі питання:

• прийняття до складу товариства інших учасників;
• вибори голови ради;
• внесення змін і доповнень до Статуту;
• визначення основних напрямів діяльності товариства, за­твердження його виробничо-фінансового плану і звітів про господарську діяльність;
• виключення учасників із складу товариства;
• затвердження нормативних документів, що регулюють від­носини в товаристві, визначають штатну структуру в това­ристві;
• призначення і звільнення з посади директора, головного бухгалтера, керівників підрозділів;
• визначення розміру оплати праці працівників і відшкоду­вання ними заподіяної майнової шкоди;
• призначення і дострокове відкликання членів ревізійної комісії, затвердження її звітів і висновків;
• визначення розміру, порядку і строків внесених учасника­ми додаткових внесків, а також виплата їм дивідендів при розподілі прибутку, визначення порядку покриття шкоди, ви­значення режиму створення і припинення структурних під­розділів, філій, представництв;
• прийняття рішень про одержання кредитів;
• надання дозволу на укладання угод на певну, визначену Статутом, суму;
• вирішення питання про переуступку частки іншим учас­никам та іншим чи третім особам;
• припинення діяльності товариства, затвердження ліквіда­ційного балансу;
• визначення кола обов'язків учасників перед товариством;
• розглядає проект колективного договору і надає повнова­ження директору на його підписання.

Згідно зі ст. 42 Закону "Про господарське товариство" і відповідного Статуту рішення загальних зборів акціонерів приймається більшістю у 3/4 від кількості акціонерів, які бе­руть участь у зборах, з таких питань: а) зміна статуту това­риства; б) прийняття рішення про припинення діяльності то­вариства; в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом одна акція — один голос.

У акціонерному товаристві виконавчо-розпорядчими правомочностями наділені правління і голова правління това­риства. Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства (ст. 48). Суб'єктивні правомочності голови і правління акціонерного товариства визначаються Статутом акціонерного товариства. Наприклад, у Статуті закритого акціонерного товариства "Ві­та" (Білоцерківський маслозавод) зазначено, що члени прав­ління акціонерного товариства призначаються головою прав­ління у кількості чи складі, необхідному для нормальної ро­боти правління, але не більше як 7 осіб з числа акціонерів. Компетенцію та обов'язки членів правління визначає голова правління (п. 8).

Акціонерне товариство є колективним утворенням акціо­нерів, що зумовлює потребу у здійсненні контрольно-ревізій­них функцій виборним органом — ревізійною комісією, згід­но зі ст. 49 Закону "Про господарське товариство".

Контроль за фінансово-господарською діяльністю прав­ління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комі­сією, яка обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується за­гальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.