§ 1. Поняття соціального розвитку села

1. В сучасних селах України проживають її громадяни — працівники колективно-кооперативних і акціонерних дер­жавних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині - люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя — це благородна трудова діяльність.

Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспіль­ні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпе­чення економічних і соціальних інтересів сільського населен­ня, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної Інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.

Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямів соціальної політики держави і залежить від наслідків
здійснення аграрної і земельної реформи в Україні.

Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств АПК,  реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та знижен­ня платоспроможності сільськогосподарських і агропромис­лових товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансо­вої системи, демографічна криза здійснення соціальних пере­творень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і ха­рактер суспільних відносин у соціальній  сфері села,  які потребують правової регламентації.

Основні напрями, стратегічні цілі та завдання державної соціальної політики в Україні визначені в Указі Президента

України "Про основні напрями соціальної політики на 1997— 2000 роки" від 18 жовтня 1997 р., а також в Указі Президента України "Про основні напрями розвитку агропромислового комплексу України" від 29 квітня 1998 року. Вказані норма­тивні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме:

• зміна соціально-демографічної ситуації у сільській міс­цевості;
• здійснення протекціоністської політики щодо поселень, які занепадають;
• переорієнтація державної міграційної політики від за­гальної підтримки переселенців у сільську місцевість до сти­мулювання міграції з метою сприяння зростанню сільсько­господарського виробництва, поліпшення обслуговування сільського населення;
• формування повноцінного життєвого середовища на се­лі через стимулювання всіх форм житлового будівництва, роз­виток матеріальної бази закладів соціально-культурного при­значення;
• комплексне облаштування сільських населених пунктів, поліпшення їх планування й забудови;
• фінансування розвитку соціальної сфери села;
• залучення безробітних та незайнятих громадян і вивіль­нюваних працівників до виконання оплачуваних громадських робіт;
• розробка регіональних і районних програм "Власний дім" та створення фондів підтримки індивідуального житло­вого будівництва на селі;
• забезпечення функціонування у сільській місцевості ме­режі медичних амбулаторій, фельдшерських і акушерських пунктів;
• сприяння першочерговій передачі об'єктів соціальної інфраструктури, птахофабрик, спеціалізованих підприємств з виробництва тваринницької продукції, інших підприємств АПК до комунальної власності;
• створення у селах госпрозрахункових підрозділів з утри­мання об'єктів невиробничої сфери та надання житлово-ко­мунальних послуг тощо.

2. Юридичне забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних на­прямів земельної реформи і соціального розвитку села покликані закони та інші нормативно-правові акти. Одним із пер­ших актів законодавчого органу став Закон "Про пріори­тетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" від 17 жовтня 1990 р., введений у дію з 1 листопада 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відно­сини у соціальній сфері села, складають правовий інститут соціального розвитку села в системі аграрного права України.

Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє ви­значити основні засади, на яких здійснюється правове забез­печення розвитку соціальної сфери села, а саме:

• гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підпри­ємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;
• пріоритетність соціального розвитку села і агропромис­лового комплексу;
• державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матері­альних, правових та інших заходів;
• недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі при­ватизації;
• законність.

Конституція України закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аг­рарного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 Конституції України, дер­жава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

3. Чинне законодавство України вживає такі поняття, як "соціальний розвиток села", "соціальна сфера села", "об'єк­ти соціальної сфери села", однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці по­няття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціально-економічних прав, державної підтримки пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.

Правове регулювання соціального розвитку села необхідно розмежовувати з поняттям "правове забезпечення соціального захисту", оскільки право на соціальний захист включає в себе право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на соці­альний захист є складовою частиною гарантованого Консти­туцією України права на соціальний розвиток села.

Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зро­бити висновок про те, що соціальна сфера села є самостійним об'єктом правового регулювання і її слід розглядати через призму правового режиму об'єктів, за наявності яких і ство­рюються належні соціальні умови на селі.

§ 2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села

1. Розгляд правового режиму об'єктів соціальної сфери се­ла передбачає з'ясування питання щодо визначення поняття таких об'єктів, проведення їх класифікації, аналізу права власності і права користування об'єктами соціальної сфери, правові підстави зміни їх функціонального використання то­що. Визначення поняття переліку об'єктів соціальної сфери є важливим для державного регулювання основних напрямів економіки шляхом прийняття бюджету та фінансування соці­альної сфери, встановлення фінансових і матеріальних пільг і переваг для тих суб'єктів, які спрямовують свої кошти на реалізацію програм пріоритетного розвитку соціальної сфери села.

Чинне законодавство України не визначає єдиного понят­тя "об'єкти соціальної сфери". У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров'я, про освіту, про культуру та інших за­конах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об'єктів соціальної сфери, зокрема, "об'єкти соціально-культурного призначення", "об'єкти соціальної інфраструктури", "об'єкти охорони здоров'я, фізкультури і спорту", "об'єкти інженерної інфраструктури", "об'єкти жит­лового фонду" тощо. З метою забезпечення єдиного підходу до визначення об'єктів соціальної сфери у практичній діяль­ності, Міністерство фінансів разом з податковою адміністра­цією підготували листи від 9 квітня 1993 р. та від 10 січня 1997 р., у яких визначили Тимчасовий Перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери.

Відповідно до вказаного Переліку, об'єкти соціальної сфе­ри поділені на такі групи:

• житлово-комунальне господарство і побутове обслуго­вування населення (житлові будинки, гуртожитки для робіт­ників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, во­догони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);
• охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпе­чення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фіз­культурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспан­сери, поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спе­ціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо).
• —народна освіта (академії, університети, інститути, техні­куми, професійні училища, курси, учбові комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні шко­ли, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбі­нати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);
• культура і мистецтво ( бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кіно­театри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вказаний Перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається "будівництвом об'єктів соціальної сфери се­ла" за умови їх бюджетного фінансування.

2. За своїм правовим режимом об'єкти соціальної сфери по кожній з названих груп можна класифікувати на:

• матеріальні об'єкти, які відносяться до основних фондів юридичних осіб — суб'єктів підприємництва, рахуються на їх балансі і є власністю цих підприємств;
• об'єкти соціальної сфери, які перебувають на балансі місцевих рад і є комунальною власністю, утримання яких фі­нансується з відповідного бюджету;
• об'єкти соціальної сфери як самостійні юридичні осо­би, засновані на державній, комунальній або недержавній власності (організації, підприємства, установи).

Залежно від того, до якої з названих груп відносяться об'єкти соціальної сфери, у чинному законодавстві визначаються особливості їх правового режиму, зумовлені законодав­чою забороною на зміну функціонального призначення (перепрофілювання) окремих об'єктів соціальної сфери в проце­сі приватизації державного і комунального майна і цілісних майнових комплексів, а також передачею об'єктів соціальної сфери з балансу недержавних сільськогосподарських і агро­промислових підприємств на баланс місцевих рад. Заборона на зміну функціонального призначення об'єктів соціальної сфери законодавче визначена лише для окремих груп таких об'єктів. Так, згідно зі ст. 6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і агропромислового комплек­су у народному господарстві", не дозволяється у сільській місцевості ліквідація, реорганізація і перепрофілювання за­кладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населен­ня (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету. Окремі об'єкти освіти, фізичної культури та спорту, які належать підприємствам, можуть приватизуватись за умови збереження їх призначен­ня. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про бібліотеку і біб­ліотечну справу" від 27 січня 1995 р., забороняється привати­зація і перепрофілювання бібліотек, які є юридичними особа­ми і засновані на державній формі власності. У разі привати­зації майна юридичної особи, у складі якої є бібліотека, одночасно можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, за умови зобов'язан­ня нового власника продовжувати подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання вказане майно не підлягає приватизації, а рі­шення про його використання приймає орган приватизації. Як зазначається у ст. 29 Закону України "Про фізичну куль­туру і спорт", перепрофілювання та ліквідація діючих бюд­жетних фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд без створення рівноцінних споруд не допускається.

У чинному законодавстві не досить чітко визначені підста­ви і умови зміни функціонального призначення, відчуження об'єктів соціальної сфери, які перебувають на балансі недер­жавних сільськогосподарських підприємств. Утримання та­ких об'єктів вимагає значних фінансових витрат суб'єктів аг­рарного підприємництва. Тому з метою створення сприятли­вих умов для сільськогосподарських підприємств, переробних та обслуговуючих підприємств і організацій АПК, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності, ком­плексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, збереження функціонального призначення об'єктів соціальної сфери Уряд України визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну власність.

3. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогоспо­дарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на ко­лективній та інших формах власності" визначено умови такої передачі, а саме:

• поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 року, на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери;
• безоплатна передача.

Передачі у комунальну власність підлягають:

• житловий фонд (крім гуртожитків);
• дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;
• мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водо-відведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, об­ладнання тощо).

Вказані об'єкти передаються у комунальну власність за рі­шенням загальних зборів членів підприємства чи зборів упов­новажених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності.

Передача об'єктів соціальної сфери у комунальну влас­ність, адміністративно-територіальних одиниць здійснюється лише за згодою органів місцевого самоврядування.

Передача об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність здійснюється відповідно до Положення про поря­док передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському відданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року.

§ 3. Правове забезпечення наукових досліджень та підготовки кадрів для села

1. Національною програмою розвитку сільськогосподар­ського виробництва України передбачається спрямувати нау­кове забезпечення на створення умов для агропромислового виробництва до передових науково-технічних розробок і тех­нологій, ефективного використання і дальшого розвитку нау­ково-технічного потенціалу країни. Кадровий потенціал аг­рарної науки передбачається зосередити на розробці нових та удосконаленні існуючих виробництв наукомісткої і експортно потенційної продукції, реалізації цільових комплексних програм "Агропродкомплекс", "Енергозбереження", створення національних аграрних науково-технічних центрів тощо.

Правове забезпечення наукових досліджень та підготовки кадрів для села здійснюється перш за все за нормами чинного законодавства України щодо розвитку науки та науково-тех­нічного прогресу, про освіту, зайнятість населення, нормами соціально-трудового законодавства, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села" фінансування наукових дослід­жень з проблем соціального розвитку села та агропромисло­вого виробництва здійснюється в основному за рахунок дер­жавного бюджету.

Дослідні та дослідно-експериментальні господарства є са­мостійними у визначенні своєї господарської діяльності, роз­витку зв'язків з промисловими підприємствами та зарубіжни­ми партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних но­вовведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не оподатковуються.

2. Належне функціонування складових економічного ме­ханізму АПК в умовах запровадження ринкових відносин і соціальний розвиток неможливі без адекватного кадрового і наукового забезпечення. Тому не випадково чинне законо­давство про підприємства, освіту, працю, підприємництво, соціальний розвиток села тощо передбачає основні форми підготовки спеціалістів для потреб народного господарства і соціального розвитку. Згідно з п. З ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (з на­ступними змінами і доповненнями), підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх еко­номічне і професійне навчання у власних навчальних закла­дах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприєм­ствам. Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих нав­чальних закладів.

Підготовка і перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок коштів державного бюд­жету через систему державних закладів освіти і науки. Зако­нодавством України визначаються основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації. Відповідно до ста­тей 25, 28, 31—33, 40 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), підготовка спеціалістів для села може здійснюватись через за­гальну середню освіту, професійні навчально-виховні закла­ди, вищу освіту, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Професійні навчально-виховні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації грома­дян за державним замовленням, а також за договорами з під­приємствами, установами, організаціями, окремими громадя­нами. Професійні навчально-виховні заклади можуть мати одне або декілька базових підприємств (об'єднань, організа­цій), для яких вони готують робітничі кадри і відносини з якими регулюються на основі договорів. Учні державних про­фесійних навчально-виховних закладів терміном навчання 10 і більше місяців перебувають на повному утриманні держави. Законом України "Про освіту" визначаються види вищих навчальних закладів, у яких можуть здійснюватись підготовка і перепідготовка кадрів: технікум (училище), коледж, інсти­тут, консерваторія, академія, університет та інші).

3. Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК у народному госпо­дарстві, в усіх вищих навчальних закладах (університети, ін­ститути, коледжі, технікуми тощо) встановлюється квота прийому сільської молоді, яка є обов'язковою для виконання.

Порядок та умови квотування, а також використання випуск­ників визначаються Урядом.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спе­ціалістів та робітничих кадрів для виробничої і соціальної сфери села у державних навчальних закладах проводяться за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, ор­ганізаціями.

Перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів ро­бітничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. В разі невиконання договорів на перепідготовку і підвищення кваліфікації пра­цівників колективні сільськогосподарські підприємства, рад­госпи, інші державні підприємства, селянські (фермерські) господарства відшкодовують матеріальні витрати у державний і місцевий бюджети в порядку, визначеному Урядом.

§ 4. Правове регулювання житлового будівництва на селі

І. Одним з головних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законо­давство визначає будівництво житла для працівників сільсь­кого господарства, підприємств агропромислового комплек­су, освіти, культури, побутового обслуговування тощо. Націо­нальною програмою розвитку сільськогосподарського вироб­ництва ставиться завдання досягти введення в дію щорічно до 2000 року 4,2 млн кв. метрів житла зі збільшенням до 5,6 млн кв. метрів у наступні роки; при цьому будуть створені умови, при яких переважна більшість житла споруджуватиметься ін­дивідуальними сільськими забудовниками, яким будуть нада­ватись довгострокові пільгові державні кредити залежно від демографічної ситуації населених пунктів та регіонів.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у проце­сі будівництва житла у сільській місцевості здійснюється нині Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу", нормами земельного, цивільного законодавства і спеціальних нормативних актів. При цьому слід мати на увазі, що правове регулювання жит­лового будівництва на селі залежить від виду відносин, суб'єктного складу останніх та ряду інших обставин. Нині будівництво житла у сільській місцевості може проводитись під­рядним способом підприємствами системи Украгробуду як за кошти державного бюджету, так і окремих товаровиробників; господарським способом за рахунок коштів сільськогоспо­дарських товаровиробників; а також шляхом індивідуального житлового будівництва. Тому при регулюванні відносин, які виникають при реалізації перших двох способів будівництва житла слід застосовувати норми цивільного законодавства про договори на капітальне будівництво та містобудівельні законодавчі акти, пов'язані з проектуванням і забудовою сільських населених пунктів. Що стосується правового забез­печення індивідуального будівництва, то крім містобудівель­ного законодавства, регулювання суспільних відносин має здійснюватись нормами Закону "Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та АПК", а також прийнятою на його ви­конання постановою Ради Міністрів України від 15 грудня 1990 р. "Про додаткові заходи щодо розвитку індивідуального будівництва на селі та поліпшення соціально-демографічної ситуації у трудонедостатніх господарствах”.

2. Чинним законодавством України передбачається, що селу має надаватись перевага над містом (з розрахунку на ду­шу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соці­ально-культурного і побутового забезпечення. Ці переваги полягають у матеріально-технічному і ресурсному забезпе­ченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудов­ників тощо. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про прі­оритетність соціального розвитку села і АПК", Уряд України та місцеві ради народних депутатів покликані сприяти роз­виткові індивідуального житлового будівництва на селі, ство­рювати забудовникам, в тому числі працівникам соціальної сфери і сфери обслуговування сільського населення, які про­живають у селі, пільгові умови по забезпеченню будівельними матеріалами й обладнанням, надавати їм послуги і пільгові довгострокові кредити. При цьому названий Закон передба­чає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів половини одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві або у переробній промисловості та соціальній сфері села.

Сім'ям, які мають дітей і працюють у зазначених галузях у сільській місцевості, половина пільгових банківських креди­тів компенсується після введення будівель в експлуатацію. Молодим сім'ям, які мають двох дітей віком понад один рік, погашається половина залишку кредиту, а при наявності у сім'ї трьох і більше дітей віком понад один рік — весь зали­шок кредиту. Ці пільги надаються за рахунок державного і місцевого бюджетів. Порядок надання пільгових довгостро­кових банківських кредитів для індивідуальних сільських за­будовників визначаються Урядом України.

При спорудженні житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудов­ника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських бу­дівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівель­них, організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові бу­динки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 відсотків їх кошторисної вартості. Зазна­чені пільги зберігаються також за вказаними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооператив­них засадах.

Надання селу переваг у житловому та іншому будівництві передбачає створення необхідної мережі цехів і дільниць на селі по виготовленню дерев'яних і металевих виробів за за­мовленням населення, забезпечення цих виробництв меха­нізмами й інструментами, а також спеціалізованих торговель­них баз, магазинів-складів, майданчиків по торгівлі будівель­ними матеріалами й обладнанням. Для доставки матеріалів сільському населенню планується додатково залучати на до­говірних умовах, в тому числі у вихідні дні, вантажно-розван­тажувальні механізми й автотранспорт сторонніх підприємств і організацій, перелік яких визначається місцевими радами народних депутатів.

3. Чинне законодавство України нині не регламентує роз­міри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться у сільській місцевості. Тому громадяни та юридичні особи вправі замовляти для себе нові проекти інди­відуальних житлових будинків і надвірних будівель для всіх природно-кліматичних зон республіки, які забезпечують ве­дення різних форм господарювання, підвищення якості архі­тектурного вирішення і добротності споруд, створення не­обхідного інженерного обладнання, широке застосування місцевих будівельних матеріалів, ефективних конструкцій, виробів та інженерного обладнання, відображення націо­нально-побутових особливостей і реалізації побажань забу­довників.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвит­ку села і АПК" передбачається, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або со­ціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господар­ськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних кош­тів, через 10 років передається в особисту власність цим гро­мадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуван­ням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначаються Урядом України, а перелік цих населених пунктів —місцевими радами народних депу­татів.

Крім того, названим переселенцям може надаватись одно­разова грошова допомога на обзаведення господарством у встановлених розмірах з розрахунку на голову сім'ї та окремо на кожного члена сім'ї. Вказані суми допомоги погашаються у половинному розмірі за рахунок підприємств і організацій, куди працевлаштовуються особи, які переселяються, а друга половина — за рахунок республіканського бюджету (при між­обласному переселенні) та місцевого (при внутріобласному переселенні) бюджетів.

Для заохочення молоді до 30-річного віку, яка залишаєть­ся працювати у сільському господарстві або переїхала у сільську місцевість на постійне місце проживання і побудува­ла житло, рекомендується сільськогосподарським та іншим товаровиробникам АПК виплачувати грошову допомогу на обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати господарствам, які не мають власних коштів, довгострокові кредити з погашенням їх протягом 5 років, починаючи з на­ступного року після одержання позики.

4. Чинним законодавством України передбачається захист прав сільськогосподарських підприємств щодо збудованого ними житла та інших об'єктів соціально-культурного та побу­тового призначення. Так, наприклад, Закон України "Про підприємства" забороняє вилучення об'єктів соціально-куль­турного та побутового призначення, житла, яке збудоване за рахунок коштів підприємств, місцевими радами народних де­путатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства. Сільськогосподарські підприємства вправі за рішенням своїх органів управління проводити реалі­зацію чи безкоштовну передачу збудованих житлових будин­ків та інших споруд своїм працівникам. Зокрема, дозволено радгоспам та іншим державним товаровиробникам і рекомен­довано колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам продавати своїм працівникам житлові будинки присадибного типу з надвірними будівлями, зведеними за ра­хунок коштів господарства і кредитів банку, з оплатою цим працівникам залежно від їх ставлення до праці, стажу роботи на підприємстві та на підставі рішення трудового колективу не менше 40 відсотків вартості житлового будинку з надвір­ними будівлями щомісячно рівними частинами протягом 50 років від дня продажу. При цьому вартість будівництва обчис­люється в порядку, за цінами і нормами, встановленими для визначення кошторисної вартості державного житлового бу­дівництва.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвит­ку села та АПК в народному господарстві" передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, у ст. 10 названого Закону зазначається, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини й міс­ця розташування сільських населених пунктів. Будь-які пере­творення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, пере­йменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад народних депутатів лише з волі жителів цих поселень. В Україні запроваджується організація постійного обстеження та паспортизації сільської поселен­ської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлюється Урядом.

§ 5. Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

1. Розвиток соціальної інфраструктури сільських населе­них пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому Націо­нальна програма розвитку сільськогосподарського виробни­цтва спрямована на прискорення темпів спорудження в сіль­ській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будів­ництва. Вже в 1996 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 240—300 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2— 1,3 раза.

Чинним законодавством України встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств АПК до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.

Відповідно до ч. 6 ст.6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК в народному госпо­дарстві" усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (у т. ч. у межах цих населених пунктів) з мережею шляхів за­гального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському дер­жавному концерну по будівництву, ремонту й утриманню ав­томобільних шляхів (Укравтодор). Останній має до 1997 року завершити приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.

Шляхи загального користування перебувають на балансі спеціалізованих шляхових організацій концерну, який несе відповідальність згі їх розвиток та технічний стан. Законода­вець зобов'язує названий концерн виконати державну про­граму будівництва шляхів в Україні до 2000—2005 року.

2. Фінансування шляхового будівництва у сільській місце­вості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Ра­зом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фі­нансування дорожнього будівництва за рахунок інших дже­рел. Так, наприклад, Законом України "Про місцеве само­врядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користу­вання та їх утримання, обладнання технічними засобами ре­гулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шля­хів, а також підприємств громадського харчування, автосерві­су і відпочинку пасажирів.

Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через неза­довільні шляхові умови.

Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відом­чої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу ви­робництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесен­ням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.

Відповідно до чинного законодавства України, функції розпорядника цільових державних централізованих капіта­ловкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.

§ 6. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села

1. Відродження українського села нині потребує не лише будівництва житла і шляхів сполучення, а й створення для се­лян комплексу необхідних культурно-побутових та спортив­но-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.

Чинне законодавство України передбачає різні способи і джерела спорудження палаців культури, клубів, шкіл, бібліо­тек, комунально-побутових комбінатів, будинків відпочинку, профілакторіїв, лікарень тощо. При цьому треба мати на увазі, що в теперішніх умовах центр ваги у вирішенні питань культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та іншого со­ціального призначення переноситься на місцеві ради як орга­ни територіального самоврядування. Зумовлено це тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управ­ління колгоспно-радгоспною системою господарювання, ос­новні обов'язки щодо забезпечення сільських жителів куль­турно-побутовими, спортивно-оздоровчими та іншими закла­дами покладались на самі колгоспи і радгоспи. Якщо враху­вати, що у той час переважна більшість господарств були збитковими і перебували на дотації у держави, то стає зрозу­мілим, чому українські села перебували у стані занепаду.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і АПК у народному господар­стві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культу­ри і спорту, служби побуту, благоустрій територій здійсню­ється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Спору­дження названих у законі об'єктів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Однак це не оз­начає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здій­снювати аналогічну діяльність. Так, наприклад, колективні сільськогосподарські підприємства можуть споруджувати й обладнувати клуби, будинки культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі ясла і садки, будинки для людей похилого віку та інвалідів, спортивні споруди, сприяти розвиткові культури і спорту. Аналогічні правомочності у розглядуваній сфері мають інші сільськогосподарські підприємства, в т. ч. й державні сільськогосподарські підприємства АПК. З цією ме­тою колективні сільськогосподарські підприємства та інші товаровиробники вправі на договірних засадах об'єднувати кошти з місцевими радами народних депутатів, або самостій­но фінансувати роботи по спорудженню об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Спору­джені сільськогосподарськими товаровиробниками об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчо­го характеру, збудовані за рахунок власних коштів колектив­них сільськогосподарських підприємств та інших товарови­робників належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням влас­них об'єктів соціально-культурного призначення, відносяться на витрати виробництва. Відповідно до п. 3.1.2 ст. З Закону України від 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибут­ку підприємств", балансовий прибуток зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призна­чення, які перебувають на балансі підприємств.

Згідно з п. 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених поста­новою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року, до об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єк­ти охорони здоров'я, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, дитячі дошкільні заклади, табори відпочинку та оз­доровлення дітей, об'єкти культури і аматорського спорту, за­клади освіти, які перебувають на балансі підприємств. Пунк­том 3 зазначеної постанови також встановлено, що до пере­дачі об'єктів житлового фонду, які перебувають на балансі підприємств, місцевим радам народних депутатів вони нале­жать до об'єктів соціально-культурного призначення і з ме­тою оподаткування балансовий прибуток зменшується на су­му витрат по їх утриманню відповідно до ст. З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В умовах проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств доля об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, які відносяться до загальнодержавної і комунальної власності, визначається на законодавчому рівні. Відповідно до Закону України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 5 жовтня 1995 р., названі об'єкти за згодою підприємств пе­редаються на баланс органів місцевого самоврядування. По­рядок такої передачі визначається Кабінетом Міністрів Украї­ни. Так, наприклад, стосовно відомчого житла 6 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів України постановою № 891 затвер­див Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повно­му господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Положення визначає правові підстави та процедуру передачі у комунальну влас­ність загальнодержавного житлового фонду в разі банкрут­ства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, уста­нов та організацій. Передача в комунальну власність відомчо­го житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абз. першого п. 4 ст. 33 За­кону України "Про підприємства в Україні". Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно.

3. Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення необхідно назвати також і участь реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших га­лузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язаній з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом. З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство закріплює відповідні ні економічні стимули. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвиту села та АПК у народному господарстві", непрофільні підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового  комплексу,   включаючи  об'єкти  соціальної культурного призначення, забезпечуються матеріалами цен­тралізовано. Одержані за рахунок цього доходи не оподат­ковуються.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших під­приємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгів­лі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водороздільних систем, тва­ринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів ма­шинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають, на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються. Не оподатковується частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, фізичної культури і спорту в сільській місцевості.

4. Пріоритетність соціального розвитку села включає також надання сільським жителям і працівникам сільськогос­подарських підприємств переваг щодо водо- електропоста­чання, телефонізації та зв'язку, забезпечення рівних з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавством України передбача­ються пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які про­живають у селищах міського типу, використовують електро­енергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії,

яка оплачується за пільговими тарифами, встановлюються Урядом. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК", вказані пільги по­ширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пен­сію працювали в сільськогосподарському виробництві та со­ціальній сфері села не менше 15 років і мають особовий раху­нок на використання житла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, радгоспів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування.

Відпуск електроенергії зазначеним споживачам за пільго­вими тарифами здійснюють підприємства Міністерства енер­гетики і електрифікації України, а також всі підприємства, що виробляють і передають електроенергію, незалежно від їх відомчого підпорядкування, зокрема підприємства, не під­ключені до електричних ліній електропередач цього міністер­ства. Порядок підключення споживачів до електричних ме­реж елекгроопалювальних приладів підвищеної потужності визначається Міненерго України.

Чинне законодавство України передбачає відповідальність підприємств Міненерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським спо­живачам позаплановим чи аварійним відключенням електро­енергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства енер­гетики і електрифікації України.

5. Правове регулювання відносин, які виникають при за­безпеченні сільського населення і товаровиробників телефон­ним зв'язком, регулюються Законом України "Про пріори­тетність соціального розвитку села та АПК у народному гос­подарстві", а також Правилами користування міською і сільською телефонною мережею в Україні. Сільськогосподар­ські підприємства й організації можуть брати участь у телефо­нізації населених пунктів та господарств. Роботи по будів­ництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробни­чого телефонного зв'язку в колективних та інших сільсько­господарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій Мі­ністерства зв'язку України. Сільськогосподарські товарови­робники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будів­ництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.

6. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і АПК у народному господар­стві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забез­печується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення па­ливом сільського населення несуть обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також органи місцевого самоврядуван­ня. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здій­снюється за місцем постійного проживання органами місце­вого самоврядування.

7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населе­них пунктів та сільськогосподарських товаровиробників га­зом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі до­говорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприєм­ствами сільського господарства, які одержують газ безпосе­редньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими ор­ганізаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У назва­них договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.

8. Закон, України "Про пріоритетність соціального роз­витку села і АПК" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпе­чення жителів села товарами масового вжитку, автотранспор­том і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працю­ють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на авто­транспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподар­ської техніки, інвентаря та інших товарів.