Розділ XV УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПІДПРИЄМСТВОМ
§ 1. Характеристика управління державним сільськогосподарським підприємством
1 У загальному плані соціальне управління розглядається діяльність держави, її органів, недержавних суб'єктів управлінської діяльності, що спрямована на організацію соціальних і виробничих процесів, виконання завдань і функцій об'єкта управління. За допомогою управління забезпечується узгодженість між індивідуальними діями, роботами; цілеспрямований вплив на осіб, котрі ці дії, роботи виконують.
Управління сільським господарством і державними сільськогосподарськими підприємствами, здебільшого радгоспами, належить до одного з видів соціального управління. Йому І притаманні більшість тих же принципів, що й управлінню іншими суб'єктами господарювання. Це пояснюється тим, що технологія сільськогосподарського виробництва (тваринництва і рослинництва), яка стосується технічного аспекту організації, за своїм змістом є незалежною від форм власності Та обумовлених ними форм господарювання.
Сільськогосподарська діяльність, як об'єкт управління в сільськогосподарському підприємстві (державному чи колективному), кооперативі, в підсобному господарстві промислової о підприємства, в селянському (фермерському) господарстві, неодмінно пов'язана з використанням землі як засобу виробництва, його сезонністю, кліматичними факторами тощо. В кожному з цих суб'єктів господарювання потрібно: дотримуватись викликаних кліматичними умовами строків посівів, догляду за ними і збиранням врожаю, забезпеченням чергування сівозмін, правил підвищення родючості грунтів і боротьби зі шкідниками; добором сортів насіння і посадкового матеріалу, дотриманням правил селекції, а також правил ведення тваринництва і племінної справи та вимог ветеринарної медицини.
Дотримування суто сільськогосподарських правил має поєднуватись із вжиттям заходів щодо зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції, закупівлі сільськогосподарської техніки, устаткування і, нарешті, з отриманням прибутку як узагальнюючою ознакою господарської діяльності.
Отже, об'єктом управління в сільськогосподарському підприємстві, незалежно від форми власності, є сільськогосподарська діяльність, що здійснюється переважно селянами, працівниками, які безпосередньо займаються сільським господарством. До нього належать: земля, на якій ця діяльність здійснюється, а також рослини і тварини, техніка, хімічні засоби захисту рослин, органічні та мінеральні добрива, тваринницькі ферми, склади, інші господарські будівлі, готова продукція рослинництва і тваринництва, грошові кошти.
Що стосується працівників радгоспів та інших ДСГП, то об'єктами управління вони виступають як працівники, зайняті рослинництвом, тваринництвом, як механізатори, будівельники, водії, обслуговуючий персонал, керівники підприємств і підрозділів, спеціалісти сільського господарства. Керівники підприємств і підрозділів та окремі спеціалісти одночасно виступають і як об'єкти управління, і як його суб'єкти.
Головним в об'єкті управління є людина — працівник сільського господарства, який виступає перед управлінням у різних ролях, його поведінка.
2. В умовах ринкової економіки, її багатоукладності суб'єктний склад управління розширюється. Основною рисою, яка характерна для будь-якого підприємства, є те, що ним управляє його власник або уповноважена ним особа. З цього випливає, що державним сільськогосподарським підприємством управляє держава. Оскільки держава — поняття узагальнююче, широке і вживається для різних аспектів її діяльності, то правильним буде сказати, що державним підприємством управляє уповноважений нею орган. Таким виступає директор радгоспу чи іншого ДСГП, призначений (найнятий) на цю посаду міністерством, відомством, якому підпорядковане підприємство. Здебільшого — це Міністерство агропромислового комплексу України, якщо підприємство засноване на загальнодержавній власності, або ж обласна чи районна рада та місцева державна адміністрація.
Якщо побудувати структуру органів управління державним сільськогосподарським підприємством, яке підпорядковане
Міністерству сільського господарства і продовольства, то вона буде такою:
- Верховна Рада України;
- Президент України;
- Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України;
- Міністерство агропромислового комплексу України;
- обласне управління сільського господарства, обласна рада;
- районне управління сільського господарства, районна рада;
- державне сільськогосподарське підприємство.
Можна зробити декілька модифікацій цих схем, виходячи з того, що окремі підприємства підпорядковані безпосередньо районній раді, інші — обласній раді, а деякі з них — Мін-агропрому.
Таким чином, директор ДСГП від імені органу державного управління уповноважений управляти державним майном, загальнодержавною чи комунальною власністю, а також виробництвом. Призначення заступників керівника підприємства, спеціалістів і керівників підрозділів здійснюється керівником підприємства відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" і КЗпП України.
3. За умов ринку державні сільськогосподарські підприємства мають пристосовуватись до нових взаємовідносин із споживачами сільськогосподарської продукції, постачальниками техніки, мінеральних добрив, інших матеріально-технічних ресурсів, з підприємствами та організаціями, а також із громадянами. Якщо принципові планово-регулювальної економіки відповідали командно-адміністративні методи управління, жорсткий централізм, то принципові товарно-грошових відносин притаманні економічні методи управління, господарська самостійність підприємства та його керівника, свобода маневру, підвищення ролі власника майна і трудових колективів у розв'язанні виробничих і соціальних питань підприємства.
Звуження сфери вертикальних і розширення горизонтальних зв'язків ДСГП, перехід на повний госпрозрахунок і самофінансування створюють передумови для забезпечення поєднання прав власника щодо господарського використання свою майна і самоврядування трудового колективу, розширення господарської самостійності підприємства у вирішенні
внутрішньогосподарських і зовнішніх питань, для зменшення, а згодом і усунення впливу міністерств і відомств, територіальних державних органів.
Згідно з законодавством сільськогосподарські підприємства незалежно від форми власності, на базі якої вони функціонують, користуються рівними правами у вирішенні своїх виробничих і соціальних питань. Вони мають рівні можливості для організації сільськогосподарського виробництва, створення умов для задоволення економічних і соціальних інтересів підприємства і членів трудового колективу.
4. Основні принципи управлінської діяльності на підприємствах незалежно від форм власності закріплено в Законі "Про підприємства в Україні", їх слід вважати відправними при розгляді спеціальних принципів управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах, які випливають із специфіки організації аграрного виробництва, пов'язаного з рільництвом.
До основних принципів управління ДСГП, які випливають із законодавчих актів про підприємства, належать:
- поєднання прав власника щодо використання свого майна і самоврядування трудового колективу;
- розмежування форм і методів участі в управлінні власника майна, уповноважених ним органів і колективу. Для державного сільськогосподарського підприємства суб'єктом власності буде адміністративно-територіальна одиниця, Автономна Республіка Крим або держава Україна в цілому залежно від підпорядкування підприємства. Уповноваженими власником органами будуть директор (керівник підприємства), вищестоящі органи державного управління. Компетенція керівника та уповноважених органів визначається відповідними органами, які виступають від імені держави, а компетенція трудового колективу — законодавчими актами та статутами;
- поєднання і розмежування в управлінні інтересів власника і колективу. Узгодження таких інтересів забезпечується трудовими і колективними договорами, створенням умов для участі колективу в управлінні підприємством;
- контрактна форма призначення міністерством чи іншим органом керівника підприємства, який виступає в ролі уповноваженого власником органу;
- підзвітність керівника власникові та трудовому колективу,
- законність в управлінні та відповідальність органів управління і посадових осіб за результатами управління і господарської діяльності, а також відповідальність власника за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва.
Поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і самоврядування трудового колективу підприємства — основний принцип управлінської діяльності власника, уповноважених ним органів і колективу, покликаний забезпечити у процесі сільськогосподарського виробництва раціональне використання майна, землі та інших природних ресурсів, майнових прав власника, майнових і трудових прав колективу та його членів. Наділяючи ДСГП землею в постійне користування, закріплюючи за ними засоби виробництва, інше майно з правом повного господарського відання, вносячи в розвиток господарства капітальні вкладення, інші форми інвестицій, власник (у даному разі держава) може розраховувати на певну віддачу від господарської діяльності, досягнення закріплених у Статуті підприємства цілей і завдань, на одержання запрограмованої кількості сільськогосподарської продукції відповідної якості, прибуткове господарювання і розв'язання соціальних завдань.
5. Розмежування форм і методів управління підприємством — один із важливих принципів управління.
Управління сільським господарством за дорученням держави-власника здійснюють Мінагропром України, відповідні органи на обласному і районному рівнях. Уповноваженим представником власника на рівні підприємства буде директор, який призначається тим державним органом районного, обласного чи республіканського і загальнодержавного рівня, котрому підпорядковане господарство. Той орган, що призначає директора, встановлює і його компетенцію. Залежно від економічної ситуації в країні держава може замінити один оріан, який виконує функції управління державним майном, Іншим. У перші дні становлення економіки незалежної України державним майном на всіх рівнях розпоряджались міністерства і відомства, певні права надавались державним підприємствам.
6. Кожний з учасників господарських відносин (власник і трудовий колектив) повинен знати, яка частка майнових і соціальних благ, одержаних унаслідок аграрного виробництва, має належати державі як власникові землі та майна, а котра — колективові, завдяки праці якого досягнуто кінцевих результатів, певного економічного ефекту. Це досягається завдяки: справедливим пропорціям розподілу між власником і колективом одержаного прибутку і виробленої продукції, забезпеченню еквівалентного обміну між сільським господарством і промисловістю, пільговим податкам, інвестиціям і кредитуванню.
Найбільш повно даний принцип проявляється у прийнятті управлінського рішення про розподіл прибутків. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" порядок використання прибутку (доходу) визначається власником підприємства або уповноваженим ним органом. За загальними правилами вирішення цього питання належить до компетенції директора. У випадках, передбачених Статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу. Від правильності прийняття рішення про розподіл прибутків залежить узгодження інтересів власника і колективу. Особистий інтерес кожного члена колективу полягає щонайперше в тому, що певна частка доходу утворює його внесок у спільне майно підприємства, на яке він щорічно одержує відсотки (дивіденди).
7. Контрактний порядок призначення директора підприємства — новий принцип управління, встановлений законодавчими актами України в процесі посилення ролі власника щодо вирішення питань управління підприємством.
Контрактний порядок призначення директора ставить його в залежність від органу, уповноваженого власником добирати кадри керівників і укладати з ними контракти. В разі призначення директора на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, обов'язки і відповідальність, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом і законодавством. Сторони обумовлюють і строк контракту. З укладенням контракту керівник у письмовій формі бере на себе зобов'язання досягти певних результатів господарської діяльності. В ньому визначається також відповідальність керівника за його невиконання.
Принцип підзвітності директора підприємства власникові майна і трудовому колективові органічно доповнює вищезгадані принципи. Він є формою реалізації забезпечення в управлінні прав власника і самоврядування колективу. Власникові майна директор підзвітний, оскільки він призначається на посаду. Підзвітність колективові визначається ст. 15 закону "Про підприємства в Україні" і колективним договором (ст. 17). Останній регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку господарства. Законом встановлено, що сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах (конференції) колективу.
Принципи законності в управлінні та відповідальності органів управління і посадових осіб за результати управління і господарської діяльності, а також відповідальності власника за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва відповідають вимогам правової держави про необхідність забезпечення додержання законодавства як органами управління, посадовими особами, так і громадянами України, особами без громадянства та іноземними громадянами.
З поняттям законності узгоджуються вимоги необхідності додержання технології сільськогосподарського виробництва, організації трудового процесу, захисту трудових прав працівників, створення належних умов праці та відпочинку, оплати праці, забезпечення соціальних благ. Принцип законності узгоджується з такими правовими категоріями, як державна, виробнича і трудова дисципліна, правопорядок. Без точного і неухильного додержання державою, власником, його уповноваженими органами, керівниками і посадовими особами принципу законності неможливий перехід до ринкової економіки, забезпечення сталих господарських відносин, договірної дисципліни.
Додержання цього принципу забезпечується посиленням відповідальності за правильність і законність прийнятого управлінського рішення. В разі прийняття державним чи іншим органом, у тому числі й уповноваженим власником, акта (управлінського рішення), що не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємство може звернутися в державний арбітражний суд для визнання його недійсним. Збитки включно з очікуваними, але не одержаними доходами (прибутком), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів, їхніх посадових осіб, якими порушені права господарства, а також унаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, піддягають відшкодуванню за їх рахунок. Відповідно до п. 5 ст. 48 Закону "Про власність" підприємство має право на захист права повного господарського відання не тільки від уповноважених державою органів, а й безпосередньо від власника.
§ 2. Система органів управління в державних сільськогосподарських підприємствах
1. Структура виробництва та обумовлена нею система органів управління в радгоспах утворюється згідно з вимогами Закону "Про підприємства в Україні" з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і місцевих вимог, які в переважній більшості закріплюються "в Статуті підприємства. До останнього часу порядок організації виробництва і утворення системи органів управління на державних підприємствах жорстко регламентувався відомчими актами (міністерствами і відомствами), грунтувався на загальних підходах до побудови організаційної структури: виробничих підрозділів, допоміжних служб, адміністрації радгоспу.
В процесі економічної реформи, впровадження повного госпрозрахунку, який супроводжується розширенням прав підприємства і трудового колективу, підприємства стали самостійніше вирішувати питання побудови організаційної структури виробництва і управління. При його вирішенні законодавство висуває лише одну вимогу: щоб система органів управління будувалася з додержанням принципу поєднання: прав власника відносно господарського використання землі та майна і самоврядування колективу.
В державному підприємстві структура виробництва і система органів управління утворюється власником і трудовим колективом у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 14 Закону "Про підприємства в Україні" підприємство самостійно визначає структуру управління,
встановлює штати. Безпосередньо питання структури управління штатів можуть вирішувати ради підприємства, яким власник делегує свої права і в якому беруть участь представники колективу. Порядок самоврядування трудового колективу встановлюється самим колективом і закріплюється в статуті підприємства (п. 2 ст. 15 Закону "Про підприємства в країні"). Створена на принципах самоврядування з участю повноважених представників власників, структура виробництва і управління відображає їхні інтереси з питань органів виробництва і соціального розвитку. Розширення прав підприємства у питаннях утворення ; структури виробництва і управління сприяло тому, що в них тепер утворюються різноманітні внутрішні підрозділи господарювання та обумовлені цим структури управління.
2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" директор призначається на посаду власником підприємства і виступає в ролі уповноваженого власником органу. З ним укладається контракт. Призначення на посаду заступників директора, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництва, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо), а також майстрів і старших майстрів здійснюється директором підприємства. До його компетенції належить і звільнення цих працівників із посади. Дещо по-іншому будується структура виробництва і управління у спільних підприємствах і організаціях, де є частки як державного, так і недержавного майна.
Вони утворюються здебільшого за рахунок майна і внесків державних і недержавних підприємств. Спільне підприємство (організація) в сільському господарстві може бути утворене у формі господарського товариства. Воно здійснює права повного господарського відання закріпленим за ним майном, яке належить за правом спільної власності державі, колективним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям у розмірах, які відповідають часткам підприємств-учасників. Закон "Про власність" і Закон "Про підприємства в Україні" дозволяють брати участь у спільних підприємствах і окремим громадянам, трудовим і селянським (фермерським) господарствам, орендним колективам.
Найвищим органом управління спільного підприємства є збори уповноважених представників підприємств-учасників (власників майна). Вони мають кількість голосів залежно від розмірів і частки майнової участі.
Збори уповноважених представників підприємств-учасників обирають раду підприємства, її голову — директора і членів ревізійної комісії. Відповідно до статуту виробнича структура спільного підприємства, а також штатний розпис і правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються його радою або ж зборами учасників підприємства.
3. Компетенція зборів колективу державного і спільного підприємства випливає з Закону "Про підприємства в Україні", зокрема з його вимог, що управління господарством здійснюється на основі поєднання принципу самоврядування колективу і прав власника щодо господарського використання майна.
До компетенції зборів трудового колективу підприємства, зокрема, належить:
- вирішення питання, пов'язаного з викупом майна підприємства. Воно вирішується в разі переходу останнього в цілому на оренду, перетворення його в колективне підприємство, господарське або ж акціонерне товариство;
- вирішення питання про укладення з адміністрацією підприємства колективного договору, розгляд його проекту і передача повноважень профспілковому комітетові або іншому органові підписати той від імені колективу;
- обрання (відкликання) представників до ради підприємства від трудового колективу (в кількості, передбаченій статутом), заслуховування звітів про їхню діяльність;
- обрання ради колективу і встановлення її функцій;
- розгляд і вирішення відповідно до Статуту підприємства питання самоврядування трудового колективу;
- визначення і затвердження переліку і порядку надання працівникам підприємства соціальних пільг;
- участь у матеріальному і моральному стимулюванні праці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності; порушення клопотання про представлення працівників до державних і урядових нагород.
Окремі з цих повноважень можуть належати до компетенції ради або ж вирішуватись в іншому порядку, передбаченому Статутом підприємства.
Трудовий колектив державного чи спільного підприємства, в якому частка держави чи місцевої ради у вартості майна складає більше 50 відсотків, а також колектив спільного підприємства, де частка у вартості майна господарств-учасників становить понад 50 відсотків, разом із засновником розглядає зміни й доповнення до Статуту підприємства, визначає умови наймання керівника, бере участь у вирішенні питання про виділ із складу підприємства одного чи декількох структурних підрозділів для створення нового підприємства. Разом із власником трудовий колектив вирішує питання про вступ і вихід з об'єднання підприємств, про оренду підприємства, створення на базі колективу орендарів для переходу на оренду і викупу підприємства. При частковому викупі майна трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство — статус спільного. Після повного викупу колектив набуває прав колективного власника.
4. Законом "Про підприємства в Україні" законодавче вирішено питання про поєднання в управлінні прав власника майна і самоврядування трудового колективу. Пункт 1 ст. 14 передбачає, що власник чи уповноважений ним орган можуть делегувати свої права з управління раді (правлінню) підприємства або іншому органові, передбаченому Статутом підприємства, який представляє інтереси власника і колективу. Таким чином, у своїй діяльності рада виражає інтереси власника і трудового колективу. Виходячи з цього, визначається компетенція ради підприємства і порядок її утворення.
5. З урахуванням основних положень законодавчих актів і практики їх застосування щодо делегування власником окремих повноважень раді підприємства в Статуті підприємства можна передбачити питання, що нею вирішуються:
визначення загальних напрямів економічного і соціального розвитку підприємства, порядку розподілу чистого прибутку; прийняття рішення про випуск цінних паперів підприємства, а також про придбання цінних паперів інших підприємств і організацій; вирішення питання про утворення і діяльність дочірніх підприємств, філій та інших відособлених підрозділів, входження підприємства в асоціації та об'єднання І вихід з них; прийняття рішення щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства; розгляд конфліктної ситуації між адміністрацією і трудовим колективом, вжиття заходів для їх вирішення; вирішення інших питань, передбачених статутом.
Рада підприємства вирішує віднесені до її компетенції питання на своїх засіданнях. Правила і порядок прийняття рішень радою регламентуються Статутом. В ньому, зокрема, може бути визначено, що рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданнях присутні не менше 2/3 обраних членів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. Можуть бути встановлені й інші правила в обсягах, делегованих раді власником майна, тобто державним органом.
§ 3. Правове становище директора (керівника)радгоспу та іншого державного сільськогосподарського підприємства і його компетенція
1. Чинне законодавство визнає директора радгоспу, іншого ДСГК уповноваженою власником посадовою особою, якій довірено безпосереднє управління господарством, його виробничо-господарською і соціальною діяльністю, а також державною власністю. Одночасно директор радгоспу, іншого державного підприємства є членом трудового колективу і в його складі бере участь у самоврядуванні підприємства.
В умовах ринкової економіки, посилення методів захисту прав та інтересів власника змінився порядок призначення керівника підприємства, визначення його функцій і компетенції, відповідальності за результати управлінської діяльності, за стан справ на підприємстві.
2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" керівник підприємства наймається (призначається) власником чи обирається власниками майна. Виходячи з цього, директор державного підприємства призначається уповноваженим державою органом. Постановою Кабінету Міністрів України "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником пщприємства, що є у державній власності" від 19 березня 1993 р. встановлено, що найняття керівника державного підприємства, яке перебуває в державній власності та діє на основі Закону "Про підприємства в Україні", здійснюється міністерством, відомством або іншим органом, уповноваженим управляти цим підприємством, через підписання з ним контракту і призначення його на посаду.
Контракти як особлива форма трудового договору спрямовуються на забезпечення умов для ініціативності та самостійності працівника з урахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову й соціальну захищеність керівника підприємства. В них рекомендовано передбачати строк дії контракту, результати виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства, досягнення яких має забезпечити керівник, права, обов'язки й відповідальність сторін, умови організації та оплати праці, соціально-побутові та інші умови, необхідні керівникові для виконання зобов'язань, які беруться ним з урахуванням стану справ на підприємстві, його виробничих і фінансових можливостей, підстави для розірвання контракту. При цьому умови контракту не можуть погіршувати становище керівника державного підприємства, визначене чинним законодавством.
Найняття і звільнення керівників державних підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності та входять до складу об'єднань, може здійснюватися за дорученням міністерства чи відомства його генеральним директором.
Контракт підписується керівником уповноваженого органу та особою, яка призначається на посаду керівника підприємства, і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Він може бути змінений тільки за згодою сторін. Розірвання контракту проводиться на підставах, встановлених чинним законодавством, а також передбачених сторонами в ньому. При цьому треба враховувати, що коло основних питань, які належать до компетенції директора, встановлено законодавчими актами, зокрема його право самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, які віднесені статутом до компетенції інших органів управління підприємством.
Детальніше компетенція керівника може бути визначена в Статуті підприємства. В ньому можна, наприклад, вказати, що керівник без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в усіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах, організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори, в тому числі трудові, видає довіреності, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, затверджує штати виконавчого апарату дирекції, видає накази, дає вказівки, обов'язкові для всіх працівників підприємства.
3. В Законі "Про підприємства в Україні" (п. 2 ст. 16) записано, що власник не має права втручатись в оперативну діяльність керівника підприємства. Це застереження особливо важливе для спільних підприємств, найвищий орган управління яких утворюється з представників господарств-учасників, які не беруть безпосередньої участі в управлінні підприємством.
Важливою гарантією забезпечення прав керівника підприємства з управління ним є встановлене Законом правило, що керівник підприємства може бути звільнений з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або чинному законодавстві.
У статуті або в контракті можуть бути визначені права та обов'язки директора, які випливають з місцевих умов господарювання, специфіки діяльності підприємства. Для директора сільськогосподарського підприємства, наприклад, можуть бути додатково передбачені такі обов'язки:
- забезпечувати раціональне і високоефективне використання землі, інших природних ресурсів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва;
- забезпечувати прибутковість сільськогосподарського виробництва, збереження майна, належного власникові та трудовому колективові.
Ефективна діяльність керівників середньої ланки виробництва і спеціалістів забезпечується встановленням і чітким розмежуванням функцій, прав і обов'язків кожного керівника і спеціаліста.
4. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" встановлено, що при найнятті на роботу керівників структурних підрозділів державних підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, з ними, за їхнім бажанням, можуть укладатися трудові договори у формі контракту на умовах, передбачених цією постановою.
Діяльність керівників середньої ланки виробництва (цехів, дільниць, ферм, бригад, відділень тощо), відділів апарату управління, а також спеціалістів, інших працівників регламентується, як правило, положеннями про відповідні підрозділи, служби, посадовими інструкціями, які розробляються і затверджуються директором підприємства.
В положеннях чи посадових інструкціях визначається місце і роль кожного керівника чи спеціаліста в структурі управління підприємства, основі завдання, обов'язки, права і відповідальність. Після введення контрактного порядку наймання керівників в окремих підприємствах його впроваджено щодо наймання на роботу також керівників середньої ланки виробництва і спеціалістів. За таких умов відпадає потреба у прийнятті окремих положень та посадових інструкцій. Основні вимоги до їхньої діяльності, права і обов'язки визначаються в договорі або угоді.
5. З метою повнішої оцінки кваліфікації спеціаліста, його ставлення до своїх обов'язків можуть встановлюватися кваліфікаційні категорії за посадами, зайнятими спеціалістами з вищою і середньою спеціальною освітою.
Спеціалістам, які виконують особливо складні обов'язки, може встановлюватися перша кваліфікаційна категорія, а тим, що виконують обов'язки підвищеного ступеня складності, — друга. Кваліфікаційні категорії встановлюються спеціалістам за результатами атестацій, які періодично проводяться атестаційними комісіями.
Спеціалістам, котрі очолюють бригади в рослинництві й тваринництві в сільськогосподарських підприємствах, можуть присвоюватися класні звання (І та II класу). Це робиться в такому ж порядку, як і встановлюються кваліфікаційні категорії з оплати праці.
Присвоєння спеціалістам класних звань і кваліфікаційних категорій враховується директором при встановленні розмірів оплати праці, інших видів матеріального стимулювання.