§ 1. Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Організаційно-правове забезпечення ефективного вико­ристання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві — це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, еколо­гічно безпечне використання земель та інших природних ре­сурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва. Юридичною базою правового забезпечення такого ощадливого викорис­тання земель і природних ресурсів є чинне законодавство.

1. Відповідно до Закону про колективне сільськогосподар­ське підприємство від 14 лютого 1992 р. земля передається у колективну власність або надається у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Колективне сільськогосподарське підприємство має право використову­вати у встановленому порядку для потреб господарства наяв­ні на землі корисні копалини місцевого значення, торф, лісо­ві угіддя, водні об'єкти та експлуатувати інші корисні власти­вості землі. Правові засади ефективного природокористуван­ня у сільському господарстві передбачаються також щодо інших суб'єктів господарювання — державних сільськогоспо­дарських підприємств, селянських (фермерських) госпо­дарств тощо. Згідно з Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. користування землею та іншими при­родними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбаченим законодавчими актами України, на пільгових умовах.

Сільськогосподарське підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на знижен­ня і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров'я людей. Фінансування таких заходів робиться за рахунок власних коштів від продажу його майна або ж за рахунок бюджету відповідної місцевої ради або держави. В той же час таке підприємство несе відпові­дальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціо­нального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресур­сів, відшкодовує збитки, завдані в результаті його діяльності. Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (в редак­ції від 22 червня 1993 р.) передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права і обов'язки щодо ефективного використання та охоро­ни земель, закріплює право селянського (фермерського) гос­подарства на використання загальнопоширених корисних ко­палин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.

Право на одержання ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, га­рантує суб'єктам такої діяльності у сільському господарстві Закон "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. Створення необхідної природноресурсової бази для всебічного задово­лення виробничих потреб, розвитку соціальної інфраструкту­ри передбачається законодавством про пріоритетність соці­ального розвитку села і агропромислового комплексу в на­родному господарстві. Забезпечення ефективного викорис­тання земель та інших природних ресурсів здійснюється за допомогою законодавства про використання природних ре­сурсів, охорону навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Закон "Про охорону навколишнього природного середо­вища" від 25 червня 1991 р. визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, які працюють у сільському господарстві, на участь у розробці та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ре­сурсів, здійснення громадянами та юридичними особами аг­ропромислового комплексу спеціального, а у випадках, пе­редбачених законом, і загального природокористування, га­рантії їх реалізації, закріплює компетенцію рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсів, їх поділ на ресурси рес­публіканського і місцевого значення, додержання екологіч­них вимог при їх використанні у сільському господарстві, економне та ефективне природокористування, здійснення екологічної експертизи у разі надання ресурсів у користуван­ня, проведення контролю за їх використанням та визначає види відповідальності за порушення вимог природокористу­вання у сільському господарстві.

Земельний кодекс (в редакції Закону від 13 березня 1992 р.) визначає місце земель сільськогосподарського при­значення в складі земель України, використання, порядок пе­редачі їх у власність, надання у користування і в оренду, особливості їх правового режиму, порядок використання, права і обов'язки землевласників та землекористувачів по ра­ціональному використанню, відтворенню і охороні цих зе­мель, підстави припинення права колективної і приватної власності, користування землями сільськогосподарського призначення та форми охорони порушених прав землевлас­ників, користувачів таких земель. Закон України "Про плату за землю" (в редакції 1996 р.) визначає розміри і порядок пла­ти за використання земель сільськогосподарського та іншого призначення, форми використання рентних платежів, конт­роль та види відповідальності за порушення порядку обчис­лення і справляння земельного податку.

Водний кодекс від 6 червня 1995 р. та водне законодавство закріплюють основні вимоги по ефективному використанню та охороні вод для потреб сільського господарства, встанов­люють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водо­користування, умови, підстави для його припинення та від­повідальність за неналежне користування ними.

Лісовий кодекс від 27 січня 1994 p., лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільсь­когосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання, зокрема порядок здійснення таких лісових користувань, як сінокосіння і випасання тварин, збирання лісової підстил­ки тощо сільськогосподарськими підприємствами, установа­ми, організаціями і громадянами, зайнятими в сільському господарстві, передбачають форми та методи забезпечення раціонального використання лісів для сільськогосподарських потреб.

Кодекс про надра від 27 липня 1994 р. та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підпри­ємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і грома­дян, які проживають в сільських поселеннях, використовува­ти надра в межах наданих їм земельних ділянок, добувати ко­рисні копалини місцевого значення і торф. Законодавство встановлює порядок видобування прісних підземних вод у межах наданих ділянок для сільськогосподарських та побуто­вих потреб, а також відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин.

Законодавство про тваринний світ визначає види права колективної та приватної власності і правила користування тваринним світом сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами і громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, ри­бальства, використання корисних властивостей життєдіяль­ності тварин —ґрунтоутворювачів, природних санітарів сере­довища, запилювачів рослин та інші, регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.

2. У системі організаційно-правового забезпечення раціо­нального використання земель та інших природних ресурсів чільне місце посідають норми законодавства про екологічну, в тому числі радіаційну безпеку. Так, Закон "Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радіаційно небезпечних і радіоактивне забруднених земель. Зокрема, до радіаційне небезпечних відносяться землі, на яких немож­ливе подальше проживання населення, одержання сільсько­господарської та іншої продукції, продуктів харчування, які відповідали б державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або використання яких недо­цільно за іншими екологічними умовами. Такі землі підляга­ють виключенню з сільськогосподарського обігу. До них на­лежать ділянки, що включають зону відчуження та зону без­умовного (обов'язкового) відселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного і безпеч­ного використання земель та інших природних ресурсів має

Закон "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., Закон "Про карантин рослин" від ЗО червня 1993 p., інші ак­ти спеціального законодавства. Зокрема, у захищеному грун­ті, на землях водного фонду, водоохоронних зонах, інших територіях, які підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосуван­ня можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної і екологічної експертизи за дозволом Укрдержхім-комісії.

У разі застосування пестицидів і агрохімікатів відповідні власники земель і землекористувачі мають здійснювати захо­ди відповідно до регламентів, встановлених для певної грунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохі­мічного обстеження грунтів, даних агрохімічного паспорта земель, стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Розповсюдження шкідників, збудників хвороб рослин та інших карантинних об'єктів можуть створити умови для за­провадження карантинного режиму з обмеженням викорис­тання природних ресурсів. Так, зокрема сільськогосподарська сировина для виготовлення продуктів дитячого і дієтичного харчування може вироблятися у спеціальних сировинних зо­нах, правовий режим яких визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Складовою організаційно-правового механізму забезпе­чення ефективного природокористування у сільському госпо­дарстві є управління, тобто цілеспрямована діяльність упов­новажених органів, направлена на забезпечення додержання всіма підприємствами, організаціями, установами, іншими юридичними особами і громадянами агропромислового ком­плексу приписів і вимог чинного законодавства по ефектив­ному використанню земель, інших природних ресурсів, вжит­тя необхідних заходів щодо попередження, припинення і встановлення правопорушень у цій сфері, відновлення пору­шених прав та законних інтересів власників і користувачів зе­мель та інших природних ресурсів.

Управління природокористуванням у сільському госпо­дарстві передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексного і цільового викорис­тання земель та інших природних ресурсів, стимулювання Відтворення цих ресурсів, захисту агроландшафтів, як складних природних (природноантропогенних) утворень (екосис­тем), гарантування сприятливої екологічної обстановки і без­пеки в процесі ведення сільського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської ді­яльності суб'єктів агропромислового комплексу по ефектив­ному використанню і відтворенню природних ресурсів з боку органів загального управління: організація комплексного прогнозування І цій сфері, облік і ведення земельного та ін­ших природноресурсових кадастрів, збалансований розподіл та перерозподіл природних ресурсів між суб'єктами сільсько­господарського природовикористання, організація землевпо­рядних та інших територіально-планувальних робіт, екологіч­ної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань переда­чі у власність та надання у використання природних ресурсів, проведення екологічного контролю, стандартизації і норму­вання, встановлення лімітів використання природних ресур­сів, систематичне інформування населення та органів держа­ви про можливі зміни внаслідок здійснення сільськогоспо­дарської діяльності, моніторингу і вирішення спорів у галузі природовикористання.

Залежно від повноважень, структури, мети і завдань, які реалізують державні органи у сфері організації ефективного використання природних ресурсів, можна виділити такі фор­ми управління: загальне, спеціальне і галузеве.

Загальне управління здійснюється Кабінетом Міністрів України, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.

Спеціальне управління покладається на уповноважені ор­гани — Міністерство охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки, Державний комітет земельних ресурсів, Державний комітет лісового господарства, Держав­ний комітет по геології і використанню надр, Державний ко­мітет по водному господарству тощо.

Галузеве управління забезпечує Міністерство агропромис­лового комплексу.

Центральне місце у системі організаційно-правового меха­нізму (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГТ) належить внутрішньогос­подарському управлінню щодо ефективного використання земель та інших природних ресурсів Йдеться, насамперед, про вищі органи самоврядування — загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства або збори уповноважених, правління цих підприємств, а також про го­лову акціонерного сільськогосподарського товариства. Вони здійснюють управлінські функції у сфері внутрішньогоспо­дарського використання належних їм земель відповідно на праві колективної, приватної власності на землю або на праві користування окремими земельними ділянками, природними ресурсами відповідно до земельного законодавства.

Такі функції передбачають внутрішньогосподарське зону­вання земель відповідно до структури, спеціалізації господар­ської діяльності і внутрішньогосподарського проекту земле­устрою, первинного обліку земель та інших природних ресур­сів щодо їх кількісного та якісного використання, підготовки та своєчасного подання статистичної звітності про порядок використання, відтворення і охорони земель та природних ресурсів, участі у здійсненні моніторингу, контролю за цільо­вим і господарським природокористуванням, веденням ка­дастрів природних ресурсів тощо.

4 У системі організаційно-правового механізму забезпе­чення ефективного природокористування в сільському госпо­дарстві широкого застосування набувають заходи стимулю­вання, зокрема, економічні важелі. Йдеться про нормативи плати і розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне сере­довище. Економічні заходи застосовуються при встановленні лімітів використання природних ресурсів, наданні можливос­ті отримання останніх під заставу, наданні пільг при оподат­куванні сільськогосподарським юридичним особам та грома­дянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, у ра­зі реалізації ними заходів щодо раціонального природокорис­тування, надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів з метою від­шкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про використання природних ресурсів, а також застосовують­ся Інші економічно-правові заходи.

Запровадження плати за землю, інших економічних засад у формі різних платежів у даний механізм сприяє розвитку нових, незалежних зв'язків управлінської, науково-технічної і господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і громадян, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, стимулює ощадливе використання землі та інших природних ресурсів, створює умови для нових форм організації праці і господарю­вання та найбільш продуктивного природокористування і за­доволення матеріальних, естетичних, оздоровчих, пізнаваль­них та інших потреб суб'єктів агропромислового комплексу.

Стимулюючим чинником ефективного використання зе­мель та інших природних ресурсів у механізмі організаційно-правового забезпечення є юридична відповідальність за зе­мельні та інші правопорушення у цій сфері.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення, еколо­гічного ризику і ступеня суспільної та екологічної небезпеки юридична відповідальність може наставати за винні і проти­правні дії власників земель і природокористувачів у формі ад­міністративної, кримінальної та майнової відповідальності шляхом відшкодування заподіяних збитків.

§ 2. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

1. Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюва­тися на праві колективної і приватної власності на землю та права природокористування, в тому числі орендного. Основ­ними користувачами земель сільськогосподарського призна­чення є колективні та інші сільськогосподарські підприєм­ства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні това­риства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й нав­чальні заклади.

На праві колективної власності можуть використовуватись землі, які передаються безкоштовно колективним сільсько­господарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та ін­ших державних сільськогосподарських підприємств. Переда­ча ділянок у колективну власність провадиться місцевими ра­дами народних депутатів, на території яких вони розташовані. Разом з тим, не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодо­бувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборонного, природоохоронного, оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення, лі­сового фонду, за винятком невеликих ділянок до 5 га; водно­го фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчаль­них закладів тощо. Розпорядження землями, які перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективу сільськогосподарського підпри­ємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у власності відпо­відного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави. В той же час ці особи можуть безперешкодно вийти з відповідного підприємства, кооперативу, товариства та одержати безкош­товно у приватну власність належний їм пай у натурі на міс­цевості і отримати на цю частку Державний акт на право при­ватної власності на землю.

Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей на праві постійного або тимчасового користування, у тому числі на праві орендного використання земель.

Розміщення об'єктів внутрішньогосподарського будів­ництва на землях сільськогосподарських кооперативів, під­приємств, товариств проводиться відповідно до затверджува­них проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Однак, як правило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо.

Громадяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі на праві приватної власності для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, для будів­ництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести селян­ське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, передаються за їх заявами земельні ділянки у власність або користування відпо­відними районними (міськими) радами. Якщо члени колек­тивного сільськогосподарського підприємства та працівники інших сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств), члени сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств побажають вийти з їх складу і вести особисте селянське (фермерське) господарство, то за рішен­ням відповідної районної, міської ради їм передаються ділян­ки із земель зазначених юридичних осіб безплатно або за пла­ту, якщо розмір ділянки перевищує середню земельну частку. Всім іншим громадянам для ведення селянського (фермер­ського) господарства ділянки повинні надаватися із земель запасу та резервного фонду. Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є досвід роботи у сільському господарстві і необхідна кваліфікація. У разі від­мови такі громадяни вправі оскаржити це питання в судовому порядку.

Для ведення селянського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх інших земель. Кон­кретні розміри ділянок в межах норм визначають відповідно районні, міські ради, з урахуванням регіональних особливос­тей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних госпо­дарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу.

Поряд з названою формою права власності законодав­ством передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищ­ної, міської ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської ради можуть надаватися у власність земельні ділян­ки для будівництва та обслуговування жилого будинку у роз­мірі не більше 0,25 га, для будівництва гаражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва — ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,10 га.

Земельні ділянки для ведення садівництва використову­ються громадянами при умові, що вони не мають на праві власності або в користуванні ділянок для ведення селянсько­го (фермерського) господарства, особистого підсобного гос­подарства та дачного будівництва. Для індивідуального садів­ництва використовуються ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садівницт­ва кооперативам громадян передаються і використовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традицій­ними народними промислами використовуються земельні ді­лянки, які надаються громадянам у сільській місцевості за рі­шенням сільських рад. Розміри їх встановлюються відповід­ними радами з урахуванням місцевих умов.

2. Поширеною формою використання природних ресурсів суб'єктами сільського господарства є право користування землею, водами, лісами, надрами та іншими природними ре­сурсами. Сільськогосподарським державним, кооперативним та іншим господарюючим підприємствам, установам і органі­заціям земля у користування надається для сільськогосподар­ських цілей, несільськогосподарським підприємствам, орга­нізаціям і установам надаються землі сільськогосподарського призначення для ведення підсобного господарства, а грома­дянам та їх об'єднанням — для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення підсобного господарства тощо. Стаття 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що використання природних ресур­сів здійснюється у загальному і спеціальному порядку. Грома­дянам, зайнятим у сільському господарстві, гарантується пра­во загального використання природних ресурсів для задово­лення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплен­ня цих ресурсів за ними та надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Для спеціального використання земель та інших природ­них ресурсів громадянам та сільськогосподарським підприєм­ствам, установам, організаціям передаються у встановленому порядку землі та інші природні ресурси у власність або нада­ються у користування чи оренду на підставі спеціальних доз­волів, зареєстрованих у відповідних органах місцевої вико­навчої влади, за плату для здійснення виробничої та іншої ді­яльності, а у випадках, передбачених законодавством — на пільгових умовах.

Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право землекористування, водокористу­вання, лісокористування, право користування надрами, ко­рисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, пра­во користування тваринним світом для потреб сільського гос­подарства. Право користування землею може бути постійним або тимчасовим з встановленням строку до трьох років (ко­роткостроковим) та від трьох до десяти років (довгостроко­вим). Зокрема, громадянам можуть надаватися в користуван­ня земельні ділянки для індивідуального городництва у розмі­рі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян нада­ються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в ко­ристування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі, який не перевищує 1 га.

Користування водами для потреб сільського господарства здійснюється у порядку загального і спеціального водокорис­тування. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі повинні здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення земель. Для зрошення таких земель використо­вуються води, якість яких повинна відповідати встановленим нормативам. Зрошення сільськогосподарських угідь та ски­дання дренажних вод у водні об'єкти провадиться на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Зрошення цих угідь стічними водами може дозволятися тільки органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами санітарного і ветеринарного нагляду.

У разі проведення осушення земель сільськогосподарсько­го призначення слід вживати заходів щодо запобігання дегра­дації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Для потреб сільського господарства можуть здійснюватися такі види використання земель лісового фонду та лісокорис­тування: заготівля деревини, другорядних лісових матеріалів, побічні лісокористування. Заготівля деревини у порядку спе­ціального використання може здійснюватися під час рубок головного користування в стиглих деревостанах, у винятко­вих випадках — у пристигаючих деревостанах у лісах другої групи та інших рубок (санітарних, з метою прокладення про­сік, реконструкції деревостанів, лісовідновних робіт тощо) за лісорубним квитком чи ордером, що видаються органами, які ведуть лісове господарство.

Найбільш поширеними є побічні лісові користування: ви­пасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лісової під­стилки та очерету на підставі лісових квитків. Для заготівлі сі­на і випасання худоби постійним лісокористувачам щороку визначаються земельні ділянки лісового фонду на підставі лі-совпровадження або спеціального обстеження.

Використання надр суб'єктами, що ведуть сільське госпо­дарство, може здійснюватися шляхом користування ними для своїх господарських і побутових потреб, не пов'язаних з добу­ванням корисних копалин, користування з метою добування для своїх потреб корисних копалин місцевого значення і тор­фу без надання гірничих відводів та промислова розробка та­ких копалин і торфу на підставі гірничих відводів.

Зокрема, вони мають право в межах наданих їм земельних ділянок користуватися надрами для своїх господарських та побутових потреб шляхом видобування корисних копалин місцевого значення без отримання спеціальних дозволів (лі­цензій). Користування з метою добування таких копалин і торфу без надання гірничого відводу дозволяється за умови, що це має здійснюватися в межах наданих ділянок загальною глибиною розробки до 2 м і прісних підземних вод до 20 м. У випадках застосування спеціальних технічних засобів ко­ристування надрами має погоджуватися з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища та ядерної безпеки на місцях.

Відповідно до законодавства допускається використання сільськогосподарськими підприємствами, кооперативами та акціонерними товариствами корисних властивостей життєді­яльності тварин — природних санітарів середовища, запилю­вачів рослин, а також використання тварин з метою одержан­ня продуктів їх життєдіяльності (меду і воску диких бджіл то­що) без їх вилучення та знищення, погіршення середовища перебування і без заподіяння їм шкоди.

Не виключаються й інші види користування тваринним світом для потреб сільськогосподарського виробництва — до­бування диких тварин з метою утримання і розведення у не­волі чи напівневільних умовах, ведення рибальства у рибогос­подарських водоймах, в тому числі — і на умовах оренди тощо.

§ 3. Права і обов'язки власників і користувачів земель та природокористувачів в аграрному виробництві

1. Відповідно до законодавства землевласники і землеко­ристувачі мають право самостійно господарювати на землі, використовувати для потреб господарства наявні на земель­ній ділянці корисні копалини місцевого значення, торф, лісо­ві угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі, зводити у встановленому порядку жилі, ви­робничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруд. Власни­ки фермерських земель можуть передавати у тимчасове ко­ристування ділянку або її частину у разі втрати працездатнос­ті або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної ради одному з членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське господарство. У разі відсутності таких осіб фермер має право передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім'ї, які не ведуть разом з ним господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести це господарство, чи іншим осо­бам, які беруть участь у веденні господарства і мають відпо­відний досвід роботи в цій галузі. Вони мають також право надати ділянку у тимчасове користування цим особам на підставі договору при тимчасовій втраті працездатності або з інших поважних причин.

Землевласникам і землекористувачам сільськогосподар­ських підприємств, кооперативів, товариств надається право одержувати від нового землевласника, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добросовісної відмови від ділянки, право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і до­ходи від її реалізації та на посіви і посадки сільськогосподар­ських культур та насаджень.

Землевласники і землекористувачі вправі використовувати землю відповідно до умов її надання, використовувати наявні на ділянці природні ресурси та експлуатувати інші корисні властивості землі, одержувати при припиненні користування землею відшкодування вартості поліпшень, проведених за власний рахунок, реалізувати право власності на посіви, по­садки відповідних культур та вироблену продукцію. На земле­власників і користувачів покладаються обов'язки по ефективному використанню земель відповідно до проекту внутрі­шньогосподарського землеустрою, підвищенню її родючості, застосуванню природоохоронних технологій виробництва, недопущенню погіршення екологічної обстановки на терито­рії в результаті господарської діяльності, здійсненню ком­плексу заходів щодо охорони земель, своєчасному внесенню земельного податку та орендної плати за землю.

Вони зобов'язані використовувати землю за цільовим при­значенням, додержуватись прав інших землевласників та ко­ристувачів, включаючи орендарів, не чинити перешкод у про­веденні до суміжної ділянки необхідних інженерних комуні­кацій, дотримуватися вимог санітарноохоронних режимів, не допускати забруднення та іншого негативного впливу на якість земель.

Система ефективного використання земель та інших при­родних ресурсів повинна мати природоохоронний, ресурсо­зберігаючий, відтворювадьний характер і передбачати збере­ження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а та­кож на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища, Зокрема, землевласники і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості грунтів, захист земель від водної і вітрової ерозії, селю, підтоплення, заболо­чення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, за­бруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивни­ми речовинами, захищати землі від інших процесів руйнуван­ня; а також орендарі землі мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарником і дрібноліссям, попе­реджувати погіршення культурно-технічного стану земель.

У разі необхідності на власників і землекористувачів по­кладається вжиття заходів щодо рекультивації порушених земель, підвищення їх родючості та інших корисних властивос­тей землі, зняття, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням зе­мель, тимчасову консервацію деградованих сільськогосподар­ських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

2. У процесі використання вод для потреб сільського гос­подарства сільськогосподарські колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства і громадяни мають право користуватися поверхневими, підземними та Іншими водами для задоволення питних, господарсько-побутових та сіль­ськогосподарських потреб, споруджувати гідротехнічні та во­догосподарські споруди і пристрої, здійснювати їх реконст­рукцію та ремонт, передавати у користування воду за плату іншим водокористувачам, вимагати від власника водного об'єкта підтримання належної якості води за умовами корис­тування тощо.

В той же час, використовуючи води для сільськогосподар­ських потреб, водокористувачі зобов'язані економко вико­ристовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліп­шення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лімітів забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не до­пускати порушення прав інших водокористувачів та заподіян­ня шкоди водогосподарським об'єктам, утримувати в належ­ному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, бе­регові смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські спору­ди і технічні пристрої.

Поряд з цим вони мають здійснювати спеціальне водоко­ристування лише за наявності спеціального дозволу (ліцен­зії), проводити комплекс заходів щодо охорони, відновлення вод, своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокорис­тування, виконувати інші вимоги щодо використання, охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів.

Користування корисними копалинами суб'єктами сіль­ськогосподарського виробництва повинно здійснюватися із забезпеченням цільового, раціонального та комплексного ви­користання надр, безпеки для працюючих та населення, охо­рони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

3. При здійсненні тимчасового лісокористування сіль­ськогосподарські підприємства, кооперативи, акціонерні то­вариства і громадяни мають право використовувати лісові ре­сурси для спеціальних потреб, користуватися ділянками лісо­вого фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і первинної обробки заготівельної сировини. При цьому вони зобов'язані забезпечувати користування ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання, вес­ти роботи способами, які забезпечувати б збереження оздо­ровчих і захисних властивостей лісів, створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, вико­ристання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни, своєчасно вносити плату за спеціальне використан­ня лісових ресурсів, не порушувати права інших лісокористувачів.

Використання об'єктів тваринного світу повинно здійсню­ватися з додержанням встановлених правил, норм, лімітів і строків, способами, що не допускають порушення цілісності природних угрупувань і забезпечують їх збереження і про­ведення комплексних заходів щодо відтворення, збереження і поліпшення середовища їх перебування, охорони цих об'єктів.

Користувачі зобов'язані також своєчасно вносити плату за використання об'єктів тваринного світу, не допускати погір­шення стану середовища перебування тварин внаслідок сільськогосподарської діяльності, застосовувати природоохо­ронні технології під час здійснення виробничих процесів та виконувати інші зобов'язання відповідно до вимог законо­давства.

§ 4. Особливості права орендного землекористування в аграрному виробництві

Суб'єкти аграрних правовідносин в сучасних умовах наді­ляються також правом використання земель на орендних умовах. Ця можливість сільськогосподарських товаровироб­ників передбачена Земельним Кодексом України (в редакції від 13 березня 1992 р.) та спеціальним Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р.

Орендне землекористування може здійснюватися сільсь­когосподарськими колективними підприємствами, коопера­тивами, акціонерними товариствами, селянськими (фермер­ськими) господарствами та іншими товаровиробниками аг­рарного сектору економіки для виконання основних статут­них завдань, залучення допоміжних земельних ділянок для Потреб виробництва, розширення мережі сінокісних та пасоугідь, зайняття традиційними народними промислами у сільському господарстві, створення належної соціальної інфраструктури для працівників та інших потреб сільського населення.

Право орендного землекористування сільськогосподар­ських товаровиробників — це юридична можливість цих суб'єктів тимчасово володіти та користуватися земельною ді­лянкою на підставі договору оренди за відповідну плату для здійснення господарської (підприємницької) та іншої діяль­ності.

Об'єктами орендних земельних правовідносин є земельні ділянки, що перебувають на праві власності держави, терито­ріальних громад, сіл, селиш, міст (комунальної власності) та інших юридичних і фізичних осіб як зайнятих так і не зайня­тих відповідними будівлями, спорудами, іншими об'єктами чи розташованими на них лісовими і нелісовими насаджен­нями та водоймами.

Новацією сучасного правового регулювання орендних зе­мельних правовідносин є той факт, що в якості таких об'єктів можуть бути також земельні ділянки громадян, що належать їм на праві на земельну частку (пай) у недержавному сільсь­когосподарському підприємстві відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які підлягають затвердженню за­гальними зборами членів сільськогосподарського підприєм­ства або відповідних сільськогосподарських товариств.

Об'єктом орендних земельних правовідносин може бути й земельна ділянка, яка обмежена заставою, але виключно за згодою заставодержателя.

Вказана земельна ділянка сільськогосподарського призна­чення може, в свою чергу, передаватися орендарем у суборен­ду, але за умов його тимчасової непрацездатності (хвороби), інвалідності, призову на строкову військову службу до Зброй­них сил України, навчання з відривом від виробництва, об­рання на виборну посаду в органи місцевого самоврядування, державної влади України.

Суб'єктами земельних орендних правовідносин в аграрно­му виробництві виступають орендодавці та орендарі. Відпо­відно орендодавцями є юридичні та фізичні особи, у яких вказані земельні ділянки перебувають на праві власності. Так, орендодавцями земельних ділянок, які перебувають у кому­нальній власності є сільські, селищні та міські ради, а земель­них ділянок, які перебувають у власності держави визнаються районні, обласні, міські (Київська, Севастопольська) держав­ні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України.

Орендарями земельних ділянок в аграрному виробництві можуть бути юридичні особи (сільськогосподарські колектив­ні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, селян­ські (фермерські) господарства тощо) та громадяни, які орен­дують такі ділянки для сільськогосподарського виробництва, ведення особистого підсобного господарства та інших аграр­них потреб. При цьому варто зазначити, що орендарями зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення для ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути тільки юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, або фізичні особи, які мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Виникають орендні земельні правовідносини в аграрному виробництві з часу укладання та реєстрації договору оренди. В той же час підставою для укладання такого договору має бути рішення орендодавця. У разі набуття права на оренду зе­мельної ділянки сільськогосподарського призначення на кон­курентних засадах підставою для укладання цього договору мають бути результати конкурсу або аукціону.

Договір оренди земельної ділянки в аграрному виробницт­ві с різновидом угоди про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання на обумовлений договором термін. Він уклада­ється у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідчен­ню. Невід'ємною частиною такого договору має бути план або схема земельної ділянки.

Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення набирає чинності з часу досягнення домовле­ності з усіх істотних умов, підписання його сторонами і дер­жавної реєстрації. Істотними умовами договору визнаються земельна ділянка, її розмір та місце розташування, термін до­говору дії, форма, розмір, порядок орендної плати та термін внесення платежу, цільовий характер використання, умови забезпечення якості, повернення ділянки орендодавцеві, іс­нуючі обмеження щодо використання ділянки, ризик випадкового пошкодження чи її знищення та відповідальність сторін договору. Недотримання істотних умов договору є підста­вою відмови у його реєстрації або визнання недійсним.

У договорі оренди земельної ділянки сільськогосподар­ського призначення можуть визначатися сторонами й інші умови, що не суперечать чинному законодавству, які вплива­ють на характер і зміст зобов'язань або зміну та припинення договірних домовленостей сторін.

Якщо земельна ділянка передається сільськогосподар­ським товаровиробникам у порядку відведення, то договір оренди на неї підписується після перенесення її меж на міс­цевість. Варто додати, що надання земельної ділянки в орен­ду сільськогосподарським товаровиробникам без зміни цільо­вого призначення, межі якої визначені на місцевості, здій­снюється без розроблення проекту її відведення. За інших умов має розроблятися проект відведення земельної ділянки, який стає складовою частиною договору оренди землі.

За загальним правилом договір оренди земель сільськогос­подарського призначення визначається сторонами, але не більш як на п'ятдесят років. В той же час термін суборенди цієї категорії земель не може перевищувати строку дії догово­ру оренди земельної ділянки. Такі договори підлягають дер­жавній реєстрації шляхом засвідчення печаткою реєструючо­го органу з підписом уповноваженої особи та зазначення форми реєстрації на всіх примірниках договору. Договір суб­оренди земельної ділянки може бути також нотаріально по­свідчений за бажанням однієї із сторін.

Обов'язковою складовою частиною договору земельної ді­лянки сільськогосподарського призначення є встановлення прав та обов'язків орендодавця і орендаря. Зокрема, орендо­давець зобов'язаний передати у користування земельну ділян­ку у стані, придатному для цільового використання, не вчи­няти дій, які б перешкоджали орендарю у користуванні нею та володінні на час чинності договору, обумовити у договорі права третіх осіб на земельну ділянку, яка орендується. В той же час орендодавець має право вимагати від орендаря вико­ристання орендованої земельної ділянки за її цільовим при­значенням, своєчасного внесення орендної плати, форма якої встановлена законом або договором. Крім того, законо­давство передбачає грошову, натуральну та відробіткову фор­му орендної плати та допускає їх поєднання. У разі оренди зе­мельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, плата за оренду земель може справлятися ви­ключно у грошовій формі.

Орендодавець має також право вимагати від орендаря до­держання вимог екологічної безпеки землекористування та збереження родючості фунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населе­них пунктів, режиму використання водоохоронних зон, при­бережних захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо охороняються.

Відповідно, орендар зобов'язаний виконувати та дотриму­ватися вищезазначених вимог, забезпечувати режим викорис­тання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначенця. Йому надається право на поновлення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за умови належного виконання попередніх договірних орендних зобов'язань він може самостійно визначати напрями своєї сільськогосподар­ської діяльності, одержувати продукцію і доходи, здійснювати за згодою орендодавця відповідні меліоративні роботи, ство­рювати ставки та водойми, інші об'єкти виробничого, житло­вого та культурно-побутового призначення, закладати багато­річні насадження; орендар має право на відшкодування ви­трат щодо поліпшення стану земельної ділянки, проведеного за попередньою згодою з орендодавцем, приступати до вико­ристання земельної ділянки після державної реєстрації дого­вору оренди землі. Орендар має право на захист його земель­них прав, в тому числі на витребування орендованої ділянки з будь-якого незаконного володіння та користування, усунен­ня перешкод у її використанні, відшкодування збитків, запо­діяних його правам та інтересам, пов'язаним із орендою та­ких земель.

Сторони земельних орендних правовідносин мають право змінювати за взаємною згодою умови договору, а в разі недосягнення такої згоди — вирішувати спір у судовому порядку.

Розірвання договору оренди земельної ділянки також Можливе за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін, за рішенням суду у разі невиконання орендних зо­бов'язань чи випадкового знищення або пошкодження зе­мельної ділянки, яке суттєво перешкоджає її використанню , умовами договору.

У передбачених законом випадках договір оренди земель сільськогосподарського призначення може бути припинений, зокрема, у разі дострокового розірвання, закінчення терміну чинності, одержання орендарем орендованої земельної ділян­ки у власність, примусового викупу (вилучення) земельної ді­лянки для забезпечення суспільного інтересу, відмови від ви­конання умов договору, ліквідації сільськогосподарських то­варовиробників як юридичних осіб або смерті громадян-орендарів, засудження до позбавлення волі тощо.

Усі розбіжності сторін орендних земельних правовідносин в аграрному виробництві підлягають вирішенню у судовому порядку, а винні особи можуть притягатися до різних видів юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання орендних зобов'язань.

§ 5.Відповідальність за порушення вимог ефективного використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Відповідальність за порушення вимог ефективного приро­докористування в сільському господарстві складає сукупність юридичних засобів, які забезпечують примусове виконання санкцій, що накладаються на винних осіб. Найбільш поши­реними є майнова, адміністративна та кримінальна відпові­дальність.

1. Майнова відповідальність передбачає можливість ком­пенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про використання земель та інших природних ресурсів. Компен­сація може мати місце внаслідок правомірних дій у разі вилу­чення земель та інших природних ресурсів для громадських і державних потреб, винного заподіяння шкоди власнику чи користувачам природних ресурсів і компенсації державою шкоди, яка виникла з вини екологічно шкідливих вироб­ництв, тобто компенсація шкоди за "чужу вину".

Майнова відповідальність сприяє вжиттю заходів щодо відновлення якості земель та інших природних ресурсів, за­хисту майнових та екологічних прав людини залежно від уні­кальності, природної та наукової цінності знищених чи по­шкоджених природних ресурсів і об'єктів та передбачає еле­менти штрафного компенсування шкоди, а в ряді випадків — і заходи стимулювання, спрямовані на заохочення органів, які здійснюють контроль у цій сфері та використання засобів на оздоровлення навколишнього середовища і здійснення природоохоронних заходів.

Визначення шкоди проводиться на основі різноманітних методів: таксового, витратного, розрахункового, нормативно­го. Таксовий метод базується переважно на застосуванні такс, тобто встановленої через нормативно-правовий порядок гро­шової суми по відношенню до розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одиницю знищеного чи по­шкодженого природного ресурсу. Цей порядок запроваджено при визначенні шкоди, заподіяної лісовому господарству, тваринному світу тощо.

Суб'єкти права власності на землю сільськогосподар­ського призначення або ж державні підприємства, яким зе­мельна ділянка надана на праві користування зазнають май­нової шкоди внаслідок псування чи іншого пошкодження земельної ділянки, безгосподарного використання земель, псування сільськогосподарських земель, забруднення їх виробничими та іншими відходами та стічними водами. Ця шкода заподіюється тому, що не вживаються обов'язкові заходи поліпшення земель і охорони фунтів від вітрової, вод­ної ерозії та інших процесів, що погіршують стан грунтів. Господарство несе певні збитки від несвоєчасного повернен­ня зайнятих земель або невиконання обов'язків щодо приве­дення їх у стан, придатний для використання за призначен­ням, та з інших причин.

Відшкодування збитків, що їх зазнали власники, користувачі, орендарі внаслідок порушення земельного законодавст­ва, передбачено ст. 88 Земельного кодексу України. Цією нормою визначається, що збитки, заподіяні вилученням (ви­купом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власника землі та землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршення якості земель або приве­дення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричинено­го діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі та землекористувачам, в тому числі орендарям, які зазнали цих збитків. У разі обчислення обсягу збитків враховуються проведені витрати на поліпшення якості землі за час вико­ристання земельних ділянок, а також неодержані доходи.

Витратний метод визначення шкоди застосовується на ос­нові даних про витрати, необхідні для здійснення заходів що­до відновлення природних ресурсів, зокрема, у разі заподіян­ня шкоди лісовим ресурсам внаслідок забруднення їх стічни­ми водами, хімічними, фізичними, біологічними впливами, які призводять до їх знищення (наприклад, шкода, заподіяна внаслідок підпалу лісових ресурсів, компенсується у розмірі вартості втрат товарної деревини, що вираховується згідно з розцінками для цієї місцевості, грошовими сумами, необхід­ними для вирощування нових лісових культур чи молодняку природного походження замість знищених, робіт по очистці території та затрат на гасіння пожежі).

Розрахунковий метод базується на системі розрахунків об­числення шкоди. Він широко застосовується при визначенні шкоди, заподіяної власнику порушенням водного законодав­ства, та збитків, завданих рибному господарству внаслідок скидання в рибогосподарські водойми неочищених вод та ін­ших відходів, обчислення розміру шкоди, заподіяної пору­шенням земельного законодавства.

В основу нормативного методу покладені економічні нор­мативи плати за лімітне та понадлімітне використання при­родних ресурсів, зниження (погіршення) їх якості та платежі за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, в яких враховуються особливості природних ресурсів чи їх комплексу, склад і властивості викидів, а також затрати, не­обхідні для ліквідації чи попередження забруднення, віднов­лення якості природних ресурсів. Такі нормативи диферен­ціюються щодо природних ресурсів державного і місцевого значення, окремих регіонів держави і встановлюються на прогнозний період з урахуванням річних викидів забруднюю­чих речовин чи шкідливих фізичних, біологічних та інших впливів. Джерелом нормативних платежів можуть бути витра­ти виробництва та доходи сільськогосподарських підпри­ємств, кооперативів і акціонерних товариств.

У практиці нормативного визначення шкоди, заподіяної власником землі та користувачем земель й інших природних ресурсів, знайшли нормативне закріплення такі різновиди платежів: базові, що встановлюються в межах погоджених нормативів викидів (скидів) і лімітів використання природних ресурсів та плату за землю, п'ятикратні і десятикратні розміри платежів за перевищення гранично допустимих кон­центрацій і тимчасово погоджених скидів (викидів), переви­щення лімітів використання природних ресурсів.

Важливим відновлювальним заходом є компенсація шко­ди, заподіяної здоров'ю та майну громадян, майну сільсько­господарських, колективних підприємств, кооперативів і акціонерних товариств, екологічно небезпечними об'єктами (АЕС) тощо.

2. Адміністративна відповідальність передбачається природноресурсовим законодавством та Кодексом про адмініст­ративні правопорушення. Підставою для притягнення вин­них до такої відповідальності є адміністративне правопору­шення, тобто протиправна, винна (навмисна або необереж­на) дія чи бездіяльність, яка посягає на право власності на природні ресурси, встановлений порядок управління, приро­докористування, права та інтереси суб'єктів природокористу­вання і передбачений режим використання, відтворення та охорони даних ресурсів чи порушення при цьому норм еко­логічної безпеки.

Адміністративна відповідальність може наставати за само­вільне зайняття земель, самовільне користування водними об'єктами, надрами, самовільну передачу лісокористування, укладання угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право власності на води, надра, ліси, тваринний світ, псуван­ня і забруднення сільськогосподарських земель, забруднення земель хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами, стічними водами, невиконання вимог при­родоохоронного режиму по використанню земель; невико­нання умов щодо зняття, зберігання і нанесення родючого шару фунту, а також інші правопорушення.

Відповідальність може наставати і за водні правопорушен­ня, зокрема, за забруднення і засмічення вод, порушення во­доохоронного режиму на водозаборах, яке призводить до за­бруднення чи до водної ерозії грунтів; введення в експлуата­цію споруд та інших будівель без водоохоронних пристроїв, порушення правил первинного обліку кількості вод, що заби­раються з водних об'єктів або скидаються в них, порушення правил експлуатації водогосподарських споруд тощо.

Порушення допускаються внаслідок недодержання вимог

користування — незаконної порубки та знищення деревини і чагарників, самовільного збору дикорослих плодів, грибів, ягід, горіхів на заборонених ділянках, знищення лісів стічними водами, хімічними речовинами тощо. Негативні на­слідки наступають також при порушенні законодавства про надра, а саме: при самовільній забудові площ залягання ко­рисних копалин, невиконанні вимоги щодо охорони надр, вибірковому добуванні корисних копалин місцевого значен­ня і торфу, порушенні правил геологічного вивчення надр та інших правопорушеннях.

Адміністративна відповідальність може застосовуватись і за порушення вимог щодо використання і охорони тваринно­го світу, зокрема, правил мисливства, рибальства, правил охорони середовища перебування і шляхів міграції тварин, навмисному знищенні об'єктів тваринного світу, занесених у Червону книгу, жорстокому поводженні з тваринами, пору­шенні правил транспортування, зберігання засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що завдає шкоди тваринному світу, та інші.

Встановлена адміністративна відповідальність за порушен­ня норм екологічної обстановки при виробництві і реалізації сільськогосподарської продукції в спеціально визначених зо­нах радіаційного забруднення. За загальним правилом адмі­ністративний штраф може накладатися на громадян та поса­дових осіб. У передбачених же законом випадках (ст. 63 КоАП) на громадян може накладатися штраф у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян і на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян (наприклад, за незаконне використання земель лісового фонду тощо). В окремих ви­падках передбачається адміністративне попередження чи за­стосування додаткових санкцій (конфіскація знарядь неза­конного полювання, рибальства тощо).

3. Кримінальна відповідальність передбачена за вчинення екологічних злочинів, якими визнаються встановлені кримі­нальним законом суспільні і екологічно небезпечні дії (безді­яльність), що посягають на встановлений режим використан­ня, відтворення і охорону земель, інших природних ресурсів, екологічний правопорядок та нормативи екологічної безпеки. Кримінальний кодекс злочинами у сфері раціонального при­родокористування визнає винні, протиправні, суспільні екологічно небезпечні діяння, які можна згрупувати за такими різновидами:

• злочини, що порушують порядок ефективного викорис­тання природних ресурсів: самовільне зайняття земельної ді­лянки, незаконна порубка лісу, потрава посівів і знищення насаджень, незаконне полювання, незаконне зайняття риб­ним, звіриним та іншими промислами;
• злочини, що порушують режим охорони природних ре­сурсів і об'єктів, як складової раціонального природокористу­вання: навмисне знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, недбале знищення чи пошкодження лісових масивів, пору­шення правил боротьби з шкідниками рослин, проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запа­сів, порушення законодавства про континентальний шельф, порушення правил боротьби з епідеміями, жорстоке пово­дження з тваринами, знищення природних об'єктів;
• злочини, що порушують норми екологічної безпеки: за­бруднення водойм і атмосферного повітря, забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або живих ре­сурсів моря, незаконне придбання, зберігання, транспорту­вання, використання, передача і знищення радіоактивних ма­теріалів, приховання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення, заго­тівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування та іншої продукції, ввезення на територію Украї­ни речовин та матеріалів, які належать до категорії небезпеч­них відходів тощо.

Залежно від характеру вчиненого злочину, його суспільної і екологічної небезпеки, кваліфікуючих ознак, об'єктів пося­гання — суб'єктами кримінальної відповідальності можуть бути громадяни і посадові особи. Кримінальні санкції перед­бачають основні покарання у формі виправних робіт, штра­фу, позбавлення волі та додаткові покарання у вигляді по­збавлення права займати певні посади, конфіскації майна і предметів злочину.