§ 1. Державне сільськогосподарське підприємство як суб'єкт майнових прав

1. Під правовим режимом майна державного сільськогос­подарського підприємства розуміється сукупність правових норм, якими забезпечується поєднання права державної власності з правом повного господарського відання підпри­ємства закріпленим за ним державним майном; права та обов'язки підприємства як юридичної особи, його органів уп­равління і трудового колективу щодо використання майна і розпорядження ним у процесі виробництва і соціальної діяль­ності; майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами, а також встановлені правовими засобами поря­док і умови гарантування права державної власності та май­нових прав ДСГП, захисту права державної власності і май­нових прав та інтересів підприємства, його трудового колек­тиву і працівників.

Право власності в Конституції України розглядається крізь призму права його суб'єктів. У ст. 13 Основного Закону записано, що всі суб'єкти права власності рівні перед зако­ном. Про право державної та комунальної власності йдеться в ст. 40 Конституції, в якій сказано, що громадяни для задово­лення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно з Законом "Про власність" (ст. 31) державна власність в Україні за видами ділиться на загальнодержавну (республі­канську) і комунальну.

Державне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом майнових прав у цілому як юридична особа. Підприємство виступає як суб'єкт господарювання, створений власником. Правомочність підприємства як суб'єкта майнових прав у господарській і соціальній діяльності визначається його галу­зевою право- і дієздатністю. Це означає, що підприємство як суб'єкт права, маючи в своєму користуванні й розпорядженні майно, повинно використовувати його виключно на цілі, пе­редбачені статутом господарства, в першу чергу на вироблен­ня сільськогосподарської продукції з метою отримання при­бутків і забезпечення країни продовольством і сировиною для легкої, харчової та інших галузей промисловості. Крім цього, підприємство як самостійний і повновладний суб'єкт речо­вих, майнових прав може вступати в майнові відносини з ін­шими юридичними особами (державними, колективними і громадськими організаціями), а також із громадянами, в тому числі з працівниками і державними органами, мати пов'язані з цим права і обов'язки, відповідати за своїми зобов'язання­ми, вимагати захисту порушених прав. Оскільки майнові від­носини підприємства регулюються не тільки цивільним, а й іншими галузями права, то й правосуб'єктність його як учас­ника майнових відносин грунтується на нормах різних галу­зей права.

2. У нормах цивільного права закріплено основні поло­ження права державної власності та права повного господар­ського відання майном, основні завдання підприємства як виробника товарної сільськогосподарської продукції, основи взаємовідносин із радами, з іншими державними органами і громадянами. Норми цього права дають визначення юридич­ної особи, розкривають зміст і обсяг прав та обов'язків під­приємства як юридичної особи в майнових відносинах, кон­кретизують поняття права державної власності та права пов­ного господарського відання, регулюють взаємовідносини підприємства як юридичної особи з власником, іншими юри­дичними особами і громадянами, встановлюють порядок і правила участі підприємства в господарсько-майнових відно­синах в умовах переходу до ринкової економіки, відповідаль­ність за невиконання зобов'язань, передбачають захист май­нових прав радгоспу у відносинах з іншими юридичними осо­бами і громадянами.

Відносини власності завжди мають об'єктом речі, матері­альні предмети . Ці положення повною мірою стосуються й характеристики об'єкта майнових відносин підприємств, за якими майно закріплено з правом повного господарського відання. Суспільні відносини, об'єктом яких є предмети мате­ріального світу, розуміються як відносини між людьми, юри­дичними особами щодо речей, предметів у зв'язку зі здій­сненням права володіння, користування і розпорядження ними.

До об'єктів права державної власності належать основні засоби виробництва у сільському господарстві, транспорт, а також інше майно, необхідне для здійснення статутних зав­дань підприємства. Майно державного сільськогосподарсько­го підприємства складається з основних фондів і обігових за­собів, а також інших цінностей, вартість яких відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні" відображається в самостійному балансі підприємства.

3. Перелік об'єктів майнових прав підприємства спрямо­ваний на забезпечення майновими засобами виконання зав­дань сільськогосподарської діяльності. Це пов'язано з вико­ристанням землі для виробництва сільськогосподарської про­дукції, інших видів діяльності, не забороненої законодав­ством. У законодавчих актах немає переліку майна, яке належало б виключно до об'єктів майна сільськогосподар­ських підприємств.

Проте, виходячи зі статутних цілей і завдань підприємства, можна говорити про його основний перелік. До нього відно­сять будівлі та споруди, зокрема ферми, комори, гаражі, май­стерні, електричні мережі, трактори, комбайни, устаткуван­ня, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багато­річні насадження, меліоративні та іригаційні споруди, вироб­лену продукцію, грошові кошти, акції та інші цінні папери, інше майно, закріплене за підприємством або ж придбане ним на законних підставах.

Основним критерієм поділу майнових прав підприємства на відповідні майнові об'єкти є правова оцінка джерел фор­мування майна. Відповідно до п. З ст. 10 вищезгаданого Зако­ну такими джерелами можуть бути:

• грошові кошти і матеріальні внески засновників;
• доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;
• доходи від цінних паперів;
• кредити банків та інших кредиторів;
• капітальні вкладення й дотації з бюджетів;
• безкоштовні чи благодійні внески організацій, підпри­ємств і громадян;
• інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законодавче закріплення джерел формування майна під­приємства є однією з форм розширення господарської само­стійності ДСГП. Тепер вони самі вирішують питання про ті чи інші види майна, що їх підприємство може придбати з правом повного господарського відання. Причому, виходячи з міркувань розвитку підприємництва, підприємство може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особа­ми і громадянами та разом із ними набувати окремі майнові об'єкти. Закон "Про власність" (ст. 3) передбачає, що майно може належати за правом спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і громадянам.

Це правило стосується і права повного господарського ві­дання в разі, якщо підприємство набуває певне майно спіль­но з іншими державними підприємствами. Дане майно може належати декільком державним підприємствам за правом спільного (часткового або сумісного) повного господарського відання. На таких правових засадах окремий будинок чи інші споруди можуть бути на балансі двох чи трьох підприємств, організацій. На базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) можуть створюватись і функціо­нувати спільні підприємства з участю державних і недержав­них підприємств.

Як суб'єкт права підприємство має право в межах, перед­бачених Законом "Про підприємства в Україні" і своїм стату­том, продавати і передавати іншим підприємствам, організа­ціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати без­коштовно в тимчасове користування чи позичати належні йо­му будови, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також спи­сувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчи­ми актами і Статутом радгоспу.

4. Підприємство має право, якщо інше не передбачено його статутом, здавати в оренду громадянам засоби вироб­ництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які від­повідно до законодавства не можуть бути в їх власності чи ко­ристуванні. Воно може передавати громадянам окремі матері­альні цінності й безкоштовно. Майно може передаватись гро­мадянам, по-перше, — з дозволу власника, а по-друге — у

випадках, не заборонених законодавством. А втім, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управ­ління майном, що є у загально-державній власності" заборо­нено підприємствам, майно яких належить до загальнодер­жавної власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а та­кож громадянам.

За певних умов майнові відносини можуть складатись між підприємствам і його трудовим колективом. Це специфічна форма таких відносин. Як відомо, трудовий колектив не є юридичною особою, а тому за загальними правилами само­стійно не може вступати в майнові відносини, мати певні права і нести відповідальність. Але законодавчі акти передба­чають винятки. Перший із них, коли відповідно до п. З ст. 18 Закону "Про підприємства в Україні" у випадках, передбаче­них статутом, частина чистого прибутку може передаватись у власність трудового колективу. Другий: відповідно до ст. 37 Закону "Про власність" колектив державного підприємства має право вимагати передачі підприємства в оренду або ж пе­ретворення його в інше підприємство, засноване на колек­тивній власності, у разі прийняття рішення державним орга­ном, уповноваженим управляти державним майном, або ж якщо державне підприємство буде визнане неплатоспромож­ним (банкрутом) за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів. При задоволенні вимог трудового колек­тиву він проводить організаційні заходи щодо створення но­вого підприємства, яке буде функціонувати на праві колек­тивної власності. Третій випадок: за часткового викупу майна підприємства його колектив відповідно до п. З ст. 15 вищезга­даного Закону набуває права співвласника, а підприємство — статус спільного власника. У цьому разі змінюється структура органів управління підприємством та їх компетенція по уп­равлінню майном.

Одним із важливих напрямів розширення прав і самостій­ності підприємства як державного є його право на випуск цінних паперів, а також на залучення додаткових грошових коштів інших підприємств і громадян з метою розширення і вдосконалення виробництва та соціального розвитку трудо­вого колективу.

5. Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тари­фами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовується лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалі­зації окремих видів продукції державі на виконання держав­ного замовлення.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює ма­теріально-технічне забезпечення власного виробництва і ка­пітального будівництва через систему прямих угод (контрак­тів) або ж через товарні біржі та інші посередницькі організа­ції. Матеріальними ресурсами централізовано воно забезпе­чується в обсягах і номенклатурі, потрібних для виконання державного замовлення.

Розподіл одержаних доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на ви­бір напрямів і обсягів використання прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Трудовий колектив самостійно розпоряджається лише тією частиною прибутку, яка у випадках, передбачених статутом, передається в його власність. Порядок розподілу і викорис­тання її вирішується радою чи зборами (конференцією) ко­лективу підприємства.

9. Правовий режим майна підприємства визначається пра­вилами, якими регулюються його майнові відносини з пра­цівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розширення господар­ських прав підприємства і трудового колективу підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження йо­го зростання з боку державних органів.

При переході до ринкової економіки складаються майнові відносини також у процесі зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Його права і з цих питань значно розширені. Такі відносини здійснюються згідно із спеціальними законо­давчими актами, зокрема Законом "Про зовнішньоекономіч­ну діяльність",  прийнятим  Верховною Радою України  16 квітня 1991 р. Одними з основних принципів майнових від­носин підприємства є: принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, принцип сво­боди    зовнішньоекономічного    підприємництва,    принцип юридичної рівності й недискримінації всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків та принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вивезенні товарів. Для правового режиму майна підприємства важливе значення мають та­кі вимоги Закону, як виключне право власності суб'єктів та­кої діяльності на всі одержані ними результати діяльності та забезпечення рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності. Одним із засобів захисту майнових прав підприємства є правило, за яким валютна виручка зарахову­ється на його валютний балансовий рахунок і використову­ється ним самостійно.

§ 2. Правовий режим основних та інших фондів державного сільськогосподарського підприємства

1. Майно будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, виходячи з його цільового призначення у процесі виробництва і в невиробничій сфері, поділяється на фонди. Це робиться за різними ознаками. Зокрема, майно може по­ділятись на фонд нагромадження і фонд споживання. Такий поділ застосовується при оцінці економічної діяльності під­приємства, ефективності використання доходів та іншого майна, а також у процесі виробництва. З цих позицій майно підприємства поділяється на основні виробничі фонди і ос­новні фонди невиробничого (соціального) призначення, а та­кож на обігові фонди. Формування основних і обігових фон­дів здійснюється за однаковими вимогами в усіх підприєм­ствах. В основі їх — характер виробництва, потреби мате­ріальних ресурсів для виробництва певної продукції, відповідної якості та визначеної кількості. За такими ж на­прямами формуються і обігові фонди. Основні фонди, вира­жені в грошовій формі, називаються основними засобами. Звідси — термін "основні засоби" не вживається для позна­чення майна в натурі. Водночас правовий режим фондів зале­жить від форми власності, до якої належить майно.

Для правового режиму майнових фондів ДСГП вирішаль­не значення має те, що вони формуються за рахунок держав­ної та комунальної власності.

Закріплені за підприємством на праві повного господар­ського відання, основні та обігові засоби утворюють його ста­тутний фонд, розмір якого відображається на самостійному балансі основні та обігові засоби, обчислені за балансовою вартістю, відображаються у бухгалтерському балансі, який складається за звітний період (квартал, рік). Основні засоби показують на балансі в їх початковій вартості, що складається з витрат на їх придбання (спорудження, виготовлення) та до­ставляння.

Тривалість використання основних фондів у виробничому процесі з урахуванням зміни рівня продуктивності праці, за­робітної плати і цін, а також витрат на їх ремонт потребує ви­користання ще одного виду оцінки — відновної вартості ос­новних засобів. Таке обчислення обумовлено необхідністю переоцінки засобів на певну дату. Після переоцінки їх відоб­ражають на балансі за відновною вартістю. Остання встанов­люється, наприклад, при приватизації майна державних під­приємств.

Переоцінка характеризує об'єктивно необхідні кошти для відшкодування витрат на відтворення основних засобів на певному етапі. Остаточна вартість цих засобів визначається вирахуванням од відновної вартості сум встановленого зносу. Баланс основних фондів застосовується для планування і об­ліку, відтворення, оновлення та ефективного використання основних засобів і здійснення економічного аналізу підпри­ємства.

Диференціація майна на окремі фонди викликається практичною доцільністю, обумовленою напрямами і змістом виробничо-господарської діяльності підприємства. Будь-яка і виробничо-господарська діяльність поєднує в собі процес ви­робництва й розподілу товарно-майнових цінностей та благ. Закріплення в законодавчих актах права підприємства са­мостійно вирішувати питання про поновлення й відновлення ЧИ списання основних фондів і обігових засобів створює для керівника підприємства можливості здійснення прав повного господарського відання та ефективного використання майна S процесі виробничої та соціальної діяльності.

2. У виробничому аспекті майно підприємства поділяється на основні фонди та обігові засоби, готову продукцію, грошо­ві кошти, спеціальні фонди. До останніх належать: амортиза­ційний фонд; фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд оплати праці й матеріального стимулювання; резервний страховий фонд, фонд соціального розвитку. В сільськогосподарському підприємстві утворюються ще й натуральні фонди: насіннєвий і фуражний у розмірі повної потреби; натуральний фонд зерна та іншої продукції для видачі (прода­жу) працівникам у рахунок оплати праці, а також страхові й перехідні фонди — насіннєвий, фуражний, продовольчий то­що. Кожний з них має свою специфіку утворення і викорис­тання, свій правовий режим.

Основні засоби державного сільськогосподарського під­приємства визначаються згідно з Положенням про організа­цію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р Так до основних фондів належить сукупність матері­ально-речових цінностей, що діють у натуральній формі і протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробни­цтва, так і в невиробничій сфері. До них також відносяться капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшен­ня земель (меліоративні, осушувальні та інші роботи) і орен­довані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що нале­жать до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліп­шення земель включаються до складу основних засобів що­річно в сумі затрат, які належать до прийнятих в експлуата­цію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

Основні фонди поділяються на фонди виробничого і соці­ального призначення

З До складу обігових фондів, що обліковуються як засоби в обігу, належать: предмети, зі строком використання менше одного року незалежно від їхньої вартості; предмети вартістю за станом на 1 грудня 1994 р. до 5 млрд крб. за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну використання, за ви­нятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їхньої вартості. Гра­нична вартість предметів, що не належать до основних засо­бів, може змінюватися Мінфіном України.

До обігових фондів належать знаряддя лову риби (тропи, неводи, сіті та ін.) незалежно від їхньої вартості й терміну ви­користання; бензомоторні пилки, тимчасові будівлі в лісі тер­міном експлуатації до двох років; спеціальні інструменти і спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільна білиз­на незалежно від їх вартості й терміну служби; тимчасові (не­титульні) споруди, пристосування і пристрої; тара для збері­гання товарно-матеріальних цінностей на складах; молодняк тварин і тварин на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини; багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадковий матеріал.

До важливих об'єктів основних виробничих фондів належать будови і споруди, передавальні механізми, верстати, ма­шини, устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктив­на худоба, багаторічні насадження тощо. До їх числа входять ті предмети виробничого і господарського інвентарю та інст­рументу, вартість яких перевищує встановлену на даний пе­ріод ціну незалежно від строку використання.

До основних фондів соціального призначення в підприєм­ствах відносять житлові будинки, належні їм пансіонати, лікувальні заклади, а також об'єкти соціально-культурного, оздоровчого, фізкультурного та іншого соціального при­значення.

Обігові виробничі фонди поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво, а також на власні й позичені кошти. Товарна частина виробленої продукції, яка підлягає реалізації за договорами на виконання державних замовлень чи на умовах ринкової торгівлі з метою одержання прибутків, належить до готової продукції. Разом із грішми готова про­дукція утворює фонди обігу, які є складовою обігових засобів. Вироблена підприємством продукція, потрібна для внутріш­ньогосподарського споживання в процесі виробництва (кор­ми, насіння, молодняк тварин і птиці тощо), не належить до готової продукції. Вона може бути віднесена або до виробни­чих запасів, або до незавершеного виробництва.

Основні виробничі фонди закріплюються, як правило, за внутрішніми структурними підрозділами підприємства (бри­гадами, фермами, дільницями, цехами тощо). І якщо основні фонди свою вартість на готовий продукт, виконані роботи, надані послуги переносять частинами, то обігові — повністю споживаються в кожному циклі виробничого процесу і втра­чають свою натурально-речову форму, їхня вартість включа­ється повністю в затрати виробництва.

Виступаючи як особлива економіко-правова категорія для забезпечення фінансування, обліку і контролю, аналізу і оцінки господарської діяльності підприємства, обігові засоби одночасно не утворюють самостійного фонду в його майні. Вкладені в запаси сировини, матеріалів, незавершеного ви­робництва, готової продукції, осідаючи на рахунках у банках, вони підпорядковуються правовому режимові обігових ви­робничих фондів чи фондів обігу залежно від стадії обертан­ня, в якій вони в даний час перебувають. Обігові засоби поді­ляються на власні та позичені. Власні кошти формуються за рахунок прибутку підприємства, а позичені — за рахунок кре­дитів банку, авансів заготівельників чи фінансової допомоги державних органів.

В умовах переходу до ринкової економіки, приватизації підприємств поділ майна на основні та обігові фонди посту­пово втрачає своє правове значення і залишається як еконо­мічна категорія. Для майнових відносин у нинішніх умовах більшого правового значення набуває поділ майна на статут­ний фонд, рухоме і нерухоме майно. Це дозволяє повніше та обгрунтованіше вирішувати питання про захист майнових прав власника чи державної організації, за якою державне майно закріплене на праві повного господарського відання, забезпечити цілісність і неподільність майна, потрібного для нормального виробництва.

4. Статутний фонд — це сукупність вкладу (у грошовому вираженні) власника в майно ДСГП при його створенні для забезпечення діяльності останнього в розмірах, визначених установчими документами.

Державне сільськогосподарське підприємство, якщо це передбачено статутом, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки неви­користаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Здійснюючи право повного господарського відання, під­приємство самостійно вирішує питання про основні напрями використання наявного у нього майна, капітальних вкладень, поділу майна за фондами, поділу його на фонди нагрома­дження і споживання.

У фонди нагромадження спрямовуються майно і кошти, що використовуються на розширене відтворення виробницт­ва, розвиток науки і техніки, капітальне будівництво виробни­чого і соціального призначення, спорудження пансіонатів, фіз­культурно-оздоровчих закладів тощо.

Впровадження в господарську практику на рівні підпри­ємств фондів споживання обумовлено необхідністю впливу держави на стан обігу і стабілізацію інфляційних процесів. Під коштами фонду споживання розуміють сукупність пря­мих і непрямих грошових сум, витрата яких має індивідуальний характер. Вони включають усі види витрат на оплату пра­ці працівників, у тому числі нештатних. До цього фонду включаються трудові й соціальні пільги, надані грішми чи на­туральною продукцією, доходи (дивіденди), що виплачуються по акціях і вкладах трудового колективу. З уведенням в обіг фондів споживання з'явилася можливість забезпечити регу­лювання витрат на оплату праці та на інші витрати спожив­чого характеру.

§ 3. Особливості приватизації державного майна радгоспів

1. Реформа аграрного сектора в цілому неможлива без ре­формування відносин власності. Зміна форм власності на майно в АПК повинна здійснюватися шляхом роздержавлен­ня економіки, створення приватної та широкого спектра ко­лективних форм власності. Роздержавлення створює умови для вивільнення економічних процесів з-під адміністративно-командного регулювання, передбачає застосування економіч­них методів управління господарським комплексом країни. Приватизація майна державних підприємств — це зміна форм власності, тобто відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Вона є одним із шляхів до багатоукладної соціально орієнтованої економіки. Мета приватизації — відродження господаря на землі, яким забезпечується підвищення ефек­тивності господарювання на селі, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, випуск продуктів харчуван­ня високої якості.

Приватизація повинна здійснюватися згідно з такими ос­новними принципами: законність, забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України у процесі при­ватизації; пріоритетне надання прав громадянам України на придбання державного майна; безоплатна передача частки державного майна кожному громадянинові України; прива­тизація майна на платній основі із застосуванням приватиза­ційних паперів, додержання антимонопольного законодав­ства, повного, своєчасного інформування громадян про всі дії щодо приватизації. Ці та інші принципи закріплено в законах про приватизацію. Але їх реалізація у процесі приватизації малоефективна через суперечливість. Так, законодавче проголошується, що забезпечується надання пільг трудовим ко­лективам підприємств, які приватизуються, і рівність прав громадян України. Зрозуміло, що одночасно реалізувати ці два базисні принципи неможливо, оскільки вони передбача­ють різні підходи до процесу приватизації.

Приватизація в АПК може бути проведена успішно, досяг­нуто її цілей за умови, якщо цей процес супроводжуватиметь­ся відповідним правовим забезпеченням. Необхідну правову базу приватизації складають закони "Про приватизацію май­на державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а також Дер­жавні програми приватизації, які щорічно приймаються Вер­ховною Радою України.

2. Необхідність розкриття основних положень, закріпле­них у загальних законах про приватизацію, викликається тим, що протягом значного періоду — до прийняття (17 травня 1993 р.) спеціальних нормативно-правових актів про прива­тизацію в АПК, остання здійснювалася відповідно до вище­зазначених законів. Значну частину підприємств АПК, особ­ливо в переробній промисловості, було передано в оренду з умовою викупу орендованого майна. Його приватизація, як було зазначено в постанові Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. "Про особливості приватизації в агропромис­ловому комплексі майна, що перебуває в загальнодержавній та комунальній власності", здійснювалась відповідно до Дек­рету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних під­приємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду".

Загальні законодавчі акти про приватизацію дають її по­няття і визначають коло суб'єктів, їхні права та обов'язки у процесі приватизації, встановлюють способи і порядок її про­ведення, називають майно, яке не підлягає приватизації.

На підприємствах АПК поширюються основні принципи приватизації державного майна, передбачені законами Украї­ни. Але приватизація майна в АПК має свої відмінності від загального порядку. Вони визначені Законом від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисло­вому комплексі".

Недержавним сільськогосподарським підприємствам пе­редається безоплатно 51 відсоток акцій підприємств, що при­ватизуються, включно з розміщенням приватизаційних май­нових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів працівників відповідних сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб через довірчі това­риства, створені в колективах товаровиробників. У плані при­ватизації підприємств, які переробляють сільськогосподар­ську сировину та виконують роботи і надають послуги сільсь­когосподарським товаровиробникам, передбачається відпо­відна квота для діючих радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки після їх приватизації та розміщення прива­тизаційних майнових сертифікатів їхніх працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства мають право на придбання акцій за номінальною вартістю в межах зазначених квот у разі, коли трудові колективи підприємств, які приватизуються, сільськогосподарські товаровиробники і прирівняні до них особи не викупили цих акцій у межах уста­новлених квот.

Розподіл акцій між державними, колективними та іншими сільськогосподарськими підприємствами, селянськими (фер­мерськими) господарствами здійснюється пропорційно до обсягів сировини, зданої на об'єкт приватизації, виконаних робіт і наданих послуг у середньому за п'ять років, що пере­дують рокові приватизації, а ті, які існують менше 5 років, — за час їх діяльності.

Акції, що не були викуплені на пільгових умовах протягом одного року від дня початку їх продажу, реалізуються на за­гальних підставах згідно з чинним законодавством.

У разі приватизації майна підприємств і організацій, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Мініст­рів України, визначається частка акцій, яка тимчасово зали­шається у власності держави.

3. Чинним законодавством встановлено, що приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій здійснюється шляхом перетворення ЇХ у колективні сільськогосподарські підприємства або у від­криті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (Зборів уповноважених).

З метою правового і організаційно-методичного забезпе­чення реалізації приватизації радгоспів Мінсільагропромом, Держхарчопромом, Фондом державного майна, Мінекономі­ки і Мінюстом України 27 січня 1994 р. затверджено Поло­ження про порядок перетворення радгоспів та інших держав­них сільськогосподарських підприємств і організацій у колек­тивні сільськогосподарські підприємства. В порядку, перед­баченому цим Положенням, працівникам підприємства, що приватизується, та прирівняним до них особам безоплатно передається частка державного майна, розмір якої визна­чається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області (Автономній Республіці Крим), і кількості працівни­ків підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Решта державного майна понад зазначену вище частку приватизується за приватизаційні майнові сертифікати. Пра­во на першочергове придбання цього майна мають працівни­ки цього підприємства та прирівняні до них особи.

Якщо після використання працівниками радгоспу чи ін­шого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання державного майна за приватизаційні майнові сертифікати залишається не викупле­ною частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів (зборів уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплату до 5 років (без нараху­вання відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент вику­пу майна). У разі відсутності такої згоди орган приватизації приймає рішення про перетворення цього підприємства у від­крите акціонерне товариство в зазначеному вище порядку. При цьому право на придбання майна на пільгових умовах за приватизаційні майнові сертифікати, крім членів трудового колективу та прирівняних до них осіб, мають члени сімей трудового колективу даного підприємства, які проживають разом із ними, та особи, зайняті в соціальній сфері на селі. Не реалізоване за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сіль­ськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів та будівництва, здійснюється через перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) у колек­тивні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціо­нерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільсь­когосподарських підприємств, що були створені на базі між­господарських підприємств, заснованих колгоспами і радгос­пами, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів та будівництва, здій­снюється перетворенням у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств зас­новникам міжгосподарського підприємства.

У разі використання коштів на зазначені цілі, в тому числі у випадках, передбачених п. 7, створена за їх рахунок частка майна приватизується на умовах і в порядку, передбачених загальними правилами приватизації радгоспів та інших дер­жавних сільськогосподарських підприємств, що викладені вище.

4. Реалізація законодавства про приватизацію державного майна вимагає відповідного організаційно-правового врегу­лювання. З цією метою Фонд державного майна України прийняв 8 грудня 1997 р. в новій редакції Положення про по­рядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств. Як зазначено в цьому Положенні, об'єктом приватизації є майно радгоспів як цілісних майно­вих комплексів. Об'єктом приватизації орендних підприємств, створених на базі радгоспів, є майно цілісних майно­вих комплексів цих радгоспів. Приватизація майна радгоспів здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільсько­господарські підприємства, або у відкриті акціонерні това­риства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). При цьому таке колективне сільськогосподарське підприєм­ство або відкрите акціонерне товариство є правонаступником майнових прав та зобов'язань радгоспу, що приватизується.

Орган приватизації приступає до здійснення приватизації на підставі відповідної заяви радгоспу. Цей орган протягом ЗО днів з дня прийняття рішення про приватизацію радгоспу, створює комісію з приватизації підприємства. До складу ко­місії з приватизації входять за принципом однакового пред­ставництва, представники трудового колективу радгоспу, що приватизується (в тому числі і від представницького органу трудового колективу — профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу), покупці, які подали заяву на приватизацію; представники місцевих рад, фінансових орга­нів, державного органу приватизації, антимонопольного ко­мітету України або його територіального відділення та відпо­відного органу, уповноваженого управляти державним май­ном. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися представники землевпорядного та інших державних органів, експерти, консультанти та інші спеціалісти, яким на засідан­нях комісії з приватизації надається право дорадчого голосу. Головою комісії призначається представник органу привати­зації або уповноважена ним особа.

Повідомлення про прийняте комісією рішення щодо при­ватизації цього радгоспу розглядається загальними зборами (зборами уповноважених). Вони приймають рішення про ви­бір способу приватизації, в разі, якщо колектив згідно з чин­ним законодавством України має право такого вибору. Рі­шення загальних зборів (зборів уповноважених) посилається до відповідного органу приватизації.

Приватизація майна радгоспу проводиться з урахуванням волевиявлення трудового колективу радгоспу відповідно до рішення його загальних зборів або зборів уповноважених. Ор­ган приватизації на підставі рішення загальних зборів (зборів уповноважених) приймає рішення про організаційно-правову форму реорганізації — колективне сільськогосподарське під­приємство або відкрите акціонерне товариство. У разі пере­творення радгоспу у колективне сільськогосподарське під­приємство відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених), орган приватизації укладає з колективним сільськогосподарським підприємством, створеним працівни­ками радгоспу та прирівняними до них особами, договір про безоплатну передачу майна або договір купівлі-продажу.

5. Договір безоплатної передачі майна укладається відпо­відно до статей 6, 8 Закону України "Про особливості прива­тизації майна в агропромисловому комплексі", які визна­чають частку державного майна, що підлягає приватизації в тому числі з урахуванням особливостей, визначених ст. 10 цього Закону, якщо, наприклад, частка державного майна пе­ревищує вартість майна радгоспу, що підлягає приватизації,

згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплек­су, то укладається договір безоплатної передачі майна.

У договорі про безоплатну передачу державного майна заз­начається частка державного майна, що передається безоп­латно для подальшого розподілу серед працівників радгоспу та прирівняних до них осіб, відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених).

По іншому визначається обсяг майна, що приватизується за договором купівлі-продажу державного майна. У цьому до­говорі визначається:

• частка державного майна, що передається безоплатно для подальшого розподілу серед працівників радгоспу та при­рівняних до них осіб, відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених);
• частка державного майна, що передається на виплату строком на 5 років за власні кошти, в тому числі компенса­ційні сертифікати, у разі, якщо зазначена частка залишилася після безоплатного передання державного майна та придбан­ня частки державного майна за приватизаційно-майнові сер­тифікати.
• Прийнявши рішення про перетворення радгоспу у відкри­те акціонерне товариство (ВАТ) орган приватизації:
• у 10-денний термін з дня затвердження плану привати­зації радгоспу затверджує Статут відкритого акціонерного то­вариства — після державної реєстрації відкритого акціонер­ного товариства, а також реєстрації випуску акцій та інфор­мації про їх випуск, здійснює розміщення акцій.
• У приватизованому радгоспі розміщення акцій здійснюється таким чином: по-перше, укладається договір про безоп­латну передачу акцій працівникам радгоспу та прирівняним до них особам;
• по-друге, здійснюється пільговий продаж акцій праців­никам радгоспу та прирівняним до них особам за приватиза­ційні майнові сертифікати, у разі, якщо залишилися акції піс­ля проведення безоплатної передачі. Право на придбання ак­цій на пільгових умовах належить також членам сімей праців­ників радгоспу, які проживають разом з ними, особам, які зайняті у соціальній сфері на селі, а також спеціалістам вете­ринарної медицини. Список зазначених осіб засвідчується відповідним органом місцевого самоврядування.

Як зазначається в п. 7 Положення, розмір частки держав­ного майна (акцій), що передається безоплатно, визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена ко­лективного сільськогосподарського підприємства по області (Автономній Республіці Крим), і наявної кількості працівни­ків радгоспу, що приватизується, та прирівняних до них осіб на дату оцінки майна. Платежі за майно (акції), яке привати­зується, здійснюються за приватизаційні майнові сертифіка­ти, а у разі складання договору купівлі-продажу майна (акцій) на виплату строком до 5 років, також власними коштами, в тому числі компенсаційними сертифікатами. Компенсаційні сертифікати використовуються як засіб платежу протягом терміну їх обігу, відповідно до законодавства України.

Цим Положенням врегульовано й інші питання, які по­требують вирішення в процесі приватизації майна радгоспів.