§ 1. Поняття права власності колективного сільськогосподарського підприємства

І. Наукою політичної економії власність розглядається як суспільно-економічні відносини з приводу історично кон­кретної форми привласнення, розпорядження і використання матеріальних благ і, насамперед, засобів виробництва. Влас­ність лежить в основі виробничих відносин і проявляється у відповідних формах. Форма власності зумовлює, кому нале­жать засоби виробництва — всьому суспільству (народу), дер­жаві, колективу чи окремим особам. Основною у відносинах власності є обставина, яка визначає, хто привласнює засоби виробництва. Форма власності на засоби виробництва обу­мовлює форму власності на продукти виробництва і форму їх розподілу між членами суспільства.

Суспільні відносини власності і права власності врегульо­вані Конституцією України. В Основному Законі нашої дер­жави визнається право державної, комунальної та приватної власності (ст. 41). У цьому акті не згадується про колективну і кооперативну власність. Одначе це не означає, що в Україні не існують інші форми (види) власності і права власності, в тому числі і права колективної власності. Зокрема, Закон Ук­раїни "Про власність" від 7 лютого 1991 р. містить в собі роз­діл IV-й про колективну власність, Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. цьому праву приділяє статті 7—9. Згідно з Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. суб'єктом права власності визнається кооператив. Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визнано, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробле­ної товариством в результаті господарської діяльності; доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Слова "колектив" і "кооператив" латинського походження і являють собою синоніми. Такими ж синонімічними нале­жить розглядати поняття права колективної власності і права кооперативної власності. Ці види власності розглядаються як тотожні в чинному аграрному законодавстві, в управлінській діяльності органів державного управління сільським госпо­дарством, у процесі розгляду судових і арбітражних спорів КСГП і сільськогосподарських кооперативів.

2. Суспільна колективна (кооперативна) власність має від­повідне політичне, соціально-економічне, правове і наукове значення. Вона становить економічну основну виробничо-господарської діяльності КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, колек­тивного самоврядування, організацію й особливості оплати праці, паювання і одержання дивідендів, вирішення соціаль­них проблем селян — членів колективно-кооперативних під­приємств.

Поняття права власності колективних підприємств харак­теризується особливостями її речового, матеріально-вироб­ничого і матеріально-невиробничого складу, з одного боку, і власності як системи суспільно-виробничих відносин — з ін­шого.

Перші становлять зумовлені характером і особливостями сільськогосподарського виробництва та іншою, пов'язаною з ним виробничо-господарською діяльністю, конкретні засоби і знаряддя виробництва — об'єкти речового права, об'єкти права власності підприємства. Перелік таких об'єктів законо­давче закріплено в статтях 22—28 Закону "Про власність" та в ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське під­приємство".

Друга особливість власності колективного підприємства полягає в її суспільно-економічній сутності як комплексі своєрідних суспільно-економічних відносин конкретно ви­значеної форми привласнення, розпорядження і використан­ня засобів та продукції виробництва, коштів та інших матері­альних благ. Суспільно-економічний зміст форми колектив­ної власності зумовлюється і визначається таким принципом: кому належать засоби виробництва, тому належать і продукти виробництва. Зокрема, лише підприємству належить делеговане його членам право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю; лише підприємство може бути господарем і має право розпоряджатися створеним у ньому додатковим продуктом; виходячи з наведених засад може брати участь у товарно-грошових ринкових відносинах.

Цими властивостями та особливостями власності колек­тивного сільськогосподарського підприємства визначаються характер і зміст його правоздатності як юридичної особи, йо­го правове становище у процесі здійснення внутрішньогосподарської діяльності та цілої сфери зовнішніх економічно-юридичних зв'язків.

3. Власність кожного окремого підприємства утворювалась і створюється в процесі виробничо-господарської діяльності його трудового колективу — членів цих підприємств через ви­користання земель сільськогосподарського призначення, що використовуються ним як суб'єктом права колективної влас­ності на землю. Все це в сукупності призводить до виникнен­ня комплексу наукових суспільно-майнових відносин. Нові виробничі відносини породжують нові правові норми, покли­кані закріпити і ефективно регулювати ці відносини. Існуван­ня власності колективних підприємств викликало прийняття ряду нормативних актів і окремих правових норм, які в су­купності та єдності визначили правовий режим основних суб'єктів права колективної власності і склали його інститут.

4. Суб'єкт права колективної (кооперативної) власності здійснює свої правомочності власника залежно від сфери їх застосування — чи в процесі внутрішньогосподарської діяль­ності, чи зовнішніх підприємницьких, в тому числі ринкових економічних відносинах. При здійсненні внутрішньогоспо­дарської діяльності у відповідності із Статутом і на основі волевиявлення вищого та інших органів самоврядування КСГП, ВСГК, провадиться володіння, користування і розпо­рядження окремими об'єктами права власності (використову­ється насіння в рільничій бригаді, згодовуються корми в тва­ринницькій фермі та ін.) реалізовується бізнес-план, буду­ються господарські приміщення.

Для здійснення правомочностей власника в сфері зовніш­ніх позагосподарських відносин колективне сільськогоспо­дарське підприємство наділено правом юридичної особи. Зокрема, в ст. 7 п. 2 Закону "Про колективне сільськогоспо­дарське підприємство" записано, що останнє визнається суб'єктом права власності як юридична особа. Згідно з Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" кооператив ви­знається суб'єктом права власності на майно кооперативу. У цьому законі відсутня правова норма однозначна п. 2 ст. 7 За­кону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Це право належить також і акціонерному товариству, що ви­значено Законом "Про господарські товариства" від 19 верес­ня 1991 р.

Колективна (кооперативна) власність становить економіч­ну основу діяльності КСГП, ВСГК і акціонерного сільсько­господарського товариства. Ця діяльність охоплює собою як внутрішню господарську, так і зовнішню, головним чином, підприємницьку діяльність. Відносини колективної (коопера­тивної) власності у цих двох сферах характеризуються певним складом об'єктів і змістом, майновим наповненням. Право-суб'єкт КСГП, ВСГК, АСГТ як суб'єкт права власності ви­значається через категорію юридичної особи. Застосування категорії (правового феномена) юридичної особи є правовим засобом забезпечення їхньої участі у зовнішніх, в тому числі, ринкових економічних відносинах, у визначенні його право­здатності, укладання виробничо-підприємницьких договорів, юридичної відповідальності у взаєминах з іншими суб'єктами права власності або ж права повного господарського відання у державному підприємстві.

Наявність у колективного сільськогосподарського підпри­ємства права юридичної особи є неодмінною умовою реаліза­ції його правоздатності. Однак для здійснення права власнос­ті в системі внутрішньогосподарських правовідносин КСГП, ВСГК, АСГТ їхня ознака юридичної особи не є необхідною. Кожне із названих сільськогосподарських підприємств має свого господаря в особі загальних зборів членів утворення (зборів уповноважених). Кожне таке підприємство має систе­му самоврядування. Виходячи із засад права самоврядування кожне колективне сільськогосподарське підприємство має властиву йому систему органів управління, які в межах своєї компетенції забезпечують реалізацію права власності, організовують належне здійснення права володіння, права користу­вання, права розпорядження об'єктами права власності, роз­поряджаються коштами, продукцією сільськогосподарського виробництва, беруть участь у ринкових економічних правовідносинах. Суб'єктом права власності є виключно саме колективне сільськогосподарське підприємство, а право юридичної особи, яке йому належить, є засобом реалізації права власності, правовим методом, що забезпечує КСГП, ВСГК, АСГТ у суспільному співжитті виробників сільськогосподар­ської продукції.

Правом колективної власності юридичне закріплюються, зокрема, правомочності колективного підприємства як влас­ника. Виходячи з його мети і завдань, визначається коло зна­рядь і засобів, необхідних для ведення громадського госпо­дарства, здатність використовувати і розпоряджатися ними в інтересах КСГП, забезпечувати його підприємництво. В нор­мах права визначено, що засоби виробництва і вироблена продукція належать виключно підприємству. На кожне під­приємство як суб'єкт права власності повною мірою поши­рюються положення ст. 4 Закону "Про власність", згідно з яким власник на свій розсуд має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законові. Він може ви­користовувати це майно для здійснення господарської чи ін­шої не забороненої законом діяльності.

5. Економічна сутність і природа права колективної влас­ності визначають характер і зміст правоздатності колектив­них сільськогосподарських підприємств. Однак, здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність, користуючись і розпоряджаючись її окремими об'єктами, ці підприємства ви­ходять із своєї статутної правоздатності. Зміст їхніх правомоч-ностей зумовлено економічним змістом власності: володінню в економічному розумінні відповідає право володіння; корис­туванню — право користування; розпорядженню — право розпорядження знаряддями, засобами і продуктами колек­тивного виробництва. Зазначені правомочності підприємство здійснює на свій розсуд, як у власних інтересах, так і в інте­ресах членів КСГП, не протиставляючи свої підприємницькі інтереси інтересам усього суспільства.

Результативне господарювання і примноження власності КСГП забезпечується завдяки досконалому застосуванню економічних методів господарювання та професіонального підприємництва, участі в ринкових інфраструктурах.

Колективне сільськогосподарське підприємство, ВСГК, АСГТ користується своїми правами власника для оптималь­ного в межах цих прав задоволення матеріально-побутових і соціальних потреб своїх членів, акціонерів та інших найманих працівників.

У визначенні правового режиму об'єктів права власності КСГП значне місце належить правовим нормам, покликаним охороняти майнові права підприємств.

6. Колективне підприємство як суб'єкт права власності бе­ре участь у майнових правовідносинах з державними і коопе­ративними організаціями, іншими підприємствами, фінансо­во-кредитними установами і громадянами. В основі цих пра­вовідносин лежить інститут права власності колективного підприємства. При цьому залежно від характеру ці правовід­носини регулюються нормами аграрного права в поєднанні з нормами національного цивільного, фінансового, земельного, адміністративного та іншого законодавства. Цим самим відно­сини власності КСГП та їх правова регламентація стають пов­нішими і змістовнішими.

Отже, право власності КСГП, ВСГК, АСГТ — це сукуп­ність правових норм, покликаних регулювати майнові відно­сини кожного конкретного підприємства як юридичної особи щодо володіння, користування і розпорядження засобами і продукцією виробництва та іншим майном на свій розсуд, у власних інтересах, забезпечення оптимальної прибутковості підприємства, задоволення матеріальних і соціально-побуто­вих потреб його членів, примноження і схоронності його майна.

§ 2. Суб'єкти права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Закономірності функціонування суспільно-економічних відносин власності зумовлюють потребу в правовому визна­ченні й закріпленні кола їхніх учасників, тобто кола суб'єктів права власності. Визначенню кола суб'єктів права власності присвячено ст. З Закону "Про власність", згідно з якою таки­ми суб'єктами визнаються: народ України, громадяни, юри­дичні особи та держава. Відповідно до ст. 24 цього Закону суб'єктом права колективної власності визнається також кожний окремо взятий колгосп.

Закон "Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство" (ст. 7) суб'єктом права колективної власності визнає підприємство та його членів як юридичну особу — в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Ос­кільки рівноправними видами колективного сільськогосподарського підприємства є переважно КСГП (колишні колгос­пи), спілки селян, пайові товариства, агрофірми, сільськогос­подарські кооперативи, аграрно-виробничі асоціації та інші подібні утворення, то кожний із них, будучи згідно з законом і власним статутом юридичною особою, визнається суб'єктом права колективної власності. Закріплення на рівні закону зближення виробничо-господарської правомочності підпри­ємства як юридичної особи та правомочності юридичної осо­би як суб'єкта права колективної власності сприятиме під­вищенню ролі підприємств у сфері ринкових економічних відносин.

Визнання правовою нормою (ст. 7 Закону "Про колектив­не сільськогосподарське підприємство") члена підприємства суб'єктом права колективної власності, а, отже, його права на пай, як належну йому частку в колективній власності підпри­ємства, розширює коло майна, що є його особистою приват­ною власністю. Таке визнання права на пай є економічним і юридичним засобом забезпечення його права як співвласни­ка колективного господарства. Належне йому право на пай і нараховувані систематично залежно від розміру такого паю дивіденди сприяють динаміці відносин власності у процесі виробничо-підприємницької діяльності підприємства, напов­ненню відносин колективної власності новим соціально-еко­номічним змістом.

2. За існуючими формами організації колективної праці на підприємствах функціонують відповідні виробничо-господар­ські підрозділи. Виходячи з виробничої доцільності та згідно зі статутом, за ними закріплюються, як уже зазначалося, зе­мельні угіддя, необхідні засоби і знаряддя виробництва, ви­робничі приміщення, споруди та інше майно. Ці майнові цін­ності є власністю підприємства. Лише йому належить право розпорядження ними, а також продукцією, виробленою бри­гадами, фермами та іншими підрозділами. Останнім нале­жить право повного господарського відання цим майном, тобто їм надаються відповідні правомочності щодо раціональ­ного використання та розпорядження як засобами, так і про­дукцією виробництва; на них покладаються обов'язки щодо належної їх схоронності. Але як суб'єкти права повного гос­подарського відання, а не права власності, вони не можуть вирішувати питання щодо самостійного розпорядження закріпленим за ними майном або ж виробленою сільськогоспо­дарською продукцією.

4. КСГП, ВСГК, АСГТ як юридична особа є суб'єктом права спільної часткової власності в тому разі, коли воно об'­єднує частину своїх засобів виробництва (наприклад, цегель­ний завод) і коштів при створенні міжгосподарського пере­робного підприємства, агропромислового об'єднання чи ін­шого спеціалізованого підприємства. У таких випадках під­приємство стає співвласником як майнових цінностей, так і тих доходів, що набуваються завдяки виробничо-господар­ській діяльності зазначених агропромислових утворень. Під­приємство може бути співвласником збудованих і функці­онуючих з його участю міжгосподарських санаторіїв, будин­ків відпочинку, культурно-спортивних об'єктів. Частка під­приємства у спільній власності належить йому за правом колективної власності.

5. Право власності є абсолютним правом. Підприємство здійснює його лише через свої органи управління — загальні збори членів підприємства, збори уповноважених, правління, голову правління. В межах, установлених законом і статутом, лише ці органи можуть вирішити, як використовувати майно, засоби і продукти виробництва, кошти.

Абсолютність права власності підприємства полягає в його недоторканності, в недопустимості фактичного усунення суб'єкта цього права від здійснення ним правомочності роз­поряджатися своїми коштами або засобами, переданими йо­му для участі у створенні статутного фонду (міжгосподар­ських організацій або об'єднань). Зокрема, підприємства, які взяли участь у створенні статутного фонду міжгосподарських будівельних організацій, з роками були позбавлені права на частину чистого прибутку, одержуваного цими організаціями, а з утворенням, наприклад, концерну Украгропромбуду, як дсржавно-кооперативного формування, фактично були по­збавлені права власності на свою частку в основних та обіго­вих коштах цього концерну.

Державні органи не можуть втручатися в здійснення КСГП або міжгосподарськими організаціями свого права власності, в цілому, і права розпорядження його окремими об'єктами. Зокрема, Законами "Про власність", "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" забороняється місцевим органам влади та іншим державним органам і колективним організаціям розпоряджатися майном та проводи­ти вилучення майна, яке належить недержавним підприєм­ствам, розпоряджатися коштами, робочою худобою та про­дукцією, зобов'язувати ці підприємства надавати грошові су­ми і натуральні засоби на потреби, прямо не передбачені за­конами України.

§ 3. Об'єкти права власності колективних сільськогосподарських підприємств

1. Об'єктами суспільних економічних і юридичних відно­син власності здебільшого виступають речі. Вони є об'єктами цих відносин внаслідок саме їх властивостей задовольняти потреби людини. Окрему річ, кошти, матеріальні цінності або ж їх сукупність прийнято називати майном, а юридичні від­носини, що виникають стосовно цього майна, — майновими. Об'єктами права власності колективного підприємства також є цінні папери, акції. Майно, що належить, зокрема, колек­тивному підприємству, відповідає цілям, завданням і характе­рові його підприємницької виробничо-господарської та куль­турно-побутової діяльності, його правоздатності. Подібно до того, як правоздатність колективного підприємства визна­чається нормами права, так і норми права встановлюють коло речей та майна, які можуть належати до об'єктів права його власності.

2. Об'єкти права власності КСГП визначено ст. 24 Закону "Про власність", а також ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Перелік об'єктів права власності в цих статтях відрізняється, що пояснюється, на наш погляд, політичними, психологічними та економічними змінами, які стались у період між прийняттям цих Законів.

Так, згідно зі ст. 24 Закону "Про власність" об'єктами пра­ва власності кооперативу (колгоспу) (нині — колективне сіль­ськогосподарське підприємство) в 1991 р. визнавалися лише: будівлі, споруди, грошові та майнові внески його членів, ви­роблена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгос­пу), а також інше майно, придбане за підстав, прямо не забо­ронених законом.

3. Відповідно до ст. 7 Закону "Про колективне сільсько­господарське підприємство" починаючи з лютого 1992 р. об'єктами права власності у КСГП, ВСГК, АСГТ визнаються: земля та обігові засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ним продукція, одержані дохо­ди, майно, придбане на законних підставах.

Об'єктами права власності колективного підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підпри­ємств та об'єднань, членом яких воно є. Об'єкти права колек­тивної власності кожного конкретного підприємства визнача­ються згідно з чинним законодавством та його статутом. Але кожне підприємство може бути власником будь-якого майна, необхідного йому для аграрного та будь-якого іншого підпри­ємництва (бізнесу), зокрема ведення громадського господар­ства, переробки сільськогосподарської продукції, задоволен­ня своїх виробничих потреб, а також для задоволення куль­турно-побутових запитів членів свого підприємства.

КСГП складається з виробничих підрозділів: дільниць, відділень, цехів, підрядно-орендних утворень, комплексних тракторних, рільничих, кормозаготівельних, садівницьких та інших спеціалізованих бригад, а також тваринницьких ферм. За цими підрозділами закріплюються земельні площі, тракто­ри, машини та інвентар, робоча і продуктивна худоба, необ­хідні господарські будівлі та інші засоби виробництва. Вироб­ничі підрозділи підприємства здійснюють свою діяльність на основі внутрішньогосподарського розрахунку. В бригадах для регулювання економічних взаємин між ними застосовуються чекові та інші форми розрахунків. Вони використовуються і як засоби обліку та контролю за результатами виробничо-гос­подарської діяльності.

Об'єктами права власності КСГП слід вважати лише такі виробничо-господарські підрозділи, яким повною мірою властива виробничо-господарська самостійність, чітка відок­ремленість майна і окресленість майнових відносин стосовно всього громадського господарства підприємства. Наприклад, маслозавод, виноробний чи цегельно-черепичний заводи, цех із виробництва плодово-овочевих консервів, тваринницька ферма та ін.

Об'єктивною ознакою того чи іншого підрозділу як об'єк­та права власності підприємства належить вважати таку озна­ку, відповідно до якої цей виробничий підрозділ може бути використаний для застосування підрядно-орендної форми організації виробництва на підприємстві. В інших випадках окремі виробничо-господарські підрозділи є лише формою організації праці, а надане їм майно є власністю підприємства і перебуває в їхньому використанні на праві повного госпо­дарського відання. Наприклад, рільничі бригади, об'єднані в цех рільництва.

4. Власністю КСГП є підсобні виробництва з переробки продуктів сільського господарства: млини, круподерні, мас­лоробні, молокозаводи, плодоовочесушарні, цехи з переробки плодів та овочів, сироварні й т. ін. Крім того, для обслугову­вання виробничих потреб підприємство має власні кузні, слюсарні, деревообробні майстерні, лимарні. Для працівників підприємства збудовано клуби та бібліотеки, майстерні побу­тового обслуговування, хлібопекарні, їдальні, дитячі заклади, перукарні, лазні. Власністю колективних підприємств є також устаткування підсобних виробництв та інше майно місцевих промислів.

5. Підприємства є власниками виробленої ними сільсько­господарської продукції: зерна, м'яса, технічних культур, молока, масла, картоплі, овочів, фруктів та ін. Поряд із про­дукцією, яку одержують підприємства від основних галузей виробництва, вони є власниками продукції та виробів, що ви­робляються підсобними й допоміжними галузями виробниц­тва (борошно, масло, олія, сухофрукти, риба, мед, вина, вироби місцевих промислів), а також доходів, одержаних від лісокористування, загальнопоширених копалин, торфу, та ін­ших доходів від правомірної експлуатації природних багатств.

6. Встановлені нормами зазначених вище законів правила щодо таких об'єктів права власності колективного підприєм­ства, як грошові та майнові внески членів підприємства, тор­каються, головним чином, новостворюваних недержавних суб'єктів аграрного підприємництва: сільськогосподарських кооперативів, фермерів, аграрно-виробничих асоціацій та ін­ших утворень. Переважно такі утворення є вузькоспеціалізованими і з незначними обсягами виробництва.

§ 4. Зміст права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Поняття права колективної власності певною мірою ха­рактеризується його змістом. Зміст права власності КСГП, ВСГК, АСГТ становлять його права та обов'язки щодо володіння, користування і розпорядження засобами та продук­цією колективного виробництва. Це — сукупність правомочностей щодо здійснення прав володіння, користування і роз­порядження всіма об'єктами права колективної власності. Визначенню змісту права власності присвячена ст. 8 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", нор­ми якої грунтуються на засадах Закону "Про власність". Зок­рема, підприємство самостійно володіє, користується і розпо­ряджається належними йому об'єктами власності.

Право володіння — юридичне забезпечена можливість господарського володіння підприємством тими чи іншими засобами і продуктами виробництва, коштами або іншими матеріальними цінностями начебто власними. Право воло­діння являє собою початкову правомочність, необхідний юридичний засіб досягнення певної економічної цілі, є пере­думовою права підприємства користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Володіння тим чи іншим майном є юридичне правомір­ним, якщо воно здійснюється самим власником-підприємством, його виробничо-господарським підрозділом або відпо­відно до волевиявлення першого іншою особою. В решті випадків матиме місце фактичне володіння річчю, що здій­снюється проти волі власника. Практичне значення відмежу­вання права володіння від інших правомочностей власника полягає в його праві вимагати захисту свого права володіння у порядку, передбаченому законом, — у порядку віндикації. Підставою для такого захисту є право володіння, а не сам факт заволодіння майном.

Підприємство має право володіти лише майном, необхід­ним йому для господарської діяльності в межах його право­здатності. Володіння засобами і продуктами сільськогоспо­дарського виробництва є не тільки правом, а й відповідним обов'язком підприємства.

2. Право користування — це юридичне забезпечена мож­ливість і обов'язок експлуатації речей через одержання від них корисних властивостей для досягнення певного матері­ального результату. Виходячи з цього загального положення, Таким правом для КСГП, СпС, ВСГК є виробниче користування знаряддями і засобами виробництва, господарськими спорудами і технікою, експлуатація робочої худоби, використання іншого майна (зокрема виробів підсобних цехів, підприємств), а також одержання відповідних господарських ре­зультатів: урожаю сільськогосподарських культур, продуктів тваринництва, приросту живої ваги стада тварин, плодів са­дівництва і виноградарства, прибутків від зданих в оренду ху­доби, засобів виробництва, приміщень тощо. Отже, внаслідок права користування колективним майном створюються нові матеріальні цінності, на які у підприємства виникає право власності.

Належне підприємству право користування здійснюється застосуванням праці його членів та осіб, які працюють на ньому за трудовим договором. Майно КСГП, СпС, ВСГК по­винно використовуватись відповідно до його цільового при­значення — для подальшого розвитку господарства. Водночас підприємство може надавати своє майно безоплатно або за невелику плату в користування (оренду, прокат) своїм членам або іншим особам для одержання прибутку, задоволення їх матеріальних і культурно-побутових потреб (як-от допомога членам підприємства у будівництві або ремонті житлових бу­динків, обробітку присадибних земельних ділянок тощо).

В аграрному законодавстві закріплюється вимога раціо­нально використовувати належні підприємству знаряддя і за­соби виробництва, дбайливо зберігати, своєчасно ремонтува­ти і доглядати трактори, комбайни та інше сільськогосподар­ське знаряддя, а також належним чином зберігати насіння і корми.

3. Право розпорядження — це можливість вчинення юри­дичних дій щодо певного майна, коштів або інших матеріаль­них цінностей. Наслідком цих дій є виникнення, зміна або припинення права власності підприємства на майно (його привласнення), надання цього майна іншій особі на праві ко­ристування, в тому числі в оренду, прийняття рішення про використання коштів на придбання майна. Право розпоря­дження майном і коштами підприємства належить тільки самому підприємству як юридичній особі, його органам управління.

У науці аграрного права право розпорядження розмежову­ється за двома аспектами: а) як організація або встановлення порядку внутрішньогосподарського використання колектив­ного майна, закріплення його за виробничими підрозділами і окремими членами підприємства з метою одержання від нього корисних властивостей (ці розпорядчі дії називають також правом управління майном); б) як передача об'єктів пра­ва колективної власності у власність або користування іншій особі. Саме цією частиною права розпорядження зумовлено участь підприємства як суб'єкта права власності та юридичної особи в ринкових економічних відносинах.

4. Право розпорядження майном криє в собі здійснення органами самоврядування управлінських дій, спрямованих на визначення цільового призначення конкретних об'єктів пра­ва власності підприємства, закріплення майна за його вироб­ничими підрозділами, визначення порядку і умов викорис­тання корисних властивостей того чи іншого майна. Право розпорядження в цьому аспекті охоплює дії підприємства як власника щодо обліку і зберігання одержаної натуральної продукції, розподілу одержаних доходів, утворення внутріш­ньогосподарських фондів для задоволення поточних вироб­ничих потреб. У цьому випадку право розпорядження не спричиняє зміну суб'єкта права власності. Останнім, як і ра­ніше, залишається підприємство. Внаслідок цих розпорядчих дій підприємство наділяє свої виробничі підрозділи правом повного внутрішньогосподарського відання згідно з цілями 'їх діяльності і господарського призначення майна, забезпечен­ня внутрішньогосподарського розрахунку і підприємництва.

Для відносин, що складаються у процесі реалізації підпри­ємством своїх правомочностей власника, характерне злиття в тих самих діях двох правомочностей: права користування і права розпорядження. Наприклад, використовуючи насіння для посіву, підприємство водночас здійснює і право користу­вання, і право розпорядження ним.

5. Зміст права власності кожного окремого підприємства визначається нормами Закону "Про власність", де поняття змісту права власності трактується у ст. 4 "Здійснення права власності", згідно з якою власник на свій розсуд володіє, ко­ристується і розпоряджається належним йому майном. Влас­ник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законові. Він може використовувати його для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Закон проголошує, по-перше, принцип — усім власникам рівні умови здійснення своїх прав і, по-друге, га­рантує, що держава безпосередньо не втручатиметься в госпо­дарську діяльність суб'єктів права власності.

6. Правомочності підприємства як власника визначаються його статутом, зокрема вони полягають: у набутті у власність матеріально-технічних засобів і ресурсів, будівельних та ін­ших матеріалів, залученні при необхідності на добровільній основі грошових і майнових внесків членів підприємств, ор­ганізацій та громадян, у розподілі між ними частини доходів або продукції пропорційно до розмірів зроблених внесків, а також у створенні пайового фонду членів підприємства.

Істотним елементом права розпорядження власністю під­приємства є встановлені його статутом правила, що регулю­ють розподіл валової продукції та доходів. Правове регулю­вання розподілу здійснюється таким чином, щоб із виробле­ної власної продукції відшкодовувалися матеріальні витрати на її виробництво (амортизація основних засобів, витрати на насіння, корми, добрива, пальне, витрати на поточний ре­монт тощо). Валовий дохід підприємство використовує для розрахунків за своїми зобов'язаннями перед бюджетом і бан­ками, спрямовує на розширення виробництва, оплату праці, здійснення соціального розвитку, утворення страхових фон­дів, а також для участі своїми коштами у створенні й діяль­ності міжгосподарських підприємств, організацій, об'єднань. Своє право розпоряджатися коштами підприємство здійснює так, щоб своєчасно внести платежі державі та повернути гро­шові позики, не допускати дебіторської заборгованості, своє­часно розраховуватися з працівниками і кредиторами, утво­рювати й поповнювати громадські фонди. В сучасних умовах впровадження нових форм і методів ринкової економіки особливого значення набувають відрахування дивідендів на рахунки пайовиків і кошти для участі недержавних суб'єктів аграрного підприємництва у приватизації, зокрема перероб­них підприємств.

Здійснюючи право розпорядження майном і коштами, підприємство виходить із своєї господарської самостійності, економічної незалежності та правоздатності як юридичної особи.

§ 5. Правовий режим майна колективного сільськогосподарського підприємства

1. Власність колективного сільськогосподарського підпри­ємства складається з майна, коштів, цінних паперів (акцій, валюти, векселів, облігацій) та інших матеріальних та нематеріальних цінностей. Все майно залежно від ролі та цільового призначення об'єктів права власності поділяється на окремі складові частини — господарські фонди. Науковообгрунто­вана класифікація майнових цінностей КСГП, ВСГК, АСГТ спрямована на оптимальне одержання від майнових фондів найбільшої ефективності, досягнення прибутковості кожної з галузей сільського господарства, належної матеріальної заін­тересованості, задоволення життєвих потреб членів і праців­ників колективного сільськогосподарського підприємства.

Правовий режим фондів — це сукупність усіх правомочностей власника, взятих у їх єдності, з приводу кожного або групи об'єктів права власності, крім того, визначений норма­ми права режим певної, відокремленої за своїми економічни­ми властивостями частини майна, яка характеризується єди­ним для неї призначенням, однорідними правами та обов'яз­ками КСГП, ВСГК, АСГТ щодо володіння, користування і розпорядження засобами цього фонду. Дане поняття охоплює характерні для засобів цієї групи джерела їх утворення, спо­соби виникнення на них права власності і способи його при­пинення, а також властиві цій групі засобів правові форми вчинення ними юридичних дій та правової її охорони. Своє­рідним моментом у визначенні правового режиму фондів є те, що підприємство наділено такими правомочностями одно­часно як колективне підприємство і як юридична особа.

2. Примірний зразок статуту КСГП (п. 1.14), відповідні йому пункти є в статутах кожного, окремо взятого КСГП, та­кож відповідно до річних виробничо-фінансових планів та форм річної звітності про діяльність господарства в КСГП визначають такі громадські фонди: основні виробничі фонди громадського призначення, основні виробничі фонди несільськогосподарського призначення, основні невиробничі фон­ди, фонд власних оборотних засобів, натуральний і грошовий фонд оплати праці, фонди економічного стимулювання та ін­ші спеціальні фонди.

Серед об'єктів права власності КСГП, ВСГК, АСГТ про­відну роль відіграють виробничі фонди. Зокрема, це виробни­чий фонд сільськогосподарського призначення. Згідно з за­конами "Про власність" (ст. 25), "Про колективне сільсько­господарське підприємство" (п. 1 ст. 7), п. 4.1 Примірного зразка статуту до нього належать: земля, будинки, споруди, трактори, комбайни та інші машини, устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктивна худоба, багаторічні пло­дові, ягідні, виноградні та лісові насадження, меліоративні та зрошувальні споруди, кошти, передані КСГП для утворення статутного фонду міжгосподарських підприємств (організа­цій), а також частка (пай) в майні агрокомбінатів, міжгоспо­дарських підприємств та інших суб'єктів підприємництва.

До основних виробничих фондів несільськогосподарського призначення належать: промислові виробничі основні за­соби (наприклад, підсобні виробництва і промисли), засоби будівництва, заклади торгівлі і громадського харчування то­що.

До основних невиробничих фондів КСГП, ВСГК, АСГТ належать: жилі приміщення, обладнання та інше майно жит­лового призначення; об'єкти комунального та побутового об­слуговування населення; клуби, бібліотеки, школи, спортивні споруди, дошкільні дитячі заклади, медпункти, інші об'єкти культури, мистецтва, організацій охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення.

3. Правовий режим основних фондів КСГП, ВСГК, АСГТ характеризується такими ознаками: а) засоби основного фон­ду повинні використовуватися колективним сільськогоспо­дарським підприємством виключно за їхнім господарським призначенням; б) основні засоби повинні бути в економічно доцільній кількості та видах, у разі потреби вони можуть зростати або зменшуватися (коли вони зайві та негативно впливають на собівартість продукції, яка виробляється). Кошти, одержані від реалізації основних засобів (через їх не­придатність, неможливість або економічну недоцільність ви­користання), витрачаються за розсудом власника, зокрема для поповнення основних засобів; в) у разі добровільного ви­ходу (а не виключення за дисциплінарні правопорушення) з колективного сільськогосподарського підприємства громадя­нин має право на виділ належного йому паю; г) у випадку ліквідації колективного сільськогосподарського підприєм­ства, майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між члена­ми цього КСГП, СпС, ВСГК тощо. Це правило встановлено в законах "Про власність" (ст. 25), "Про колективне сільсь­когосподарське підприємство" (ст. 33) і є обов'язковим.

4. Правовий режим основних виробничих і невиробничих фондів визначає правомочності КСГП щодо поліпшення використання та зберігання цих фондів. Так, наприклад, на КСГП покладаються обов'язки більш продуктивно викорис­товувати трактори, автомобілі, сільськогосподарські машини і устаткування тваринницьких ферм. КСГП зобов'язані поси­лити контроль за зберіганням сільськогосподарської техніки і правильністю її вибраковки та списання. Аграрне законодав­ство передбачає відповідальність осіб, винних у негосподар­ському використанні, розукомплектуванні, передчасному списанні названих основних засобів.

На основні засоби виробництва підприємства може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів (ст. 7 Закону "Про власність").

Серед об'єктів права власності КСГП важливу роль відіг­рають фонди власних оборотних засобів, які використовують­ся протягом одного виробничо-господарського року. Це, зок­рема, фонди: основний насіннєвий, основний фуражний, по­точних виробничих затрат, вирощування і відгодівлі худоби, майбутніх виробничих затрат на покриття витрат незаверше­ного виробництва.

Статути окремих колективних підприємств покладають на останніх обов'язок створити основні насіннєві фонди у роз­мірі повної потреби. Чинне законодавство зобов'язує КСГП щорічно забезпечувати себе власним високоякісним насін­ням урожайних і пристосованих до місцевих умов сортів зер­нових, зернобобових, олійних культур, посадковим матеріа­лом картоплі та інших овочевих культур.

Для досягнення цієї мети розроблено комплекс заходів щодо докорінного поліпшення організації селекційно-насін­ницької роботи зернових, олійних і овочевих культур та трав, впровадження у виробництво нових високопродуктивних їх сортів.

Статут КСГП, ВСГК, АСГТ покладає на останніх обов'я­зок створювати насінний фонд у розмірі повної потреби, за­безпечувати підвищення урожайності сільськогосподарських культур на основі піднесення культури землеробства, додер­жання сівозмін, поліпшення насінництва, застосування сис­теми добрив і здійснення інших заходів.

Чинним законодавством господарства зобов'язані щоріч­но забезпечувати себе власним високоякісним насінням уро­жайних і пристосованих до місцевих умов сортів зернових, зернобобових, олійних культур і трав, вважаючи це одним із

найважливіших засобів для виконання завдань по дальшому підвищенню врожайності всіх сільськогосподарських культур і всебічному розвитку громадського тваринництва.

Насіннєві фонди сільськогосподарських підприємств не­доторканні, їх слід ретельно оберігати і витрачати тільки на посівні цілі. Особи, винні в порушенні встановленого поряд­ку створення в КСГП (СпС, ВСГК тощо) власних насіннєвих фондів, притягуються до відповідальності. Відповідно до ст. 7 Закону "Про власність" нині і на основні насіннєві фонди може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Основний фуражний фонд утворюється з одержаного уро­жаю для годівлі худоби у розмірі річної повної потреби. Від­повідно до пунктів 5.14 і 9.5 Примірного зразка статуту КСГП виділяє корми для громадського поголів'я худоби і птиці в розмірі повної потреби, а для худоби і птиці, які знаходяться в особистих підсобних господарствах його членів та інших громадян, — на договірній основі.

5. У колективному сільськогосподарському підприємстві також утворюється страховий насіннєвий фонд, який вико­ристовується у випадку неврожаю. Він повинен щорічно оновлюватися шляхом його заміни та поповнення насінням нового врожаю. Цей фонд зберігається і обліковується окре­мо від основного насіннєвого фонду і може бути використа­ний лише за цільовим призначенням.

Основний фуражний фонд утворюється з одержаного уро­жаю для годівлі худоби в розмірі річної потреби. Підприєм­ство виділяє корми для видачі або продажу його членам та працівникам.

Грошовий фонд оборотних коштів КСГП, ВСГК7 АСГТ створюється в таких розмірах, які забезпечують його нор­мальну господарську діяльність, для задоволення поточних потреб і проведення всієї сукупності витрат в незавершене виробництво в усіх галузях громадського виробництва.

У системі громадських фондів КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ першорядне місце належить фондам оплати праці і економіч­ного стимулювання. Правове регулювання відносин з оплати праці провадиться відповідно до ст. 19 Закону "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство", ст. 24 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" та на підставі Стату­ту і Положення про оплату праці членів колективних сіль­ськогосподарських підприємств.

Для задоволення власних культурно-побутових потреб членів і працівників підприємства та їх рідних, підготовки молодих спеціалістів сільського господарства, механізаторів, підвищення кваліфікації, а також придбання обладнання для культурно-побутових установ підприємство утворює культур­но-побутовий фонд.

У колективних сільськогосподарських підприємствах мо­жуть утворюватися й інші громадські фонди, необхідні для за­безпечення виробничої діяльності та задоволення матеріаль­них і культурних потреб їхніх членів та працівників, що пра­цюють за трудовим договором.

6. Право власності сільськогосподарського кооперативу визнається за ним відповідно до ст. 20 Закону "Про сільсько­господарську кооперацію". У цій статті міститься правова норма, тотожна за змістом ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Поряд з цим ст. 20 ви­значає розмежування власності сільськогосподарського коо­перативу на пайовий і неподільний фонди. Порядок форму­вання і розміри неподільного фонду встановлюються Стату­том кооперативу.

Цивільно-правова охорона — це примусове витребування підприємствам майна із чужого незаконного володіння, від­шкодування завданої шкоди і застосування майнових санкцій за порушення договорів КСГП, ВСГК, АСГТ. Так, згідно зі ст 440 Цивільного кодексу України, шкода, завдана підпри­ємству підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка заподіяла шкоду.

Кримінально-правові заходи застосовуються до осіб, які здійснили злочин: проти власності і майнових інтересів КСГП, ВСГК, АСГТ. Аграрно-правовій відповідальності при­свячено спеціальний розділ цього підручника.

§ 6. Пайовий фонд майна членів сільськогосподарського підприємства та його правовий режим

І. Визначальною ознакою сільськогосподарського підпри­ємства, заснованого на частковій (пайовій) власності його членів (наприклад, у КСГП, СпС, ВСГК тощо), є існування пайового фонду майна членів цих підприємств з відповідним правовим режимом.

Згідно з законодавством і статутами КСГП, СпС, ВСГК пайовий фонд майна членів зазначених суб'єктів підприєм­ництва складають знаряддя та засоби виробництва. До пайо­вого фонду майна членів підприємства включаються: вартість основних виробничих і обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відпо­відна частка від участі в діяльності інших підприємств і орга­нізацій. Сума пайових фондів майна, яка належить членам КСГП, СпС, ВСГК, становить їх пайовий фонд.

Майнові, пайові відносини регулюються нормами Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 9), Статутом і Положенням про пайовий фонд майна членів ко­лективного сільськогосподарського підприємства. Залежно від мети використання пайового фонду, його матеріального характеру та правового режиму існує два види пайових фондів членів підприємства.

2. Перший з пайових фондів існував у роки заснування ко­лективних господарств у вигляді сільськогосподарських арті­лей. Порядок створення такого фонду передбачався Примірним статутом сільськогосподарської артілі, прийнятим у 1930 р. і у 1935 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом і Статутом сільськогосподарської артілі селяни, які ставали членами артілі, усуспільнювали належні їм на праві власності знаряддя виробництва. Усуспільнене майно згідно із статутом переходило у власність артілі (колгоспу). Частина вартості цього майна зараховувалась до неподільного фонду колгоспу, а частина була пайовим внеском селянина-колгоспника, який вступав до колгоспу. Колгоспникові за статутом надавалося право одержати пай в разі виходу зі складу колгоспу. Будь-яких матеріальних винагород селянин-колгоспник за усуспільнене майно не одержував. Примірний статут колгос­пу, прийнятий у 1969 р. (а він також мав юридичну силу підзаконного акта, не містив згадки про пайовий фонд. Внаслі­док цього члени колгоспу, які усуспільнювали знаряддя і засоби виробництва при створенні колгоспу, по суті, були по­збавлені права на усуспільнене майно, яке в такий спосіб перетворювалось на виключну власність колгоспу.

3. Істотно відмінним економічним змістом і правовим ре­жимом характеризуються пайові фонди майна членів КСГП, про які йдеться в ст. 9 Закону "Про колективне сільськогос­подарське підприємство" та у внутрішньогосподарських локальних правових актах. Основна мета і ознака цього фонду полягає у піднесенні ролі майнових прав кожного окремого члена підприємства як суб'єкта права власності на його май­но, наближення його матеріальних інтересів до громадського виробництва та підприємницьких результатів. До пайового фонду майна членів підприємства включають: балансову вар­тість основних виробничих та обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства; цінні папери, акції, кошти і відповідну частину коштів від участі в діяльності інших під­приємств і організацій.

Пайовий фонд майна — це балансова вартість основних виробничих та обігових фондів, створених за рахунок діяль­ності КСГП, СпС. Пайовий фонд закріплюється за членами КСГП, СпС, ВСГК пропорційно їхньому конкретному трудо­вому внескові та записується на особових рахунках. Саме па­йовий фонд майна членів КСГП, який складається з суми часток (паїв) у майні членів цього підприємства, стає тепер єдиною основою для утворення колективної власності його членів. Саме це, передане власниками (громадянами—члена­ми підприємства), майно тепер становить соціально-економічну основу для існування і діяльності КСГП як юридичної особи, котра господарює самостійно, і відповідає за своїми зобов'язаннями лише в межах свого наявного майна. Іншими словами, колективне підприємство як юридична особа і суб'єкт господарювання, по суті, є "підприємством з обмеже­ною відповідальністю", коли власники переданого майна не несуть відповідальності за зобов'язаннями створених ними суб'єктів підприємництва (юридичних осіб) усім своїм наяв­ним майном.

Відродження та функціонування пайового фонду КСГП, СпС, ВСГК врегульовано нормами права, серед яких чітко простежуються три групи джерел, за якими формується пайо­ва власність.

До першої групи належать закони. Насамперед, закони "Про власність" (пункти 2, 3 ст. 25), "Про колективне сіль­ськогосподарське, підприємство" (ст. 9). До другої групи на­лежать локальні внутрішньопідприємницькі акти, зокрема прийняті вищими органами самоврядування КСГП, СпС, ВСГК (наприклад, Положення про пайовий фонд майна чле­нів цих КСГП, СпС, ВСГК). До третьої групи відносяться ак­ти рекомендаційно-примірного характеру. Серед них, зокрема, слід назвати Методичні рекомендації з приватизації май­на колективних сільськогосподарських підприємств, Реко­мендації з реформування колгоспів і радгоспів, схвалені З жовтня 1992 р. Науково-технічною радою МСГП тощо.

4. Пайовий фонд КСГП, СпС, ВСГК визначається за річ­ними звітами у такому порядку: від вартості наявних основ­них засобів виробництва підприємства наприкінці року відні­мається вартість основних засобів, одержаних за попередній період безкоштовно або створених за рахунок бюджетних асигнувань, а також придбаних за рахунок непогашених кре­дитів банку, та сума її амортизаційного зносу

Пайовий фонд членів колективного підприємства визна­чається відповідно до діючого в ньому Положення про пайо­вий фонд. Нині, як свідчить узагальнений досвід, існує де­кілька методик розрахунку пайового (часткового) фонду май­на членів КСГП.

Загалом усі ці методики зводяться до визначення пайового (часткового) фонду, виходячи: по-перше, з майна, внесеного при утворенні такого колективного підприємства його члена­ми (в тому числі при створенні в 30-ті роки сільгоспартілей, колгоспів), — це майно обраховується за його сьогоднішньою вартістю; по-друге, виключно з трудової участі кожного члена колективного підприємства (колишнього колгоспу) в громад­ському виробництві; по-третє, таке визначення здійснюється поєднанням наведених вище двох методик.

В Україні, на наш погляд, найбільш виправдано застосову­вати другу методику, оскільки нині надто складно встанови­ти, хто, скільки і яке саме майно вніс при вступі в 30-ті та на­ступні роки до колгоспу.

Конкретний трудовий внесок кожного члена колишнього колгоспу (а зараз — колективного підприємства) визначаєть­ся (за другою методикою), починаючи з післявоєнного (1943—1944 pp.) періоду до нинішнього часу. Визначена нап­рикінці року сума пайового фонду розподіляється між члена­ми підприємства пропорційно їхнім трудовим затратам і заро­біткам або лише заробіткам. Затрати праці та заробітки членів підприємства обраховуються на підставі даних бухгалтерсько­го обліку і визначаються не менш як за трьома періодами, в яких застосовувалися різні рівні оплати праці, зокрема:

а) період до введення гарантованої грошової оплати праці (до середини 60-х pp.);

б) період від введення грошової оплати праці (з 1966 р.) до введення в 1973 р. оплати праці від кінцевого результату, ві­дображеного і розвиненого в Рекомендаціях щодо оплати праці в колгоспах;

в) період (1972—1986 pp.), коли було впроваджено нові та­рифні ставки працівників виробничих галузей народного гос­подарства.

Оплата праці кожного члена підприємства в першому пе­ріоді визначається множенням відпрацьованих у цьому періо­ді людино-днів (трудоднів) на середню оплату людино-дня в останньому періоді. У другому періоді проводиться коригу­вання фонду оплати праці членів колективних підприємств на основі коефіцієнта, обчисленого зіставленням середніх рівнів оплати людино-дня в другому і останньому (третьому) періодах. Оплата праці в третьому періоді не коригується і за­лишається незмінною.

Оплата праці кожного члена (за всі періоди роботи, почи­наючи з післявоєнних) підсумовується і в такий спосіб визна­чається пайовий (частковий) фонд, який розраховується на кінець року. Паралельно з цим пайовий фонд колективного підприємства ділиться на кількість відпрацьованих за всі пе­ріоди роботи людино-днів. Особистий пайовий фонд визна­чається як середня  величина між цими двома сумами.

При розподілі пайового фонду обов'язково враховується трудова участь колишніх колгоспників (вибулих із господар­ства з різних причин, померлих). В загальній сумі пайового фонду їхня частка визначається як різниця між загальною кількістю трудозатрат і. трудовим внеском наявних членів ко­лективного сільгосппідприємства. Сума паю, який припадає на трудовий внесок вибулих із господарства з різних причин колишніх колгоспників та дійсних членів колективного під­приємства, становить його резервний пайовий фонд, який використовується в інтересах соціального розвитку всього ко­лективу, села для надання матеріальної допомоги ветеранам праці, інвалідам, а також як джерело для встановлення (відновлення) пайового фонду тим колишнім колгоспникам, які повертаються до КСГП.

6. Пайовий фонд майна членів колективного підприємства розподіляється між його членами. Це право громадян реалізу­ється через відкриття особового рахунку члена колективного господарства і нарахування на нього відповідних особистому трудовому внескові у громадське виробництво коштів із пайо­вого (часткового) фонду колективного підприємства. Сума, нарахована на особовий рахунок, є особистим пайовим фон­дом майна кожного члена цього підприємства. Останній мо­же визначатися способом розподілу пайового фонду майна цього підприємства лише на скориговані заробітки його чле­нів. Коригування має здійснюватись у наведеному вище порядку.

Чинним законодавством врегульовано порядок визначен­ня та розподілу прибутку на пайовий фонд КСГП і нараху­вання відсотків (дивідендів) на особисті пайові фонди кожно­го з його членів. Так, сума чистого прибутку, який виділяєть­ся для розподілу на пайовий фонд колективного підприєм­ства, може визначатися за питомою вагою амортизації основних фондів у загальній сумі витрат виробництва щоріч­но або встановлюватися на підставі середньорічних даних сталою величиною (нормативом) на декілька років.

Наприклад, у загальних витратах виробництва (собівар­тість вирощеної продукції) по колективних сільськогосподар­ських підприємствах, зокрема Вінницької області, амортиза­ція фондів у 1988—1990 pp. в середньому становила 10 відсот­ків. Іншими словами, основні засоби виробництва, беручи участь у виробничому процесі, зношувалися (амортизували­ся), але, при цьому, як і інші статті затрат, сприяли вироб­ництву продукції, від реалізації якої в цілому отримано певну суму прибутків. А тому 10 відсотків чистого прибутку (після зменшення прибутку на суму обов'язкових платежів) підляга­ють розподілові на пайовий фонд майна між усіма власника­ми особистих паїв, а також на резервний пайовий фонд ко­лективного підприємства. Враховуючи те, що питома вага амортизації в сукупних затратах виробництва з роками змі­нюється мало, за рішенням загальних зборів (зборів уповно­важених) колективного підприємства такий норматив — не менше 10 відсотків відрахування чистого прибутку на пайовий фонд — колективні підприємства Вінниччини правомір­но приймають на декілька років.

7. По закінченні господарського року з нарахованої части­ни прибутку на суму пайового фонду майна колективного підприємства нараховуються: а) відсотки (дивіденди) на осо­бисті пайові фонди кожного члена колективного підприєм­ства, в тому числі й тих, які проходять дійсну військову стро­кову службу, обрані на виборні посади, поступили на навчан­ня з відривом від виробництва, направлені на роботу в інші підприємства, пенсіонерів та інших осіб, які мають особовий рахунок — особистий пайовий фонд; б) відсоток, який при­падає на існуючий резервний пайовий фонд колективного підприємства.

Нарахування дивідендів на пайову участь кожного власни­ка особистого пайового фонду в майні колективного підпри­ємства проводиться один раз на рік після затвердження за­гальними зборами (зборами уповноважених) річного звіту ко­лективного підприємства. Ці дивіденди кожний власник та­кого фонду може отримати готівкою (сплативши відповідний прибутковий податок) або приплюсувати до суми, яка знахо­диться на особистому пайовому фонді (особовому рахунку). Власник цього пайового фонду в майні колективного підпри­ємства може здійснювати з належним йому паєм будь-які ци­вільно-правові угоди (заповідати спадкоємцям, у разі виходу з підприємства, вимагати видачі свого паю в натурі, у грошах, у цінних паперах тощо).

§ 7. Охорона права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Охорона права власності та інших майнових прав КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ є важливим завданням держави, законодавства України. Обов'язок берегти, охороняти і зміц­нювати державну і колективну власність, не допускати без­господарності і недбайливого ставлення до громадського доб­ра покладається на членів КСГП Примірним Статутом КСГП.

Так, в Статуті міститься правова норма про те, що право розпорядження майном і коштами належить тільки самому КСГП — його органам управління. Підприємства не вправі використовувати кошти, майно на цілі, не пов'язані з його діяльністю.

2. Важливий засіб охорони майнових прав КСГП — недо­пущення дебіторської заборгованості перед КСГП. Дебітор­ська заборгованість колективним підприємствам може ви­никнути внаслідок неналежного контролю передусім з боку головного бухгалтера і голови (правління) КСГП, правління і ревізійної комісії за своєчасністю розрахунків з підприєм­ствами. Це свідчить про недостатність фінансової дисципліни як в самих підприємствах, так і у їхніх дебіторів.

Дебіторами можуть бути державні, колективні, приватні підприємства, приватні особи — підприємці, інші громадяни, їх об'єднання, а також члени даного КСГП, які одержали від нього грошові суми, будівлі і матеріали, продукти харчування (в кредит), корми для худоби, молодняк худоби для вирощу­вання і відгодівлі в своєму підсобному господарстві або інші матеріальні засоби; дебіторами можуть бути особи, які корис­тувалися певними послугами КСГП та не повернули свій борг. Дебіторами бувають і організації, установи, члени та не члени КСГП, які не відшкодували йому збитки за заподіяну шкоду. Найбільш поширеними є випадки дебіторської забор­гованості підзвітних осіб КСГП — експедиторів, матеріально відповідальних та посадових осіб. Особливо неприпустимою є практика, коли боржниками перед КСГП протягом років за­лишаються окремі керівники КСГП, які зобов'язані слідкува­ти за своєчасною ліквідацією дебіторської заборгованості.

Якщо дебіторами є організація або установа, то КСГП по­винно своєчасно пред'явити до них претензію у встановлено­му порядку і вимагати негайної ліквідації заборгованості. При несплаті боргу підприємство має право звертатися за сприян­ням до органу, у якому дебітор підпорядкований. У випадку, коли вимога до дебітора не дала позитивного результату, КГСП пред'являє відповідний позов у судому порядку.

Дебіторська заборгованість членів КСГП перед підприєм­ством ліквідується, як правило, при оплаті праці. Однак стяг­нення боргу з коштів, належних члену КСГП як оплата за працю, дозволяється, якщо він визнав борг і не заперечує проти утримання. У випадку невизнання боргу в усій сумі або в її частині заборгованість ліквідується в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовною заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства із подан­ням документів, які підтверджують борг.

Суди при розгляді справ за позовами підприємств до своїх членів або найманих працівників, інших громадян про стяг­нення сум дебіторської заборгованості і відшкодування май­нової шкоди вживають заходи до забезпечення позову. Знач­ну допомогу КСГП по ліквідації дебіторської заборгованості надають юрисконсульти і міжгосподарські юридичні групи, які здійснюють їх юридичне обслуговування.

3. КСГП мають право продавати та позичати сільськогос­подарські продукти, що їм належать, фураж, худобу, іншу продукцію. У випадку несвоєчасного повернення або неоплати продукції підприємство має право звернутися в суд ії позовом про стягнення вартості продукції або повернення в натурі.

При вирішенні подібних спорів суди керуються нормами цивільного права і статутами підприємств.

При розгляді цих справ судам рекомендується таке:

• вартість вироблених КСГП сільськогосподарських про­дуктів, худоби, птиці, а також продукції підсобних підпри­ємств і промислів визначається за встановленими цінами, а у випадках коли таких цін немає, — за цінами, передбаченими за погодженням сторін;
• насіння, фураж та інше майно, яке надане підприєм­ством у позичку, повинні присуджуватися з боржників у на­турі чи у вигляді грошової компенсації, що обчислюється за державними роздрібними цінами, а при відсутності їх — за ці­нами, існуючими на ринку в даній місцевості на день пред'явлення позову;
• худоба, продукти та інше майно, одержане організація­ми або окремими особами від підприємств без оплати або по явно заниженій ціні, повинні присуджуватися на користь під­приємства в натурі. За згодою підприємства, а також у тих ви­падках, коли майна в натурі немає, з відповідачів стягується вартість продуктів, майна, худоби чи майна за державними роздрібними цінами, а коли таких цін немає — за цінами, іс­нуючими на ринку в даній місцевості на день пред'явлення позову.

4. Право колективної власності охороняється за допомо­гою адміністративно-правового, цивільно-правового та аграр­но-правового методів.

Адміністративно-правова охорона полягає у скасуванні незаконних актів або дій посадових осіб або органів управлін­ня КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ спеціальними актами (рішен­нями) органів державної влади або державного управління сільським господарством, а також при покладанні у випадках, передбаченних законодавством, на винних осіб підприємства штрафів (наприклад, за порушення правил протипожежної охорони, правил карантину та ін.).

Адміністративна відповідальність осіб, які вчинили адмі­ністративне правопорушення — адміністративний проступок — встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення. У цьому Кодексі вміщено правові норми, які спрямовані на захист колективної власності та майнових інтересів КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ.

Першорядна з них адміністративна відповідальність — за вчинення дрібної крадіжки колективного майна, що передба­чено ст. 51 цього Закону. Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привлас­нення, розтрати або зловживання посадовим станом — тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з утриманням двадцяти від­сотків заробітку. Дрібне розкрадання державного або колек­тивного майна, що призвело до розукомплектування автомо­білів, тракторів, сільськогосподарської техніки при переве­зенні залізничним, водним, іншим транспортом, а також у місцях постійного або тимчасового зберігання — тягне за со­бою накладення штрафу від восьми до двадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян.

Розкрадання майна, що тягне за собою адміністративно-правову відповідальність визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, встановлених чинним законодавством України. При цьому, крім вартості викраденого, також врахо­вується кількість викрадених предметів у натурі (вага, кіль­кість) та їх значущість для народного господарства.

З метою забезпечення виконання постанов про майнову відповідальність адміністративне законодавство встановлює відповідальність за ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємству, установі, органі­зації. Особа, яка зобов'язана за вироком суду відшкодувати таку шкоду, несе відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або карається виправними робо­тами на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти від­сотків заробітку.

Адміністративно-правову відповідальність встановлено в разі потрави посівів, зіпсування або знищення зібраного вро­жаю сільськогосподарських культур, що знаходяться в полі, пошкодження насаджень КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, радгос­пів та інших державних та громадських господарств худобою чи птицею. Ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п'яти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Цивільно-правова охорона — це примусове витребування підприємством майна із чужого незаконного володіння, від­шкодування завданої шкоди і застосування майнових санкцій за порушення договорів з КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Так, згідно зі ст. 440 Цивільного Кодексу України, шкода, завдана підприємству підлягає відшкодуванню у повному обсязі осо­бою, що її заподіяла.

Кримінально-правові заходи застосовуються до осіб, які здійснили злочини або замах на злочин(-и) проти власності і майнових інтересів КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Аграрно-пра­вовій відповідальності присвячено спеціальний розділ цього підручника.