§ 1. Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові ознаки

1. Селянське (фермерське) господарство — це форма орга­нізації сільськогосподарського виробництва громадян.

В Україні на початок 1998 р. функціонувало 35700 селян­ських (фермерських) господарств, їм належить на праві при­ватної власності 1008,7 тис. га земель сільськогосподарського призначення. Разом із колективними і державними сільсько­господарськими підприємствами селянське (фермерське) гос­подарство в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування і сільсь­когосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це, як правило, сі­мейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, з особистою працею, спрямо­ваною на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви­значатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворю­ється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього суб'єкта підприєм­ництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарю­ванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й ор­ганізаціями, господарськими товариствами, окремими грома­дянами будуються на підставі договорів. Розрахункові опера­ції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

2. Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господар­ства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення.

Втручання у господарську або іншу діяльність цього гос­подарства з боку державних чи інших органів, а також поса­дових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають від­шкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третей­ським судом. Проте дане положення не обмежує передбаче­ного зазначеним Законом права державних органів здійсню­вати контроль за діяльністю селянських (фермерських) гос­подарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокре­ма, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із ви­робництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а та­кож несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Зміст інституту правового регулювання членства в селян­ському (фермерському) господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господа­рювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спіль­ну діяльність всіх його членів тощо.

Державно-правове регулювання створення і організації діяльності селянських (фермерських) господарств провадиться Відділом організації питань фермерських та підсобних сільських господарств Міністерства агропромислового комп­лексу України, що затверджене наказом Мінагропрому від 19 грудня 1997 р. На цей Відділ покладається узагальнення практики застосування законодавства з питань, що відно­сяться до компетенції Відділу розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, здійснення систематичного контролю за їх виконанням.

§ 2. Порядок створення селянського (фермерського) господарства

1. Право на створення селянського (фермерського) госпо­дарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має доку­менти, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надається громадя­нам, які проживають у сільській місцевості, мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви­ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке госпо­дарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконав­чий орган місцевого самоврядування), а затверджує голова районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради народних депутатів.

До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністра­ції, асоціації фермерів, сільської (селищної) ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення зе­мельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громад­ських організацій.

2. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерсько­го) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановле­ному порядку.

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ді­лянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Така передача здійснюється один раз, про що радою народ­них депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відміт­ка в паспорті або документі, який його замінює. За плату пе­редаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер­мерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.

Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть надава­тися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови додержання вимог ґрунто­захисного рільництва.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним маси­вом із розташованими на них водними джерелами та лісови­ми угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопос­тачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть пере­даватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і болот.

3. Селянське (фермерське) господарство підлягає держав­ній реєстрації в районній (міській) раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у приватну власність або нада­ла в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєст­рації до відповідної ради народних депутатів подаються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в банківській установі, вступає в ділові відноси­ни з іншими підприємствами, установами та організаціями, визнається державними і господарськими органами як само­стійний товаровиробник при плануванні економічного і соці­ального розвитку регіону.

Сільська (селищна) рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділян­ку до спеціальної негосподарської книги. Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або змен­шуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втра­чено окремими працездатними особами в разі, якщо вони тривалий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

§ 3. Земельні правовідносини в селянському (фермерському) господарстві

1. Відповідно до Земельного кодексу України (статті 6—8) суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, який зай­мається веденням селянського (фермерського) господарства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише гро­мадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадян­ства його не мають.

Передача земельних ділянок у приватну власність та на­дання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, здій­снюються сільськими, селищними, міськими і районними ра­дами народних депутатів. Орендодавцями можуть бути також власники землі (колективні сільськогосподарські підприєм­ства і громадяни). Передаються у приватну власність або на­даються в користування ділянки із земель запасу, а також зе­мель, вилучених у встановленому порядку. Така акція щодо земельних ділянок, які перебувають у приватній власності або користуванні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).

Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селян­ське (фермерське) господарство" місцевим радам народних депутатів доручено вирішити питання про вилучення із зе­мель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств і організацій диференційовано 7—10 відсотків сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу зе­мель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають організувати селянське (фер­мерське) господарство.

2. Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна рада народних депута­тів розглядає в місячний строк. При позитивному вирішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств дер­жавній землевпорядній організації розроблення проекту їх відведення. У разі відмови ради це питання вирішується ви­щестоящою радою, а якщо й вона відмовить, — судом.

Певні особливості мають місце і при відведенні земельних ділянок членам колективних сільськогосподарських підпри­ємств, які виявили бажання вийти зі складу останніх і зайня­тись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної ради таким особам передаються у влас­ність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності — з придатних для сільськогосподар­ського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної ділянки в таких випадках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у

користування такі земельні ділянки, розмір яких перевищує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Кон­кретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільсь­кі, селищні, міські, районні ради народних депутатів. При цьому враховуються регіональні особливості та можливості обробітку виділених земель переважно членами селянського (фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадя­ни мають право додатково орендувати земельні ділянки, роз­мір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням відповідної ради народних депутатів. З метою збереження цілісності селянського (фермерського) господарства встанов­лено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ді­лянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не підлягають.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм радами народних депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права влас­ності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоротити зазначений строк за заявою власника.

Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати ос­танні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років. При успадку­ванні земельних ділянок неповнолітніми допускається їх на­дання в оренду під контролем місцевих рад народник депута­тів на строк до досягнення спадкоємцями повноліття.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) господар­ство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користу­вання, може в разі втрати працездатності або досягнення пен­сійного віку за рішенням відповідної ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство. За відсутності та­ких осіб він може передати земельну ділянку в тимчасове ко­ристування іншим членам сім'ї, які не ведуть разом з ним господарства, але бажають його вести, мають необхідну кваліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього господарства.

У разі тимчасової втрати працездатності або наявності ін­ших поважних причин громадянин може надати земельну ді­лянку зазначеним вище особам у тимчасове користування на підставі договору.

4. Використання землі в Україні є платним. Власники зе­мельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекористува­чі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір якої визначається з ураху­ванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по­датку та граничні розміри орендної плати за землю встанов­лено Законом "Про плату за землю". В ньому зафіксовані ставки земельного податку з 1 га ріллі та багаторічних наса­джень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Відповідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за земельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в корис­тування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призна­чення розмір цієї плати не може перевищувати розміру зе­мельного податку, що збирається за такі самі землі.

§ 4. Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства

1. Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.

Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, якому земельну ділянку передано для ведення селянського (фермер­ського) господарства у власність або надано в користування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановленими Земельним кодексом України.

Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до ста­тей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) господар­ство" є саме господарство як юридична особа. А якщо госпо­дарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бу­ти і власник (користувач) земельної ділянки одноособове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть се­лянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, до­машнього господарства, продуктивна і робоча худоба, наса­дження на земельних ділянках, засоби виробництва, виробле­на продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого при­значення. Таке майно належить цим особам за правом спіль­ної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерське) господарство" підкрес­лено, що майно такого господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власни­ка майна, передбаченими Цивільним кодексом України. Во­лодіння, користування і розпорядження майном здійснюють­ся за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи користування, в тому числі й на умовах оренди.

2. Майно селянського (фермерського) господарства (СФГ) становить собою спільну сумісну сімейно-трудову власність. Як зазаначає проф. Н.І. Титова, майно у цьому господарстві належить на праві спільної сумісної власності всім його чле­нам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Спільна власність є переважаючим різновидом власності в цих госпо­дарствах.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) гос­подарства регулюються Цивільним кодексом і Законом України "Про селянське (фермерське) господарство". Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

3. Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і заповіту в порядку, встановленому цивільним законодавством. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими зе­мельні ділянки громадян, котрі ведуть селянське (фермер­ське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів се­лянське (фермерське) господарство, право власності на зе­мельну ділянку передається одному з його спадкоємців — діє­здатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага надається членові господарства — одному з подруж­жя, дітям, батькам, родичам, які проживали і вели господар­ство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше веден­ня селянського (фермерського) господарства вирішуються су­дом. У разі відмови спадкоємців від ведення селянського (фермерського) господарства, а також за їх відсутності питан­ня про подальше використання земельної ділянки вирішуєть­ся міською (районною) радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю рад народних депу­татів вирішуються питання успадкування права користування земельними ділянками, в тому числі при укладенні договорів їх оренди.

§ 5. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства

1. Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) гос­подарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільсько­господарської продукції з метою одержання прибутків і роз­ширення виробництва. Виходячи з цього принципу, госпо­дарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеці­алізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд під­бирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продук­ції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподар­ським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодав­ством України. При цьому воно мусить додержувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечу­вати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель­них ділянок.

2. З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господар­ства. В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат. Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільсь­когосподарської техніки та устаткування, вантажних автомо­білів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановле­ними для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

3. Одним з елементів захисту права власності селянського (фермерського) господарства є його право самостійно розпо­ряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативни­ми і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на про­даж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким ін­шим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим гос­подарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або до­говірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встановлює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог. Постачання виробле­ної продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.

4. У разі виробничої потреби селянське (фермерське) гос­подарство має право залучати до роботи в ньому інших гро­мадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим дого­вором (контрактом, угодою), — законодавством України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства форму­ються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, по­слуг), інших надходжень і використовуються членами госпо­дарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господар­ство здійснює облік результатів своєї роботи за господар­ський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.

§ 6. Взаємовідносини селянського (фермерського) господарства з бюджетом, банківськими установами і страховими органами

1. Селянське (фермерське) господарство має право відкри­вати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахун­кові та інші рахунки включно з валютними, і вільно розпоря­джатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштів із розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду або на підставі виконавчого напису у встановлених законо­давством випадках.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) госпо­дарств провадиться у порядку, встановленому для сільськогосподарських підприємств. Як й інші сільськогосподарські підприємства, ці господарства та створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки згідно із Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро­мислового комплексу в народному господарстві" (ст. 19) звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства. Вони сплачують земельний податок у розмірах і в строки, пе­редбачені Законом "Про плату за землю".

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільня­ються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вис­тачає робочих рук, — на п'ять років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одер­жуваних ними від роботи в цих господарствах.

2. Селянське (фермерське) господарство має право одер­жувати в установах банків, від підприємств і кооперативів по­зички на підставі кредитного договору з визначенням умов кредитування. На селянські (фермерські) господарства поши­рюються пільги та пріоритети щодо державних інвестицій, передбачені Законом "Про пріоритетність соціального роз­витку села та агропромислового комплексу в народному гос­подарстві".

Селянське (фермерське) господарство може одержувати кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення зобов'язань. За договором іпотеки під заставу можуть здава­тись землі та нерухоме майно. При цьому земля та/або май­но, що є предметом застави, залишається у заставодавця або у третьої особи. Відносини застави як спосіб забезпечення зо­бов'язань, у тому числі й іпотеки, регулюються Законом "Про заставу".

Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту створено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України. Він, а також місцеві ради народних депутатів можуть надавати допомогу чи відшкодовувати господарству повністю або част­ково витрати, пов'язані з виплатою відсотків за користування позичками банків.

3. З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законо­давства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, почи­наючи з 16-річного віку, та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають дер­жавному соціальному страхуванню і пенсійному забезпечен­ню нарівні з працівниками сільського господарства. Для цього господарство реєструється як платник внесків на дер­жавне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування України за своїм місцезнахо­дженням. У встановленому порядку воно сплачує внески від усіх видів заробітку за своїх членів та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час ро­боти в господарстві членів останнього та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зарахо­вується до їх загального та безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що під­тверджують сплату внесків на соціальне страхування. Селян­ське (фермерське) господарство відповідно до чинного зако­нодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, запо­діяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудо­вим договором (контрактом, угодою), за каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків.

§ 7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

1. Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) гос­подарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняється у таких випадках:

• добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що нале­жить йому за правом приватної власності;
• прийняття членами господарства рішення про припи­нення його діяльності;
• ведення господарства переважно за рахунок праці най­маних працівників;
• використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення еколо­гічної ситуації;
• несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;
• невикористання земельної ділянки для сільськогосподар­ського виробництва протягом року від дня її надання;
• вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;
• визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);
• якщо немає жодного члена господарства або спадкоєм­ця, який бажає продовжити його діяльність.

2. Рішення про припинення діяльності селянського (фер­мерського) господарства приймається районною (міською) радою народних депутатів, а в разі його неплатоспроможності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських потреб провадиться за його згодою після виділення йому відповід­ною радою народних депутатів рівноцінної земельної ділян­ки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.

3. Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, ви­користовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, бан­ком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.

4. В разі припинення діяльності господарства до закінчен­ня строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму подат­ку, обчислену в повному розмірі, встановленому для госпо­дарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка ви­лучається у встановленому порядку для державних і громад­ських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадко­ємця, який бажав би продовжити його діяльність.