Розділ 18 Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності
§ 1. Загальна характеристика законодавства про окремі види сільськогосподарської діяльності
З основні групи. Це — інститути, що регулюють: а) сільськогосподарську діяльність у галузі тваринництва; б) сільськогосподарську діяльність у галузі рослинництва; в) обслуговуючі види сільськогосподарської діяльності. До першої групи правових інститутів належать інститути: племінної справи у тваринництві; ветеринарної медицини; бджільництва; рибництва; птахівництва й молочарства. Друга група охоплює правові інститути: насінництва та охорони прав на сорти рослин; захисту рослин; регулювання вирощування наркотичних рослин; льонарства та коноплярства; садівництва, виноградарства й хмелярства; вирощування сої. До третьої групи належать правові інститути з вирощування штамів мікроорганізмів; транспортування сільськогосподарської продукції; фінансування й кредитування сільського господарства; аграрної освіти та ін.
Аграрне право, регулюючи суспільні відносини з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, встановлює особливі правила щодо тих чи інших видів сільськогосподарської діяльності. Специфіка такого правового регулювання пов'язана з особливостями ведення сільськогосподарської діяльності в цих галузях з потребою державного регулювання тих чи інших її аспектів, або з доцільністю підтримки розвитку депресивних галузей. Отже, в Особливій частині аграрного права України вирізняють правові інститути, які регулюють той чи інший вид аграрної діяльності.
Слід мати на увазі, що ці правові інститути не вповні збігаються з класифікацією галузей сільського господарства. І це не випадково, адже коли йдеться про право, то мають на увазі тільки сформовані правові інститути, а не галузі матеріальної діяльності. А правові інститути формуються там, де виникає потреба в правовому регулюванні. Ті види сільськогосподарської діяльності, що не потребують окремого правового регулювання, регулюються загальними нормами аграрного права. Через це система правових інститутів особливої частини аграрного права, які регулюють окремі види сільськогосподарської діяльності, не є такою логічно послідовною, як класифікація галузей сільського господарства. Наприклад, в аграрному праві маємо Закон від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво", але не маємо законів про свинарство, скотарство, кролівництво тощо.
У цьому розділі ми розглядатимемо лише ті правові інститути, що регулюють сам процес окремих видів сільськогосподарської діяльності. До них не належать ті правові інститути, які регулюють переважно відносини з формування ринкової системи реалізації того чи іншого виду сільськогосподарської продукції. Наприклад, не розглядатимемо інститути ринку зерна, олії, цукру тощо, позаяк вони регулюють здебільшого не процес сільськогосподарської діяльності, а механізм реалізації окремих продуктів, а відтак належать до більшого правового інституту формування аграрного ринку.
Система правових інститутів, які регулюють порядок здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності, поділяється на
А. Правове регулювання тваринництва
§ 2. Загальна характеристика правового регулювання галузі тваринництва
Тваринництво є провідною галуззю сільського господарства, основним постачальником повноцінного харчового білка й сировини для переробної промисловості АПК. Воно виробляє 45% валової продукції сільського господарства. Однак протягом останнього десятиріччя в цій галузі катастрофічно скоротилося поголів'я великої рогатої худоби — у 2,7 рази, свиней — у 2,6, овець і кіз — у 4,8, птиці — більш як у 2 рази. Виробництво м'яса зменшилося у 2,5 раза, молока і яєць — у 1,9, вовни — у 8 разів. Унаслідок цього споживання м'яса і м'ясопродуктів на душу населення зменшилося з 68 кг у 1990 р. до 32 кг — у 2000 p., молока й молокопродуктів — відповідно з 373 до 198 кг, яєць — з 272 до 163 шт. Під час переходу країни до ринкових методів господарювання криза охопила, насамперед, сільське господарство, найбільшого ж спаду зазнало тваринництво.
Це пов'язано з тим, що в умовах ринку сільськогосподарським товаровиробникам невигідно займатися тваринництвом. Система ціноутворення й механізми збуту вироблюваної цією галуззю продукції, механізми постачання комбікормів і забезпечення її іншими необхідними ресурсами призвели до того, що собівартість продукції тваринництва удвічі, а подекуди — й тричі, перевищувала її реалізаційну ціну. Внаслідок чого у колективних сільськогосподарських підприємствах почали вирізати поголів'я худоби.
Цікавим є й той факт, що значний спад виробництва продукції тваринництва в колективних господарствах не спричинив дефіциту продукції тваринництва на ринку України. Річ у тім, що на відміну від колективних господарств, у яких ще збереглася консервативна радянська система управління, в підсобних господарствах населення, цілком за законами ринкової економіки, відбулося значне зростання виробництва продукції тваринництва. Це явище закономірне: приватна власність і закони ринку стимулюють розвиток тих галузей, які можуть дати реальний прибуток. А потреби ринку в продукції тваринництва зумовили ринкові механізми встановлення цін на ту її частину, яку вирощено в підсобних господарствах громадян, а також ринкові механізми її реалізації. Це виправдовує парадоксальну, на перший погляд, ситуацію: в колективних господарствах тваринництво було збитковим, тоді як у підсобних господарствах населення, навпаки, — воно давало прибуток.
На жаль, із самого початку проведення ринкових реформ в Україні держава взяла помилковий курс на збереження державного регулювання сільського господарства переважно неринковими методами. Хоча це робилося з огляду на стратегічний характер галузі й необхідність забезпечення продовольчої безпеки, така політика відкинула сільське господарство на кілька років назад. Серед методів штучного підтримування тваринництва, що не виправдали себе, можна назвати адміністративне регулювання цін н& продукцію тваринництва та механізму її реалізації, адміністративне забезпечення тваринництва потрібними ресурсами, нескінченні дотації у галузь, різного роду доплати та асигнування, а також постійне списання боргів.
Не виправдали себе й заходи щодо штучного створення інтегрованих формувань з виробництва, переробки й реалізації продукції тваринництва за участі сільськогосподарських товаровиробників, комбікормових і переробних підприємств, заготівельних і торговельних організацій усіх форм власності, банків, вітчизняних та іноземних інвесторів, що були започатковані відповідно до поста-нови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. "Про подо-лання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабілізацію розвитку галузі". Згідно з Указом Президента України від 17 лютого 2001 р. № 100/200 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001 — 2002 роках", передбачено поступовий перехід до ринкових методів регулювання сільського господарства із збереженням державного регулювання. Важливим є положення про навчання сільськогосподарських товаровиробників ринкових методів господарювання.
2002 р. тривало правове регулювання тваринництва шляхом поступового переходу до ринкових механізмів стимулювання розвитку тваринництва і зменшення застосування адміністративно-командних методів. Можна прогнозувати, що державне регулювання тваринництва зберігатиметься і надалі, але охоплюватиме переважно царини забезпечення публічної безпеки продукції цієї галузі. Держава повинна навчити селян господарювати ефективно і підтримувати для них такі умови їх роботи, за яких виробництво продукції тваринництва було б прибутковим і ефективним.
§ 3. Правове регулювання племінної справи у тваринництві
Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зумовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тварин. Одержані селекційним шляхом породи сільськогосподарських тварин мають певні сталі якості, що характеризують їх сільськогосподарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тваринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотно зменшить продуктивність сільського господарства.
Усього в господарствах України розводять порід: великої рогатої худоби - 34, свиней - 10, овець — 10, коней - 9, птахів — понад 51, кролів — 5 . Тварини кожної породи характеризуються специфічними біологічно-господарськими особливостями. їх можна розводити в певних геокліматичних та екологічних умовах України. Для забезпечення застосування інтенсивних технологій ведення тваринництва передбачається розвиток селекційної справи у тваринництві, спрямованої на виведення нових високопродуктивних порід тварин із сталими порбдними ознаками, а також на збере -ження їх породної чистоти й поліпшення породних ознак. Ця справа регулюється правовим інститутом племінної справи у тваринництві.
Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 Закону до суб'єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів, власники непле-мінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і за-мовники послуг з племінної справи у тваринництві.
Племінна справа в Україні здійснюється на основі загальнодер-жавних програм селекції у тваринництві, які розробляються Кабінетом Міністрів України на період 5 — 10 років. Такі програми є обов'язковими для всіх суб'єктів племінної справи. їх виконавців добирають згідно з Положенням про умови проведення конкурсу з визначення виконавців державної програми селекції у тваринництві, що фінансується з державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 3 березня 2000 р. № 27.
Відповідно до п. 66 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню. Ліцензії на таку діяльність видає Мінагрополітики. Інші види діяльності з племінної справи у тваринництві ліцензуванню не підлягають.
Суб'єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напряму їхньої діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів, Мінагрополітики присвоює відповідний статус, характеристика та процедура отримання якого визначені Положенням п р оприсво-єння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві, затвердженим наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66.
Мінафополітики присвоює відповідний статус суб'єктам племінної справи за результатами їх державної атестації. Закон передбачає такі статуси:
— у скотарстві, свинарстві, вівчарстві й козівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство
(об'єднання) з племінної справи, контрольно-вйпробувальна станція, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;
— у конярстві: кінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, завод
ська стайня, іподром, трендепо, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів;
— у звірівництві й кролівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;
— у птахівництві: племінний завод, племінний птахорепродуктор, селекційний центр, контро льно - випробувальна станція з птахівництва;
— у бджільництві: племінний завод, племінна пасіка, племінний бджолорозплідник; '
— у рибництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр.
Державна атестація і присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві провадяться один раз на 4 роки. Суб'єкти племінної справи всіх форм власності, які бажають набути відповідного статусу, подають заявку до головних управлінь сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій. Атеста-ційні комісії, що формуються наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук, обстежують суб'єкт племінної справи безпосередньо на місці і встановлюють відповідність його умовам атестації, викладеним у Положенні про відповідність суб'єктів племінної справи у тваринництві статусу племінного заводу, племінного репродуктора і племінного птахорепродуктора, затвердженому наказом Мінафополітики України і Української академії афарних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66, чи Положенні про відповідність суб'єктів племінної справи в тваринництві статусу селекційного центру, підприємства (об'єднання) з племінної справи у тваринництві, заводської стайні, контрольно-випробувальної станції, кон-фо льно - випробу вальної станції з птахівництва, іподрому, фендепо, підприємства (лабораторії) генетичного конфолю, підприємства (лабораторії) з фансплантації ембріонів, підприємства (лабораторії) з оцінювання якості тваринницької продукції (це Положення затверджене наказом Мінафополітики України і Української академії афарних наук від 29 липня 2002 р. № 21Ґ/61).
Матеріали атестації комісії передають через головні управління сільського господарства і продовольства облдержадмінісфацій до Мінафополітики, яке після розгляду матеріалів експертною комісією приймає рішення про присвоєння відповідного статусу. Підтвердженням статусу суб'єкта племінної справи є атестат, який видається за результатами атестації. Присвоєння відповідного статусу дає право суб'єктам племінної справи брати участь у державних профамах селекції у тваринництві.
Породна чистота сільськогосподарських тварин захищається законом шляхом встановлення вимог до племінних (генетичних) ресурсів. До останніх, згідно із Законом належать: тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність. Показником племінної (генетичної) цінності є усталена здатність тварин передавати нащадкам визначені якісні породні ознаки.
За ст. 10 Закону, племінних тварин треба ідентифікувати, пронумерувати, сфотофафувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати відповідність цій інформації. У зв'язку з поширенням в європейських країнах та в Америці захворювань худоби на губчасту енцефалопа-тію та інших небезпечних хвороб і виникненням зафози для вітчизняного тваринництва, в Україні, згідно з наказом Мінафополітики від 14 січня 2003 р. № 2 "Про дослідне впровадження ідентифікації великої рогатої худоби", запроваджено особливий порядок ідентифікації великої рогатої худоби. Засоби таврування останньої мають відповідати вимогам ДСТУ 1706-92 "Бирки для таврування худоби. Загальні технічні умови".
Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з племінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролерами-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції . Вони підлягають також офіційній класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери. Щодо правового регулювання офіційної класифікації племінних тварин нині діють інструкції з бонітування окремих видів тварин: Інструкція з бонітування сільськогосподарської птиці, затверджена наказом Мінагрополіти-ки України від 22 червня 2001 р. № 179, Інструкція з бонітування великої рогатої худоби м'ясних порід, затверджена наказом Мінаг-рополітики України від 6 червня 2002 р. № 154, Інструкція з бонітування свиней, затверджена наказом Мінагрополітики від 17 грудня 2002 р. № 396.
Племінні тварини мають походити від батьків, зареєстрованих у документах із племінної справи. У разі потреби походження тварин може бути встановлене генетичною експертизою. Сперма, яйцеклітини, ембріони мають бути одержані від племінних тварин, ідентифіковані, заготовлені та оброблені в умовах, передбачених технологічними та ветеринарно-санітарними вимогами до цієї продукції . Дані про них також заносять до документації з племінної справи. Для збереження племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих, існуючих, локальних і зникаючих порід Мінагрополітики забезпечує створення за кошти Державного бюджету України генофондового стада, банків сперми та ембріонів. Стаття 14 Закону "Про племінну справу у тваринництві" зазначає, що для ведення офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінювання) за типом, отримання, ідентифікування, зберігання сперми, ембріонів, яйцеклітин, штучного осіменіння маток та трансплантації ембріонів треба залучати лише атестованих працівників.
Плідники мають походити від племінних тварин вищої племінної (генетичної) цінності, оцінюватися за походженням, продуктивністю та якістю отриманого від них потомства. Бугаї-плідники, жере бці-плідники та плідники інших видів тварин атестуються та допускаються до відтворення у встановленому порядку . Для зручності користувачів Мінагрополітики щороку видає за наслідками атестації каталоги атестованих бугаїв, спермопродукцію яких дозволено застосовувати для відтворення поголів'я великої рогатої худоби. Суб'єкти племінної справи у тваринництві зобов'язані згідно зі ст. 7 Закону "Про племінну справу у тваринництві" застосовувати для осіменіння та парування маточного поголів я тільки атестованих у встановленому порядку та допущених до відтворення плідників вищої племінної (генетичної) якості працівників. Штучне осіменіння племінних тварин регулюється Інструкцією зі штучног осподарсь кої п тиці, затверджена наказом Мінагрополітитики від 1 серпня 2001 р. № 230, Інструкціями зі штучного осіменіння свиней та зі штучного осіменіння овець і кіз, затвердженими наказом Мінагрополітики від 13 грудня 2002 р. № 395.
Племінні тварини та племінні стада підлягають державній реєстрації, яка полягає у внесенні даних про племінних тварин, що мають відповідну генетичну якість та рівень продуктивності, до державних книг племінних тварин. Племінні стада реєструються у Державному племінному реєстрі. Реєстрацію провадить Мінагрополітики. Порядок ведення Державного племінного реєстру визначається Положенням про Державний племінний реєстр, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 травня 2002 р. № 134/40. Дані державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру є доступними для всіх зацікавлених осіб і не можуть становити державної чи комерційної таємниці.
Згідно зі ст. 13 Закону "Про племінну справу у тваринництві власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані маіти племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Ними послуговуються для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції. Порядок оформлення племінних свідоцтв регулюється Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 416.
Наявність племінного свідоцтва є обов'язковою умовою реалізації племінних (генетичних) ресурсів для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також переміщення коней для їх випробування, участі в змаганнях та парувальній кампанії. Під час ввезення племінних (генетичних) ресурсів з-за кордону племінне свідоцтво заповнюється на основі перекладу закордонних племінних документів українською мовою. Племінні свідоцтва видають на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемін-спектором району або відповідальним фахівцем організації, визначеної Мінагрополітики.
Управління й контроль за дотриманням законодавства про племінну справу у тваринництві здійснює підпорядкована Мінагрополітики державна племінна служба. Система державної племінної служби охоплює Головну державну племінну інспекцію Мінагропо-літики, а також підпорядковані їй племінні інспекції обласного і районного рівнів.
Слід мати на увазі, що Закон України "Про племінну справу у тваринництві" не регулює охорону прав на селекційні досягнення як на інтелектуальну власність. Селекційні досягнення визнаються винаходом, і права на них охороняються згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції закону від 1 червня 2000 p.).
§ 4, Правове регулювання бджільництва
Україна належить до провідних держав світу, які мають розвинуте бджільництво, що забезпечує Запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення, виробництво меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфюмерно-косметичної та інших галузей і на експорт. Бджільництво — одна з перших галузей нашого агропромислового комплексу, де практично вже завершено процеси роздержавлення і перехід до ринкових умов господарювання. У приватному секторі нині утримується 87% бджолиних сімей, а в Закарпатській та Івано-Франківській областях — 96-97% відповідно.
У приватних і колективних пасіках на 1 січня 2001 р. налічувалося 2,8 млн бджолиних сімей, а 2004 р. їх кількість планується довести до 4,6 млн. Обсяги виробництва меду мають зрости з 55,4 тис. т у 1999 р. до 84,7 тис. т у 2004 р. Найближчими роками передбачається спрямувати розвиток бджільництва на збільшення обсягів виробництва товарної продукції і племінного матеріалу шляхом одночасного зростання кількості бджолиних сімей у господарствах усіх форм власності та підвищення їх продуктивності, ефективності запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення, переробки продуктів бджільництва і використання їх у нетрадиційних методах лікування та профілактики хвороб. Сьогодні в Україні працює 2 племінних заводи, де розводять українську степову породу бджіл. Планується створити ще 2 племзаводи (для розведення карпатської породи бджіл) та 8 — 10 племінних бджолороз-плідників.
Правове регулювання бджільництва — відносно новий правовий інститут в українському аграрному праві. Одним із виявів його є прийняття Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" і численних підзаконних актів, які об'єднують комплекс норм аграрного права, що регулюють порядок зайняття бджільництвом в Україні. Потреба в особливому правовому регулюванні цієї галузі виникла у зв'язку із завданням створення сприятливих умов для розвитку бджільництва, посилення державного контролю за якістю і безпекою його продукції, а також у зв'язку з боротьбою з використання бджілд
Згідно із Законом України "Про бджільництво", бджільництво — галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості. Об'єктами бджільництва є робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять на племінних і товарних пасіках. Суб'єктами бджільництва, незалежно від форм власності, є: племінні та товарні пасіки, племінні бджо л орозпл ідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічного реманенту; підприємства, установи й організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації та інші об'єднання, діяльність яких пов'язана з бджільництвом.
Право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають фізичні особи, які мають відповідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Щоб працювати у бджільництві, не потрібно якогось спеціального дозволу. Фізична або юридична особа для зайняття цією справою формує пасіку з бджолиних сімей, має придбати підсобне приміщення, реманент і обладнання на певній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що їх можуть утримувати юридичні та фізичні особи, не обмежується.
Правове регулювання бджільництва передбачає збереження порідної чистоти вітчизняного бджільництва. Задля цього створюється запобіжна система схрещування й гібридизації трьох вітчизня-н и х порід бджіл: української степової, поліської і карпатської. За-к о н передбачає вжиття заходів із збереження генофонду бджіл: на пасіках мають утримуватися бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з планом їх порідного районування в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Планується районування української степової породи у південних областях, поліської — на Поліссі та карпатської — в гірських районах України. Згідно зі ст. 26 Закону "Про бджільництво", збереження, відтворення та поліпшення місцевих українських бджіл в аріеалах їх природного розселення здійснюються на основі збереження та поліпшення цих порід з урахуванням природнокліматичних умов. Навколо племінних бджолорозплідників і племінних пасік утворюються зони радіусом 15 — 20 км, на території яких дозволяється розводити бджіл лише місцевої селекції.
Стаття 13 Закону "Про бджільництво" визначає, що для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Пасіка реєструється один раз у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або місцевих радах. Порядок реєстрації пасік затверджено наказом Мінагрополі-тики та Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Під час реєстрації пасік провадиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної медицини. За його результатами заявникові видають ветеринарно-санітарний паспорт пасіки, котрий і є документом, що підтверджує її реєстрацію. Ветеринарно - санітарні вимоги до розміщення пасік і ведення бджільництва визначаються Інструкцією щодо попередження і ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженою наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від ЗО січня 2001 р. № 9. Суб'єкти аграрного права, що вирощують комахозапильні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності можуть на договірних засадах використовувати пасіки.
За ст. 19 Закону, вироблені або заготовлені продукти бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Виробництво вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі й переробки воскосировини, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31. Позаяк існує небезпека поширення хвороб бджіл, виробництво вощини контролюють органи державної ветеринарної служби. Виробництво і застосування лікарських засобів із продукції бджільництва, їх доклінічне й клінічне випробування здійснюються відповідно до Закону України від 4 квітня 1996 р. "Про лікарські засоби". На деякі види продукції бджільництва в Україні затверджено державні стандарти .
Ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва здійснюються згідно з Правилами ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82, за наявності ветеринарного і племінного свідоцтва, а також сертифікату відповідності, який видається згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Нерайоновані породи бджіл можна ввозити в Україну лише з науковою метою з дозволу Мінагрополітики за погодженням з Українською академією аграрних наук.
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких може позначитися на стані бджіл, зобов'язані забезпечити їх охорону. Для цього під час лісогосподарських робіт забороняється вирубувати липи, клени, верби, акації, каштани та інші медоноси і пилконоси у радіусі З км від місця розташування стаціонарних пасік і населених пунктів — ареалів природного розселення бджіл, крім випадків поліпшення санітарного стану лісів та умов їх відновлення. Щоб охороняти бджіл у природних умовах їх життєдіяльності, не можна розорювати бджолині сім'ї, які оселилися в дуплах дерев, щілинах і штучних спорудах. Фізичні та юридичні особи, які застосовують засоби захисту рослин для обробки медоносних рослин, зобов'язані не пізніше, ніж за 3 доби до початку обробки, через засоби масової інформації попередити про це пасічників, пасіки яких розташовані на відстані до 10 км від оброблюваних площ. При цьому повідомляються дата обробки, назва препарату, міра його отруйності і строк дії. Органи ДАІ МВС України зобов'язані сприяти перевезенню пасік до медоносних угідь. У разі потреби вони організовують супровід пасік до місць призначення.
Особливості селекції в галузі бджільництва визначаються Технологічними вимогами до проведення се лекційно-племінної роботи у галузі бджільництва, проведеня атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 185/83. Існує спеціальний план такої роботи, який складається вченими та спеціалістами і затверджується Мінагрополітики. Задля збереження, відтворення й поширення українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні пасіки, призначені для селекції і відтворення бджіл та їх реалізації. Вони підлягають атестації один раз на 3 роки і одержують племінні свідоцтва (сертифікати).
§ 5. Правове регулювання виробництва рибної продукції
Природнокліматичні умови та значний ресурсний потенціал України сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх прісноводних водоймах. Щоправда, останніми роками відбувся спад вилову риби та обсягів виробництва рибної продукції, що негативно позначилося на споживанні цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кг на рік на душу населення). Проте у м'ясо-рибному балансі країни рибна продукція становить близько 40% у білковому розрахунку. Виробництво товарної риби в Україні згідно з обгрунтованими нормами споживання, становить близько 1 млн т, у тому числі з прісноводних водойм — близько 300 тис. т. При цьому лише 20% рибної продукції походить з виключної (морської) економічної зони чи внутрішніх водойм. На 2004 рік планується доведення обсягів виробництва товарної риби у внутрішніх прісноводних водоймах до 84,5 тис. т'.
Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-ІП. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибництва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галузевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" тощо. Потенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100 — 130 тис. т на рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70 — 80 тис. ту ставкових господарствах.
Аграрне законодавство покликане не тільки створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та без-пеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо нагальним у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.
Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямовані на сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів у стані природної волі, не належать до рибництва і не розглядатимуться в межах цього розділу. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють сукупність водних організмів, життя яких не можливе без перебу-вання у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші водні ро сли ни.
Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штуч-ному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебувають у неволі в спеціально створених для цього штучних рибницьких або інших спорудах, ізольованих природних або штучних водоймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спеціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Залежно від цільового призначення може здійснюватися рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне вселення до природних водойм, а також товарне рибництво, спрямоване на природне в ід творення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для одержання товарної продукції.
Під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у виділеній для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановлених законодавством вимогдо охорони і використання водних та інших природних ресурсів, наданих у користування для потреб рибництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку ведення товарного рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворювали їх. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків екологічної експертизи, а також рибництво за межами ізольованих штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відповідають державним стандартам .
Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення оцінювання, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке видають державні органи ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресурсів. Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є водночас і документом, що підтверджує проведення ветеринарно-санітарного оцінювання водного об'єкта.
У разі виявлення державними органами ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад встановлені норми такі продукти за рішенням державних органів ветеринарної медицини підлягають утилізації згідно з вимогами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". У період ускладнення санітарно-епідемічної або епізоотичної ситуації у рибогосподарських водних об'єктах (водоймах, які використовуються для ведення рибного господарства) спільне рішення щодо реалізації чи утилізації продуктів лову приймають органи Державної санітарноЛепідеміологічної служби та державні органи ветеринарної медицини.
Порядок відтворення водних живих ресурсів у рибництві визначається Інструкцією про порядок проведення робіт, пов'язаних з відтворенням водних живих ресурсів, затвердженою наказом Дер-жрибгоспу України від 21 вересня 1998 р. № 126. Відтворенням в од -них живих ресурсів визнається природне або штучне відновлення чисельності популяцій водних живих ресурсів, які скорочуються у процесі їх лову або природної смертності.
Особливими є вимоги законодавства до переробки продукції лову. її мають право здійснювати суб'єкти аграрного права за наявності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Суб'єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в державній службі ветеринарної медицини за місцезнаходженням. Суб'єкти господарювання, котрі займаються рибоконсервним та пресервним виробництвом, підлягають обліку в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік суб'єктів господарювання засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції їх виробництва. Щоправда, нині законодавство не визначає ні порядку отримання дозволу на переробку рибної продукції, ні порядку обліку суб'єктів такої переробки, що знижує ефективність цієї правової норми.
Переробляти продукти лову можуть суб'єкти аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт. Атестація провадиться на відповідність обов'язковим вимогам, встановленим нормативно-правовими актами та нормативними документами (дер-жавними стандартами). Об'єктами атестації переробного виробництва є:
— технічна документація на продукцію та її виробництво;
— технологічне обладнання;
— засоби вимірювальної техніки, контролю, випробувальне обладнання та система їх перевірок;
— порядок реєстрації результатів контролю та випробувань, складання, затвердження та зберігання протоколів випробувань;
— порядок формування та позначення партій харчової продукції.
Під час переробки продуктів лову мають забезпечуватися:
— облік надходження продуктів лову, а також облік виготовленої з них продукції;
— постійний контроль за якістю та безпекою продуктів лову, що надходять на переробку, а також супутніх матеріалів та харчової продукції з них;
— реалізація виготовленої харчової продукції та використання продуктів лову для переробки лише за наявності документального підтвердження їх якості та безпеки;
— недопустимість введення в обіг, вилучення з обігу та утилізація неякісної та небезпечної продукції;
— дотримання вимог нормативних документів щодо умов добування, переробки та транспортування і зберігання продуктів лову
та харчової продукції з них;
— недопущення негативного впливу неякісної та небезпечної продукції на довкілля та життя й здоров'я населення.
З метою забезпечення якості й безпеки продуктів лову та харчової продукції задля здоров'я населення суб'єкт аграрного права провадить контроль цієї продукції на всіх стадіях її переробки. Ддя цього Закон "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" передбачає, що суб'єкти аграрного права, які займаються переробкою рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії ддя контролю за якістю продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів. Порядок акредитації виробничих лабораторій переробних виробництв має бути встановлений Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Виробнича лабораторія повинна:
— здійснювати контроль за якістю сировини, напівфабрикатів, супутніх матеріалів, призначених для виробництва;
— контролювати критичні точки виробництва продукції;
— вибірково перевіряти якість дотримання технологічної дисципліни;
— контролювати якість готової продукції за показниками, вимогами нормативних документів
Виробнича лабораторія на підставі досліджень продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів (за умови їх відповідності вимогам нормативних документів) видає свідоцтво про якість. Що є обов'язковим у разі реалізації рибної продукції або направляється на переробкув
Продукти лову реалізуються або використовуються для переробки тільки за наявності: ветеринарного свідоцтва, а якщо продукт лову реалізується або направляється на переробку вперше — також і висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Харчова продукція рибництва реалізується тільки за наявності:
— ветеринарного свідоцтва;
— свідоцтва виробника про якість;
— сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції);
— маркування згідно з вимогами Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".
338
339
оформленням відповідного акта за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих препаратів або уповноваженого його представника.
Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної медицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Ліцензійні умови зазначених видів діяльності затверджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департаменту ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р, № 108/329. Ліцензуванню підлягає також підлягає ветеринарна практика.
Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не відповідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, реалізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологіч-них і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструються в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого визначаються Державним департаментом ветеринарної медицини . За-' бороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшення продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися виключно з лікувальною метою.
Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іноземні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно - санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках,
ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.
Державний ветеринарно - санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно - санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями . Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.
Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного походження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини .
На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непро-мислового виготовлення підлягають ветеринарно - санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м'ясними, рибними, консервними виробами тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.
Див.: Правила реалізації ветеринарних медикаментів і препаратів, затверджені наказом Державного партаменту ветеринарної медицини від 23 липня 2002 р. № 44. Правила транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, та засобів ветеринарної медицини у ветеринарних аптеках, їх структурних підрозділах, на базах, складах тощо, затверджені наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 13 серпня 2002 р. № 44.
342
Див.: Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затверджені наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 7 червня 2002 р. № 28.
Див.: Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку затверджене наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 15 квітня 2002 р. № 16.
343
Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 р. № 23.
державного ветеринарно-санітарного контролю та надер жа вножавному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами), їх проведення є обов'язковими у разі експортування, імпортування й транзитного перевезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Державний ветеринари о-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначення вантажів.
У разі експортування об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі транзиту об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану кра-іни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.
Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмеженнях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. України.
У разі виникнення на території нашої держави особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких раніше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепі-зоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потреби — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний реманент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинником такої передачі, знищують шляхом спалювання, закопування
344
або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До переліку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.
Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.
Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.
У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:
— провозити або переганяти тварин через карантинну зону,
ввозити (заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;
— вивозити або виносити (в тому числі для пересилання посил
ками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного по
ходження, корми;
— перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах
карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, міс
ця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу головного
державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, об
ласті;
— доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої пти
ці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких примі
щень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу
(за умови додержання ним спеціального режиму);
— організовувати ярмарки, аукціони, семінари, виставки тва
рин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;
— пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні;
— заготовляти, торгувати тваринами, продукцією тваринного й
рослинного походження в карантинній зоні.
На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюють знаки обов'язкового об'їзду карантинної зони. Положення про
345
карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Ви-везення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відповідно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарствах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.
Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквідації та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодовуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мі-нагрополітики України від 29 грудня 2001 року № 395.
§ 7. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів
Особливим видом діяльності, яка регулюється аграрним правом, є виробництво і використання штамів мікроорганізмів. Закон України "Про ветеринарну медицину" визначає штами мікроорганізмів як генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями. Інакше кажучи, штам — це різновид мікроорганізмів як порода тварин чи сорт рослин. Штами мікроорганізмів використовуються у сільському господарстві для потреб ветеринарної медицини, а також для виробництва окремих продуктів харчування (йогурт, кефір тощо). Аграрне законодавство регулює використання таких штамів і порядок охорони прав на них.
Про охорону прав на штами мікроорганізмів має йтися в контексті законодавства про охорону прав на винаходи й корисні моделі. Річ у тім, що згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.) виведення нових штамів мікроорганізмів визнається винахідництвом, а самі нові штами мікроорганізмів — винаходом. Пріоритет, авторство і право власності на штам мікроорганізмів засвідчується патентом або деклараційним патентом. Винахідник штаму сам вирішує, в якому порядку він бажає офор-
346
мити свої права на штам: у порядку отримання патенту чи деклараційного патенту. Процедура отримання повного патенту більш складна, позаяк передбачає проведення кваліфікаційної експертизи, яка б установила відповідність штаму мікроорганізмів умовам патентоспроможності, але строк його дії — 20 років від дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України . Одержання деклараційного патенту відбувається у спрощеному порядку: лише за формальною експертизою заявки та експертизою на локальну новизну, але строк його дії — лише 6 років.
Охороні підлягають лише права на штами мікроорганізмів, які є винаходом, тобто якщо штам є новим, невідомим раніше науці і промислово придатним. Особисте немайнове право авторства на штам охороняється безстроково. Отримання автором патенту на штам мікроорганізмів надає йому право на отримання майнової винагороди від використання цього штаму. Автор може заборонити певним особам використання штаму, може укласти договір на це використання, передбачивши певний розмір винагороди.
Правила складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від №. 173. В них зазначаються особливості подання заявки на виведений штам мікроорганізму. Для підтвердження можливості одержання такого штаму застосовується депонування штамів мікроорганізмів у спеціальній колекції — депозитарії. При цьому дата депонування має передувати даті подання заявки на винахід. В Україні діють 3 національні депозитарії, кожен із яких спеціалізується на певних видах штамів мікроорганізмів: непатогенних, патогенних для людини і патогенних для тварин. Процедура депонування штамів мікроорганізмів регулюється Інструкцією про порядок депонування в Україні штамів мікроорганізмів з метою здійснення патентної процедури, затвердженою наказом Держпатенту та Національної академії наук України від 26 червня 1Л95 р. № 106/115.
Для депонування штамів мікроорганізмів в Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біо-технологічні показники, здійснюють контроль за станом їх популяцій, підготовка нових штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорганізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 637.
На виробництво, рігання, транспортування, використання
чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприроди відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронения, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промисло-
Див.: Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997.
347
вих відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганізмів, що використовуються для потреб ветеринарної медицини, регулюється Інструкцією про порядок зберігання, підтримання, відпуску, завезення в Україну і вивезення з неї штамів мікроорганізмів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, затвердженою наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 4 грудня 2002 року № 70.
Б, Правове регулювання рослинництва
§ 8. Правова охорона прав на сорти рослин
Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001 — 2005".' У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001 — 2005 pp. відображені в 14 науково-технічних програмах, якими визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та розвитку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційного процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.
Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відміну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інститут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій селекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулюється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, забезпечення якості у насінництві і державне підтримування селек-
348
цінної справи регулюються інститутом правового регулювання насінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аграрної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня
1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від
17 січня 2002 p.).
Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умовам надання правової охорони:
— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результа
том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;
— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе
нем прояву принаймні однієї з цих ознак;
.— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин . Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охорони прав на сорти рослин.
Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоцтвом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власників сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.
Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.
Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізня л ьним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се-
Див.: Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.
349
лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.
Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:
а) поширений на певній території в будь-якій державі;
б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у
світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;
в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;
г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіцій
ного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають
загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи вне
сення до реєстру.
Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.
Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення* як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.
Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Україні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт потрібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвокк.
Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав . Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєс-
Див.: Правила складання та подання заявки на сорт затверджені наказом Мінаг-рополітики України від 3 вересня 2002 р. № 249.
350
тровані відповідно до Положення про представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.
До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.
Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї поширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охорону прав на сорти рослин" та підготовки обгрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним ознакам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експертизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення формальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.
Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки віддати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охорони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.
Під час кваліфікаційної експертизи:
а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;
351
б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;
в) визначається новизна сорту;
г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності;
ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведених компетентним органом будь-якої держави-учасника;
д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надан
ня прав на сорт.
Державне випробування сортів рослин здійснюється лише щодо тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № ІЗ. Перелік містить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абрикос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смородину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробуванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина служба державного сортовипробування.
На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біотичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатністю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін-ними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабільність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний реєстр сортів рослин України.
За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення кваліфікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рослин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішення надсилається заявнику.
Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Положенням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру заносять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня
2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а за-явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазначається, що вони мають деклараційний характер.
Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:
а) 3 5 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагар
никових культур та винограду;
б) ЗО календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.
Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.
Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Виникає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав автора на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; вимагати не розголошувати авторство та не згадувати його в публікаціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.
Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень Закону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Перелік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право влас-ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя то-що. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не видаються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не перешкоджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.
Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згідно з чинним законодавством, тобто на які не поширюється виключне право власника, регулюється особливими правилами. Правом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного права власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї-
352
353
— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх
вве зення;
— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;
— мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними ор
ганами з карантину рослин країни-експортера;
— призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;
— супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.
Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.
Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.
Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місцевими державними адміністраціями — на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.
§ 10. Правови йінститут захисту рослин
Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплексних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових
норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сільського господарства.
Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про захист рослин (Рим, 1951 p.), яка визначає заходи міжнародної спільноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також встановлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організацією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Організація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Європейської і Середземноморської організації захисту рослин в редакції 1955 p., до неї приєдналася й Україна.
На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого лризначення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по-водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рослин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяченому охороні довкілля в сільському господарстві.
Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів . У населених пун-КТЯХ, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових ЧЯСТИНЯХ зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від-ВСДСННЯ залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню-ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав -
Див.: Положення про державні станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. № 127.
360
361
ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.
лючне право власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сорти такі дії:
а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);
б) доводити до кондиції з метою розмноження;
в) пропонувати до продажу;
г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу;
ґ) вивозити за межі митної території України;
д) ввозити на митну територію України;
є) зберігати для будь-якої із перелічених цілей.
Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сорту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.
Взаємовідносини під час здійснення майнового права власності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на використання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути передане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому законом порядку.
Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіа-ру обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використання сорту і надання ліцензій іншим особам.
354
Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту ліцензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї заяви.
Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.
Закон передбачає також можливість отримання примусової ліцензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Міністрів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невик-лючною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. Порядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121.
Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензіїо визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту надати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензі-ата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для належного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути оскаржена до суду.
Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не вирощується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензійного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зумовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фінансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефективно здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.
355
§ т правового регулювання насінництва
Інститут правового регулювання насінництва логічно продовжує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивного матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин оформлені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал".
Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сорто-вий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин.
Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва , яке реалізують для подальшого його розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродукційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння зазначених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоративних, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження .
До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та нас адже ння. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадиицтва складається з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінництва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.
Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єк-
Первинні ланки насінництва і розсадництва — це посіви і насадження розсадників добору і розмноження визнаного сорту.
тами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики України. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щорічно. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за призначенням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, забороняється.
Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забез-печення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо насіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополітики України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лісового господарства України, насіння квітково-декоративних рослин — Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України . Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здій-снюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Формування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезазначені органи за рахунок коштів Державного бюджету України забезпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєвого фонду, а також його зберігання.
Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і са-дивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їхні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встановленим Мінагрополітики України (для лісового насіння — Державним комітетом лісового господарства України, для квітково-декоративного насіння — Державним комітетом з питань житлово-комунального господарства України) відповідно до його компетенції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.
Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного НЗ.СШНЯ надається суб'єктам насінництва та розсадництва за наслідкам и атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Д ержжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та розсадництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарствам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва
Див.: Порядок формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня
2003 р. № 977.
356
357
і розсад ництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсад-ництва.
Суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атестації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу відповідних категорій, заносять до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде Мі-нагрополітики України. Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу затверджене наказом Мінагро-політики України від 29 травня 2003 р. № 152. Суб'єкти насінництва і розсадництва, не занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.
Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та розсад ництві, що підтверджується відповідними документами. Насіння і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нормативного документа; належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо урожайності або за іншими цінними ознаками.
Визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного матеріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здійснюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортового контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рослин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу самостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насіннєвих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укладе ними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апробація сортових посівів і насаджень, ґрунтовий та лабораторний сортовий контроль здійснюються в порядку, визначеному Мінагропо-літики України, в лісовому насінництві — Держкомлісгоспом України, в квітково-декоративному насінництві' — Держжитлокомун-госпом України, за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування.
У разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних документів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння переводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин, яке безпосередньо не слугує продо-
358
вольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Порядок знищення насіння таких рослин затверджений наказом Мінагропо-літики України від 14 травня 2003 р. № 132.
Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насіннєвими інспекціями , які є органами сертифікації в системі Укр-С ЕП РО згідно з вимогами Закону України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садив-ний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповідна державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимогам якої вони відповідають, або надає обґрунтовану відмову у видачі сертифіката.
Визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних документів на останні здійснюються лабораторіями Української державної насіннєвої інспекції , Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасінневої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають праців-ники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компетенції, а для власних потреб виробника — сам виробник або особи, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інспекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам нормативних документів, забороняється.
Насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжуються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок ввезення в Україну і вивезення з України насіння і садивного матеріалу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сорто-випробування затверджений наказом Мінагрополітики України і Державної митної служби України від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в Україну за умови, якщо:
— вони належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування визнано перспективним;
Див.: Положення про Українськудержавну насіннєву інспекцію, затверд жене Крим та обласні державні насіннєві інспекції та Положення про районні, міжрайонні, міські державні насіннєві інспекції, затверджені наказом Мінагрополітики України від 12 квітня 2^01 р. № 104.
Див.: Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затверджене наказом Мінагрополітики України від 19 грудня 2000 р. № 255.
359
— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх
ввезення;
— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;
— мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними ор
ганами з карантину рослин країни-експортера;
— призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;
— супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.
Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.
Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-де коративна насіннєва інспекція.
Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Д ержжитл окому нгоспом — по всій території України або місце -вими державними адміністраціями — на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.
§ 10. Правове регулювання захисту рослин
Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплексних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових
норм, які регулюють суспільні відносини з підтримайня фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сільського господарства.
Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про захист рослин (Рим, 1951 p.), яка визначає заходи міжнародної спільноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також встановлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організацією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Організація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Європейської і Середземноморської організації захисту рослин в редакції 1955 p., до неї приєдналася й Україна.
На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання поводження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рослин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяченому охороні довкілля в сільському господарстві.
Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів . У населених пунктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав -
Див.: Положення про державні станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. № 127.
360
361
них обласних інспекцій з карантину рослин, пунктів карантину рослин у морських (річкових) портах, на відповідних залізничних станціях та летовищах, на підприємствах поштового зв'язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на Державному кордоні України, зональних та обласних карантинних лабораторій, обласних фуміґаційних загонів.
Стаття 18 Закону "Про захист рослин" визначає права та обов'язки суб'єктів аграрного права із захисту рослин.
Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності захист рослин здійснюють працівники, які пройшли відповідну підготовку з технології захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеціалістів у цій справі. Громадяни, яким земельні ділянки належать на праві власності або праві користування і котрі займаються вирощуванням сільськогосподарських та інших рослин і насаджень, мають бути обізнані з засобами захисту рослин і технологією їх застосування.
Закон України "Про захист рослин" для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровадження особливого режиму захисту рослин, який визначає як особливий правовий режим діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небезпечних шкідників і хвороб у межах населеного пункту, району, області, кількох областей. Такий режим поширюється на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі масового розвитку особливо небезпечних шкідливих організмів і виникнення потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх локалізації і ліквідації.
Державні інспектори (або їхні заступники) захисту рослин України, областей, районів упродовж однієї доби після виявлення масового розповсюдження особливо небезпечних шкідливих організмів вносять подання про запровадження особливого режиму захисту рослин до відповідного органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Територія особливого режиму захисту рослин встановлюється в межах населеного пункту, району області — відповідним органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, і громадян, що на ній проживають.
На території з особливим режимом захисту рослин здійснюються знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, залучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріальних та ін.), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо
небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може передбачати й інші необхідні заходи.
Відповідно до ст. 1 Закону України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин — • це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.
У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. Карантинний режим запроваджується: в межах декількох областей Кабінетом Міністрів України; на території області, декількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства — відповідною місцевою державною адміністрацією. Він діє протягом доби з моменту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровадження або скасування такого режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що проживають у карантинній зоні.
Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організмами, які неможливо знезаразити або технічно переробити, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополіти-ки відповідно до закону.
Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким завдано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із законодавством .
Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення карантинних організмів. Фітосанітарному контролю підлягають усі підка-
362
363
рантинні матеріали та об'єкти , зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкаран-тинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фітосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з карантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фітосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за межі карантинної зони за наявності карантинного сертифіката.
Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в тому числі — на об'єктах автомобільного, залізничного, водного і повітряного транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з карантину рослин, оформлюючи відповідні документи . Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль деревини здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю деревини та виробів з неї, затвердженими наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 6 серпня 2002 р. № 65. Під час фітосанітарного контролю Центральна науково-дослідна карантинна лабораторія та інші карантинні лабораторії провадять фіто-санітарну експертизу, щоб виявити у підкарантинних матеріалах та об'єктах карантинні організми. На методи проведення фітосанітар-ної експертизи затверджено відповідні державні стандарти.
§ 11. Правові аспекти вирощування наркотичних рослин
Відповідно до своїх міжнародних зобов'язань Україна активно вживає заходів щодо боротьби з наркоманією та обігом наркотичних речовин. У зв'язку з цим у суб'єктів аграрного права часто виникають питання про можливість вирощування в господарствах наркотичних рослин для промислових потреб, зокрема, снотворного маку чи конопель. Останнім часом протинаркотичне законодавство набрало істотного розвитку, зокрема стосовно правового
Підкарантинними матеріалами та об'єктами Закон визнає матеріали та об'єкти, які можуть сприяти поширенню карантинних організмів або за допомогою яких вони можуть поширюватися. Перелік підкарантинних матеріалів та об'єктів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 24 листопада 1993 р. № 953 "Про розцінки на інспектування підкарантинних матеріалів, платних послуг підприємствам, організаціям та громадянам", Правилами перевезення вантажів, які підлягають фітосані-тарному, контролю, затвердженими наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, а також Правилами фітосанітарного контролю на державному кордоні України, затвердженими наказом Головної державної інспекції з карантину рослин від 25 вересня 2002 р. № 255.
Див.: Інструкція про порядок виготовлення та використання бланків карантинного дозволу на імпорт, фітосанітарного сертифіката та фітосанітарного сертифіката на реекспорт, карантинного сертифіката, затверджена наказом Мінагрополітики України від 5 вересня 2002 р. № 255.
364
регулювання вирощування наркотичних рослин. Це дає підстави говорити про формування правового інституту наркотичних рослин як специфічного інституту аграрного права. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок вирощування наркотичних рослин в Україні, є Закон України від 15 лютого 1995 р. "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" (в редакції Закону від 8 липня 1999 p.).
Цей Закон визнає вирощування наркотичних рослин діяльністю в сфері обігу наркотичних засобів. Згідно із ним постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 затвердила Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який поділяє наркотичні засоби і рослини на 4 таблиці, з яких перша містить 3 списки наркотичних засобів, а решта — по 2 списки. Включення наркотичного засобу чи рослини до тієї або іншої таблиці чи списку означає поширення на них відповідного правового режиму згідно із Законом.
Стаття 7 Закону забороняє вирощувати в Україні наркотичні рослини, включені до першої таблиці, зокрема — кокаїнового кущу. Але ця заборона не поширюється на рослини, що включені до третього списку першої таблиці: рослини виду мак снотворний і рослини виду коноплі. Закон встановлює особливі правила вирощування таких наркотичних рослин. Діяльність, пов'язана з культивуванням та (чи) використанням або реалізацією снотворного маку чи конопель з метою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам державної та комунальної форми власності за наявності у них відповідної ліцензії.
Діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку та конопель з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за винятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам усіх форм власності за наявності у них відповідної ліцензії. Вирощування рослин виду мак снотворний для виробництва насіння допускається лише за умови використання насіння, зібраного із сортів рослин, у висущеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%. Культивувати снотворний мак можна насінням першої репродукції, придбаним в установленому порядку. Вирощування рослин роду коноплі для промислових цілей, за винятком виробництва та виготовлення наркотичних засобів, допускається за умови використання насіння, зібраного із сортів росли, у висушеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%.
Згідно з п. 24 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", вирощування і використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей підлягає ліцензуванню. Ліцензії на культивування та (чи) використання або реалізацію снотворного маку чи конопель видає М ін аф о по л іти ки . Положення про ліцензійну комісію з ліцензування провадження господарської діяльності з культивування
365
та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей затверджене наказом Мінагрополітики України від 13 лютого 2002 р. № 44.
Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку чи конопель, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і перероблення цих рослин. Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування снотворного маку чи конопель, та фізичні особи, які є власниками або землекористувачами земельних ділянок, на яких ростуть ці рослини, зобов'язані знищити останні. Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а також відходів таких рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 743.
Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з вирощуванням наркотичних рослин, в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. № 6, зобов'язані подавати відомості про кількість вирощених та (або) використаних снотворного маку й конопель, щорічно, із зазначенням залишків наркотичних рослин на кінець року.
Для виконання державного замовлення на одержання макової та конопляної соломи Мінагрополітики щорічно видає спеціальні свідоцтва на право культивування снотворного маку та коноплі. У цих свідоцтвах зазначаються точні розміри земельних ділянок, призначених для культивування снотворного маку або коноплі, мінімальний термін поставки врожаю, встановлений відповідно до географічних і кліматичних умов. Макову солому треба здавати державним підприємствам лікарського рослинництва, зазначеним у свідоцтвах; конопляну солому — заготівельним пунктам (або безпосередньо прядильним заводам), зазначеним у свідоцтвах. Зберігати макову та конопляну солому після терміну, встановленого у свідоцтві, підприємствам-виготівникам забороняється.
Боротьба з незаконним вирощуванням наркотичних рослин провадиться згідно із Законом України від 15 лютого 1995 р. "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". Згідно зі ст. 106-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель накладається штраф від 80 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залежно від характеру скоєння правопорушення та з урахуванням вини порушника, винним може загрожувати кримінальна відповідальність згідно зі ст. 310 Кримінального кодексу України: штраф до 850 грн., арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до З років. Якщо кількість незаконно вирощуваних снотворного маку чи конопель перевищувала 500 рослин, винному загрожує кримінальна відповідальність позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
366