Печать

Розділ 15 Правове становище фермерських господарств

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§  1. Поняття та загальна характеристика правовихфо статусу фермерських господарств

Фермерське господарство — одна з перспективних організацій­но-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє са­мостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах ро­боти. Існування фермерства в Україні пов'язане передусім із ви­никненням інституту приватної власності на землю, а відповідно — зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Тобто во­но стосується найважливіших положень аграрної реформи в Укра­їні й формує нового та перспективного суб'єкта аграрно-правових відносин.

За даними Державного комітету статистики України, загальна кількість зареєстрованих фермерських господарств на 1 липня 2003 р. становила 43042 юридичні особи (на 1 липня 2002 р. — 42774   юридичні   особи).

Незважаючи на це практика засвідчує, що процес становлення й розвитку фермерських господарств в Україні здійснюється по­вільно. Більшість із них господарює неефективно, деякі — низько­рентабельні. Приблизно 2 тис. фермерських господарств щороку припиняють свою діяльність. За даними Міністерства аграрної по­літики це, ймовірно, пов'язано також і з тим, що для ефективного товарного господарювання фермерам треба мати не менше 350-400 га земельних угідь. Але такі розміри площ потребують і належного комплексного технічного забезпечення, якого більшість фермер­ське  господарств   не   має.

Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарс­тво" дає визначення поняття "фермерське господарство". Згідно зі ст. 1 цього закону, фермерське господарство є формою підприєм­ницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товар­ну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та ре­алізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, нада­них їм для ведення фермерського господарства. Фермерське госпо­дарство є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами  України,   які  є  родичами  або членами  сім'ї.

Фермерське господарство має своє найменування, печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменуван­ня  господарства,   його  місцезнаходження,   адреса,   предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), орга­ни управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не супе-peqaTb   чинному   законодавству.

Відповідно до ст. З Закону України "Про фермерське госпо­дарство" членами фермерського господарства можуть бути подруж­жя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського гос­подарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермер­ського господарства. Членами фермерського господарства не мо­жуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Якщо фермерське господарство створене одноособо­во, тобто одним із членів сім'ї, інші члени сім'ї, а також родичі мо­жуть стати членами цього фермерського господарства після внесен­ня змін до його Статуту. Склад членів фермерського господарства не має кількісних обмежень. Нові родичі можуть вступати до цьо­го господарства за згодою всіх його членів. Кожний член госпо­дарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу ін­ших членів для цього не потрібно. Зміст правового інституту членс­тва у фермерському господарстві полягає в обов'язковості особисл тої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх­ньому праві на участь в управлінні справами даного господарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх його членів   тощо.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства реп­резентує його у відносинах з органами державної влади, підприємс­твами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчи­няє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати вико­нання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює   за контрактом.

Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з підприємствами і організаціями всіх форм власності, господарськи­ми товариствами та фізичними особами будуються на основі дого­ворів.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, забезпечує пільго­ві умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріаль­но-технічного забезпечення останнього в період його становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність господарства з боку державних або інших органів, а також посадових осіб не допуска­ється. Збитки, завдані господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодування за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судами загальної компетенції,   господарськими  та третейськими   судами.

Фермерське господарство є рівноправним учасником аграрного ринку.    Воно   має   право   бути   засновником   або   членом   асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки і ре­алізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропро­мисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у  створенні  комерційних  банків  або   бути їх членом.

На основі аналізу правового статусу фермерського господарства можна виокремити такі притаманні йому ознаки: фермерське гос­подарство складається з трьох компонентів — майнового комплек­су, земельної ділянки та громадян, які об'єдналися для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва; воно є юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак; во­но є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері товарного сіль­ськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою   отримання   прибутку.


 

§ 2. Умови і порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності

Право на створення фермерського господарства має кожний ді­єздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здат­ність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства нада­ється громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають від­повідну  кваліфікацію   або досвід  роботи   в   сільському  господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно на добровіль­них засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створи­ти таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комі­сія з питань створення фермерських господарств, склад якої фор­мує і затверджує районна (міська). До складу професійної комісії входять представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування території, на якій передбачається відведення зе­мельної ділянки для створення фермерських господарств, пред­ставники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громад­ських   організацій.

Висновок професійної комісії з- питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду ро­боти у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського гос­подарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із зе­мель державної  і  комунальної  власності  відповідно до  чинного   ЗК.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств переда­ються   в   приватну  власність   і  надаються   в   користування   на  умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також зе­мель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної ра­йонної державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазнача­ються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на бе­зоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професій­ної комісії з питань створення фермерських господарств про наяв­ність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському гос­подарстві або відповідної сільськогосподарської кваліфікації. Ра­йонна або міська державні адміністрації або орган місцевого самов­рядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволен­ня дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проек­ту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ді­лянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки   фермерських   господарств.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого са­моврядування надати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118 ЗК і ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", справа розв'язується в судовому порядку. Оскільки рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в на­турі (на місцевості), видачі документа, що засвідчує право власнос­ті на землю, а також для укладення договору оренди земельної ді­лянки, в резолютивній частині рішення повинне бути вказано міс­це розташування ділянки, її розмір і межі . Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) провадиться після збирання вро­жаю   на   цій ділянці   попереднім   землекористувачем.

Відповідно до ст. 121 ЗК, безоплатно у приватну власність фер­мерського господарства передаються земельні ділянки в розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, місь­кої ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на тери­торії сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сіль­ськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Така передача здійснюється один раз, про що рада, котра передає земельну ділянку, робить відмітку в паспорті або документі, який його заміняє. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у ч.    1   ст.    121   ЗК,   передаються  громадянам у приватну   власність   для    ведення    фермерського    господарства   на   підставі цивільно-правових   угод.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, якомога можливості наближеними до існуючих шляхів, електрич­них і радіотелефонних мереж, газових і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Відповідно до ст. ст. 56, 59 ЗК та ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", землі лісового і водного фондів, що належать до угідь фермерського гос­подарства, не можуть передаватися в приватну власність, за винят­ком невеликих — до 5 га ділянок лісів і невеликих — до 3 га діля­нок під замкненими природними водоймами. Фермерське госпо­дарство має право здійснювати залісення частини земель та буду­вати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить цьому господарству  чи   його  членові   на   праві   приватної   власності.

Фермерське господарство піддягає державній реєстрації у вико­навчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, ра­йонних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за міс­цем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Спеціальний порядок державної реєстрації фермерських господарств визначається  ст.   8   Закону України  "Про  фермерське  господарство".

Для реєстрації фермерського господарства до органу державної реєстрації подаються: установчі документи (засновницький договір про створення господарства та його Статут. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом); реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського госпо­дарства; копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарсько­го призначення; документ, що посвідчує внесення плати за держав­ну  реєстрацію   фермерського   господарства.

Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робо­чих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну ре­єстрацію фермерського господарства. Це свідоцтво та копія доку­мента, що підтверджує взяття господарства на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-я­ких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підпри­ємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встанов­люється   Національним   банком  України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), от­римання Державного акту на право власності на землю або укла­дення договору оренди земельної ділянки й державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в уста­новах банку і вступає у відносини з  підприємствами,   установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник, пла­нуючи   економічний   і  соціальний розвиток регіону.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про фермерське госпо­дарство" діяльність фермерського господарства припиняється в ра­зі: реорганізації; ліквідації; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає про­довжити   діяльність   господарства.

Рішення про припинення діяльності фермерського господарства залишається за:

—  власником   —   у разі реорганізації  або ліквідації  фермерського господарства;

—  якщо   не  лишається  жодного   члена   фермерського   господарс­тва або   спадкоємця,   який   бажає   продовжити діяльність  господарс­тва,   —   виконавчим комітетом міської,  районної у місті ради або ра­йонною,   районними   міст   Києва   і   Севастополя  державними   адмі­ністраціями   за   місцем   проживання   особи   або   місцезнаходженням земельної  ділянки;

—  у   разі   банкрутства   фермерського   господарства    —    господар­ським   судом.

Спори про припинення діяльності фермерського господарства та  розподілу  його   майна   вирішуються   судом.

Процедура банкрутства фермерського господарства має певні особливості. Відповідно до ст. 50 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом" (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимо­ги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зо­бов'язання   щодо   сплати   податків  і зборів.

Голова фермерського господарства, за наявності письмової зго­ди всіх його членів, подає до господарського суду заяву про пору­шення справи про банкрутство. Заява має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування (прізвище, ім'я та по батькові голови господарства) господарства, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову ад­ресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор — фізич­на особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а та­кож місце його проживання; номер (код), що ідентифікує кредито­ра як платника податків і зборів; виклад обставин, які підтверджу­ють неплатоспроможність господарства, з зазначенням суми борго­вих вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неус­тойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання   коштів   з   банківського   або   кореспондентського   рахунку господарства  та  дату   його   прийняття   банківською   установою   бор­жника до   виконання;   перелік документів,   що додаються до   заяви.

До заяви додаються документи, які містять відомості: про склад і вартість майна фермерського господарства; про склад і вартість май­на, яке належить членам господарства на праві власності; про розмір доходів, які можуть бути одержані господарством по завершенню від­повідного періоду сільськогосподарських робіт. Зазначені документи додаються також головою фермерського господарства до відзиву на заяву про  порушення   справи  про   банкрутство,   подану кредитором.

Голова фермерського господарства у 2-місячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство господарства може подати до господарського суду план відновлення платоспроможності фермерського господарства. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених цим планом, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути ним одержані після закінчення відповідного періоду сільсько­господарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язання­ми та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів, господарський суд   затверджує   процедуру  розпорядження   майном   господарства.

Процедура розпорядження майном фермерського господарства запроваджується на строк закінчення відповідного періоду сіль­ськогосподарських робіт із врахуванням часу, потрібного для реа­лізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сіль­ськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищу­вати 15 місяців. У разі, якщо після застосування процедури розпо­рядження майном погіршилося фінансове становище фермерсько­го господарства у зв'язку зі стихійним лихом, епізоотіями та інши­ми несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном  може   бути  продовжено  на   1   рік.

Процедура розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинена господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого з кредиторів у разі: невиконан­ня заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності господарства; наявності інших обставин, які засвідчують неможли­вість відновлення платоспроможності господарства. Після достро­кового здійснення процедури розпорядження його майном фермерсько­мерське господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається   ліквідаційна   процедура.

Для здійснення процедури розпорядження майном фермерсько­го господарства господарським судом призначається розпорядник майна. Його повноваження можуть здійснюватися і головою фер­мерського господарства за погодженням з призначеним розпоряд­ником   майна.

У разі визнання господарським судом фермерського господарс­тва банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу лікві­даційної маси господарства включаються: нерухоме майно, яке зна­ходиться у спільній власності членів господарства, в тому числі — насадження,   господарські та інші будівлі,   меліоративні та інші споруди, продуктивна й робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, придбані для фермерського господарства на спільні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші май­нові  права,   які   належать  господарству  і   мають   грошову  оцінку.

Звернення стягнення за вимогами кредиторів на земельні ділян­ки, надані у власність фермерському господарству, допускається тоді, коли у господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено  стягнення.

Майно, що належить голові та членам фермерського господарс­тва на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно я кого доведено, що воно було придбане на доходи, які не є в спіль­ній власності членів фермерського господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які належать до складу ліквідацій­ної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільово­го   призначення   сільськогосподарських  об'єктів,   що   продаються.

З дня прийняття постанови про визнання фермерського госпо­дарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його діяль­ність припиняється. Господарський суд направляє копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію господарства, та органу місцевого са­моврядування   за   місцезнаходженням   фермерського   господарства.

Кошти, одержані від продажу майна фермерського господарс­тва, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспромож­ності  боржника  або   визнання   його   банкрутом".

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до   його   Статуту.

У разі припинення діяльності фермерського господарства до за­кінчення терміну надання господарству податкових пільг госпо­дарство сплачує до бюджету за весь період своєї діяльності суму по­датку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського гос­подарства, крім випадків, коли не лишається жодного члена фер­мерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, а також у разі викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів сус­пільної    необхідності.


 

§ 3. Земельні правовідносини у фермерському господарстві

Відповідно до ст. 31 ЗК та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фер­мерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися   із:

—  земельної ділянки,   що   належить  на   праві   власності   фермер­ському   господарству   як   юридичній   особі;

—  земельних ділянок,   що   належать  громадянам   членам   фер­мерського   господарства   на   праві   приватної   власності;

—  земельної ділянки,   що  використовується фермерським  госпо­дарством   на   умовах   оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здій­снює   фермерське   господарство.

Чинне законодавство не обмежує кількості земель, що їх може придбати фермерське господарство та його члени у власність та брати в користування на умовах оренди. Однак слід зауважити, що відповідно до частин 13 та 15 Перехідних положень ЗК було запро­ваджено мораторії на: відчуження земельних ділянок (крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні для суспільних потреб) для ведення фермерського господарства та іншого товарного сіль­ськогосподарського виробництва на термін до 1 січня 2005 р*; на­буття права власності на землі сільськогосподарського призначен­ня   загальною   площею  понад   100   га   — до   1   січня   2010  р.

Відповідно до ст. 92 ЗК в постійне користування для ведення фермерського господарства земельні ділянки передаватися не мо­жуть. Фермерські господарства, які мають в постійному користу­ванні земельні ділянки, повинні до 1 січня 2005 р. переоформити в установленому порядку право власності або право на їх оренду. Як­що право на постійне користування земельними ділянками, нада­ними для ведення фермерського господарства переоформлюють на довгострокову оренду (не більше 50 років — ст. 93 ЗК), термін оренди визначається самим господарством відповідно до чинного законодавства. При цьому, згідно з ч. 6 Перехідних положень ЗК, розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищу­вати   розміру   земельного   податку.

Фермерське господарство може користуватися земельними ді­лянками на умовах короткострокової або довгострокової оренди. Еродовані й деф ляційно- небезпечні (від пізньолат. deflatio — зду­вання, розвіювання, руйнування Грунтів під дією вітру) землі мо­жуть надаватися фермерському господарству без зміни їх цільового призначення і за умови дотримання вимог ґрунтозахисного земле­робства.

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власнос­ті земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сіль­ськогосподарського підприємства, розташованого на території від­повідної ради, або в такому самому розмірі із земельних ділянок, раніше наданих їм у користування . Земельні ділянки, на яких роз­ташовані   житлові   будинки,    господарські   будівлі   та   споруди   фермерського   господарства,    передаються   безоплатно   у  приватну   влас­ність у рахунок  земельної  частки   (паю).

Члени фермерських господарств, які до 1 січня 2002 р. (до мо­менту набрання чинності ЗК) отримали в постійне користування або в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарс­тва, мають переважне право на придбання (викуп) цих земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому чис­лі до   50   га ріллі,   у  власність  з  розстрочкою   платежу до   20  років.

З метою забезпечення цілісності фермерського господарства встановлено: якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо внаслідок її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка, менша мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Науково обгрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ді­лянок визначаються Міністерством аграрної політики України та Українською академією аграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів   України.

Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; пра­во власності на посіви й насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшко­дування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будів­лі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську про­дукцію  на вітчизняних ринках і  поставляти  на  експорт;   інші  права.

Обов'язками фермерського господарства та його членів є: забез­печення використання земельних ділянок за їх цільовим призна­ченням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; сплата податків та зборів; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; недопущення зниження родючості фунтів та зберігання інших корисних властивостей зем­лі; надання відповідним органам виконавчої влади та органам міс­цевого самоврядування інформації про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримання правил добро-сусідства та встановлених обмежень у використанні земель і зе­мельних сервітутів; збереження геодезичних знаків, протиерозій­них   споруд,   мереж  зрошувальних   і   осушувальних   систем.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають пра­во облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої їм для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермер­ського господарства розташоване за межами населених пунктів, ці громадяни мають право на створення відокремленої фермерської садиби,   якій   надається   поштова  адреса.

На землях фермерських господарств особи мають право вільно проходити,   проїжджати   всіма  видами  транспорту  по дорогах,   пересуватися на човнах, купатися у водоймах на належних фермер­ським господарствам на праві власності або на праві оренди зе­мельних ділянках, розміщувати намети і проживати в них, розво­дити багаття та вчиняти інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природних компонентів в еколо­гічно   чистому   вигляді.

Юридичні особи — власники об'єктів (газо-, нафтопроводів, лі­ній електропередач, зв'язку та ін.), що проходять через земельні ді­лянки фермерських господарств, мають право доступу до таких об'єктів на підставі угоди, укладеної з відповідним фермерським господарством, відповідно до затвердженої документації із землеус­трою   або   встановленого   земельного   сервітуту.

Фермерське господарство, відповідно до вимог чинного при-родноресурсового законодавства, має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні під­земні  води,   що   знаходяться   на  земельній ділянці.


 

§ 4.  Майнові правовідносини у фермерському господарстві

До майна фермерського господарства (складеного капіталу) мо­жуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цін­ності, цінні папери, продукція* вироблена господарством внаслідок господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, право ко­ристуватися землею, водою та іншими природними ресурсами, бу­дівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які члени господарства   передають до   його   складеного   капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Водночас, як зауважує Н. І. Титова, це майно належить на праві спільної сумісної власності всім членам господарства, як­що   інше   не   передбачено   угодою   між  ними.   Спільна   сумісна   власність   є    переважним   різновидом   власності   у   таких   господарствах   .

Майнові   права,    що   входять  до   складеного   капіталу   фермерського господарства,   передаються   йому  на   визначений   у  Статуті  термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, зокрема земельні ділянки, житлові будинки, господар­ські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого  у власність не   заборонене   законом.

Фермерське   господарство   має   право   здійснювати   відчуження  та набуття   майна   на   підставі   цивільно-правових  угод.    Порядок  володіння, користування і розпорядження майном фермерського госпо­дарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не пе­редбачене   угодою   між  членами   господарства  та   законом.

Член фермерського господарства має право на отримання час­тки майна фермерського господарства в разі ліквідації або припи­нення членства в господарстві. Розмір частки та порядок її отри­мання   визначається   Статутом   господарства.

Майнові спори між фермерським господарством та його члена­ми   вирішуються   судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського госпо­дарства. Голова фермерського господарства відповідає за порушен­ня господарством кредитно-розрахункової і податкової дисциплі­ни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, котрі регулюють здійснення   господарської діяльності.

Фермерському господарству як цілісному майновому комплек­су належать майно, передане до складеного капіталу, не розподіле­ний прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів господарства відповідно до закону фермерське господарство як ці­лісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі ци­вільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам Ук­раїни для здійснення товарного сільськогосподарського виробниц­тва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової уго­ди, подають у встановленому порядку Статут фермерського госпо­дарства   на  державну   реєстрацію.

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до вимог Книги VI   Цивільного   кодексу  України   .


 

§ 5. Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства

Фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Воно самостій­но визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів, у тому числі іноземних. Господарство має право вступати в дого­вірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними осо­бами, органами державної влади та органами місцевого самов­рядування .

Фермерське господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, ста­тистичну   інформацію  та   інші дані.

Господарство зобов'язане дотримуватися встановлених еколо­гічних, ветеринарно - санітарних правил і норм щодо якості вироб­леної продукції та інших вимог. Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським господарством, на віт­чизняному ринку та її поставки на експорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюються відповідно до   чинного   законодавства.

Разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками фермерські господарства мають право створювати обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, спілки, інші об'єднання, а та­кож бути засновниками (учасниками) господарських товариств. Створені за участю фермерських господарств обслуговуючі сіль­ськогосподарські кооперативи не мають на меті отримання при­бутку.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби таке госпо­дарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором. Трудові відносини його членів регулюються Статутом, а відносини осіб, залучених до роботи за трудовим дого­вором, — законодавством про працю. Трудові спори у фермерсько­му господарстві вирішуються судом1 3 особами, залученими до ро­боти у фермерському господарстві, укладається трудовий договір у письмовій формі. Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим до­говором, та їх ведення здійснюються відповідно до вимог законо­давства   про   працю.

Розмір оплати праці й тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором, не повинні бути меншими за встановлений державою розмір міні­мальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щоріч­ної   відпустки.

Обов'язком голови фермерського господарства є створення без­печних умови праці для членів господарства і громадян, які уклали трудовий договір. Він забезпечує дотримання вимог техніки безпе­ки,   виробничої  гігієни  та санітарії,   пожежної  безпеки.

Члени фермерського господарства і особи, котрі працюють у ньому за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню й пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законами України від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення" , від 26 червня 1997 р. "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" , від 23 вересня 1999 р. "Про   загальнообов'язкове   державне   соціальне   страхування   від   нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" , від 2 березня 2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та від 18 січня 2001 р. "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням" . Господарство реєструється як платник внесків на загально­обов'язкове державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соці­ального страхування України на випадок безробіття, Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків   на  виробництві та   професійних  захворювань  України.

Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудо­вій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соці­альне страхування. Крім того, призначені пенсії виплачуються їм у повному  розмірі   без  урахування   одержуваного   заробітку   (доходу).

Фермерське господарство несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором, каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним   з  виконанням   ними   своїх трудових  обов'язків.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю фермерського господарства відповідно до вимог чинно­го законодавства. Незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збит­ки, заподіяні фермерському господарству неправомірним втручан­ням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до чинного   законодавства.


 

§ 6, Відносини фермерського господарства з бюджетом, банківськими установами та страховими організаціями

господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними коштами. Воно самостійно визначає розмір ліміту  залишку  готівки,   що  постійно   знаходиться   в  його   касі, на поточні витрати. Списання коштів із поточних та вкладних (депозитних) рахунків господарства, крім платежів до бюджету, мо­же провадитися лише за його згодою або за рішенням суду та у ви­падках,   зазначених чинним   законодавством.

Фермерське господарство має право одержувати у фінансово-кредитних установах довгострокові та короткострокові кредити на підставі укладеного договору. Кредит може бути отриманий під заставу майна, зокрема земельних ділянок господарства (іпотека) , поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов'язань. Під заставу майна може прийматися саме фермерське господарство як цілісний майновий комплекс, окремі товарно-матеріальні цін­ності або інші речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Відсотки за використання кредитів, що надані фермер­ському господарству, можуть сплачуватися із коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, якщо на їх поповнення в Державному бюджеті України передбачено відповід­ні фінансові ресурси. Фермерське господарство несе повну відпо­відальність за дотримання умов кредитних договорів і розрахунко­вої дисципліни.

Страхування майна фермерського господарства здійснюється відповідно до Закону України від 7 березня 1996 р. "Про страхуван­ня"     (в редакції   Закону  від  4 жовтня   2001   р.

Оподаткування фермерського господарства має низку особливос­тей. Так, згідно з п. 7. 13 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) звільняється від оподаткування прибуток новос-творених фермерських господарств, отриманий від їхньої господар­ської діяльності, строком на 3 роки, а у трудонедостатніх населе­них  пунктах   —   5   років.

Сплата земельного податку фермерським господарством здійсню­ється   відповідно   до   положень   Закону   України   від   3   липня    1992   р. "Про  плату за землю"     (в редакції  Закону від   19  вересня   1996 p.).   За ст. 12 цього закону, новостворені фермерські господарства звільня­ються від плати за землю протягом 3 років, а в трудонедостатніх населених пунктах — 5 років з часу передачі їм земельної ділянки у власність. Крім того, згідно з ч. 2 даної статті не справляється плата за землі фермерських господарств, зайнятих молодими сада­ми, ягідниками та виноградниками, до вступу їх у пору плодоно­шення, а також гібридними насадженнями, геноф ондовими колек­ціями   та розсадниками   багаторічних   плодових   насаджень.

Відповідно до положень Закону України від 17 грудня 1998 р. "Про     фіксований     сільськогосподарський     податок"       фермерське господарство може бути платником фіксованого сільськогосподар­ського податку з моменту свого створення або перейти на сплату цього податку. Для цього сума, одержана від реалізації сільськогос­подарської продукції власного виробництва та продуктів її пере­робки за попередній звітний (податковий) рік, в такому господарс­тві має перевищувати 75% загальної суми валового доходу підпри­ємства. Фіксований сільськогосподарський податок є незмінним до 31 грудня 2009 р. і справляється з одиниці земельної площі. Він сплачується за рахунок цілої низки податків і зборів, перелік яких закріплено у ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогоспо­дарський   податок".

Новоствореним фермерським господарствам у період станов-лення (перші 3 роки після його створення, а в трудонедостатніх на­селених пунктах — 5 років) та фермерським господарствам з відок­ремленими садибами надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Кабінет Міністрів Укра­їни в проекті Державного бюджету України та органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування в проектах місцевих бюд­жетів щорічно передбачають кошти на підтримку фермерських гос­подарств .

Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліо­рацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогоспо­дарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (ком­байнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок та ін.). За раху­нок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надава­тися допомога на будівництво об'єктів виробничого і невиробни­чого   призначення,   житла,   здійснення   заходів   щодо   землеустрою.

Порядок використання коштів Державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарс­твам та фермерським господарствам з відокремленими садибами встановлює   Кабінет   Міністрів  України   .

Український державний фонд підтримки фермерських госпо­дарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки станов­лення   й  розвитку  фермерських   господарств.

Його кошти надаються фермерським господарствам на безпово­ротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ве­дення   фермерського   господарства;   відшкодування   частини   витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень, у тому числі вартість проектно-кошторисних докумен­тів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських госпо­дарств   тощо.

Поворотна допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені Статутом Українського державного фонду під-тримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком   в ід  3  до   5   років.

Для облаштування окремої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних шляхів до господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем. Переселенці, які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, одержують одноразову грошову допомогу за рахунок державного бюджету у розмірі, що його   встановлює   Кабінет   Міністрів  України.