Печать

Розділ 14 Правовий статус сільськогосподарського кооперативу

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Поняття та види сільськогосподарських кооперативів

Розвиток ринкових відносин зумовлює необхідність широкого використання кооперативної форми організації праці в аграрному секторі   економіки.

Історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, економічно розвинутих країнах, засвідчує, що саме коопе­ратив, — основна мета якого — обслуговувати основну діяльність членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити їм реальний доступ до фінансових і матеріальних засобів. Він може й повинен стати зв'язуючою ланкою між приватним товаровиробни­ком і ринком, допомагаючи йому у сфері збуту продукції, в мате­ріально-технічному забезпеченні, кредитуванні, агрономічному та зоотехнічному   обслуговуванні   тощо.

Кооперативна  форма   організації   праці   в   сільському  господарс­тві   є   найефективнішою   в   зовнішніх   відносинах   виробників   сіль­ськогосподарської   продукції    —    із    збуту   продукції,    із   придбання знарядь   і   засобів   сільськогосподарського   виробництва,    викорис­тання  складної техніки,   організації взаємного кредитування  селян­ських   господарств   тощо.   Такі   обслуговуючі   кооперативи   є   досить дійовими   за умови   високого   розвитку  індивідуальних  фермерських господарств,   об'єднуючи  їхні   зусилля   в   окремій   фазі   виробничого процесу.    Оскільки   сільськогосподарське   виробництво   є   сукупніс­тю   багатьох   різноманітних   процесів,   то   і   фермер   може   бути   чле­ном   одночасно   кількох   кооперативів,    обслуговуючих   його   вироб­ництво.

Правовою   основою   функціонування   сільськогосподарських  ко­оперативів   в   Україні   є   закони  України   від   17 липня   1997   р.   "Про сільськогосподарську   кооперацію"     та   від    10   липня   2003   р.

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одно­го виду кооперативів — сільськогосподарських. Він є комплексним нормативно - правовим актом, що регулює взаємозв'язані між со­бою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини,   які  мають  місце   в   сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення понят­тя кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з'ясування його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові), які характеризують саме   сільськогосподарські   кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох нормативних доку­ментах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив — це автономна асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підпри­ємства, що знаходиться у спільному володінні й управляється де­мократично   .

Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юри­дичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх еко­номічних,   соціальних та  інших   потреб   на   засадах  самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, ін­ших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні   ознаки   кооперативу:

1.   Кооператив  —   це,   насамперед, добровільне об'єднання. Лише   шляхом   об'єднання   окремі   особи  можуть досягти  постав­леної    спільної    мети,     отримати     прибуток,     належно    організувати працю,    захистити    свої    інтереси.     Проте    не    будь-яке    об'єднання, можна назвати   кооперативом   (громадське   об'єднання  є  теж добро­вільним   об'єднанням   громадян):   кооператив   відрізняється   від   ін­ших об'єднань своєю  персоналізованістю.   Це  означає,   що коопера­тив   —   об'єднання людей,   осіб,   а  не   капіталів,   на відміну від акціо­нерних та деяких інших господарських товариств,   якими   визнають­ся   "підприємства,   організації,   установи,   створені   на   засадах   угоди юридичними   особами   і  громадянами   шляхом   об'єднання  їх   майна та   підприємницької діяльності   з   метою   одержання   прибутку"   .   До кооперативу  приймають осіб   не залежно  від їх  матеріального  стано­вища.    Крім  того,   успіх діяльності  кооперативу дуже  часто   залежить від   кількості   його   членів   (чим   їх   більше,   тим   міцніший   коопера­тив).   В  акціонерному товаристві не   має   значення,   скільки  є  акціо7 нерів.    Важливо   лише   те,   щоб   був   внесений   потрібний   капітал.   У кооперативі  капітал,   на  відміну  від  акціонерного  товариства,   відіг­рає   другорядну   роль.

2.   Членський характер об'єднання.

Членами кооперативу можуть стати особи,   котрі засновують йо­го   або   ті,    що   вступають  до   нього   вже   після   створення.    Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількіс­ного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існу­вання кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане мен­шою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних   змін  до   статуту»

3.  Рівноправність членів,   що  означає   не лише  рівність прав,   але й   рівність   обов'язків,    однакову   відповідальність,    а   головне    —    що кожен  член   кооперативу має лише  один  голос,   незалежно  від кіль­кості внесених паїв.  У акціонерному товаристві кожен  акціонер має кількість  голосів,   відповідно до   кількості акцій,   які йому належать. У кооперативі  розмір   паю   не   впливає   на  права  члена  кооперативу: всі мають однакові права і  в управлінні кооперативом,   і в користу­ванні тими  вигодами,   які він дає   своїм  членам.

4.    Пайовий    характер    майна    кооперативу;    обмеження    виплат часток доходу   на   пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперати­ву, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має   право  на  пай  натурою,   грішми  або   цінними  паперами.

5.         Розподіл   прибутків   кооперативу   відбувається   незалежно    від паю,   який   вніс  член   кооперативу,   а  залежно   від  наслідків  тих  гос­подарських  операцій,   які  провів  кооператив.

6.         Головною   метою  діяльності  кооперативу є   не   одержання   ви­сокого  прибутку на вкладений  капітал,   як у акціонерному товарис­тві,   а  збільшення доходів  і добробуту своїх членів,   зменшення їхніх витрат  на  споживання.    Це   означає,   в   основному,   безприбутковий характер   кооперативу,   тобто,   що   "прибуток,   створюваний   внаслі­док   кооперативної   діяльності,    не    акумулюватиметься    на   рахунку кооперативу  безпосередньо,   а розподілятиметься   між його  членами пропорційно   ступеню   використання   своєї  організації   (обсягам  ре­алізації,   постачання,   вартості  отриманих  послуг),   що   є   принциповою   ознакою   будь-якої   комерційної   кооперативної  організації

Мета   кооперативу   в   організації   праці   —   її   полегшення   шляхом об'єднання   узгоджених   зусиль   (здебільшого   —   трудових).

7.     Досягнення  мети кооперативу за допомогою   ведення  спільної діяльності.

8.     Обов'язкова участь членів  кооперативу в  його діяльності   (тру­дова  участь   —   у  виробничих   кооперативах,   участь   в   господарських операціях   —    в   обслуговуючих   кооперативах).

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити йо­го як таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в господарських операціях кооперативу, на базі належно­го йому на праві власності майна, і створене об'єднанням пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його   членів.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування йо­го в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарс­тва, обслуговування його потреб або потреб сільського населення. Визначення поняття сільського господарства (сільськогосподар­ського виробництва) дається в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" як та­кий вид господарської діяльності, що пов'язана з біологічними процесами вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому вигляді та для використання на нехарчо-ві   цілі.

Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання земель сіль­ськогосподарського призначення як основного засобу виробниц­тва. Практично жодна галузь сільського господарства не може об­ходитися без землі. Всі біологічні процеси, які є основними в сіль­ському господарстві,   так чи  інакше   пов'язані  з  нею.

Використання земельної ділянки сільськогосподарського призна­чення   є   головною,   але   недостатньою   умовою для   заняття   сільсько­господарською діяльністю.   Крім  земельної ділянки,   виробнику сіль­ськогосподарської продукції  потрібна певна техніка,   приміщення,   їх обслуговування,    наявність    певних    можливостей   для    забезпечення господарства   потрібними   матеріалами,   збуту   продукції  тощо.   Отже, без  багатьох видів діяльності  з  обслуговування,   забезпечення   основ­ного   виробництва   ефективна   сільськогосподарська  діяльність   є   та­кож неможливою.   Тому сільськогосподарською діяльністю   слід   виз­навати не лише  виробництво продукції,   пов'язаної з  використанням земель сільськогосподарського  призначення  з метою  біологічних пе­ретворень під впливом  кліматичних умов,   а й обслуговування  потреб цього   виробництва:   ремонт   техніки,    матеріально-технічне    забезпе­чення,   агрохімічне,   зооветеринарне   обслуговування тощо.

Дане в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначення поняття сільськогосподарського кооперативу як юри­дичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах доб­ровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслу­говування пере важно членів кооперативу, не вповні вказує на спе-цифіку   саме   сільськогосподарського   кооперативу.

До   специфічних ознак  (критеріїв)   сільськогосподарських коопе­ративів   належать:

1)    ведення   сільськогосподарської  діяльності    (з   використанням земельної  ділянки   сільськогосподарського   призначення   як   основ­
ного   засобу   виробництва)   або   обслуговування  її  потреб;

2)    розташування,   як  правило,   у  сільській   місцевості.

Ці   ознаки   мають   бути   головними   ознаками   сільськогосподар­ський   кооперативів.

Беручи   до   уваги   з'ясоване   нами   родове   поняття   кооперативу   і родові   ознаки  сільськогосподарського   кооперативу,   можна дати та­ке   визначення:   сільськогосподарський   кооператив   —   це   таке  доб­ровільне,   засноване   на  членстві  об'єднання   осіб для   спільної   сіль­ськогосподарської діяльності  чи   обслуговування  її   потреб   на  осно­ві трудової участі   цих осіб,   або  участі   в  господарських  операціях  на основі   належного   йому   на   праві   власності   майна   на   базі   пайових внесків,   метою   якого   є   задоволення   матеріальних  та   інших   потреб його  членів   і яке  розміщується,   як правило,   в  сільській місцевості. За  мірою   концентрації  сільськогосподарського   виробництва  ко­оперативи   можна   поділити   на   універсальні   й   спеціалізовані.    Уні­версальні    кооперативи    в    сільському   господарстві    історично    були першими   і   об'єднували  як  функції  постачально-збутові,   так   і   кре­дитні   та   виробничі,   тобто   весь   спектр   завдань   щодо   здійснення   і обслуговування   сільськогосподарського   виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує За­кон України "Про сільськогосподарську кооперацію", поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробни­чі та  обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" визначає поняття сільськогос­подарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючо­го кооперативів. На основі наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів сільськогосподарських коо­перативів. До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу   належать   такі:

1)    засновниками   і  членами   виробничого   сільськогосподарсько­го   кооперативу   можуть   бути  тільки   фізичні   особи;

2)    обов'язковою   є   трудова   участь   членів   у діяльності   виробни­чого   кооперативу;

3)     змістом    його   діяльності    є    спільне     виробництво    продукції сільського,   а також рибного   й лісового   господарства;

4)     це    —    одна   із   організаційних   форм   підприємництва,    метою якого   є   отримання  доходу.

Обслуговуючим    сільськогосподарським    кооперативам     властиві такі  ознаки:

1)    їх членами   можуть  бути  як фізичні,   так  і юридичні  особи;

2)    основним   змістом  їх діяльності є   обслуговування   потреб  сільськогосподарського   виробництва,   переважно   —  членів  кооперативу;

3)    обов'язковою   є  участь членів  у господарській діяльності  коо­перативу;

4)    вони   не   ставлять  за   мету  отримання   прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: пере­робні,   заготівельно-збутові,   постачальницькі,   сервісні та  ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються перероб­кою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молоч­них, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноп­лі,  лісо-   й  пиломатеріалів та  ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, збері­гання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають марке­тингові   послуги   тощо

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та поста­чання їх  сільськогосподарським  товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, ме­ліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринар­не обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефоніза­цією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні пос­луги,   послуги  з   ведення   бухгалтерського   обліку,   аудиту та  ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогоспо­дарських кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сіль­ськогосподарських товаровиробників можуть створюватися й інші види  таких   кооперативів.

Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів ро­біт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для йо­го членів. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" встанов­лює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загаль­ного обороту кооперативу. Такі положення обов'язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не перетворився в підприємниць­ку структуру,   котра   використовує   в   основному  найману  працю.


 

§ 2.  Правові умови та порядок створення Сільськогосподарський кооператив

Сільськогосподарський кооператив є юридичною особою, ко­ристується правами та виконує обов'язки, пов'язані з його діяль­ністю, має самостійний баланс. Його функціонування потребує дотримання всіх правових вимог і порядку створення, які передба­чено   законодавством   щодо   юридичних  осіб.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено   спеціальний  розділ   II   Закону  України   "Про   сільськогосподарську кооперацію , в якому зазначаються загальні умови створення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх держав­ної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття .

Загальними   умовами   створення   сільськогосподарського   коопе­ративу

1)   створення   його   засновниками   на добровільних  засадах;

2)     засновниками    сільськогосподарського    кооперативу    можуть бути тільки  громадяни України та  юридичні  особи,   зареєстровані  в
Україні;

3)     проведення   установчих   зборів   та   прийняття   ними   рішення про   створення   кооперативу;

4)    державна   реєстрація   сільськогосподарського   кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зу­мовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бу­ти тільки громадяни України та юридичні особи, засновані грома­дянами України або юридичними особами України. Тільки вони можуть об'єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Відповідно до Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кількість членів кооперативу не може бути меншою 3. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок йо­го   ліквідації.

Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1)   організаційний  етап;   2)   етап реєстрації  кооперативу.

Перший  має  такі  основні  стадії:

а)     встановлення   ініціатором   (або   ініціативною   групою)   на доб­ровільній    основі   тих,    хто   бажає    створити сільськогосподарський кооперативу

б)    вивчення   кооперативного та  іншого  законодавства,   яке  регу­лює діяльність кооперативів,   підготовка проектів   потрібних для  ре­
єстрації документів   (зокрема,   статуту);

в)    проведення  зборів тих,   хто  бажає   створити  кооператив   (уста­новчих  зборів);   на  них  слід  прийняти   статут  кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє наймену­вання, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Пра­во кооперативу на найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає можливість використовувати найменування на ви­вісках, рахунках, документах, на самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як юридична особа виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого імені. Воно є засо­бом його індивідуалізації як серед інших кооперативів, так і серед інших організацій. Найменування кооперативу обов'язково по­винне мати додаток — "кооператив" або прикметник "коопера­тивний".

Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього   вважається   створеним.

Громадяни, які є засновниками кооперативу, інколи можуть вчиняти певні дії від його імені ще до державної реєстрації коопе­ративу. У такому разі кооператив ще не є юридичною особою і не може нести самостійної відповідальності. За дії кооперативу, вчи­нені особами від його імені до моменту його державної реєстрації, вони   солідарно   відповідають   своїм   майном.

Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, передбаче­ному для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (п. 1 ст. 6 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Що ж до підприємницької діяльності, то цей порядок встановлено ГК і конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р. "Про дер­жавну реєстрацію   юридичних   осіб  та  фізичних  осіб — підприємців".

Державна реєстрація кооперативу має для нього важливі юри­дичні   наслідки:

— по-перше,   він отримує  статус юридичної особи і стає  повноп­равним   суб'єктом   цивільно-правових  та   інших  відносин;

— по-друге,   ця  реєстрація дає   змогу зробити   перші  кроки  в   ор­ганізації   його   діяльності:    відкрити   рахунок   в   банку,    взяти   в   разі потреби   приміщення   чи   земельну  ділянку   в   оренду,    виробити   за дозволом   міліції   печатку,   штампи  тощо.

На сучасному етапі сільськогосподарські кооперативи можуть створюватися внаслідок реформування сільськогосподарських під­приємств, їх формування можливе на основі виходу з колективних сільськогосподарських підприємств окремих громадян або праців­ників цілого виробничого підрозділу з їхніми майновими та земель­ними паями. У такому порядку можуть створюватися в основному виробничі сільськогосподарські кооперативи, а іноді — споживчі. Можливість створення кооперативів таким шляхом виникла завдя­ки здійсненню паювання землі та майна колективних агроформу-вань та приватизації державних сільськогосподарських підприємств в  ході   проведення   аграрної реформи.

Рішення про перетворення колективного сільськогосподарсько­го підприємства в сільськогосподарський кооператив доцільно приймати після паювання землі та майна цього підприємства. У та­кому разі земельні та майнові паї членів підприємства можуть бу­ти   передані   кооперативу як   вступний   пайовий   внесок.


 

§ 3. Статути сільськогосподарських кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особли­востей сільськогосподарського виробництва, локальні правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутріїїшьокооперативних відносин у сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й господарюючого суб'єкта, кооператив самостійно розроб­ляє   правові акти,   що  регулюють  внутриііньокооперативні  відносини.

За допомогою таких актів локальної правотворчості є можли­вість   враховувати   певні   специфічні   особливості   кожного   конкретного сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що сільськогосподарська праця характеризується надзвичайною видо­вою різноманітністю,   наявністю   великої кількості  професій та  спеціальностей   .

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокоопера­тивних актів (правил внутрішнього розпорядку, положення про оп­лату праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з момен­ту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх  прийняття .

Статут є основним правовим документом, який регулює діяль­ність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогос­подарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є специфічною формою правового регулювання суспільних відносин, що зумовле­но особливостями таких кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що, по-перше, статут є внутрішньокооперативним норматив­ним актом, тобто сфера його правового впливу поширюється, в ос­новному, на внутрішні відносини у кооперативі (внутрішньокоопе-ративні   відносини

Внутрішньокооперативні відносини виникають і вдосконалю­ються у зв'язку зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-гос-подарської та іншої діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають ті самі особи як громадяни, здійсню­ючи свої конституційні права і обов'язки, не підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх відносин, то статут вста­новлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, виз­начає їх основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути   суб'єктом   зовнішньоекономічної діяльності  тощо).

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів кооперативу як його найвищий орган управління. Факт його ухвалення є вира­женням волі осіб, які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі   зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не стільки право-утворюючим, скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому вияв­ляється така його специфічна ознака, як універсальність — регулю­вання ним не якогось певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних відносин: земельних, трудових, майно­вих, організаційно-господарських, встановлення основних принци­пів зовнішніх відносин. У цьому полягає також істотна відмінність статуту від інших нормативних актів, як державних, так і коопера­тивних.

Будучи основним правовим документом, який регулює діяль­ність   кооперативу,    статут   водночас   не    має    на   меті   врегулювання всіх відносин, які є предметом його правової регламентації. Для цього можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оп­лату праці тощо. Статут у цьому разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених локальних актів. Положення прийнятих внутрішньокооперативних актів повинні відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати принци­пом   "статутної   правотворчості"   кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту сільськогосподарського кооперативу характеризують його як основний нормативно-право­вий акт, який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до уваги, можна зробити висновок, що статути конкретних коопера­тивів (зокрема й сільськогосподарських) є одним з основних дже­рел   кооперативного та  аграрного   законодавства.

Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських коопера­тивів встановлює ст. 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якій вказано, що статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність, визначено пе­релік основних положень, які повинні мати місце в статуті, регла­ментовано (в досить загальних рисах) порядок прийняття статуту та внесення до  нього  змін  і доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" у статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцез­находження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до коопе­ративу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; розподіл дохо­дів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами й виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законо­давству   України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов'язкових для статуту кожного сільськогосподарського коопера­тиву, є імперативною за своїм характером, і її вимоги повинні ви­конуватися. Інші положення, які не суперечать чинному законо­давству,   можуть   включатися  до   статуту  на  розсуд   засновників.

До таких положень належать основні засади земельних відно­син, принципи господарської діяльності, регулювання праці та її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесе­ні зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які  впливають  на    діяльність   кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у порядку, встановлено­му для його прийняття, тобто більшістю голосів членів кооперати­ву,   присутніх   на   загальних   зборах.


 

§ 4. Членство в сільськогосподарських кооперативах

Правові засади членства сільськогосподарських кооперативах встановлені Законом України "Про сільськогосподарську коопера­цію". Підкреслюючи важливість правового інституту членства у ко­оперативі,   законодавці  присвятили  йому окремий розділ   —   III.

Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або   юридична  особа,   яка:

1)    зробила   вступний   і   пайовий   внески   в   розмірах,   визначених статутом    кооперативу;

2)    визнає   принципи  й  цілі  кооперативу;

3)    визнає   статут   кооперативу  і дотримується   його   вимог;

4)    має   право   ухвального   голосу;

5)    користується   послугами   кооперативу.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні   особи.

Новим у кооперативному законодавстві є запровадження інсти­туту асоційованого членства в сільськогосподарському кооперати­ві, в який може вступати фізична чи юридична особа, що зробила пайовий   внесок  і  користується   правом дорадчого   голосу.

Членство в сільськогосподарському кооперативі, особливо у ви­робничому, є тією відмітною ознакою, яка відрізняє його від інших форм господарювання в сільському господарстві. Воно організацій­но пов'язує громадян, які добровільно об'єдналися в кооператив для виконання певних спільних завдань. Членство є характерною ознакою й фермерських господарств, однак членами останніх мо­жуть бути тільки родичі, що вказує на сімейно-трудовий характер такого  об'єднання.

Вступ у члени кооперативу ґрунтується на принципі добровіль­ності, юридично закріпленому в п.1 ст. 9 Закону "Про сільськогос­подарську кооперацію": він означає відсутність будь-якого приму­су під час вступу в члени кооперативу. Членом кооперативу може стати тільки той,   хто   має  таке   бажання   і   висловить  його.

Законом встановлено вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають організувати або стати членами вже діючого коопера­тиву, їх можна поділити на об'єктивні (досягнення встановленого законом віку (для фізичних осіб), необхідного для вступу у члени кооперативу; здатність брати участь у здійсненні цілей і завдань ко­оперативу) і суб'єктивні (бажання брати особисту участь у діяль­ності кооперативу, користування його послугами, формування йо­го  фондів).

Волевиявлення громадянином бажання стати членом коопера­тиву оформляється письмово (подачею заяви). Має місце й волеви­явлення кооперативу — на його загальних зборах ухвалюють пись­мове рішення про прийняття громадянина в члени кооперативу. Отже, членство в кооперативі виникає як наслідок волевиявлення двох сторін — кооперативу та громадянина. Причому прийняття громадянина в члени кооперативу як юридичний факт має для ко­оперативу не менш важливе значення, ніж для самого громадяни­на:   адже  так  формується   склад  кооперативу.

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", визначаючи ос­новні вимоги до фізичних осіб — членів сільськогосподарського кооперативу (досягнення 16-річного віку, бажання брати участь у діяльності кооперативу), разом з тим не встановлює жодних обме­жень   на   вступ  до   сільськогосподарську   кооперативу.

До статутів окремих сільськогосподарських кооперативів мо­жуть бути внесені обмеження на вступ до кооперативу осіб лише певної професії. Якщо кооператив є фаховим (наприклад, з агрохі­мічного чи зооветеринарного обслуговування господарств), то ціл­ком логічно, що до нього можуть вступати тільки особи певного фаху (агрономи чи ветеринари). Звичайно, членами фахових коо­перативів можуть бути й представники інших професій (наприклад, бухгалтери),   проте  їх  кількість  має   бути   обмежена.

Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності. Обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи можуть обслуго­вувати різні сфери діяльності товаровиробника. Жодного обме­ження на членство в кількох кооперативах одночасно законо­давство   не   має.

Щоб вступити до кооперативу, фізична чи юридична особа по-' винна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення яко­го підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного вирішення цього питання загальними зборами канди­дат у члени кооперативу вважається прийнятим. Порядок прийнят­тя рішень загальними зборами в такому разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить вступний і пайо­вий   внески   в   порядку,   визначеному  статутом   кооперативу.

Обов'язковою умовою членства у виробничому сільськогоспо­дарському кооперативі є участь у його діяльності особистою пра­цею, оскільки кооператив є насамперед об'єднанням осіб, а не ка­піталів. Членство в кооперативі не переходить до спадкоємців. Щоб стати членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку  бути   прийнятими до   його  членів.

Членство в сільськогосподарському кооперативі є підставою для набуття   статутних   прав   та   обов'язків.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" значно розширив обсяг прав членів кооперативів: покладав на них додат­кові обов'язки,  які випливають із специфіки кооперативної організації праці.

Крім того, члени сільськогосподарських виробничих кооперати­вів мають додатково окремі права та обов'язки, пов'язані зі специ­фікою сільськогосподарського виробництва (право на земельну частку в разі виходу із сільськогосподарського кооперативу для створення фермерського господарства, обов'язок ефективно вико­ристовувати  та  охороняти   землі тощо).

Права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділяються   на:

1)   конституційні й   інші  загальні  права та  обов'язки,   які  поши­рюються   на   всіх   громадян   України;

2)   ті,   що зумовлені специфікою кооперативної організації  праці;

3)   ті,  що   зумовлені   специфікою   сільськогосподарського   вироб­ництва   (в   основному   —   використанням   земель   сільськогосподар­ського призначення).

Статутні права та обов'язки членів кооперативу також класифі­кують за  об'єктом:   земельні,   трудові,   майнові,   управлінські.

їх також поділяють на особисті та майнові права та обов'язки. Особистими є ті, які невіддільні від особи конкретного члена коо­перативу, їх реалізація не може бути передана іншій особі. Особис­ті права та обов'язки випливають із самої природи кооперативу. До них слід віднести право брати участь у діяльності кооперативу та управлінні його справами, обирати й бути обраним до органів уп­равління кооперативу, ревізійної комісії, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності кооперативу, усунення недоліків у роботі його   органів   і   службових  осіб.

До майнових прав належить право одержувати частку доходу на пай (додатковий пай); одержувати кооперативні виплати; користува­тися майном кооперативу, пільгами й перевагами, передбачених для його членів; право на одержання пайового внеску у випадках і поряд­ку, передбаченими законодавством і статутом кооперативу тощо. Усі ці права випливають із кооперативної природи суспільних відносин.

У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" пра­ва та обов'язки членів кооперативу поділяються на основні та до­даткові. Основними є ті з них, які встановлені Законом. До них на­лежать: право на участь в управлінні справами кооперативу; право голосу на загальних зборах кооперативу; право обирати та бути об­раним до органів управління кооперативом; право користування послугами кооперативу; право на одержання кооперативних вип­лат; на одержання частки доходу на пай (додатковий пай); на одер­жання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визна­чені його статутом. Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і прав­ління  об'єднання.

Додаткові права та обов'язки можуть бути передбачені статутом кооперативу. До них належать передусім ті, що пов'язані з трудо­вою  діяльністю   в   цій   організації.

Крім уже згаданих прав, якими користуються члени всіх видів кооперативів,   окремими специфічними правами наділені члени виробничих кооперативів. Вони пов'язані із трудовою діяльністю у виробничих кооперативах, і їх надання має на меті забезпечити членам кооперативів певний рівень соціального захисту. Це — пра­во на одержання роботи в кооперативі, в тому числі право на ви­бір професії і роду занять відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням потреб кооперативу; право на відпочинок; на соціальне страхування й соціальне забез­печення; право на культурно-побутове обслуговування й задово­лення інших потреб у порядку, встановленому загальними зборами членів   кооперативу.

Рівність прав тягне за собою і рівність обов'язків членів коопе­ративу. Як і права, обов'язки є особисті й майнові. До особистих належать обов'язок брати участь в управлінні справами кооперати­ву, додержуватись статуту кооперативу й виконувати рішення за­гальних зборів і виборних органів управління й контролю коопера­тиву. Особисті обов'язки, як і особисті права, випливають із прин­ципу самоуправління кооперативом і однакові для членів усіх ви­дів   сільськогосподарських   кооперативів.

Однаковими є й майнові обов'язки членів кооперативу. Насам­перед, член кооперативу зобов'язаний особистою працею брати участь у діяльності виробничого кооперативу, а члени обслуговую­чих кооперативів — виконувати зобов'язання, пов'язані з участю в операціях кооперативу. Саме цим кооператив відрізняється від гос­подарських товариств. Член кооперативу не має права передоруча­ти будь-кому особисту участь у діяльності кооперативу. Членство не   переходить   у   спадщину.

Члени кооперативу зобов'язані брати участь у господарській ді­яльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить біль­шу  частину  від   річного   обороту   його  діяльності.

До майнових належить також обов'язок виконувати свої зо­бов'язання перед кооперативом, пов'язані з трудовою і майновою участю в його діяльності, берегти і зміцнювати кооперативну влас­ність.

Важливим нововведенням Закону України "Про сільськогоспо­дарську кооперацію" є допущення у кооперативах усіх видів асоці­йованого членства. Відповідно до п. 1 ст. 12 цього Закону, асоційо­ваними членами можуть бути фізичні та юридичні особи, які виз­нають статут кооперативу та зробили пайовий внесок у його ство­рення та розвиток. Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання   частки доходу  на   свій   пай.

Асоційоване членство дає змогу кооперативу збільшувати свої фонди, без зростання його кількісного складу. Особливо важливим є положення п. 5 ст. 12 Закону положення, згідно з яким у разі лікві­дації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення  своїх земельних ділянок у натурі   (на місцевості).

Асоційоване членство в кооперативі є взаємовигідним: коопера­тив,   не  збільшуючись кількісно,   має   змогу залучати додаткові кошти;   асоційовані члени  можуть користуватися  послугами  кооперати­ву за невисокими  цінами.

Членство в сільськогосподарському кооперативі може бути при­пинено внаслідок добровільного виходу з кооперативу або виклю­чення з його членів. І в першому, і в другому випадках припиня­ються членські відносини особи з кооперативом. Крім того, такі відносини в кооперативах припиняються в разі припинення існу­вання суб'єкта членських відносин. Це може бути смерть громадя­нина або ліквідація юридичної особи, яка була членом кооперати­ву,   чи   самого   кооперативу.

Членські відносини можуть бути припинені з ініціативи кожного окремого члена кооперативу. Поряд із правом добровільного вступу до кооперативу закон гарантує і право добровільного виходу з коопе­ративу. Член кооперативу, який вирішив вийти з нього, не зобов'яза­ний мотивувати свого вчинку. Закон не регламентує процедури доб­ровільного виходу з кооперативу. Водночас вона має бути докладно викладена в статуті кожного кооперативу: строк попередження про вихід, порядок розрахунків тощо. Особливо слід врегулювати порядок розрахунків, вирішення інших питань майнового характеру. Звичай­но, провадити розрахунки треба відразу ж після припинення член­ських відносин. Проте в сільськогосподарських кооперативах, особ­ливо у виробничих, не завжди є така можливість. Це пов'язано в ос­новному із сезонним характером сільськогосподарського виробниц­тва. Інколи вимога тієї чи іншої особи про негайний розрахунок мо­же негативно позначитися на майновому стані кооперативу (наприк­лад, напередодні посівної кампанії). Тому визначення у статутах ко­оперативів строків розрахунків, зокрема повернення пайових внесків особам,  які виходять з кооперативу,   є  обов'язковим.

Своє волевиявлення про вихід з кооперативу член кооперативу повинен засвідчити поданням заяви до .правління кооперативу (або його голові). Якщо заяви немає, а має місце фактичне припинен­ня членських відносин, наприклад, переїзд в іншу місцевість без подачі заяви про вихід із членів кооперативу, то в статуті також потрібно зазначити строк, коли саме членські відносини з таким членом  кооперативу,   що   фактично  вибув,   припиняються.

Членські відносини можуть бути припинені також виключен­ням із кооперативу. Таке виключення може бути лише крайнім за­ходом відповідно до умов та порядку, визначених статутом коопе­ративу. Прийняття такого рішення є виключно компетенцією за­гальних зборів (хоча очевидно, що готує його правління, а загаль­ні збори, по суті, лише затверджують його чи ні). Закон "Про сіль­ськогосподарську кооперацію", сучасне законодавство України не Містить переліку підстав, за якими члена кооперативу може бути виключено з нього. Такі підстави мають бути передбачені в статуті кожного   конкретного   кооперативу.

Виключення   з членів  кооперативу  може   бути оскаржене до   суду.

Членство   в   сільськогосподарському   кооперативі   припиняється також у  разі  припинення  трудової участі   в  діяльності   виробничого кооперативу,   реорганізації та ліквідації  кооперативу,   втрати  членом кооперативу   —   юридичною   особою   —   свого   статусу.


 

§ 5. Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу

За Законом України від 7 лютого 1991 р."Про власність" і ГК кооперативи є суб'єктами права колективної власності, що дає можливість розвиватися різним формам господарювання, основою яких є власність колективу на засоби виробництва, вироблену про­дукцію,   одержані  прибутки  тощо.

Особливість колективної власності полягає в тому, що вона на­лежить кожному кооперативу як окремому власнику. Суб'єктом права власності є не кожен член кооперативу зокрема, а коопера­тив в цілому як юридична особа. Сьогодні, коли в основному за­вершено паювання майна колективнихагроформувань, колективна власність значною мірою набуває характеру спільної сумісної чи спільної   часткової.

Кооперативна відзначається тим, що її об'єктом можуть бути грошові та  майнові  внески  членів   кооперативу.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", зако­номірно визнаючи майнові відносини одними з центральних у сільськогосподарському кооперативі, для їх регулювання відвів ок­ремий   розділ  V.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержа­них від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом ко­оперативу, а також майна, придбаного на підставах, не забороне­них  закон ом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперати­ву здійснюють органи управління кооперативу відповідно до своєї компетенції,   визначеної   статутом   кооперативу.

Кошти і майно кооперативу потрібні кооперативу для того, щоб:

1)    покривати   витрати   щодо   організації  кооперативу;

2)    забезпечувати   основні   фонди;

3)    покривати   поточні  витрати;

4)    створювати  резервний   фонд;

5)    оплачувати  працю,   кооперативні  виплати,   виплати  на  паї;

6)    задовольняти   інші  потреби.

Перша необхідність в коштах виникає ще до того, як коопера­тив почне реально функціонувати, тобто на організаційному етапі, наприклад, для оплати послуг економістів та юристів при розроб­ленні техніко-економічного обґрунтування діяльності кооперативу, проектів   юридичних  документів.

Джерелами   формування   власних  коштів   кооперативу  є:

1)   пайові внески  членів  кооперативу  (грошові та майнові);

2)   доходи,   які кооператив  отримує   від  власної діяльності   (реалі­зації  продукції,   надання   послуг та  ін.);

3)   доходи,   які  кооператив   отримує   від розміщення   своїх  коштів у   банках;

4)   доходи   від   продажу  акцій,   інших   цінних  паперів.

5)    кошти,    що    надходять   від   створених   кооперативом   підпри­ємств,   організацій;

6)    майно,  добровільно   передане  кооперативу  його   членами;

7)    інші  надходження,   не  заборонені законом.

Названі джерела формування власних коштів, а також банків­ські кредити, які є основним і практично єдиним джерелом фор­мування позичкових коштів, у сукупності становлять джерела фор­мування   майна   кооперативу.

Важливим джерелом формування майна кооперативу є внески його членів; вони можуть бути як грошовими, так і майновими. Наявність пайових внесків членів кооперативу значною мірою виз­начає   специфіку  кооперативної   власності   загалом.

Закон України "Про кооперацію" поділяє всі внески членів ко­оперативу на поворотні і неповоротні. До перших належить пай і додатковий   пай,   до других   —   вступний  та членський  внески.

Як правило, певну частку обов'язкового внеску, яку член коо­перативу зобов'язаний внести до моменту державної реєстрації ко­оперативу або в разі вступу до нього, називають вступним внеском. Розмір вступного внеску, як і пайового, визначається загальними зборами членів кооперативу і має бути зафіксований у статуті коо­перативу .

Щоб забезпечувати поточну діяльність кооперативу, його члени періодично   сплачують  членські   внески.

Основним видом внесків членів кооперативу у створення та розвиток кооперативу є пай, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рів­них частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперати­ву  в   його   господарській діяльності.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї частки (паю) натурою, грішми або (за ба­жанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент ви­ходу, а земельної ділянки — в натурі. Термін та інші умови одер­жання членом кооперативу свого паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищу­вати 2 років, а відлік його починається з 1 січня того року, що нас­тає після моменту виходу (виключення) з кооперативу (ст. 25 Зако­ну   "Про   сільськогосподарську  кооперацію").

Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай мо­же   бути   передане   у   спадщину.

Сплата відсотків на внесені членами кооперативу пайові внески в   принципі можлива у  вигляді дивідендів,   хоча  одержання   прибутків не є основним завданням кооперативу. Якщо значна частина прибутку спрямовується на виплату дивідендів, то це може приз­вести до   втрати   кооперативом   кооперативної  природи.

Тому відсотки на пай повинні бути невисокими. У статуті коопе­ративу обов'язково треба визначати межі виплати на пай у відсотках. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлює, що вип­латі часток доходу на пай  підлягає до   20%,   визначених до  розподілу.

Розмір обов'язкового пайового внеску кожного члена коопера­тиву встановлюють організаційні збори бажаючих створити коопе­ратив   (згодом   його   закріплять  у  статуті   кооперативу).

Принципи встановлення розмірів обов'язкових паїв є різними, залежно від типу кооперативу: у виробничих кооперативах паї є од­накового розміру, а в споживчому кооперативі — пропорційно пе­редбачуваному обсягу участі члена кооперативу в його господар­ській  діяльності.

Крім обов'язкових паїв, які можна назвати основними, члени кооперативу можуть вносити й додаткові, розмір і порядок внесен­ня   яких  також  закріплюються   в   статуті.

Обов'язковий пай може бути такий, який не в змозі внести від­разу більшість членів кооперативу. Тому сплачувати його можна частинами протягом певного періоду (не враховуючи розмір вступ­ного внеску, який сплачується до державної реєстрації кооперати­ву). Якщо термін внесення паю не встановлений законом, його слід визначити в статуті кооперативу. Це сприятиме швидшому розпочинанню   кооперативом  ефективної діяльності.

Важливим джерелом формування майна кооперативу є доходи від його господарської діяльності, які формуються з виручки від ре­алізації продукції (робіт, послуг), сум, отриманих від участі у спіль­них  підприємствах,   дивідендів   по   акціях  та  з   інших  надходжень.

Для здійснення своєї статутної діяльності кооператив формує відповідні   майнові   фонди:

1)    пайовий,   який  формується   із  пайових  внесків  членів  коопе­ративу;

2)    неподільний   —   із   вступних  внесків   і  відрахувань доходу  коо­перативу.   Цей   фонд  не  може   бути  розподілений   між членами   коо­перативу,   крім   випадків,   зазначених у законі;

3)    резервний   —   утворюється  із різних джерел  і призначений для покриття   можливих   втрат   (збитків);

4)    спеціальний   —   складається   з   цільових  внесків  членів   коопе­ративу  та   інших   надходжень.

Відповідно до свого статуту кооператив самостійно визначає ос­новні напрями господарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Він реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на до­говірній   основі.

Відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господар­ської  діяльності   обумовлюються   договором.

Однак у власність кооперативу переходить не весь отриманий ним дохід. Порядок використання отриманого кооперативом до­ходу визначено в Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 29). Доход використовується на: податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооператив­ні   виплати;   виплату  часток доходу  на   паї.

У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" врегульована й майнова відповідальність кооперативу. Згідно зі ст. 23 Закону, кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язання ко­оперативу тільки   в   межах  пайового   майнового   внеску.

Здійснення виробничої діяльності в сільському господарстві неможливе без використання земель як основного засобу вироб­ництва, що є істотною особливістю сільськогосподарського вироб­ництва. Йдеться про використання насамперед не будь-яких зе­мель, а земель сільськогосподарського призначення. Це стосуєть­ся передусім виробничих сільськогосподарських кооперативів, ос­кільки обслуговуючі кооперативи, як правило, не працюють на землі. Без отримання згідно із законом земельної ділянки коопе­ратив не зможе розпочати своєї виробничо-господарської діяль­ності.

Чинне законодавство України передбачає кілька можливих спо­собів отримання сільськогосподарським кооперативом землі для ведення   виробничо-господарської діяльності,   а саме,   через:

1)    передачу йому земельної ділянки у  власність місцевими  рада­ми   відповідно  до   їхньої   компетенції;

2)    придбання   кооперативом   земельних ділянок у  власність;

3)    оренду  земельних ділянок   .

Земельні ділянки передають у власність сільськогосподарським кооперативам відповідні місцеві ради, на території яких вони (ді­лянки) розташовані. Для цього потрібне рішення загальних зборів кооперативу. У власність названі кооперативи одержують лише ті ділянки,   які  знаходилися   в їхньому користуванні.

Земельна ділянка сільськогосподарського кооперативу може та­кож бути сформована внаслідок об'єднання в один масив приват­них земельних ділянок громадян, які створюють кооператив. Осо­би, які вступатимуть до членів кооперативу після його створення, можуть вносити свою земельну ділянку чи передавати право корис­тування  нею  як обов'язковий  пайовий  внесок.

Правовий режим земельних ділянок, які громадяни — заснов­ники кооперативу передають до його пайового фонду, визначаєть­ся в договорі між громадянином і кооперативом. У такому разі мо­же бути встановлено спільну часткову чи сумісну власність. У разі виходу з кооперативу при частковій власності його член має право одержати "свою" земельну ділянку, за спільної сумісної власності при виході з кооперативу його член може претендувати на рівну з іншими   частку.

Якщо громадянин передає право користування кооперативу як пайовий внесок, як це передбачено п. 2 ст. 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", відносини між ним і коопера­тивом оформляються договором, в якому може бути вказано відпо­відний розмір плати, визначений загальними зборами. Такий дого­вір   може   бути  укладений   і  на  умовах  оренди.

Сільськогосподарські кооперативи можуть повністю базуватися на орендованій землі, хоч на практиці оренда землі має допоміж­ний   характер.

Оренда землі є доцільною, оскільки вона, по-перше, дає змогу сільськогосподарському кооперативу забезпечити себе земельною ділянкою, якщо кооператив (або його члени) не мають землі у власності  чи   не   можуть   придбати  її;

по-друге, якщо орендодавцем виступає держава в особі уповно­важених органів (щодо земель сільськогосподарського призначен­ня така ситуація є оптимальною), то вона може належним чином контролювати   використання   земель у  сільському  господарстві.


 

§ 6. Органи управління та контролю сільськогосподарського кооперативу та їх компетенція

Основними правовими засадами, на яких здійснюється управ­ління кооперативом, є самоврядування, гласність, участь його чле­нів  у  вирішенні  питань діяльності  кооперативів.

Органами управління кооперативу є загальні збори та правлін­ня кооперативу. Крім того, в разі потреби кооператив може найма­ти   виконавчого  директора,   утворювати   спостережну  раду.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", вищим органом управління сільськогосподарського кооперативу є загальні збори його членів, які правомочні розгляда­ти й вирішувати будь-які питання його діяльності. Крім того, За­кон визначає цілий ряд питань, які становлять виключну компе­тенцію загальних зборів. Будь-який інший орган управління коопе­ративу не має права приймати рішення у цих питаннях. Зокрема, виключними повноваженнями загальних зборів сільськогосподар­голови   кооперативу  та внесення змін і доповнень до статуту, прийняття нормативних документів   кооперативу; обрання прямим таємним голосуванням голови кооперативу та членів його правління, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради  та   ін.; заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх ді­яльність; визначення видів і розмірів фондів кооперативу, порядку їх формування та використання; затвердження правил внутрішнього розпорядку, річного звіту и балансу кооперативу, порядку формування й розподілу його дохо­дів,  рішень  правління   про  прийняття  нових членів; вирішення питань про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різних видів; про реорганіза­цію   або  ліквідацію   кооперативу.

Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані  зі   статутною  діяльністю   кооперативу.

Передбачена Законом також процедура скликання загальних збо­рів та прийняття ними рішень. Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися поза­чергово за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менш як третини членів кооперативу. Правління кооперативу зобов'язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити чле­нів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше, ніж за 10 днів. Загальні збори правомочні приймати рішен­ня,   якщо  на них присутні більше  половини членів  кооперативу.

У здійсненні самоврядування кооперативу важливу роль відіграє правління — колегіальний виконавчо-розпорядчий орган, який у своїй діяльності відповідальний перед загальними зборами. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу яко­го входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує 3 ро­ків. Якщо ж кількість членів сільськогосподарського кооперативу є меншою від зазначеної, то загальні збори обирають голову, який виконує   функції  правління.

Збори членів   кооперативу

розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку   кооперативу;

скликає загальні збори членів кооперативу і контролює вико­нання  прийнятих ними рішень;

вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно зі статутом;

вносить на затвердження загальних зборів рішення про прий­няття до   кооперативу нових членів  і   припинення  членства;

укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу ви­конавчої дирекції та  оцінює  її діяльність;

делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних   рішень;

забезпечує   збереження   майна  кооперативу;

організовує   в  разі  потреби   незалежні  аудиторські  перевірки;

вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з  вітчизняними та іноземними  організаціями.

Члени правління кооперативу можуть обирати зі свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління від­повідно  до   статуту   кооперативу.

Члени правління кооперативу працюють переважно на громад­ських засадах. У статуті кооперативу може передбачатися виплата винагороди  за  роботу членів  правління.

Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається його статутом. Рішення приймається більшістю го­лосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління коопе­ративу.

Очолює правління голова кооперативу. Він обирається загаль­ними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує 3 років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання (відкликання) визначаються статутом кооперативу. Голова правління є керівною службовою особою, яка керує діяльністю сільськогосподарського кооперативу. У своїй роботі він підпоряд­ковується   загальним   зборам.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" перед­бачає можливість найму правлінням кооперативу виконавчого ди­ректора, основною функцією якого є оперативне управління діяль­ністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом ко­оперативу. За своїм юридичним статусом він є фактично найманим працівником і на нього поширюється дія законодавства України про   працю.

З виконавчим директором правління кооперативу укладає кон­тракт, яким визначаються його трудові права та обов'язки, режим його робочого часу та часу відпочинку, умови настання матеріаль­ної відповідальності тощо. Правління кооперативу може делегува­ти   виконавчому директору  свої  окремі   функції.

Виконавчий директор наділений повноваженнями із формуван­ня   виконавчої\дирекції.

Для веденні контрольно-ревізійної роботи в кооперативі обира­ють   спостережну  раду  та  ревізійну   комісію.

Для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу обирають спостережну раду. Вона утворюється за умови, якщо кількість  членів   кооперативу  становить  не   менш  як  50   осіб.

Спостережну раду обирають із членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюється статутом кооперативу.

Член спостережної ради не може бути членом правління чи ре­візійної   комісіїв

Для контролю за фінансово-господарською діяльністю коопера­тиву обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до скла­ду якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії ви­конує ревізор. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним збо­рам кооперативу. Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальни­ми зборами з числа членів кооперативу відповідно до порядку го­лосування, встановленого статутом кооперативу. Членами ревізій­ної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спосте­режної   ради.


§ 7. Правові засади реорганізації та ліквідації сільськогосподарських кооперативів

З точки зору наслідків, викликаних припиненням юридичної особи, розрізняють дві форми цього припинення: 1) реорганізацію; 2)   ліквідацію.

Реорганізація кооперативу — це форма його припинення як юридичної особи з переходом його справ (прав і обов'язків) та майна в порядку правонаступництва до інших осіб. Реорганізація кооперативу не означає припинення тієї діяльності, для здійснен­ня якої він був створений. Не ліквідується і його майно. Але суб'єктом прав на майно і суб'єктом відповідної діяльності, а також пов'язаних з нею обов'язків стає правонаступник — інший коопе­ратив   як  юридична  особа.

Організаційними формами реорганізації можуть бути: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Останні можна поді­лити   на   2   групи:

1)    за  яких  кооператив  припиняється  як юридична  особа   (злит­тя,   поділ,   перетворення);

2)    за  яких   кооператив  як   юридична   особа   зберігається   (приєд­нання або  виділення)

Реорганізація кооперативу здійснюється за рішенням загальних зборів його членів. Інколи реорганізація кооперативу у формі його поділу або виділення з його складу однієї або кількох юридичних осіб   провадиться   за  рішенням   суду.

Злиття як форма реорганізації має місце тоді, коли два або біль­ше кооперативів об'єднуються в один новий, вони припиняють своє існування. При цьому до новоствореного кооперативу перехо­дять усі права та обов'язки кооперативів, які злилися. Кооператив може бути утворений таким шляхом тільки тоді, коли зливаються 2 чи більше кооперативів. Не треба плутати злиття зі вступом у чле­ни іншого кооперативу. Наприклад, виробничий кооператив стає членом обслуговуючого кооперативу. Але він продовжує існувати як самостійна юридична особа, користуючись певними правами та виконуючи   обов'язки   як  член   обслуговуючого   кооперативу.

Злиття кооперативів провадиться на основі рішення загальних зборів кожного з кооперативів, які зливаються. На загальних збо­рах (або зборах уповноважених) треба затвердити правочин, на ос­нові якого має відбутися злиття. Правочин повинен бути затвер­джений спочатку загальними зборами (зборами уповноважених) кооперативів,   що   зливаються.

Правочин про злиття кооперативів є підставою для розробки та затвердження статуту новоствореного кооперативу, в якому обов'язково повинно бути зазначено, що він є правонаступником кооперативів,   що  злилися,   і  вказано  його  нову назву.

Дуже близькою за змістом до злиття є така форма реорганізації, як приєднання, за якої один кооператив входить до складу іншого, що   продовжує   існувати  й далі,   але   вже   в   більшому  масштабі.   Права та обов'язки приєднуваного кооперативу переходять до того ко­оперативу, що припиняє своє існування. Кооператив, що приєд­нався,   припиняє  своє  існування.

Злиття та приєднання — схожі форми реорганізації. Рішення про це має бути повідомлено в певний строк всім кредиторам ко­оперативів, що реорганізуються, щоб вони знали, до кого тепер ма­ють право звертати вимоги щодо повернення боргу, а також коо­перативним спілкам або тим об'єднанням, членами яких були ці кооперативи. Однак такі повідомлення доцільніше замінити публі­кацією   в  пресі,   як це робиться   в  разі ліквідації юридичної  особи.

З дня реєстрації статуту всі кооперативи, які злилися або увій­шли до складу іншого кооперативу, вважаються такими, що при­пинили свою діяльність, і всі їх права та обов'язки переходять у ра­зі злиття — до новоствореного внаслідок злиття кооперативу, а у разі приєднання — до існуючого кооперативу, до якого увійшли ін­ші   кооперативур

Поділ означає, що на базі одного кооперативу виникає 2 або більше нових, а цей перший — припиняє своє існування. Майно поділеного і припиненого кооперативу розподіляється між новос-твореними.

3(дня реєстрації статутів новостворених кооперативів, які виник­ли внаслідок поділу певного кооперативу, до них переходять від розділеного кооперативу права та обов'язки згідно з постановою за­гальних зборів. Розподілений кооператив вважається припиненим з моменту державної  реєстрації   всіх  новостворених   кооперативів.

Виробничі кооперативи можуть перетворюватися на господар­ські товариства різних видів. Головна відмінність кооперативів від господарських товариств полягає в тому, що в перших обов'язко­вою є трудова участь (виробничі кооперативи) або участь у госпо­дарських операціях (обслуговуючі кооперативи) їхніх членів, а в господарських товариствах — ні. Виробничі кооперативи — це об'єднання осіб, а господарські товариства — коштів (капіталів) різних осіб. Проте, визначивши частку кожного члена кооперативу у вартісному вираженні його майна, можна перетворити його у то­вариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство чи інший  вид   господарського  товариства.

Надзвичайно важливе значення має документальне (юридичне) закріплення реорганізації. Обов'язково повинен бути правочин (якщо має місце злиття чи приєднання), рішення загальних зборів, статути новостворених внаслідок реорганізації кооперативів. Ці до­кументи можна вважати установчими, які необхідно представити для   державної   реєстрації.

Питання ліквідації сільськогосподарського кооперативу врегу­льовано в Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" лише в загальних   рисах.

Ліквідація кооперативу зачіпає інтереси не тільки самого коопе­ративу та його членів, але й його партнерів у господарських відно­синах,   їх   кредиторів   та   ін.,   а   сільськогосподарських   кооперативах ще й інтереси багатьох приватних товаровиробників. Тому підста­ви й процедура припинення діяльності кооперативів мають особ­ливе   значення.

Ліквідація кооперативу спричинює припинення його діяльності без переходу прав та обов'язків до інших осіб у порядку правонас-тупництва. Оскільки кооператив є добровільним об'єднанням, то і діяльність його, за загальним правилом, може бути припинена в добровільному   порядку  за  рішенням   загальних  зборів.

У випадках, передбачених законом, кооператив може бути лік­відовано   за  рішенням   суду.

Єдиною підставою для ліквідації кооперативу за рішенням за­гальних зборів є воля більшості членів кооперативу. Жоден держав­ний орган не має права примусити кооператив до самоліквідації або заборонити йому це зробити. Добровільний порядок створення кооперативу передбачає і добровільний порядок його ліквідації. Можна   вирізнити  такі   підстави  ліквідації  кооперативів:

1)    за рішенням   загальних   зборів   членів   кооперативу,   зокрема у зв'язку   з   досягненням    мети,    заради   якої   він    був   створений;    за спливом   строку,   на який  було  створено   кооператив,  та  ін.;

2)    за  рішенням   суду,   якщо  діяльність  здійснювалась   без  ліцен­зії,   була  заборонена  законом*   або  супроводжувалась іншими  груби­
ми  чи  неодноразовими   порушеннями  законодавства;

3)    у разі   визнання   кооперативу  банкрутом   у   судовому   порядку;

4)    якщо  припинено  право  власності чи  право  користування  зе­мельною ділянкою   (для   виробничих  кооперативів);

5)    в   інших  випадках,   встановлених чинним  законодавством.

Важливе   значення   має   також  правова регламентація   процедури ліквідації сільськогосподарських кооперативів та її наслідки. Сьо­годні вона не достатньою мірою врегульована законодавством. За­кон України "Про сільськогосподарську кооперацію" лише в до­сить загальних рисах визначає порядок проведення ліквідації коо­перативу .

Рішення про ліквідацію можуть прийняти загальні збори членів кооперативу   або   суд).

Ліквідаційна комісія обирається загальними зборами членів ко­оперативу або призначається судом (якщо рішення про ліквідацію кооперативу   ухвалив   суд).

Обов'язками ліквідаційної комісії є: точне встановлення пасиву й активу кооперативу, розшук, оцінювання та реалізація майна, стягнення боргів, складання ліквідаційного балансу, вироблення плану ліквідації майна і задоволення вимог кредиторів, виконання цього   плану  й   складання  ліквідаційного   звіту.

З моменту призначення ліквідаційної комісії вона одержує від правління правомочності з управління справами цього кооперати­ву. Комісія користується всіма правами правління відповідно до статуту і може укладати всі правочини, якщо вони потрібні для лік­відації   кооперативу,    представляти   кооператив,    що   ліквідується,    в інших  випадках.   Правління  припиняє   свою діяльність.

Ліквідаційна комісія, обрана загальними зборами членів коопе­ративу, підлягає контролю з боку ревізійної комісії кооперативу до завершення   ліквідації.

Для вирішення окремих питань, що стосуються процесу лікві­дації, затвердження звіту про проведену ліквідацію, ліквідаційна комісія має право скликати загальні збори. Від імені кооперативу ліквідаційна  комісія   виступає   в   суді.

Надзвичайно важливим у процесі ліквідації кооперативу є вста­новлення черговості задоволення претензій, яка повинна бути виз­начена в законодавстві. За ст. 38 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", майно кооперативу, яке залишилося після розрахун­ків із бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю. Разом з тим, у зазначеному положенні не передбачено розрахунки із най­маними працівниками та ін. Найперше треба розрахуватися з най­маними працівниками, ліквідувати борги перед бюджетами, уста­новами банку, компенсувати витрати на відновлення природного середовища,   якому   завдана  шкода ліквідованим   кооперативом.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації   запису   про   це до державного  реєстру.