ГЛАВА 21 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України


§ 1. Загальна характеристика земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.1

їх правовий режим визначається нормативними приписа­ми, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріпле­ні в окремих правових актах, присвячених в основному спеці­альній діяльності тих чи інших підприємств, установ та орга­нізацій, зокрема у Повітряному кодексі2, законах України «Про державний кордон»3, «Про оборону України»4, «Про тран­спорт»5, «Про зв'язок»6, «Про залізничний транспорт»7, «Про трубопровідний транспорт»1 «Про електроенергетику»2, «Про автомобільний транспорт»3.

Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, тран­спорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому по­рядку підприємствам, установам та організаціям для здій­снення відповідної діяльності.

Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних зав­дань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних ці­лей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи но­вих видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної кате­горії самостійне місце посідають землі енергетики, які рані­ше не були відомі законодавству.

Склад земель та особливості використання кожного з наз­ваних видів земель регулюються окремими статтями ЗК Ук­раїни (статті 66—77). Зазначені землі відрізняються від ін­ших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто во­ни виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призна­чення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.

Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених зе­мель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.

Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єк­тів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї ка­тегорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.

Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх фор­мування як самостійної категорії земель здійснюється знач­ною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодав­ством принципу пріоритету сільськогосподарського землеко­ристування зумовлює певне підпорядкування правового ре­жиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогоспо­дарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових під­приємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших пот­реб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського вироб­ництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати під­приємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих зе­мель є державні підприємства, установи та організації про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком ви­правдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земель­них прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяль­ність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здій­снювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди.

З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефек­тивного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічно­го розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначен­ня, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у при­ватну власність як юридичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встановлюєть­ся законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

На сукупність правових норм, які присвячені регламента­ції суспільних відносин щодо використання цих земель, по­ширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і прин­цип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі зем­лі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодер­жавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність, оскіль­ки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.

Другий принцип, який характеризує правову регламента­цію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкрет­них цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть ви­користовуватися для вирішення різнопланових завдань. Пере­лік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпе­чення сталого розвитку основних народногосподарських ком­плексів (промислового, військово-промислового та ін.).

 

§ 2. Склад і використання земель промисловості

Землі промисловості — окремий вид земель у складі са­мостійної категорії земель України і їх правовий режим базу­ється на єдиних для даної категорії принципах. До них належать землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель та споруд промисло­вих, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-по­бутових будівель, інших споруд (ст. 66 ЗК). Саме на цих зем­лях підприємства здійснюють відповідну діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, переробкою сировини, розробкою надр та ін. У зв'язку з цим серед промислових під­приємств розрізняють, такі, що виробляють продукцію, обо­ронні, добувні тощо.

Землі, які забезпечують функціонування промислових підприємств, неоднорідні за своїм складом. Серед них ви­окремлюються, в першу чергу, земельні ділянки, які зай­няті основними, підсобними й допоміжними будівлями та спорудами промислових та інших підприємств. Такі будів­лі та споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нероз­ривно пов'язані з відповідними земельними ділянками, що призначені для їх обслуговування. Основними будів­лями та спорудами вважаються такі, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. Допоміжні будівлі та споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення у процесі використання відповідної земельної ділянки. Підсобні ж об'єкти нерухомості забезпечують функціонування основ­них будівель та споруд.

Крім того, до складу цих земель входять надані у встанов­леному порядку підприємствам земельні ділянки, на яких розміщені під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністратив­но-побутові будівлі та інші споруди, що забезпечують здій­снення підприємствами відповідної діяльності.

Основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони є основою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побу­тових будівель, інших споруд.

Особливість земель промисловості полягає в тому, що во­ни використовуються або призначені для забезпечення ді­яльності промислових підприємств і (або) експлуатації об'єк­тів промисловості.

Розміри земельних ділянок, що надаються для потреб про­мисловості, мають бути всебічно обґрунтованими і мінімально необхідними. Вони визначаються відповідно до затвер­джених у встановленому порядку державних норм і проек­тної документації. У зв'язку з тим, що будівництво промисло­вих об'єктів здійснюється, як правило, протягом тривалого періоду, відведення відповідних земельних ділянок здійсню­ється поетапно з урахуванням черговості будівництва і фак­тичного освоєння земель.

Земельні права та обов'язки підприємства при здійсненні відповідної діяльності регулюються актами відомчого управ­ління землекористуванням промислових підприємств відпо­відного виду. Але перелік і зміст прав та обов'язків з викорис­тання й охорони земельних ділянок повинен відповідати ви­могам, закріпленим Земельним кодексом.

Використання земель підприємствами гірничодобувної промисловості характеризується певними особливостями, які зумовлені тим, що право користування відповідними земельними ділянками нерозривно пов'язане з правом ко­ристування надрами. Ці особливості стосуються, зокрема, виникнення земельних прав. Так, законом встановлено, що надання земельних ділянок підприємствам гірничодо­бувної промисловості для потреб, пов'язаних з користуван­ням надрами, проводиться, по-перше, після оформлення у встановленому порядку - права користування надрами, по-друге, після відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

У тому разі, коли підприємство гірничодобувної промис­ловості вже використовувало земельну ділянку, пов'язану з користуванням надрами, воно зобов'язане відновити відпо­відну її. Таке відновлення має здійснюватися згідно із затвер­дженим у встановленому порядку проектом рекультивації зе­мель і у відповідні строки.

Користування підприємствами гірничодобувної промис­ловості земельними ділянками, як правило, здійснюється на площі залягання корисних копалин. У зв'язку з цим слід на­голосити, що стосовно забудови таких ділянок Кодекс про надра (ст. 58) встановлює спеціальні вимоги. Так, забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного зна­чення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допуска­ється у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними органами та органа­ми державного гірничого нагляду. Порядок забудови таких площ встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 р.1

Навколо промислових об'єктів для забезпечення нор­мальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню та зменшенню їх негативного впливу на людей і довкілля, су­міжні землі та інші природні об'єкти згідно зі ст. 112 ЗК Ук­раїни створюються охоронні зони. Крім того, навколо про­мислових об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих ре­човин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразву­кових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізу­ючого випромінювання тощо, з метою відокремлення цих об'єктів від територій житлової забудови відповідно до ст. 114 ЗК України створюються санітарно-захисні зони. У межах цих зон забороняється будівництво об'єктів, пов'яза­них з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель охоронних та санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Землі промисловості використовують державні, кому­нальні та приватні промислові підприємства, а в деяких ви­падках — і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності. При цьому державні та комунальні підприємства виступають суб'єктами постійного землекористування, інші суб'єкти ви­користовують зазначені землі на умовах оренди.

Чинне законодавство не виключає багатосуб'єктності права власності на землі промисловості. Вони можуть пере­бувати не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності.

Можливість виникнення права приватної власності на землі промисловості може бути пов'язана з придбанням земельних ділянок на конкурентних засадах із земель дер­жавної або комунальної власності суб'єктами підприєм­ницької діяльності під забудову відповідно до вимог гла­ви 21 ЗК України.

Право власності на землі промисловості можуть набувати іноземні юридичні особи для здійснення інвестиційної діяль­ності, зокрема за межами населених пунктів у разі придбан­ня об'єктів нерухомого майна.



§ 3. Склад і використаний земель транспорту

Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту як єдиної транспортної системи України1, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., законами про окремі види транспорту, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з ви­користанням відповідних земельних ділянок. До земель транспорту ст. 67 ЗК України відносить землі, надані під­приємствам, установам та організаціям залізничного, авто­мобільного транспорту і дорожнього господарства, морсько­го, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкатегорія землі транспорту включає землі окремих видів тран­спорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями Земельного кодексу.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших тран­спортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють за­лізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіацій­ні, дорожні підприємства та організації. Саме зазначені суб'єк­ти є носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами. Цільове призначення земель транспорту полягає у забез­печенні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливіс­тю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних підприємств та (або) експлуатації об'єктів залізничного, автомо­більного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розміщен­ням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здій­снюється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані земельні ділян­ки, покладено додаткові обов'язки щодо належного їх вико­ристання та охорони.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати без­пеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації тран­спортних засобів. У зв'язку з цим частини території підпри­ємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділянки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантаж­но-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зона­ми підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встанов­люються Міністерством транспорту України.

Чинне законодавство з метою забезпечення належної екс­плуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охоро­ни земель від негативного впливу зазначених об'єктів на зем­лях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можли­вість встановлення охоронних зон з особливими умовами ви­користання земель.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності. їх специфіка полягає і в тому, що вони можуть виступати об'єктами концесії.

Самостійним елементом єдиної транспортної системи є за­лізничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонуван­ня якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Стату­том залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 6 квітня 1998 р.1, Правилами технічної екс­плуатації залізниць України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 20 грудня 1996 р.1, Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р. та іншими нормативними актами.

Основною організаційною ланкою на залізничному тран­спорті є залізниця2. Повноваження, права та обов'язки заліз­ниць визначаються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної ді­яльності цими суб'єктами нерозривно пов'язане з викорис­танням відповідних земельних ділянок.

До складу земель залізничного транспорту згідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць3. Крім того, землями залізничного тран­спорту вважаються землі, зайняті станціями з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, ко­лійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналіза­ції та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У межах смуги відведення для забезпечення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небез­печних впливів, встановлюються охоронні зони4. Земельні ділянки цих зон не вилучається зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороня­ється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри та ін.

На органи залізничного транспорту, у віддані яких перебу­вають охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодуван­ня відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зумовлених встановленням цих зон. Умови використання охо­ронних зон землекористувачами, у межах території яких їх встановлено, а також вартість відшкодування збитків визна­чаються на підставі договорів, що укладаються сторонами.

Транспортні послуги надають також підприємства водно­го (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, пристані і т. ін.), що теж пов'язано з використанням відповід­них земельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту, є дві відносно самостійні групи зе­мельних ділянок. До першої належать ті, що використову­ються як просторова база для розміщення морських портів з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будів­лями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт.

Правовою основою використання цих земель є приписи Земельного кодексу. Водного кодексу, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи орен­ду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та ін.). Розміри ділянок та умови користування ними визначаються проектною документацією і закріплюються у рішеннях уповноважених органів, які надали ці ділянки.

Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встановлення обмежень у використанні земель на відповід­них земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водо­забірних та інших об'єктів.

Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річково­го транспорту належать певні різновиди земель. Серед них

землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт. Самостійне місце посіда­ють землі, призначені для розміщення пасажирських вокза­лів, павільйонів і причалів. До цих земель закон відносить ок­ремо землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні спо­руди, службово-технічні будівлі. Певними особливостями ха­рактеризуються землі, призначені під спеціальні насаджен­ня для вирощування деревини, у тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під берегоукріплювальні споруди й насадження. До складу зе­мель річкового транспорту включаються також земельні ді­лянки, призначені для розміщення і подальшого обслугову­вання вузлів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій.

Нарешті, до земель річкового транспорту належать землі, на­дані у користування під будівлі, берегові навігаційні знаки та ін­ші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Особливості використання земельних ділянок, наданих для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з нас­тупними змінами та доповненнями)1. Цей документ діє у час­тині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспорту поділяються на два види: власне землі автомо­більного транспорту та землі дорожнього господарства. На­явність цих двох складових земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування.

До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації спо­руд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу авто­мобільного транспорту.

Землями дорожнього господарства вважаються землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, туне­лями, транспортними розв'язками, водопропускними спору­дами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розмі­щені споруди, що забезпечують функціонування автомобіль­них доріг. їх перелік закріплений у ч. 2 ст. 71 ЗК України. За­лежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чоти­ри групи. До першої групи віднесені паралельні об'їзні доро­ги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, вловлюючі з'їзди. Дру­га група споруд включає майданчики для стоянки транспор­ту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (у тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До ос­танньої групи належать захисні насадження.

Використання земель автомобільного транспорту здій­снюється відповідно до вимог Земельного кодексу, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання ав­томобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил ко­ристування ними та охорони, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО березня 1994 р.1 (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламоносіїв на автомобіль­них дорогах загального користування, затвердженого нака­зом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р.2, та ін.

Однією з новел чинного земельного законодавства є мож­ливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення кон­цесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівниц­тво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р.3 та постанова Кабінету Міністрів України «Про за­твердження Порядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального ко­ристування від 6 липня 2000 р.1 визначають особливості на­дання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України.

До земель авіаційного транспорту, згідно зі ст. 72 ЗК Ук­раїни належать землі під аеропортами, аеродромами, відок­ремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродрома­ми та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту. Для забезпечення належного функціону­вання авіаційного транспорту та забезпечення безпеки по­льотів повітряних суден на цих землях встановлюються спе­ціальні охоронні зони. Вони включають приаеродромні тери­торії2 та смуги повітряних підходів. Особливий режим вико­ристання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одер­жання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяль­ність тільки за погодженням з органом державного регулю­вання діяльності авіації та відповідною місцевою радою.

Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 Повітря­ного кодексу України зобов'язані на вимогу власника аерод­рому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити бу­дівництво чи іншу діяльність на цій території та у встановле­ний термін своїм коштом і своїми силами усунути допущені порушення.

До земель трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК Украї­ни відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди під­земних трубопроводів.

Правова регламентація використання земель трубопро­відного транспорту здійснюється відповідно до норм Земель­ного, Лісового і Водного кодексів, законів України «Про тран­спорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.1, та інших нормативно-правових актів.

Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільсько­господарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України нада­ються переважно несільськогосподарські угіддя або сільсько­господарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопрово­ди та інші комунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходжен­ня цих лінійних споруд в одному технічному коридорі2.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати власникам землі і зем­лекористувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровід­ного транспорту.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобі­гання пошкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти встановлюються охоронні зони3. Правовий режим зе­мель цих зон згідно зі ст. 112 ЗК України визначається зако­нодавством України. Земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими Прави­лами охорони магістральних трубопроводів та в порядку, встановленому Земельним кодексом. На цих ділянках забо­роняється, зокрема, споруджувати жилі, громадські та дачні будинки і розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів та ін.

Відповідно до ст. 74 ЗК України до земель міського елек­тротранспорту належать землі під відокремленими трам­вайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, ко­ліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескала­торами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарс­тва, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутови­ми будівлями та іншими спорудами, необхідними для забез­печення роботи міського електротранспорту.

У процесі здійснення міських перевезень, тобто переве­зень тролейбусами та пасажирським автомобільним тран­спортом за маршрутами в межах населеного пункту, вико­ристовуються землі загального користування як складова зе­мель житлової та громадської забудови. Разом з тим, специ­фіка міського електротранспорту вимагає виділення спеці­альних земель, які забезпечують його функціонування. Особ­ливість цих земель полягає в тому, що вони розташовані, як правило, лише в містах. Вони забезпечують колективні інте­реси жителів міста, які об'єднані постійним проживанням і становлять основу територіальної громади. Не виключена належність їх територіальній громаді як первинному суб'єк­тові міського самоврядування. У цьому разі вони перебувати­муть у комунальній власності і являтимуть собою необхідну основу для забезпечення економічного і соціального розвит­ку відповідної території.

Цільове призначення цих земель пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках будівель та споруд, а та­кож об'єктів інженерної інфраструктури, які забезпечують функціонування міського електротранспорту.

Зазначені землі надаються у користування підприємствам міського електротранспорту. Розміщення на цих землях споруд та інших об'єктів транспорту здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до Закону України «Про основи містобудування».


§ 4. Склад і використання земель зв'язку та енергетики

Розвиток і вдосконалення поштового та електричного зв'язку здійснюються відповідно до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку. Суспільні відносини у цій галузі регулюються Законом України «Про зв'язок» та іншими актами законодавства.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутни­кові засоби зв'язку1 (ст. 75 ЗК).

До складу цих земель Закон «Про зв'язок» відносить зе­мельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації під­земних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, во­досховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, супутникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і прий­мально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструк­ції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.

Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у влас­ність2 постійне користування (на період експлуатації засо­бів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх бу­дівництва).

Правове регулювання використання земель зв'язку здій­снюється Земельним кодексом, Законом України «Про зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р.3, і Правилами користування телеграфним зв'язком, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.1

Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній елек­трозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а та­кож навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та ра­діорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки2.

У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присут­ності їх представника забороняється: проводити сільськогос­подарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; вико­нувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозе­ра, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.

На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у ме­жах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ді­лянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.

Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення обов'яз­кові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належ­ності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.

Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єк­ти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з ви­користанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єк­ти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

До складу земель енергетичної системи належать землі,  І надані під електрогенеруючі об'єкти, перелік яких наводить­ся у законі, та під об'єкти транспортування електроенергії до користувача1.

Суб'єкти електроенергетики, здійснюючи статутну діяль­ність, використовують відповідні земельні ділянки, які нада­ються їм у власність, постійне користування чи оренду. Ці­льове призначення цих ділянок полягає в розміщенні електрогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електрое­нергії тау подальшій експлуатації цих об'єктів.

Землі енергетики використовують відповідно до вимог Зе­мельного кодексу, Закону України «Про електроенергетику», Правил охорони електричних мереж, затверджених постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.2, та ін. Законодавством передбачено, що уздовж повітряних і під­земних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження щодо викорис­тання земель. В них забороняється, зокрема, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу елек­тричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогни­ща., розміщувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів тощо.

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в райо­ні розташування об'єктів електроенергетики, встановлюють­ся санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проек­тах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зо­нах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електрое­нергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і Держави, порушує громадський порядок, забороняється.

 

§ 5. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, еконо­мічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризують­ся певними специфічними рисами. Вони можуть використо­вуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підпри­ємств та організацій Збройних Сил України, інших військо­вих формувань2, утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації вій­ськових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забез­печенням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розмі­щення військових частин, установ та інших об'єктів, прове­дення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мо­білізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони, характер їх вико­ристання та виконання ними специфічних соціально-еконо­мічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності.

При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єк­том права саме державної власності. Лише в деяких випад­ках певні земельні ділянки із земель оборони можуть переда­ватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функ­ціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне корис­тування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на ко­ристувачів землями оборони, вони користуються загальни­ми для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціональ­ного використання та належної охорони земельних ресурсів.

За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекорис­тувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і при­ведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюють­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів створю­ються зони особливого режиму використання земель, право­вий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою ство­рення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та ін­шого військового майна, охорони державного кордону Украї­ни, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забез­печувати на державному кордоні належний порядок. Ця сму­га формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються насе­лені пункти і місця масового відпочинку населення. У її ме­жах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режи­му використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про при­кордонний режим» від 27 липня 1998 р.2. Наприклад, прове­дення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який на­дають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів3.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб обо­рони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділян­ках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні забо­ронні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визнача­ються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встанов­лення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель обо­рони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ді­лянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Об­межувальний режим цих зон має відповідати правилам утри­мання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами вій­ськових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах.

Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть вста­новлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місце­вими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купан­ня тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборон­них зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджува­тися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріп­лює вичерпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких виз­начається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не об­межується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних зав­дань можуть входити до складу цієї самостійної категорії зе­мель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентариза­ції яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України1.