§ 1. Загальна характеристика земель водного фонду

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є са­мостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодек­су належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, во­досховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж мо­рів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими во­догосподарськими спорудами та каналами, а також землі, ви­ділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік, є вичерпним.

Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земель­ні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в над­рах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи кому­нальних і промислових водопроводів тощо.

Другий вид земель водного фонду складають землі, зайня­ті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу Укра­їни болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із за­стояним водним режимом і специфічним рослинним покри­вом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів.

До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, рі­чок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, висна­ження та здійснення певної господарської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо приля­гають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уз­довж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, во­дойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для вели­ких річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за про­ектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з ураху­ванням вимог містобудівної документації.

Конкретні розміри і межі прибережних захисних смуг уздовж морів і навколо морських заток і лиманів ЗК України не визначає. У цих випадках їх встановлюють відповідно до проектів землеустрою. Разом з тим слід зазначити, що у ст. 88 Водного кодексу України щодо цих водних об'єктів передба­чено виділення прибережної захисної смуги завширшки не менше 2 км від урізу води. Тому ширина таких смуг згідно з проектами землеустрою має бути не менше 2 км.

Смуги відведення виступають самостійною складовою час­тиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділян­ки водного фонду, на яких встановлюється особливий право­вий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль­них і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометрич­них спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами після погодження зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і органами водного господарства.

Берегові смуги водних шляхів — також самостійний еле­мент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх вод­них шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постано­вою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних¹.

У Земельному кодексі не встановлюються конкретні роз­міри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою.

Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зай­няті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподар­ськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів.

Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибереж­ні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 4862.

Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділя­ється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохо­ронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів насе­лених пунктів та природних характеристик водних об'єктів.

На землях водного фонду відповідно до Водного кодексу Украї­ни можуть бути виділені земельні ділянки для створення зон сані­тарної охорони й окремі пояси особливого режиму цих зон. Зона санітарної охорони—це територія й акваторія, на якій запровад­жується особливий правовий режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води та забезпечення охорони водопровідних споруд.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізовано­го водопостачання входять до складу водоохоронних зон і по­діляються на три пояси особливого режиму: перший пояс (су­ворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спос­тереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки даної ка­тегорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але їм притаманні певні особливості. Зокрема, берегові смуги водних шляхів здебільшого перебу­вають у державній або приватній власності. Можливість пе­ребування їх у комунальній власності обмежена, адже їх встановлюють за межами населених пунктів.

§ 2. Правові форми використання земель водного фонду

Використання земель водного фонду регулюється Земель­ним кодексом України, Водним кодексом України та іншими нормативними актами.

Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користування. Користування цими землями може" бути постійним і на умовах оренди.

Право постійного землекористування на цих землях обмеже­но як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями вико­ристання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються тільки державним водогосподар­ським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибе­режними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендаря­ми земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємс­тва, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні орга­нізації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи.

Право постійного та орендного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає у встановленому порядку.

Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із зе­мель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогоспо­дарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК вона не залежить від значення і правово­го режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулен­ня, а також державних норм, правил і санітарних вимог.

Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р., якою на користувачів цих земель покладаються певні пра­ва та обов'язки¹.

Конкретний перелік прав та обов'язків користувачів зе­мель водного фонду залежить від встановленого правового режиму. Так, користувачі, що експлуатують гідротехнічні та інші споруди водогосподарських систем, зобов'язані додер­жуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації, здійснювати насадження, догляд і охорону лісів у сму­гах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших спо­руд міжгосподарського значення. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів ко­ристувачі мають право проводити роботи, пов'язані з будів­ництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для суд­ноплавства, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших ко­мунікацій, а також бурові і геологорозвідувальні роботи. їм дозволяється здійснювати видобування корисних копалин (крім піску, гальки і гравію у руслах малих та гірських річок).

Додаткові права користувачів земель водного фонду пе­редбачені Порядком встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними, який затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.¹

Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України земельні ділян­ки в межах смуг відведення надаються органам водного госпо­дарства та іншим організаціям для спеціальних потреб. Зазна­чені суб'єкти згідно зі ст. 63 ЗК України мають право використо­вувати їх для створення водоохоронних лісонасаджень, берего­укріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, бу­дівництва переправ тощо. Водний кодекс додатково закріплює можливість будівництва у цих смугах виробничих приміщень.

Користувачі берегових смуг водних шляхів земель водно­го фонду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за ці­льовим призначенням. Крім того, вони зобов'язані суворо до­держуватися встановленого правового режиму використан­ня берегових смуг водних шляхів. Використовуючи берегові смуги водних шляхів, користувачі додатково повинні здій­снювати заходи щодо охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення.

Користувачі зон санітарної охорони також мають певні пра­ва та обов'язки при використанні відповідних земельних діля­нок. Правомочності цих суб'єктів залежать від виду поясів зон санітарної охорони і типу джерел водопостачання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18грудня 1998 р. ок­ремо виділено обов'язки суб'єктів землекористування правового режиму для поверхневих і підземних джерел водопостачання².

§ 3. Обмеження права користування землями водного фонду

Чинне законодавство передбачає певні обмеження госпо­дарської діяльності на землях водного фонду. Правове регу­лювання обмежень діяльності закріплюють як Земельний, так і Водний кодекси України.

Впровадження правового режиму обмеженої господарської діяльності передбачається щодо використання земельних діля­нок земель водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, водоохоронними зонами та іншими зонами і смугами.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територі­єю. На цих землях встановлюється особливий правовий ре­жим, який включає певні обмеження ведення господарської діяльності. Ці обмеження поділяються залежно від видів вод­них об'єктів. Так, ст. 61 ЗК України закріплює обмеження що­до використання земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах.

По-перше, заборонено діяльність, яка може реально приз­вести до забруднення водних об'єктів. По-друге, заборонено використання самих земель для сільськогосподарського ви­робництва, а також для ведення садівництва й городництва, оскільки розорювання земель призводить до змін рельєфу басейну, зменшення природного рослинного світу, що може позначитися на водності водного об'єкта. Крім того, заборо­няється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Зазначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг спрямовані на запобігання заб­рудненню і засміченню цих водних об'єктів.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України територія прибережної захисної смуги входить у зону санітарної охоро­ни моря і може використовуватися лише для будівництва са­наторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'яз­ковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Режим господарської діяльності на землях водоохоронних зон визначається ст. 87 Водного кодексу України і постано­вою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р., якою затверджений Порядок визначення розмірів і меж водоохо­ронних зон і режиму ведення господарської діяльності в них.

На землях водоохоронних зон встановлюється особливий правовий режим господарювання. Зокрема, на їх території забороняється: використання стійких і сильнодіючих пести­цидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації і т. ін.

Істотні обмеження господарської діяльності передбача­ються щодо використання зон санітарної охорони. Обмежен­ня діяльності в них спрямовані на запобігання погіршенню якості води, яка використовується для водопостачання насе­лення, лікувальних і оздоровчих потреб. Характер обмежень залежить від видів поясів зон санітарної охорони.

Відповідно до Закону України «Про питну воду і питне водо­постачання» від 10 січня 2002 р. забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпече­но в повному обсязі додержання всіх вимог і виконання захо­дів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проек­тах на будівництво та реконструкцію, інших проектах¹.

Порушення встановлених обмежень господарської діяль­ності у цих випадках вважається правопорушенням і призво­дить до несприятливих наслідків для користувачів земельних ділянок земель водного фонду. Відповідно до ст. 110 Водного ко­дексу України особи, винні в порушенні режиму господарською діяльності у водоохоронних зонах і на землях водного фонду, не­суть відповідальність згідно з чинним законодавством.