Печать

ГЛАВА 15 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 1. Загальна характеристика відповідальності за порушення земельного законодавства

Відповідальність за порушення земельного законодавс­тва — важлива складова правового забезпечення раціональ­ного використання та охорони земель. Вона здійснюється у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів — з другого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, від­новлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає в безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслід­ків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправомірних дій винної особи. У тих випад­ках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) земельних діля­нок для державних або суспільних потреб власникам земель­них ділянок або землекористувачам завдаються збитки, пи­тання про відповідальність не виникає. Тут мають місце га­рантії захисту порушених прав суб'єктів правомірними дія­ми уповноважених державних органів.

Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв зе­мельних прав, так і з боку сторонніх осіб. У зв'язку з цим серед негативних правових наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб'єктів (право власності на зе­мельну ділянку і право землекористування), яке іноді називають земельно-правовою відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, можуть бути застосова­ні заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди—її відшкодування.

Відповідальність за порушення земельного законодавства ви­конує низку важливих функцій. По-перше, вона виступає як за­сіб забезпечення виконання вимог земельного законодавства.

По-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів.

По-третє, норми цього інституту стимулюють додержання приписів земельного законодавства.

По-четверте, в умовах переходу економіки країни до рин­кових відносин зростає роль компенсаційної функції юри­дичної відповідальності.

У сучасних умовах земельних перетворень важливого зна­чення набувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засо­бом охорони та забезпечення встановленого в державі зе­мельного правопорядку.

Нарешті, у деяких випадках юридична відповідальність за порушення земельного законодавства виконує каральну функцію, коли вона є наслідком вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень.

Юридична відповідальність за порушення земельного за­конодавства залежно від застосовуваних санкцій поділяєть­ся на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.

У правовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд із традиційними видами відповідальності, ще й спеціальної відповідальності за порушення земельного законодавства. Спеціальною вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельно­го законодавства, передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної зе­мельно-правової відповідальності у зазначеній сфері пропону­ють віднести примусове припинення права користування зе­мельною ділянкою, обов'язок знести власником земельної ді­лянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту земельну ділянку та ін.1 Така точка зору дискусійна. Заходи впливу на правопорушників, які самовільно зайняли земельну ділянку чи вчинили інше по­рушення, дійсно передбачені чинним земельним законодавс­твом. Але за своєю сутністю вони є специфічними санкціями, які в адміністративному порядку застосовуються судовими та іншими органами до правопорушників. Щ санкції можуть сто­суватися як носіїв земельних прав, так і інших осіб — правопо­рушників. Введення в обіг поряд з традиційними видами від­повідальності, інших її видів навряд чи доцільне.

Відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використан­ням різних за характером заходів впливу на правопорушни­ків. Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.

 

§ 2. Земельне правопорушення як підстава юридичної відповідальності

Відповідальність за порушення земельного законодавства настає лише за наявності відповідних підстав. Підставами такої відповідальності є необхідна єдність її фактичних і пра­вових передумов, без яких вона не може бути реалізована.

Підставою юридичної відповідальності у вузькому розу­мінні є склад правопорушення, тобто наявність усіх елемен­тів, які становлять акт правопорушення. Вони виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Це фактична підстава від­повідальності, її сутність зводиться до протиправного діяння (дії чи бездіяльності). В ній мають бути наявні всі елементи складу правопорушення.

Наявність фактичної підстави юридичної відповідальнос­ті, тобто самого правопорушення, зумовлює формування правовідносин відповідальності. Але виникнення цих відно­син пов'язане з необхідністю того, щоб модель конкретного правопорушення була передбачена у правовій нормі.

Юридичною підставою відповідальності у зазначеній сфе­рі виступають відповідні нормативні приписи. Саме вони чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки. Крім того, необхідним є правозастосовний акт, в якому дається не лише об'єктивна і всебічна оцінка обставин та особи, що вчинила земельне правопору­шення, а й міститься юридична кваліфікація її діяння та мо­тивоване юридичне рішення. Цей акт конкретизує загальні приписи охоронюваної норми права та визначає вид і міру юридичної відповідальності.

Отже, необхідною підставою для застосування заходів примусового впливу та притягнення особи до юридичної від­повідальності за порушення земельного законодавства є вчи­нення нею земельного правопорушення.

Земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.

Земельні правопорушення як негативні соціальні явища характеризуються такими загальними рисами. Вони завжди соціально шкідливі, оскільки спричинюють чи можуть спри­чинити шкоду суспільним земельним відносинам. Ця шкода залежно від наслідків протиправного діяння та його соціаль­ної оцінки може бути різною (значною і незначною, матері­альною і моральною та ін.), але вона завжди стосуватиметься земельних прав та законних інтересів суб'єктів.

З точки зору психологічних ознак земельне правопору­шення завжди здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. До земельних правопорушень належать лише ті ді­яння, які є не тільки результатом прояву усвідомленої волі осо­би, але й обов'язково вчиняються за наявності вини особи. Дія може бути об'єктивно протиправною, але за відсутності вини її не можна віднести до земельних правопорушень.

Юридична ознака земельного правопорушення полягає в його протиправності. Воно суперечить правовим приписам щодо раціонального використання та охорони земельних ре­сурсів, перешкоджає реалізації земельної реформи, здійснен­ню прав і законних інтересів власників землі та землекорис­тувачів, порушує встановлений державою порядок управлін­ня землями України як її національним багатством.

Об'єктивна характеристика земельного правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як конкретне діян­ня деліктоздатної особи. Таке діяння суб'єкта, з юридичної точки зору, можу бути виражене: 1) у невиконанні ним своїх обов'язків, які закріплені земельним законодавством чи вип­ливають, наприклад, з договору оренди земельної ділянки; 2) в недодержанні заборон, встановлених земельно-правови­ми нормами (наприклад, ч. З ст. 125 ЗК забороняє приступа­ти до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що по­свідчує право на неї, та його державної реєстрації); 3) у злов­живанні суб'єкта своїми земельними правами та створенні перешкод у реалізації своїх прав іншими суб'єктами (наприк­лад, правомочностей власника земельної ділянки щодо воло­діння, користування та розпорядження нею) і т. ін.

Земельні правопорушення, за вчинення яких настає юри­дична відповідальність, характеризуються такими специ­фічними ознаками.

По-перше, земельні правопорушення завжди пов'язані з зем­лею (наприклад, розміщення, проектування, будівництво, вве­дення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель).

По-друге, такий зв'язок може виявлятися у різних фор­мах. Йдеться, скажімо, про використання земель не за їх ці­льовим призначенням, псування та забруднення сільсько­господарських та інших земель, несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель та ін.

По-третє, до земельних правопорушень можна віднести лише ті, зв'язок з землею яких є безпосереднім.

До складу земельного правопорушення входять чотири основні елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єк­тивна сторона правопорушення. Вони, у свою чергу, характе­ризуються складним змістом.

Загальним об'єктом земельного правопорушення висту­пають суспільні земельні відносини, що регулюються та охо­роняються правом. Безпосереднім об'єктом цього правопору­шення є суспільні відносини у сфері використання та охоро­ни земель, а також земельні права та законні інтереси влас­ників земельних ділянок та землекористувачів, інших суб'єк­тів земельних правовідносин.

Об'єктивну сторону земельного правопорушення станов­лять конкретні діяння правопорушника, який посягає на зе­мельні інтереси учасників земельних відносин.

Земельне правопорушення може бути вчинене як шляхом активних дій (наприклад, зайняття земельної ділянки), так і

в результаті бездіяльності суб'єкта (наприклад, невиконання заходів щодо охорони земель). Водночас земельні правопору­шення можуть виступати як результат неправомірної дії та бездіяльності.

Самостійним елементом земельного правопорушення є суб'єкт, тобто особа, яка його вчинила і повинна за це нести відповідальність. Порушниками земельного законодавств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Необхідна ознака суб'єкта земельного правопорушення - його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушенням визнається діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення харак­теризується обов’язковою наявністю вини, тобто психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діяння та його шкідливих наслідків.

Перелік видів порушень земельного законодавства закріп­лений у ст. 211 ЗК України. Він включає: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття зе­мельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь, їх забруднення хімічними та радіоактивними ре­човинами і стічними водами, засмічення промисловим і побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування будівництва, введення дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання зе­мель за цільовим призначенням; порушення строків повер-нення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; непроведення рекуль тивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; не­виконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та  подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Наведений перелік видів правопорушень не є вичерпним. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 211 ЗК України передбачено, законом може бути встановлено відповідальність і за інші пору­шення земельного законодавства.

До переліку видів порушень земельного законодавства включено різні за характером і змістом порушення. Сутність деяких з них визначена в спеціальних законах. Так, відповід­но до Закону України «Про державний контроль за викорис­танням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. забруднен­ням земель вважається накопичення в ґрунтових водах внас­лідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важ­ких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких пе­ревищує природний фон що призводить до їх кількісних або якісних змін, а знищення межових знаків являє собою дії гро­мадян, які призвели до втрати в натурі (на місцевості) меж зе­мельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба у проведен­ні додаткових, геодезичних робіт з їх відновлення та ін.

Самостійне місце серед порушень земельного законодав­ства посідає укладення угод щодо земельних ділянок з пору­шенням земельного законодавства.

Раніше чинне законодавство відносило укладення угод що­до земельних ділянок, самовільне зайняття земельних ділянок та деякі інші земельні правопорушення до суспільно небезпеч­них правопорушень, тобто злочинів. В сучасних умовах, вра­ховуючи тенденцію до декриміналізації окремих складів зло­чинів щодо землі, деякі з них віднесено до адміністративних проступків (наприклад, самовільне зайняття земельних діля­нок), а окремі, на думку законодавця, втратили суспільну не­безпеку для держави та суспільства. До останніх належать уго­ди про придбання або відчуження земельних ділянок, яке здій­снюється з порушенням земельного законодавства.

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак порушень земельного законодавства та їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати їх за різними підставами.

Так, усі земельні правопорушення залежно від конкретно­го виду об'єктів прийнято умовно поділяти на дві групи: влас­не земельні правопорушення та земельні правопорушення екологічної спрямованості.

Правопорушення першої групи порушують вимоги раціо­нального використання та охорони земель, законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі й орендарів. До них відносять невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; самовільне зайняття земельних ділянок; знищення знаків; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них та деякі інші.

Серед цих правопорушень можна виділити земельні пра­вопорушення майнового характеру (наприклад, самовільне зайняття земельних ділянок) та земельні правопорушення у сфері управління (наприклад, приховування від обліку і реєс­трації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок).

До земельних правопорушень екологічної спрямованості належать ті порушення земельного законодавства - вчинення яких пов'язане з заподіянням шкоди землі. Вони є водночас і екологічними правопорушеннями, їх об'єктом виступає земля як невід'ємний елемент екосистеми. Це такі земельні пра­вопорушення: псування сільськогосподарських угідь та ін­ших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; невиконання умов зніман­ня, збереження і нанесення родючого шару грунту та ін.

Наведена класифікація порушень земельного законодавс­тва певною мірою є умовною, оскільки Деякі правопорушення не тільки характеризуються екологічним забрудненням,а й належать до правопорушень майнового характеру.

Поділ порушень земельного законодавства можливий і за іншими ознаками. Так, з урахуванням ступені суспільної шкоди серед земельних правопорушень можна розрізняти злочини і проступки. До злочинів у галузі земельного право­порядку відносять суспільно небезпечні діяння, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність. Серед них: забруднення або псування земель (ст. 239 Кримінального ко­дексу); безгосподарське використання земель; порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 Кримінального кодексу) та деякі інші.

Усі інші неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок, належать до проступків,які у свою чергу за галузевою належністю поділяються на дисциплінар­ні, адміністративні та цивільно-правові.

Земельні правопорушення можуть бути класифіковані за суб'єктами — вчинені деліктоздатною фізичною особою і вчинені юридичною особою. Якщо взяти до уваги суб'єктив­ну сторону земельних правопорушень, то можна розрізняти умисне і необережне діяння порушника. За формою зовніш­нього виразу земельні правопорушення можуть виступати як протиправні дії і протиправна бездіяльність. Можливий і ін­ший поділ земельних правопорушень. Він залежатиме від то­го, що буде покладено в основу класифікації.


 

§ 3. Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Земельні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів. Згідно зч. 1 ст. 211 ЗК Ук­раїни громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адмініс­тративну або кримінальну відповідальність відповідно до за­конодавства за вчинені земельні правопорушення. Можли­вість застосування до осіб, винних у вчиненні земельних правопорушень, дисциплінарної відповідальності зазначе­ною статтею прямо не передбачена. Але з цього не випливає, що притягнення порушників земельного законодавства до такої відповідальності взагалі виключається.

В основу класифікації юридичної відповідальності за по­рушення земельного законодавства покладено характер сан­кцій, які застосовуються за вчинення конкретного правопо­рушення. Відповідно до цього критерію відповідальність у зазначеній сфері поділяється на: кримінальну, адміністра­тивну, цивільно-правову та дисциплінарну. Санкції за зе­мельні правопорушення і порядок їх застосування стосовно кожного з названих вище видів юридичної відповідальності характеризується своєю специфікою.

Певні особливості властиві цивільно-правовій відпові­дальності.

Серед порушень земельного законодавства, які зумовлю­ють настання цивільно-правової відповідальності, самостій­ну групу становлять угоди щодо земельних ділянок, які укла­дені із порушенням встановленого законом порядку, тобто не відповідають вимогам закону. Стаття 210 ЗК України перед­бачає, що такі угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок) визнаються недійсними за рішен­ням суду. Ця норма наводить вичерпний перелік таких ци­вільно-правових угод. Разом з тим, до угод щодо земельних ділянок, які можуть бути визнані недійсними, належать і деякі інші угоди. Так, згідно з Законом України «Про оренді зем­лі» (ст. 14) за відсутності в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цим Законом, а також при порушені  інших його вимог договір оренди земельної ділянки визнається недійсним відповідно до законів України.

Загальні підстави і правові наслідки визнання угод щодо земельних ділянок недійсними встановлені цивільним законодавством, зокрема § 2 глави 16 розділу IV нового ЦК Ук­раїни. Так, угоди (правочини), що не відповідають вимогам закону, не породжують виникнення у сторін прав та обов'язків, будь-яких бажаних результатів, незалежно від волі цих сторін. Правові наслідки укладення таких угод (правочинів) при визнанні їх недійсними за рішенням суду зводяться до двосторонньої реституції (поновлення сторін у попередньому стані).

Слід зазначити, що серед угод щодо земельних ділянок слід виділяти ті, які укладаються стосовно земельні діля­нок, що не включені до ринкового обігу і взагалі Не можуть виступати предметом угод. Йдеться, зокрема, про земельні ділянки, які перебувають у державній власності і ке можуть передаватися у комунальну чи приватну власність (землі атомної енергетики та космічної системи, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­бильської катастрофи тощо) (ст. 84 ЗК).

До угод, укладених з порушенням земельного законодавс­тва, слід віднести і ті з них, що стосуються відчуження зе­мельних ділянок суб'єктами, які не мають на це права (нап­риклад, землекористувачами). Такі угоди порушують права власників земельних ділянок. У даному разі мають застосо­вуватися правила ст. 228 нового ЦК України, яка покликана виконувати функції ст. 49 нині чинного Цивільного кодексу. Згідно зі ст. 228 «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок» ЦК України правоти вважа­ється таким, що порушує публічний порядок, лай» він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фі­зичної або юридичної особи, держави, Автономної Республі­ки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчем­ним. Як бачимо, недійсність цього правочину безпосередньо встановлює закон. Судове рішення щодо такого правочину може лише констатувати його недійсність.

Чинне законодавство покладає обов'язок на підприємс­тва, установи, організації і громадян відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення земельного законодавс­тва, у порядку і розмірах, визначених законодавством. Винні особи несуть цивільно-правову відповідальність незалежно від їх притягнення до кримінальної або адміністративної від­повідальності за порушення земельного законодавства у ви­падках, встановлених законом. Крім того, відшкодування за­подіяних збитків ст. 152 ЗК України розглядає як один із спо­собів захисту прав на земельні ділянки.

Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені правовими приписа­ми глави 24 ЗК України. Збитками, що завдані названим суб'єктам, слід вважати наявні, дійсні прямі збитки, до скла­ду яких включаються: вартість будинків і споруд, плодоягід­них, декоративних, лісових, деревно-чагарникових та інших багаторічних насаджень, вартість зрошувальних чи осушу­вальних систем, конкретні витрати на поліпшення якісного стану земель чи ґрунтів тощо. Відшкодуванню підлягають і неодержані доходи у всіх випадках, коли вони обґрунтовані.

За наявності підстав відшкодування збитків, закріплених ст. 156 ЗК України (погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподар­ських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки), якщо вони є результа­том порушення земельного законодавства, відшкодуванню підлягають збитки, що включають не лише суму коштів на відшкодування пошкодження, погіршення самих земель або ґрунтів, а й витрати на відшкодування негативних наслідків, які спричинили винні особи внаслідок вчинення неправомір­них дій, що унеможливлюють подальше цільове використан­ня відповідних земельних ділянок.

Застосування цивільно-правової відповідальності за зе­мельні правопорушення характеризується тим, що, крім збитків, які виражаються у грошовій формі, в результаті неп­равомірних дій можливе завдання екологічної шкоди. Сут­ність останньої зводиться головним чином до певного погіршення якісного стану довкілля1. Така шкода може бути спри­чинена забрудненням і засміченням земельних ресурсів че­рез порушення природоохоронного законодавства. У цьому разі для визначення розмірів такої шкоди застосовується спеціальна Методика, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р.2. Вона встановлює по­рядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподія­них державі юридичними і фізичними особами в процесі їх діяльності у зв'язку із забрудненням земель хімічними та ін­шими речовинами, їх засміченням промисловими, побутови­ми та іншими відходами. Згідно із зазначеною Методикою (п. 3.1.) землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі ви­явлено кількісні чи якісні зміни, що відбулися у результаті господарської діяльності чи інших антропогенних наванта­жень. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки поя­вою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу не­забрудненого грунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Важливою особливістю застосування цивільно-правової відповідальності виступає закріплення законом гарантій прав осіб, яким завдана шкода в результаті порушення зе­мельного законодавства. Такі особи мають право на відшко­дування неодержаних доходів за час, необхідний для віднов­лення земельних ділянок до стану, придатного для викорис­тання за цільовим призначенням.

Правовою основою цивільно-правової відповідальності у галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157 і 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Але Кодекс і зазначені закони безпосеред­ньо не визначають засобів цивільно-правової відповідальнос­ті за порушення земельного законодавства. Вони містять ли­ше посилання на спеціальні нормативно-правові акти. З ура­хуванням того, що загальні принципи цивільно-правової від­повідальності закріплені земельним законодавством щодо відносин з використання та охорони земель, норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відно­сини не регулюються спеціальним законодавством.

В умовах розвитку ринкових відносин та включення пев­ної частини земельних ресурсів до цивільно-правового обігу важливого значення набуває договірна цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства, які випливають з договірних відносин. Таку відповідальність виділяють з урахуванням підстав виникнення прав та обов'язків, за порушення яких ЇЇ встановлено. Вона може на­ставати у сфері земельних відносин не тільки у формі відшко­дування збитків, а й позбавлення, наприклад, суб'єктивного земельного права за невиконання або неналежне виконання конкретного зобов'язання, що виникло з договору. Йдеться, зокрема, про договори відчуження земельних ділянок, дого­вори оренди землі та ін. Так, Законом України «Про оренду землі» (ст. 31) встановлено відповідальність за невиконання зобов'язань за договором оренди землі та порушення земель­ного законодавства.

Із засобами цивільно-правової відповідальності за земель­ні правопорушення пов'язані засоби адміністративної відпо­відальності. Ця відповідальність має самостійний характер.

Визначення складу земельних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчи­нення встановлюється Кодексом України про адміністратив­ні правопорушення (КпАП). Адміністративна відповідаль­ність пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єк­тів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі земельних відносин. Вона є оперативним засобом впливу на правопорушників і застосовується в адміністративному, іно­ді — в судовому порядку.

Така відповідальність покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передба­чені чинним адміністративним законодавством. Адмі­ністративні заходи впливу на правопорушників стиму­люють додержання ними вимог і правил, закріплених зе­мельним законодавством.

Найпоширенішим адміністративним стягненням за вчи­нені земельні правопорушення є штраф. Правовою підставою притягнення до адміністративної відповідальності є норми земельного і спеціального адміністративного законодавства.

Земельні правопорушення, за вчинення яких передбаче­на адміністративна відповідальність, з урахуванням суб'єкт­ного складу поділяють на три групи — вчинені посадовими особами, посадовими особами і громадянами, тільки грома­дянами. Так, відповідно до ст. 532 КпАП тільки посадові осо­би притягуються до адміністративної відповідальності за перекручення даних державного земельного кадастру і при­ховування інформації про наявність земель запасу або ре­зервного фонду.

Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), порушення правил використання зе­мель (ст. 53 КпАП), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 531 КпАП), несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для викорис­тання за призначенням (ст. 54 КпАП), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП) — це самостійні земельні правопорушення, при вчи­ненні яких до адміністративної відповідальності притягу­ються як громадяни, так і посадові особи. Нарешті, знищен­ня громадянами межових знаків землекористувань (ст. 56 КпАП) тягне за собою накладення штрафу лише на громадян.

За порушення земельного законодавства можлива і кри­мінальна відповідальність. Вона передбачена ст. 239 КК Ук­раїни за забруднення або псування земель та ст. 254 цього ко­дексу за безгосподарське використання земель. Ця відпові­дальність застосовується тільки судами за вчинення суспіль­но небезпечних земельних правопорушень, тобто злочинів. Міри покарання за їх вчинення визначаються КК України.

Порушення одних і тих самих правил використання та охорони земель або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою з урахуванням усіх фактичних обставин в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну від­повідальність.

У тих випадках, коли за порушення земельного законо­давства не настає ні кримінальна, ні адміністративна відпо­відальність, можливе настання дисциплінарної відповідаль­ності, яка являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи орга­нізацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків зе­мельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.

Зазначена відповідальність застосовується на підставі за­гальних норм трудового законодавства за вчинені дисциплі­нарні проступки земельно-правового характеру. Вона настає за порушення особами трудових обов'язків, які стосуються земельних інтересів. Об'єктом дисциплінарних проступків у галузі земельного права є земельний правопорядок. Суб'єк­тами такої відповідальності виступають лише ті працівники та посадові особи підприємств, установ та організацій, до чи­їх трудових обов'язків входить додержання вимог земельно-правових норм.

Якщо внаслідок порушення норм земельного законодав­ства особами, винними в невиконанні трудових обов'язків, буде заподіяно матеріальну шкоду земельним ресурсам, нас­тає їх матеріальна відповідальність. Вона полягає в покладе­ні на працівників і посадових осіб підприємств, які перебува­ють у трудових відносинах з цими підприємствами і вчинили порушення земельного законодавства, внаслідок якого під­приємству заподіяно матеріальну шкоду або порушені його матеріальні інтереси, обов'язку відшкодувати цю шкоду чи компенсувати заподіяні збитки у встановленому порядку.