§ 1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гаран­тування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського поряд­ку; попередження, припинення злочинів та інших правопору­шень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування зло­чинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення ад­міністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) нале­жить участь у наданні соціальної та правової допомоги грома­дянам і сприяння в межах своєї компетенції державним орга­нам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадсь­кого порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфе­ри завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й грома­дянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних ад­міністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особ­ливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а та­кож забезпечують громадський порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулю­ють правові, моральні та інші соціальні норми.

Під термінами «громадська безпека» й «громадський поря­док» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відно­син, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому ро­зумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і інших суб'єктів дер­жави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функ­ціонування державних і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а та­кож проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для на­селення, тощо.

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадсь­кого порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, се­ред яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.¹.

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює й основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на ву­лицях та в інших громадських місцях, запобігання й припи­нення адміністративних правопорушень; організовує здійснен­ня органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, при­пинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досу-дового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами в сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослі­дженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку; вживає разом з інши­ми державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах охорону майна різних влас­ників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною до­говорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну структуру його органів, яка складається з міліції, слідчого апарату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС України, в складі якого функціонують головні управління, уп­равління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організова­ною злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві та Се­вастополі; районний відділ (управління) МВС України в об­ласті; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення й прийняття найважливі­ших управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севасто­полі, АРК створюють колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудо­вано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поши­рюється на територію кількох областей, носить міжтериторі-альний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітря­ному, морському й річковому транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухаєть­ся. Систему органів внутрішніх справ на залізничному транс­порті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транс­порті МВС України. На Північно-Західній, Південній, При­дніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих заліз­ничних станціях — лінійні відділи УМВС; на інших — відділен­ня й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з терито­ріальними, мають простішу побудову. До них входять усі ос­новні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених насе­лених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територі­альних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небез­пека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і тери­торіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруд­нення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС Украї­ни відповідає юридично закріпленим основним напрямам діяльності міністерства. В усіх органах внутрішніх справ на­явні такі види структурних підрозділів:

1)      галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати);

2)  функціональні (кадрові, фінансово-економічні, госпо­дарські, медичні), які виконують функції забезпечення;

3)  загального керівництва (штаби, чергові частини, інфор­маційно-аналітичні центри), які виконують функції загально­го керівництва.

§ 2. Служба в органах внутрішніх справ

Проходження служби в органах внутрішніх справ складаєть­ся з прийому на службу, просування по службі, присвоєння спеціальних звань, умов проходження служби, припинення служби та ін.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і на­чальницьким складом органів внутрішніх справ України, затверд­женим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р., на службу приймають осіб, які досягли 18-річного віку.

Підбір і попереднє вивчення кандидата на службу здійсню­ють на підставі Інструкції про порядок відбору, вивчення та перевірки осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України.

Рішення про зарахування кандидатів на службу приймають тільки після ретельної перевірки їх ділових і моральних якостей, способу життя, оточення, а також придатності до служби. Після зарахування до кадрів МВС України працівник складає присягу.

До особового складу органів внутрішніх справ належать громадяни України, призначені на посаду рядового чи началь­ницького складу. Особовий склад поділяють на рядовий, мо­лодший начальницький, середній начальницький, старший начальницький і вищий начальницький. До рядового та началь­ницького складу входять особи, які перебувають у кадрах МВС України та яким присвоєно спеціальні звання.

Рядовий і начальницький склад поділяють на три категорії: міліцію, внутрішню службу та слідчих. До міліції належать пра­цівники, яким присвоєно спеціальні звання міліції; до внутрішньої служби — особи, яким присвоєно звання внутрішньої служ­би. Слідчим присвоюють спеціальні звання міліції, але вони користуються всіма правами працівника міліції лише у випад­ку й під час виконання ними функцій, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. 1 (зі зміна­ми та доповненнями). Слідчі виконують свої функції згідно з кримінально-процесуальним законодавством.

Відповідно до чинного законодавства й підзаконних актів установлено певні обмеження в прийомі на службу: віковий ценз, стан здоров'я, наявність минулої чи існуючої судимості.

Заборонено проходження служби в одному органі внутрішніх справ працівників, які перебувають між собою в близькому спо­рідненні чи свойстві, якщо їх роботу пов'язано з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю один одному.

Важливе значення для просування по службі має атестація, за допомогою якої характеризують діяльність працівника внутрішніх справ. Висновки атестації містять оцінку якостей співробітника, характеризують рівень його відповідності зай­маній посаді, оцінку його можливостей.

Спеціальні звання присвоюють співробітникам органів внутрішніх справ з урахуванням їх освіти, кваліфікації, став­лення до службових обов'язків, вислуги років, а також займа­ної посади.

Особливість завдань, які поставлено перед органами внутрішніх справ, передбачає високу організованість і дисциплі­нованість їх співробітників¹. Важливе значення для службової дисципліни має Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ.

§ 3. Міліція

Міліція України — це складова частина МВС України, яка відіграє провідну роль у загальнодержавній системі забезпечення громадського порядку й спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначено За­коном України «Про міліцію».

Міліція України є державним озброєним органом виконав­чої влади, який захищає життя, здоров'я, права, свободи гро­мадян, власність, довкілля, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань.

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпе­чення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припи­нення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлен­ня та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпе­чення дорожнього руху; захист власності від злочинних пося­гань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу й охо­ронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми адміністративного права, й полягає вона в організації і прак­тичному провадженні заходів щодо охорони правопорядку. Здійснюють її служби й підрозділи міліції громадської безпе­ки, а саме: патрульно-постова служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кри­мінально-процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють оперативні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами Державтоінспекції.

Кримінально*процесуальну діяльність міліції регулює кримі­нально-процесуальне законодавство, здійснюють її різні служ­би й підрозділи кримінальної міліції та міліції громадської без­пеки. Предмет цієї діяльності — провадження дізнання в кри­мінальних справах і т. под.

Профілактичну діяльність міліції здійснюють всі служби міліції і регулюють закони та відомчі нормативні акти, що рег­ламентують діяльність міліції і насамперед служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки.

Міліція України складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Держав­ної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Міліція має виконувати свої завдання неупереджено, точно відповідно до закону. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати відповідних заходів незалежно від свого підпорядкування. В разі необхідності міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права й свободи громадян, якщо без цього не можуть бути ви­конані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояс­нення з цього приводу. Міліція забезпечує право на юридич­ний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години повідомляє про їх місцеперебуван­ня близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи на­вчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного на­дання їм медичної та іншої допомоги.

Кримінальна міліція — це підрозділи, діяльність яких по­лягає в організації та практичному здійсненні боротьби із за-гальнокримінальною злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, розпов­сюдженням СНІДУ, правопорушеннями, пов'язаними з інозем­цями. Це розшук злочинців і осіб, які зникли безвісти, а також передбачені чинним законодавством невідкладні слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають за стан боротьби з рецидивною й організованою злочинністю, також ведуть роботу щодо попередження злочинів. Криміналь­на міліція — це також підрозділи кримінального розшуку та управління державної служби по боротьбі з економічною зло­чинністю (УДСБЕЗ). Це боротьба зі злочинністю в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економіки й державних бюджетних установах, на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки, в процесі приватизації, економіч­ної реформи й оподаткування.

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапа­зон і є одним із найоб'ємніших напрямів роботи міліції. Це ад­міністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини й громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні й припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також бороть­ба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про ад­міністративні правопорушення.

Основу міліції громадської безпеки складає служба охоро­ни громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами й по­садовими особами правил, що регулюють громадський поря­док, з метою запобігання та припинення правопорушень, а та­кож притягнення правопорушників до відповідальності. Знач­ну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на за­кріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організовує роботу спеціальних установ, а саме: приймаль-ників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністратив­ному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохо­ронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві. У систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневма­тичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної систе­ми, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності з виробництва, ремонту й реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї тощо.

Транспортна міліція. Її діяльність полягає в організації та практичному здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку й охорони вантажів, що перевозять на залізничному, водному (річковому, морському) й повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які ре­гулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом автомототранспорт-них засобів, що експлуатуються, а також за утриманням авто­мобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених автомашин, прийма­ють державні іспити на отримання права керування транспорт­ними засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами, здійснюють державну реєстрацію й облік транспорт­них засобів, видають реєстраційні документи та державні но­мерні знаки тощо.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону майно громадян, підприємств, установ незалежно від форм власності, громадських об'єднань, іноземних держав, міжнародних організацій, іноземців, юридичних осіб.

Спеціальна міліція здійснює функції забезпечення гро­мадського порядку на об'єктах і територіях, що мають важли­ве народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону гро­мадського порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі тощо.

Для виконання обов'язків, покладених на міліцію України, відповідно до чинного законодавства передбачено різноманітні засоби як переконання, так і примусового впливу (припинен­ня, запобігання, стягнення) на свідомість і поведінку людей.

Законодавством встановлено умови й межі застосування за­ходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

§ 4. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській державі — це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і громадських організацій. Але громадяни Украї­ни відповідно до Конституції України мають право створювати на основі Закону України «Про участь громадян в охороні гро­мадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.¹ громадські об'єднання для участі в охороні громадського поряд­ку й державного кордону, сприяння органам місцевого самовря­дування, правоохоронним органам, Прикордонним військам і органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кор­дону можуть бути створені на засадах громадської самодіяль­ності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам, асоціації громадських формувань тощо.

Громадські формування створюються й діють разом із пра­воохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Пов­сякденну (оперативну) діяльність таких формувань організову­ють, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Громадські формуван­ня створюються на добровільних засадах за місцем роботи, на­вчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кор­дону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку й охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, мо­ральними якостями й станом здоров'я виконувати на добро­вільних засадах взяті на себе зобов'язання.

Закон визначає основні завдання, права й обов'язки гро­мадських формувань та їх членів, форми та методи їх роботи. Громадські формування проводять свою діяльність шляхом: 1) спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикор­донниками патрулювання й виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, у аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордо­ну в межах району, що контролюють Прикордонні війська, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадсь­кого порядку та під час проведення масових заходів, погодже­них у випадках, передбачених законом, з виконавчими органа­ми місцевого самоврядування; 2) проведення разом з прикор­донниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встанов­лення причин і умов перебування там невідомих осіб; 3) участі в заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Члени громадських формувань після обов'язкового пред'яв­лення посвідчення мають право: вимагати від громадян додер­жання правопорядку, припинення адміністративних правопо­рушень і злочинів, додержання режиму державного кордону, а в разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів — перевіряти в громадян документи, що посвідчують особу; доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ, штаб громадського формування з охорони громадського поряд­ку або громадський пункт охорони порядку, приміщення ви­конавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою їх припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушни­ка, складення протоколу про адміністративне правопорушен­ня в разі неможливості скласти його на місці вчинення право­порушення, якщо складення протоколу є обов'язковим; засто­совувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони. Законом гарантовано захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна члена громадського формування й членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

§ 5. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху

Безпека дорожнього руху є врегульований правовими нор­мами процес руху, експлуатації транспортних засобів, що ви­ключає можливість заподіяння фізичної або майнової шкоди. Ці норми містяться в Законі України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.¹ (з наступними змінами й доповненнями), правилах, положеннях та інструкціях, настановах і правилах дорожнього руху.

Органи влади й управління різних рівнів розробляють, за­тверджують і реалізують програми забезпечення безпеки дорож­нього руху. Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху покладено на Державну автомо* більну інспекцію МВ С України (далі — Державтоінспекція). Ос­новним нормативним актом, що регулює її діяльність, є Поло­ження про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.².

Державтоінспекція є складовою частиною системи МВС України. До її складу входять Головне управління Державто-інспекції МВС, управління (відділи) Державтоінспекції голов­них управлінь МВС України в АРК, міста Києва та Київської області, управління МВС України в областях, місті Севасто­полі, відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів внутрішніх справ.

Управління Державтоінспекції підпорядковується МВС України, а її територіальні структурні підрозділи — безпосе­редньо відповідним органам внутрішніх справ. Начальника Головного управління Державтоінспекції МВС призначає Міністр внутрішніх справ України.

Система забезпечення безпеки дорожнього руху з боку Дер­жавтоінспекції передбачає широкий комплекс заходів — від розроблення проектів законів і відомчих нормативних актів про дорожній рух до узагальнення практики застосування законо­давства з питань забезпечення безпеки дорожнього руху та його вдосконалення. Важливою функцією Державтоінспекції є кон­троль за додержанням усіма учасниками дорожнього руху ви­мог Закону України «Про дорожній рух», «Правил дорожньо­го руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 10 жовтня 2001 р., які регламентують вимоги щодо прав і обов'язків учасників дорожнього руху, правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху.

Для здійснення своїх функцій підрозділи Державтоінспекції мають права, передбачені Законами України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про оперативно-розшукову діяльність», іншими нормативно-правовими актами, що регулюють їх діяльність. Так, працівники Державтоінспекції під час вико­нання службових обов'язків мають право: перевіряти виконан­ня власниками (володільцями) транспортних засобів вимог щодо правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху й охорони довкілля, а в разі їх неви­конання притягати винних осіб до відповідальності; вживати необхідних заходів для розшуку злочинців і викрадених транс­портних засобів; проводити дізнання за фактами дорожньо-транспортних пригод.

Державтоінспекції надано право: обмежувати, забороняти та вносити оперативні зміни в організацію руху на окремих ділянках автомобільних доріг і вулиць у випадках затримання злочинців, проведення масових і протокольних заходів та в інших екстремальних ситуаціях; зупиняти транспортні засоби в разі порушення вимог правил, норм і стандартів безпеки до­рожнього руху, перевіряти у водіїв документи, дорожні (марш­рутні) листи; забороняти подальший рух і відстороняти від управління транспортними засобами осіб, що перебувають у стані сп'яніння, або тих, які не мають прав на управління да­ним видом транспортного засобу чи грубо порушують прави­ла дорожнього руху, тощо.

Працівники Державтоінспекції мають право: проводити огляд осіб, яких підозрюють у вчиненні адміністративного пра­вопорушення або злочину, для визначення наявності в їх організмі алкоголю, наркотичних засобів, психотропних чи токсичних речовин або направляти чи доставляти зазначених осіб до медичних установ.

У випадках і в порядку, передбачених законодавством, пра­цівники Державтоінспекції мають право застосовувати до право­порушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й зброю.

Державтоінспекція має право здійснювати адміністратив­не затримання й особистий огляд громадян, які вчинили адмі­ністративне правопорушення, огляд їх речей, транспортного засобу та вантажу; складати адміністративні протоколи, накла­дати адміністративні стягнення; передавати матеріали на осіб, які порушили вимоги законодавства щодо забезпечення без­пеки дорожнього руху до суду, тощо.

§ 6. Внутрішні війська

Внутрішні війська МВС України входять до системи МВС України й призначені для охорони та оборони важливих дер­жавних об'єктів, охорони виправно-виховних і лікувально-тру­дових установ, а також для участі в охороні громадського по­рядку й боротьбі зі злочинністю.

Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 р.¹, інші нормативно-правові акти.

Побудову внутрішніх військ здійснюють на засадах цент­ралізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання за до­тримання принципів добровільності та загального військово­го обов'язку.

Внутрішні війська складаються із з'єднань, військових час­тин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів і навчальних частин. Керівництво внутрішніми військами по­кладено на Міністра внутрішніх справ України.

Безпосереднє оперативне управління внутрішніми війська­ми здійснює Командувач цих військ. Основними завданнями, які покладено на внутрішні війська, є: охорона й оборона важ­ливих державних об'єктів (зокрема атомних електростанцій), виправно-виховних і лікувально-трудових установ, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення МВС України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на об'єктах, які охороняють; конвоюван­ня заарештованих і засуджених; охорона підсудних під час су­дового процесу; переслідування й затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; участь у нагляді за засудженими та особами, які утримуються в лікувально-тру­дових профілакторіях, виконання доручень адміністрації цих установ щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь у охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Під час виконання своїх обов'язків військовослужбовцям внутрішніх військ надано право вимагати від громадян і поса­дових осіб додержання порядку, який гарантує безпеку; затри­мувати й передавати адміністрації об'єкта, що охороняють, осіб, які порушили пропускний режим, а також вести переслідуван­ня, проводити затримання, оформляти первинні документи; передавати органам внутрішніх справ або Служби безпеки зло­чинців і осіб, які вчинили напад на об'єкт, що охороняють. Вони мають право проводити оточення (блокування) певних районів місцевості, окремих будівель і об'єктів під час розшуку та за­тримання осіб, які втекли з-під варти.

Військовослужбовці внутрішніх військ мають право вико­ристовувати й застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами та іншими законодавчими актами.

Особовий склад внутрішніх військ комплектують як за кон­трактом, так і в порядку призову. Військовослужбовці внутрішніх військ складають військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання й знаки розріз­нення. Вони проходять службу відповідно до Положення про проходження військової служби та військових статутів.

§ 7. Дозвільна система

Дозвільна система — це регламентований правом порядок виготовлення, придбання, обліку й використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави й безпеки громадян.

В Україні з метою охорони безпеки й порядку дозвільна система діє в різних сферах економічного, адміністративно-політичного та культурного життя. Так, у інтересах забезпе­чення безпеки судноплавства суднохідні інспекції дозволяють або забороняють плавання суднам, спорудження мостів, запруд та інших надводних чи підводних, а також берегових споруд; дозволяють або призупиняють рух суден, які не укомплекто­вано екіпажем або не обладнано згідно з чинними правилами, або судна, технічний стан яких загрожує безпеці судноплав­ства та людей і майна, що перебувають на ньому. Дозвільну систему застосовують також з метою використання нових ліку­вальних засобів, радіоактивних речовин тощо.

Виходячи зі змісту Положення про дозвільну систему, за­твердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовт­ня 1992 р. № 576¹, а також інших нормативних актів, дозвільну систему можна розглядати в двох аспектах — широкому й вузь­кому. В широкому розумінні йдеться про особливий порядок вчинення різними суб'єктами будь-яких дій, на що потрібно одержати спеціальний дозвіл. Правом давати дозволи на здійснення певних дій користуються різні органи державного управління (Міністерство економіки України та з питань євро­пейської інтеграції, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство транспорту України, Міністерство екології і природних ресурсів України та інші).

Дозвільна система у вузькому розумінні поширюється тільки на об'єкти, перераховані в Положенні. На органи внутрішніх справ (міліцію) покладено, зокрема, здійснення дозвільної системи на такі предмети, матеріали, об'єкти, без­контрольне володіння й користування якими може завдати шкоди громадському порядку, особистій безпеці громадян, може бути використано із злочинною чи іншою протиправною метою. Чинним законодавством до таких об'єктів віднесено вогнепальну зброю (нарізну військових зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, мисливську нарізну і глад-коствольну) та боєприпаси до неї, пневматичну, холодну зброю, вибухові матеріали, газові пістолети й револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої і дратівливої дії, сховища, склади й бази, де їх зберігають, стрілецькі тири й стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприєм­ства та майстерні по виготовленню й ремонту вогнепальної і холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини, в яких здійснюють продаж зброї та боєприпасів до неї, штемпельно-граверні майстерні, печатки й штампи. Контролюючі функції (без відповідних дозволів) органи внутрішніх справ викону­ють також щодо деяких інших об'єктів дозвільної системи: нар­котичних засобів, радіоактивних, сильнодіючих отруйних ре­човин, організацій, що займаються їх збутом, і лабораторій, які проводять аналізи цих засобів та речовин, тощо.

Правову основу здійснення органами внутрішніх справ доз­вільної системи становлять чисельні нормативні акти різної юридичної сили. Сучасне законодавство України йде шляхом розширення повноважень органів дозвільної системи. Так, змінами, які було внесено до Положення про дозвільну систе­му, з кола її предметів вилучили наркотичні, психотропні й радіоактивні речовини. Тепер порядок обігу цих речовин пов­ністю врегульований відповідними законами й підзаконними нормативними актами відомчої спрямованості.

Органи внутрішніх справ організовують роботу щодо здійснення дозвільної системи через структурні підрозділи міліції громадської безпеки (відділи, відділення, групи дозвіль­ної системи), старших інспекторів дозвільної системи, а також дільничних інспекторів міліції.

Нормативні акти регламентують, наприклад, порядок ви­готовлення, продажу, придбання й перевезення сильнодіючих отрут; порядок відкриття майстерень по виготовленню й ре­монту вогнепальної і холодної зброї та піротехнічних майсте­рень, стрілецьких тирів, магазинів, у яких здійснюють продаж зброї та боєприпасів до неї.

Здійснення дозвільної системи стосовно цих об'єктів покла­дено на органи міліції.

Значну частину діяльності органів внутрішніх справ щодо здійснення дозвільної системи займає видача відповідних доз­волів (наприклад, дозволи на виготовлення, придбання, збері­гання й перевезення вибухових матеріалів видають тільки дер­жавним підприємствам, установам і організаціям). Громадяни України користуються правом придбання мисливської глад-коствольної зброї після досягнення 21 -річного віку, а мисливсь­кої нарізної — 25-річного віку. Нормативними актами врегу­льовано умови та порядок видачі дозволів на придбання й збе­рігання (носіння) газових пістолетів і револьверів та патронів до них. Дозволи на придбання й зберігання (носіння) газової зброї видають громадянам, які досягли 18-річного віку, за умо­ви наявності висновку (довідки) медичного закладу про те, що за станом здоров'я вони можуть володіти спеціальним засобом самооборони, а також ознайомлення з порядком їх зберігання (носіння) й застосування. Суб'єктам підприємницької діяль­ності видають дозволи на придбання газових пістолетів і ре­вольверів з метою захисту життя, здоров'я, честі та гідності своїх працівників. При цьому дозвіл на зберігання (носіння) газової зброї оформляють на конкретних працівників, до яких висувають ті ж вимоги, що й до окремих громадян.

Положенням про дозвільну систему врегульовано також умови та порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток із зображенням Державного Герба України, простих трикутних печаток, металевих печаток для посвідчень, спеціальних перепусток, металевих гербових пе­чаток для установ Національного та комерційних банків Ук­раїни й підприємств зв'язку і кутових банківських штампів тощо. Інші штампи та вироби (пломбіратори, факсиміле, штем­пелі тощо) виготовляють без дозволів органів внутрішніх справ. Важливе значення для охорони безпеки й громадського порядку має дотримання правил дозвільної системи при по­водженні з вибуховими речовинами, які широко використову­ють у народному господарстві.

Передбачено, що дозволи (ліцензії) на виготовлення, збері­гання та використання предметів, матеріалів і речовин, відкрит­тя й функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширено дозвільну систему, видають строком на три роки. Дозволи на придбання та перевезення цих предметів, матеріалів і речовин видають на строк до трьох місяців. Органі­зацію обліку й контролю за об'єктами дозвільної системи по­кладено на органи внутрішніх справ. Здійснюючи профілак­тичні заходи, працівники органів внутрішніх справ виявляють і вилучають у населення зброю, боєприпаси, вибухові матеріа­ли, сильнодіючі отруйні, наркотичні та радіоактивні речови­ни, печатки й штампи, які зберігають незаконно.

За порушення правил дозвільної системи встановлено дис­циплінарну, адміністративну, матеріальну й кримінальна відпо­відальність.

Адміністративна відповідальність наступає за порушення правил дозвільної системи, які КпАП України визнає адміні­стративними проступками. Види таких правопорушень та відповідальність за їх вчинення передбачено статтями 94, 133, 189, 190-195⁴ КпАП України.