§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, національна безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управ­ління (виконавчої влади) цими галузями є складовою части­ною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборон­ної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави й мирного життя народу України. Захист Вітчиз­ни є конституційним обов'язком кожного її громадянина, ос­кільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави та є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройної відсічі можливій аг­ресії проти України в будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держа­ва: не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має територіальних претензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єк­том агресії.

Основи організації оборони України та повноваження дер­жавних органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обо­роноздатності країни встановлено Законом України від 6 груд­ня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., нова ре­дакція від 5 жовтня 2000 р.)¹.

Формування й проведення воєнної політики України, за­конодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснює виключно Верховна Рада України. Відпо­відно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верхов­ної Ради належить: оголошення за поданням Президента Ук­раїни стану війни й укладення миру, схвалення рішень Прези­дента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти Ук­раїни; затвердження загальної структури, чисельності, визна­чення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлен­ня підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернен­ня Президента України указів про введення воєнного чи над­звичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвале­но Концепцію (основи державної політики) національної без­пеки України.

Виключно закони України визначають організацію Зброй­них Сил України, правовий режим воєнного стану й розв'язу­ють інші питання в сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладено на Президента України — гаранта державного суверенітету й територіаль­ної цілісності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво та прий­має рішення в сфері оборони держави, що надалі затверджу­ються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенцію та функції Ради національ­ної безпеки і оборони України визначено Законом України від 5 березня 1998 р.¹, Тимчасовим положенням «Про Раду націо­нальної безпеки і оборони України», затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 1996 р.².

Організація оборони, крім формування воєнної політики й воєнної доктрини, включає: розвиток воєнної науки, прогно­зування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування струк­тури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізацій­ної готовності; вироблення й проведення військово-технічної політики; підготовку населення та території країни до оборо­ни тощо.

Заходи щодо обороноздатності здійснює Кабінет Міністрів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів і організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони й Збройних Сил, чи­сельність громадян України, які підлягають призову на стро­кову військову службу, порядок проходження ними військо­вої служби й ведення обліку військовозобов'язаних і призов­ників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проход­ження військової служби громадянами України» та ін., що за­тверджує Президент України. Підготовку допризовників і при­зовників міністерствами й відомствами, які мають навчально-виховні заклади, органами місцевих державних адміністрацій і органами місцевого самоврядування, які використовують кошти, виділені Міноборони України та іншими військовими формуваннями, здійснюють під керівництвом Кабінету Мініст­рів України. Він визначає джерела й порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення та збереження мобіліза­ційного резерву, створює й ліквідовує військові навчальні зак­лади та виконує інші функції в сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами Ук­раїни є Міністерство оборони України, яке несе повну відпові­дальність за їх розвиток і підготовку до виконання завдань обо­рони. Міноборони України оцінює військово-політичну обста­новку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини й формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президентові України проекти державних програм будівництва й розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загаль­ної структури й чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, опе­ративно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово-наукові дослід­ження, організовує й забезпечує військово-патріотичне вихо­вання особового складу, здійснює координаційні, контрольні та інші повноваження в сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами й організаціями; розв'язують зав­дання щодо забезпечення потреб оборони та мобілізаційної го­товності; організовують призов громадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законодавством України.

Підприємства, установи й організації виконують державні замовлення та договори по виробництву й поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослідження, виконують військово-транспортні зо­бов'язання та інші завдання, визначені чинним законодавством.

§ 2. Збройні Сили України, їх види

Збройні Сили України є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від воєнного нападу або загрози воєнного нападу ззовні.

Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

У разі війни свої завдання Збройні Сили України викону­ють у тісній взаємодії з Прикордонними військами України, іншими військовими формуваннями. Питання використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов'язаних із обороною держави, вирішує Верховна Рада.

Принципи побудови Збройних Сил України, їх склад, за­гальну структуру та чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації та демобілізації визначає Закон Украї­ни «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р. (в редакції від 5 жовтня 2000 р.)¹ та інші акти законодавства України.

До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборо­ни (військово-повітряні сили й сили протиповітряної оборо­ни); Військово-Морські Сили.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Безпосереднє керівництво в цій сфері здійснює Міноборони України, функції та завдання якого визначено чинним законодавством і Положенням про Міністерство обо­рони України, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (зі змінами від 12 листопада 1999 р.; нова ре­дакція від 4 липня 2002 р.)². Структуру Міноборони України затверджує Кабінет Міністрів України.

Міноборони України є центральним органом виконавчої вла­ди, який забезпечує проведення державної політики в сфері оборони та військового будівництва, мобілізаційну й бойову готовність і підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань.

Відповідно до покладених на нього завдань Міноборони України бере участь у формуванні та реалізації державної по­літики в сфері оборони та військового будівництва, розробленні проекту воєнної доктрини, проекту концепції військового бу­дівництва, державної програми будівництва й розвитку Зброй­них Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, пропозицій щодо застосування Збройних Сил України; оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної за­грози; здійснює функції державного замовника в оборонній сфері, забезпечення Збройних Сил України продовольством, речовими та іншими матеріальними ресурсами; проводить кад­рову політику; керує економічною й фінансовою роботою в Збройних Силах України тощо.

Міністр оборони України видає накази й директиви, організо­вує та контролює їх виконання. Накази й директиви з питань бу­дівництва та розвитку Збройних Сил України, їх бойової і мобілі­заційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організа­ційних заходів та інспектування військ Міністр оборони України видає разом із Начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Міністр оборони України в разі необхідності може ви­давати спільні акти з керівниками органів військових формувань, центральних і місцевих органів виконавчої влади.

У Міноборони України утворюють колегію. Членів колегії та Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України.

У структурі Збройних Сил важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема складова частина Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держа­ви, управління застосуванням Збройних Сил України, коор­динації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах визначених Законами України, іншими нор­мативно-правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокоманду­вача Збройних Сил України (в разі її утворення). Генераль­ний штаб очолює Начальник, якого призначає на посаду Пре­зидент України за поданням Міністра оборони України й звільняє з посади Президент України.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначено Положенням, затвердженим Указом Президента Ук­раїни від 21 серпня 1997 р. (нова редакція від 4 липня 2002 р.)¹.

Значне місце в управлінні Сухопутними військами Зброй­них Сил України відводять трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. До системи Сухопутних військ України входять п'ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії та інші військові частини, які очолюють відповідні командувачі та штаби. Кадри для цього виду військ готують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії та три школи прапорщиків.

З метою подальшого зміцнення законності, правопорядку й військової дисципліни в Збройних Силах України, забезпе­чення конституційних прав військовослужбовців було прий­нято Закон України «Про військову службу правопорядку в Збройних Силах України» від 7 березня 2002 р.¹.

Безпосередні зв'язки Збройних Сил України з населенням здійснюють через військові комісаріати АРК, областей, районів.

§ 3. Комплектування Збройних Сил України

Збройні Сили України комплектуються військовослужбов­цями відповідно до Закону України «Про загальний військо­вий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. (в ре­дакції від 18 червня 1999 р.³). Загальний військовий обов'язок встановлено з метою комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до за­конодавства України, а також підготовки населення до захис­ту держави.

Загальний військовий обов'язок включає: підготовку гро­мадян до військової служби; приписку (реєстрацію) до при­зовних дільниць; прийняття й призов на військову службу; проходження за призовом або добровільно військової, або аль­тернативної (невійськової) служби; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку. У воєнний час загальний військовий обов'язок передбачає також загальне обов'язкове військове навчання громадян.

Комплектування Збройних Сил України та інших військо­вих формувань військовослужбовцями здійснюють через військові комісаріати. Законом установлено два види комплек­тування Збройних Сил України: шляхом призову на військо­ву службу на основі загального військового обов'язку; шляхом вступу громадян на військову службу за контрактом.

Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями під час мобілі­зації у воєнний час створюють запас.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підго­товку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціаль­ністю за переліком, що визначає Кабінет Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов'язані при­бувати за викликом військового комісаріату для проходження медичного огляду й виконувати правила військового обліку.

У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли за­гальне військове навчання, можуть бути призвані на військо­ву службу за рішенням Президента України.

Військовослужбовців і військовозобов'язаних поділяють на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад пра­порщиків і мічманів, офіцерський склад (молодший, старший, вищий).

Громадяни України проходять підготовку до військової служби. З допризовниками й призовниками проводять робо­ту, пов'язану з підготовкою до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову підготов­ку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

З метою взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення загального рівня здобутої спеціальності й рівня фізичної підго­товки в районах (містах) утворюють призовні дільниці, куди приписуються громадяни (протягом січня—березня), яким у рік приписки виповнюється сімнадцять років. Приписку про­водять районні (міські) комісаріати за місцем проживання.

Медичний огляд громадян, які приписуються до призовних дільниць, відвідування лікувально-профілактичних і лікуваль­них закладів згідно з рішенням комісії по припису є обов'язко­вим. Медичний огляд проводять у порядку, затвердженому Міноборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Призовний вік починається з вісімнадцяти років. Призов здійснюють у встановлені строки згідно з Указом Президента України.

Законодавством передбачено надання відстрочки від при­зову на строкову військову службу за рішенням районної (міської) призовної комісії: за сімейними обставинами, за ста­ном здоров'я, для продовження навчання, у зв'язку з депутатсь­кою діяльністю та призовникам з вищою освітою — вчителям загальноосвітніх навчальних закладів і медичним працівникам на весь період їх роботи в сільській місцевості за спеціальні­стю й у деяких інших випадках.

Звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час застосовують до призовників, визнаних за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправки на строкову військову службу досягли двад­цятип'ятирічного віку; пройшли військову службу в інших дер­жавах тощо. Від призову звільняють також громадян, які закін­чили курс навчання за програмою підготовки офіцерського складу чи прапорщиків у навчальних закладах органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі МВС Ук­раїни, Служби безпеки України, інших військових формуван­нях, мають військові або спеціальні звання.

На військову службу в добровільному порядку приймають осіб, які відповідають вимогам військової служби. З ними ук­ладають контракт.

Альтернативну (невійськову) службу запроваджено замість проходження строкової військової служби. Право на альтер­нативну службу як вид виконання загального військового обов'язку мають за наявності справжніх релігійних переконань громадяни України, які належать до чинних згідно із законо­давством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних Силах. Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби врегу­льований Законом України «Про альтернативну (невійсько­ву) службу» (в редакції від 18 лютого 1999 р.¹).

§ 4. Військова служба

Військова служба в Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру. Вона полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян України, пов'язаній із захистом Батьківщини. Час проходження військової служ­би зараховують громадянам у загальний стаж роботи, стаж ро­боти за фахом, а також у стаж державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби визначають Закон України «Про загальний військо­вий обов'язок і військову службу», Положення про порядок проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджує Президент України, та інші нормативно-правові акти.

Для осіб, що проходять військову службу, встановлено відповідні її строки. Для солдатів і сержантів строкової військо­вої служби — 18 місяців (для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра — 12 місяців); для матросів і старшин, які проходять строкову службу на кораблях, суднах, у берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил України, в морських частинах інших військових формувань — 24 місяці, за контрактом — три роки, в тому числі для жінок; для прапор­щиків і мічманів — не менше п'яти років, офіцерів — від п'яти до десяти років. Граничний вік перебування на службі — до 60 років. Міністром оборони, вищим командуванням інших військових формувань офіцери можуть бути залишені на військовій службі більше граничного віку до п'яти, а доктори наук і професори — до десяти років.

Звільнення з військової служби здійснюють в запас або у відставку. В запас звільняють осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі й за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час. У відставку звільняють осіб, що досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридат­ними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку. Військовослужбовці, які проходять служ­бу за контрактом (контракт припиняється (розривається), мо­жуть бути звільнені з військової служби у зв'язку з досягнен­ням граничного віку перебування на військовій службі — за віком; за станом здоров'я; у зв'язку зі скороченням штатів; після закінчення строку контракту; через сімейні обставини; за служ­бовою невідповідністю; у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; у зв'язку зі систематичним не­виконанням умов контракту військовослужбовцем чи коман­дуванням.

Законом встановлено граничний вік перебування в запасі й розряди запасу. Військовозобов'язаних за час перебування в запасі призивають на збори: навчальні (або перевірочні) та спеціальні. Військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також особи, яких військово-лікарські комісії визнали непридатними до військової служби, знімають із військового обліку й переводять у відставку.

§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу

Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» передбачено відповідальність керівників, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, винних у порушенні порядку військового обліку, допризовної підготовки, приписки до при­зовних дільниць, призову на дійсну військову службу, призо­ву на військову службу офіцерів запасу, проходження навчаль­них зборів (занять), мобілізаційної підготовки й мобілізацій­ної готовності, явки за викликом у військовий комісаріат, а також у вчиненні інших порушень законодавства про загаль­ний військовий обов'язок і військову службу.

Адміністративна відповідальність настає згідно із КпАП за: порушення правил військового обліку (ст. 210); умисне зіпсу­вання обліково-військових документів чи втрату їх з необереж­ності (ст. 211); неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 211¹); неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підляга­ють приписці до призовних дільниць (ст. 211²); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебува­ють на військовому обліку (ст. 211³); незабезпечення сповіщен­ня військовозобов'язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на пункти збору чи призовні дільниці (ст. 211⁴); несвоєчасне подання до­кументів, необхідних для ведення військового обліку військо­возобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати (ст. 211⁵); неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників (ст. 211⁶).

Районні (міські) військові комісаріати зобов'язані під час проведення приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військову службу офіцерів запасу та проходження нав­чальних зборів ознайомити громадян з їх правами, обов'язка­ми й вимогами Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».