§ 1. Організація державного управління наукою

Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визначального джерела економічного зростання й невід'ємно­го складника національної культури та освіти, створюючи не­обхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу гро­мадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечуючи ви­користання досягнень науки і техніки для розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем.

Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє роз­виткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Правові засади державної політики в сфері науково-техніч­ної діяльності визначено в Законі України «Про основи дер­жавної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. (у редакції від 1 грудня 1998 р.¹). Згідно з ним розвиток науки й техніки є визначальним чинником про­гресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духов­ного та інтелектуального зростання.

Державне управління й регулювання наукової діяльності здійснюють згідно з принципами: органічної єдності науково-технічного, економічного та духовного розвитку суспільства, поєднання централізації та децентралізації управління в нау­ковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; ви­знання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяль­ності; збалансованості розвитку фундаментальних і приклад­них досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свобо­ди поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробіт­ництва; забезпечення інтеграції української науки в світову поєднано із захистом інтересів національної безпеки.

Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ— ІV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. З метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдос­коналення структури управління наукою та системи підготов­ки й атестації наукових кадрів при Президентові України ут­ворений консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань роз­витку науки та технологій, правове й організаційне забезпечен­ня їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін.

З метою забезпечення формування та реалізації державних науково-технічних програм затверджено пріоритетні напрями розвитку науки й техніки: охорона навколишнього природно­го середовища; здоров'я людини; виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції; екологічно чис­та енергетика й ресурсозберігаючі технології; наукові пробле­ми розбудови державності України; нові речовини та матеріа­ли; перспективні інформаційні технології, прилади комплекс­ної автоматизації, системи зв'язку¹.

Основним засобом реалізації пріоритетних напрямів роз­витку науки й техніки є державні наукові та науково-технічні програми. Їх підрозділяють на: загальнодержавні (національні), які затверджує Верховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових і науково-техніч­них програм мають також відповідні частини загальнодержав­них (національних) програм економічного, соціального, націо­нально-культурного розвитку, охорони довкілля².

Для ефективного здійснення наукової та науково-технічної діяльності держава застосовує фінансово-кредитні й податкові важелі. Одним із основних важелів є бюджетне фінансування. Підтримку фундаментальних досліджень здійснюють також через Державний фонд фундаментальних досліджень.

§ 2. Органи управління наукою

Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до покладених на нього завдань центральний орган виконавчої влади в сфері науки: розробляє засади нау­ково-технічного розвитку України; забезпечує розвиток нау­кового й науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розвиток за­гальнодержавної системи науково-технічної інформації, коор­динує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових і науково-технічних програм й контролює їх виконання; здійснює керівництво системою нау­кової і науково-технічної експертизи: забезпечує інтеграцію вітчизняної науки в світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші центральні органи виконавчої влади здійснюють управ­ління науковою та інноваційною діяльністю у відповідній га­лузі; визначають напрями її розвитку; спрямовують і контро­люють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій; організовують виробництво сучасної конкурентноспроможної продукції; відповідають за рівень науково-технічного розвит­ку відповідних галузей.

Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцево* го самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечу­ють виконання державних наукових і науково-дослідних про­грам; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних) програм.

Специфічне місце в системі органів, які функціонують у сфері науки, належить ВАК України, що є центральними ор­ганом виконавчої влади, статус якого прирівняний до держав­ного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоє­ння вченого звання старшого наукового співробітника, конт­ролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту ди­сертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціаль­ностей, за якими цим радам надається право проведення захис­ту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію; розробляє й затверджує вимоги до дисертацій і осіб, які претендують на здобуття наукового ступеня та вченого звання старшого нау­кового співробітника; затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук; приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на ос­нові рішення спеціалізованої вченої ради про присудження вченого ступеня; приймає рішення про видачу атестата стар­шого наукового співробітника на основі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання наукового співробітника.

ВАК України уповноважений скасовувати рішення спеціа­лізованих рад і вчених рад про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання; позбавляти їх права прийому до захисту дисертації; позбавляти наукових і науково-педагогіч­них співробітників наукових ступенів і вченого звання стар­шого наукового співробітника. З питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації ВАК України видає інформаційний бюлетень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. затверджено Порядок присудження наукових ступенів і при­своєння вчених звань¹.

Для координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час формування та реалізації дер­жавної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково*технічного розвитку, яка діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26 січня 1998 р.². На Комісію покладено обов'язок контролювати й координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науко­во-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати про­позиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює відно­сини в науково-технічній сфері, та пропозиції щодо фінансуван­ня цільових проектів, загальнодержавних науково-технічних програм за рахунок коштів Державного бюджету України.

§ 3. Наукові заклади й наукові товариства

З метою збереження та зміцнення інтелектуального потен­ціалу, створення сприятливих умов для подальшого розвитку фундаментальної науки, забезпечення з боку держави фінан­сової підтримки наукових досліджень створено вищу наукову установу України — Академію наук. 22 березня 1994 р. Акаде­мія наук одержала статус національної і тепер офіційно іме­нується Національною академією наук України (далі — НАН України).

НАН України є державною самоврядною науковою органі* зацією, яку засновано на державній власності та діє на основі законодавства України відповідно до статуту Академії. Це вища наукова установа України, що організовує та здійснює фунда­ментальні й прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук. НАН України координує здійснення фундаментальних досліджень у науко­вих установах і організаціях незалежно від форм власності. При НАН України діє міжвідомча рада з координації фундамен­тальних досліджень в Україні. Положення про раду та її склад затверджує Кабінет Міністрів України.

В Україні діють і галузеві академії наук.

Українська академія аграрних наук входить до складу агро­промислового комплексу, діє на основі законів України й влас­ного статуту, спільно з НАН України здійснює підготовку на­укових кадрів і спеціалістів вищої кваліфікації. Разом з міністерствами, відомствами й організаціями агропромислово­го комплексу Українська академія аграрних наук здійснює на основі незалежної експертної оцінки вибір основних напрямів і тематики прикладних досліджень і організовує впроваджен­ня їх результатів у виробництво.

З метою забезпечення комплексного розвитку педагогічної науки, теорії та методики освіти в Україні, розробки науково-методичних основ відродження національної школи Указом Президента України від 3 березня 1992 р. створено Академію педагогічних наук України. Головними її завданнями є: розви­ток педагогічної науки; проведення фундаментальних і при­кладних досліджень; розробка й наукове обґрунтування інфор­маційних технологій, форм, методів і засобів навчально-вихов­ного процесу; створення програм, підручників і методичних посібників навчально-виховних закладів; дослідження світо­вих досягнень у галузі освіти; впровадження вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду; координація діяльності науково-дослідних і методичних установ.

Указом Президента України від 24 лютого 1993 р. створено Академію медичних наук України. Її основними завданнями є: визначення пріоритетних напрямів розвитку медичної науки; організація проведення фундаментальних і прикладних дослі­джень у галузі охорони здоров'я; підготовка наукових кадрів і розвиток вищої медичної і фармацевтичної освіти.

Указом Президента України від 23 липня 1993 р. було за­сновано Академію правових наук України як вищу галузеву наукову установу. Основними завданнями Академії правових наук України є: комплексний розвиток правової науки; прове­дення фундаментальних і прикладних досліджень у галузі дер­жави й права; наукове забезпечення правотворчої діяльності державних органів; вивчення та узагальнення механізмів реа­лізації актів законодавства, визначення пріоритетних напрямів розбудови правової держави; наукове забезпечення здійсню­ваних реформ; підготовка практичних рекомендацій щодо вдос­коналення діяльності органів державної влади; розвиток пра­вової науки та юридичної освіти.

Розвиток українського мистецтва, відродження національ­них традицій, проведення фундаментальних досліджень з історії становлення й розвитку художньої культури України — мета заснування Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. Академії мистецтв України як вищої творчо-наукової установи в галузі мистецтва.

Галузеві академії наук є державними науковими організаці­ями, які засновано на державній власності. Їх фінансування може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених зако­нодавством.

Академії є самоврядними організаціями. Самоврядність академій полягає в самостійному визначенні тематики дослід­жень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, гос­подарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних науко­вих зв'язків.

Академії діють на основі статуту, можуть мати в своєму складі науково-дослідні інститути, науково-практичні центри, навчальні заклади, лабораторії, інші установи для організації та проведення досліджень.

Розвиток галузевої відомчої науки здійснюється в межах науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших установ, що перебувають у системі відповідних міністерств, держав­них комітетів та інших органів виконавчої влади. Загальне ке­рівництво галузевими науково-дослідними інститутами здійснюють органи виконавчої влади, до системи яких вони входять.

Наукові дослідження у вузах — вузька наука — організову­ють з метою: використання науково-технічного потенціалу вищої школи для визначення пріоритетних напрямів фундамен­тальних досліджень, посилення впливу науки на розв'язання освітніх і виховних завдань; дослідження й розробки теоретич­них і методологічних основ розвитку науки. Виконавцями нау­ково-дослідних робіт є професорсько-викладацький склад, сту­денти, докторанти, аспіранти, стажисти, наукові працівники.

Однією з форм організації науки є національні наукові центри. Статус національного наукового центру може бути надано науковій установі, вищому навчальному закладу ІV рівня акредитації (об'єднанню наукових установ чи вищих навчаль­них закладів ІV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності. Статус надається Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів Украї­ни. Національні наукові центри здійснюють свою діяльність згідно з Положенням про національний науковий центр, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

З метою забезпечення наукового обґрунтування структури й змісту пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки, наукових, науково-технічних, соціально-економічних, еколо­гічних програм і проектів, визначення напрямів науково-техн­ічної діяльності, аналізу й оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу, результатів досліджень перед­бачено проведення наукової та науково*технічної експертизи. Правові, організаційні й фінансові основи експертної діяль­ності в науково-технічній сфері визначено Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.¹.

Обов'язковій науковій і науково-технічній експертизі підля­гають: національні, державні та міждержавні наукові й науко­во-технічні програми; галузеві та міжгалузеві програми; інно­ваційні програми й проекти державного значення.