§ 1. Організаційно-правові засади й система освіти

Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян Ук­раїни на освіту. Підставою для реалізації цього права є систе­ма освіти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підго­товку громадян України, а також професійну підготовку іно­земних громадян за міжнародними угодами чи контрактами. У сфері освіти розв'язують два основних завдання: освіта й виховання. Для громадян України повна загальна середня ос­віта є обов'язковою.

Основним нормативним актом, який регулює освітянську діяльність у державі, є Закон України «Про освіту» від 23 бе­резня 1996 р.¹, яким забезпечено доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; врегульовано питання надання державних сти­пендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихо­ванців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються; сприян­ня здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і кому­нальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадя­нам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на ви­вчення рідної мови в державних і комунальних навчальних за­кладах або через національні культурні товариства.

Державні стандарти освіти розробляють окремо з кожного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня. Затверджує їх Кабінет Міністрів України¹. Вони підлягають перегляду та пе-резатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науко­во-виробничих підприємств, державних і місцевих органів уп­равління освітою та органів самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну се­редню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну осві­ту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторан­туру; самоосвіту.

В Україні встановлено такі освітні рівні: початкова загаль­на освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна серед­ня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта й такі освітньо-кваліфікаційні рівні для фахівців із вищою освітою: кваліфікований робітник, молодший спе­ціаліст і бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти; спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.

Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, ду­ховного й культурного розвитку суспільства. Від імені держави політику в галузі освіти в Україні визначає Верховна Рада Украї­ни (відповідно до Конституції України), а здійснюють органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надає держава; рівність умов кожної людини для повної реалі­зації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, де­мократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей; органічний зв'язок освіти з національною історією, куль­турою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський ха­рактер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність сис­теми освіти; єдність і наступність системи освіти; безпе­рервність і різноманітність освіти; поєднання державного уп­равління й громадського самоврядування в освіті.

Мову освіти в Україні визначають Конституція України та Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р.¹, відповідно до яких навчально-виховну робо­ту в освітніх закладах ведуть українською мовою. В місцях ком­пактного проживання національних меншин можуть викорис­товувати мову національної більшості населення, а в загаль­ноосвітніх школах навчання ведуть мовою, спільно визначеною батьками учнів. Навчально-виховний процес у закладах осві­ти є вільним від втручання політичних партій, громадських і релігійних організацій. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-ви­ховного процесу не допускається. Заклади освіти в Україні, незалежно від форм власності, відокремлено від церкви (релі­гійних організацій), мають світський характер (крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями). Разом з тим, належність особи до будь-якої політичної партії, громадської чи релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховно­му процесі. Учням, студентам, працівникам освіти законодав­ство дозволяє створювати в закладах освіти первинні осеред­ки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підго­товленим кадрам педагогічних працівників (освітянам). До педагогічної діяльності допускають осіб, які мають відповідну освіту та професійну підготовку. Професійні права й обов'яз­ки педагогічних працівників визначає законодавство України, положення та статут відповідних освітніх закладів.

§ 2. Система й повноваження органів управління освітою

Управління освітою в Україні здійснюється системою дер­жавних органів і органів місцевого самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України¹; міністерства й відомства України, яким підпорядковано заклади освіти; Вища атестац-ійна комісія України; Міністерство освіти АРК; місцеві орга­ни державної виконавчої влади й органи місцевого самовряду­вання та підпорядковані їм органи управління освітою.

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі — Міносвіти і науки України)². Міносвіти і науки України відпо­відно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування й планування розвитку освіти, розробки організаційного та пра­вового механізму її функціонування аналізує стан освіти, про­гнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспіль­ства, держави; розробляє нормативно-правову основу функ­ціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів загальнодержавних, відомчих, інших рішень і програм у час­тині стосовно освіти й науки, готує проекти законодавчих актів і урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-виховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебу­вають у його управлінні, державного замовлення й договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; роз­робляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціально необхідного державного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безпе­рервність освіти, інтеграцію навчання з наукою та виробницт­вом, розробляє й затверджує відповідні типові навчальні пла­ни, програми для навчально-виховних закладів; розробляє умо­ви прийому до державних навчально-виховних закладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти то­що. Міносвіти і науки України розв'язує низку питань освітнього характеру разом з Академією педагогічних наук Украї­ни, яка займається координацією та розвитком наукових дос­ліджень з педагогіки, впровадженням їх у практику.

У сфері управління, роботи з керівними та науково-педаго­гічними кадрами Міносвіти і науки України вносить пропо­зиції про створення, реорганізацію, ліквідацію в установлено­му порядку закладів, організацій, підприємств освіти загаль­нодержавного значення; сприяє розвиткові нових навчально-виховних закладів; проводить у встановленому по­рядку атестацію й акредитацію освітніх закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сер­тифікати, надає автономію вищим навчальним закладам; здійснює державне інспектування навчально-виховних зак­ладів; призначає керівників навчально-виховних закладів і ус­танов, закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки, що перебувають у функціональному управлінні Міносвіти і науки України, дає згоду на призначення й звільнення керівників вищих навчальних закладів загальнодержавного значення інших міністерств і відомств; розробляє положення про орга­ни громадського самоврядування в сфері освіти; організовує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи ос­віти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю тощо.

Для погодженого вирішення питань, що належать до ком­петенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливі­ших напрямів діяльності й розвитку освіти в Міносвіти і на­уки України створюють відповідну колегію.

Для розв'язання практичних питань забезпечення потреб системи освіти при Міносвіти і науки України функціонують акредитаційні органи, інспекція, науково-методична рада, Ате-стаційна колегія, інші наукові й методичні підрозділи, органі­зації та установи, повноваження яких встановлює Міносвіти і науки України¹.

Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковано заклади освіти, міністерства освіти АРК, місце­вих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління осві­тою, закладів освіти, незалежно від форм власності.

Інші міністерства й відомства України, яким підпорядко­вано заклади освіти (Міністерство культури і мистецтв, Міністерство охорони здоров'я, Мін'юст, МВС, Служба безпе­ки, прокуратура тощо) здійснюють разом з Міносвіти і науки України державне управління підпорядкованими їм заклада­ми освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної бази, призначення на посаду керівників цих закладів, органі­зації підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, забез­печенням організаційного та методичного керівництва, здійснюють контрольні функції щодо додержання вимог сто­совно якості освіти тощо. Акти цих органів, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів держав­ної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів ос­віти відповідного профілю, незалежно від форм власності.

Вищаатестаційнакомісія України (далі — ВАК України) відпо­відно до Положення про Вищу атестаційну комісію України¹ орга­нізовує й проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, при­своєнню вченого звання старшого наукового співробітника.

Міністерство освіти АРКздійснює повноваження керівниц­тва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, відне­сених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковано заклади освіти.

§ 3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування в галузі освіти

Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місце­вого самоврядування, здійснюючи державну політику в галузі освіти та в межах своєї компетенції, встановлюють, не нижче означених Міносвіти і науки України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та за­безпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі закладів освіти й установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслугову­вання; здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх ви­ховання, навчання й роботи відповідно до нормативів матері­ально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного й шкільного віку; контролюють вико­нання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти; вирішу­ють питання, пов'язані з опікою та піклуванням про непов­нолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; ство­рюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання й дому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників; організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів; визнача­ють потреби, обсяги й розробляють пропозиції щодо держав­ного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону. Для розв'язання цих завдань місцеві органи державної ви­конавчої влади й органи місцевого самоврядування створюють відповідні органи управління освітою — відділи освіти та уп* равління освіти (на обласному рівні), які діють на підставі за­конів України «Про освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», положень про відділи та управління освіти місцевих органів самоврядуван­ня й органів виконавчої влади, які приймаються на підставі типових положень¹, інших нормативних актів.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» органи місцевого самоврядування: забезпечують здобуття неповнолітніми загальної середньої освіти, сприяють діяльності дошкільних і позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій; забезпечують у межах наданих їм повноважень доступність і безоплатність освіти на відповідній території, можливість навчання в школах державною й рідною мовою; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку; на­дають допомогу випускникам шкіл у працевлаштуванні тощо. Відповідно до Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів¹ органи місцевого самоврядування створюють навчальні заклади або видають дозволи засновнику на створення навчально-виховних закладів недержавної та некомунальної власності.

Аналогічні повноваження відповідно до Конституції та за­конодавства України мають і місцеві державні адміністрації.

§ 4. Управління освітніми закладами

Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (ди­тячими яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закладами освіти здійснює директор (завідувач), якого призна­чає вищий орган управління освіти чи орган місцевого самовря­дування. Так, директора середньої загальноосвітньої школи при­значає на посаду та звільняє з посади відповідно до ст. 20 Зако­ну України «Про освіту» відділ освіти відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування або місцевої державної адмі­ністрації. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організа­торських здібностей — основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персо­нальну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з учнями й вихованцями, зміцнен­ня їх здоров'я та фізичний розвиток, а також за фінансово-гос­подарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам.

Повноваження директора (завідувача) регламентовано поло­женнями та статутами про освітньо-виховні заклади.

Для забезпечення колегіального розгляду основних питань виховної та методичної роботи в закладі освіти діє педагогічна рада, яка складається з учителів та представників громадсь­кості. При школах і дошкільних дитячих закладах можуть ство­рювати батьківські комітети з числа батьків учнів і вихованців. їх покликано надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім'ям у вихованні дітей.

Управління професійно-технічним закладом освіти, який забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, відповідно до Закону Ук­раїни від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту»¹ здійснює директор, якого призначає спеціально уповноваже­ний центральний орган виконавчої влади в сфері професійно-технічної освіти, міністерства та інші центральні органи вико­навчої влади, яким підпорядковано професійно-технічні на­вчальні заклади державної форми власності. Керівника професійно-технічного навчального закладу іншої форми влас­ності призначає засновник.

Директор державного професійно-технічного навчального закладу, діючи в межах положення або статуту про професійно-навчальний заклад, організовує навчально-виробничий, на­вчально-виховний процес. Органи управління професійно-тех­нічною освітою можуть делегувати директору державного про­фесійно-технічного навчального закладу інші повноваження.

Порядок управління професійно-технічним навчальним закладом іншої форми власності визначає засновник.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядуван­ня професійно-технічного навчального закладу є загальні збо* ри (конференція) колективу навчального закладу, які розв'язу­ють у межах своїх повноважень питання навчально-виробни­чої, навчально-виховної, навчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу, да­ють висновки та рекомендації щодо кандидатур на посаду ди­ректора професійно-технічного навчального закладу. Рішен­ня загальних зборів (конференції) колективу навчального зак­ладу мають дорадчий характер.

Управління вищим навчальним закладом (технікумом, учи­лищем — перший рівень акредитації; коледжем — другий рівень; інститутом, консерваторією, академією, університетом — третій і четвертий рівні) здійснює його керівник (президент, ректор, директор тощо). Відповідно до Закону України «Про вищу осв­іту» від 17 січня 2002 р.¹, Положення про державний вищий на­вчальний заклад² та статуту вищого закладу освіти керівник виконує такі виключні функції: самостійно в межах чинного за­конодавства вирішує питання діяльності закладу; в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, обов'язкові для виконання всіма підрозділами закладу (факультетами, кафед­рами, філіями, відділеннями, навчально-консультативними, нау­ково-дослідними підрозділами, конструкторсько-технологічни­ми бюро та ін.); представляє вищий навчальний заклад освіти в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, в підпорядкуванні якого він перебуває; є розпорядником майна та коштів закладу; приймає на роботу й звільняє з роботи працівників закладу; визначає фун­кціональні обов'язки працівників закладу тощо.

Дорадчим органом управління вищого навчального закла­ду є вчена рада, на яку покладено обов'язки щодо координації та контролю за науковою, навчальною, методичною й вихов­ною роботою в закладі. Вона діє на підставі Положення про державний вищий заклад освіти, статуту відповідного вищого закладу та Положення про вчену раду вищого закладу освіти.

Вищим колегіальним органом самоврядування закладу ос­віти є загальні збори або виборний орган (конференція трудового колективу). Його повноваження та механізм створення визначають статутом вищого навчального закладу.

Крім вищого колегіального органу самоврядування, в зак­ладі на підставі статуту можуть створювати інші органи самоврядування (в тому числі на рівні окремих структурних підрозділів). Особи, які навчаються у вищих навчальних зак­ладах, можуть створювати власні органи самоврядування для розв'язання питань, що не належать за статутом до компетенції керівництва та статутних органів самоврядування.

§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів

Усі навчальні та виховні заклади, незалежно від форм влас­ності й порядку утворення, в установленому законодавством порядку здійснюють оперативний і бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і суто навчально-виховної), за правильність якого посадові особи цих закладів несуть ус­тановлену законодавством України дисциплінарну, адмініст­ративну й кримінальну відповідальність. Контроль за виконан­ням вимог законодавства України освітніми закладами в га­лузі освітньо-виховної роботи здійснюють вищі органи стосовно підпорядкованих їм закладів освіти системи Мінос­віти і науки України, а також спеціальні контролюючі органи відомчої спрямованості, такі як Державна інспекція закладів освіти, яку утворено при Міносвіти і науки України (вони здійснюють так званий відомчий контроль), а з інших питань — у галузі бюджетної, фінансової дисципліни, додержання при­родоохоронного законодавства тощо — органи місцевого само­врядування, виконавчої влади й спеціальні контролюючі орга­ни — органи міжвідомчого та надвідомчого контролю.

Так, Державна інспекція закладів освіти здійснює: інспек­тування навчально-виховних закладів, незалежно від підпоряд­кування, з метою ефективного використання їх науково-педа­гогічного потенціалу, підвищення якості навчально-виховно­го процесу й підготовки робітників і спеціалістів; атестацію навчально-виховних закладів, незалежно від форм власності, з метою визначення її здатності вести освітню діяльність і про­фесійну підготовку й перепідготовку робітників і спеціалістів на рівні державних стандартів; координує роботу відповідних підрозділів Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, які мають навчально-виховні заклади, та інших органів дер­жавного управління освітою з питань інспектування й атестації навчально-виховних закладів тощо. Державна податкова служ­ба України, наприклад, контролює додержання закладами осві­ти податкового законодавства, природоохоронні органи — пра­вил природокористування та ін.