§ 1. Організаційно-правові засади управління митною справою

У сучасних умовах економічного розвитку України, розши­рення зовнішньоекономічних зв'язків особливого значення набуває митна справа, основу якої становить митне законодав­ство. Останнє визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а з іншого, — захисту та забезпечення конституційних прав і сво­бод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності й додержання ними правил, установлених у цій галузі.

Митне законодавство України спрямовано на розв'язання таких завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин; захист економічних інтересів України, забезпечення виконання зобо­в'язань, що випливають із міжнародних договорів України сто­совно митної справи; встановлення правових норм, які б за­безпечували захист інтересів споживачів і додержання учас­никами зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями; підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.

Митну політику України визначає Верховна Рада України.

Основними принципами митного регулювання є: верховен­ство права; законність і верховенство митного закону; захист економічних і політичних інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фізичних і юридичних осіб — принцип справедливості; недопустимість подвійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регулювання митних відносин, стабільність митного законодавства; додержання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення та дії; гласність. Згідно з Митним кодексом України¹, прийнятим 11 липня 2002 р. (далі — МК), митна справа включає: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведен­ня в життя митної політики. До складових частин митної спра­ви належать митна статистика й ведення товарної номенкла­тури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабан­дою та порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил.

Загальну характеристику митної справи пов'язано з визна­ченням термінів і категорій, таких, зокрема, як митні органи, митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація.

1.          Митні органи — спеціально уповноважені органи вико­навчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до Мит­ного Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

2.          Митна територія України — зайнята сушею, територіаль­не море, внутрішні води й повітряний простір, а також штучні острови, установки й споруди, що створюють у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється вик­лючна юрисдикція України. Вони становлять єдину митну те­риторію України.

Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважають такими, що перебувають поза межами митної тери­торії України, крім випадків, визначених законами України.

3.          Митний кордон України — межі митної території Украї­ни є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

4.          Митний контроль — сукупність заходів, які здійснюють митні органи в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного Кодексу, законів та інших норматив­но-правових актів з питань митної справи, міжнародних дого­ворів України, укладених у встановленому законом порядку.

5.         Зона митного контролю — місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури.

6.         Митний режим — сукупність норм, установлених закона­ми України з питань митної справи, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визначають порядок такого переміщення й об­сяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

7.         Митне оформлення — виконання митними органами дій (процедур), які пов'язано із закріпленням результатів митно­го контролю товарів і транспортних засобів, що переміщують через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

8.         Митна декларація — письмова заява встановленої фор­ми, яку подають митному органу. Містить відомості щодо то­варів і транспортних засобів, які переміщують через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або пе­реоформлення.

9.         Предмети — особисті речі, товари, транспортні засоби та окремі номерні вузли до них, що переміщують через митний кордон України

Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особли­ве місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України виз­начаються засади митної справи.

МК становить основу митного законодавства України. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права — ад­міністративне, цивільне, фінансове, кримінальне та, у визна­ченій частині, міжнародне. У МК визначено: функції митних органів; служба в митних органах; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввезення та вивезення, заборона на ввезення та вивезення, обмеження на ввезення та вивезення; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; митні пільги; митна статистика; ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяль­ності; відповідальність за порушення митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх ви­конання).

Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закони Ук­раїни «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р.¹, «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформ­лення й оподаткування особистих речей, товарів та транспорт­них засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 10 жовтня 2001 р.

У механізмі правового регулювання фінансової діяльності митних органів важливу роль відводять саме Закону про Єди­ний митний тариф. Він установлює на єдиній митній території України шляхи обкладання митом предметів, які переміщують. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіаль­ного розміщення, за винятком випадків, передбачених закона­ми України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідності загально­прийнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи.

До другої групи належать, наприклад, Закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.², «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовт­ня 1999 р.³, «Про операції з давальницькою сировиною у зов­нішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р.⁴.

Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, від 24 серпня 2000 р. — По­ложення про державну митну службу України.

Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до нового МК України постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядок застосуван­ня режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, ре­експорту, відмову на користь держави й знищення або руйну­вання товарів, що перебувають під митним контролем, митно­го складу та інше¹. Постановами Кабінету Міністрів України затверджено Правила ввозу транспортних засобів на терито­рію України (21 травня 1994 р.)², перелік шляхів і напрямів транзиту підакцизних товарів через територію України й пунктів на митному кордоні, через які здійснюють ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспор­том через територію України (6 травня 1996 р.)³.

Значне місце в регулюванні питань митної справи посіда­ють накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказів­ки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Таки­ми актами врегульовано порядок ведення обліку суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок тран­зиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо.

У разі, коли необхідно встановити норми й правила, що ма­ють значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавле­ними міністерствами та відомствами. Такі акти є обов'язкови­ми до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби та Міністерства юстиції України відповідно до нового МК України та За­кону України «Про виконавче провадження» встановлено по­рядок передачі органам державної виконавчої служби майна, вилученого митними органами й щодо якого винесено рішен­ня суду про конфіскацію¹.

§ 2. Органи управління митною справою

Безпосереднє керівництво митною справою здійснює спеці­ально уповноважений центральний орган виконавчої влади — Державна митна служба України (Держмитслужба), яку було створено Указом Президента України «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р.². Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.

Правовий статус Держмитслужби закріплено в Положенні про неї, затвердженому Указом Президента України від 24 серпня 2000 р.³.

Держмитслужба, здійснюючи безпосереднє керівництво митною справою в Україні, захищає економічні інтереси Ук­раїни, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, за­безпечує додержання законодавства про митну справу, здійснює заходи щодо запобігання контрабанди та порушення митних правил, веде разом з іншими уповноваженими органа­ми виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовні­шньоекономічної діяльності, здійснює верифікацію (встанов­лення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, співпрацює відповідно до міжнародних договорів і законодавства України з митними та іншими органами інозем­них держав, міжнародними організаціями в митній сфері, керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, мит­ниці, спеціалізовані митні управління й організації, установи та навчальні заклади, реалізує в межах своєї компетенції дер­жавну кадрову політику.

Держмитслужба під час виконання покладених на неї зав­дань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органа­ми виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Держмитслужба в межах своїх повноважень на основі та виконання актів законодавства видає накази, організовує й контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодав­ством України, її рішення є обов'язковими для виконання цен­тральними та місцевими органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держмитслужбу очолює Голова, якого призначає президент України. Голова має своїх заступників, розподіляє між ними обов'язки, визначає ступінь відповідальності заступників Го­лови та керівників підрозділів центрального апарату Держмит -служби.

Голова Держмитслужби в установленому порядку призна­чає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби, керівників регіональних митниць і структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ і навчальних закладів.

Для погодженого розв'язання питань, що належать до ком­петенції Держмитслужби, обговорення найважливіших на­прямів її діяльності в Держмитслужбі утворюють дорадчий орган — колегію. До складу колегії входять Голова (голова ко­легії), заступники голови за посадою, інші працівники Держ­митслужби.

Складовою частиною системи митних органів є регіональні митниці. Регіональна митниця на території закріпленого за нею регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодав­ства України з питань митної справи, керівництво й координа­цію діяльності підпорядкованих їй митниць та спеціалізова­них митних установ і організацій.

Регіональна митниця є юридичною особою та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України й положення, яке затверджується наказом Держмитслужби. Кордони діяль­ності регіональних митних органів можуть як збігатися, так і не збігатися з кордонами адміністративно-територіальних одиниць.

Наступною ланкою митної системи є митниці. Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

Митниця є юридичною особою та здійснює діяльність відпо­відно до законодавства України й положення, яке затверд­жується наказом Держмитслужби.

Митниця підпорядковується регіональній митниці та Держ-митслужбі або Держмитслужбі безпосередньо. Створює, ре­організує, ліквідує митниці, визначає межі території дії Держ­митслужба України. Керівника митниці призначає на посаду та звільняє з посади керівник Держмитслужби.

Безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлен­ня товарів і транспортних засобів, які переміщують через мит­ний кордон України, митні пости. Митні пости створюють у міру необхідності в населених пунктах, на залізничних станці­ях, у аеропортах, морських і річкових портах та інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності регіональної митниці чи мит­ниці. Митний пост є структурним підрозділом регіональної митниці, митниці. Створення, реорганізацію та ліквідацію мит­них постів здійснює Держмитслужба за поданням відповідної регіональної митниці, митниці. Держмитслужба призначає на посаду, звільняє з посади керівника митного поста, затверд­жує типове положення про митний пост.

У межах бюджетних коштів, передбачених для утримання митної служби України, виключно для забезпечення виконан­ня завдань, покладених на митні органи, можуть створювати експлуатаційні, транспортні, інформаційно-аналітичні, кіно-логічні спеціалізовані установи та освітні організації.

Створення, реорганізацію та ліквідацію спеціалізованих митних установ і організацій здійснює Держмитслужба. Зок­рема, в митній службі України створюють Центральну митну лабораторію, яка є спеціалізованою митною установою, та митні лабораторії, які є структурними підрозділами регіональ­них митниць, митниць. Положення про лабораторії затверд­жує Держмитслужба.

Центральна митна лабораторія, митні лабораторії мають право на здійснення експертної діяльності в межах питань, віднесених до компетенції митної служби.

Центральна митна лабораторія здійснює також науково-методичне керівництво митними лабораторіями.

Спеціальним підрозділом митних органів, який здійснює боротьбу з порушенням митних правил, охороняє територію, будівлі, споруди та приміщення митних органів, охороняє й супроводжує товари та транспортні засоби, забезпечує охоро­ну зон митного контролю, є митна варта. Підрозділи митної варти мають право:

1)    розташовувати тимчасові пости, пересуватися по будь-яким ділянкам місцевості й водного простору в межах митної території України, а в межах контрольованого прикордонного району — за погодженням із відповідними органами охорони державного кордону України;

2) затримувати та проводити в установленому Митним Ко­дексом порядку огляд товарів, транспортних засобів громадян, які перетинають митний кордон України в пунктах пропуску;

3) проводити за рішенням керівника Держмитслужби або його заступника, керівника регіональної митниці (митниці) або його заступника в установленому порядку огляд і переогляд оформ­лених митними органами транспортних засобів і товарів, у тому числі тих, що переміщують транзитом через територію України;

4) супроводжувати й охороняти товари, які перебувають під митним контролем, у тому числі ті, що переміщують через те­риторію України транзитом;

5) запрошувати осіб до митних органів для з'ясування обста­вин порушення митних правил. У невідкладних випадках з'ясу­вання обставин і первинне документування такого порушення можуть здійснювати в інших придатних для цього місцях.

§ 3. Митний контроль

Відповідно до МК митний контроль проводять посадові особи митних органів України шляхом:

1)     перевірки документів і відомостей, необхідних для тако­го контролю;

2)  митного огляду (огляду та переогляду товарів і транс­портних засобів, особистого огляду громадян);

3)  обліку товарів і транспортних засобів, що переміщують через митний кордон України;

4)  усного опитування громадян та посадових осіб;

5)  перевірки системи звітності й обліку товарів, що пере­міщують через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляють під час переміщення то­варів через митний кордон України;

6)  огляду території та приміщень складів тимчасового збе­рігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари й транспортні засоби, що підляга­ють митному контролю, чи проводиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом.

Митні органи самостійно визначають форму й обсяг конт­ролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку, конт­роль за дотриманням яких покладено на митні органи.

Товари й транспортні засоби перебувають під митним кон­тролем з моменту його початку та до закінчення згідно із заяв­леним митним режимом. Тривалість перебування товарів і транспортних засобів під митним контролем установлюють відповідно до технологічної схеми пропуску через митний кор­дон осіб, товарів і транспортних засобів.

Порядок створення зон митного контролю та їх функціону­вання, надання дозволу на розміщення в зонах митного контро­лю споруд і об'єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р.¹.

Звільнення від окремих форм митного контролю встанов­люють МК, інші закони України, також міжнародні договори, укладені в установленому законом порядку. Незастосування митного контролю не означає звільнення від обов'язкового дотримання порядку переміщення товарів і транспортних за­собів через митний кордон України.

Митному огляду не підлягає ручна поклажа та супровод­жуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра Украї­ни, Першого віце-прем'єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генераль­ного прокурора України та членів їхніх сімей, які прямують разом з ними.

§ 4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил

Митне законодавство містить значну кількість загальноо­бов'язкових правил, яких мають додержуватися й виконувати фізичні та юридичні особи. Особи, які вчинили порушення митних правил, підлягають відповідальності згідно з МК, а в частині, не врегульованій ним, — згідно із чинним законодав­ством України.

Порушення митних правил — це за своєю природою і ха­рактером адміністративні правопорушення в сфері митної справи, за здійснення яких передбачено адміністративну відпо­відальність. За скоєння злочину настає кримінальна відпові­дальність згідно із Кримінальним Кодексом України.

У главі 57 розділу XVII МК міститься перелік видів пору­шень митних правил, за які настає адміністративна відпові­дальність (статті 329—354). Серед них, наприклад, порушення режиму зони митного контролю (ст. 329); неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контро­лю (ст. 330); видача товарів, транспортних засобів без дозволу митного органу або їх втрата (ст. 331); недоставляння до митно­го органу товарів, транспортних засобів, документів (ст. 332) тощо.

Провадження в справах про порушення митних правил здійснюють посадові особи митних органів України в п'ятнад-цятиденний строк з дня отримання органом або посадовою осо­бою, уповноваженою розглядати справу, необхідних матеріалів.

Постанову митного органу про накладення адміністратив­ного стягнення може бути оскаржено особою, стосовно якої її винесено, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Держмитслужби України або в районний (міський) суд, рішен­ня якого є остаточним. Скаргу розглядають протягом місяця.