§ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями

У широкому плані під управлінням комунікаціями розумі­ють управління транспортом, зв'язком, мережами й системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто уп­равління всіма галузями господарства, що обслуговують сфе­ри виробництва (промисловість, агропромисловий комплекс тощо) та життєдіяльність людей, але не створюють матеріаль­них цінностей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, су­купність усіх видів шляхів сполучення, які підготовлено та влаштовано таким чином, щоб забезпечувати процес пере­міщення людей і вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту й зв'язку належить до різних галузей права: адміні­стративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв'язком регулюють закони, ко­декси, статути, положення про окремі види транспорту й зв'яз­ку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транс­порту визначає Закон України «Про транспорт» від 10 листо­пада 1994 р.¹.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відпо­відати вимогам суспільного виробництва й національної без­пеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовніш­ньоекономічні зв'язки.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт загаль­ного користування (залізничний, морський, річковий, автомо­більний і авіаційний, а також міський електротранспорт і мет­рополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення за­гального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначає Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.¹, а також Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., морського — Кодекс торгового мореплавства України², річкового — Водний кодекс України³, авіаційного — Повітряний кодекс України⁴, автомобільного — Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р.⁵ (в редакції від 10 листопада 1994 р.), а також Статут автомобільного транспорту України, трубопровідного — Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 трав­ня 1996 р.⁶.

§ 2. Органи управління транспортом і шляховим господарством

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України (далі — Мінтранс України), спеціально уповноважені на те органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Мінтранс України є цен­тральним органом, що забезпечує управління транспортом на території всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регу­лює Положення про нього, затверджене Указом Президента України від 11 травня 2000 р.⁷.

Мінтранс України реалізує державну політику в галузі транспорту й дорожнього господарства; сприяє структурній перебудові економіки України; здійснює керівництво транс­портно-дорожнім комплексом; несе відповідальність за його розвиток; координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

На Мінтранс України покладено такі завдання: здійснення державного управління транспортним комплексом України; реалізація державної політики становлення й розвитку транс­портного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення й суспіль­ного виробництва в перевезеннях; забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізнично­го, морського й річкового транспорту та дорожнього комплек­су; здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України; створення рівних умов для розвитку госпо­дарської діяльності підприємств транспорту всіх форм влас­ності; забезпечення входження транспортного комплексу Ук­раїни до європейської та світової транспортних систем.

Відповідно до цих завдань Мінтранс України: забезпечує виконання єдиної державної економічної, тарифної, інвести­ційної, науково-технічної та соціальної політики на транспорт­но-дорожньому комплексі; забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; сприяє розвиткові зов­нішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорож­нього комплексу в міжнародних організаціях й укладає міжна­родні договори; видає ліцензії на міжнародні перевезення па­сажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом; контро­лює дотримання ліцензійних умов під час здійснення цих видів діяльності; здійснює контроль за додержанням підприємства­ми законодавства й міжнародно-правових норм тощо.

Щодо завдань органів, які входять до системи Мінтрансу України, то стосовно них здійснюється розмежування їх пов­новажень.

§ 3. Управління залізничним транспортом

Через Мінтранс України здійснюється управління залізнич­ним транспортом держави. До складу залізничного транспор­ту належать підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, зак­лади охорони здоров'я, фізичної культури й спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, інші підприємства, установи й організації, незалежно від форм влас­ності, що забезпечують його функціонування.

Управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі — Укр­залізниця). Діяльність Укрзалізниці врегульовано Положен­ням про Державну адміністрацію залізничного транспорту, зат­вердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 p., та іншими нормативними актами. Укрзалізни­ця — це орган управління залізничним транспортом загально­го користування, підвідомчий Мінтрансу України. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одесь­ка, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать: організація зла­годженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва й населення в перевезеннях; забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення; розроблення концепцій роз­витку залізничного транспорту; вжиття заходів для забезпечен­ня безпеки функціонування мобілізаційної підготовки й цивіль­ної оборони на залізничному транспорті та його діяльності під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха тощо.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за поса­дою є першим заступником Міністра транспорту України. Ге­неральний директор має заступників, яких за поданням Міністра транспорту України призначає Кабінет Міністрів України.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізнично­го транспорту, а також розв'язання найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї затверджує Міністр транс­порту України. Рішення ради втілюють у життя наказами ге­нерального директора.

Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, розрахункові рахунки в установах банків, печатку із зоб­раженням Державного герба України та своїм найменуванням.

Укрзалізниця видає накази, обов'язкові до виконання заліз­ницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці.

Наступною ланкою управління залізничним транспортом є управління залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють управління залізниць і відділення відповідні начальники.

Низовою ланкою залізничного транспорту є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її на­чальник станції.

§ 4. Управління морським і річковим транспортом

Морський і річковий транспорт України є комплексною га­луззю управління. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так і інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові тощо). Основним нормативним актом, що регулює управлін­ня морським і річковим транспортом, є Положення про Дер­жавний департамент морського і річкового транспорту Украї­ни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 р.¹.

Державне регулювання управлінням водним транспортом на законодавчому рівні здійснюють відповідно до Закону Ук­раїни «Про транспорт», Кодексу торгового мореплавства Ук­раїни, Водного кодексу України та Положення про Держав­ний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що роботу органів виконавчої влади на морському й річковому транспорті насамперед спрямовано на управління господарсь­кою діяльністю підприємств, що не дозволяє створити опти­мальну й ефективну систему управління водним транспортом України.

Сьогодні судна під Державним Прапором України перебу­вають: у загальнодержавній власності; у комунальній власності; у колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб. Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в розмежуванні функцій відповідальності держави перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

Управління морським і річковим транспортом здійснюють органи державної виконавчої влади, підвідомчі Мінтрансу України. До об'єктів їх управління належать об'єднання, підприєм­ства, установи й організації морського та річкового транспор­ту. Так, перевезенням наливних та сухих вантажів великої но­менклатури в Україні займаються сім державних, орендних та акціонерних компаній: Чорноморське та Азовське морські па­роплавства; компанії — Дунайська, «Укрферрі», Українське морське пароплавство, «Укртанкер», «Укріфер», Керченська паромна переправа. Всього в Україні мають флот понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

Основні завдання Мінтрансу України на морському й річко­вому флоті полягають у: організації злагодженої роботи підприємств, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб населення й суспільного виробництва в морських і річкових перевезеннях; вжитті заходів для ефектив­ного використання рухомого складу морського й річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матері­ально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; забез­печенні безпеки функціонування морського й річкового транс­порту.

У взаємовідносинах з міжнародними морськими організа­ціями Мінтранс України виконує функції Морської адмініст­рації України. Для визначення основних напрямів розвитку морського й річкового транспорту, розв'язання найважливіших питань його господарської діяльності створюють раду. Склад ради, положення про неї затверджує Міністр транспорту Ук­раїни, а рішення ради проводять у життя наказами.

Мінтранс України здійснює функції управління щодо дер­жавних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організовує роботу з підготовки й підвищення кваліфі­кації кадрів, розроблення вимог, що висувають до рівня квалі­фікації та професійної підготовки й сертифікації кадрів галузі.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що морсь­кий порт є державним транспортним підприємством, призна­ченим для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відве­дених порту території та акваторії, а також перевезення ван­тажів і пасажирів на суднах, які належать порту.

На території порту можуть діяти підприємства й організації всіх форм власності, метою та видом діяльності яких є обслу­говування суден, пасажирів і вантажів. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх господарську діяльність (за деякими винятками). Перелік морських портів України, відкритих для заходу іноземних суден, визначає Кабінет Міністрів України.

На території України наявні торгові, рибні та інші спеціалі­зовані морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він видає обов'язкові правові акти, що регулюють питання без­пеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадського по­рядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у пор­ту, охорони довкілля, порядку заходу суден у морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбаченому ст. 80 Кодексу торгового мореплавства України та щодо забез­печення безпеки руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення й накладає адміністра­тивні стягнення.

Низовою господарською одиницею з погляду управління є морське судно. Правове становище екіпажу судна, що плаває під Державним Прапором України, а також взаємовідносини між членами екіпажу, які беруть участь у експлуатації цього судна, між членами екіпажу та судноволодільцем визначають різні галузі законодавства.

Управління судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений певними адміністративно-правовими повно­важеннями, його розпорядження мають беззаперечно викону­вати всі особи, які перебувають на судні.

Якщо дії особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або людям і майну, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні.

Управління річковим транспортом загального користуван­ня також перебуває у віданні Мінтрансу України.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти й пристані, судна, суднобудівно-ремонтні за­води, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку (вузли зв'язку, ра­діоцентри й радіостанції), навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проектно-конструкторські організації та інші установи й організації, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Низовими ланками в системі річкового флоту є річкові порти та пристані, які здійснюють приймання й навантаження ванта­жу, перевезення пасажирів, організовують технічне обслуговуван­ня річкових суден. Річкові порти поділяють на вантажні, паса­жирські та об'єднані. Порти й пристані очолюють начальники.

Річкове судно — первинна виробнича ланка річкового транс­порту. Керує екіпажем судна капітан, який несе відповідальність за порядок на судні, нормальний технічний стан судна, схо­ронність вантажу, що перевозить, і обслуговування пасажирів.

§ 5. Управління автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей гос­подарства, забезпечує поряд з іншими видами транспорту ви­робництво та обіг продукції промисловості й сільського гос­подарства, потреби будівництва, задовольняє потреби населен­ня в перевезеннях, а також сприяє зміцненню оборони України.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення паса­жирів і вантажів, авторемонтні та шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-екс­педиційні підприємства, а також автовокзали й автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціаль­но-побутові заклади, інші підприємства, установи й організації, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авто­мобільного транспорту. Управління автомобільним транспор­том здійснює Мінтранс України.

До сфери його управління належать об'єднання, підприєм­ства, установи й організації автомобільного транспорту. Ос­новні завдання, функції та права органів управління автомо­більним транспортом передбачено в Положенні про Держав­ний департамент автомобільного транспорту України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 р.¹, а також у Статуті автомобільного транс­порту України², який визначає обов'язки, права та відпові­дальність автотранспортних підприємств, організацій, незалеж­но від їх відомчого підпорядкування, а також громадян, що ко­ристуються автомобільним транспортом.

Основними завданнями органів управління автомобільним транспортом є: організація злагодженої роботи об'єднань, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб суспільного вироб­ництва й населення в автомобільних перевезеннях; вжиття за­ходів для ефективного використання рухомого складу автомо­більного транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами, визначення структури парку; організація виконання вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху тощо.

Укравтотранс у процесі виконання покладених на нього зав­дань взаємодіє з центральними та місцевими органами держав­ної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого са­моврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравтотранс у межах своїх повноважень на основі законодав­ства України видає накази, організовує та контролює їх вико­нання. У випадках, передбачених законодавством України, рішення Укравтотрансу є обов'язковими до виконання підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами.

Для розроблення основних напрямів розвитку автомобіль­ного транспорту, розв'язання найважливіших питань його діяльності утворюють раду Укравтотрансу, склад якої затвер­джує Міністр транспорту України. Укравтотранс є юридичною особою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1998 р. створено автотранспортні управління Мінтрансу України, а також затверджено відповідне Положення про них.

Автотранспортні управління в АРК і областях є територі­альними органами Мінтрансу України. Основними завдання­ми управлінь є: забезпечення державного регулювання діяль­ності автомобільного транспорту та здійснення контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, що виконують перевезення пасажирів і ван­тажів автомобільним транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і ван­тажів автотранспортом. Управління очолюють начальники, яких призначає на посаду та звільняє з посади Міністр транс­порту України за погодженням з Радою міністрів АРК, облас­ними державними адміністраціями. Управління є юридични­ми особами.

Стосовно компетенції місцевих державних адміністрацій у галузі управління транспортом, то її врегульовано на загаль­ному рівні Законом України «Про місцеві державні адмі­ністрації».

§ 6. Управління цивільним повітряним транспортом

Українській державі належить повний і надзвичайний су­веренітет над повітряним простором України, що є частиною території України. До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють переве­зення пасажирів і вантажів, аерофотозйомку, сільськогоспо­дарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації, верто-льотодроми, гідроаеродроми та інші майданчики для експлуа­тації повітряних суден, інші підприємства, установи й органі­зації, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, є Державний департамент авіаційного транспорту, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 29 березня 2000 р.¹.

Основними завданнями Укравіації є: реалізація державної політики з питань розвитку цивільної авіації; забезпечення потреб галузей національної економіки та населення в переве­зеннях вантажів і пасажирів; реєстрація й сертифікація об'єктів і суб'єктів цивільної авіації; розроблення та реалізація затвер­джених Мінтрансом України основних напрямів економічної, тарифної, фінансової, кадрової, науково-технічної політики й екологічної безпеки в цивільній авіації; здійснення нагляду за забезпеченням авіаційної безпеки та безпеки польотів повітря­них суден цивільної авіації; здійснення інших функцій, що ви­пливають із покладених на неї завдань.

Укравіація має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і орга­нізацій до проведення службових розслідувань авіаційних подій з цивільними повітряними суднами, а також для виконання інших функцій; одержувати від органів управління різних рівнів інформацію, документи й матеріали, статистичні дані, необхідні для виконання завдань; призупиняти дію сертифікатів експлу-атантів і діяльність об'єктів у галузі цивільної авіації всіх форм власності, якщо вони порушують вимоги нормативних актів щодо безпеки польотів, авіаційної безпеки, ліцензій тощо.

Укравіація взаємодіє з центральними та місцевими органа­ми виконавчої влади, Радою міністрів АРК, органами місцево­го самоврядування.

Взаємовідносини Укравіації та Міністерства оборони Ук­раїни (далі — Міноборони України) щодо створення й функ­ціонування об'єднаної цивільно-військової системи викорис­тання повітряного простору України здійснюються на підставі Положення про державну систему використання повітряного простору України, спільних наказів Міноборони України та Мінтрансу України, Міноборони України та Укравіації.

Укравіація видає в межах своїх повноважень накази, органі­зовує й контролює їх виконання, а за потреби видає разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади, орга­нами місцевого самоврядування спільні акти.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Укр­авіації з питань безпеки польотів, авіаційної безпеки та регулю­вання доступу експлуатантів до ринку авіаційних перевезень і послуг є обов'язковими до виконання міністерствами, цент­ральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності й громадянами. Норматив­но-правові акти Укравіації підлягають державній реєстрації.

Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання покладених на Укравіацію завдань і здійснення нею своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів Укравіації.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повно­важень Укравіації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності та розвитку галузі утворюють раду Укравіації у складі Голови Укравіації (голова ради), заступників Голови за посадою й керівників структурних підрозділів Укравіації. До складу ради можуть входити також представники інших цент­ральних і місцевих органів виконавчої влади та керівники підприємств, установ і організацій, що належать до сфери уп­равління цивільним повітряним транспортом. Членів ради за­тверджує Міністр транспорту України. Рішення ради прово­дять у життя переважно наказами Голови Укравіації.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки й техніки, обговорен­ня найважливіших програм та з інших питань розвитку ци­вільного повітряного транспорту утворюють науково-техніч­ну раду з учених і висококваліфікованих фахівців.

§ 7. Управління трубопровідним транспортом

Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об'єктами й споруда­ми, за допомогою якого здійснюють транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування спожива­чам; промисловий трубопровідний транспорт — весь інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а також наф-тобазові внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктепроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, ка­налізаційні мережі, меліоративні системи тощо.

Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України «Про трубопровідний транспорт». Особливості застосування цього Закону в частині функціонування промислового трубопровід­ного транспорту встановлює Кабінет Міністрів України. При­ватизацію, а також зміну власності державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту заборонено. Зміну форм власності промислового трубопровідного транспорту здійснюють відповідно до чинного законодавства.

Державне управління в сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерство палива та енергетики України (далі — Мінпаливенергетики України), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під час особливого періоду безпосереднє керівниц­тво підприємствами трубопровідного транспорту й контроль за їх діяльністю забезпечують органи Міноборони України.

Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями побудовано та­ким чином, що місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи й органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, які на­дано в користування підприємствам трубопровідного транс­порту відповідно до Земельного кодексу України; здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту; беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу й населення, загальних заходів під час ви­конання робіт в умовах надзвичайного стану; забезпечують повідомлення та інформування населення про заходи захисту й правила поведінки в умовах надзвичайного стану тощо.

§ 8. Управління шляховим господарством

Шляховий комплекс є одним із найважливіших складників кожної цивілізованої держави. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. затверджено програму створен­ня мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК), яка передбачає комплекс першочергових заходів, спрямованих на розбудову автомобільних доріг на період до 2005 р. Мережа МТК буде органічним складником системи транс'європейсь­ких транспортних коридорів, рішення про створення якої було прийнято в березні 1994 р. на Панєвропейській конференції в Греції, а також на аналогічній конференції в 1997 р. у Фінляндії. Всього таких коридорів буде дев'ять, вони включають заліз­ничний, автомобільний і водний види транспорту з усією інфраструктурою.

В Україні автомобільні дороги загального користування поділяють на два види: автомобільні дороги державного зна­чення й автомобільні дороги місцевого значення.

З метою забезпечення управління й належного функціону­вання, подальшого розвитку вдосконалення мережі автомо­більних доріг загального користування Указом Президента Ук­раїни від 29 січня 2002 року № 50/2002 затверджено Положен­ня про державну службу автомобільних доріг України.

Державна служба автомобільних доріг України (Укравто-дор) є центральним органом виконавчої влади, діяльність яко­го спрямовує та координує Кабінет Міністрів України через Міністра транспорту України.

Основними завданнями Укравтодору є: розроблення й реа­лізація державної стратегії розвитку дорожнього господарства та проведення єдиної технічної, економічної політики в дорож­ньому комплексі; розроблення та виконання державних про­грам, спрямованих на створення умов для надійного й безпеч­ного руху на автомобільних дорогах загального користування; задоволення потреб суспільного виробництва, населення та оборони країни в удосконаленні та раціональному розвиткові дорожньої мережі; організація збирання, зосередження та цільового використання коштів, що надходять для фінансуван­ня дорожнього господарства; організація будівництва, ремон­ту й утримання автомобільних доріг загального користування та інженерних споруд на них; забезпечення разом із Держав-тоінспекцією додержання чинного законодавства щодо охоро­ни доріг і споруд на них тощо. Укравтодор очолює Голова, якого призначає Президент України.

Голова Укравтодору несе персональну відповідальність за виконання покладених на корпорацію завдань і здійснення нею своїх функцій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повно­важень Укравтодору, в корпорації утворюють колегію в складі Голови (голова колегії), заступників Голови за посадою, керів­ників структурних підрозділів корпорації, а також керівників підприємств, установ і організацій дорожнього господарства.

Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводять у життя наказами корпорації.

Корпорація за потреби видає разом із центральними орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Рішення Укравтодору, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для підприємств, установ і органі­зацій дорожнього господарства, незалежно від форм власності.

До компетенції місцевих державних адміністрацій також належить розв'язання питань щодо шляхового комплексу. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють фінансування підприємств, установ і організацій, переданих в управління вищими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територі­альних громад, а також заходи, пов'язані з розвитком благоуст­рою та шляховим будівництвом, тощо.

До шляхів сполучень належать і мости. Вони перебувають у віданні Укрзалізниці, Укравтодору та регіональної влади. Мос­ти загального користування підпорядковано Укравтодору.