§ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечувати суспільство продовольством і сиро­виною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виключної значущості цієї сфери для народного господарства її віднесено до пріоритетних¹.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечує держава шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів.

На це спрямовано концепцію Національної програми відродження села на 1995—2005 роки, схвалену постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р.². Реалізація зав­дань цієї концепції вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формуван­ня багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній техно­логічній основі; удосконалення структури виробництва в аг­ропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; ра­ціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, тощо.

Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми еко­номічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрями й обсяги інвестиційної політики.

Президент України й Кабінет Міністрів України визнача­ють потребу держави в сільськогосподарській продукції та си­ровині, здійснюють політику підтримки вітчизняного вироб­ника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України й Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створю­ють, реорганізують і ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом.

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують про­грами з питань соціально-економічного та культурного розвит­ку агропромислового комплексу й села АРК.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим ком­плексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користу­вання, в тому числі на умовах оренди; реєструють права влас­ності, права користування землею й договори на оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, ведення земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організовують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного й природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори.

§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція

Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики України.

Міністерство аграрної політики України (далі — Мінагро-політики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує та координує Кабінет Міністрів України. Мінагрополітики є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, про­довольчої безпеки держави, державного управління в сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчо­вої промисловості, рибного господарства, переробки сільсько­господарської продукції.

Мінагрополітики в своїй діяльності керується Конститу­цією, законами України, актами Президента України, Кабіне­ту Міністрів України, а також положенням «Про Міністерство аграрної політики України», затвердженим Указом Президен­та України від 7 червня 2000 р.¹, у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства й здійснює систе­матичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінагрополітики є: забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблен­ня й здійснення заходів щодо гарантування продовольчої без­пеки держави; забезпечення здійснення державного управлін­ня в галузях агропромислового виробництва; організація та забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її мо­ніторингу, розроблення й реалізація заходів щодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва; участь у реалізації державної політики в сфері підприємництва; участь у формуванні та реалізації соціальної політики в сільській місцевості; координація діяльності органів влади з питань реа­лізації державної аграрної політики, соціальної політики в сільській місцевості; забезпечення продовольчої безпеки дер­жави; проведення аграрної реформи.

З метою виконання покладених на нього завдань Мінагро­політики: розробляє основні напрями державної політики, стратегію та механізми її реалізації; бере участь у розробленні й реалізації в галузях агропромислового виробництва бюджет­ної, податкової та митної політики; формуванні ринків товарів, матеріальних ресурсів, капіталів і послуг; розробляє та органі­зовує реалізацію державних комплексних і цільових програм (концепцій) розвитку агропромислового комплексу, сприяє спеціалізації, концентрації та інтеграції агропромислового ви­робництва; бере участь у розробленні державної науково-тех­нічної політики; розробляє й здійснює заходи щодо фінансо­во-кредитного забезпечення діяльності агропромкомплексу; здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяль­ності; розробляє системи галузевих стандартів, норм і норма­тивів, здійснює на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності контроль за їх додержанням; бере участь у проведенні земельної реформи, моніторингу земель сільсько­господарського призначення та відновленні їх продуктивної цінності; у реформуванні майнових і земельних відносин у цій сфері тощо.

Крім цього, Мінагрополітики організовує та здійснює дер­жавний контроль і нагляд за дотриманням вимог законодав­ства в процесі експлуатації природоохоронних об'єктів, раціо­нального використання лісових, водних та інших природних ресурсів; сприяє додержанню та вдосконаленню законодавства з питань, що належать до його відання.

Важливі функції виконує Державний департамент ветеринарної медицини. Він здійснює державну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє територію України від за­несення карантинних хвороб тварин, здійснює контроль за екс­портом та імпортом тварин, продуктів і сировини тваринного й рослинного походження, виробництвом харчових продуктів з метою захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, охороняє довкілля. Державний департамент здійснює управління ветеринарною медициною, є юридичною особою, очолює його Головний державний інспектор ветеринарної ме­дицини України — Голова департаменту. Він та його заступ­ники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабі­нетом Міністрів України.

Керівництво ветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно управлін­ня державної ветеринарної медицини АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.

Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні, міські управління державної ветеринарної медицини.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні й транспорті очолюють начальники, яких призначає на посаду та звільняє з посади Державний департа­мент ветеринарної медицини.

Керівники державних органів управління ветеринарної ме­дицини одночасно є головними державними інспекторами ве­теринарної медицини відповідних адміністративно-територі­альних одиниць і служб.

У галузі карантину рослин державне управління здійснює Державна служба з карантину рослин України, яка включає Головну державну інспекцію з карантину рослин України, Цен­тральну науково-дослідну карантинну лабораторію та Цент­ральний фумігаційний загін. Головній державній інспекції з карантину рослин підпорядковано державні інспекції з каран­тину рослин АРК, прикордонні обласні або обласні та міські інспекції з карантину рослин, пункти карантину рослин при морських і річкових портах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах, на підприємствах поштового зв'язку, автовокзалах, пунктах пропуску на державному кордоні Ук­раїни, лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необ­хідності пункти карантину рослин можуть створювати на інших об'єктах.

Основними завданнями цих органів є: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кор­дону або з карантинної зони карантинних організмів; своєчас­не виявлення, локалізація та ліквідація карантинних організмів, а також запобігання їх проникненню в регіони краї­ни, де вони відсутні; здійснення державного контролю за до­триманням карантинного режиму й проведенням заходів з ка­рантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, вве­зення, перевезення, зберігання, переробки, реалізації та використання підкарантинних матеріалів і об'єктів.

У межах своїх повноважень на основі виконання актів за­конодавства Мінагрополітики видає накази, організовує та контролює їх виконання. Рішення, прийняті в межах його пов­новажень, є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організація­ми всіх форм власності та громадянами.

Місцевими органами управління в аграрній сфері є Головні управління сільського господарства й продовольства обласної, управління сільського господарства й продовольства Севасто­польської міської, управління (відділ) сільського господарства районної державної адміністрації¹.

Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах, який підпо­рядковується Кабінету Міністрів України та входить до скла­ду агропромислового комплексу². Він у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спря­мовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів на проведення земельної реформи, забез­печення раціонального використання й охорони земельних ресурсів.

§ 3 . Державний контроль у агропромисловому комплексі

Крім функцій управління агропромисловим комплексом, держава здійснює також функції контролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.

Інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної ад­міністрації згідно з Типовим положенням про них від 20 жовт­ня 2000 р.³ здійснюють державний нагляд за додержанням това­ровиробниками, заготівельними організаціями, підприємствами, господарствами стандартів, технічних умов та інших норматив­них документів, пов'язаних із якістю та сертифікацією сільсько­господарської продукції; беруть участь у організації роботи щодо формування державних і регіональних ресурсів, закупівлі на конкурсних засадах (через систему інфраструктури аграрного ринку) сільськогосподарської продукції та сировини за державні кошти для забезпечення потреб внутрішнього й зовнішнього ринку тощо. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції беруть участь у формуванні обсягів сільськогоспо­дарської продукції та сировини, що поставляють для держав­них і регіональних потреб, готують інформаційні матеріали для відповідної держадміністрації та Мінагрополітики; здійснюють інспекційний контроль за якістю й екологічною чистотою про­дукції, яку реалізують на внутрішньому й зовнішньому ринку, контролюють процес її сертифікації; контролюють пра­вильність приймання сільськогосподарської продукції закупі­вельними та переробними підприємствами й організаціями, визначення якості цієї продукції, дотримання правил зберіган­ня під час закладання її до державних ресурсів, державного резерву та регіональних фондів, а також здійснюють нагляд за їх цільовим використанням і виконують інші функції відповід­но до законодавства.

Державні інспектори якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції мають право: здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими виробниками, заготівельними підприємствами й організаціями, незалежно від форм власності, вимог стандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі, торгівлі, відван­таження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам обов'язкові до виконання розпоряджен­ня про усунення виявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств і організацій, незалежно від форм власності, зразки сільськогосподарської продукції для перевірки її на відповідність вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, пов'язаних із якістю й сертифікацією сільськогосподарської продукції; забороняти здавання-приймання та відвантаження такої про­дукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів.

Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київсь­кої та Севастопольської міської державної адміністрації відпо­відно до Типового положення про них від 12 січня 1996 р.¹ ре­алізують державну політику в здійсненні нагляду за додержан­ням правил технічної експлуатації, ремонту й вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, й громадянами, правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу.

Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безпе­решкодно відвідувати підприємства та організації для прове­дення перевірок; вимагати зупинення тракторів і самохідних машин для перевірки їх технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста й реєстраційного документа; направляти на позачерговий ме­дичний огляд трактористів-машиністів. Крім того, вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, роби­ти попередження трактористам-машиністам у талоні поперед­жень тощо.

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медици­ну» від 15 листопада 2001 р.¹ державний ветеринарно-санітар­ний контроль здійснюють лікарі державних установ ветеринар­ної медицини, а на об'єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки Ук­раїни та Державної служби у справах охорони державного кор­дону України — підрозділ ветеринарної медицини цих органів. Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюють Голов­ний державний інспектор ветеринарної медицини України, його заступники, головні державні інспектори ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та Севастополя, міст, ра­йонів, їх заступники, головні державні інспектори ветеринарної медицини регіональних служб державно-санітарного контро­лю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступ­ники й державні інспектори ветеринарної медицини. Державний ветеринарно-санітарний контроль — перевірка лікарями державної ветеринарної медицини додержання ветеринарно-санітарних вимог, установлених законодавством у процесі ви­робництва, заготівлі, зберігання, транспортування, реалізації, у тому числі експорту, імпорту продукції тваринного, а на рин­ках і рослинного походження, ветеринарних лікарських засобів, готових кормів, кормових добавок і засобів ветеринарної ме­дицини, а також під час будівництва, реконструкції, модерні­зації та введення в експлуатацію підприємств чи окремих потужностей з виробництва, зберігання, реалізації продукції тва­ринного походження та ветеринарних препаратів. Державний ветеринарно-санітарний нагляд — це інспектування держав­ними інспекторами ветеринарної медицини з метою повтор­ної перевірки стану додержання законодавства з питань вете­ринарної медицини.

Організацію та здійснення державного ветеринарного кон­тролю покладено на головних державних інспекторів ветери­нарної медицини, їх заступників і державних інспекторів вете­ринарної медицини.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний контроль мають право: перевіряти додержання суб'єктами гос­подарювання ветеринарно-санітарних правил транспортуван­ня об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю й нагляду та вимог щодо оформлення ветеринарних документів; перевіряти якість та безпеку продукції тваринного походжен­ня на всіх стадіях виробництва, її відповідність стандартам; проводити відбір продукції тваринного походження для вете­ринарно-санітарної експертизи; перевіряти санітарний стан виробничих приміщень і умов зберігання продукції тваринно­го походження; перевіряти якість і безпеку виготовлення, умо­ви зберігання продукції тваринного походження; перевіряти експортні, імпортні, транзитні об'єкти державного ветеринар­но-санітарного контролю та нагляду.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний нагляд, мають право: безперешкодно відвідувати об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та на­гляду всіх форм власності на відповідній території; одержува­ти інформацію, необхідну для встановлення епізоотичного ста­ну, виявлення причин захворювання тварин і оцінки ветери­нарно-санітарної якості та безпеки продукції тваринного походження, перевіряти стан здійснення державного ветери­нарно-санітарного контролю; видавати обов'язкові для вико­нання розпорядження про здійснення протиепізоотичних і ве­теринарно-санітарних заходів; обмежувати, тимчасово припи­няти або забороняти будівництво (реконструкцію) об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, обмежувати, забороняти або припиняти діяльність суб'єктів господарювання в разі порушення ними ветеринарно-санітарних вимог, що може зумовити загрозу життю та здоров'ю лю­дей і тварин; накладати адміністративні стягнення та інше. Такі особи зобов'язані в разі виявлення вогнищ гострих інфекцій­них захворювань або масових отруєнь тварин упродовж доби внести до відповідного органу виконавчої влади подання про встановлення особливого режиму та правил, виконання яких забезпечуватиме нерозповсюдження збудників інфекційних хвороб, екологічне благополуччя продуктів і сировини тварин­ного походження, охорону довкілля; брати участь у діяльності державних комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів дер­жавного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Згідно із Законом України «Про карантин рослин» у ре­дакції від 3 квітня 2003 р.¹ державний контроль з карантину рослин здійснюють посадові особи Державної служби з каран­тину рослин України за додержанням фітосанітарних правил, яка включає Головну державну інспекцію з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною ла­бораторією і центральним фумігаційним загоном. Прикордонні державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонні об­ласні або обласні й міські інспекції з карантину рослин здійсню­ють державний фітосанітарний контроль: за виробництвом, заготівлею, транспортуванням, збереженням, переробкою, ви­користанням і реалізацією насіння, рослин і продукції рослин­ного походження, що експортують або імпортують; за прове­денням карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами; за діяльністю інтродукційно-карантинних розсадників, державних сортодільниць, оранже­рей і теплиць, що проводять карантинну перевірку насіння рослин і садивного матеріалу, завезених із-за кордону.

§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агропромислового комплексу КпАП України передбачено ад­міністративну відповідальність за такі адміністративні правопорушення: потрава посівів, зіпсування або знищення зібра­ного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи селянських (фермерських) господарств (ст. 104); порушення порядку й умов ведення на­сінництва (ст. 104^і); порушення правил щодо боротьби з ка­рантинними шкідниками й хворобами рослин і бур'янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну пе­ревірку або відповідну обробку (ст. 106); невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи ко­нопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106¹); незаконні посів і вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 106²); порушення правил щодо карантину тварин та інших ветери­нарно-санітарних вимог (ст. 107); порушення законодавства про племінну справу в тваринництві (ст. 107^і); грубе порушен­ня механізаторами правил технічної експлуатації сільськогос­подарських машин і техніки безпеки (ст. 108).

Крім цього, встановлено адміністративну відповідальність за псування й забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52), порушення правил використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53^і), приховуван­ня або перекручення даних земельного кадастру (ст. 53²), не­своєчасне повернення тимчасово займаних земель або непри-ведення їх у стан, придатний для використання за призначен­ням (ст. 54), самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55), а також за пору­шення інших вимог природоохоронного законодавства.

Справи про адміністративні правопорушення в агропромис­ловому комплексі розглядають адміністративні комісії при виконкомах міських, районних у містах рад (статті 104, 105), районні (міські) суди (судді) (ч. 1 ст. 106¹), органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 106¹, ч. 2 ст. 106²), органи державного ветеринар­ного контролю (ст. 107), органи державної служби з каранти­ну рослин (статті 105, 106), органи по земельних ресурсах (статті 52—56), органи державного сільськогосподарського тех­нічного нагляду (ст. 108).

Вищезазначеним Законом України «Про ветеринарну ме­дицину» суб'єкти господарювання — будь-які юридичні осо­би, діяльність яких пов'язано з утриманням, транспортуванням і реалізацією тварин; зберіганням, переробкою, транспор­туванням і реалізацією продукції тваринного, а на ринках і рос­линного походження; виробництвом і реалізацією ветеринар­них препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, здійсненням лабораторної діагностики та наданням ветеринар­них послуг, несуть відповідальність у вигляді штрафу за пору­шення ветеринарно-санітарних правил, інструкцій щодо про­філактики та ліквідації інфекційних хвороб тварин; невиконан­ня заходів щодо карантину тварин або інших карантинних обмежень; переміщення через митний кордон без обов'язково­го проведення ветеринарно-санітарної експертизи підконт­рольних ветеринарному нагляду об'єктів; реалізацію ввезених на територію України продукції тваринного й рослинного по­ходження, кормів для тварин, що не пройшли в Україні вете­ринарно-санітарної експертизи; реалізацію на території Украї­ни ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кор­мових добавок і засобів ветеринарної медицини, не зареєстрованих в Україні; ухилення від пред'явлення або не-пред'явлення тварин для проведення ветеринарного огляду, обов'язкових заходів (дослідження, щеплення, обробки) щодо профілактики хвороб тварин; виготовлення харчових про­дуктів із сировини тваринного походження та забороненої для використання, в тому числі з м'яса трупів тварин, уражених електричним струмом, отруєних хімікатами, утоплених, а та­кож вимушено забитих (дорізаних), що не пройшли ветеринар­но-санітарної експертизи; ухилення від обов'язкової ветеринар­но-санітарної експертизи продукції тваринного або рослинно­го походження; надання власником (уповноваженою особою) торговельних об'єктів дозволу на реалізацію тварин і продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, що не прой­шли ветеринарно-санітарної експертизи; ухилення від вико­нання або неналежне виконання приписів державних інспек­торів ветеринарної медицини.

Накладати штрафи від імені державного департаменту ве­теринарної медицини, його територіальних органів і регіональ­них служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні й транспорті мають право го­ловні державні інспектори ветеринарної медицини, їх заступ­ники, державні інспектори ветеринарної медицини.