§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю

Промисловість — провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей господарства, соціально-куль­турного й адміністративно-політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.

Промисловість підрозділяють на важку (виробництво за­собів виробництва) та легку (виробництво предметів спожи­вання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, хар­чову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які ста­новлять підгалузі промисловості. В свою чергу, підгалузі промисловості поділяють на ще дрібніші — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної про­мисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства; підгалузь гірничої промисловості — гірничо-добувні, гірни­чо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства тощо.

Як об'єкт управління промисловість є досить складною сис­темою, що поєднує різні підгалузі. Галузева організація про­мисловості визначає насамперед складну структуру органів державного управління в цій галузі, їх різноманітні повнова­ження.

Правові засади організації та управління промисловістю в Україні знаходять своє відображення в Конституції, законах України «Про підприємництво», «Про промислово-фінансові групи в Україні»¹ та ін., актах Президента України¹, Кабінету Міністрів України², відомчих актах³.

Управління промисловістю здійснюють за галузевим прин­ципом із урахуванням територіального і міжгалузевого управ­ління. Воно має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства й держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку; захист і на­повнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послу­гами тощо.

Поряд із промисловими підприємствами державного сек­тору в нових економічних умовах подальшого розвитку набу­вають промислові підприємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні (в тому числі з міжнародним ка­піталом) та ін. Державне управління ними має свої, досить суттєві відмінності від управління промисловими підприєм­ствами загальнодержавної та комунальної власності й зводить­ся переважно до впливу на них економічними заходами (по­датковою, митною, фінансовою політикою тощо) та контролю за їх діяльністю.

§ 2. Система органів управління промисловістю

Система органів управління промисловістю складається з: промислових міністерств; інших центральних органів державної виконавчої влади, які мають свої промислові об'єкти; управ­лінь промисловості місцевих державних адміністрацій; місце­вих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об'єднань і промисло­вих підприємств.

Встановлення засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відно­син, що виникають у цій сфері (галузі).

Загальне управління промисловістю в Україні, здійснення державної політики в цьому напрямі покладено на Кабінет Міністрів України, який управляє об'єктами державної влас­ності, спрямовує й координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Близькі за обсягом і напрямом діяльності повноваження по управлінню промисловістю має Рада міністрів АРК у межах автономії.

Центральне місце серед органів управління промисловістю належить промисловим міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, на які покладено завдання по без­посередній практичній реалізації державної політики у відпо­відних галузях. До промислових центральних органів виконав­чої влади належать Міністерство палива і енергетики Украї­ни, Державний комітет промислової політики України та ін. Вони управляють промисловими підприємствами, які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що поділ міністерств і державних комітетів на суто промислові та інші є досить умов­ним, бо промислові підприємства мають і деякі інші міністер­ства та державні комітети, а також недержавні утворення. Це Мінекономіки України, Міністерство транспорту України, різні товариства, об'єднання (профспілкові, релігійні) тощо.

Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади ці органи беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами; розробляють і застосовують ме­ханізм реалізації такої політики; забезпечують всебічний роз­виток підпорядкованої їм підгалузі; підвищують ефективність виробництва та якість продукції на підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства; розробляють відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механіз­ми їх впровадження; затверджують галузеві стандарти та сте­жать за їх додержанням тощо.

Державний комітет промислової політики України є цент­ральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведен­ня в життя державної політики в галузі воєнно-промислового комплексу, конверсії, машинобудування, металургійної, хімічної, легкої, деревообробної промисловості, виробництва дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших галу­зях промисловості України.

Державний комітет промислової політики України відпо­відно до покладених на нього завдань: бере участь у форму­ванні та реалізації державної політики в підпорядкованих йому галузях промисловості, розробленні проектів Державного бюд­жету України, загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку України; координує діяльність підприємств, що належать до сфери його управління, в реалі­зації єдиної науково-технічної та інвестиційної політики в інте­ресах розвитку промислового потенціалу держави; здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції уп­равління майном підприємств, що належать до сфери його уп­равління; сприяє розвиткові нових організаційних форм і структур у промисловому секторі економіки тощо.

До системи органів управління промисловістю входять та­кож органи міністерств, державних комітетів і відомств на місцях, відповідні управління місцевих (обласних і районних, міських, міст Києва та Севастополя) державних адміністрацій (наприклад, управління промисловості, енергетики, транспор­ту та зв'язку, управління агропромислового комплексу тощо), які діють на підставі відповідних положень про них, і адміністрації державних промислових об'єднань, промислових підприємств. Це свідчить про те, що управління галузями та підгалузями промисловості організовують здебільшого за три-ланковою системою: міністерство — обласне управління — під­приємство. У деяких випадках (при управлінні великими про­мисловими утвореннями — об'єднаннями або при управлінні підприємствами, які мають особливо важливе для господарства чи галузі значення) використовують дволанкову систему: міністерство — промислове підприємство або об'єднання. При управлінні невеликими підприємствами кількість управлінсь­ких ланок може зростати.

Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою про­мисловості — промисловим підприємством здійснює вищий (відносно нього) орган — адміністрація об'єднання — для підприє­мства, яке входить до його складу, або безпосередньо міністер* ство — для об'єднань і деяких важливих підприємств та казен­них підприємств, які прямо підпорядковано міністерству.

До ланки управління підприємством, яке розташовано на території АРК, може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.

§ 3. Підприємства та їх об'єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації

Промислові підприємства та їх об'єднання — це основні (первинні) ланки промисловості. Вони є безпосередніми ви­робниками промислової продукції. Їх діяльність поєднує в собі централізоване керівництво та самостійність і ініціативу в прийнятті конкретних рішень у межах своїх повноважень і відповідно до прогнозів економічного й соціального розвитку галузі, установ вищих органів.

Промислове підприємство здійснює будь-які види господар­ської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством Ук­раїни й відповідають цілям, передбаченим статутом підприєм­ства. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Управління промисловим підприємством здійснюють відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна й принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство само­стійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органу, який передбачений статутом підприємства й представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства й реалі­зується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Вищим керівним органом колективного промислового підприємства є загальні збори (конференція) власників май­на. Виконавчі функції щодо управління колективним підприєм­ством здійснює правління.

Адміністрацію промислового підприємства відповідно до принципу єдиноначальності очолює його керівник. За найняття (призначення, обрання) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладають контракт (договір, угоду), в якому визначають права, строки найняття, обов'язки та відповідальність керівника підприєм­ства перед власником і трудовим колективом, умови його ма­теріального забезпечення й звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та за­конодавством України.

Керівник підприємства (переважно це генеральний дирек­тор (директор) або начальник, управляючий) самостійно, без довіреності, діє від імені підприємства, вирішує питання гос­подарської, фінансової, соціальної та інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства). Його повноваження є по­хідними від завдань і прав підприємства, яке він очолює. В межах своєї компетенції керівник приймає обов'язкові до ви­конання накази по підприємству, зараховує до штату та звільняє працівників, застосовує до них заходи заохочення й накладає дисциплінарні стягнення. Членів адміністрації під­приємства — заступників керівника підприємства, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління й структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстрів і старших майстрів теж призначає на посаду й звільняє з неї керівник підприємства.

Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулюють статут промислового підприємства, положення про них.

Промислові підприємства мають право на добровільних за­садах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, тобто утворювати об'єднання.

До об'єднань підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити й підприємства інших держав.

Промислове об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахун­ки в установах банків, печатку з своїм найменуванням і діє на основі договору або статуту, який затверджує його засновник або власник. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зо­бов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установ­чим договором (статутом). Підприємство під час здійснення господарської та іншої діяльності має право за власною ініціа­тивою приймати будь-які рішення, що не суперечать законо­давству України.

Безпосереднє управління державним промисловим об'єднан­ням здебільшого здійснює адміністрація головного промислово­го підприємства, яку очолює генеральний директор (директор, президент). Як і директор промислового підприємства, він діє на підставі принципу єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяльність об'єднання. Від імені об'єднання він розпоряджаєть­ся фінансами, основними й оборотними засобами виробництва, іншим майном об'єднання, представляє його ззовні тощо.

Генеральний директор видає накази, які є правовою фор­мою його діяльності.

До структури апарату виробничого об'єднання входять підрозділи, на які покладено виконання спеціалізованих функцій: фінансовий відділ, планово-економічний відділ (або відділ збуту та постачання продукції, сировини тощо), відділи — кадрів, організації праці, технічного контролю, комерційний, по будівництву (реконструкції) та розвитку, бухгалтерія та ін., які очолюють заступники директора (комерційний директор тощо) або головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер та ін.). Повноваження цих підрозділів закріплено в статуті ви­робничого об'єднання.

§ 4. Місцеве самоврядування й промисловість

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що відносини органів місцевого самоврядуван­ня з промисловими підприємствами, які перебувають у ко­мунальній власності відповідних територіальних громад, бу­дуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Ос­танні виконують усі функції власника таких підприємств, тобто розпоряджаються їх майном, призначають на посаду та звільняють з посади керівників підприємств, визначають стратегічний напрям розвитку й діяльності підприємств тощо.

Відносини з промисловими підприємствами, що не перебу­вають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній основі та на засадах підконт­рольності в межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. З питань здійснення делегованих їм органами виконавчої влади повноважень органи місцевого са­моврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення перевірок на таких промис­лових підприємствах, насамперед з питань додержання земель­ного, екологічного законодавства та ін.

Органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірній основі кошти промислових підприємств, розта­шованих на відповідній території, з коштами інших підприємств, установ, організацій, населення, а також бюд­жетними коштами для будівництва, реконструкції, ремонту й утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і вироб­ничої інфраструктури, шляхів місцевого значення та на захо­ди щодо охорони навколишнього природного середовища; затверджувати для промислових підприємств ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля; залучати промис­лові підприємства некомунальної власності до участі в обслу­говуванні населення відповідної території, координувати цю роботу тощо.

§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю

Всі підприємства промисловості в установленому законо­давством порядку здійснюють оперативний і бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і іншої), за пра­вильність якого посадові особи цих підприємств несуть перед­бачену законодавством України дисциплінарну, адміністратив­ну або кримінальну відповідальність.

Державний контроль у промисловості відповідно до чинно­го законодавства здійснюють насамперед власники цих під­приємств, їх контрольні повноваження закріплено в положен­нях про відповідні міністерства, державні комітети, інші цент­ральні органи виконавчої влади, статутах об'єднань, підприємств та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій.

Державний контроль у промисловості здійснюють і спеці­альні контролюючі органи за відповідними напрямами своєї діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує й перевіряє правильність ведення грошової і бухгалтерської до­кументації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверд­жують надходження й витрачання коштів і матеріальних цінно­стей; стан їх збереження; повноту оприбуткування; пра­вильність витрачання й збереження валютних коштів тощо.

Державна податкова служба України здійснює контроль за додержанням промисловими підприємствами законодавства про податки: за обчисленням і сплатою промисловими підприємства­ми податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валютними операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням електронних контрольно-ка­сових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприє­мницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Міністерство екології та природних ресурсів України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) контролює додер­жання промисловими підприємствами природоохоронного зако­нодавства. Посадові особи Державної інспекції України по охороні навколишнього природного середовища та Головної держав­ної інспекції по нагляду за ядерною безпекою України складають протоколи й притягають винних у порушенні природоохоронно­го законодавства осіб до адміністративної відповідальності.

Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України) здійснює контроль за виконанням органа­ми управління промисловістю законодавства про працю, зай­нятість і соціальний захист населення та вносить їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках — пропозиції щодо їх скасування.

Державна інспекція праці Мінпраці України (далі — держав­на інспекція) здійснює контроль за додержанням законодав­ства про працю на промислових підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності з таких основних питань: про трудовий договір і ведення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії її компенсації; про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колек­тивних договорів; про трудову дисципліну й матеріальну відпо­відальність працівників та ін.

Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить Антимонопольному комітету України¹ — дер­жавному органу, який покликано забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за додержанням анти-монопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень, сприяти розвиткові добросовіс­ної конкуренції у всіх сферах економіки.

Державний контроль за діяльністю промислових підприємств здійснюють також інші спеціальні контролюючі органи, а саме: органи державної статистики, Державного ко­мітету стандартизації, метрології та сертифікації України, дер­жавного контролю за цінами тощо.

Нагляд за законністю діяльності промислових підприємств здійснює прокуратура України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність актів, які видають органи уп­равління промисловістю, їх посадові особи, вимогам Консти­туції, інших законодавчих актів України.

§ 6. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості

Адміністративну відповідальність за правопорушення в промисловості передбачено главою 8 КпАП «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі ви­користання електричної і теплової енергії», де містяться статті, що встановлюють відповідальність за: порушення вимог зако­нодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення вимог зако­нодавчих та інших нормативних актів про зберігання, викорис­тання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст. 94); марнотратне витрачання електричної і теплової енергії (ст. 98); порушення Правил охорони електричних мереж на­пругою понад і до 1000 вольт (статті 99, 100); порушення, по­в'язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до роботи резервного паливного господарства (ст. 103) тощо.

Оскільки на промислові підприємства поширюються пра­вила стандартизації, метрології та сертифікації, користування природними ресурсами, охорони природи та ін., то порушення цих правил можуть мати місце й у промисловості. Наприклад, випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стан-дартів(ст. 167);випускупродажнестандартноїпродукції(ст. 168); випуск, реалізація продукції (товарів) без сертифіката відпо­відності (ст. 170¹); порушення правил водокористування (ст. 60); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); порушення правил складування, зберігання, розміщен­ня, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів (ст. 82) та ін.

Відповідальність за адміністративні правопорушення в про­мисловості несуть відповідні посадові особи.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, органи Мінпраці України, органи охо­рони водних ресурсів, органи Державного комітету стандар­тизації, метрології та сертифікації України тощо¹.