§ 1. Контроль з боку органів законодавчої влади

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодав­чої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Верховна Рада відповідно до наданих їй Конституцією Ук­раїни повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, сво­бод і обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, виконанням загальнодержав­них програм і Державного бюджету України, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Кабінет Міністрів підзвітний і відповідальний перед Верховною Радою. Верховна Рада також може заслухо­вувати на засіданні звіти членів Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України, Голови Національного бан­ку України, головного редактора газети Верховної Ради та інших органів і посадових осіб, які обираються, призначають­ся або затверджуються Верховною Радою (крім судових органів і суддів).

Верховна Рада може створювати в межах своїх повноважень тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять сус­пільний інтерес, Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від її конституційного складу.

Постійно діючими органами Верховної Ради є комітети. Вони здійснюють законопроектну роботу, готують і поперед­ньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верхов­ної Ради. Державні органи й організації зобов'язані виконува­ти вимоги комітетів, надавати їм необхідні матеріали та документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації і по­відомляти в установлений ними строк про результати розгля­ду й вжиті заходи.

Організацію та порядок діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради вста­новлює закон.

Відповідно до Конституції (ст. 101) та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 22 грудня 1997 р.¹. парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист прав кожного на території України в межах його юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповно­важений, є: захист прав і свобод людини й громадянина, про­голошених Конституцією, законами та міжнародними догово­рами України; запобігання порушенням прав і свобод людини й громадянина або сприяння їх поновленню; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод тощо.

Підставами для порушення Уповноваженим справ і призна­чення перевірок є: відомості про порушення прав і свобод лю­дини й громадянина, які він одержує; звернення громадян Ук­раїни, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; звернення народних депутатів України; власна ініціатива.

Для здійснення своїх обов'язків Уповноваженому надано право: безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, бути присутнім на їх засіданнях; знайомитися з документами та одержувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самовря­дування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, органах прокура­тури, включаючи справи, які знаходяться в судах; вимагати від посадових осіб органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності сприяння в проведенні перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі в проведенні перевірок; направляти у відповідні органи акти реагування в разі виявлення порушень прав і свобод людини й громадянина для вжиття цими органами відповідних заходів тощо.

Рахункова палата — спеціальний контролюючий орган, який до 23 грудня 1997 р. був органом Верховної Ради¹. Зав­даннями Рахункової палати є: організація та здійснення конт­ролю за своєчасним виконанням видаткової частини Держав­ного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контро­лю за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності й доцільності ви­датків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних про­грам економічного, науково-технічного, соціального та націо­нально-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за законністю та своєчасністю рухів коштів Державного бюдже­ту України й коштів позабюджетних фондів в установах На­ціонального банку України та уповноважених банках тощо.

Для цього Рахунковій палаті надано такі повноваження: здійснювати експертно-аналітичні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодер­жавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм; прово­дити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді органах, а також на підприємствах і в організаціях, неза­лежно від форм власності, в межах, установлених законодав­ством; одержувати від керівників установ і організацій, що пе­ревіряють, усю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність та ін.

До контролю з боку законодавчої влади можна віднести де* путатський запит, право народного депутата України брати участь у перевірках додержання законів державними органа­ми й органами об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, на участь у депутатському розслідуванні, відвіду­вати будь-які державні органи та об'єднання громадян, підпри­ємства, установи й організації з питань своєї депутатської діяль­ності тощо. Контрольні повноваження Верховної Ради Украї­ни, її комітетів, депутатів, Рахункової палати закріплено в Регламенті Верховної Ради України¹, законах України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р.², «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. (зі змінами)³, «Про Рахункову палату Верховної Ради Украї­ни» від 11 липня 1996 р., який з 23 грудня 1997 р. діє як Закон «Про Рахункову палату»⁴.

Контрольні повноваження Президента України визначають Конституція та Закон України «Про Президента України» від 5 липня 1991 р.⁵. Вони поширюються нарізні гілки влади. Так, Президент припиняє повноваження Верховної Ради, якщо про­тягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, підписує закони, прийняті Верховною Радою, а в разі незгоди з ними, за умов суперечності їх Консти­туції або міжнародним угодам, накладає на них вето з наступ­ним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Міністрів та акти Ради міністрів АРК, які не відповідають належним вимогам, утворює суди, утво­рює, реорганізує та ліквідує міністерства, інші центральні орга­ни виконавчої влади тощо.

Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (ст. 106 Конституції).

Всебічну контрольну діяльність здійснюють органи державної виконавчої влади всіх рівнів. Ця діяльність є одним із найважли­віших елементів організаційної роботи, спрямованої на подальше укріплення законності й дисципліни в державному управлінні.

Найширші контрольні повноваження серед органів виконав­чої влади належать Кабінету Міністрів України, який здійснює контроль за діяльністю міністерств, державних комітетів і відомств, за додержанням ними законодавства. Він сприяє тому, щоб ці органи в повному обсязі використовували свої повнова­ження, заслуховує їх звіти, доповіді та інформацію про виконан­ня завдань, що стоять перед ними, про розвиток відповідних га­лузей тощо. Контрольні повноваження Кабінету Міністрів за­кріплено в Конституції, інших нормативних актах України.

Рада міністрів АРК має такі ж, як і Кабінет Міністрів, кон­трольні повноваження (за деякими винятками) відносно підконтрольних їй органів.

Центральні органи виконавчої влади, їх відділи та управ­ління, державні адміністрації, адміністрації підприємств, ус­танов і організацій у процесі повсякденної діяльності система­тично здійснюють відомчий контроль, який поширюється на підпорядковані їм об'єкти відомчої належності¹. Вони перевіря­ють виконання законів, указів і урядових постанов, актів ви­щих органів, стан дисципліни й ефективність роботи апарату, розміщення та використання кадрів, роботу щодо розгляду звернень громадян тощо. Контроль організовують безпосеред­ньо керівники вищих відносно підконтрольного об'єкта галу­зевих органів, їх структурних підрозділів і проводять працівники апарату — відповідні фахівці. В державних комітетах, міністерствах, державних адміністраціях, підрозділах централь­них органів на місцях функціонує контрольно-ревізійна служ­ба, підпорядкована безпосередньо керівникові органу.

Контрольні повноваження названих органів державної ви­конавчої влади закріплено в законах України, Загальному по­ложенні про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України, окремих положеннях про державні комітети, міністерства, відомства, їх структурні підрозділи, інших нор­мативних актах.

Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних адміністрацій, надає контрольні повноваження як місцевій ад­міністрації в цілому, так і її окремим структурним підрозділам. При цьому контроль з боку державної адміністрації слід віднес­ти до надгалузевого контролю, а контроль з боку її управлінь і відділів, які є органами галузевого управління, — до галузево­го контролю.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональ­ним використанням державного майна; виконанням держав­них контрактів і зобов'язань перед бюджетом; належним і своє­часним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; викорис­танням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу та інших природних ресурсів; додержанням виробниками продукції стандартів, технічних та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифіка­цією; додержанням санітарних і ветеринарних правил; додер­жанням правил благоустрою, архітектурно-будівельних норм і стандартів тощо.

Контрольні повноваження адміністрації підприємства, ус­танови, організації мають галузевий (внутрішньовідомчий) характер, закріплені в різних нормативних актах як на рівні закону, так і в підзаконних положеннях та статутах відповід­них підприємств, установ та організацій. На керівників підприємств, установ і організацій покладено обов'язок стежи­ти за виконанням підлеглими чинних правил і норм. Разом з бухгалтерією, юридичною та іншими службами вони організо­вують бухгалтерський облік, контролюють раціональне, еко­номне й ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державної та колективної власності. Вони зобов'язані запобігати розбазарюванню матеріальних ціннос­тей, порушенням фінансового й господарського законодавства тощо. У разі виявлення адміністративних правопорушень (на­приклад, розкрадання державного або колективного майна) адміністрація підприємств, установ, організацій складає про­токоли про адміністративні правопорушення й надсилає їх на розгляд компетентним органам (посадовим особам); у межах, установлених законодавством, притягає винних до дисциплі­нарної відповідальності.

§ 2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів

До спеціалізованих контролюючих органів належать різні державні інспекції та служби, основним завданням яких є здійснення державного контролю в тій чи іншій сфері діяль­ності. Найвідомішими серед інспекцій є автомобільна, пожеж­на, охорони праці, інспекція по контролю за цінами; серед служб — санітарна, податкова, митна, контрольно-ревізійна тощо. Всі вони — органи державного управління або їх са­мостійні структурні підрозділи, що мають юрисдикційні повно­важення. Будучи контролюючими органами іншої відомчої належності відносно підконтрольних їм структур, вони здійснюють міжвідомчий контроль.

Особливість такого контролю (порівняно з відомчим) по­лягає в спеціалізованому предметі контролю, а також у відсут­ності відомчої зацікавленості в його результатах. Досить висо­ку результативність цього контролю обумовлено тим, що його здійснюють висококваліфіковані фахівці, добре обізнані в слаб­ких сторонах підконтрольних їм структур.

Так, Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України (далі — Державтоінспекція) відповідно до покладених на неї завдань¹ бере участь у розробці проектів законів та інших нормативних актів і документів, у тому числі правил, норм і стандартів, державних і регіональних програм забезпечення безпеки дорожнього руху і його учасників; здійснює контроль за додержанням власниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами, посадовими особа­ми вимог Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. (зі змінами)¹; правил, норм і стандартів з питань забез­печення безпеки дорожнього руху; виявляє та вживає заходів щодо попередження й припинення адміністративних правопо­рушень, додержання правил дорожнього руху; забезпечує роз­гляд справ, віднесених до відання Державтоінспекції; здійснює профілактику правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху серед його учасників; регулює дорожній рух; контролює внесен­ня обов'язкових платежів власниками транспортних засобів тощо. Державтоінспекція за результатами контролю відсторо­няє від керування транспортним засобом осіб, що перебувають у стані сп'яніння, або тих, що не мають права на керування цим видом транспортного засобу, або грубо порушують правила до­рожнього руху; розглядає справи про адміністративні правопо­рушення, віднесені до її відання; застосовує інші, передбачені нормативно-правовими актами заходи впливу.

Державний пожежний нагляд Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — Держпожнагляд) є одним із основних спеціалізованих контролюючих органів державної пожежної охорони. Відповідно до покладених на нього завдань інспектори Держпожнагляду розробляють за участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади й затверджують загально­державні правила пожежної безпеки, обов'язкові для всіх під­приємств, установ, організацій і громадян; здійснюють конт­роль за додержанням керівниками різних ланок влади й гро­мадянами вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки; проводять перевірки та дізнання за повідомленнями й заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки. Інспектори Держпожнагляду про­водять пожежно-технічні обстеження й перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд та інших підконтроль­них об'єктів незалежно від форм власності; дають керівникам різних ланок влади, а також громадянам обов'язкові до вико­нання розпорядження (приписи) про усунення порушень і не­доліків щодо питань пожежної безпеки; в разі виявлення сер­йозних порушень правил пожежної безпеки припиняють або забороняють роботу підприємств, їх окремих підрозділів, аг­регатів, експлуатацію споруд, окремих приміщень, випуск і реалізацію пожежонебезпечної продукції, дію виданих дозволів на право проведення робіт; здійснюють контроль за виконан­ням протипожежних вимог на будівництві тощо.

За результатами контролю в разі виявлення порушень інспектори Держпожнагляду забороняють (до усунення не­доліків) випуск і застосування проектів, зупиняють проведен­ня будівельно-монтажних робіт, притягають до адміністратив­ної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій і громадян, винних у пору­шенні встановлених законодавством вимог пожежної безпе­ки; застосовують штрафні санкції до підприємств, установ, організацій за порушення правил пожежної безпеки, невико­нання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Держ­пожнагляду¹.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до по­кладених на неї завдань і наданих їй повноважень, закріпле­них у Положенні про Державну інспекцію з контролю за ціна­ми², здійснює державний контроль за додержанням установ­леного порядку затвердження та застосування цін і тарифів у міністерствах і відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях державних та інших форм власності; перевіряє обґрунтованість затверджуваних міністерствами й відомства­ми, об'єднаннями, підприємствами та організаціями в межах їх компетенції, незалежно від форм власності й господарюван­ня, цін і тарифів, стан організації та ефективності роботи відом­чого контролю за цінами; координує роботу єдиної системи органів державного контролю за цінами з іншими контролюю­чими органами та громадськими об'єднаннями.

Для цього Держінспекція має право проводити в будь-яких суб'єктах підприємництва, розташованих на території Украї­ни, перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, кальку­ляцій тощо, пов'язаних із застосуванням цін, а також одержу­вати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають під час перевірок; обстежувати з додержанням відповідних правил виробничі, складські, торговельні та інші приміщення об'єднань, підприємств і організацій, які викори­стовують для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, а також організації і надання різних послуг тощо. За результатами контролю Держінспекція в разі наявності для того підстав вимагає від керівників та інших посадових осіб суб'єктів підприємництва, що перевіряє, усунення виявлених порушень законодавства про порядок установлення та засто­сування цін; приймає рішення про застосування до суб'єктів підприємництва передбачених чинним законодавством еконо­мічних санкцій та ін. Начальники державних інспекцій по кон­тролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами мають право розглядати справи про адмі­ністративні правопорушення й накладати адміністративні стяг­нення на винних посадових осіб, а також приймати рішення про застосування економічних санкцій і припинення операцій по рахунках суб'єктів підприємництва в установах банку тощо.

Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України, повноваження якої регулює Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.¹, здійснює конт­роль за додержанням юридичними й фізичними особами сані­тарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних фак­торів на здоров'я людей, а також застосовує заходи правового характеру відносно правопорушників.

Основними завданнями цієї служби є: нагляд за організа­цією та проведенням усіма юридичними й фізичними особами санітарних і протиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань насе­лення; участь у розробці й контроль за виконанням програм стосовно попередження шкідливого впливу факторів навко­лишнього середовища на здоров'я населення; нагляд за додер­жанням санітарного законодавства тощо. За виявлення пору­шень установлених правил державні санітарні лікарі обмежу­ють, тимчасово забороняють або припиняють діяльність підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призна­чення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій; обмежують, тимчасово забо­роняють або припиняють будівництво, реконструкцію та роз­ширення об'єктів за проектами, що не мають позитивного вис­новку за результатами державної санітарно-гігієнічної експер­тизи й у разі відступу від затвердженого проекту, здійснюють інші дії. Державні санітарні лікарі також притягають винних осіб до адміністративної відповідальності, а до юридичних осіб застосовують фінансові санкції.

Державна митна служба України здійснює митний контроль з метою забезпечення додержання державними органами, підприємствами, посадовими особами, а також громадянами порядку переміщення через державний кордон товарів та інших предметів.

Митний контроль безпосередньо здійснюють відповідні посадові особи митниць шляхом перевірки документів, які є необхідними для такого контролю; митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистого догляду); переогляду; огляду документів і предметів, які пере­міщують через митний кордон України; митних обстежень і застосування інших форм.

Уповноважені особи митних органів у разі виявлення ними порушень митних правил і за наявності інших передбачених законодавством підстав можуть здійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і документів, застосовувати спе­ціальні засоби попередження й припинення правопорушень. Начальник митного органу, його заступник або посадова осо­ба, яка здійснює провадження в справі про адміністративне правопорушення, мають право відповідною постановою при­значити перевірку діяльності підприємства, яке припустилося порушень митних правил. Начальники митниць та їх заступ­ники притягають винних осіб до адміністративної відповідаль­ності.

Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплено в Митному кодексі України¹, положеннях про митну службу та її підрозділи, інших нормативних актах.

Функції контролю за додержанням законодавства про по­датки та інші платежі в бюджет здійснює Державна податкова служба України. Вона контролює своєчасне подання платни­ками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'яза­них із обчисленням платежів у бюджет, а також перевіряє дос­товірність цих документів щодо правильності визначення при­бутку, доходу, інших платежів у бюджет; контролює додержан­ня громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність; забезпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами; передає пра­воохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, тощо.

Для реалізації цих функцій підрозділам державної податко­вої служби надано право проводити в будь-яких суб'єктів підприємництва перевірки грошових документів, бухгалтерсь­ких книг, звітів, планів, кошторисів, декларацій та інших доку­ментів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; одержувати необхідні пояснен­ня, довідки й відомості з питань, що виникають під час пере­вірок; обстежувати будь-які приміщення підприємств, установ, організацій і громадян, що використовують для одержання до­ходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування.

За результатами контролю у випадках, передбачених зако­нодавством, державні податкові інспектори мають право зупи­няти операції підприємств, установ і організацій по розрахун­кових, інших рахунках у банках; вилучати в підприємств, ус­танов і організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) прибутку (доходу), й застосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санкції, а грома­дян — притягати до адміністративної відповідальності (Закон України «Про державну податкову службу в Україні»).

Дещо схожі з наведеними функції та повноваження має Державна контрольно-ревізійна служба України. Вона проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в міністерствах, відомствах та інших органах держав­ної виконавчої влади, державних фондах, бюджетних устано­вах, а також на підприємствах і організаціях, які одержують кошти з бюджету та державних валютних фондів; здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попе­редніми ревізіями та перевірками; розробляє інструкції та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок; розроб­ляє пропозиції щодо вдосконалення контролю; координує ро­боту контрольно-ревізійних підрозділів міністерств, інших цен­тральних органів виконавчої влади тощо.

Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підроз­ділам на місцях надано право безперешкодного доступу на підкон­трольні об'єкти для з'ясування питань, пов'язаних із ревізією або перевіркою; одержувати від посадових і матеріально-відповідаль­них осіб об'єктів, які ревізують або перевіряють, письмові пояснен­ня з питань, що виникають у ході ревізій і перевірок, тощо.

За результатами контролю (у випадках, передбачених за­конодавством, і в разі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій адміністративні стягнення, стягує в доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, дер­жавними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами або без інших установлених законодавством підстав чи з порушенням чинного законодавства, тощо (Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р.¹).

§ 3. Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

Важлива роль у здійсненні контролю в державному уп­равлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місцевого самоврядування.

Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконав­чих органів у сфері державного управління обумовлено широ­ким колом делегованих їм державою повноважень і питань, роз­в'язання яких покладено на ці представницькі органи.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі орга­ни ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тим­часово проживають на відповідній території; здійснюють кон­троль за виконанням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, за використанням прибутків підприємств і органі­зацій відповідних територіальних громад; контролюють орга­нізацію і діяльність підприємств транспорту, зв'язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування й організацію освітньої роботи, додержання природоохоронного законодав­ства; відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.

До того ж ради мають виключну компетенцію на встанов­лення відповідно до законодавства правил з питань благоуст­рою території населеного пункту, забезпечення в ньому чисто­ти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадсь­ких місцях, на прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотія-ми, за порушення яких передбачено адміністративну відпові­дальність. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії з різних питань.

Виконавчі органи рад входять у разі наявності підстав з поданням до відповідних органів про притягнення до відпо­відальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих органів; звертаються до суду про визнання незаконними актів підприємств, установ і органі­зацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання; сільські, селищні та міські виконавчі органи розгляда­ють справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним ра­йонним і обласним радам у виконанні програм соціально-еко­номічного й культурного розвитку, районних, обласних бюд­жетів. Вони також підзвітні та підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними рада­ми, а також у виконанні рішень з цих питань.

Дієвий контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування є одним із важливих засобів забезпечення ними комплексного економічного та соціального розвитку на підвідомчій їм території.

§ 4. Судовий контроль

Судовий контроль — специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що його здійснюють не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюю­чих органів або прокурорський нагляд за законністю в держав­ному управлінні, а одноразово під час розгляду справ (адміні­стративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямами: за видом суду, який здійснює контроль, і за формою втручання в діяльність підконтрольно­го органу. В останньому випадку виділяють пряму (безпосе­редню) та непряму (опосередковану) форми втручання.

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.

Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Таку відок­ремленість обумовлено особливим статусом Конституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в держав­ному управлінні. До його контрольних повноважень належать: обов'язок приймати рішення й давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради Ук­раїни, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК; вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; додержання конституційної про­цедури розслідування й розгляду справи про усунення Прези­дента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначе­них Конституцією. На нього також покладений обов'язок офі­ційного тлумачення Конституції та законів України (Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.¹).

Судовий контроль з боку судів загальної компетенції най­доцільніше розглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня й опосередкова­на форми втручання).

Під час розгляду цивільних справ за позовами і насамперед таких, де однією зі сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з погляду відповідності закону, приймає пев­не рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управ­лінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу. Це спра­ви про незаконне звільнення (коли суд поновлює на роботі), відшкодування збитків (зобов'язує сторону відшкодувати збит­ки, встановлює їх розмір), скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) тощо. Форма втру­чання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосередньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу державного управління буде й у разі вирішення суддею справ, які розглядають у цивільно-право­вому порядку (в тому числі справ про адміністративні право­порушення). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх по­садових осіб), або ж не визнають юридичної сили за актами, що суперечать закону.

Під час розгляду кримінальних справ (найпоказовіші з них — про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосовувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Поряд із вирішенням питання про винність особи в кримінальному зло­чині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить окрему ухвалу (ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі — КПК). Це форма інформування державних органів, комерційних та інших структур, об'єднань громадян про виявлені порушення закону й умови, що їх породжують. Суд повідомляє про необ­хідність вжити заходів щодо їх усунення й попередження в майбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на підприємстві, в установі, куди надісла­но його ухвалу, як це він робить під час розгляду деяких ци­вільних справ, справ про адміністративні правопорушення та справ по скаргах громадян. Обов'язок прийняти управлінське рішення по окремій ухвалі та змінити ситуацію на краще ле­жить на керівництві відповідних органів і організацій.

Контроль з боку господарських судів має багато спільного з контролем з боку судів загальної компетенції. Основна від­мінність між ними полягає в предметі спору й суб'єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Господарські суди в своїй діяльності керу­ються Господарським процесуальним кодексом України¹ та Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Викладене дозволяє дійти висновку, що судовий контроль в управлінні — це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках — застосуванню до цих суб'єктів правових санкцій.

§ 5. Прокурорський нагляд за законністю й дисципліною в державному управлінні

Конституція України покладає на прокуратуру: 1) підтри­мання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначе­них законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досу-дове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосу­ванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із об­меженням особистої свободи громадян (ст. 121).

Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі та­кож право здійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністер­ствами, державними комітетами, відомствами, іншими органа­ми державного й господарського управління та контролю, уря­дом АРК, місцевими радами та їх виконавчими й розпорядчи­ми органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Під час здійснення нагляду прокурори не можуть втручати­ся в діяльність піднаглядних їм органів, не наділені безпосе­реднім правом застосовувати заходи примусового впливу, ска­совувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності.

Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи й форми.

До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право: зажадати подання їм документів і відомостей; безперешкодно входити в приміщення; здійснювати на місцях перевірку за­конів; вимагати від відповідних органів і посадових осіб про­ведення перевірок і ревізій підпорядкованих об'єктів; вимага­ти від посадових осіб і громадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону.

Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про порушення законності, яку прокурори можуть одержувати будь-якими законними способами: із засобів масової інфор­мації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян, громадсь­ких об'єднань, оперативним шляхом тощо.

У разі підтвердження інформації прокурор реагує на пору­шення законності й дисципліни шляхом видання актів проку­рорського реагування. Закон України «Про прокуратуру» на­зиває чотири форми прокурорського реагування: протест, пись­мовий припис, подання й постанова.

Протест на акт, що суперечить закону, приносить проку­рор, його заступник до органу, який його видав, або до органу вищого рангу. В такому ж порядку приносять протест на неза­конні рішення чи дії посадової особи (ст. 21).

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його відповідно до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта й підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або по­садовою особою в десятиденний строк після його надходжен­ня. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомля­ють прокурора.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви, так само як і протест, зупи­няє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допус­тили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст. 22).

Припис вносять у випадках, коли порушення закону оче­видне й може завдати суттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному ви­конанню, про що повідомляють прокурора.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом де­сяти днів. Рішення вищого за посадою прокурора є остаточним.

Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їм сприяють, вносить прокурор, його заступник у державний орган, громадську організацію або по­садовій особі, яких наділено повноваженням усунути порушен­ня закону, й підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усу­нення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст. 23).

Залежно від характеру порушення закону, прокурор (його заступник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопо­рушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст. 24).

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підля­гає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження. Про ре­зультати розгляду повідомляють прокурора.

Невиконання посадовими особами законних вимог проку­рора (його заступника) тягне за собою застосування адмініст­ративної відповідальності.

§ 6. Звернення громадян  як спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення закон­ності й дисципліни в державному управлінні є право громадян на звернення до державних органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій різних форм власності, громадських об'єднань.

Звернення громадян становлять сукупність активних во­льових дій фізичних осіб. Їх особливість полягає в тому, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забез­печують законність і дисципліну в державному управлінні. Тільки скарги й заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших осіб, державних і недержав­них структур ініціюють компетентні органи (повноважних осіб) на проведення контрольно-наглядових дій з метою усу­нення порушень і недоліків.

Скаргу на протизаконні дії або рішення відповідних органів та їх посадових осіб подають у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина пра­ва на звернення в суд відповідно до закону, а в разі відсутності такого (вищого) органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо в суд.

Отже, захищаючи свої законні права й свободи, громадяни звертають увагу компетентних органів на порушення законодавства й таким чином захищають наявні в державі та суспільстві правовідносини. Такий контроль у деяких випад­ках називають ще індивідуальним.

§ 7. Громадський контроль

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, що мають ознаки повноважень, які застосовують контролюючі органи. Наприклад, профспілки відповідно до чинного зако­нодавства контролюють додержання адміністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю й нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове об­слуговування працівників тощо. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.)¹ надає право об'єднанням споживачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як спо­живачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, застосування цін; вносити в пра­воохоронні органи та органи державного управління матеріа­ли про притягнення до відповідальності осіб, винних у випус­ку та реалізації неякісної продукції, тощо.

Представників деяких громадських угруповань наділено правом складати протоколи про адміністративні правопору­шення. Це народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повнова­ження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремих із них наділено в дея­ких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.