§ 1. Завдання й порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення

Кожне провадження здійснюють відповідно до певних стадій з додержанням принципів адміністративного процесу. Провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається як низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадках інших суб'єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності й забезпечення виконання винесеної постанови.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КпАП є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирі­шення її точно відповідно до законодавства, забезпечення ви­конання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопору­шень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня здійснюють на засадах суворого додержання законності та принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особу, що притягають до адміністративної відповідальності, вважають невинуватою, доки протилежне не буде доведено й зафіксова­но в установленому законом порядку.

Поряд із загальними принципами, характерними для всьо­го адміністративного процесу (законності, об'єктивної істини, рівності громадян перед законом, оперативності тощо), про­вадженню в справах про адміністративні правопорушення знач­ною мірою більше, ніж іншим провадженням, властивий прин­цип економічності, що, однак, не означає, що справи повинні розглядатися поверхово.

§ 2. Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення

Для правильного й об'єктивного вирішення справи важливе значення мають заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. їх застосовують для припи­нення адміністративних проступків, встановлення особи, скла­дення протоколу про адміністративне правопорушення, забез­печення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах.

У статтях 260—267 КпАП наведено перелік заходів проце­суального забезпечення провадження в справі про адміністра­тивне правопорушення: адміністративне затримання; особис­тий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів; відсто­ронення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп'яніння. Два заходи забезпечення встановлено іншими статтями КпАП: доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268).

Доставлення порушника згідно зі ст. 259 КпАП здійснюють з метою, по-перше, припинення правопорушення; по-друге, складення протоколу про адміністративне правопорушення; по-третє, встановлення особи порушника. Фактичне здійснен­ня доставлення забезпечують застосуванням психічного або фізичного впливу.

Залежно від місця, підстав і мети, доставлення порушника можуть здійснювати: працівники міліції, уповноважені поса­дові особи, які здійснюють нагляд за додержанням правил ко­ристування засобами транспорту (статті 222—229,236 КпАП), правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті, повноважні представ­ники природоохоронних органів, народні дружинники, гро­мадські природоохоронні інспектори, працівники воєнізованої охорони.

Встановлено максимальний строк перебування порушника в штабі ДНД та приміщенні селищної чи сільської ради — одна година.

Схожим із розглянутих заходом забезпечення є привід по­рушника в разі ухилення його від явки на виклик органу внут­рішніх справ або судді. Це також примусове доставлення особи, але відмінність полягає в меті доставлення — привід здійснюють працівники міліції для забезпечення присутності правопорушника під час розгляду справи. Привід допускаєть­ся лише у випадках, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 268 КпАП).

Адміністративне затримання переважно може тривати не більш як три години. Триваліші строки може бути встановле­но тільки законодавчими актами (ч. 1 ст. 263 КпАП). Так, на строк до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора про­тягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора може бути затримано осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, якщо вони не мають доку­ментів, що посвідчують їх особу. До розгляду справи може бути затримано осіб, які вчинили дрібне хуліганство (розглядаєть­ся протягом доби), порушили порядок організації і проведен­ня зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або вия­вили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях (протягом трьох діб), тощо.

З метою забезпечення законності застосування адміністра­тивного затримання про нього складають протокол, у якому за­значають: дату й місце його складення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу за­триманого; час і мотиви затримання. Затриманому надається право ознайомитися з протоколом і підписати його (або відмо­витися від підписання), вимагати повідомити про місце його пе­ребування родичів, адміністрацію за місцем роботи або навчан­ня. Про затримання неповнолітнього повідомлення його батьків або осіб, які їх замінюють, є обов'язковим (ст. 261 КпАП).

Особистий огляд і огляд речей провадять з метою виявлен­ня, закріплення необхідних доказів правопорушення й забез­печення подальшого притягнення порушника до відповідаль­ності. Право на їх проведення надано уповноваженим на те посадовим особам органів внутрішніх справ, воєнізованої охо­рони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних військ, а на огляд речей — також органів лісоохорони, рибоохорони й органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання. Цей перелік може бути розширено лише законодавчими актами (ст. 264 КпАП).

Особистий огляд провадить уповноважена на те особа однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання й лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших пред­метів здійснюють, як правило, в присутності їх власника. За його відсутності зазначені речі може бути піддано оглядові лише в невідкладних випадках, але з обов'язковою участю двох понятих.

Проведення огляду оформлюють спеціальним протоколом або роблять про це відповідний запис у протоколі про адміні­стративне правопорушення або в протоколі про адміністратив­не затримання.

Вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосе­реднім об'єктом правопорушення, здійснюють уповноважені особи, яким надано право провадити адміністративне затри­мання, особистий огляд і огляд речей, з метою забезпечення доказів, а також, залежно від результатів розгляду справи, за­безпечення їх конфіскації, оплатного вилучення, знищення або повернення володільцеві.

Про вилучення речей і документів складають протокол або роблять відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затри­мання (ч. 3 ст. 265 КпАП).

Стаття 265 КпАП встановлює особливості вилучення окре­мих видів речей і документів, вилучення їх у окремих осіб і процесуального оформлення вилучення деяких предметів.

З метою забезпечення законності застосування розгляну­тих заходів ст. 267 КпАП передбачає можливість їх оскаржен­ня зацікавленою особою у вищий орган (вищій посадовій особі) або прокуророві.

§ 3. Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня складається з чотирьох стадій: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення; 2) розгляд справи про адмі­ністративне правопорушення й винесення по справі постано­ви; 3) оскарження (або опротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення (виникає в тих випад­ках, коли особа, яку притягають до адміністративної відпові­дальності, або потерпілий не згодні з винесеною відносно них постановою. Постанову по справі може опротестувати проку­рор); 4) виконання постанови про накладення адміністратив­ного стягнення.

Стадія порушення справи про адміністративне правопору­шення полягає в складенні протоколу уповноваженою на те особою або представником громадського формування. До та­ких належать посадові особи виконавчих органів сільських, селищних рад, органів внутрішніх справ, органів транспорту, громадські інспектори охорони природи тощо Перелік осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні право­порушення, наведено в ст. 255 КпАП.

Наявність протоколу про адміністративне правопорушен­ня свідчить про те, що є підстави для порушення справи, при­чому протокол має бути складено уповноваженою особою з додержанням певної, встановленої законом форми. Інакше справу про адміністративне правопорушення не може бути розпочато.

У протоколі повинні зазначатися: дата й місце його скла­дення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинен­ня й сутність адміністративного правопорушення; норматив­ний акт, який передбачає відповідальність за дане правопору­шення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; по­яснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписує особа, яка його склала, й особа, яка вчини­ла адміністративне правопорушення. За наявності свідків і по­терпілих протокол може бути підписано також цими особами.

У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу в ньому роблять запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення й зауваження щодо змісту протоколу, які додають до нього, а та­кож викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

У деяких випадках, прямо передбачених законом, протокол про адміністративне правопорушення не складають. Ці випад­ки вичерпно визначено в ст. 258 КпАП. Але якщо правопорушник оспорює стягнення, яке на нього накладають, то протокол про адміністративне правопорушення складають.

Перша стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення закінчується з моменту надіслання протоко­лу органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати спра­ву про адміністративне правопорушення. До нього мають до­даватися й усі інші матеріали про правопорушення (пояснен­ня свідків, протокол вилучення речей тощо).

Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушен­ня та винесення по справі постанови полягає в тому, що ком­петентний орган (посадова особа) проводить остаточне роз­слідування у справі й дає правову оцінку діям особи, яку зазна­чено в протоколі як правопорушника.

Одержавши матеріали справи, компетентний орган (поса­дова особа) готує її до розгляду. При цьому він вирішує: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи пра­вильно складено протокол та інші матеріали справи про адмі­ністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витре­бувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задово­ленню клопотання особи, яку притягають до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і ад­воката.

Справу про адміністративне правопорушення розглядають відкрито, здебільшого, за місцем його вчинення. Під час роз­гляду справи орган (посадова особа) з'ясовує: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відпові­дальність; чи заподіяно майнову шкоду; чи є підстави для пе­редачі матеріалів про адміністративне правопорушення на роз­гляд громадської організації, трудового колективу, а також з'я­совує інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За загальним правилом справи про адміністративне право­порушення розглядають у п'ятнадцятиденний строк з дня одер­жання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Скорочені строки розгляду справи — одна доба, три-, п'яти- і семиденний строк, встановлено зако­нодавством про адміністративні правопорушення для деяких видів правопорушень.

Так, відповідно до ст. 277 КпАП протягом доби розгляда­ють, наприклад, справи про заготівлю, переробку або збут радіо­активно забруднених продуктів харчування або іншої про­дукції; порушення правил про валютні операції; незаконні посів і вирощування снотворного маку чи конопель; злісну непоко­ру законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського по­рядку, військовослужбовця; дрібне хуліганство тощо. У три­денний строк розглядають справи про виготовлення й вико­ристання без належного дозволу радіопередавальних засобів; торгівлю з рук у невстановлених місцях. У п'ятиденний строк розглядають справи про дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного забруднення, тощо. У семиденний строк розглядають справи про порушен­ня, пов'язані з використанням газу, експлуатацією газовико-ристовуючих установок без обліку витрати газу; непідготов­леністю до роботи резервного паливного господарства.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Поста­нову виконавчого органу селищної, сільської ради по справі про адміністративне правопорушення приймають у формі рішення. Зміст постанови та її форму врегульовано в ст. 283 КпАП. Вона має містити: найменування органу (посадової осо­би), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядають справу; викладення обставин, з'ясованих під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністратив­не правопорушення; прийняте по справі рішення.

Якщо під час розв'язання питання про накладення стягнен­ня за адміністративне правопорушення адміністративними комісіями, виконавчими органами селищних, сільських рад, районними (міськими) судами (суддями) одночасно вирі­шується питання про відшкодування винним майнової шко­ди, то в постанові по справі зазначають розмір шкоди, що підля­гає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі й документи (якщо таке вилучення проводило­ся), а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанову колегіального органу приймають простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні, підписують головуючий на засіданні й секретар цьо­го органу.

Під час розгляду справи про адміністративне правопору­шення посадові особи, крім КпАП та інших нормативних актів загального характеру, керуються також положенням про орга­ни, представниками яких вони є (наприклад, Положенням про адміністративні комісії тощо). Своє рішення вони оформлю­ють або шляхом винесення постанови, або роблять запис про захід стягнення в протоколі про адміністративне правопору­шення. Таке право надано, наприклад, начальникові райвідді­лу міліції або його заступникові.

Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить згідно зі ст. 284 КпАП одну з таких постанов: 1) про накладен­ня адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24¹ КпАП; 3) про закриття справи.

Постанову про закриття справи виносять за оголошення усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадсь­кої організації чи трудового колективу або передачі їх проку­рору, органу попереднього слідства чи дізнання, а також за на­явності обставин, передбачених ст. 247 КпАП. До цих обста­вин належать: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинен­ня адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхід­ності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) ска­сування акта, який встановлює адміністративну відпові­дальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адмі­ністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КпАП (двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — двох місяців з дня його вияв­лення); 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яку притягають до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення ад­міністративного стягнення або нескасованої постанови про зак­риття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Якщо ж було винесено постанову про накладення адмініст­ративного стягнення, то її оголошують негайно після закінчен­ня розгляду справи. Копію постанови протягом трьох днів вру­чають під розписку або висилають особі, щодо якої її винесе­но. Копію постанови в той же строк вручають або висилають потерпілому на його прохання. В разі, якщо її висилають, про це роблять відповідну відмітку у справі.

Оголошенням постанови по справі про адміністративне пра­вопорушення закінчується стадія розгляду справи про адміні­стративне правопорушення.

Постанову про накладення адміністративного стягнення в деяких випадках обов'язково доводять до відома громадськості. Ці випадки передбачено в ст. 286 КпАП.

Наступною (третьою) стадією, яка виникає не в кожному провадженні в справах про адміністративні правопорушення, є стадія оскарження (або опротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення. Наявність цієї стадії виступає однією з найважливіших гарантій прав правопоруш­ника. Постанову по справі про адміністративне правопорушен­ня може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а та­кож потерпілим.

Порядок оскарження постанови по справі про адміністра­тивне правопорушення врегульовано в ст. 288 КпАП. Поста­нову адміністративної комісії оскаржують у виконавчий комі­тет відповідної ради або в районний (міський) суд; рішення виконавчого комітету селищної, сільської, міської ради — у відповідну раду або в районний (міський) суд; постанову іншо­го органу (посадової особи) про накладення адміністративно­го стягнення — у вищий орган (вищій посадовій особі) або в районний (міський) суд. Рішення суду в усіх наведених випад­ках є остаточним і оскарженню не підлягає.

Постанову про одночасне накладення основного й додатко­вого адміністративних стягнень може бути в десятиденний строк з дня винесення постанови оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановлено­му для оскарження основного або додаткового стягнення.

За загальним правилом скаргу подають до органу (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне пра­вопорушення, а той протягом трьох діб надсилає її разом зі спра­вою органу (посадовій особі), який правомочний її розглядати.

Подання в установлений строк скарги й принесення проку­рором протесту зупиняють виконання постанови про накла­дення адміністративного стягнення до розгляду скарги або протесту. Виняток становлять випадки, коли виносять поста­нову про застосування заходів стягнення у вигляді поперед­ження або адміністративного арешту, а також у випадках на­кладення штрафу, що стягується на місці вчинення адмініст­ративного правопорушення.

Орган (посадова особа), який одержав скаргу чи протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення, пе­ревіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, тоб­то встановлює, чи дійсно в діях особи, яку притягають до адм­іністративної відповідальності, є склад правопорушення, чи правильно оформлено документи у справі, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої повнова­ження тощо.

Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу (або протест), може прийняти одне з таких рішень: 1) залиши­ти постанову без зміни, а скаргу або протест — без задоволен­ня; 2) скасувати постанову й надіслати справу на новий роз­гляд; 3) скасувати постанову й закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановле­но, що постанову винесено органом (посадовою особою), не­правомочним розглядати цю справу, то таку постанову скасо­вують, а справу надсилають на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Прокурор, виявивши, що рішення щодо скарги або протес­ту на постанову по справі про адміністративне правопорушен­ня є незаконним, може опротестувати його.

Скасування постанови є одночасним закриттям справи про адміністративне правопорушення, тягне за собою повернення особі, яку притягали до адміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов'язаних із цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертають його вартість.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення — завершальна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. її сутність полягає в прак­тичній реалізації адміністративного стягнення, яке призначе­но правопорушнику постановою.

У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні ад­міністративного проступку, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чи матеріального характеру. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стяг­нення, наскільки справу доведено до кінця, значною мірою за­лежать рівень ефективності боротьби з адміністративними пра­вопорушеннями, їх попередження, результативність вихован­ня громадян у дусі точного й неухильного додержання законів.

Порядок виконання постанов про накладення адміністра­тивних стягнень врегульований у розділі V КпАП, Митному кодексі та інших законодавчих актах України.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є вступ її в законну силу. Це оз­начає, що постанова набула юридичного значення та є обов'яз­ковою для виконання.

Відповідно до ст. 298 КпАП постанова про накладення ад­міністративного стягнення є обов'язковою для виконання дер­жавними й громадськими органами, підприємствами, устано­вами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), а й поведінку самого по­рушника. Так, особа, притягнута до адміністративної відпові­дальності, має виконувати ті чи інші обов'язки, покладені на неї постановою. Ухилення від добровільного виконання поста­нови про накладення адміністративного стягнення веде до не­обхідності застосування щодо правопорушника примусових заходів впливу.

Орган, уповноважений виконати постанову, зобов'язаний своєчасно й точно здійснити в зв'язку з цим низку дій, установлених КпАП та іншими нормативними актами, оформити потрібні документи, надіслати їх за належністю.

Усі інші юридичні та фізичні особи, причетні до своєчасно­го й точного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій, банківські установи, торговельні підпри­ємства тощо), зобов'язані сприяти органам, що виконують по­станову, в її реалізації. Орган (посадова особа), який виніс по­станову про накладення адміністративного стягнення, покли­каний здійснювати контроль за правильною та своєчасною реалізацією цього акта, вирішувати питання, пов'язані з його виконанням.

Відповідно до ст. 299 КпАП постанова про накладення адмі­ністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її ви­несення, якщо інше не встановлено КпАП та іншими актами законодавства України.

Якщо ж постанову про накладення адміністративного стяг­нення опротестовано прокурором або оскаржено особою, відносно якої її винесено, чи потерпілим, її виконують після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положен­ня не поширюється на випадки накладення стягнень у вигляді попередження, адміністративного арешту, а також, коли штраф стягують на місці вчинення адміністративного право­порушення.

Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вони здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню постанов до виконання й по безпосе­редньому їх виконанню. І та й інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами.

На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, що вирішують питання про відповідальність вин­них і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень) насамперед повинні своєчасно надіслати винесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за своєчасним і точним виконан­ням постанов і вирішення всіх пов'язаних із цим питань (відстрочка, припинення виконання постанов тощо).

Безпосереднє виконання постанов покладено на уповнова­жені на це органи (органи внутрішніх справ, судових вико­навців, митні органи та ін.)

У провадженні по деяких правопорушеннях орган, який виніс постанову, уповноважений сам виконати її або здійсни­ти заходи щодо її виконання. Наприклад, органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 164² КпАП), можуть застосовувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Вони ж зобов'язані здійснити заходи щодо виконання винесе­ної постанови.

Як уже було зазначено, за загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Але законодавець у ст. ЗО 1 КпАП перед­бачив можливість відстрочки виконання постанови, якщо не­гайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим. У цьому разі орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстро­чити виконання постанови на строк до одного місяця.

У ст. 302 КпАП вказано обставини, які виключають мож­ливість початку або дальшого провадження в справі та слугу­ють підставами припинення виконання постанови про ад­міністративне стягнення, якщо її винесено. До них належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміні­стративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Стаття 303 КпАП встановлює строк давності, після закін­чення якого постанова про накладення адміністративного стяг­нення не підлягає виконанню. Якщо постанову не було звер­нено до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, то вона не підлягає виконанню. В цей строк не включається час, на який виконання постанови зупиняється в зв'язку з відстроч­кою її виконання за ст. 301 КпАП, а також пов'язаний із вине­сенням протесту або поданням скарги.

Законодавство може встановлювати й інші, триваліші стро­ки для виконання постанов у справах про окремі види адміні­стративних правопорушень. Відповідно до ч. З ст. 328 Митно­го кодексу України конфіскацію товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів зі спеціально виго­товленими сховищами (тайниками), що використовували для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, які вико­ристовували для переміщення безпосередніх предметів пору­шення митних правил через митний кордон України (ч. 3 ст. 322 МК), проводять незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням поста­нови про накладення адміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніс постанову.

§ 4. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Відповідно до законодавства (ст. 213 КпАП) справи про адміністративні правопорушення розглядають:

1)  адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад;

2)  виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад;

3)  районні (міські) суди (судді);

4)  органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КпАП.

Компетенцію і порядок створення колегіальних органів уре­гульовано законодавством України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адмі­ністративні правопорушення, згідно зі ст. 217 КпАП діють у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання служ­бових обов'язків.

Найширшу компетенцію в сфері застосування адміністра­тивних стягнень мають адміністративні комісії. Порядок їх створення, склад, завдання та компетенцію визначено КпАП, Законом України «Про місцеве самоврядування», Положен­ням про адміністративні комісії України, затвердженим Ука­зом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня 1988 р.¹.

Адміністративні комісії є колегіальними органами. їх утво­рюють відповідні органи місцевого самоврядування при вико­навчих комітетах міських, селищних, сільських рад. Адмініст­ративні комісії створюють на строк повноважень цих рад.

Комісію очолює голова. До складу комісії входять: заступ­ник голови, відповідальний секретар і члени комісії, кількість яких встановлює відповідна рада, залежно від обсягу роботи комісії. До її складу входять також депутати рад, представни­ки профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів. Разом з тим, не можуть входити до складу комісії посадові особи, які мають право складати протоколи про адмі­ністративні правопорушення, а також працівники прокурату­ри, суду, адвокатури. Поточну роботу й контроль за виконан­ням постанов адміністративних комісій здійснює відповідаль­ний секретар комісії, посада якого є звільненою від виконання інших службових обов'язків.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах район­них у містах рад утворюють у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.

Адміністративні комісії — це не тільки основні колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного й неухильного додержання законів, сумлінного ставлення до державного та громадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян, а також попереджувати право­порушення.

Адміністративні комісії розглядають справи про адмініст­ративні правопорушення, відповідальність за які передбачено КпАП, іншими законами, а також загальнообов'язковими рішеннями — рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КпАП).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад розглядають спра­ви про адміністративні правопорушення, передбачені в ст. 218 КпАП. Засідання проводять не рідше як два рази на місяць і є правомочними за наявності не менш як половини загального складу адміністративної комісії. Справи розглядають за місцем проживання порушника в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ про порушення, пов'язані з використанням газу (ст. 101 КпАП), експлуатацією газови-користовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КпАП) і непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103 КпАП), які комісія розглядає в семиден­ний строк.

До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміністративна комісія може застосовувати: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який є знаряддям вчи­нення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо­рушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передати матеріали про порушника на розгляд громадської організації або трудового колективу для застосу­вання заходів громадського впливу.

Керівництво й контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють виконавчі органи міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед відповідними радами та їх виконкомами й підзвітні їм.

Справи про адміністративні правопорушення можуть розгля­дати і безпосередньо виконавчі комітети міських, селищних, сіль­ських рад. При цьому на засіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального складу виконавчого комітету.

У ст. 219 КпАП зазначено адміністративні правопорушен­ня, справи про які мають право розглядати виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад.

Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядають районні (міські) суди (судді), наведено в ст. 221 КпАП. Це адміністративні правопорушення, пов'язані з пося­ганням на здоров'я населення, власність, порушення правил руху й безпеки на транспорті, в сферах зв'язку, торгівлі та фінансів, громадського порядку та громадської безпеки, вста­новленого порядку управління. Суддям підвідомчі також спра­ви про адміністративні правопорушення, вчинені особами у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів роз­ділу IV КпАП «Провадження в справах про адміністративні правопорушення».

Значна кількість справ про адміністративні правопорушен­ня згідно зі ст. 222 КпАП належить до відома органів внут­рішніх справ (міліції). Вони розглядають справи про порушен­ня громадського порядку, порушення правил паспортної сис­теми, правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбан­ня бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати спра­ви про адміністративні правопорушення й накладати адміні­стративні стягнення мають право начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (уп­равлінь) внутрішніх справ, начальники або заступники началь­ників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники лінійних пунктів міліції, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції та інші працівники органів внутрішніх справ.

Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створено систему державних інспекцій і служб (пожеж­ного нагляду, контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкової служби тощо). На сьогодні таких органів налічується близько 40, їх кількість постійно зростає. Свої повноваження дер­жавні інспекції та служби здійснюють згідно з законами України, КпАП та відповідними положеннями про них. Вони наділені пра­вом на одержання на їх вимогу необхідних відомостей, безпере­шкодне відвідування об'єктів і здійснення перевірки на місці, ви­дачу дозволів, проведення експертизи й одержання її висновків. Під час виконання своїх повноважень державні інспекції і служ­би поряд з іншими заходами адміністративного примусу в межах, передбачених КпАП, можуть накладати на осіб, що вчинили адм­іністративні правопорушення, адміністративні стягнення. Най­поширенішими серед них є штрафи.

Правом розглядати справи про адміністративні правопору­шення можуть наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законами України.